3. Методи в аграрному праві України.
Метод АП — це сукупність прийомів і способів впливу на правовідносини в галузі сільськогосподарського виробництва.
Комплексний характер аграрних правовідносин, які поєднують в собі організаційні та майнові відносини, зумовлює складний характер методу правового регулювання. Сьогодні висловлюються думки щодо змішаного методу правового регулювання аграрних правовідносин, який включає адміністративно-правові і цивільно-правові способи та прийоми їх регулювання.
Нові методи державного регулювання забезпечуються застосуванням обмеженого впливу держави на господарську діяльність сільськогосподарських товаровиробників з метою охорони публічно-правових інтересів держави.
У випадках, коли між суб’єктами господарювання в аграрному секторі виникають правовідносини власності, для їх регулювання застосовуються прийоми, засоби та способи цивільного методу правового регулювання— рівноправності сторін.
Метод земельного законодавства застосовується у випадках регулювання земельних відносин в АПК.
Управлінсько-організаційним відносинам, які є складовою частиною предмета аграрного права, властивий характер переважно методів господарського права.
АП притаманні 3 основні методи правового регулювання: дозвіл, припис, заборона, які виражаються в диспозитивних та імперативних прийомах регулювання з урахуванням специфіки аграрних відносин.
Майнові відносини, які базуються на юридичній рівності сторін, регулюються нормами цивільного права, тому стосовно цих відносин застосовується диспозитивний метод.. Тобто суб'єкти підприємницької діяльності діють за принципом “дозволено все, що не заборонено законом”. В умовах формування та становлення ринкових, базованих на вільному підприємництві відносин диспозитивний метод набуває пріоритетного значення.
Із розширенням права колективного самоврядування як системи управління діяльністю колективних сільськогосподарських підприємств і виробничих сг кооперативів дедалі більшого розповсюдження набуває метод локальної правотворчості. Застосування цього методу дає можливість заповнити наявні в аграрному законодавстві прогалини.
Організаційні відносини, що базуються на підпорядкуванні однієї сторони іншій, здебільшого регулюються нормами публічного права, тому стосовно цих відносин застосовується метод владних приписів, який виходить з того, що суб'єкти аграрного підприємництва зобов'язані підпорядковувати свою діяльність моделям правовідносин, які визначені законодавством. Означений метод застосовують для регулювання порядку землекористування, використання природних ресурсів у сільському господарстві, ліцензування окремих видів підприємницької діяльності, квотування, стандартизації тощо. При цьому органи державного управління економікою мають діяти за принципом “дозволено те, що встановлено законом”.
В АП застосовують також метод рекомендацій, згідно з яким держава в особі уповноважених ОВВ регулює діяльність суб'єктів аграрного підприємництва, пропонуючи зразкові форми договорів (наприклад, договору оренди майна), статутних документів (типовий статут акціонерного товариства тощо).
4. Принципи аграрного права України
Принципи аграрного права – основні, керівні ідеї, що визначають напрямки та характер правового регулювання аграрних відносин.
В аграрному праві використовуються як загальноправові принципи (верховенства права, законність, поділ державної влади на законо- давчу, виконавчу та судову, рівноправність суб’єктів аграрного виробництва, юридична рівність усіх форм власності та ін.), так й спеціальні, галузеві, аграрно-правові принципи.
До основних галузевих принципів аграрного права належать наступні:
пріоритетність розвитку сільського господарства: Спрямований на забезпечення життєздатності сільського господарства, його конкурен- тоспроможності на внутрішньому та зовнішньому ринку, підвищення конкурентоспроможності харчових продуктів та якості сільськогосподарської продукції, гарантування продовольчої безпеки країни;
свобода аграрного підприємництва, добровільність вибору форм й напрямків господарської діяльності в аграрному секторі.
невтручання державних органів у виробничо-господарську діяльність аграрних товаровиробників. Втручання у виробничо-господарську або в іншу діяльність виробників сільськогосподарської про- дукції з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування не допускається, крім випадків передбачених законодавством;
рівність усіх форм власності на землі та майно й організаційно-правових форм аграрного підприємництва. Усі форми аграрного виробництва в сільському господарстві мають рівні права при здійсненні виробничо-господарської діяльності;
аграрний протекціонізм. Основи державної політики у бюджетній, кредитній, ціновій, регуляторній та інших сферах державного управління повинні спрямовуватись на стимулювання (підтримку) виробництва сільськогосподарської продукції та розвитку аграрного ринку, а також забезпечення продовольчої безпеки населення.
пріоритетність соціального розвитку села об’єктивно випливає з виняткової значущості та незамінності вироблюваної продукції сільського господарства у життєдіяльності людини і суспільства, з потреби відродження селянства як господаря землі, носія моралі та національної культури. Високий рівень соціально-економічного розвитку села є основною умовою продовольчого та сировинного забезпечення держави, її економічної незалежності.
екологізації аграрного виробництва спрямований на запобігання негативному впливу виробничих процесів на стан навколишнього природного середовища; сприяння забезпеченню якості та безпечності продукції, яка виробляється сільськогосподарськими товаровиробниками
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 18