1   2   3   4   5   6   7
Ім'я файлу: госсы.docx
Розширення: docx
Розмір: 340кб.
Дата: 21.05.2020
скачати
Пов'язані файли:
масаж.doc
рррр.docx
практична 7.docx
Практична_робота_підбір_компонентів_персонального_комп'ютера.doc

12. Методи фізіологічних досліджень. Оцінка показників зовнішнього дихання

Показники зовнішнього дихання (вентиляції)

У процесі вентиляції легень відбувається газообмін між атмосферним і альвеолярним повітрям. Вентиляція визначається глибиною і частотою дихальних рухів, які постійно змінюються згідно з потребами організму. Для характеристики процесу вентиляції досліджують показники зовнішнього дихання.

Легеневі об'єми і ємності

Вони визначаються методом спірометрії під час дихального циклу – вдиху і видиху.

Показники зовнішнього дихання поділяють на статичні та динамічні

До статичних належать такі об'єми.

1 Дихальний об'єм (ДО) - це об'єм повітря, який доросла людина в стані спокою вдихає і видихає (приблизно 500 мл, коливання від 300 до 800 мл).

2 Резервний об'єм вдиху (РОвд) – це додатковий об'єм повітря, який людина може вдихнути при глибокому вдиху після спокійного видиху (3000 мл).

3 Резервний об'єм видиху (РОвид) – максимальний додатковий видих повітря після спокійного видиху (1300 мл).

4 Залишковий об'єм (30) - об'єм повітря, що залишається в легенях після максимального видиху (1200 мл), (рис. 11.8).

5 Мертвий простір (МП) - об'єм повітря, що знаходиться в повітроносних шляхах і не бере участі в газообміні (150 мл).

До легеневих ємностей належать:

1 Ємність вдиху (Є ) - це об'єм повітря, який може вдихнути людина після спокійного видиху. Він складається із ДО (500 мл) і РОвд (3000 мл) і становить в середньому 3500 мл.

2 Життєва ємність легень (ЖЄЛ) - максимальний об'єм повітря, який людина може видихнути після максимально глибокого вдиху. Це сума об'ємів, що складається із ДО (500 мл), РОвд (3000 мл) та РОвид (1300 мл) і становить 4800 мл. ЖЄЛ є об'єктивним показником, що свідчить про об'єм повітря, яке може бути введене і виведене із легень за один дихальний цикл. У чоловіків вона може сягати 5500 мл, у жінок - 4500 мл. Залежить від віку, фізичного розвитку, росту та маси тіла людини.

Дихальні об'єми і ємності у дорослої людини під час дихального циклу

Методи дослідження зовнішнього дихання

Спірографія

Спірографія – графічний запис ритму, частоти, глибини дихання, легеневих і вентиляційних об'ємів. Дослідження може здійснюватися за допомогою спірометра і спірографів різних конструкцій при диханні чистим киснем, повітрям або киснево-повітряною сумішшю протягом 10-12 хв

У тому разі, коли використовується прилад закритої системи, а його мішок заповнений киснем, він може замінювати спірометаболограф, тобто пристрій, за допомогою якого можна визначити основний обмін на підставі кількості кисню, що поглинається протягом певного часу. Щоб оцінити визначені величини зовнішнього дихання, їх потрібно порівняти з належними величинами, які знаходять за величинами стандартного основного обміну.

3 Загальна ємність легень (ЗЄЛ) - найбільший об'єм повітря, що міститься в легенях після максимального вдиху. Вона складається із ЖЄЛ (4800 мл) і 30 (1200) та становить 6000 мл.

4 Функціональна залишкова ємність (ФЗЄ) - об'єм повітря, який залишається в легенях у кінці спокійного видиху. Вона складається із РОвид (1300 мл) і 30 (1200 мл) і дорівнює 2500 мл.

Для характеристики дихання людини визначають ще й динамічні показники, що характеризують дихання за конкретний час. До них відносяться:

1 Частота дихальних рухів (ЧДР), яка становить у середньому 16 разів за хв.

2 Хвилинний об'єм дихання (ХОД) - кількість повітря, що надходить у легені за 1 хв: ХОД = ДО (500 мл) • ЧДР (16 за 1 хв) - і становить 8000 мл.

3 Альвеолярна вентиляція (АВ), що характеризує вентиляцію альвеол: АВ = ДО (500 мл) - МП (150 мл) • ЧДР (16 за 1 хв) - і складає 5600 мл.

4 Максимальна вентиляція легень (МВЛ) - кількість повітря, яке людина вдихає і видихає при максимальній глибині і частоті дихання.

5 Резерв дихання (РД) відображає різницю між МВЛ та ХОД.

6 Коефіцієнт легеневої вентиляції (КЛВ) - та частина повітря, яка обмінюється в легенях під час кожного вдиху: КЛВ = ДО (500 мл) - МП (150 мл) / ФЗЄ (2500 мл) - і становить 0,14.

7 Коефіцієнт альвеолярної вентиляції (КАВ) - це відношення альвеолярної вентиляції до легеневого кровотоку (ЛК): КАВ = АВ (4 л) / ЛК (5 л), що складає 0,8.

Пневмотахометрія

Метод пневмотахометрії полягає у визначенні швидкості повітряного потоку під час вдиху чи видиху.

Пневмотахометр складається з диференціального манометра, який дозволяє виявити різницю потоків повітря по обидва боки його діафрагми. За допомогою зміни величини швидкості повітряного потоку можна орієнтовно запідозрити будь-яке порушення, що зумовлює перешкоду на шляху вдихуваного чи видихуваного повітря. При збільшенні опору дихальних шляхів зменшується швидкість повітряного потоку за одиницю часу.

У нормі при спокійному диханні швидкість повітряного потоку дорівнює 500-600 мл/с, під час форсованого вдиху – 6000-8000 мл/с, під час форсованого видиху – 4000-6000 мл/с.

Фізіологія ендокринної системи. Загальна характеристика залоз

внутрішньої секреції. Гуморальна регуляція функцій організму

Основною ознакою будови залоз внутрішньої секреції є відсутність вивідних проток, тому їхні секрети виділяються безпосередньо в кров або лімфу, що їх омиває. Ці секрети називають гормонами (гр. hormao — приводити у рух, збуджувати). Науку, що вивчає будову, функції і захворювання залоз внутрішньої секреції, називають ендокринологією. До залоз внутрішньої секреції належать гіпофіз, щитоподібна, прищитоподібні, загруднинна (тимус, вилочкова), шишкоподібна (епіфіз), надниркові, статеві, підшлункова. Останні дві одночасно є й залозами зовнішньої секреції, тому їх називають змішаними

Гуморальна регуляція - це координація фізіологічних функцій організму людини через кров, лімфу, тканинну рідину. Гуморальна регуляція здійснюється біологічно активними речовинами - гормонами, які регулюють функції організму на субклітинному, клітинному, тканинному, органному і системному рівнях та медіаторами, які передають нервові імпульси. Гормони утворюються залозами внутрішньої секреції (ендокринні), а також залозами зовнішньої секреції (тканинні - стінками шлунку, кишечнику та інші) (рис. 3.5, табл. 3.2).

Гормони впливають на обмін речовин та діяльність різних органів, надходячи до них через кров. Гормони мають такі властивості:

> високу біологічну активність;

> специфічність - дія на певні органи, тканини, клітини;

> швидко руйнуються у тканинах;

^ розміри молекул малі, проникнення через стінки капілярів у тканини здійснюється легко.

14Функції парасимпатичної нервової системи. Нервові центри.

Парасимпатична нервова система в основному забезпечує зниження енергетичного обмiну, вiдновлення «запасiв енергiї», гальмування, сповiльнення i нормалiзацiю функцiй систем органiзму. Медiаторами симпатичної системи є норадреналiн i адреналiн, медiатором парасимпа-тичної системи — ацетилхолiн. Основну масу парасимпатичних вузлів складають дрібні ганглії, дифузно розкидані в товщі або на поверхні внутрішніх органів. Для парасимпатичної системи характерни наявність довгих відростків у прегангліонарних нейронів і надзвичайно коротких — у постгангліонарних. При цьому парасимпатичні волокна іннервують певні зони тіла (виключенням є травна система). Парасимпатична нервова система іннервує райдужну оболонку, слізну залозу, підщелепну, під'язикову і привушну залози, легені і бронхи, серце (зменшення частоти і сили серцевих скорочень), стравохід, шлунок, товсту і тонку кишку (посилення секреції залізистих кліток).

Функції парасимпатичної нервової системи

Парасимпатичні нерви відповідають за природне відновлення організму, нормальне скорочення міокарда, тонус м'язів і продуктивне розслаблення гладких м'язів. Парасимпатичні волокна відрізняються локальною дією, але в підсумку діють спільно – сплетеннями. При локальному ураженні одного з центрів, що страждає вегетативна нервова система в цілому. Вплив на організм комплексне, а лікарі виділяють наступні корисні функції:

розслаблення окорухового нерва, звуження зіниці;

нормалізація кров'яний циркуляції, системного кровотоку;

відновлення звичного дихання, звуження бронхів;

зниження артеріального тиску;

контроль важливого показника глюкози в крові;

скорочення частоти серцевих скорочень;

уповільнення проходження нервових імпульсів;

зниження очного тиску;

врегулювання роботи залоз травної системи.

Крім того, парасимпатична система допомагає судинах головного мозку і статевих органів розширюватися, а гладким м'язам прийти в тонус. З її допомогою відбувається природне очищення організму за рахунок таких явищ, як чхання, кашель, блювота, походи в туалет. До того ж, якщо починають проявлятися симптоми артеріальної гіпертонії, важливо розуміти, що за серцеву діяльність відповідає вищеописана нервова система. Якщо одна зі структур – симпатична або парасимпатична виходять з ладу, необхідно вживати заходів, оскільки вони тісно пов'язані між собою. Де розташовані центри парасимпатичної нервової системи

Симпатична нервова система конструктивно представлена симпатичним стовбуром у два ряди вузлів з обох боків від хребта. Зовні структура представлена ланцюжком з нервових грудочок. Якщо торкнутися елемент так званого розслаблення, парасимпатична частина вегетативної нервової системи локалізується в спинному і головному мозку. Отже, від центральних відділів з головного мозку імпульси, які виникають у ядрах, йдуть у складі черепно-мозкових нервів, від крижових відділів – у складі тазових внутренностных нервів, досягають органів малого тазу.

15Методи фізіологічних досліджень. Динамометрія.

Динамометрия

Обследуемый в положении «стоя» берет динамометр и, вытянув руку в сторону, со всей силой сжимает прибор. Не разрешается сходить с места и сгибать руку в локтевом суставе. Исследование проводится 2-3 раза. Записывается лучший результат.

Ход работы:

Весо-ростовой индекс (Кетле)- определяет сколько граммов веса приходится на каждый сантиметр роста:

ВРИ= Вес (гр)

Рост (см)

Норма для девушек 325-375г., для юношей 350-400г. веса.

Экскурсия грудной клетки - это разница величин окружностей при максимальном вдохе и максимальном выдохе:

ЭГК= ОГК (на вдохе)- ОГК (на выдохе)

Норма для девушек- 5-7 см, для юношей- 7-10см.

Метод Эрисмана - определяет пропорциональность соотношения между окружностью грудной клетки и ростом. Вычисляется в два приема:

ОГК (на паузе)= ОГК (вдох) +ОГК (выдох)

Э= ОГК (на паузе, см)-1/2 роста (см)

Норма для девушек-3-7 см, для юношей-5-8см

Динамометрия - определяет среднюю величину силы мышц правой и левой кисти.

Д= Сила мышц руки (кг) • 100%

Масса тела (кг)

Норма для девушек- 45-50%, для юношей 60-70%

Осанка- измерение спереди характеризует ширину плеч, а сзади- величину дуги спины

А= Ширина плеч • 100%

Величина дуги спины

В норме показатель осанки колеблется в пределах 95-110%. Если он менее 90 или более 125%, то это свидетельствует о выраженном нарушении осанки.

Формула Пиньи- определяет крепость телосложения:

КТ= Рост (см)- (Масса тела (кг)+ ОГК в фазе выдоха (см))

Меньше 10- крепкое телосложение 26-35- слабое телосложение

10-20- хорошее телосложение 36 и более- очень слабое.

21-25- среднее телосложение

Сравните полученные данные с нормативными данными, сделайте вывод о развитии собственного организма.

8. Соматоскопічні методи дослідження та їх дослідження. Відхилення від

Норми

3. Соматоскопічні (описові) - оцінка стану опорно-рухового апарату (форма хребта, постава, форма грудної клітки, кінцівок), стан шкіри і видимих слизових, характер жирових відкладень, м'язовий тонус, відповідність статевого розвитку віку та ін.

Спостереження за фізичним розвитком окремої дитини або групи дітей носить назву индивидуализирующего методу вивчення фізичного розвитку.

Існує й генерализуется метод, коли у відносно короткий період проводяться масові дослідження дітей області або цілої республіки (регіону). Статистична обробка отриманих даних дозволяє встановити середні показники фізичного розвитку кожної віково-статевої групи. Ці показники отримали назву регіональних вікових стандартів фізичного розвитку. Кожні 5-10 років стандарти уточнюються, оскільки фізичний розвиток являє собою динамічний процес. Вікові стандарти дозволяють своєчасно виявити відхилення фізичного розвитку від норм, зберегти здоров'я, а значить, створити кращі умови для правильного застосування викладачами та вихователями різних методів навчання і виховання дітей.

7. Соматометричні методи дослідження та їх дослідження. Відхилення від

норми.

Фізичний розвиток характеризують соматометричні, фізіометричні та соматоскопічні величини або показники. Соматометрія – визначення довжини та маси тіла, окружності грудної клітки (ОГК) ( в стані спокою, максимального вдиху та видиху – екскурсія (рух) грудної клітки), а фізіометрія – визначення життєвої ємності легень (ЖЄЛ), м’язової сили кисті, станової сили (м’язів – розгиначів спини).

Соматометрія (антропометрія) є основним методом дослідження фізичного розвитку і передбачає вимірювання розмірів частин людського тіла. За антропометричними даними визначається динаміка фізичного розвитку і дається оцінка розвитку у різні періоди. Антропометричне обстеження здійснюють стандартним інструментарієм за загальноприйнятою уніфікованою методикою. Антропометрія включає виміри довжини (см) i маси тіла (кг), ОГК (см). Для виміру довжини тіла використовують антропометр (ростомір). Зріст вимірюється без взуття. Людина стоїть на платформі спокійно, опустивши руки, дотикаючись стійки вимірювача зросту трьома точками: п'ятками, сідницями, між лопатковою частиною спини. Горизонтальну планку опускають на тім'я і за шкалою визначаютьзріст.

Масу тіла визначають за допомогою медичних ваг. Під час зважування досліджуваний повинен стояти на середині площадки ваг. Маса тіла має істотне значення для оцінки впливу фізичних навантажень на організм. Тому зважування систематично здійснюється під час лікарсько-педагогічних досліджень. При вимірі окружності грудної клітки вимірювальну стрічку на спині накладають під кутами лопаток i попереду над грудною залозою. Вимірюється вона в стані спокою, при максимальному вдиху і видиху сантиметровою стрічкою в сантиметрах.

Стрічка проходить ззаду під кутом лопаток, а спереду по нижньому краю навколо соскових кружків у хлопчиків; у дівчаток (починаючи з перших стадій розвитку грудних залоз) стрічка спереду проходить на рівні верхнього краю 4 ребра. Різниця в об'ємі грудної клітки при максимальному вдиху та видиху становить екскурсію грудної клітки.

Основи фізичної терапії та реабілітації

1 Визначення медичної реабілітації, мета, завдання.

Медична реабілітація є фундаментом реабілітаційного процесу. Від її ефективності залежить застосування подальших видів реабілітації, їх тривалість і обсяг. Медична реабілітація спрямована на відновлення здоров’я, усунення патологічного процесу, попередження ускладнень, відновлення або часткову компенсацію порушених функцій, протидію інвалідності, підготовку тих, що одужують, та інвалідів до побутових і трудових навантажень. У переважній більшості реабілітація завершується у медичних закладах.

Складовою частиною медичної реабілітації є фізична реабілітація. Вона мобілізує резервні сили організму, активізує його захисні й пристосувальні механізми, попереджує ускладнення, прискорює відновлення функцій різних органів і систем, скорочує терміни клінічного і функціонального відновлення, адаптує до фізичних навантажень, тренує і загартовує організм, відновлює працездатність. Залежно від характеру, перебігу та наслідків захворювання або травми, періоду і етапу відновного лікування фізичну реабілітацію використовують з метою профілактики або лікування і відповідно до цього вона посідає допоміжне чи головне місце у комплексі взаємодоповнюючих лікувальних заходів медичної реабілітації. Одночасно з фізичною реабілітацією проводиться психологічна підготовка хворого до подолання труднощів, пов’язаних з хворобою і можливими її наслідками до необхідної адаптації, реадаптації чи перекваліфікації. Ця підготовка передує працетерапії, що починається під час медичної реабілітації.

Головними завданнями реабілітації є:

а) функціональне відновлення (повне або компенсація при недостатньому чи відсутності відновлення);

б) пристосування до повсякденного життя і праці;

в) залучення до трудового процесу;

г) диспансерний нагляд за реабілітованими.

2 . . Коротка характеристика засобів фізичної реабілітації

ЛФК є не тільки лікувально-профілактичним засобом, але і лікувально-виховним процесом. Застосування ЛФК виховує у хворого свідоме відношення і активна участь в лікувальному і реабілітаційному процесах. У основі участі хворого в лікуванні лежить навчання фізичним вправам. В зв'язку з цим лікувальна фізкультура є не тільки лікувальним, але і педагогічним процесом. Об'єктом дії ЛФК є хворої зі всіма особливостями реактивності і функціонального стану організму. Цим визначається відмінність вживаних засобів, методів і дозувань в практику ЛФК.

Особливості методу лікувальної фізкультури. У основі ЛФК лежить використання біологічної функції організму — руху, який є основним стимулятором зростання, розвитку і формування організму, стимулюючи активну діяльність всіх його систем, сприяє підвищенню загальної працездатності організму.

ЛФК — метод неспецифічної терапії, а вживані фізичні вправи — неспецифічні подразники, які залучають до у відповідь реакції всі ланки нервової системи. Фізичні вправи здатні вибірково впливати на різні функції організму, що дуже важливе при обліку патологічних проявів в окремих системах і органах.

Загальноприйняті засоби фізичної реабілітації

лікувальна фізкультура

масаж

гігієнічні (природні) фактори

механотерапія

працетерапія

психотерапія

1   2   3   4   5   6   7

скачати

© Усі права захищені
написати до нас