71. Засоби забезпечення виконання податкового зобов’язання платників податків.
Основними засобами забезпечення виконання платником податків своїх обов’язків є:
– податкова застава;
– поручительство;
– адміністративний арешт майна;
– примусове стягнення коштів та продаж майна, що перебуває у податковій заставі.
Податкова застава є одним із найефективніших засобів забезпечення податкових зобов’язань, оскільки в даному випадку обмежуються права платника податків щодо розпорядження власним майном, що значною мірою впливає на подальше ведення фінансово-господарської діяльності.
Право податкової застави виникає у разі:
– несплати у строки, встановлені Податковим кодексом України, суми грошового зобов’язання (суми коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов’язання та/або штрафну (фінансову) санкцію), самостійно визначеної платником податків у податковій декларації,
– з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку;
– несплати у строки, встановлені ПКУ, суми грошового зобов’язання, самостійно визначеної контролюючим органом, з дня виникнення податкового боргу (суми грошового зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій),узгодженого платником податків, але не сплаченого у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов’язання).
Поручительство – це спосіб забезпечення виконання зобов’язань, відповідно до якого поручитель повністю або частково бере на себе відповідальність у разі настання передбаченого випадку виконати перед кредитором зобов’язання боржника.
Економічний зміст поручительства полягає в тому, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов’язань боржником. Якщо поручитель виконає зобов’язання, до нього переходять всі права кредитора, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання, наприклад застава
Адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом. Це один із спеціальних способів забезпечення (гарантування) виконання обов’язку зі сплати податкових платежів. Арешт майна може бути повним або умовним.
Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться за рішенням суду не раніше, ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги. У разі, якщо сума коштів, отримана у результаті продажу майна платника податків, перевищує суму його грошового зобов’язання та податкового боргу, різниця перераховується на рахунки такого платника податків або його правонаступників.
Продаж майна платника податків здійснюється на публічних торгах та/або через торговельні організації. Інформація про час і умови проведення торгів майном платника податків повинна бути оприлюднена.
72. Загальна характеристика податкових перевірок за податковим законодавством.
Перевірки поділяються на такі види:
1) камеральні;
2) документальні:
— планові невиїзні,
— планові виїзні,
— позапланові невиїзні,
— позапланові виїзні;
3) фактичні.
Камеральна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення.
Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.
Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов’язкова. За результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації в органі державної податкової служби вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платникові податків.
При документальній перевірці здійснюється контроль на підставі аналізу вже не тільки податкових декларацій, а й іншої бухгалтерської та фінансової звітності, первинних документів тощо. Проводячи документальну перевірку, контролюючий орган здійснює контроль щодо своєчасності та повноти нарахування усіх податків і зборів, дотримання валютного законодавства, оформлення трудових відносин з працівниками в межах повноважень, покладених на органи податкової служби.
Планова перевірка проводиться тільки у відповідності до плану-графіку перевірок з періодичністю, визначеною Податковим кодексом України. ЇЇ здійснення вимагає прийняття відповідного рішення керівника контролюючого органу і з обов’язковим попереднім повідомленням платника податку.
Позапланова документальна перевірка може бути проведена, якщо існують певні визначені законом підстави, зокрема, неподання податкової декларації у визначений строк, виявлені факти про можливі порушення при здійсненні перевірок інших платників, виявлення недостовірності даних у деклараціях, при ліквідації чи реорганізації господарюючого суб’єкта тощо.
Для невиїзних документальних податкових перевірок необхідним є прийняття відповідного рішення та попереднє повідомлення платника податків, але його присутність на перевірці не є обов’язковою.
В Податковому кодексі, в ст. 75.1.3 визначено ще один окремий вид податкової перевірки – фактична перевірка, яка здійснюється за місцем фактичного здійснення платником податків господарської діяльності, розміщення господарських об’єктів або інших об’єктів його права власності. Фактична перевірка стосується дотримання порядку здійснення розрахунково-касових операцій, наявності необхідних свідоцтв, ліцензій, патентів, зокрема і щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, а також дотримання роботодавцем вимог закону оформлення трудових відносин з працівниками, укладення трудового договору.
73. Поняття державних і місцевих видатків.
Державні видатки — це вид фінансових відносин, пов’язаних із безперервним цільовим використанням грошових коштів. Держава та органи місцевого самоврядування використовують для покриття необхідних витрат грошові кошти, що мобілізуються до централізованих фондів — державного та місцевих бюджетів.
Загалом, видатки держави можна класифікувати залежно від:
1) необхідності фінансування на відповідний проміжок часу: на поточні видатки та видатки розвитку;
2) поділу бюджетів на загальний та спеціальний фонди: на видатки, пов’язані з фінансуванням діючих установ, навчальних закладів, соціальних програм та на видатки, пов’язані з окремими спеціальними заходами та програмами;
3) місця в суспільному виробництві: видатки на розвиток матеріальної та нематеріальної сфери;
4) суспільного призначення: видатки на економічний розвиток, соціально-культурні заходи, науку та освіту, зовнішньоекономічну діяльність, погашення державного боргу;
5) цільового призначення: видатки на заробітну плату, господарські витрати, ремонт;
6) форми власності суб’єктів, які здійснюють публічні витрати: на державні видатки та муніципальні;
7) джерел фінансування: на централізовані та децентралізовані видатки.
БК України чітко розмежовує видатки на здійснення повноважень (ст. 82) та дає вичерпний перелік видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (ст. 87) та відповідних видів місцевих бюджетів (статті 88–91).
Так, до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на:
1) державне управління: законодавчу та виконавчу владу, Президента України;
2) судову владу;
3) міжнародну діяльність;
4) фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв’язки державного значення;
5) національну оборону (крім заходів та робіт з мобілізаційної підготовки місцевого значення);
6) правоохоронну діяльність, забезпечення безпеки держави та цивільний захист населення і територій;
7) освіту;
8) охорону здоров’я;
9) соціальний захист і соціальне забезпечення;
10) культуру та мистецтво;
11) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств;
12) фізичну культуру та спорт;
13) державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки;
14) програми реставрації пам’яток архітектури, спорудження (створення) пам’ятників і монументів державного значення;
15) державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв’язку, телекомунікації та інформатики;
16) державні інвестиційні програми (проекти);
17) державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, з запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха;
18) створення та поповнення державних запасів і резервів;
19) обслуговування державного боргу;
20) проведення виборів у випадках, передбачених законом, та всеукраїнських референдумів;
21) інші програми, які мають виключно державне значення.
Видатки місцевих бюджетів поділяють на три групи:
1) видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, що забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, які гарантуються державою та максимально наближені до споживачів, наприклад, видатки на дошкільну освіту, первинну медико-санітарну допомогу, що надається місцевими клініками тощо. Такі видатки фінансуються з бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об’єднань (ст. 88 БК України);
2) видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, що забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою для всіх громадян України. Такі видатки фінансуються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського значення, АРК і міст обласного значення (ст. 89 БК України);
3) видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які направлені на надання соціальних послуг окремим категоріям громадян чи фінансування програм, необхідність існування яких характерна для окремих регіонів України. Такі видатки фінансуються з бюджету АРК та обласних бюджетів (ст. 90 БК України). Слід зазначити, що з бюджетів міст Києва та Севастополя можуть здійснюватися видатки, закріплені у всіх зазначених групах, що зумовлено спеціальним статусом цих адміністративно-територіальних одиниць.
Таким чином, за рахунок чіткого розмежування видатків між бюджетами забезпечується відповідність між повноваженнями на їх здійснення, закріпленням законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень.
74. Бюджетне фінансування: поняття та принципи.
Державні та муніципальні видатки здійснюються за допомогою фінансування.
Фінансування — це безповоротний і безвідплатний відпуск грошових коштів.
Залежно від джерел фінансування розрізняють три види:
1)бюджетне фінансування.
2) самофінансування .
3) кредитування.
Фінансування державних видатків — це плановий, цільовий, безповоротний і безвідплатний відпуск коштів за умови оптимального поєднання власних, кредитних і бюджетних джерел фінансування, що здійснюється на планове виконання загальнодержавних функцій, а також для утримування соціально-культурної сфери, забезпечення соціальних гарантій та зобов’язань держави з дотриманням режиму економії при здійсненні постійного контролю.
Суб’єкти фінансування — державні органи, підприємства, установи державної чи комунальної форм власності.
Принципи фінансування:
1) цілеспрямованість: всі видатки мають цільове призначення (поточні та капітальні видатки, видатки на заробітну плату, стипендію та ін.);
2) фінансування з огляду на рівень виконання робіт та послуг: відрахування коштів повинно відбуватися відповідно до фактичного виконання робіт та послуг, їх кількісних та якісних показників;
3) дотримання фінансової дисципліни та режиму економії: у процесі здійснення фінансової діяльності необхідно постійно дотримуватися принципу законності, точного та неухильного виконання встановленого порядку, строків, звітності;
4) одержання максимального ефекту за мінімальних витрат.
Витрати бюджетних установ фінансуються за рахунок бюджетних асигнувань — повноважень, що надаються розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов’язання та здійснення платежів з конкретною метою у процесі виконання бюджету.
Кошти із бюджетів на функціонування бюджетних установ відпускаються на підставі планових актів — кошторисів, а їх фінансування називають кошторисно-бюджетним.
75. Поняття та порядок кошторисно-бюджетного фінансування.
Кошторисно-бюджетне фінансування — це безповоротне та безвідплатне виділення грошових коштів на утримання установ, що перебувають на повному фінансуванні з бюджету на основі фінансових планів — кошторисів витрат.
Кошторис — це фінансово-плановий документ, який визначає обсяг бюджетних асигнувань, їх постатейний та поквартальний розподіл.
Згідно з БКУ бюджетна установа — це орган, установа або організація, визначена Конституцією України, а також установа чи організація, створена в установленому порядку органами державної влади або органами місцевого самоврядування, яка повністю утримується за рахунок Державного бюджету України чи місцевих бюджетів. Бюджетні установи є неприбутковими.
За кошторисно-бюджетним методом фінансується майже вся невиробнича сфера суспільства, що базується на державній або комунальній (муніципальній) формі власності, тобто вся бюджетна сфера. Зокрема, на кошторисно-бюджетному фінансуванні перебувають установи та організації, що здійснюють державне управління, міжнародну діяльність, забезпечують національну оборону і правоохоронну діяльність та безпеку держави.
За рахунок коштів бюджетів відповідного рівня утримуються установи соціально-культурної сфери: освіти, охорони здоров'я, соціального захисту та соціального забезпечення, культури та мистецтва, фізичної культури і спорту тощо. Переважно з місцевих бюджетів утримуються установи житлово-комунального господарства.
Отже, забезпечення бюджетних установ грошовими ресурсами називається кошторисно-бюджетним фінансуванням, що є системою науково та економічно обґрунтованих заходів щодо визначення критеріїв розподілу коштів і напрямів використання фінансових ресурсів, а також визначення їх оптимальних обсягів для кожного об'єкта, що утримується за рахунок бюджетних коштів.
Кошторис бюджетних установ є основним плановим документом, який надає повноваження бюджетній установі щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.
Фінансово-правові відносини за кошторисно-бюджетного фінансування виникають з моменту затвердження кошторису бюджетної установи розпорядником бюджетних коштів вищого рівня, оскільки згідно з чинним законодавством бюджетним установам можуть виділяти бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів і планів асигнувань. Саме у цьому вбачається правове значення кошторису як індивідуального фінансово-планового акта, який хоч і не встановлює правових норм, але спрямований на їх виконання і конкретизує ту чи іншу правову норму у розрізі конкретних правовідносин.
Правові засади складання, затвердження та виконання кошторисів бюджетних установ визначені КМУ.
Форма кошторису затверджується Міністерством фінансів України.
В Україні є два види кошторисів: індивідуальні та зведені.
Вони складаються відповідно до бюджетної класифікації та різняться рівнем узагальнення інформації про доходи та видатки бюджетних установ.
Зокрема, бюджетна установа незалежно від того, веде облік самостійно, чи обслуговується централізованою бухгалтерією, для забезпечення своєї діяльності складає індивідуальні кошториси і плани асигнувань за кожною виконуваною нею бюджетною програмою (функцією).
План асигнувань із загального фонду бюджету є помісячним розподілом асигнувань, затверджених у кошторисі для загального фонду, за скороченою формою економічної класифікації, який регламентує взяття установою зобов'язань протягом року. План асигнувань є невід'ємною частиною кошторису і затверджується разом із цим кошторисом. Як і форму кошторису, форму плану асигнувань затверджує Мінфін.
У свою чергу зведені кошториси і зведені плани асигнувань містять узагальнену інформацію щодо всіх розпорядників бюджетних коштів, які фінансуються через головного розпорядника і використовуються як для здійснення контролю за своєчасним витрачанням бюджетних ресурсів, так і на етапі формування планованих показників доходів та витрат під час складання проектів актів про бюджет.
Зведені кошториси та плани асигнувань є зведенням показників індивідуальних кошторисів і планів асигнувань розпорядників коштів бюджету нижчого рівня, що складаються головним розпорядником для подання Міністерству фінансів України, Міністерству фінансів АРК, місцевим фінансовим органам. Зведені кошториси не затверджуються.
Складовими кошторису є загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою основних функцій, та спеціальний фонд, що містить обсяг надходжень зі спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення відповідних видатків згідно з законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних із виконанням установою основних функцій.
Установи мають право брати бюджетні зобов'язання, витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами і планами асигнувань.
Кошториси, плани асигнувань і штатні розписи затверджуються керівником відповідної вищестоящої установи.
Кошториси, плани асигнувань і штатні розписи окремих установ затверджуються:
1) центральних органів виконавчої влади за бюджетними програмами "Керівництво та управління" — керівниками відповідних центральних органів виконавчої влади за погодженням із Мінфіном, за іншими бюджетними програмами, що виконуються безпосередньо апаратом міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, — керівниками відповідних центральних органів виконавчої влади; органів виконавчої влади, що належать до сфери управління міністерств та інших центральних органів виконавчої влади — керівниками цих міністерств та інших центральних органів виконавчої влади;
2) обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій — головами відповідних держадміністрацій за погодженням із Мінфіном;
3) міністерств і відомств АРК, управлінь, відділів, інших підрозділів обласних, Київської та Севастопольської міських, районних держадміністрацій — Радою міністрів АРК, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями після експертизи, проведеної Міністерством фінансів АРК, головними обласними і головним Київським міським та Севастопольським міським фінансовими управліннями;
4) управлінь, відділів, інших підрозділів райдержадміністрацій — райдержадміністраціями після експертизи, проведеної районними фінансовими управліннями;
5) Державного лікувально-оздоровчого управління за бюджетною програмою "Керівництво", президій державних академій наук за бюджетними програмами "Наукова й організаційна діяльність президії" — їх керівниками за погодженням із Мінфіном; за іншими бюджетними програмами, що виконуються безпосередньо апаратом цих установ, — їх керівниками;
6) за бюджетними програмами спеціального фонду Державного бюджету України, що виконуються за рахунок ЗО % збору за забруднення навколишнього природного середовища, — головним розпорядником за погодженням із Мінфіном;
7) національних вищих навчальних закладів, яким безпосередньо встановлені призначення у державному бюджеті, — керівниками цих закладів за погодженням із головним розпорядником, якщо інше не передбачено законодавством.
Кошториси і плани асигнувань, передбачені на проведення централізованих заходів, затверджуються окремо на кожний захід керівниками міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, держадміністрацій та виконавчих органів місцевих рад, що запланували ці заходи. Такі кошториси і плани асигнувань можуть бути затверджені за загальним обсягом видатків. Для здійснення кожного конкретного заходу не пізніше ніж за місяць складається окремий кошторис на основі календарних планів.
Водночас із кошторисом затверджується план асигнувань і штатний розпис установи, включаючи структурні підрозділи, які утримуються за рахунок власних надходжень. Зазначені документи подаються та затверджуються у двох примірниках, один з яких повертається цій установі, а другий залишається в установі, керівник якої затвердив їх. Кошторис затверджується за загальним і спеціальним зондами на рік без розподілу за періодами в обсязі, який дорівнює сумі цих фондів.
У тижневий строк після затвердження штатних розписів головні розпорядники подають Міністерству фінансів України, Міністерству фінансів АРК, місцевим фінансовим органам зведені показники за мережею, штатними розписами і контингентами установ та одержувачів за формами, встановленими Мінфіном .
До затвердження в установленому порядку кошторисів, планів асигнувань і планів використання бюджетних коштів підставою для здійснення видатків є проекти кошторисів, планів асигнувань і планів використання бюджетних коштів, засвідчені підписами керівника установи і головного бухгалтера. По закінченні 30-денного строку органи Державного казначейства здійснюють операції з розрахунково-касового обслуговування розпорядників коштів Державного бюджету України тільки відповідно до затверджених та зареєстрованих в обліку відповідних органів Державного казначейства кошторисів і планів асигнувань.
Для здійснення контролю за відповідністю асигнувань, визначених у кошторисах і планах асигнувань розпорядників, асигнуванням, затвердженим річним розписом асигнувань Державного бюджету України та помісячним розписом асигнувань загального фонду державного бюджету, органи Державного казначейства проводять реєстрацію та ведуть облік зведених кошторисів і планів асигнувань розпорядників вищого рівня у розрізі розпорядників нижчого рівня та одержувачів.
Розпорядники мають право проводити діяльність виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисами і планами асигнувань, за наявності витягу, доведеного органом Державного казначейства, що підтверджує відповідність цих документів даним казначейського обліку. З цією метою розпорядники, які отримали від органів Державного казначейства витяг, мають подати цим органам дані про розподіл показників зведених кошторисів і планів асигнувань у розрізі розпорядників нижчого рівня та одержувачів. Ці показники доводяться до відповідних органів Державного казначейства за місцем розташування розпорядників нижчого рівня та одержувачів.
Чинне законодавство передбачає, що здійснення видатків установ та одержувачів без затверджених у встановленому порядку кошторисів, планів асигнувань і планів використання бюджетних коштів припиняється через ЗО календарних днів після затвердження річного розпису асигнувань і помісячного розпису асигнувань загального фонду відповідних бюджетів.
1 ... 6 7 8 9 10 11 12 13 14