13. Зміст аграрних правовідносин.
Змістом будь-яких правовідносин, у тому числі й аграрних, є права та обов'язки учасників цих відносин. Права та обов'язки суб'єктів правовідносин взаємозалежні й взаємозумовлені.
Основні напрями й зміст прав та обов'язків сільськогосподарських організацій визначаються метою аграрного виробництва, його завданнями на тому чи іншому етапі його розвитку.
В Основному законі України знайшло закріплення гарантоване право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою у відповідності з законом. Таким чином, сільськогосподарські виробники вперше в українському конституційному будівництві набули право приватної власності на землю (ст. 14).
З метою розвитку ринкових відносин у статтях 41, 42 Конституції закріплюється право людини на приватну власність, фіксується право на не заборонену законом підприємницьку діяльність. Право приватної власності проголошується непорушним. Встановлюється неприпустимість примусового відчудження об'єктів права приватної власності за винятком випадків їх відчуження за рішенням суду.
Відповідно до ст. 43 Конституції кожен громадянин має право на працю, вільний вибір професії та роду трудової діяльності, заробляти працею собі на життя. Забороняється використання примусової праці. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їх здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Подальшу деталізацію і розвиток права, обов'язки та законні інтереси, які становлять правовий статус сільськогосподарських працівників, знаходять у локальних правових актах. Так, сільськогосподарські товаровиробники розробляють і приймають свої статути, правила внутрішнього трудового розпорядку, положення про нормування та оплату праці, укладають колективні договори та ін. Це дозволяє врахувати і нормативне закріпити особливості і специфіку умов праці механізаторів, працівників тваринництва і Рослинництва, спеціалістів сільського господарства, керівників сільськогосподарських підприємств, їх виробничих та інших підрозділів, а також інших посадових осіб.
Основними обов'язками сільськогосподарських організацій в сфері земельних правовідносин є їх права та обов'язки щодо раціонального використання землі як головного засобу сільськогосподарського виробництва; впровадження прогресивних технологій, запобігання деградації родючості орних земель та їх відтворення, відновлення системи застосування мінеральних і органічних добрив, перехід на нові системи землеробства.
У галузі тваринництва правами та обов'язками сільськогосподарських організацій є застосування перспективних енергозберігаючих технологій утримання тварин і птахів; збільшення виробництва повноцінних кормів; створення комплексів технічних засобів для високомеханізованих і автоматизованих систем; удосконалення племінної справи у тваринництві; реконструкція промислових комплексів з виробництва продуктів першої потреби.
Одним з основних елементів прав та обов'язків сільськогосподарських організацій є відносини, пов'язані з передачею ними земельних і майнових паїв в оренду і виплатою останніми відповідної орендної плати. Права та обов'язки сільськогосподарських організацій у сферах матеріально-технічного постачання, виробничо-технічного обслуговування, а також реалізації виробленої сільськогосподарської продукції, сировини й продовольства визначаються договорами, що укладаються ними самостійно з іншими господарюючими суб'єктами.
Структуру аграрних правовідносин складає зв'язок суб'єктивних прав і обов'язків, які становлять зміст правовідносин. Розглядаючи аграрні правовідносини як єдність матеріального змісту і правової форми, можна виділити такі зв'язки елементів правовідносин: 1) зв'язок прав і обов'язків як закріпленої нормою моделі, що повинна обумовлювати реальну поведінку; 2) реальний зв'язок учасників правовідносин, який повинен відповідати моделі поведінки, закріпленої у відповідній нормі; 3) зв'язок реальної поведінки і моделі, яка знаходить своє вираження у здійсненні прав і виконанні обов'язків.
14. Класифікація аграрних правовідносин у теорії аграрного права України.
Основна класифікація. Залежно від сфери, в якій виникають ті чи інші аграрні правовідносини, їх поділяють на дві великі групи: внутрішні та зовнішні.
Внутрішні аграрні правовідносини (виникають всередині сільськогосподарських підприємств під час їх заснування, здійснення виробничо-господарської та фінансової діяльності) — це врегульований нормами аграрного права комплекс суспільних відносин, що виникають між сільськогосподарськими підприємствами та їх членами, сільськогосподарськими підприємствами та їх найманими працівниками, сільськогосподарськими підприємствами та їх структурними підрозділами й органами управління з приводу земель, майна, праці та інших об’єктів на підставі членства (участі) в сільськогосподарському підприємстві, трудового договору (контракту) із сільськогосподарським підприємством і надають їх учасникам взаємозумовлені суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Зважаючи на суб’єктний склад, внутрішні аграрні правовідносини є правовідносинами приватного типу, приватноправовими. Внутрішні аграрні правовідносини регламентуються нормами аграрного права.
Зовнішні аграрні правовідносини (виникають між формально не пов’язаними між собою суб’єктами, рівними й автономними учасниками) — це врегульований нормами права (аграрного та інших галузей) комплекс суспільних відносин, які виникають між сільськогосподарськими товаровиробниками (суб’єктами аграрного господарювання), з одного боку, та іншими видами господарюючих суб’єктів, фізичними особами, органами державної влади та органами місцевого самоврядування — з другого з приводу конкретних об’єктів (майна, земель, праці тощо) на підставі договору, через заподіяння шкоди, внаслідок видання уповноваженим органом нормативно-правового акта тощо та надають їх учасникам взаємозумовлені права і обов’язки у сфері сільськогосподарської та пов’язаної з нею діяльності. Таким чином, цілком зовнішніми можна визнати аграрні правовідносини соціального розвитку села. Як правило, зовнішні аграрні правовідносини регламентуються нормами аграрного права, а також нормами інших галузей права.
Зовнішні аграрні правовідносини (на противагу внутрішнім) не є однотиповими, містять у собі як приватноправові, так і публічноправові складники, отже, за своєю сутністю вони є публічно-приватними.
Інші види аграрних правовідносин (земельні, майнові та організаційно-управлінські) можуть бути як внутрішніми, так і зовнішніми залежно від ролі, яку вони виконують. Так, майнові аграрні правовідносини можуть бути внутрішніми, наприклад, при формуванні майнової основи господарювання засновниками сільськогосподарських підприємств або при використанні земельних ділянок та майна у процесі сільськогосподарського виробництва. Або навпаки у процесі купівлі-продажу виробленої сільськогосподарської продукції або іншого майна виникають зовнішні майнові аграрні правовідносини.
Інші класифікації.
Залежно від визначення чисельності суб’єктів:
загальні правовідносини - це правовідносини, засновані на загальних правах і обов'язках, суб'єкти яких не мають поіменної індивідуалізації;
конкретні правовідносини – це правовідносини, суб'єкти яких визначені шляхом поіменної індивідуалізації. Вони виникають на основі юридичних фактів - вчинків, актів конкретної поведінки;
За кількісним складом суб’єктів:
прості правовідносини — це правовідносини, які виникають лише між двома суб'єктами;
складні правовідносини —це правовідносини, які виникають між трьома і більше суб'єктами;
За функціональною роллю правових норм, на підставі яких вони виникають:
регулятивні правовідносини – це правовідносини, які витікають на основі юридичних дозволів і втілюються в правомірних діях суб'єктів, регулюючи відповідні суспільні відносини;
охоронні правовідносини – це правовідносини, виникають на основі юридичних заборон і є результатом вчинення суб'єктами правопорушень;
За характером дії зобов’язаного суб’єкта:
активні правовідносини – це правовідносини, у яких зобов'язаний суб'єкт мусить вчинити певні дії;
пасивні правовідносини – це правовідносини, у яких зобов'язаний суб'єкт повинен утриматися від вчинення певних дій;
Залежно від поділу юридичних прав і обов’язків:
односторонні правовідносини – це правовідносини, у яких кожна із сторін має права або обов'язки;
двосторонні правовідносини – це правовідносини, у яких сторони мають і права, і обов'язки) та ін.
Залежно від змісту відносин:
матеріально-правові відносини – це правовідносини, які виникають на основі норм матеріального права, їх змістом є права і обов'язки сторін;
процесуально-правові відносини – це правовідносини, реалізують норми процесуального права і виникають на основі організаційних відносин. Вони є похідними, вторинними від норм матеріального права і встановлюють процедуру реалізації прав і обов'язків суб'єктів права, порядок вирішення юридичних справ.
За характером правовідносин розрізняють:
відносини щодо безпосереднього здійснення сільськогосподарської діяльності (товарного виробництва продуктів харчування, сировини і продовольства рослинного і тваринного походження, переробки та реалізації продукції виконання робіт, надання послуг агрохімічного, меліоративного, виробничо-технічного, фінансового та іншого характеру);
відносини щодо управління (у тому числі організації) господарською діяльністю як на рівні окремого аграрного підприємства (внутрішньогосподарські організаційні відносини), так і на загальнодержавному рівні (відносини між аграрними підприємствами і державними органами, які здійснюють регулювання сільського господарства).
За видами сільськогосподарської діяльності виділяють такі правовідносини:
відносини в галузі тваринництва;
відносини в галузі рослинництва;
відносини в галузі агровиробничого сервісу тощо.
1 ... 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 18