57. Особливості правового становища державних та комунальних сільськогосподарських підприємств.
Державні та комунальні унітарні підприємства – ГК ГЛАВА 8, ст. 73, 78
Незважаючи на приватизацію значної частки державного майна в АПК, на основі держаної та комунальної власності сьогодні функціонує значна кількість аграрних товаровиробників. У формі державних (комунальних) сільськогосподарських підприємств, установ та організацій створюються: сільськогосподарські науково-дослідні установи , дослідні господарства навчальних та наукових закладів, сортовипробувальні станції, племінні, кінні заводи, конюшні, селекційно-гібридні центри, тваринницькі комплекси, птахофабрики, парниково-тепличні комбінати, підприємства з відтворення цінних видів риб і ті, що вирощують культури , які містять наркотичні та отруйні речовин и тощо.
Головні ознаки державних та комунальних сільськогосподарських підприємств:
а) це організації з правами юридичноїособи , які не є власниками закріпленого за ними майна, оскількиїх майно перебуває в державній або комунальній власності;
б) вони створюються не лише задля виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, їх діяльність спрямована також на реалізацію національних і регіональних виробничих та науково-технічних програм і розвиток аграрного сектора економіки в цілому;
в) внутрішньогосподарське управління здійснюється керівником підприємства, що призначається органом, до сфери якого входить відповідне підприємство.
Державні сільськогосподарські підприємства залежно від способу утворення (заснування ) та формування статутного капіталу поділяються на унітарні (комерційні й казенні) та корпоративні .
Всі комунальні підприємства є унітарними.
Державне (комунальне ) унітарне сільськогосподарське підприємство - це заснований на державній (комунальній ) власності самостійний статутний суб'єкт господарювання , який має статус юридичної особи публічного права і здійснює виробничу (виробляє продукти харчування , продовольство та сировину рослинного і тваринного походження) та підприємницьку діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).
Майно державного унітарного сільськогосподарського підприємства перебуває в державній власності й закріплюється за ним на праві господарського відання (державне комерційне підприємство ) чи праві оперативного управління (казенне підприємство) . Майно комунального унітарного сільськогосподарського підприємства перебуває в комунальній власності й закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство ).
Слід зазначити , що на даний час в Україні не існує сільськогосподарських казенних підприємств, але теоретично зберігається можливість їх створення. Таким чином, державне унітарне сільськогосподарське підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту та на засадах господарської автономії, самофінансування, комерційного розрахунку і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном.
Сучасні комунальні сільськогосподарські підприємства діють лише як комунальні комерційні підприємства, тому майно закріплюється за ними на праві господарського відання .
Оскільки діяльність державного (комунального) сільськогосподарського підприємства пов'язана з використанням земель сільськогосподарського призначення як основного засобу виробництва, то йому надаються ці землі відповідними органами виконавчої влади або місцевого самоврядування на праві постійного.
…………
Особливість правосуб’єктності державних (комунальних) підприємств полягає у:
1) порядку та способах їх утворення. Утворюються вони за рішенням власника майна (держава, територіальна громада) в особі уповноважених органів. Такі підприємств відносяться до унітарних, оскільки мають одного засновника. Діють на підставі статуту, який затверджується власником.
2) у правовому режимі їх майна та землі. Майно, що перебуває на балансі таких підприємств, перебуває у державній або комунальній власності, а їм належить на підставі права господарського відання або оперативного управління. Тобто державні (комунальні) підприємства здійснюють правомочності володіння, користування та розпорядження майном, але з певними обмеженнями, встановленими законодавством та власником. Відчуження засобів виробництва, що є державною власністю, і закріплені за підприємством здійснюється на конкурсній основі (через біржі, аукціони) в порядку, визначеному ФДМ та за його згодою. Отримані кошти використовуються виключно на інвестиції. Обмеження щодо розпорядження майном комунального підприємства встановлюються відповідними органами місцевого самоврядування.
Оскільки діяльність державних (комунальних) підприємств пов’язана із безпосереднім використання земель с/г призначення, то такі з\д надаються їм відповідними державними адміністраціями або місцевими радами у постійне користування. Власником землі залишається або держава або територіальна громада.
3) у особливостях здійснення управління ними. Управління державними (комунальними) підприємствам здійснюється на основі поєднання правомочностей власника по господарському використанню свого майна та самоврядування трудового колективу. З метою здійснення безпосередніх управлінських функцій призначається керівник – директор підприємства на підставі укладеного із ним трудового контракту.
4) у відсутності інституту членства або участі. Трудові відносини у таких підприємствах регулюються законодавством про працю і засновані на трудовому договорі або контракті. Особи, що працюються у державних та комунальних с/г підприємствах за своїм правовим статусом є найманими працівниками. Вони не мають майнових прав на майно та з\д підприємства, оскільки останні є власністю держави (територіальної громади).
На сьогодні до державних унітарних сільськогосподарських підприємств належать: машино-випробувальні станції, дослідні заводи сільськогосподарського машинобудування, насінницькі та племінні заводи й підприємства, кінні заводи, іподроми, державні заводські конюшні, селекційно-гібридні центри, дослідно-селекційні станції, сортовипробувальні станції, звірорадгоспи, тваринницькі комплекси, птахофабрики, парниково-тепличні комбінати, підприємства з відтворення цінних та анадромних видів риб (рибокомбінати, рибоводно-меліоративні станції, нерестововиросні господарства), підприємства, які вирощують ефіроолійні та лікарські рослини і культури, що містять наркотичні та отруйні речовини, а також підсобні господарства несільськогосподарських державних (комунальних) підприємств, які мають відокремлене майно і наділені правами юридичної особи.
58. Особливості правового регулювання створення та діяльності аграрних холдингів.
Спеціальних нормативних приписів, присвячених функціонуванню агрохолдингів, законодавство України не містить. Агрохолдинг не є особливою організаційно-правовою формою юридичної особи, суб’єкта господарювання, а є різновидом холдингової компанії, , що об’єднує й контролює аграрних товаровиробників. Агрохолдинги можна розглядати і як особливу форму інвестування в сільське господарство.
За ЗУ «Про холдингові компанії в Україні» холдингова компанія - акціонерне товариство, яке володіє, користується та розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств. Основна мета створення таких холдингів — розширення меж бізнесу, сфер впливу і завоювання нових секторів ринку.
Суб’єкти, які об’єднуються в холдинги, мають фінансову та юридичну самостійність, але право вирішення основних питань належить холдинговій компанії. Головна (керуюча) компанія може здійснювати виключно управлінську діяльність (чисті холдинги), а може також займатися підприємницькою діяльністю (змішані холдинги).
За загальним правилом рішення про утворення холдингової компанії приймається власниками холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв) та оформлюється відповідним договором. Холдингова компанія набуває статусу юридичної особи з дати державної реєстрації її створення у порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".
Принципових відмінностей між управлінням холдинговою компанією та АТ немає. Однак для холдингу основні акціонери чітко визначені й саме вони управляють всією групою підприємств. Правові форми такого агрохолдингу досить різноманітні: відкрите акціонерне товариство (ВАТ), закрите акціонерне товариство (ЗАТ), ТОВ, асоціації та ін.
Господарське товариство не може мати у власності цінні папери холдингової компанії, корпоративним підприємством якої воно є.
Агрохолдинги є холдинговими компаніями, тобто сукупністю материнської (керуючої) компанії і контрольованих нею дочірніх підприємств, що займаються виробництвом продуктів харчування.
Сільськогосподарські підприємства, що беруть участь в агрохолдинговій структурі, отримують поштовх до фінансового оздоровлення, перспективи сталого функціонування, можливість використання пільгових інвестиційних і кредитних ресурсів, централізоване постачання Паливно-маст.маеріалів, запасних частин, нової техніки й обладнання, розширення ринків збуту сільгосппродукції, що забезпечує її гарантований і вигідний збут.
Створення агрохолдингу дає можливість власнику організувати систему контролю над виробництвом, логістикою, переробкою і реалізацією, бачити прибуток на кожній стадії обігу продукції, уніфікувати фінансову модель.
При цьому учасники подібного формування пов'язані між собою системою договірних або майнових відносин, що дозволяє материнській (головний) компанії регулювати виробничо-господарську діяльність дочірніх компаній. Вертикально-інтегровані агропромислові структури холдингового типу в змозі сформувати власний внутрішньокорпоративний ринок, що базується на регульованих витратах, трансфертних цінах, а також системі внутрішньогрупового кредитування.
Материнська компанія, як правило, бере на себе відповідальність за зовнішні економічні зв'язки: закупівлю посівного матеріалу, засобів захисту рослин, добрив, сільськогосподарської техніки. Дочірні підприємства отримують право на операційне управління процесами на місцях.
Окремі особливості:
- Материнська компанія, що спеціалізується на фінансово-інвестиційній діяльності (як правило, знаходиться за кордоном), основу часто становлять поглинуті або підконтрольні с/г підприємства;
- Виробничо- технологічний комплекс із як правило замкнутим циклом виробництва;
- Вертикальна інтегрованість – материнське і дочірнє;
- Галузевість;
- агрохолдинги, часто пов’язані з іноземним бізнесом, можуть брати недорогі позики у міжнародних банків;
- високий рівень диверсифікації виробництва;
- централізація управління;
- залучення великих інвестицій в основне виробництво, що не під силу середнім і дрібним підприємствам;
- високий рівень кваліфікації управлінського персоналу.
Проте залучення іноземного інвестування, зокрема й агрохолдингами, має й певні негативні наслідки. При господарюванні агрохолдингів відбувається концентрація земель шляхом витіснення з ринку оренди землі певної кількості аграрних підприємств і фермерів, що загострює соціально-економічну ситуацію на селі.
59. Поняття та юридичні ознаки особистого селянського господарства.
В українському законодавстві поняття «особисте селянське господарство» вперше було закріплене в Земельному кодексі від 25 жовтня 2001 року, згідно з яким для ведення такого господарства громадяни можуть набути безоплатно у власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення Правовою основою створення та діяльності особистих селянських господарств є спеціальний Закон Украіни «Про особисте селянське господарство» від 15 травня 2003 року.
Стаття 1. Поняття особистого селянського господарства
Особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.
ОЗНАКИ
а) є видом господарської діяльності , спрямованої на виробництво, переробку і споживання сільськогосподарської продукції, а також на надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства;
б) спрямоване на задоволення насамперед власних потреб громадян у сільськогосподарській продукції, оскільки реалізації підлягають лише надлишки виробленої сільськогосподарської продукції;
в) не являється формою підприємницької діяльності громадян і не підлягає державній реєстрації;
г) є рівноправною формою господарської діяльності в АПК України, що гарантується законодавством України ;
r') право на ведення ОСГ мають виключно фізичні особи - громадяни України, особи без громадянства, громадяни інших держав, незалежно від місця проживання ;
д) ведеться окремими громадянами або сімейно-трудовим об'єднанням громадян;
е) обов'язково ведеться на земельній ділянці, яка може належати фізичній особі на праві власності чи користування ; Для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.Розмір земельної ділянки особистого селянського господарства може бути збільшений у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування членами особистого селянського господарства відповідно до закону.
ж) здійснюється без відповідної державної реєстрації, проте підлягає обліку, який здійснюють сільські , селищні, міські ради - за місцем розташування земельної ділянки в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади з питань статистики;
з) особлива державна підтримка громадян, які ведуть особисте селянське господарство. сільськогосподарських підприємств.
1 ... 10 11 12 13 14 15 16 17 18