Система фінансового права — це об'єктивно обумовлена внутрішня організація фінансового права, що полягає в єдності й узгодженості фінансово-правових норм та їх згрупуванні у фінансово-правові інститути й підгалузі.
Основними структурними елементами системи фінансового права є:
1) фінансово-правова норма як базовий структурний елемент;
2) фінансово-правовий інститут як сукупність фінансово-правових норм, які регулюють певну групу однорідних фінансово-правових відносин. Інститути фінансового права можна класифікувати:
- за функціональною роллю: регулятивні (наприклад, Інститут місцевих податків і зборів) та охоронні (наприклад, інститут фінансової відповідальності);
- за змістом: матеріальні (наприклад, інститут бюджетного устрою) та процесуальні (наприклад, Інститут бюджетного процесу):
3) підгалузь фінансового права як об'єднання інститутів фінансового права, що регулюють окремий вид фінансових правовідносин (наприклад, бюджетне право).
Фінансове право складається із Загальної та Особливої частин.
Загальна частина включає такі норми, які є спільними для всіх фінансово-правових відносин і становлять підґрунтя для регулювання правовідносин у сфері фінансової діяльності держави й місцевого самоврядування. Норми Загальної частини визначають:
- поняття та зміст фінансів і фінансової системи;
- поняття фінансової діяльності органів державної влади й місцевого самоврядування, її завдання, принципи, форми й методи здійснення;
- правовий статус суб'єктів фінансової діяльності:
- предмет і метод фінансового права, його поняття, систему й джерела;
- правову характеристику фінансових правовідносин та фінансово-правових норм:
- правові основи фінансового контролю.
Особлива частина фінансового права складається з норм, які регулюють окремі напрями фінансової діяльності держави й місцевого самоврядування, різні ланки фінансової системи, зокрема суспільні відносини в галузі:
- державного й місцевого бюджетів;
- спеціальних цільових фондів коштів:
- державних і місцевих доходів:
- державного й муніципального кредиту;
- обов'язкового державного страхування;
- державних і місцевих видатків;
- грошового обігу й розрахунків;
- банківського кредитування (щодо задоволення публічного інтересу);
- валютного регулювання;
- фінансів суб'єктів господарювання тощо.
Отже, норми Загальної частини фінансового права конкретизуються в його Особливій частині.
Джерела фінансового права.
Характеризуючи джерела фінансового права залежно від юридичної сили, слід виділити окремі групи нормативно-правових актів, що утворюють наступні рівні.
Перший – рівень законодавчих нормативно-правових актів. За юридичною силою він також нерівномірний. Фінансове законодавство базується на нормах Конституції України від 28 червня 1996 року.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно - правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії Конституційні статті 8, 67, 92, 95-98,116,119,138,143 заклали підвалини фінансово-правового регулювання.
Фінансово-правове регулювання ґрунтується також на так званих конституційних актах, до яких ми відносимо:
• Декларацію про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, де вперше було задекларовано самостійність створення банків року, де вперше було задекларовано самостійність створення банківської, цінової, фінансової, митної, податкової систем, формування Державного бюджету, впровадження власної грошової одиниці;
• Закон УРСР "Про економічну самостійність Української РСР" від 03 серпня 1990 року, який встановив, що Українська РСР має власну фінансову систему (ст. 5).
До джерел фінансового права відносять також міжнародно-правові акти, ратифіковані Верховною Радою України. Відповідно до статей Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року і Віденської конвенції про право договорів між державами і міжнародними організаціями 1986 року, міжнародний договір означає міжнародну угоду, укладену державами й іншими суб'єктами міжнародного права в писемній формі, незалежно від того, чи міститься така угода в одному, двох або декількох пов'язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного
Як приклади міжнародних нормативно-правових актів, що врегульовують фінансові правовідносини, можна навести:
• Конвенцію між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи та капітал (Конвенцію ратифіковано Законом України від 26 травня 1995 року № 180/95-ВР);
• Угоду між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків (Угоду ратифіковано Законом України від 06 жовтня 1995 року № 369/95-ВР);
• аналогічні міжнародні договори, які укладені і відповідним чином ратифіковані Верховною Радою України з Республікою Польща, Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії, Фінляндією, Австрією, Німеччиною, Швецією, Китаєм, Білоруссю, Молдовою, Латвією та іншими державами.
Наступну за юридичною силою групу джерел фінансового права складають Закони України.
Закон – це нормативно-правовий акт, який наділений найвищою юридичною силою, приймається в особливому порядку та регулює найбільш важливі суспільні відносини. Відповідно до Конституції України (ст. 92), до основних положень, що стосуються фінансової сфери та визначаються виключно законами України (ч. І), належать: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; організація і діяльність органів виконавча влади, основи державної служби.
Згідно з ч. 2 ст. 92 Конституції України, виключно законами України встановлюються: Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу, порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.
Серед законів як джерел фінансового права виділяють кодифіковані нормативно-правові акти. Позитивним кроком на шляху врегулювання фінансових правовідносин стало прийняття 21 червня 2001 року Бюджетного кодексу України (нова редакція відбулася 25 січня 2012 року). Він складається із Загальної та Особливої частин і містить у собі 6 розділів, 18 глав та 124 статті.
Бюджетним кодексом України визначаються засади бюджетної системи України, її структура, принципи, правові засади функціонування, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства. Кодекс регламентує відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України і місцевих бюджетів.
Розгляд законів України, що є джерелами фінансового права, доцільно здійснювати на основі їх розподілу на окремі групи.
Загальні фінансові закони, наприклад:
• "Про Державний бюджет України на 2015 рік" від 28 грудня 2014 року;
• "Про збір та обпік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 02 грудня 2010 року № 2755-6;
• "Про джерела фінансування органів державної влади" (№ 783-14 від 30 червня 1999 року, поточна редакція від 12 серпня 2012 року);
• "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" від 16 жовтня 2012 року;
• "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" від 30 червня 1993 року № 3341-12;
• "Про управління об'єктами державної власності" від 21 вересня 2006 року № 185-5;
• "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 року №959-12.
Закони, що визначають статус органів фінансового контролю:
• "Про Рахункову палату" від 11 липня 1996 року.
Закони, що визначають правові засади діяльності цільових позабюджетних фондів:
• "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 13 серпня 2003 року,
• "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 23 вересня 1999 року № 1105-14 в редакції від 01 січня 2015 року;
• "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" №1533-14 в новій редакції від 03 серпня 2014 року.
Інші закони, що містять фінансово-правові норми, наприклад:
• "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-14.
Другий рівень у сфері правового регулювання фінансової діяльності держави складають підзаконні нормативно-правові акти.
Перший блок складають укази та розпорядження Президента України. Серед указів Президента України виділяють такі, що мають виключний характер. Вони приймались на підставі п. 4 Перехідних положень Конституції України (Розділ XV) протягом трьох років після її прийняття. Ці акти стосуються економічних питань, не врегульованих законами, та діють до прийняття відповідного закону Верховною Радою України. Вказані акти мають окремі риси законів. Ними, зокрема, визначались положення, які підлягають виключно законодавчому закріпленню. Наприклад:
• "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" від 23 липня 1998 року № 817/98 в редакції від 08 червня 2004 року.
Відповідно до ст. 106 Конституції України, Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази та розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.
Наприклад, Указ Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011 "Положення про Державну казначейську службу України" або від 30 січня 2015 року № 50/2015 "Про призначення складу Національної комісії по цінним паперам та фондовому ринку".
Другий блок – постанови, розпорядження, декрети Кабінету Міністрів України. Відповідно до ст. 117 Конституції України, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Наприклад, постанови Кабінету Міністрів України:
• Положення про Міністерство фінансів України, затверджене постановою Кабінеіу Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 375;
• "Питання Державного казначейства" від 21 грудня 2005 року;
• "Про затвердження Порядку подання фінансової звітності" від 28 лютого 2000 року № 419/2000;
• "Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ" від 28 лютого 2002 року № 228 тощо.
Третій блок – рішення, інструкції міністерств, державних комітетів, інших центральних органів виконавчої влади. Наприклад, накази Міністерства фінансів України:
• "Про затвердження змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства фінансів України з бухгалтерського обліку" від 25 листопада 2014 року № 1163;
• "Про проведення перевірок" від 20 грудня 2012 року № 1390;
• "Про затвердження Змін до Порядку обліку платників податків і зборів" від 14 листопада 2014 року № 1127;
• "Про затвердження положень про територіальні органи Державної фінансової інспекції України та їх підрозділи" від 03 жовтня 2011 року № 1236;
• "Про затвердження Порядку призупинення бюджетних асигнувань" від 15 травня 2002 року № 319;
• "Про затвердження Порядку оформлення Державною фінансовою інспекцією України та її територіальними органами матеріалів про адміністративні правопорушення" від 09 грудня 2013 року № 1045.
До цієї групи належать також накази інших органів управління державними фінансами. Наприклад, наказ Державної казначейської служби України від 24 липня 2009 року № 303 "Порядок складання протоколів про бюджетні правопорушення органами Державного казначейства України". Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом (ст. 117 Конституції України).
Четвертий блок – нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування. На підставі ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Наприклад, рішення про місцевий бюджет.
Нормативно-правові акти, які врегульовують фінансові правовідносини, можна також класифікувати і за іншими критеріями.
Залежно від виду правовідносин, що входять до предмета фінансового права, виділяють:
• бюджетне законодавство;
• податкове законодавство;
• валютне законодавство;
• пенсійне законодавство і т.д.
Залежно від строку дії фінансові нормативно-правові акти поділяють на:
• тимчасові (наприклад, Закон України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" від 28 грудня 2014 року);
• постійні (до їх скасування).
Фінансово-правові норми: поняття, структура та види.
Фінансово-правові норми - це загальнообов'язкові приписи компетентних органів державної влади та місцевого самоврядування з приводу мобілізації, розподілу й використання коштів централізованих та децентралізованих фондів, що виражені у категоричній формі й забезпечені силою державного примусу.
Фінансово-правова норма містить гіпотезу, диспозицію та санкцію. Однією з особливостей фінансово-правових норм є їх розгорнутий обсяг. Гіпотеза визначає умови, за яких можуть виникати передбачені нормою юридичні права та обов'язки учасників фінансових відносин у галузі фінансової діяльності. Такі умови повинні мати конкретний вираз. Диспозиція є основою норми й містить саме правило поведінки учасників фінансових відносин за наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин. Санкція містить вказівки на невигідні для її порушника наслідки.
За своїм змістом норми фінансового права поділяються на матеріальні і процесуальні.
Матеріальні фінансово-правові норми закріплюють види і обсяг коштів, які повинні надійти у централізовані і децентралізовані фонди коштів від юр і фіз осіб, і обсяги видатків, які будуть профінансовані за рахунок цих фондів, джерела утворення кредитних ресурсів, тобто вони вміщують матеріальний зміст юр. прав і обов’язків суб’єктів фінансових правовідносин.
Процесуальні фінансово-правові норми визначають процедуру діяльності органів держави з мобілізації коштів у централізовані і децентралізовані фонди та порядок реалізації обов’язків по внесенню коштів і витрачанню їх з боку другої сторони фінансових правовідносин юридичних та фізичних осіб.
Розрізняють також:
Зобовязуючі - приписують здійснювати певні дії,скеровані на мобілізацію або витрачання коштів державною.
Забороняючі – приписують не вчиняти дій,які порушують або підривають фін.дисципліну.
Уповноважуючі – норма права надає учасникам фін.правовідносин повноваження на проведення певних позитивних дій.
Ще розрізняють:
- правопоновлювані - скеровані на усунення матеріальної шкоди,нанесеної державі;
- каральні – передбачають шраф.
За часом: постійні й тимчасові.
Фінансово-правові відносини: зміст та особливості.
Фінансові правовідносини - це суспільні відносини, що виникають при залученні, розподілі, використанні фондів грошових коштів і урегульовані нормами фінансового права. Ці правовідносини виникають на основі норм фінансового права, їх учасники знаходяться у взаємозв'язку через суб'єктивні юридичні права та обов'язки, і такі зв'язки (відносини) охороняються примусовою силою держави. За межами правових відносин фінансова діяльність здійснюватися не може. Фінансові відносини існують лише у формі правовідносин.
Основними особливостями фінансово-правових відносин є:
1. Виникають у процесі фінансової діяльності держави.
2. Об'єкт фінансових відносин - гроші (грошові зобов'язання), точніше фонди коштів, які формуються, розподіляються та використовуються внаслідок реалізації суб'єктивних прав і юридичних зобов'язань.
3. Однією із сторін у завжди виступає держава або її уповноважений орган.
4. У фінансових правовідносинах не буває рівності сторін.
5. Виражають організуючу роль держави в розподілі й перерозподілі національного доходу країни;
6. Носять державно-владний майновий (грошовий) характер, тому ці суспільні відносини можна визначити як владно-майнові.
7. Права та обов'язки сторін фінансових правовідносин визначаються безпосередньо законом або нормативно-правовим актом. Тому виникнення, зміна і припинення фінансових правовідносин завжди пов'язано із законом або іншим нормативно-правовим актом.
Матеріальним змістом фінансових правовідносин є поведінка суб'єктів,
А юридичним - суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників, що встановлені фінансово-правовими нормами.
Особливі риси фінансових правовідносин, обумовлені специфікою предмету і методу фінансово-правового регулювання:
— виникають у процесі фінансової діяльності держави;
— одним із суб'єктів повинен бути відповідний уповноважений державний орган;
— виникають із приводу грошей.
Правомірні дії як вольова поведінка, передбачена фінансово-правовою нормою, поділяються на:
- юридичні акти – правомірна дія учасника фінансових правовідносин, спрямована на отримання правового результату.
- юридичні вчинки – правомірна дія, що зумовлює правові наслідки, пов'язані з фактом вольової дії, яка не залежить від бажання суб'єкта відносин.
Суб’єкти фінансового права та фінансових правовідносин.
Поняття суб'єкта фінансових правовідносин тісно пов'язане з поняттям суб'єкта фінансового права.
Суб'єктом фінансового права є особа, поведінка якої регулюється фінансово-правовими нормами і яка може виступати учасником фінансових правовідносин як носій суб'єктивних прав і обов'язків.
Суб'єкт фінансових правовідносин — це реальний учасник фінансових правовідносин. Вони наділені фінансовою правосуб'єктністю, передбачену нормами фінансового права, що включає такі елементи:
1. Фінансова правоздатність — закріплена нормами фінансового права здатність мати права та нести юридичні обов'язки у сфері фінансової діяльності держави й місцевого самоврядування. Наприклад, відповідно до ст.67 Конституції України кожен громадянин зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових Інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.
2. Фінансова дієздатність — закріплена нормами фінансового права здатність суб'єкта своїми діями самостійно реалізовувати такі права й обов'язки, в межах якої виокремлюють фінансову деліктоздатність — здатність нести юридичну відповідальність за правопорушення у сфері фінансової діяльності. Наприклад, громадянин, який є правоздатним у сфері сплати податків, стає дієздатним (тобто, може самостійно реалізувати свої обов'язки зі сплати податків) не раніше, ніж досягне певного віку (згідно з чинним законодавством України -16 років) і зареєструється в податковій інспекції за місцем проживання як платник податків.
З одного боку, учасником фінансових відносин є суб'єкти, що представляють публічний інтерес у сфері фінансової діяльності, а іншого — суб'єктами є особи, які, здійснюючи суб'єктивні права і юридичні обов'язки, сприяють формуванню, розподілу й використанню фінансових ресурсів держави й місцевого самоврядування. Наприклад, суб'єктами фінансових правовідносин можуть бути як платники податків — фізичні й юридичні особи (резиденти й нерезиденти), так і бюджетні установи, що фінансуються за рахунок бюджетних коштів. Окремі фінансово-правові інститути або підгалузі фінансового права мають особливості щодо суб'єктного складу, зокрема учасниками бюджетних правовідносин є насамперед відповідні органи влади, які наділені відповідними бюджетними повноваженнями, а також одержувачі коштів з бюджетів.
В якості суб'єктів можна виокремити наступні види учасників фінансових правовідносин.
Держава в цілому виступає в якості суб'єкта фінансових правовідносин насамперед в особі уповноваженого нею органів влади — Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України. Міністерства фінансів України, Національного банку України тощо. Водночас у фінансових правовідносинах держава може виступати суб'єктом безпосередньо, а не через уповноважені органи, що є притаманним для міжнародних фінансових правовідносин, у першу чергу, для відносин у сфері державного кредиту (коли Україна отримує кошти у вигляді кредитів від міжнародних фінансових організацій, інших держав тощо).
Також суб'єктами фінансових правовідносин є адміністративно-територіальні утворення (області, міста, райони, райони в містах, селища й села), які реалізують свою правосуб'єктність через відповідні місцеві органи влади, які діють в межах своєї компетенції. Проте у результаті дій таких уповноважених органів влади учасниками правовідносин стають саме адміністративно-правові утворення, а не представницькі органи влади (наприклад, отримання зовнішніх запозичень).
У фінансових правовідносинах бере участь значна кількість колективних суб'єктів фінансового права:
- органи державної влади;
- органи місцевого самоврядування;
- юридичні особи різних організаційно-правових форм та будь-яких форм власності, у тому числі об'єднання юридичних осіб.
Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради відповідно до своєї компетенції, встановленої Конституцією й іншими законами України, затверджують, наприклад, бюджети відповідного рівня й контролюють їх виконання. Кабінет Міністрів України в межах конституційних повноважень розробляє проект закону про Державний бюджет України й забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання. Рахункова палата України від імені Верховної Ради України здійснює контроль за використанням коштів Державного бюджету. Національний банк України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням. Підприємства, установи й організації усіх форм власності, з одного боку, є платниками податків та інших обов'язкових платежів податкового характеру, а з іншого боку, за рахунок коштів державного й місцевих бюджетів фінансуються бюджетні установи. Юридичні особи є активними учасниками фінансових правовідносин у сфері банківської, страхової діяльності, грошового обігу й розрахунків тощо.
Індивідуальними суб'єктами фінансових правовідносин є фізичні особи: громадяни України. Іноземці (іноземець—особа, які не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав) та особи без громадянства (особи, яких жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїми громадянами). Серед цієї категорії суб'єктів фінансового права особливу роль відіграють фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які ведуть підприємницьку діяльність без створення юридичної особи. Обсяг фінансової правосуб'єктності фізичних осіб буде залежати не лише від громадянства, а й від Інших чинників, зокрема їхнього резидентського статусу.
Отже, суб'єкт фінансового права та суб'єкт фінансових правовідносин певною мірою співвідносяться як загальне і конкретне. Разом з тим. не завжди суб'єкти фінансового права стають суб'єктами фінансових правовідносин.
Фінансове правопорушення: поняття та класифікація.
Фактичною підставою фінансово-правової відповідальності є ФП. У будь-якому разі поняття ФП повинно охоплювати податкові, бюджетні правопорушення, порушення валютного, банківського законодавства, за які встановлено фінансово-правову відповідальність.
ФП - це порушення врегульованого фінансово-правовою нормою порядку мобілізації, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів коштів, за яке законодавством передбачено юридичну відповідальність.
Склад ФП утворюють наведені нижче елементи.
Об’єкт — установлений державою порядок формування, розподілу й використання державою фондів грошових коштів, що охороняються заходами фін-пр відповідальності.
Суб’єкт — індивідуальний та колективний (одержувачі бюджетних коштів, суб’єкти підприємницьої діяльності, які надають фінансові послуги).
Об’єктивний бік — дії або бездіяльність, заборонені фін правом. До дій відносять надання фін послуг без ліцензії, бездіяльність — неподання податкової декларації.
ФП переважно завдають матеріальних збитків (несплата сум податків), але є й такі, які вносять дезорганізацію в існуючий порядок формування, розподілу й використання державних фондів грошових коштів (неподання податкової декларації).
Суб’єктивний бік — це психічне ставлення суб’єкта до протиправних дій або бездіяльності та їх наслідків. Суб’єктивний бік ФП з колективним суб’єктом (юр особа) визначається через психічне ставлення до правопорушення посадових осіб такої юр особи.
Характерною особливістю ФП є те, що вина не визнається обов’язковим елементом його складу.
До видів ФП належать такі, як:
- бюджетні правопорушення;
- правопорушення у сфері банківської діяльності;
- правопорушення у сфері валютного регулювання;
- податкові правопорушення;
- правопорушення у сфері грошового обігу, розрахунків.
Відповідно до методів фін діяльності ФП поділяються на правопорушення у сфері формування публічних централізованих і децентралізованих фондів коштів, у сфері розподілу фінансових ресурсів та у сфері використання фінансових ресурсів.
Податковими правопорушенняи є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Примус у сфері оподаткування можна визначити як систему встановлених зак-вом заходів запобіжного, припиняючого та відновлювального характеру, що застосовуються до платників податків - фізичних та юридичних осіб для здійснення контролю, забезпечення режиму законності у податковій сфері, додержання правил сплати податкових платежів та виявлення (збору) даних (інформації) про виконання платниками податків зобов'язань зі сплати податків, а у разі вчинення податкового правопорушення - застосування до останніх заходів відповідальності (фін, адмін крим, дисципл).
Фінансова-правова відповідальність.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 14