Ім'я файлу: Шпора_Економічна_Теорія.pdf
Розширення: pdf
Розмір: 848кб.
Дата: 01.04.2020
скачати

2) лібералізація ринків, коли держава взяла курс на зниження або відміну бар'єрів, котрі перешкоджають доступу нових конкурентів, стимулює диверсифікацію виробництва і продажу, заохочує малий бізнес, що заповнює ринкові ніші, послаблює митні обмеження;
3) оздоровлення приватного сектору — мається на увазі поступова ліквідація неринкового середовища, в якому перебувають його підприємства: зменшення бюджетних надходжень, відмова від списання кредитної заборгованості, відміна податкових пільг, розповсюдження принципів управління і оцінок ефективності капіталовкладень, що існують у приватному бізнесі, і т. ін.
4) створення змішаних підприємств, коли для стимулювання їхнього виникнення і розширення сфери діяльності використовують пільгове оподаткування, особливий режим кредитування, наприклад, кошти з програми приватизації спрямовують на підприємства, де частка держави в акціонерному капіталі нижча 100%.
48. Система національних рахунків: зміст, показники, проблеми
запровадження в Україні
СНР — це система взаємопов'язаних показників і класифікацій, яка відображає структуру взаємозв'язків між секторами, галузями економіки, між національною економікою та іншим світом. Вона містить інформацію про всіх економічних суб'єктів; про всі економічні операції, які ці суб'єкти здійснюють у процесі виробництва, розподілу, обміну, нагромадження та кінцевого споживання.
Валовий випуск — це сумарна вартість всіх товарів та послуг, вироблених економікою за певний проміжок часу.
Якщо від валового випуску відняти проміжне споживання, отримаємо валову додану вартість.
ВНП (валовий національний продукт) — вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених національними ресурсами як у межах своєї країни, так і за її межами за певний проміжок часу, як правило, за рік.
ВВП — вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених у межах території країни за певний період (за рік) як за участі національних, так і іноземних ресурсів (резидентами та нерезидентами).
ЧНП, який визначається шляхом віднімання від вартісної оцінки ВНП вартості зношеного капіталу (амортизації).
Національний дохід визначається шляхом вилучення із вартості ЧНП чистих непрямих податків на бізнес.
НД = зарплата + прибуток під-в + чистий процент + рента
Особистий дохід (ОД) — це дохід, отриманий приватними особами. Цей показник отримують шляхом вилучення із вартості національного доходу внесків на соціальне страхування, податків на прибутки підприємств і корпорацій, чистих заощаджень підприємств та корпорацій (нерозподілений прибуток), чистий відсоток (різниця між виплатою відсотків за боргом і отриманням відсотків за кредитами, в т. ч. і за державним боргом) та додавання суми урядових трансфертів (допомога у випадку безробіття,

виплати у випадку тимчасової непрацездатності, допомога багатодітним та малозабезпеченим сім'ям тощо).
ОД = Трансферти уряду + Трудові доходи + Розподілені прибутки
(дивіденди)
Особистий дохід кінцевого використання (ОДКВ) — це частина особистого доходу, яка залишається після сплати індивідуальних прибуткових податків громадян.
ЧЕД = Негативні екологічні ефекти у грошовому вираженні + Позаринкова діяльність у грошовому вираженні + Результати тіньової діяльності, яка виробляє блага, у грошовому вираженні - Результати тіньової економіки, що виробляють антиблага (у грошовому вираженні) + Грошове вираження збільшення вільного часу та якості відпочинку - Негативні наслідки свавілля монополій та урбанізації.
Для врахування впливу інфляційних чинників на обсяг ВВП (чи будь-якого
іншого показника) використовують індекси, найпоширенішим з яких є дефлятор.
Ключовою проблемою для здійснення переходу на СНР-93 у повному обсязі є запровадження різних класифікацій. До 2000 р. вся статистична звітність в Україні базувалась на Загальному класифікаторі галузей народного господарства (ЗКГНГ), який відповідав вимогам системи БНГ, і розмежовував галузі на два сектори — виробничий та невиробничий. З 2001 р. Україна здійснює перехід на Класифікацію видів економічної діяльності
(КВЕД), згідно з міжнародними стандартами СНР. класифікація господарств не запроваджена.
49. Суб’єкти ринкової економіки та роль держави як суб’єкта ринкової
економіки.
Суб'єктів ринкового господарства досить багато. Це виробники і споживачі, підприємці та наймані працівники, промислові капіталісти, банкіри і торговці, власники позичкового капіталу та власники цінних паперів і т. ін.
(рис. 7.4, 7.5).
Держава як суб'єкт ринкового господарства
Реальна модель економічного устрою передбачає використання як ринкового механізму, що забезпечує ефективне функціонування економіки, так і державного механізму регулювання для вирішення низки проблем, від яких відмовляється ринок, або ринкове вирішення яких для суспільства надто дороге (рис. 7.6).
Головні завдання держави в умовах ринкових економічних систем:
- правове забезпечення функціонування ринкового механізму;
- організація грошового обігу;
- захист і сприяння розвитку конкуренції;

- виробництво суспільних благ;
- мінімізація трансакційних витрат;
- компенсація зовнішніх ефектів (екстерналій);
- стабілізація макроекономічних коливань; - перерозподіл доходів через податкову систему;
- реалізація національних інтересів у світовій економіці.
50.Суперечності економічних інтересів та форми їх подолання.
Економічні відносини і суперечності інтересів на “мікрорівні” виникають на підприємствах, фірмах, корпораціях. Економічним інтересом найманого робітника є отримання робочого місця і зростання зарплати, а метою власника засобів виробництва (капіталіста) – є отримання і зростання
(максимізація) прибутку. За метою і реалізацією інтересів вони є протилежними, суперечливими.
Суперечності економічних інтересів мають як об’єктивну так і суб’єктивну основу. Об’єктивна основа суперечностей, антагонізму інтересів визначається історично визначеним способом виробництва економічних благ, рівнем розвитку продуктивних сил і відповідною системою соціально – економічних відносин, різним місцем і роллю кожного суб’єкта у суспільному виробництві, його економічним становищем. Існує теорія, що причиною розвитку економіки, економічних систем – причиною саморозвитку – є наявність єдності і боротьби протилежностей, суперечностей. За таким методологічним підходом вони є постійними.
Суб’єктивна основа пов’язана з свідомим впливом на економічну діяльність і відносини, з суб’єктивізмом і волюнтаризмом, з певною економічною політикою.
Поглиблення суспільного поділу праці веде до ускладнення економічної структури суспільного виробництва ,збільшення кількості суб’єктів економічних відносин та суперечностей між ними ,які вирішуються переважно на основі ринкової конкуренції Але існує точка зору, що в сучасних умовах (особливо в розвинутих демократичних країнах) економічні суперечності перестають бути антагоністичними, лишаючись конфліктно–
компромісними. Вирішальною особливістю економічних конфліктів стала можливість їх вирішення, досягнення компромісу на основі трудового законодавства держави та інших законів, системи колективних договорів і участі профспілок у знаходженні компромісу, різних державних інститутів.

51. Форми суспільного виробництва та їх еволюція.
Суспільне виробництво — це сукупна організована діяльність людей із перетворювання речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку.
Форма суспільного виробництва — це певний спосіб організації господарської діяльності.
Натуральне господарство — такий тип організації виробництва, при якому люди виробляють продукти для задоволення своїх власних потреб, тобто продукти праці не набувають товарної форми і призначені для особистого та внутрішнього господарського споживання безпосередніми виробниками.
(замкнутість ек.діяльності; ґрунтується на ручній праці та примітивних ЗВ; відсутність обміну)
Товарне виробництво — це така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються не для споживання їх виробниками, а спеціально для обміну, для продажу на ринку. (передумови виникнення: суспільний поділ праці; економічне відокремлення виробників).
Просте товарне виробництво — це дрібне виробництво індивідуальних самостійних ремісників і селян, що працюють на ринок. Воно було притаманне докапіталістичним суспільствам.
Розвинута форма товарного виробництва — це вищий і ефективніший ступінь товарної організації господарства, заснований на великій приватній власності, найманій праці й машинній
індустрії.
Притаманна капіталістичному суспільству.
52. Сутність та види інфляції. Сошально-економічиі наслідки інфляції.
Інфляція — це стійке і відчутне зростання рівня цін, яке виникло внаслідок того, що значна частина грошової маси виявилась не забезпеченою економічними благами.
Причини, що породжують інфляцію: інфляція попиту;інфляція витрат
(пропозиції)
Темпи зростання цін та згубність впливу на економіку: помірна (повзуча) – до 5% (5-20 %); галопуюча (20-50%); гіперінфляція (40-50% на місяць).
Масштаби поширення: регіональна;
— національна;
— національно-регіональна;
— світова
Здатність держави впливати на інфляцію: — контрольована;
— неконтрольована
Інтенсивність втручання держави у сферу грошового обігу: — відкрита;
— подавлена (прихована);
— підкріплена та непідкріплена
Здатність адаптації економіки до темпів зростання цін: — збалансована;
— незбалансована
Сподівання (очікування) економічних суб'єктів стосовно тенденцій та темпів зміни рівня цін:
— очікувана (передбачувана,сподівана, прогнозована);
— неочікувана (непередбачувана, несподівана,непрогнозована)

Міра відкритості економіки: — внутрішня та зовнішня (імпортована)
Обумовленість впливом держави на різні сфери: — кредитна;
— структурна;
— зумовлена податками;
— зумовлена зростанням зарплати
Непрогнозована інфляція приносить вигоду боржникам, а втрати — кредиторам. Оскільки серед трьох основних макроекономічних суб'єктів національного ринку домогос-подарства — переважно чисті кредитори, а держава і підприємці — чисті боржники, то непрогнозована інфляція перерозподіляє доходи домогосподарств на користь підприємницького та державного секторів економіки.
53.Сутність ціни та чинники, що впливають на неї.
Ціна як важливий елемент та складова ринкової економіки є еквівалентом обміну виробів і товарів. У загальному вигляді — це кількість грошей, за яку продавець прагне продати, а покупець купити певний товар. Коли будь-яка одиниця конкретного товару обмінюється на еквівалентну кількість іншого товару, то ціна стає товарною ціною цих виробів.
За допомогою ціни формується більшість економічних відносин у суспільстві. Це стосується сфери як виробництва товарів, так і обігу та реалізації* Ціна безпосередньо стосується утворення, розподілу та використання грошових накопичень, тобто всіх товарно-грошових відносин.
В умовах ринкової економіки на ціну впливає багато чинників. У цілому їх можна поділити на дві великі групи:
• внутрішні, які залежать від самого підприємства (в основному пов'язані з ефективністю використання ресурсів й можуть бути ліквідовані силами самого підприємства). їх велика кількість, й вони залежать від особливостей діяльності підприємства, виробничого процесу, здійснення реалізації продукції та ін.;
• зовнішні, які не залежать від підприємства і які потрібно враховувати при плануванні стратегії своєї діяльності. У своїй діяльності підприємство повинно пристосовуватись до дії цих чинників, аналіз та розгляд яких має велике значення.
До зовнішніх чинників належать: попит споживачів, пропозиція виробників, доходи населення, особливості поведінки споживачів, вплив держави на політику ціноутворення, цінова реклама, фінансова система, грошовий обіг, кредитно-грошова система, учасники каналів збуту товарів, конкуренція, збільшення витрат за незалежними від підприємства причинами, інфляція та
ін.

68. Суть, функції та види податків. Крива Лаффера.
Податки — обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня платниками податків у порядку та на умовах, визначених законодавством.
Функції податків:
Фіскальна — централізація частини ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби.
Розподільча — перерозподіл вартості ВВП між державою, юридичними та фізичними особами.
Регулююча — вплив податків на різні аспекти діяльності їхніх платників.
Зв'язок між розміром податкової ставки та обсягами податкових надходжень до бюджету дослідив американський економіст А. Лаффер. Графічне зображення цієї залежності відоме як "крива Лаффера". Ця крива виявляє таку ставку оподаткування, за якої податкові надходження досягають максимального обсягу.
Залежно від рівня державних структур:
— загальнодержавні (встановлюються державними органами влади вищого рівня);
— місцеві (встановлюються місцевими органами влади та управління).
За об'єктом оподаткування:
— податки на доходи фізичних і юридичних осіб
— податки на майно
— податки на споживання
За методом стягнення:
— розкладні — спочатку встановлюється обсяг податкових надходжень, необхідних для потреб держави, а потім цю суму розкладають на окремі частини за територіями і, нарешті, між окремими платниками;
— окладні — встановлюються спочатку податкові ставки, а далі — розмір податку для кожного платника.
За формою оподаткування розрізняють такі податки:
Прямі — вилучаються безпосередньо у власників майна, отримувачів доходу.
Непрямі (опосередковані) — вилучаються у сфері реалізації або споживання товарів та послуг, тобто перекладаються на споживача і не залежать від рівня доходу.
Прямі податки, у свою чергу, набувають двох форм:
— реальні (земельний податок, домовий, на грошовий капітал і т. ін.);
— особисті — встановлюються для конкретного платника особисто
(прибутковий податок з громадян, податок на прибуток корпорацій, на спадщину, на дарування, на приріст капіталу, на майно і т. ін.).
Непрямі податки поділяють на три групи: фіскальні монополії, акцизи і мито.
55. Теоретичні концепції виникнення га природи грошей.
Раціоналістична (до кінця XVIII ст.). Пояснює виникнення грошей як результат домовленості між людьми про введення спеціального інструмента
(грошей) для здійснення обміну товарів.

Еволюційна (Сміт, Рікардо; Маркс). Стверджує, що гроші виникли стихійно, незалежно від волі людей, у результаті тривалого еволюційного розвитку суспільного поділу праці, товарного виробництва та обміну.
Металева (Ман, Стаффорд, Норе) — визнавали лише металеві гроші з благородних металів. Стверджували, що золото й срібло є грошима завдяки своїм природним властивостям, а не розвитку відносин обміну.
Номіналістична (Берклі, Дж. Стюарт) вважали гроші суто умовними номінальними знаками, вартість яких не залежить від матеріального змісту, а визначається лише найменуванням.
Кількісна (Локк, Юм, Монтеск'є — стверджували, що вартість грошей та рівень товарних цін визначаються кількістю грошей в обігу.
56. Теорії вартості, їх еволюція та сучасне трактування.
Теорія факторів (витрат) виробництва визначає вартість товарів за витратами на їхнє виробництво. Теорія попиту і пропозиції визначає вартість товарів за співвідношенням попиту і пропозиції на них у процесі обміну.
Теорія трудової вартості оцінює вартість товарів залежно від затрат суспільно необхідної праці на їхнє виробництво (Петті, Сміт, Рікардо;
Маркс). Конкретна праця створює в товарі споживчу вартість, а абстрактна
— вартість. Лише витрати живої абстрактної праці найманого працівника створюють в товарі вартість і додану вартість. Недоліки: єдине джерело вартості – праця; ототожнення споживчої вартості і корисності; створення вартості лише у сфері матеріального виробництва.
Теорія граничної корисності визначає вартість товарів ступенем корисності останньої одиниці товару для споживача (Менгер, Вальрас, Візер,
Бем-Баверк, Гессен, Парето). Відповідно до маржиналістських поглядів суб'єктивна цінність благ залежить від двох факторів: рідкісності, тобто наявного запасу та ступеня насиченості потреби в них. Людина потребує не в цілому блага, а його певної кількості. Отже, цінність блага певного виду визначається корисністю граничного (останнього) екземпляру, що задовольняє найменшу потребу суб'єкта. Цей стійкий взаємозв'язок між вказаними економічними явищами отримав у маржиналістів назву закону спадної граничної корисності.
57. Основні типи економічних систем. Національні моделі сучасної

1   2   3   4   5   6   7

скачати