82. Правові гарантії захисту інтересів власників банківських рахунків.
Банківська система в будь-якій країні є важливою складовою економіко-господарського механізму. З метою забезпечення її стабільного та ефективного функціонування держава створює ряд гарантій банківської діяльності, чинне місце серед яких займає банківська таємниця. Під банківською таємницею в Україні розуміється інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку в процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту.
До банківської таємниці, зокрема, відносяться відомості про стан рахунків клієнтів, у тому числі стан кореспондентських рахунків банків у Національному банку України; операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; фінансово-економічний стан клієнтів; системи охорони банку та клієнтів; коди, що використовуються банками для захисту інформації; відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація.
Законом віднесено до банківської таємниці інформацію про організаційно-правову структуру юридичної особи - клієнта банку, її керівників, напрями діяльності.
Як відомо, в Україні відповідно до Законів України “Про банки і банківську діяльність” та “Про національний банк України” здійснюється банківський нагляд.
Банківський нагляд – це система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими фінансово-кредитними установами у процесі їх діяльності законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників. Очевидно, що в процесі здійснення банківського нагляду в наглядної інстанції може накопичитися значний обсяг банківської інформації конфіденційного характеру. У зв’язку з цим інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду, також становить банківську таємницю. У разі заподіяння банку чи його клієнту збитків шляхом витоку інформації про банки та їх клієнтів з органів, які уповноважені здійснювати банківський нагляд, збитки відшкодовуються винними органами
83. Правові засади банківського контролю та нагляду.
Банківське регулювання—одна із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства.
Головна мета банківського регулювання й нагляду — безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.
Національний банк здійснює функції банківського регулювання й нагляду за діяльністю банків у межах та в порядку, передбачених законодавством України.
З метою здійснення функцій банківського регулювання Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади й органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.
Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України та не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність. Нормативно-правові акти Національного банку підлягають обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набирають чинності відповідно до законодавства України, а також можуть бути оскаржені відповідно до законодавства України.
Державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах:
1) адміністративне регулювання:
- реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;
- встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;
- застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;
- нагляд за діяльністю банків;
- надання рекомендацій щодо діяльності банків;
2) індикативне регулювання:
- встановлення обов'язкових економічних нормативів;
- визначення норм обов'язкових резервів для банків;
- встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;
- визначення процентної політики;
- рефінансування банків;
- кореспондентських відносин;
- управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;
- операцій з цінними паперами на відкритому ринку;
- Імпорту та експорту капіталу.
84. Заходи впливу, що застосовуються Національним банком України за порушення вимог банківського законодавства.
У разі порушення банками чи іншими особами, які є об'єктом перевірки Національного банку, вимог банківського законодавства та нормативно-правових актів Національного банку або здійснення ними ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, Національний банк застосовує заходи впливу адекватно до допущених порушень.
Національний банк застосовує до банків заходи впливу, до яких належать:
1) письмове застереження щодо припинення порушення та вживання необхідних заходів для виправлення ситуації, зменшення невиправданих витрат банку, обмеження невиправдано високих процентних виплат за залученими коштами, зменшення чи відчуження неефективних інвестицій;
2) скликання загальних зборів учасників, спостережної ради банку, правління (ради директорів) банку для прийняття програми фінансового оздоровлення або плану реорганізації банку;
3) укладення письмової у годи з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку тощо;
4) розпорядження щодо зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі;
5) розпорядження щодо встановлення для банку підвищених економічних нормативів;
6) розпорядження щодо підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами;
7) розпорядження щодо обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику;
8) розпорядження щодо заборони надавати бланкові кредити;
9) розпорядження щодо накладання штрафів на: керівників банків у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, банки в розмірі не більше одного відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду;
10) розпорядження щодо тимчасової, до усунення порушення, заборони власнику істотної участі в банку, використовувати право голосу придбаних акцій (часток чи паїв) у разі грубого чи систематичного порушення ним вимог Закону про банки або нормативно-правових актів Національного банку;
11) розпорядження щодо тимчасового, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади у разі грубого чи систематичного порушення цією особою вимог Закону про банки або нормативно-правових актів Національного банку;
12) розпорядження щодо примусової реорганізації банку;
13) розпорядження щодо призначення тимчасової адміністрації;
14) відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації банку.
Заходи впливу застосовуються Національним банком на підставі:
• результатів інспекційних (планових та позапланових) перевірок діяльності банків чи їх філій;
• результатів аналізу дотримання банками вимог банківського законодавства з використанням статистичної звітності, щомісячних і щоденних балансів тощо;
• результатів перевірок діяльності банків аудиторськими організаціями, уповноваженими відповідно до чинного законодавства на їх здійснення
85. Грошова система та її структура.
Грошова система – це форма організації обігу грошей у даній країні, що склалася історично та закріплена законом. Грошова система складається з кількох елементів.
Основним елементом грошової системи є грошова одиниця.
Наступним елементом грошової системи є види грошових державних знаків.
Видами державних грошових знаків є:
- монети (грошові знаки, виготовлені з металу встановлених законом ваги і форми, що використовуються як засіб грошового обігу та платежу
- банкноти (від англ. bank-note – банківський білет) – банківські білети, кредитні знаки грошей, безтермінові грошові зобов'язання емісійного банку, виготовлені з паперу або пластика, зазвичай прямокутної форми.
Також передбачені казначейські білети, але фактично їх немає.
Ще одним елементом грошової системи є валютний курс – вираз цінності національної валюти через валюти інших держав.
Існує плаваючий валютний курс, фіксований валютний курс і валютний коридор.
Плаваючий валютний курс – різновид валютного курсу, що вільно змінюється та зумовлює використання механізму валютного регулювання.
Фіксований валютний курс – офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, засноване на визначеннях в законодавчому порядку валютних паритетах. Він допускає закріплення змісту національних грошових одиниць безпосередньо в золоті або доларах США при строгому обмеженні коливань ринкових курсів валют у межах одного відсотка.
Валютний коридор – межі коливання валютного курсу, що встановлюються як спосіб його державного регулювання і підтримуються центральним банком через закупівлю та продаж валюти.
Також елементами грошової системи є порядок готівкової й безготівкової емісії та обігу грошових знаків та правила вивозу й ввезення національної валюти та організації міжнародних розрахунків.
86. Правові засади готівкового грошового обігу.
Грошовий обіг – це рух грошової маси у готівковій і безготівковій формах.
Стаття 99 Конституції України визначила грошову одиницю як гривню, а ЗУ «Про Національний банк України» зазначив, що гривня складається зі 100 копійок.
Фінансово-правові норми, які вміщені у ст. 33 і ст. 40 ЗУ «Про Національний банк України» та визначають емісійне право НБУ, можна об’єднати в чотири групи:
1) такі, які регулюють організацію грошової системи (виготовлення та зберігання банкнот і монет; створення резервних фондів банкнот і монет; встановлення номіналів, систем захисту, платіжних ознак та дизайну грошових знаків; встановлення порядку заміни пошкоджених банкнот і монет);
2) організацію обігу готівки (встановлення правил випуску в обіг, зберігання, переведення, вилучення й інкасації готівки);
3) визначення порядку касових операцій для банків, інших фінансових установ, підприємств й організацій. Порядок касових операцій, встановлених Національним банком України, поширюється на всіх юридичних осіб;
4) визначення порядку безготівкових розрахунків. Національний банк України встановлює правила, форми та стандарти розрахунків банків й інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України із застосуванням паперових й електронних грошей.
Цими нормами розкриваються повноваження НБУ як єдиного органу держави, якому надане право емісії національної валюти.
Загальні засади регулювання грошового обігу в Україні регулюються Конституцією України, законами України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», «Про зв'язок», «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», іншими актами законодавства України та нормативно-правовими актами НБУ, а також Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів Міжнародної торгової палати, Уніфікованими правилами з інкасо Міжнародної торгової палати, Уніфікованими правилами по договірних гарантіях Міжнародної торгової палати й іншими міжнародно-правовими актами
87. Безготівкові розрахунки у фінансово-правових відносинах.
Безготівкові розрахунки — це грошові розрахунки, які здійснюються шляхом записів за рахунками в банках, коли гроші списуються банками з рахунку платника і зараховуються на рахунок одержувача.
Правова форма безготівкового розрахунку — це правила документообігу, які встановлені законодавством і банківською практикою.
Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління НБУ № 22 від 21 квітня 2004 р., встановила такі правові форми безготівкових розрахунків:
— платіжне доручення;
— платіжна вимога-доручення;
— платіжна вимога;
— розрахунковий чек;
— акредитив;
— банківські платіжні картки;
— вексель.
Платіжне доручення — розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку вказаної ним суми коштів та перерахування її на рахунок одержувача. Платіжне доручення приймається банком протягом 30 календарних днів з дати його виписки, не рахуючи дня виписки, у разі, якщо сума доручення не перевищує суму, яка є на рахунку платника.
Платіжна вимога – розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або в разі договірного списання отримувача до банку, що обслуговує платника, здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.
Платіжна вимога-доручення — це розрахунковий документ, що складається з 2 частин — верхньої та нижньої. На верхній частині одержувач вписує свої вимоги до платника про сплату певної суми коштів і відсилає це безпосередньо платнику. Платник (за згодою сплатити суму, виставлену одержувачем) заповнює нижню частину документа і передає в банк, який його обслуговує.
Розрахункові чеки використовуються тільки у безготівкових розрахунках. Чеки брошуруються у чекові книжки (готуються банкнотно-монетним двором Національного банку України). Оплата по цій формі розрахунків завжди гарантована. Клієнт банку подає у банк-емітент 2 заяви: на видачу чекової книжки і доручення на бронювання суми коштів, на яку клієнт одержує чекову книжку.
Акредитив — договір, що містить зобов'язання банку-емітенту, згідно з яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара (особи, якій призначається платіж) чи доручає іншому (виконуючому) банку здійснити платіж на умовах, визначених в акредитивній заяві.
Отже, в акредитиві є 4 учасники: платник, банк-емітент (між ними укладається договір про акредитив, що захищає права платника, який доручає банку здійснити платіж на користь бенефіціара в обмін на вказані в договорі документи), виконуючий банк, бенефіціар (по суті, отримувач).
Вексель — це цінний папір, який підтверджує безумовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити векселедержателю певну суму коштів після настання певного терміну.
Банківська платіжна картка — стандартизований пластиковий ідентифікаційний засіб, за допомогою якого клієнту надається змога здійснювати операції сплати за товари, послуги й отримувати готівкові кошти.
88. Поняття, правові засади та принципи валютного регулювання.
валютне регулювання –, тобто це врегульована законодавством діяльність держави і уповноважених нею органів, спрямована на встановлення порядку здійснення валютних операцій резидентами та нерезидентами на території України, а також резидентами України за кордоном.
Валютне регулювання в Україні ґрунтується на таких принципах:
1) свобода здійснення валютних операцій;
2) ризикоорієнтованість, прозорість, достатність та ефективність валютного регулювання;
3) самостійність та ринковість валютного регулювання.
Слід наголосити, що в Україні валютний нагляд організовано на підставі Закону України «Про валюту та валютні операції» та Положення про валютний нагляд затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03.01.2019 р. № 13. Відповідно до законодавства, валютні операції за участю резидентів і нерезидентів підлягають валютному контролю так само, і як зобов’язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна.
Як правило, розрізняють три правові валютні режими, які використовуються державами:
а) режим державної валютної монополії (яка була в СРСР);
б) режим валютного регулювання (наприклад, в Україні такий режим установлено згаданим Декретом Кабінету Міністрів України);
в) режим вільно конвертованої валюти.
89. Валютний нагляд: поняття, мета, правове регулювання.
Важливим є розуміння того, що валютний нагляд –це сукупність заходів публічно-правового впливу, спрямованих на забезпечення дотримання суб’єктами валютних операцій і уповноваженими установами валютного законодавства.
МЕТА???
Органи валютного наглядувизначено в Законі України «Про валюту та валютні операції».
Це Національний банк України, Державна податкова служба України, Державна митна служба України.
Важливо знати, що органи, які здійснюють валютний нагляд, мають право вимагати й одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті, а також про майно, що підлягає декларуванню, в межах законодавчо визначених повноважень.
Агенти валютного нагляду,на відміну від органів валютного нагляду, не мають права видавати нормативно-правові акти, що регулюють питання у сфері валютного нагляду. Їх компетенція обмежується реалізацією контрольних повноважень за дотриманням валютного законодавства резидентами й нерезидентами. Агентами валютного нагляду є уповноважені установи, тобто банк, філія іноземного банку, небанківська фінансова установа, оператор поштового зв’язку, які отримали банківську ліцензію.
Уповноважені установи під час проведення ними валютних операцій, крім валютних операцій, пов’язаних з експортом та імпортом товару на суму, що є меншою за розмір, установлений для фінансових операцій, що підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу згідно із законодавством у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, здійснюють безпосередній нагляд за виконанням вимог валютного законодавства резидентами, крім інших уповноважених установ, та нерезидентами, що здійснюють валютні операції через ці уповноважені установи.
Агенти валютного нагляду мають право вимагати у суб’єктів валютних операцій документи, пов’язані із здійсненням валютних операцій, а суб’єкти валютних операцій зобов’язані надавати такі документи на вимогу агентів валютного нагляду у визначений ними строк.
90. Суб’єкти валютного нагляду та їх контрольні повноваження.
Суб’єкти, що здійснюють валютний контроль, поділяються на дві групи.
До першої групи належать органи валютного контролю. Відповідно до п. 1 ст. 12 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", головним органом валютного контролю є Національний банк України, який:
- здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених до компетенції інших державних органів;
- забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з валютним законодавством України.
Органом валютного контролю є також Державна податкова адміністрація України. Відповідно до п. 1 ст. 8 Закону "Про державну податкову службу в Україні" функцією Державної податкової адміністрації України є виконання безпосередньо, а також організація роботи державних податкових адміністрацій та державних податкових інспекцій, пов’язаної зі здійсненням контролю за додержанням законодавства про валютні операції.
Державна митна служба України як орган валютного контролю здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.
Другу групу суб’єктів, що здійснюють контроль за порядком проведення валютних операцій, становлять агенти валютного контролю. На відміну від органів валютного контролю агенти не мають права видавати нормативно-правові акти, що регулюють порядок здійснення валютного контролю. Компетенція агентів валютного контролю обмежується реалізацією контрольних повноважень за додержанням валютного законодавства резидентами та нерезидентами.
Відповідно до п. 1.2. Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08.02.2000 р. №49, функції агента валютного контролю - обов’язки уповноваженого банку, іншої фінансової установи та національного оператора поштового зв’язку, які отримали від Національного банку генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, щодо здійснення контролю за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці установи. Зміст такого контролю полягає в запобіганні уповноваженими банками, іншими фінансовими установами та національним оператором поштового зв’язку проведенню резидентами і нерезидентами через ці установи незаконних валютних операцій та/або своєчасному інформуванню уповноваженими банками, іншими фінансовими установами та національним оператором поштового зв’язку у випадках та в порядку, установлених законодавством, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку, відповідних державних органів про порушення резидентами і нерезидентами законодавства, пов’язаного з проведенням ними валютних о
1 ... 6 7 8 9 10 11 12 13 14