9.Джерела АП
Аграрне право України — це сукупність правових норм, які на засадах юридичної рівності різних форм власності і функціонування різноманітних організаційно-правових форм господарювання регулюють суспільні відносини, що виникають між суб’єктами аграрного виробництва з приводу виробництва, переробки та реалізації ними сільськогосподарської продукції.
Джерела аграрного права - це форми зовнішнього виразу і закріплення правових норм, що врегульовують аграрні відносини. Тобто аграрне законодавство є сукупністю різноманітних форм зовнішнього вияву норм, закріплених у НПА - офіційних актах компетентних суб’єктів правотворчості, що містять і закріплюють зміст норм права та створюють механізм правового регулювання внутрішніх і зовнішніх аграрних правовідносин за участю СГ виробників у сфері аграрного виробництва, які забезпечуються державою, і є зовнішньою формою (джерелом) АП.
Від юр природи (абсолютні – регулюють аграрні відносини, дуалістичні – аграрні + земельні, фінансові тощо),
За обсягом волі - загальноаграрні (широке коло осіб), внутрішньогосподарські (конкретне підприємство).
За суб’єктним складом: з-во щодо СГ кооперації, фермерського господарства, особистих селянських господарств.
За юр. силою: закони (конституційні, звичайні)
Конституція України. Її положення визначають права та обов’язки людини і громадянина, що поширюється і на селян як працівників сільського господарства у всіх його правових формах організації. Конституція визначає і гарантує існування різних форм власності. Через систему правових інститутів і галузей права вона забезпечує здійснення права державної і приватної власності на засоби виробництва і продукцію сільськогосподарського виробництва, окреслює основні правомочності аграрних підприємств і громадян, які займаються сільським господарством, обов’язок держави поліпшувати соціальне становище людини, користуватися природними об’єктами права власності + тріада права власності, соц. спрямованість економіки, права і свободи людини і громадянина.
Закони: «Про пріоритетність соц. розвитку села та АПК в народному господарстві», «Про колективне СГ підприємство», «Про сільськогосп. кооперацію», «Про стимулювання розвитку СГ 2001-2004 рр.», «Про селянське (фермерське) господарство» тощо.
Акти, що встановлюють і регулюють порядок використання природних ресурсів під час виробництва сільськогосподарської продукції: Земельний кодекс України від 25.10.01; Водний кодекс України; Лісовий кодекс України; Закон України «Про пестициди і агрохімікати»; Закон України «Про тваринний світ».
Підзаконними нормативними актами є Укази Президента України (порядок паювання, прискорення реформування аграрного сектору, захист власників зем.ділянок та часток (паїв); постанови ВР (про карантин рослин, мораторій на закриття закладів освіти у сіл. місцевості, ратифікаційні); постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України (цільова програма розвитку села, порядок використання коштів), накази, положення, інструкції, що приймаються Міністерством аграрної політики, Державним комітетом по земельних ресурсах, іншими відомствами України з питань сільськогосподарського виробництва і підприємництва, виробництва продуктів харчування, сировини рослинного і тваринного походження та їх безпеки для споживачів, локальні НПА (статути, положення, правила, колективні договори).
+ Міжнародні (співробітництво між країнами, адаптація до права ЄС, приєднання до конвенцій про торгівлю зерном, цукру, інспекції праці в СГ, нових сортів рослин).
Тема 2
10. Загальне і особливе у механізмі правового регулювання суспільних відносин у сільському господарстві та агропромисловому комплексі України.
На сучасному етапі розвитку продуктивних сил суспільства велике значення у збільшені виробництва продукції рослинництва і тваринництва мають досягнення науково-технічного прогресу, розробка та впровадження високоефективних науково обґрунтованих систем ведення сільського господарства, спеціалізація та раціональне використання матеріальних, фінансових і трудових ресурсів.
До складу АПК входять три взаємопов'язаних сфери:
• — сільське господарство, яке формує сировинну базу АПК (тваринництво, рослинництво);
• — галузі, що виробляють засоби виробництва та обслуговування АПК - тракторне та сільськогосподарське машино- будування, машинобудування для тваринництва і кормовиробництва, виробництво меліоративної техніки, мінеральних добрив, сільське виробниче будівництво, комбікормова і мікробіологічна промисловість, обслуговуючі сільське господарство виробництва;
• — галузі зі збереження, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції - харчова, галузі легкої промисловості, пов'язані з первинною обробкою льону, вовни та ін., а також галузі, що забезпечують заготівлю, зберігання, транспортування і реалізацію продукції агропромислового комплексу.
Державне регулювання аграрної сфери економіки являє собою процес впливу на її розвиток доповненням стимулів ринкового механізму й створенням за рахунок цього можливості суб’єктам господарювання здійснювати прибуткову діяльність, покращувати свої конкурентні позиції, заходи, що здійснюються державою для ефективного й стабільного розвитку аграрного виробництва та повного забезпечення населення якісним продовольством за прийнятними ринковими цінами.
Аграрну політику можна подати у вигляді впорядкованої діяльності держави та сформованих нею громадських та правових інституцій, що формують економічні, соціальні, правові та культурні умови життя сільського населення. В нормативно-правових актах України аграрна державна політика визначається як напрямок державної соціальної та економічної політики, яка спрямована на забезпечення сталого розвитку сільськогосподарського виробництва та сільських територій. Таким чином, аграрна політика є складовою системи управління сільськогосподарським виробництвом.
Сутність державного регулювання АПК в умовах становлення ринкових відносин полягає в аграрній політиці держави, яка виявляється в проведенні земельної реформи; сприянні розвитку різних форм власності на землю; лібералізації управління в сільському господарстві, сприянні розвиткові конкуренції, поступовій відмові від державних замовлень (контрактів), розробці й реалізації цільових програм розвитку виробничої й соціальної інфраструктури, фінансовій підтримці галузей АПК.
Аналiз земельного законодавства України дозволяє виділити принцип пріоритетностi використання земель сільськогосподарського призначення для сільськогосподарського виробництва. Норми, спрямовані на забезпечення охорони сільськогосподарського земельного фонду України як основного засобу виробництва продовольчої та сировинної продукції, містить ст. 23 Земельного кодексу України. Землі, придатнi для потреб сільського господарства повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання. Оскільки виробництво сільськогосподарської продукції передбачає обов'язкове використання земель, в основі правового регулювання господарської діяльності в АПК лежить раціональне й ефективне використання, відтворення й охорона земель сільськогосподарського призначення як основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави, а також інших природних ресурсів, які, згідно зі ст. 13 Конституції України, є об'єктами права власності українського народу, тому передбачають особливий режим правового регулювання.
Державне регулювання аграрного виробництва реалізується через систему заходів впливу з метою створення оптимальних умов для виробництва сільськогосподарської продукції, де основними векторами розвитку та підтримки аграрної галузі на рівні держави цілями державного регулювання сільського господарства на сучасному етапі є забезпечення високої якості та конкурентоспроможності вітчизняної сільськогосподарської продукції; збереження та відтворення природних ресурсів; формування ефективно діючого ринку через розвиток його інфраструктури.
Друга сфера – сільське господарство, як базова складова аграрного сектору, являє собою значну частину її економіки та є вагомим джерелом зростання ВВП. До пріоритетних завдань регулювання ринку сільськогосподарської продукції передусім належить створення умов для стабілізації та нарощування виробництва сільськогосподарської продукції, формування і реалізація аграрної політики щодо забезпечення продовольчої безпеки країни.
Законом України «Про державну підтримку сільського господарства України», прийнятим Верховною Радою у 2004 р., визначено подальший розвиток аграрного сектора економіки. Реформування сільського господарства супроводжується активним розвитком законодавчого забезпечення, на що вказує значна кількість нормативно-правових актів, прийнятих із метою підвищення ефективності функціонування сільського господарства. Серед них Закони України: «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про фіксований сільськогосподарський податок», «Про фермерське господарство», «Про особисте селянське господарство». У 2018 році був прийнятий Закон України « Про основні принципи та вимоги до органічного виробництва, обігу та маркування органічної продукції» (до цього був 2011 р.), який визначає правові, економічні та соціальні основи ведення органічного сільського виробництва, вимоги щодо вирощування, виробництва, переробки, сертифікації, маркування, перевезення, зберігання та реалізації органічної продукції і спрямований на поліпшення основних показників стану здоров’я населення, охорони довкілля, забезпечення раціонального використання і відтворення ґрунтів та інших природних ресурсів.
Пріоритетний розвиток сільського господарства в економічній політиці держави знайшов відображення в таких документах: Програма розвитку АПК України на період до 2020 року; Стратегія розвитку аграрного сектору "3+5", Стратегічні напрями розвитку сільського господарства України на період до 2020 року.
Політика держави щодо агропромислового комплексу була викладена в президентській програмі на 2010-2014 рр. «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава». Сучасні стратегічні пріоритети в роботі Міністерства сільського господарства і продовольства представлені в новій стратегії – Стратегічні напрями розвитку сільського господарства України на період до 2020 року.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 18