1. основні анатомо- топографічні відділи нервової системи сторінка 3

15. Полиневритический тип нарушений чувствительности.
При множественном поражении днстальных отделов периферических нервов (полиневропатии) чувствительность обычно оказывается нарушенной в симметричных частях конечностей «по типу перчаток и носков». Такое расстройство можно назвать дистальным (полиневритическим) вариантом нарушения чувствительности по периферическому типу (рис. 3.5а).
При этом варианте расстройства чувствительности в тех же дистальных отделах конечностей возможны двигательные нарушения (периферические дис-тальные парезы) и вегетативные расстройства
1. 16. Синдром ураження внутрішньої капсули, променевого вінця, передньої і
задньої центральної звивини.
____При полном поражении внутренней капсулы наблюдается так называемый «синдром трех геми»: гемиплегия и гемианестезия на противоположной стороне тела и гемианопсия противоположных полей зрения.
При поражении в области колена и переднего отдела заднего бедра наблюдается только гемиплегия при отсутствии или наличии лишь легких расстройств чувствительности.
При поражении же заднего отдела заднего бедра преобладают, естественно, чувствительные расстройства, причем и здесь может наблюдаться «синдром трех геми» несколько иного характера: гемианестезия, гемианопсия и гемиатаксия (в результате выпадения суставно-мышечного чувства).
___Синдром поражения лучистого венца: гемипарез, гемигипестезия, монопарез, моноплегия с неравномерным поражением руки и ноги.
___Синдром передней центральной извилины 1) сочетание монопареза руки или ноги (иногда отдельной группы мышц конечности) с центральным парезом мышц, иннервируемых лицевым и подъязычным нервами, обусловленное односторонним поражением коры большого мозга в области предцентральной извилины;
2) сочетание клонических и тонических судорог в определенной мышце (группе мышц) конечности с поворотом глаз и головы в противоположную сторону, обусловленное односторонним раздражением коры большого мозга в области предцентральной извилины.
___Синдром задней центральной извилины — парестезии и (или) расстройства глубокой, реже болевой чувствительности на стороне тела, противоположной поражению постцентральной извилины большого мозга
17. Ураження половини поперечника спинного мозку - синдром Броун-Секара
Синдром половинного поражения спинного мозга возникает при его ранениях, экстрамедуллярных опухолях и ишемии вследствие нарушения кровообращения по передней бороздчатой артерии (ветвь передней спинномозговой артерии).
Ведущими клиническими признаками синдрома Броун-Секара являются:
1. Спастический (центральный) паралич (парез) на ипсилатеральной стороне (стороне поражения) ниже уровня повреждения в результате прерывания нисходящего кортикоспинального тракта, который уже совершил переход на противоположную сторону на уровне перехода продолговатого мозга в спинной мозг.
2. Вялый (периферический) паралич или парез в миотоме на ипсилатеральной стороне вследствие разрушения иннервирующих его периферических мотонейронов.
3. Выпадение глубоких видов чувствительности (чувства осязания, прикосновения, давления, вибрации, массы тела, положения и движения) на стороне поражения, что проявляется симптомами заднестолбовой сенситивной атаксии
4. Утрата болевой и температурной чувствительности по проводниковому типу на контрлатеральной стороне вследствие поражения нео-спино-таламического тракта, причем большее значение имеет поражение бокового спинно-таламического тракта.

5. Расстройство всех видов чувствительности по сегментарному типу на стороне поражения, если повреждено два сегмента и более.
6. Вегетативные (сосудисто-трофические) нарушения выявляются на стороне поражения и в зоне соответствующих сегментов.
7. Отсутствие расстройств функций мочеиспускания и дефекации, так как произвольные сфинктеры органов малого таза имеют двустороннюю корковую иннервацию (в составе переднего кортико-мышечного пути).
18. Ураження поперечника спинного мозку
Ураження всього поперечника спинного мозку характеризується спастичною нижньою параплегією або тетраплегією (при високих локалізаціях), периферичним паралічем відповідного міотома; втратою всіх видів чутливості нижче рівня ушкодження (параанестезія глибокої чутливості з рівня дерматома і поверхневої на
2-3 сегменти нижче вогнища ураження), центральним порушенням функції тазових органів, вегетативно- трофічними трофічні (в першу чергу набряки, пролежні) розладами.
4. 19. Інтра- та екстрамедулярний синдром
Синдром екстрамедулярного ураження (процес, здебільшого пухлинний, йде ззовні спинного мозку, поступово стискуючи його провідникові структури). Спочатку виникають корінцеві симптоми (біль при стисненні відповідного корінця) з наступним розвитком провідникових розладів; спочатку відбувається стиснення прилягаючої половини спинного мозку, потім ураження всього поперечника; розлад поверхневої чутливості виникає на протилежній половині тіла та поширюється знизу нагору: від пальців стопи до рівня ураження (до рівня на 2-3 сегменти нижче вогнища ураження). Ознаки центрального парезу на «своїй» стороні теж починаються зі стопи і підіймаються вгору, до рівня вогнища.
При синдромі інтрамедулярного ураження: навпаки – першими маніфестують сегментарні розлади чутливості та рухів (ураження сірої речовини, пухлина росте з середини спинного мозку) — дисоційовані анестезії, периферичні паралічі переважно в проксимальних відділах кінцівок. Згодом з’являються провідникові розлади: температурна і больова анестезія поширюється по протилежній половині тіла від рівня на 2-3 сегменти нижче вогнища ураження зверху вниз (симптом «масляної плями»), ураження пірамідного шляху менш виразне, ніж при екстрамедулярному процесі, відсутня стадія корінцевих явищ і синдром Броун-
Секара.
20. Основні симптоми ураження Мз у людини. Мехпнізми їх виникнення.
1. Дистонія на м’язи тулуба та проксимальних відділів кінцівок. на мотонейрони спинного мозку – порушення тонусу м’язів, що спричиняється порушенням впливу Мз на стовбурові рухові ядра (ретикулярна формація, вестибулярні ядра)
2. Дизеквілібрія – перушення рівноваги. Пов’язана з випаданням коригуючих впливів Мз на вестибулярні ядра Дейтерса.
3. Атаксія – невпорядкованість рухів. Проявляється у вигляді: а) дисметрія – порушення амплітуди рухів; б) порушення направленості рухів.
В основі атаксії лежать порушення координації м’язів агоністів та антагоністів.

4. Асинергія – порушення злагодженості рухів. В основі її лежить порушення координації скорочення м’язів-агоністів.
5. Астенія – швидка втомлюваність. Вона пов’язана з виконанням великої кількості “зайвих” рухів для досягнення мети.
6. Адіадохокінез – порушення синхронного виконання рухів, іх послідовності та швидкості.
7. Дисметрія – порушення рівномірності і амплітуди рухів.
8. Дисартрія – порушення артикуляції мови.
22.Види атаксій:
1. Мозочкова. Характеризується відносно малим впливом контролю зору на вираженість координаційних порушень.
2. Вестибулярна. Характеризується з'явою системного запаморочення (предмети обертаються навколо хворого), що супроводжується нудотою та блюванням. Запаморочення посилюються під час різких рухів головою чи зміни положення тіла. Об'єктивно виявляється горизонтальний ністагм, часто — порушення слуху, підвищена збудливість вестибулярного апарату.
3. Кіркова. Характеризується відхиленням чи падінням у протилежний вогнищу бік. Якщо уражена лобова частка, виникає зміна психіки («лобна психіка»), що проявляється зниженням критики, супроводжується нестійкістю під час ходіння, особливо на поворотах, з відхиленням у протилежний від вогнища бік, а також поєднується із хапальним рефлексом Янишевського. У разі локалізації вогнища у лівій лобовій частці з'являється моторна афазія.
Ураження скроневої частки супроводжується атаксією, поєднаною з нюховими і слуховими галюцинаціями, сенсорною афазією (якщо локалізація зліва).
4. Сенситивна. Виникає у разі одночасного порушення координації рухів та м'язово-суглобової чутливості внаслідок ураження задніх стовпів або корінців спинного мозку, таламуса або численного ушкодження периферичних нервів (полінейропатична атаксія). Характеризується посиленням атаксії за відсутності зорового контролю, «штампувальною ходою», порушенням м'язово-суглобової чутливості, хворі не відчувають своїх рухів.
23. Підкіркові ганглії
Кінцева частина мозкового стовбура складається з сірих ядер, розташованих в товщі білої речовини великих півкуль. До цих ядер відносяться смугасті тіла. Підкіркові ганглії розташовані всередині великих півкуль, між лобовими частками і проміжним мозком.До проміжного мозку з кожного боку примикає смугасте тіло, що складається з двох ядер: хвостатого і чечевицеобразного. Хвостате ядро, безпосередньо прилягає до зорових горбах, відокремлене від чечевицеобразного пучком білих нервових волокон, який позначається як внутрішня капсула. Чечевицеподібних ядро у свою чергу поділяється на: 1) шкаралупу, 2) блідий шар, або бліде ядро (паллідум).
Бліде ядро – головне моторне безумовно рефлекторне ядро проміжному мозку. Його роздратування викликає сильні скорочення миші шиї, тулуба і кінцівок, переважно на протилежній стороні. Аферентні волокна надходять в бліде ядро з зорового бугра, а еферентні направляються з нього в червоне ядро. За цими еферентних волокнах бліде ядро гальмує тонус мускулатури, що викликається червоним ядром. Тому вимикання блідих ядер призводить до різкого підвищення тонусу м’язів, загальної скутості, зігнутості

хребта, нахиленню голови вперед, деякому сгибанию в ліктьовому і колінному суглобах, переривчастих м’язового напруження і тремтіння пальців, сповільненості і бідності рухів. маскоподібним особі, тихою, монотонної мови (паркінсонова хвороба). Після руйнування блідих ядер спостерігаються постійні порушення: афагія – утруднення ковтання, Адипсия – неможливість задоволення спраги, різке падіння чутливості рецепторів, втрата умовних рухових рефлексів. Бліді ядра полегшують і гальмують гамма- нейрони спинного мозку. При збудження блідого ядра спостерігаються нав’язливі рухи рук і головним чином пальців – Атетоз або всього тіла, обличчя, кінцівок, тулуба – хорея. Бліде ядро регулюється хвостатим ядром і шкаралупою чечевицеобразного ядра, які гальмують перевиробництво рухів, або гіперкінез, що викликається блідим ядром.
Бліде ядро бере участь і в здійсненні всіх співдружню мімічних і ориентирующих рухів, сприяють виконання основних рухів, наприклад в хитанні рук при ходьбі, фіксуванні суглобів і т. п., так як для виконання будь-якого простого або складного руху необхідно скорочення м’язів в певному поєднанні і послідовності.
Отже, бліде ядро та інші ядра проміжного мозку уточнюють і ускладнюють координацію рухів, роблячи їх більш досконалими, і створюють відповідність рухів скелетних м’язів з вегетативними функціями.
Хвостате ядро і шкаралупа чечевицеобразного ядра отримують аферентні волокна переважно із зорових горбів і мозочка. Велика частина еферентних волокон з хвостатого ядра і шкаралупи направляється до блідому ядру, безумовно рефлекторну діяльність якого вони регулюють і гальмують, а частина – до червоного ядра. Роздратування їх передніх відділів викликає рухи голови і очей, а задніх відділів – руху ніг.
Роздратування хвостатого ядра у людини тимчасово вимикає свідомість і довільні рухи. При ураженнях хвостатого ядра і шкаралупи в більшості випадків порушується тонус скелетних м’язів, посилюються вроджені рефлекси, наступають гіперкінези – атетоз, хорея, повторюються і спотворюються слова, спостерігається тимчасова втрата орієнтовних і умовних рухових рефлексів. Хорея, або хорея, зрідка зустрічається у дітей і підлітків від 6 до 15 років. У дорослих людей хорея буває дуже рідко в період вагітності.
Отже, проміжний мозок – підкірковий центр складних безумовних рефлексів або інстинктів і вегетативної нервової системи.
24. Екстрапірамідна система
- це сукупність анатомічних утворень, розташованих у великих півкулях і стовбурі головного мозку і беруть участь у здійсненні рухових функцій. Основною частиною екстрапірамідної системи є підкіркові вузли: хвостате ядро (nucleus caudatus); чечевичное ядро (nucleus lentiformis), в якому розрізняють зовнішню частину - шкаралупу (putamen) і внутрішню - блідий шар (globus pallidus); червоне ядро (nucleus ruber); чорну субстанцію (substantia nigra); субталамічного ядро Льюїса
(nucleus subthalamicus); медіальне ядро зорового горба (nucleus media] is thalami optici).
Підкіркові вузли мають тісні зв'язки один з одним, з зоровим бугром, мозочком, ретикулярною формацією стовбура, корою великих півкуль головного мозку. Спадні шляху від екстрапірамідної системи йдуть до рухових клітин передніх рогів спинного мозку переважно по ретикуло-спинальний і рубро-спінальному шляхах. Екстрапірамідні система бере участь у підтримці тонусу рухової системи, забезпеченні предуготованності до рухів, регуляції мимовільних автоматизованих рухів. За філогенетичний, морфологічним і функціональним особливостям підкіркові вузли прийнято ділити на дві частини: нову - неостріатум, до якої відносяться хвостате ядро і шкаралупа, і більш давню - палеостріатум, в яку входять блідий шар і чорна субстанція. На перших етапах життя дитини превалює діяльність блідого кулі, що проявляється в мимовільних ритмічних рухах новонародженого. З розвитком неостріатум рухи дитини стають менш хаотичними, з'являються емоційні прояви (посмішка), дитина починає виконувати ряд співдружніх і виразних рухів.
Поразка екстрапірамідної системи частіше відбувається при інфекційних і спадково-дегенеративних захворюваннях нервової системи та супроводжується змінами м'язового тонусу, рухів та емоцій хворого.
Поразка блідої кулі і чорної субстанції характеризується гіпертонічний-гіпокінетичним синдромом, або синдромом паркінсонізму. Поразка хвостатого ядра і шкаралупи призводить до гіпотонічно- гіперкінетичному синдрому. У хворого спостерігаються різноманітні мимовільні рухи - гіперкінези.
М'язовий тонус знижується.
Лікування залежить від причини, що викликала захворювання; при інфекційну природу захворювання проводиться протизапальне лікування.
Екстрапірамідні система - численні клітинні утворення, розташовані у великих півкулях і стовбурі головного мозку, що виконують складні моторно-тонічні функції. До екстрапірамідної системи належать: хвостате ядро, чечевицеподібних ядро, медіальне ядро зорового горба, субталамічного ядро Льюїса, червоні

ядра, чорна субстанція, ядра гіпоталамуса, мозочок, вестибулярні ядра, нижня олива і кора головного мозку, пов'язана зі стриопаллидарной системою, мозочком і червоним ядром . За будовою, функціями і філогенезу хвостате ядро подібно зі шкаралупою (стріатум), блідий шар (паллідум) - з чорною субстанцією
(паллідонігральная система). Паллідум - генетично більш давнє утворення. У риб вищим моторним апаратом є паллідум, у птахів - стріатум, у ссавців - кора головного мозку. В онтогенезі на перших етапах паллідум виконує основну моторну функцію (мимовільні ритмічні рухи новонароджених). З розвитком стріатума з'являються емоційні прояви (усмішка) і ускладнюються статокинетические і тонічні функції
(дитина утримує голову, виконує співдружніх і виразні рухи). Для Паллідум характерна наявність великих клітин і великої кількості нервових волоків. Стріатум складається з дрібних клітин. У стриатуме мається соматотопической розподіл: в ростральної частини - голова, у середній - верхні кінцівки, в каудальної - тулуб і нижні кінцівки. Найважливішим пунктом, об'єднуючим імпульси стриопаллидарной системи, мозочка і інших екстрапірамідних утворень, є червоне ядро, від якого йде шлях в спинний мозок до клітин переднього рогу (руброспінальний шлях). Екстрапірамідні система має кільця зворотного зв'язку, що роблять вплив на контроль рухових функцій. З кори великих півкуль імпульси йдуть в стриопаллидарной систему, потім через зоровий горб назад в кору. Основне кільце зворотного зв'язку проходить через хвостате ядро до блідому кулі, потім до зорового бугра і звідти в премоторную зону кори. Більш широке кільце йде через стриопаллидарной систему і мозочок.
Фізіологія. Екстрапірамідні система здійснює регуляцію тонусу м'язів, пози тулуба і кінцівок, статокинетических і кінетичних функцій. Сюди включаються пристосування до виконання моторних актів, подача імпульсів до дії, забезпечення швидкості, ритму, плавності, гнучкості рухів. З тонусом м'язів нерозривно пов'язана поза тулуба і кінцівок, пристосування пози до виконання різних рухів і зміна пози під час різних рухових актів. Екстрапірамідні система бере участь у виконанні виразних мімічних, допоміжних і співдружніх (синкинезии при ходьбі) рухів, жестикуляції і автоматизованих моторних актів (гримаси, свист
і ін), в емоційних проявах (сміх, плач)

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 15

скачати