ФПВ – це державний осуд, який полягає в нормативному і забезпеченому державою примусом обов’язку суб’єктів суспільних відносин зазнавати заходів державного примусу за вчинене правопорушення, що полягають у засудженні і накладенні нових, додаткових для порушника позбавленнях особистого або майнового характеру та реалізується в охоронних правовідн відповідальності. Відмінність юр відповідальності від заходів державно-правового примусу полягає в підставах виникнення, в меті, функціях.
До основних функцій ФПВ належать: регулятивна, превентивна, каральна, відновлювальна, виховна.
За вчинення фін правоп застосовуються фінан-правові санкції, під якими слід розуміти обов’язкові структурні елементи норми фін права, що мають майновий характер, забезпечені примусовою силою держ, застосовуються в спеціальному процесуальному порядку уповноваженими на це держ органами у випадку невиконання або неналежного виконання суб’єктом фін діяльності – фіз чи юр особою – вимог з-тва про акумуляцію, розподіл, використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів з метою відшкодування недоотриманих бюджетом і позабюджетними фондами грошових коштів, а також покарання порушників.
Для ФПВ характерні всі ознаки юридичної відповідальності.
1. Фактичною підставою ФПВ , як і інших видів є правопорушення. Визначення фінансового правопорушення в законодавстві відсутнє.
2. ФПВ установлена державою й пов’язана із застосуванням санкцій правових норм до правопорушників уповноваженими особами в охоронних фін-пр нормах і містить у своїй структурі фін-правові санкції, є в податку, Митному КУ, БКУ, кодексі про адмін правопорушення, КК. ФПВ застосовують Держ податкові органи, Держ казначейська служба, Державна фінансова інспекція, суди та ін.
3. ФПВ має на меті завдати правопорушнику негативних наслідків майнового характеру. Це зумовлене специфікою фін-пр санкцій, необхідністю для держави отримати відшкодування й покарати правопорушника в специфічній, характерній для фін права майновій формі.
4. Реалізується в особливій процесуальній формі.
Особливості фін-правових санкцій (ФПС) визначаються дією різних факторів:
1) вони в одних випадках можуть застосовуватися на вимогу керівника держ органу, а в інших – в обов’язковому порядку;
2) в більшості випадків застосування ФПС потребує процесуального оформлення.
3) ФПС застосов через певний проміжок часу після попередження про усунення недоліків і, як правило, на розсуд правозастосовчого органу;
4) реалізація фін-пр норм має продовжувальний характер і її припинення залежить, як правило, від активних позитивних дій правопорушника, від його виконавської дисципліни і своєчасності ліквідації недоліків, що існують;
5) для фінансової діяльності держави характерні специфічні методи, до яких можна віднести встановлення обов’язкових платежів, податків, встановлення і стягнення мита, зборів та інше;
6) ФПС характерні різноманітні і специфічні види примусу.
7) ФПС залежно від способів, яким вони слугують правовій охороні, поділяються на правовідновлювальні і каральні.
За порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: фын,крим,адмын. Фінансова за порушення законів з питань оподаткування та іншого зак-тва встановлюється та застосовується згідно з ПодаткКУта іншими зако. Застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.
Аналіз фінансових процесуальних норм дозволив виділити три стадії ФПВ:
1) фіксація факту і кваліфікація діяння;
2) притягнення до відповідальності;
3) реалізація заходів несприятливого для порушника характеру.
Поняття та класифікація фінансового контролю.
Фін. контроль – це особлива сфера державного контролю, що являє собою діяльність фінансових органів по виявленню порушень законності, фінансової дисципліни і доцільності при формуванні, розподілі і використанні централізованих і децентралізованих грошових фондів.
Фін. контроль є засобом досягнення конкретного завдання, що стоїть перед державою, установлення правопорядку і законності.
Класифікація:
1. Залежно від часу:
- попередній – передує здійсненню фін-господарських операцій.
- поточний – проводиться к короткі відрізки часу в процесі здійснення фін-господарських операцій.
- наступний – здійснюється по завершенню конкретної фін-господарської операції чи по закінченню певного звітного періоду.
2. Залежно від суб’єкта, що здійснює контроль:
- державний – здійснюють органи держ. влади. 1) загальної компетенції – ВРУ, КМУ, НБУ. 2) спеціальної компетенції – Рахункова палата, Держ казначейська служба, Контр-рев служба.
- муніципальний – органи місцевого самоврядування.
- громадський – здійснюється представниками громадськості на добровільній і безоплатній основі.
- аудиторський – незалежний, професійний контроль, що здійснюється аудиторами та аудиторськими фірмами.
3. Залежно від сфери фінансової діяльності:
- бюджетний
- податковий
- валютний
- банківський
- страховий
4. Заледно від джерела інформації:
- фактичний – визначення реального стану об’єкта, що перевіряється, встановлення дійсної плановості грошових і матеріальних ресурсів.
- документальний – первірка і аналіз первинних документів, що містять відомості про рух коштів.
5. Залежно від періодичності:
- постійний
- систематичний
- епізодичний
6. Залежно від форми проведення:
- обовязковий – коли чинне законодавство містить відповідну вимогу.
- ініціативний – здійснюється за самостійним і добровільним рішенням господарюючого суб’єкта.
Принципи фінансового контролю.
Основні принципи:
1) Законності- один з ключових принципів діяльності органів державного фінансового контролю. Принцип законності знаходить відображення в першу чергу в тому, що органи державного фінансового контролю при реалізації своїх завдань керуються Конституцією і законами України, діють строго в межах встановленої ними компетенції, у рамках їх завдань, функцій та повноважень, а їх посадові особи - у відповідності з правами та обов'язками, якими вони наділені.
2) Принцип об’єктивності та реальності- полягає в отриманні в результаті контролю об’єктивної істини реальної картини справ. Результати фінансового контролю повинні ґрунтуватися на документальних матеріалах, що підтверджують або спростовують порушення у фінансовій сфері
3) Професійності – контролери повинні мати відповідну кваліфікацію та професійну підготовку, що дозволяє їм робити висновки, що є професійними і кваліфікованими
4) Принцип незалежності – контролюючі органи у своїй діяльності керуються нормами законодавства та є незалежними у здійсненні покладених на них функцій
5) Принцип вертикальної підпорядкованості контролюючих суб’єктів – система організації органів контролю, за якої рішення вищестоящого органу контролю є обов’язковим для нижчестоящого.
6) Принцип наукової обґрунтованості – передбачає використання контрольної діяльності сучасним технологіям та розробкам.
7) Принцип доцільності – визначає те, що в процесі контролю досягається певна мета, без якої він втрачає сенс
8) Принцип гласності та публічності – забезпечує доступність будь-якого контрольованого суб'єкта до результатів контролю до засобів його проведення та організації. А також доступ громадськості, якщо мова йде про публічні фінанси та використання, що належить державі або муніципальним утворенням. Контролюючі органи зобов’язані ознайомити суб’єкта, що перевіряється з актом перевірки.
9) Принцип відповідальності – полягає у встановленні специфічних заходів відповідальності для контролюючих органів та посадових осіб, за порушення здійсненні в процесі контролю.
В жовтні 1977 на IX Конгресі міжнародної організації контролюючих органів була прийнята Лімська декларація керівних принципів контролю.
Відповідно до неї,контроль не є самоціллю, а є лише невід’ємною частиною системи управління, метою якої є виявлення на найбільш ранній стадії відхилень від прийнятих стандартів, а також порушень принципів законності, ефективності і економії використання матеріальних ресурсів.
+Для того, щоб мати можливість вжити корегуючи заходів, а в окремих випадках притягти винних до відповідальності, отримати компенсацію за заподіяну державі шкоду, або вжити заходів для запобігання або зменшення таких порушень у майбутньому.
Форми та методи фінансового контролю.
Важливою ознакою класифікації фінансового контролю є форма його здійснення як засіб вираження змісту об'єкта контролю. Формами фінансового контролю є певні сторони виявлення змісту фінансового контролю залежно від часу здійснення контрольних дій. Виділяють такі форми фінансового контролю: попередній, поточний, наступний (рис. 16.2).
Попередній (превентивний) фінансовий контроль проводиться до здійснення фінансових операцій і має велике значення для попередження порушень. Він покликаний запобігти порушенням законів, нераціональному використанню фінансових ресурсів. Для цього проводиться оцінка обґрунтованості фінансових програм і прогнозів у процесі складання, розгляду й затвердження бюджетів усіх рівнів, фінансових планів і кошторисів бюджетних установ на основі аналізу макроекономічних показників розвитку економіки держави, обґрунтованості розподілу валового внутрішнього продукту тощо.
Рис. 16.2. Форми фінансового контролю
В умовах переходу до ринкової економіки превентивний фінансовий контроль є найефективнішою формою, оскільки дозволяє запобігти перевитратам і втратам фінансових ресурсів, порушенню законодавства. На стадії фінансового прогнозування та планування превентивний контроль слугує передумовою для прийняття оптимальних управлінських рішень.
Поточний (оперативний) фінансовий контроль є органічною частиною оперативного фінансового управління й регулювання фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій, установ, галузей економіки. Він проводиться в короткі проміжки часу - під час здійснення фінансово-господарських операцій (перерахування податків, зборів, утворення фондів грошових коштів, здійснення виплат тощо). Опираючись на дані первинних документів оперативного та бухгалтерського обліку й інвентаризацій, поточний контроль дає змогу регулювати фінансові операції, що швидко змінюються, попереджувати збитки і втрати.
Наступний (ретроспективний) фінансовий контроль здійснюється шляхом аналізу та ревізії бухгалтерської і фінансової звітності після закінчення звітного періоду (за підсумками місяця, кварталу, року). Він характеризується поглибленим вивченням фінансової діяльності за попередній період, дає змогу масштабно оцінити позитивні та негативні сторони фінансової діяльності суб'єктів господарювання, розробляти заходи щодо їх усунення. У процесі наступного контролю перевіряються: повнота та своєчасність поступлень доходів до бюджетів, законність проведених видатків, виявлення порушень фінансової дисципліни та вжиття заходів щодо усунення порушень і притягнення винних до відповідальності. За його результатами визначаються конкретні порушення і зловживання у фінансовій сфері.
Усі форми фінансового контролю тісно взаємопов'язані й доповнюють одна одну, відображаючи тим самим безперервний характер контролю. Так, попередній контроль забезпечує перевірку проектів бюджетів, фінансових планів, кошторисів тощо. Поточний контроль допомагає своєчасно виявити вади й порушення в процесі фінансово-господарської діяльності та своєчасно їх усунути. Наступний контроль виявляє вади, які не були виявлені попереднім та поточним контролем.
Ефективність фінансового контролю чималою мірою залежить від методу контролю. Основними методами фінансового контролю як конкретних способів (прийомів) його проведення є: ревізія, перевірка, обстеження, нагляд,облік,аудит (рис. 16.3).
Рис. 16.3. Методи фінансового контролю
Перевірка проводиться шляхом ознайомлення з окремими сторонами фінансово-господарської діяльності на основі бухгалтерських документів. У процесі перевірки виявляються порушення фінансової дисципліни і вживаються заходи щодо їх усунення. Наслідки перевірки оформляються довідкою чи доповідною запискою.
Обстеження охоплює окремі сторони діяльності підприємств і установ, але на відміну від перевірок - за ширшим колом показників, і визначає стан, перспективи розвитку, необхідність реорганізації або переорієнтації їх діяльності. У процесі обстеження можуть здійснюватися певні виміри виконаних робіт, витрачання матеріалів, палива, енергії. Обстеження може проводитись також через опитування, анкетування тощо. Характерним для обстеження є використання прийомів зіставлення фактичного стану справ з нормативним, логічного аналізу різних факторів і обставин здійснення окремих фінансових операцій і дій посадових осіб.
Нагляд проводиться контролюючими органами за економічними суб'єктами, що отримали ліцензію на певний вид фінансової діяльності: страхову, інвестиційну, банківську тощо. Він передбачає контроль за дотриманням встановлених правил і нормативів, приведення їх у відповідність до чинного законодавства.
Ревізія - це метод документального контролю за всією фінансово-господарською діяльністю підприємства, організації, установи за певний проміжок часу з метою встановлення законності здійснюваних операцій, їхньої доцільності та ефективності, перевірки дотримання фінансової дисципліни, правильності обліку й достовірності облікових і звітних даних.
Рис. 16.4. Види ревізій
Аудит - перевірка офіційної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності та обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству.
Аудиторська діяльність включає організаційне й методичне забезпечення аудиту, виконання аудиторських перевірок та надання аудиторських послуг як через перевірки, так і проведенням експертиз і консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності, економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних і юридичних осіб.
Розрізняють зовнішній і внутрішній аудит.
Зовнішній аудит відповідно до чинного законодавства здійснюють незалежні особи (аудитори), аудиторські фірми, котрі мають кваліфікаційний сертифікат і на його основі отримали ліцензію. Зовнішній аудит проводиться переважно з ініціативи господарських суб'єктів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством (обов'язковий аудит).
Внутрішній аудит - діяльність установи, спрямована на удосконалення системи управління, запобігання фактам незаконного, неефективного та нерезультативного використання коштів, виникненню помилок чи інших недоліків у діяльності установи та підвідомчих установ, поліпшення внутрішнього контролю. Його здійснюють внутрішні аудитори з метою інформування керівництва установи про ефективність її фінансової діяльності.
Головним завданням аудиторів є глибокий і всесторонній аналіз фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання за певний відрізок часу, як правило за рік. Інформацією для аналізу є декларація про доходи підприємства чи організації та звіт про фінансові результати. Для проведення аналізу необхідно мати також бухгалтерські документи по обліку виробничих витрат, реалізації продукції, фінансових результатах діяльності.
Система фінансового контролю.
Однак, крім управлінського аспекту фінансового контролю, згідно з яким його можна трактувати як функцію, підсистему та елемент процесу менеджменту у фінансовому секторі економіки, навіть найпростіший підхід повинен передбачати розгляд фінансового контролю як системи, що включає контролюючі суб'єкти, підконтрольні об'єкти та контрольні дії.
За Конституцією України, суб'єкти контролю можна умовно поділити на дві підсистеми за ознаками ініціювання і здійснення контролю.
До контролюючих суб'єктів першої підсистеми належать громадяни України, Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України та інші органи виконавчої влади, Конституційний та інші суди, органи прокуратури, органи місцевого самоврядування, політичні та громадські організації, засоби масової інформації. Особливість їх полягає в тому, що зазначені суб'єкти є і ініціаторами, і виконавцями контролю, і не лише в галузі фінансів. Здійснення специфічних контрольних повноважень вони делегують певним підпорядкованим їм структурам. Наприклад, функції постійного контролю над використанням коштів державного бюджету Верховна Рада делегувала Рахунковій палаті України. Міністерство фінансів України делегувало функції контролю над використанням коштів державного і місцевих бюджетів, позабюджетних фондів і валютних кредитів Державній контрольно-ревізійній службі, функції оперативного управління видатками державного бюджету - Державному казначейству України. Функції фіскального контролю над діяльністю платників податків і забезпеченням виконання дохідної частини державного бюджету главою держави покладено на Державну податкову службу в Україні.
До другої підсистеми належать контролюючі органи та особи підприємств, установ та організацій: керівники, головні бухгалтери та інші посадові особи, ревізійні комісії, органи контролю над суб'єктами господарювання, які, згідно з чинним законодавством, покладено обов'язки внутрішнього контролю (контролю власника). До цієї підсистеми належать і органи незалежного фінансового контролю, виконавцями якого є передусім аудитори та аудиторські фірми.
З огляду на актуальність державного управління, зумовлену незабезпеченістю економіки достатнім обсягом фінансових ресурсів, провідна роль у регулюванні їх потоків, раціональному й ефективному використанні належить системі державного фінансового контролю, до якої належать: Рахункова палата, органи Державної контрольно-ревізійної служби, Державного казначейства, Державної податкової служби, Державної митної служби та інші. Правові основи діяльності та модель лінійного зв'язку між усіма зазначеними вище суб'єктами контролю зображено на рис.
Процес фінансового контролю
Повноваження Верховної Ради України у сфері фінансового контролю.
КУ визначає загальні засади і характер участі у процесі фінансового контролю ВРУ та її комітетів, у першу чергу Комітету з питань бюджету та Комітету з питань фінансів і банківської діяльності, які здійснюють безперервний парламентський контроль за станом і рухом державних фінансів.
У ст. 85 Конституції закріплено такі повноваження ВРУ, пов'язані зі здійсненням фінансового контролю:
- затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;
- здійснення контролю за діяльністю КМУ відповідно до КУ;
- затвердження рішень про надання Україною позик та економічної допомоги іноземним державам і міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;
- призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати;
- призначення на посаду та звільнення з посади Голови Нац. банку України за поданням ПУ;
- призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України;
- здійснення парламентського контролю у межах, визначених Конституцією.
Рахункова палата України як суб’єкт фінансового контролю.
Рахункова палата - постійно діючий орган контролю, що створюється Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй. Вона здійснює контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України.
Правові основи її діяльності, статус, функції, повноваження та порядок їх здійснення визначено Законом України від 11 липня 1996 р. «Про Рахункову палату».
Завданнями Рахункової палати є:
- організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням видаткової частини Державного бюджету України, витрачанням бюджетних коштів;
- здійснення контролю за створенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу України, визначення ефективності та доцільності видатків державних коштів, валютних та кредитно-фінансових ресурсів;
- контроль за фінансуванням загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального та національно-культурного розвитку, охорони навколишнього середовища;
- контроль за додержанням законності при наданні Україною позик і економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям, передбачених у Державному бюджеті України;
- контроль за законністю і своєчасністю руху коштів Державного бюджету України і коштів в установах Нацбанку України та уповноважених банків;
- аналіз установлених відхилень від показників Державного бюджету України і підготовка пропозицій щодо їхнього усунення, а також удосконалення бюджетного процесу в цілому.
Рахункова палата може виконувати й інші завдання, передбачені для неї чинним законодавством України.
Про хід виконання Державного бюджету України та стан погашення внутрішнього і зовнішнього боргу України, результати здійснення інших контрольних функцій Рахункова палата регулярно інформує Верховну Раду України.
До складу Рахункової палати входять Голова Рахункової палати та члени Рахункової палати: Перший заступник і заступник Голови, головні контролери та Секретар Рахункової палати.
Рахункова палата регулярно публікує інформацію про свою діяльність у засобах масової інформації. Щорічний звіт про роботу Рахункової палати перед Верховною Радою України підлягає обов'язковому опублікуванню.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 14