1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14
Ім'я файлу: іспит фінансове.docx
Розширення: docx
Розмір: 516кб.
Дата: 13.07.2021
скачати

1.Методи мобілізації грошових ресурсів.


2. Метод розподілу грошових ресурсів(кредитування та фінансування)

3. Метод використання грошових ресурсів

4. Принципи фінансової діяльності.

Фінансова діяльність здійснюється згідно з певними принципами, основні з яких закріплено Конституцією України.

Принцип законності означає здійснення фінансової діяльності на всіх етапах руху грошових фондів при чіткій регламентації їх нормами фінансового права, можливості застосування державного примусу.

Принцип плановості передбачає здійснення фінансової діяльності у чітко впорядкованій, послідовній, збалансованій формі при деталь­ному закріпленні процедур, порядку руху цих коштів.

Принцип гласності виражається у взаємозв’язку руху фінансових потоків, співвідношенні і збалансованості різних потоків, грошових фондів, доведенні до громадян, інших суб’єктів змісту проектів фінан­сово-правових актів, підсумкових актів за результатами їх застосування.

Принцип системності означає здійснення фінансової діяльності взаємозалежних інститутів фінансової системи в умовах співвідношен­ня, взаємопроникнення елементів фінансової системи держави (бю­джетної системи, кредитної системи, обов’язкового державного стра­хування, фінансів підприємств).

Принципи фінансової діяльності, характеризуючи і розкриваючи її зміст, створюють умови для здійснення функцій фінансової діяль­ності. В основному вони відображають і деталізують головні функції фінансів, хоча і відрізняються деякою своєрідністю. До них належать основні напрями фінансової діяльності:

1) організація грошового обігу;

2) формування грошових фондів;

3) розподіл і використання грошових ресурсів;

4) організація фінансового контролю.

1) принцип єдності бюджетної системи України - єдність бюджетної системи України забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності;

2) принцип збалансованості - повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень бюджету на відповідний бюджетний період;

3) принцип самостійності - Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними.

4) принцип повноти - до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів місцевого самоврядування;

5) принцип обґрунтованості - бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку України та розрахунках надходжень бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;

6) принцип ефективності та результативності - при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей;

7) принцип субсидіарності - розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами;

8) принцип цільового використання бюджетних;

9) принцип публічності та відкритості.


  1. Повноваження органів державної влади у сфері фінансової діяльності.

У фінансовій діяльності беруть участь усі державні органи законодавчої та виконавчої влади.

До повноважень Верховної Ради України відповідно до статті 85 Конституції України 1)належить затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього;

2) контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

3)затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням.

Великими повноваженнями у галузі керівництва фінансовою діяльністю в державі наділений Кабінет Міністрів України.

Конституція України у статті 116 відносить до повноважень Кабінету Міністрів у галузі керівництва фінансовою діяльністю таке:

1) забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики;

2) розробку проекту закону про Державний бюджет України;

3) забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України;

4) подання Верховній Раді України звіту про його виконання.

Органи виконавчої влади в Україні залежно від міри їх участі у фінансовій діяльності можна поділити на дві групи:

1) органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво фінансами у зв'язку з виконанням своїх основних функцій та завдань (це насамперед усі міністерства, крім Міністерства фінансів).

2) органи виконавчої влади, для яких сама фінансова діяльність є основною. Ці органи створені спеціально для здійснення управління фінансами та кредитом і складають в сукупності систему фінансово-кредитних органів.

3) Міністерство фінансів України, яке є центральним спеціалізованим органом державної виконавчої влади по управлінню фінансами.

Головними завданнями Міністерства фінансів України в галузі управління фінансами держави є:

1) вироблення основних напрямків державної фінансової політики;

2)складання та забезпечення виконання Державного бюджету України;

3)концентрація фінансових ресурсів на пріоритетних напрямках розвитку економіки;

4) фінансове забезпечення державних гарантій з питань соціального захисту населення; створення державних фінансових резервів та ряд інших.

Отже, органи, що здійснюють фінансову діяльність, можна поділити на 2 категорії:

1) органи загальної компетенції, що здійснюють фінансову діяльність разом із іншими напрямками (ВРУ, Президент України, КМУ, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування);

2) органи спеціальної компетенції, основна функція яких пов’язана з фінансовою діяльністю (Рахункова палата, Мінфін, Казначейська служба, НБУ, Державна податкова служба, Пенсійний фонд, Державна контрольно-ревізійна служба).


  1. Фінансова система України: поняття та структура.

Фінансова с-ма – сукупність відокремлених, але взаємопов’язаних сфер і ланок фін. відносин, які здійснюють процес формування фін ресурсів, їх розміщення і використання та керовані певними органами

Сфери фінансової системи:

- загальнодержавні фінанси;

- фінанси господарюючих суб’єктів;

- фінанси населення;

- страхування;

- фінансовий ринок.

Фінансова система об'єднує окремі сфери і ланки в цілісну єдність.

Ланка фінансової с-ми відображає відокремлену частину узагальнюючої сукупності фін відносин. Це, зокрема, державний і місцеві бюджети, централі­зовані і децентралізовані фонди цільового призначення, державний кре­дит, фінанси комерційних суб'єктів господарювання тощо.

СТРУКТУРА:

За внутрішньою будовою:

Фінансова система - сукупність відносно обособлених взаємозв’язаних фінансових відносин, які відображають специфічні форми та методи розподілу й перерозподілу ВВП.

За організаційною будовою:

Фінансова система – це сукупність фінансових органів та інституцій, які управляють грошовими потоками

Фінансова с-ма характеризується внутрішньою структурою і організаційною будовою.

Внутрішня структура фінансової с-ми являє собою сукуп­ність відокремлених, але взаємопов'язаних сфер і ланок, кожна з яких відображає специфічні форми та методи формування і використання фін ресурсів. Внутрішня структура є загальною для всіх країн. В загальній сукупності фінансів, що створюють фінансову систему, можна виділити такі сфери:

- загальнодерж фінанси;

- фінанси господарюючих суб’єктів;

- фінанси населення;

- страхування;

- фінансовий ринок.

Фінансова с-ма об'єднує окремі сфери і ланки в цілісну єдність.

Сфера фінансової с-ми характеризує узагальнену сукупність фін відносин за певними ознаками. У фінансовій системі України функціонують різноманітні сфери фін відносин, зокрема: держ фінанси, фінанси суб'єктів господарювання недержавної форми влас­ності, фінансовий ринок, фінанси домогосподарств.

Ланка фінансової с-ми відображає відокремлену частину узагальнюючої сукупності фін відносин. Це, зокрема, державний і місцеві бюджети, централі­зовані і децентралізовані фонди цільового призначення, державний кре­дит, фінанси комерційних суб'єктів господарювання тощо.

Фінансова система(сфери та ланки):

- Фінансовий ринок(ринок грошей, ринок кред-их ресурсів, ринок цінних папер, ринок фінанси послуг)

- Страхування - (соц. Страхув,майнове, особисте страхув, страхува підприємницьких ризиків, страхування відповідальності)

- Фінанси суб’єктів господарювання( фінанси комерц підпр-в і орг.-й, некомерцій установ і орг)

- Державні фінанси(держ і місц бюджети, держ цільові фонди, держ кредит)

- Міжнародні фінанси(фінанси мн орг.-й, мн фінанси ринок)


  1. Поняття, предмет та метод фінансового права.

Фінансове право – це публічна самостійна комплексна галузь права, норми якої регулюють суспільні відносини щодо формування, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів, здійснення фінансового контролю а також здійснення емісії національної валюти.

Предмет – суспільні відносини щодо формування, розподілу використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів, здійснення фінансового контролю а також здійснення емісії національної валюти.

Методи:

Метод державно-владних приписів: є різновидом імперативного, який має свої особливості:

- завжди з однієї сторони присутня держава в особі органу державної влади, ОМС або іншого уповноваженого суб’єкта, який відносно другої сторони наділений владними повноваженнями(відсутня рівність сторін);

- інша сторона не має права оперативної самостійності

Метод рекомендації

Метод погодження

Деякі вчені виділяють метод субординації.

Імперативний метод фінансово-правового регулювання доповню­ється й використанням способів рекомендацій, погоджень. Їх особли­вістю є похідний характер від основного імперативного методу в рам­ках реалізації, виконання владного веління. Погодження між суб’єктами фінансово-правових відносин можливі, але з приводу більш зручного, точного, своєчасного виконання імперативного обов’язку, тобто по­годжується не сама природа обов’язку, а порядок, особливості його виконання. Рекомендації також доречні у фінансовому праві, однак вони або гарантуються, підкріплюються імперативними веліннями, або уточнюють їх.

Застосування імперативного методу не виключає використання рекомендацій, погоджень, наявності права вибору в поведінці підлег­лого суб’єкта. Так, податкові органи можуть надати підприємствам податковий кредит (відстрочення платежу) на підставі спеціальної угоди. Крім того, часткова диспозитивність поведінки підлеглої сторо­ни - платника податків - може виявлятися й у можливості податково­го планування. Однак усі ці особливості в кінцевому результаті підпо­рядковані методу владних приписів.


  1. Місце фінансового права в національній системі права.


Діяльність держави регламентують також конституційне і адміністративне право. Перше з них охоплює суспільні відносини, що випливають з організації держави, її устрою, а друге суспільні відносини, пов'язані з державним управлінням в цілому.

Конституційне право регулює основи суспільного ладу і політики, державний устрій, правове положення громадян, систему і принципи організації діяльності державних органів, головні завдання і функції держави. Як і всі останні галузі права, фінансове право базується і розвивається на цих основах. Наприклад, фінансово-правові норми, що регулюють утворення фондів державних фінансових ресурсів, засновані на засадах рівноправності всіх форм власності в країні. Конституційне право містить і норми, що мають пряме відношення до фінан­сового права. Це, зокрема, норми, що закріплюють основи організації фінансової діяльності держави. Наприклад, стаття 85 Конституції України встановлює виняткові повноваження Верховної Ради України затверджувати Державний бюджет, вносити до нього зміни, контролювати його виконання, прий­мати рішення стосовно звіту про його виконання. Відповідно до статті 92 Конституції України встановлюється Державний бюджет України і бюджетна система України (система оподат­кування, податки і збори і т.п.). Ці норми конкретизуються у фінансовому праві. Спираючись на них, норми фінансового права встановлюють деталізовані правила, що стосуються діяль­ності різних державних органів в галузі фінансів. Наприклад, група фінансово-правових норм докладно регламентує поря­док складання, розгляду, затвердження і виконання Державно­го і місцевих бюджетів (Закон України «Про бюджетну систему України»).

Тісно стикається фінансове право з адміністративним правом, оскільки діяльність по формуванню, розподілу і використанню фінансових ресурсів держави є за своїм характером управлінською. Між тим, предмет адміністративного права не поглинає ті суспільні відносини, які відносяться до фінансово­го права.

Адміністративне право визначає основні принципи держав­ного управління, повноваження органів виконавчої влади на видання управлінських актів, в тому числі і органів спеціально­го управління фінансами держави, закріплює структуру цих органів, організаційні форми їх діяльності, порядок призначення і звільнення посадових осіб, закріплює їх права і обов'язки і т.д. Спираючись на норми і принципи адміністративного права, фінансове право регулює ті відносини, які безпосередньо пов'язані з виконанням цими органами функцій по збиранню, розподілу і використанню фінансових ресурсів держави, контролю за їх цільовим витрачанням.

Інакше кажучи, фінансове право регулює відносини, що виникають з фінансової діяльності держави. Для того щоб дер­жава могла існувати і виконувати свої завдання і функції, в тому числі адміністративні, їй щоденно, повсякчасно потрібні величезні суми грошових коштів. Фінансове право регулює їх акумуляцію і витрачання, забезпечуючи тим самим виконання державою свого призначення.

Ще тісніший зв'язок фінансового права в умовах ринкових перетворень з цивільним правом, оскільки до предмету останнього серед багатьох майнових відносин входять і грошові відно­сини. Крім того, деякі органи державного управління спеціальної компетенції, наприклад, Національний банк України, водночас є господарською організацією — юридичною особою, що діє на комерційних засадах. Між цими органами, з одного боку, і підприємствами, установами, організаціями і громадянами — з другого, виникають відносини на основі договорів. Наприклад, на основі кредитної угоди.

Характерними для таких відносин є добровільність, рівність і відокремленість сторін, відсутність переходу права власності від одного суб'єкта до іншого тощо і тому до предмету фінан­сово-правового регулювання не входять. Норми фінансового права в даному випадку встановлюють джерела фінансово-кре­дитних ресурсів, якими оперує Національний банк, порядок утворення і розподілу створюваних ним грошових фондів; по­рядок мобілізації НБУ грошових коштів в розпорядження дер­жави; способи здійснення контролю за фінансовою діяльністю організації тощо.

У всіх цих випадках Національний банк виступає як орган виконавчої влади, що наділений владними повноваженнями. Взаємозв'язане фінансове право і з іншими галузями права — з трудовим, кримінальним і т.д.

Тісно пов'язане фінансове право, як галузь права і особли­во як навчальна дисципліна з загальною теорією фінансів. Зокрема, фінансове право відображає у специфічних формах ті ж явища об'єктивної реальності, що і загальна теорія фінансів — фінансові відносини. Понятійно-категоріальний апарат фінансового права також є похідним від понятійно-категоріального апарату загальної теорії фінансів. Що стосується фінансового права як навчальної дисципліни, то його зовнішня подібність і близькість із загальною теорією фінансів іноді призводить навіть до фактичної підміни змісту предмета фінансів змістом пред­мета фінансового права. Раніше гака підміна зустрічалась навіть в підручниках.


  1. Наука фінансового права: поняття, мета, завдання та етапи становлення.

Поряд з іншими аспектами дослідження фінансове право можна розглядати й як галузь юридичної науки. Тобто наука фінансового права є сукупністю теоретичних понять, тлумачень і уявлень про чинне фінансове право, його предмет і метод, правові підгалузі та інститути, що входять до його складу.

Фінансове право як галузь права матеріалізується у фінансово-правових нормах, принципах, методах; наука фінансового права — в узагальненнях, оцінках, висновках, концепціях, нових поняттях і категоріях, у теоріях і доктринах, що відображаються в наукових працях: статтях, монографіях, навчальних посібниках та підручниках із фінансового права.

Як і будь-яка інша наука, наука фінансового права має властиві тільки їй предмет дослідження і понятійно-категорійний апарат, власний зміст. З іншого боку, вона є частиною юридичної науки в цілому. Предметом науки фінансового права є сукупність знань про фінансове право та фінансову діяльність держави, хоч такі знання є різнорідними.

Як одна з юридичних наук, наука фінансового права вивчає історію фінансового законодавства, розробляє наукові рекомендації щодо його вдосконалення. Завданнями науки фінансового права є вивчення фінансового законодавства інших держав, здійснення порівняльного аналізу й використання позитивного досвіду для вдосконалення практики оновлення фінансово-правових актів, тим паче, що нині на порядку денному у сфері фінансової діяльності держави залишається реформування податкового законодавства та законодавства про відносини у сфері державного кредиту.

Фінансовому праву як науці притаманні певні особливості. Це суспільна наука, відповідно вона підпадає під різноманітні деформації та політичний тиск, особливо у сфері дослідження практичного досвіду правозастосовної діяльності органів управління у сфері фінансів.

Наука фінансового права як юридична наука досліджує низку фінансових явищ і понять, що за своєю природою є предметом дослідження економіки та фінансів. Отже, понятійно-категорійний апарат фінансової науки та науки фінансового права значною мірою тотожні. Наука фінансового права вивчає фінансово-правові явища, які за юридичною природою є публічно-правовими і виникають лише у сфері державних фінансів.

У межах фінансового права розвиваються інститути податкового права, фінансового контролю, банківської діяльності, оскільки всі розуміють значення податків для формування дохідної частини бюджету, однак формування податкової системи держави має бути відпрацьоване на певних категорійних поняттях. Визначаючи склад податкової системи, слід ураховувати як практику розвинутих країн, так і особливості національної економіки України, історичні традиції тощо.

Дослідження фінансово-правових відносин є актуальною темою для вивчення у вищих навчальних закладах. Фахівці-практики добре розуміють, що впровадження фінансових законів, формування сучасної системи міжбюджетних, податкових відносин, діяльності у кредитно-фінансовій сфері потребують якісного наукового підґрунтя

Наука фінансового права досліджує знання про фінансове право і фінансову діяльність держави у формі складних, найбільш узагальнених фінансово-правових понять та категорій.

Після жовтневих подій фінансове право як навчальну дисципліну було виключено з навчальних планів юридичних і економічних факультетів. Природно, що припинилися фінансово-правові дослідження.

Після утворення суверенних держав на терені СРСР 1991 року наука фінансового права одержала друге життя. Учені-юристи активно взялися за розробку фінансово-правових проблем. Близько 40 років ніхто з пошукувачів наукових ступенів не брався за розробку питань теорії фінансово-правової науки.

Проблемами правового регулювання доходів в Україні займається доктор юридичних наук Н. Ю. Пришва, питаннями банківського законодавства — О. П. Орлюк — з Київського Національного університету ім. Т. Шевченка. За 14 років незалежності України у нас "виросли" 7 докторів наук — фахівців із різних напрямів фінансового права і понад 50 кандидатів наук. До захисту готуються докторські дисертації в Києві, Львові, Одесі, Харкові.

Одеську фінансово-юридичну школу представляли та представляють Бекерська Декабрина Андріанівна, Латковська Тамара Анатоліївна, Царьова Людмила Кузьмівна, Іванський Андрій Йосипович тощо.


  1. Система фінансового права.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

скачати

© Усі права захищені
написати до нас