1   2   3   4   5   6   7
Ім'я файлу: госсы.docx
Розширення: docx
Розмір: 340кб.
Дата: 21.05.2020
скачати
Пов'язані файли:
масаж.doc
рррр.docx
практична 7.docx
Практична_робота_підбір_компонентів_персонального_комп'ютера.doc

5. Спинний мозок, функції. Висхідні та низхідні провідні шляхи. Дослідження

функціонального стану спинного мозку

Функції спинного мозку

Спинний мозок виконує дві основні функції: рефлекторну і провідну.

Рефлекторна функція спинного мозку полягає у здійсненні складних рухових реакцій організму. Спинний мозок іннервує всю скелетну мускулатуру, крім м'язів голови, які іннервуються черепними нервами. У спинному мозку містяться рефлекторні центри мускулатури тулуба, кінцівок шиї. Тут же розташовано багато центрів автономної нервової системи. Рефлекси сечовипускання і дефекації зв'язані з функцією спинного мозку.

Соматичні рефлекси - це рухові рефлекси кінцівок, тулуба чи його частин.

Рефлекси розтягання, або власні міотатичні рефлекси м'язів, - це рефлекси, які ініціюються подразненням пропріорецепторів - рецепторів скелетних м'язів або їхніх сухожилків.

пинний мозок здійснює і провідну функцію. Доцентрові імпульси, які надходять у спинний мозок по задніх корінцях, передаються по провідних шляхах спинного мозку у відділи головного мозку, що лежать вище. У свою чергу, із відділів центральної нервової системи спинний мозок одержує імпульси, які можуть змінювати діяльність скелетної мускулатури і внутрішніх органів. Провідні шляхи діляться на висхідні і низхідні. Висхідні шляхи проводять імпульси із периферії (від рецепторів шкіри, м'язів, суглобів, внутрішніх органів) до головного мозку. Низхідні шляхи проходять по передніх і частково бічних стовпах. По них передаються імпульси від головного мозку до рухових центрів спинного мозку, а від них ці імпульси йдуть до скелетних м'язів.

Висхідні провідні шляхи спинного мозку

Медіальні лемніскові шляхи утворені двома висхідними трактами: 1) тонкий пучок Голля; 2) клиноподібний).

Аферентні волокна цих шляхів передають інформацію від тактильних рецепторів шкіри та пропріорецепторів, зокрема суглобових рецепторів. Вони входять у сіру речовину задніх рогів спинного мозку, не перериваються і проходять у задніх канатиках до тонкого і клиновидного ядер (Голля і Бурдаха), де здійснюється передача інформації на другий нейрон. Аксони цих нейронів перехрещуються, переходять на протилежну сторону і у складі медіальної петлі піднімаються до специфічних перемикаючих ядер таламуса, де відбувається перемикання на треті нейрони, аксони яких передають інформацію до задньої центральної звивини, що забезпечує формування тактильного відчуття, відчуття положення тіла, пасивних рухів, вібрації.

Спіноцеребелярні шляхи мають також 2 тракти: 1) задній Флексіга і 2) передній Говерса. їх аферентні волокна передають інформацію від пропріорецепторів м'язів, сухожиль, зв'язок і тактильних рецепторів натискування на шкіру. Для них характерне перемикання на другий нейрон у сірій речовині спинного мозку і перехід на протилежний бік. Далі вони проходять у бокових канатиках спинного мозку і несуть інформацію до кори мозочка.

Спіноталамічні шляхи (латеральний, передній), їх аферентні волокна передають інформацію від рецепторів шкіри – холодових, теплових, больових, тактильних – про грубу деформацію й натискування на шкіру. Вони перемикаються на другий нейрон у сірій речовині задніх рогів спинного мозку, переходять на протилежну сторону й піднімаються у бокових та передніх канатиках до ядер таламуса, де йде перемикання на треті нейрони, які передають інформацію до задньої центральної звивини.

Низхідні провідні шляхи спинного мозку

Отримуючи інформацію від висхідної провідної системи про стан діяльності ефекторних органів, головний мозок по низхідних провідниках надсилає імпульси ("вказівки") до робочих органів, серед яких знаходиться спинний мозок, що виконує провідно-виконавчу роль. Це відбувається за допомогою нижченаведених систем.

Кортиноспінальні або пірамідні шляхи (вентральний, латеральний) проходять через довгастий мозок, де більшість перехрещуються на рівні пірамід, тому й називаються пірамідними. Вони несуть інформацію від рухових центрів моторної зони кори головного мозку до рухових центрів спинного мозку, завдяки чому здійснюються довільні рухи. Вентральний кортикоспінальний шлях проходить у передніх канатиках спинного мозку, а латеральний – у бокових.

Руброспінальний шлях – його волокна є аксонами нейронів червоного ядра середнього мозку, що роблять перехрест і йдуть у складі бокових канатиків спинного мозку й передають інформацію від червоних ядер до латеральних інтернейронів спинного мозку.

Стимуляція червоних ядер призводить до активації мотонейронів флексорів і гальмування мотонейронів екстензорів.

Медіальний ретинулоспінальний шлях (понторетииулоспінальний) починається від ядер варолієвого мосту, йде у передніх канатиках спинного мозку і передає інформацію до вентромедіальних відділів спинного мозку. Стимуляція ядер мосту призводить до активації мотонейронів як флексорів, так і екстензорів з переважним впливом на активацію мотонейронів екстензорів.

Латеральний ретинулоспінальний шлях (медулоре• тинулоспінальний) починається від ретикулярної формації довгастого мозку, йде у передніх канатиках спинного мозку і передає інформацію до інтернейронів спинного мозку. Стимуляція його викликає загальний гальмівний вплив, переважно на мотонейрони екстензорів.

Вестибулоспінальний шлях починається від ядер Дейтерса, йде у передніх канатиках спинного мозку, передає інформацію на інтернейрони і мотонейрони з тієї ж сторони. Стимуляція ядер Дейтерса призводить до активації мотонейронів екстензорів і гальмування мотонейронів флексорів.

6. Запалення: класифікація, його значення для організму

Запалення - це типовий патологічний процес, який виникає у разі ушкодження тканин і характеризується порушенням кровообігу, зміною кровіта сполучної тканини у вигляді альтерації, ексудації і проліферації

Класифікація запалення.

Виділяють три стадії запалення:

1) альтерація;

2) ексудація;

3) проліферація.

Сьогодні здебільшого в першій і третій стадіях запалення розрізняють ще підстадії А і Б.

І стадія – альтерація:

А – первинна альтерація;

Б – вторинна альтерація;

ІІ стадія – ексудація з еміграцією;

ІІІ стадія – проліферація і репарація:

А – проліферація;

Б – завершення запалення.

Залежно від характеру домінуючого місцевого процесу (альтерації,

ексудації або проліферації) виділяють три види запалення:

1) Альтеративне запалення характеризується переважанням ушкодження, дистрофії, некрозу, яке спостерігається здебільшого в паренхіматозних органах при інфекційних захворюваннях, що перебігають з вираженою інтоксикацією (туберкульоз легень) при цьому ексудативні та проліферативні явища виражені слабо.

2) Ексудативне запалення проявляється значним порушенням кровообігу з явищами ексудації та еміграції лейкоцитів.

Запалення, що перебігає з переважанням ексудації здебільшого спостерігається при гострих запальних процесах.

У разі ексудативного запалення на перший план виступають реакція мікроциркуляторного русла та утворення ексудату.

За характером ексудату виділяють:

а) серозне запалення;

б) гнійне запалення;

в) геморагічне запалення;

г) фібринозне запалення: дві форми – крупозне і дифтеритичне;

д) змішане запалення;

з) катаральне запалення охоплює слизову оболонку дихальних шляхів або травного тракту.

3) Проліферативне або продуктивне запалення проявляється домінуючим розмноженням клітин гематогенного і гістіогенного походження. Залежно від виникнення клітинних інфільтратів та характеру накопичення клітин в зоні запалення розрізняють:

а) круглоклітинні (гістіоцити, лімфоцити);

б) плазмоклітинні;

в) еозинофільноклітинні;

г) епітеліоїдно-клітинні;

д) макрофагальні.

Значення запалення для організму. Запалення для організму несе в собі здебільшого дві протилежні, суперечливі функції: 1) захисну і 2) пошкоджувальну.

Захисна функція запалення полягає у тому, що організм захищається від впливу сторонніх та шкідливих факторів, шляхом відмежовування запального осередку від цілого організму. Зосередження боротьби зшкідливими чинниками в одному місці сприяє запобіганню розповсюдження запального процесу в організмі. Запальний осередок поглинає токсичні речовини, які циркулюють у крові і навколо нього формується своєрідний бар’єр з однобічною проникністю.

Цей бар’єр виникає в результаті закупорки відвідних лімфатичних і кровоносних судин та блокади позасудинного тканинного транспорту. Створюються несприятливі умови для розвитку мікроорганізмів в

осередку запалення. Це досить часто призводить до ліквідації збудника захворювання. Важливу захисну роль при цьому в організмі відіграють фагоцити, спеціальні антитіла, ферменти та основні білки.

Пошкоджувальна сторона запалення полягає в тому, що організм, захищаючись від шкідливих факторів у зоні запалення має елементи руйнування (гинуть власні клітини). В одних випадках починає переважати

альтерація. Це спричиняє загибель тканини, або навіть цілого органу. Розвиток ексудації може зумовлювати розлади живлення тканин, гіпоксії і загальної інтоксикації.

Під час запалення можуть спостерігатися дистрофічні зміни в паренхіматозних органах (печінка, нирка, міокард). Хронічні запальні процеси, особливо хронічні нагноєння призводять до виснаження організму. Інколи хронічні гнійні запалення або туберкульоз спричиняють глибоку перебудову білкового обміну, утворення патологічних білків, розвиток амілоїдозу

9Фізіологія системи крові. Склад, кількість і фізико-хімічні властивості крові. Вчення про групи крові й резус-фактор. Формені елементи крові. Лейкоцитарна формула

Кров - рідка сполучна тканина внутрішнього середовища, що знаходиться в замкненій кровоносній системі та постійно циркулює завдяки діяльності серця та кровоносних судин. Вона є одним із видів тканин внутрішнього середовища організму. Останнє представлено тканинною рідиною (інтерстиціальною), лімфою та кров'ю, склад та властивості яких тісно пов'язані між собою.

Основні функції крові.

Транспортна функція - кров переносить необхідні для життєдіяльності органів і тканин різноманітні речовини, гази і продукти обміну. Багато речовин переносяться кров'ю в незмінному вигляді, деякі вступають у нестійкі сполуки з різними білками:

Дихальна (варіант транспортної функції): перенос кисню і вуглекислого газу;

Трофічна (варіант транспортної функції): доставка до тканин поживних речовин, продуктів обміну, гормонів, ферментів, пептидів, солей, кислот, мікроелементів та багато інших речовин;

Екскреторна (варіант транспортної функції): доставка недоокислених речовин до органів виділення;

Забезпечення водно-сольового обміну (варіант транспортної функції): транспорт води та іонів.

Захисна функція крові. З наявністю в крові білих кров'яних тілець (лейкоцитів) пов'язаний специфічний (імунітет) та неспецифічний (головним чином фагоцитоз) захист організму.

Склад крові

Кров складається з рідкої частини плазми і зважених у ній формених елементів: еритроцитів (червоні кров’яні тільця), лейкоцитів (білі кров’яні тільця) і тромбоцитів (кров’яні пластинки). На частку формених елементів припадає 40-45%, на частку плазми - 55-60% від об’єму крові. Це співвідношення одержало назву гематокритного співвідношення або гематокритного числа. Для характеристики гематокритного числа в клініці звичайно вказують лише об'єм щільної частини крові. У чоловіків він більший (40-48%), ніж у жінок (36-44%). Гематокритне число капілярної крові в середньому дорівнює 32%

ФІЗИКО-ХІМІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ КРОВІ

Кров характеризується наявністю багатьох констант, які можуть бути дуже стабільними (відхилення їх навіть у незначних межах призводить до порушення життєдіяльності - рН, іонний склад плазми, осмотичний тиск, білковий склад плазми, парціальний тиск кисню, кількість глюкози та ін.) і нестабільними (можуть коливатись у досить широких межах, не призводячи до серйозних змін у життєдіяльності - об’єм циркулюючої крові (ОЦК), кількість формених елементів, вміст гемоглобіну, в’язкість крові, швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ). Підтримання всіх констант крові здійснюється згідно з принципом саморегуляції, при якому відхилення константи від її нормального рівня є стимулом для повернення до її початкового рівня.

Склад плазми та фізико-хімічні властивості крові обовязково враховують при створенні кровозамінників у використанні яких іноді виникає гостра необхідність.

Колір крові визначається наявністю в еритроцитах особливого білка - гемоглобіну. Артеріальна кров характеризується яскраво - червоним забарвленням, що залежить від умісту в ній гемоглобіну, насиченого киснем (оксигемоглобіном).

Густина крові коливається у вузьких межах від 1,058 до 1,062 і залежить від умісту в ній формених елементів, білків, ліпідів. У жінок відносна щільність крові дещо нижча, ніж у чоловіків.

В'язкість крові визначається відповідно до в'язкості води і відповідає 4,5-5,0 (якщо в'язкість води прийняти за одиницю). Залежить в'язкість від умісту в ній формених елементів (головним чином еритроцитів), білків плазми, кількості гемоглобіну та газового складу крові. В'язкість венозної крові дещо більша, ніж артеріальної. Вона зростає також при звільненні депо, при посиленому білковому харчуванні. Це несприятлива ознака для людей, хворих на атеросклероз, а також тих, що схильні до ішемічної хвороби мозку та серця.В'язкість крові у чоловіків дещо більша, ніж у жінок.

Реакція крові визначається концентрацією водневих іонів. У нормі рН крові слабо лужне і складає 7,36 (в артеріальній крові - 7,36-7,42, у венозній -7,26-7,36). У різних фізіологічних умовах рН крові може змінюватись як у кислий (до 7,3), так і в лужний (до 7,5) бік. У результаті інтенсивної м'язової роботи в кров людини може надходити впродовж кількох хвилин до 90 г молочної кислоти. Проте рН у цих умовах змінюється дуже мало, що пояснюється наявністю буферних систем крові.

Крім того, в організмі сталість рН зберігається за рахунок роботи нирок, легень, що видаляють у кров С02, надлишок кислот . Сталість рН підтримується буферними системами: гемоглобіновою, карбонатною, фосфатною та білками плазми.

Лейкоцита́рна фо́рмула — це відсоткове співвідношення різних видів лейкоцитів (підраховується в зафарбованих мазках крові).

Дослідження лейкоцитарної формули має велике значення в діагностиці більшості гематологічних, інфекційних захворювань, а також для оцінки тяжкості стану і ефективності терапії.

Зміна лейкоцитарної формули має місце при цілому ряді захворювань, проте вони є неспецефічними.

А×1/4000×20

Х=————————————

1 600

е Х — кількість лейкоцитів у 1 мкл крові,

а — кількість еритроцитів у 80-ти малих квадратах сітки,

1/4000 — об'єм одного малого квадрата у мм3,

20 — ступінь розведення крові,

1600 — кількість малих квадратів (100 великих), у яких рахували еритроцити.

Нормальна кількість лейкоцитів у крові 6,2 — 8,2 тисяч у мкл.

10. Робота серця, фізіологічні показники роботи серця

Серце — порожнистий м’язовий орган, який віді­грає роль біологічного насоса, що ритмічно нагні­тає кров у судини Будова та робота серцявеликого й малого кіл кровообігу. Воно починає свою роботу в період внутрішньоутробного розвитку й не припиняє її впродовж усьо­го життя людини. За 1 хвилину серце проганяє 4-5 л крові, а за добу — понад 7 тис. л. Під час важкого фізичного навантаження об’єм крові, який перека­чується за хвилину, зростає у 3-4 рази. За все життя серце людини може перекачати близько 150 млн л крові. Завдяки роботі серця процес кровообігу, що забезпечує життєво важливі функції організму, без­перервний і постійни обота серця складається із циклів, а кожен цикл —почергового скорочення (систоли) і розслаб­лення (діастоли) передсердь і шлуночків. Під час скорочення передсердь кров, що перебуває в них, через стулкові клапани надходить у шлу­ночки, а після скорочення шлуночків через півмісяцеві клапани вона надходить до аорти й ле­геневої артерії. Під час скорочення з кожного шлуночка в судини виштовхується 70 -80 мл крові. Після скорочення шлуночків починаєть­ся загальне розслаблення, під час якого серце відпочиває.

11. Фізіологія дихання. Етапи дихання та їх характеристика

Дихання

Дихання – складний процес надходження в організм кисню, використання його в біологічному окисленні та виведення вуглекислого газу,

До дихальної системи належать:

• дихальні шляхи,

• органи газообміну – легені,

• система забезпечення вентиляції легень – грудна клітка, дихальні м'язи, дихальний центр.

У людини участь у диханні приймають не тільки легені, а й вся поверхня тіла – від товстого епітелію на п'ятах до вкритої волоссям шкіри голови. Найбільше "дихають" шкіра грудей, спини і живота. Цікаво, що за інтенсивністю дихання ці ділянки значно переважають легені. Однак загальна поверхня шкіри людини складає приблизно 2 м2, у той час як поверхня легень, якщо розгорнути 700 мільйонів альвеол, складає 90-100 м2. У цілому на частку шкірних покривів припадає менше 1 % газообміну.

Етапи дихання:

1. Легенева вентиляція.

2. Дифузія газів з альвеол у кров легеневих капілярів.

3. Транспорт газів кров'ю.

4. Дифузія газів із крові в тканини.

5. Тканинне або внутрішнє дихання.

Перші чотири етапи відносяться до зовнішнього дихання, призначення якого полягає в абсорбції O2 та видаленні СO2 з організму.

Легенева вентиляція – це обмін газів між атмосферним та альвеолярним повітрям.

Дихальні шляхи складаються з носової та ротової порожнин, носоглотки, ротоглотки, гортані, трахеї, яка в грудній порожнині ділиться на 2 бронхи, що, розгалужуючись, утворюють бронхіальне дерево. Усього таких розгалужень 23-26. Найдрібніші бронхи – бронхіоли. На їх кінцях утворюються альвеолярні мішечки, що розділені на 20 порожнин – альвеол з діаметром 0,15-0,3 мм. Сукупність альвеол утворює тканину легень.

У легенях функціонує велика система колатералей, яка забезпечує вентиляцію за умов перекриття просвіту бронхів чи інших перешкод надходженню повітря. Вона представлена сіткою додаткових сполучень між частками, сегментами та ацинусами легень. Основою колатеральної вентиляції є додаткові бронхіоли, які з'єднують термінальні бронхіоли сусідніх сегментів. У межах одного ацинуса колатеральна вентиляція забезпечується бронхоальвеолярними комунікаціями у стінках альвеол. Сусідні ацинуси також сполучаються між собою. Загалом до 40% повітря може надходити в альвеоли за допомогою таких сполучень.Слизова оболонка повітроносних шляхів покрита війчастим епітелієм, має залози, які виділяють слиз. Крім того, слизова оболонка має густу сітку кровоносних капілярів. Тому повітря на шляху до легень зволожується, зігрівається кров'ю та очищається миготливим епітелієм. Кожна легеня ззовні покрита плеврою, яка складається з 2 листків – парієтального та вісцерального. Між листками розміщена вузька герметична щілина (плевральна порожнина), в якій знаходиться невелика кількість серозної речовини.

Стінка альвеоли складається з одношарового епітелію. Кожна альвеола оплетена густою сіткою капілярів, на які розгалужується легенева артерія.

Механізм вдиху та видиху

Дихальний цикл складається із вдиху, видиху та дихальної паузи. Повітря потрапляє в легені та виходить з них завдяки роботі міжреберних м'язів і діафрагми. У результаті їх скорочення та розслаблення об'єм грудної порожнини змінюється. Міжреберні м'язи поділяються на 2 групи: зовнішні та внутрішні. Діафрагма складається з кільцевих та радіальних м'язових волокон, розташованих навколо центральної сухожильної ділянки.

Вдих – активний процес. Зовнішні міжреберні, внутрішні міжхрящові м'язи скорочуються, а внутрішні міжреберні – розслаблюються. Ребра рухаються вперед, віддаляючись від хребта. Одночасно скорочується діафрагма, стає більш плоскою, купол її опускається. Усе це призводить до збільшення об'єму грудної порожнини. У результаті тиск у плевральній порожнині стає нижче атмосферного. Легені розтягуються і тиск в них також стає нижчим від атмосферного. Повітря надходить (засмоктується) в легені та заповнює альвеоли доти, поки тиск в легенях не зрівняється з атмосферним, наступає пауза між вдихом і видихом. (рис. 8.1).

Тиск (у мм рт. ст.) у плевральній порожнині (відносно атмосферного) на висоті спокійного вдиху становить -9...-6, на висоті глибокого вдиху – -30...-10, на висоті спокійного видиху – -5,5-3,5, на висоті глибокого видиху – -3...-1,5

При порушенні герметичності плевральної порожнини в неї надходить повітря (пневмоторакс), тиску плевральній порожнині зростає, вирівнюється з атмосферним (стає рівним 0), легені спадають і вентиляція припиняється.

Форсований вдих забезпечується скороченням додаткових м'язів: драбинчасті, грудні, передній зубчастий, трапецієподібний, ромбоподібний.

Видих може бути пасивним, коли він відбувається під дією еластичної тяги легеневої тканини і при розслабленні дихальних м'язів, які забезпечували вдих. Об'єм грудної порожнини зменшується, тиск у плевральній щілині зростає і разом з еластичною тягою стає вищим від внутрішньолегеневого. Альвеоли стискуються, тиск в них стає більшим від атмосферного і повітря виштовхується з легень Механізм вдиху й видиху зручно розглядати на моделі Дондерса, у якій імітуються грудна клітка й діафрагма.

1   2   3   4   5   6   7

скачати

© Усі права захищені
написати до нас