Працелюбність – складна соціально-психологічна характеристика особистості, яка проявляється у високосвідомому, активному ставленні до праці.
Працелюбність, не вроджена якість людини, і воно виховується і прививається йому з дитинства. Тому вся система виховання повинна будуватись на прищепленні дитині працелюбства. Та вивчення основ наук найбільш ефективно допомагає трудовому вихованню школярів, якщо воно тісно пов’язано з працею. Важливою умовою реалізації такого зв’язку виступає політехнічна освіта, озброєння школярів знаннями. Такі знання виступають важливою передумовою формування у школярів бажання працювати, а також розвитку їх творчих сил в процесі роботи. Озброєння школярів знаннями в процесі вивчення програмного матеріалу навчальних предметів проходить на основі зв’язку з виробництвом і працею. Відсутність зв’язку між навчанням і працею школярів залишає вчителя важливого засобу підвищення якості знань і активності процесу навчання[11,45-46]. З приходом дитини до школи починається її організоване трудове виховання. Його елементи наявні у дошкільному віці, однак у цей час всі діти охоплені системою громадського навчання і виховання. Саме школа цілеспрямовано вирішує питання психологічної підготовки учнів до суспільно корисної продуктивної праці[15,22]. У процесі докладання розумових і фізичних зусиль, які у своїй єдності виступають як зусилля трудові, в ході оволодіння знаряддями праці у дитини з’являються відчуття задоволення від виконаної роботи. Виявити активність, самостійність, творчий підхід, відчути задоволення від власного успіху дитина може у будь-якому виді праці. Звичайно, для цього треба правильно організувати діяльність учнів[2,32]. Трудове виховання учнів здійснюється в усіх видах праці передусім у навчальній праці К. Ушинський наголошував, що навчання є найскладнішим і найважчим видом праці. Для багатьох учнів значно легше попрацювати фізично, ніж розв'язати математичну задачу або написати твір. Навчання формує потрібні трудові якості людини лише за умови, що воно має істотні ознаки праці: свідому постановку мети, осмислення конкретним індивідом своєї ролі в досягненні поставлених завдань, напруження розумових сил, подолання труднощів і перешкод, самоконтроль. Для цього необхідно пробудити в учнів бажання вчитися, розвинути в них пізнавальні інтереси й дати їм можливість пізнати радість успіху в навчанні. Працю учнів необхідно пов'язувати з їх навчальною роботою. Це означає, що, підбираючи об'єкти праці для учнів, слід надавати перевагу тим, які тісно пов'язані з їх навчальною роботою. Важливо домагатися, щоб трудова діяльність школярів сприяла практичному застосуванню і поглибленню знань, допомагала формуванню в них високих моральних якостей, підвищувала суспільну активність і сприяла підготовці до продуктивної праці в різних галузях виробництва. Виховна ефективність праці зростає за умови, що учні самі є її організаторами, а не лише виконавцями. Тому педагоги повинні залучати школярів до пошуків об'єктів праці, її планування та організації колективу на її виконання. У такому разі вихованці будуть зацікавлені у своєчасності та якості виконання трудових завдань, у них формуватиметься ініціативність, самостійність і відповідальність[14,28]. Виховання любові до праці, формування трудових умінь та навичок. Потребує систематичної праці учнів, а не участі в ній від випадку до випадку. Для цього класні керівники й адміністрація школи, плануючи їх участь у різних видах праці, мусять детально продумати її послідовність, усвідомити, якого виховного ефекту вони прагнуть досягти, пропонуючи дітям певний вид праці.[13,40] Праця має бути доступною. Непосильна праця породжує невпевненість учня у власних силах, небажання виконувати її. Якщо ж робота надто легка, не потребує певних зусиль, вона викликає зневажливе ставлення. Праця повинна ускладнюватися за методами її виконання і збільшуватися за обсягом у міру набуття школярем трудового досвіду. Учнів слід привчати завершувати почату справу, особливо у молодших класах[20,5]. Виховання любові до праці. Потребує підбору цікавих за змістом і методикою організації видів праці. Недоцільно пропонувати учням одноманітну, нетворчу працю. Проте їх слід психологічно готувати до того, що в житті нерідко доводиться виконувати й нецікаву роботу. У вихованні в дітей любові до праці значна роль належить позитивним емоційним переживанням, що виникають унаслідок подолання більш чи менш значних труднощів. Тому так важливо допомогти дитині будь-що довести розпочату справу до кінця. Це дає їй змогу пережити радість, гартує волю, формує самостійність, упевненість у власних силах.[19,46-47] Дуже важливо є ознайомлення учнів з різноманітними професіями. Адже, вибір професії – один з головних у житті людини. Це, вибір по суті, вибір життєвого шляху, вибір долі. Від нього багато залежить, наскільки людина зможе реалізувати себе і різних сферах життя діяльності, якими будуть її власні набутки та віддача від неї суспільству. Тому вибір професії - точка, в якій схрещуються інтереси особистості та суспільства. Зважаючи на це, профорієнтаційна робота в школі має враховувати з одного боку, схильності людини, з іншого – тенденції розвитку суспільства, господарсько-економічної системи, які потребують професійно мобільних кадрів, здатних організовувати і розвивати свою справу, до конкурентної боротьби за робоче місце, до розвитку своєї кваліфікації, а за потреби і до перекваліфікації. Свідомий вибір професії передбачає якомога ширшу обізнаність учня про професії, їх особливості, здатність співставити свої можливості з професійними вимогами, враховувати потреби суспільства в кадрах певних спеціальностей. Профорієнтаційна робота потребує творчого підходу, врахування індивідуальних особливостей, потреб учнів, які свій професійний вибір здійснюють самостійно, під впливом батьків, друзів, знайомих, завдяки цілеспрямованій роботі школи, спеціальних закладів, установ та організацій, зацікавлених у нових працівниках[22,31-32].Праця – головний вихователь. Необхідно навчити дітей цінувати працю, допомогти учням побачити в ній джерело розвитку своїх здібностей і моральних якостей, підготувати молоде покоління до активної трудової та суспільного життя. Праця є однім із важливих чинників виховання особистості. Вона не лише виховує, а й розвиває нас, як особистість, а розуміння цінності праці робить людину людиною. Як справедливо говорили «класики», праця створила людину. Й справді: лише завдяки праці у процесі самої праці дитина поступово стає особистістю, стає людиною. Завдання виховання працьовитості – одна з найважливіших у системі формування особистості. Саме в цьому полягає виховна сила праці, його моральна сутність, що завжди підкреслювали вчені у своїх працях.
Трудове виховання охоплює ті аспекти виховного процесу, де формуються трудові дії, складаються виробничі відносини, вивчаються знаряддя і способи їх використання. Праця в процесі виховання виступає й як провідний чинник розвитку особистості, і спосіб творчого освоєння світу, набуття досвіду посильної трудової діяльності в різних сферах праці, і як невід’ємний компонент загальної освіти. У процесі трудового виховання учні пізнають навколишню дійсність, систематизуючи і закріплюючи знання, учень закріплює свій кругозір. Він стає більш старанним у навчанні, починає цікавитися технікою, виробництвом. Все це перетворює працю в активний стимул для отримання нових знань. Педагоги намагаються виховати у школярів морального ставлення до праці, викликати інтерес до роботи, домогтися надання ними корисності своєї праці для суспільства.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 12