10. Грошовий обіг та його закони. Грошова маса.
Грошовий обіг — це рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в господарстві. Закон грошового обігу передбачає, що протягом певного періоду в обігу має бути певна, об'єктивно зумовлена грошова маса. Він з'ясовує внутрішні зв'язки між кількістю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обороту грошей.
у класичній кількісній теорії:
за рівнянням Фішера:
кембриджський варіант: де k-коефіцієнт грошових (касових)залишків; (P*Y) - річний обсяг ВВП
кейнсіанський варіант: де L – попит на готівку для заощадження; i – реальна ставка проценту.
Грошова маса — це сукупність усіх грошових засобів у готівковій і безготівковій формах, які забезпечують реалізацію товарів, послуг і всі нетоварні платежі у народному господарстві. грошову масу можна поділити на дві частини — активні гроші, які мають низьку ліквідність і постійно використовуються в готівковому й безготівковому обігу, і
пасивні гроші (або "квазігроші"), які потенційно можуть бути використані як гроші за певних умов (наприклад, вексель, довгострокові депозити).
Залежно від рівня ліквідності грошові засоби ранжуються і зводяться у грошові агрегати.
;
;
11.
Демонетизація грошей.
Демонетизація (від фр. demonetisation — втрата) — позбавлення державною владою монет з вмістом благородних металів (срібла і золота) сили законного платіжного засобу. Монета в цьому разі зберігає свою вартість лише відповідно до вартості вміщеного в ній металу (за його вагою). Проводиться у зв'язку з розширенням застосування кредитних, банківських, безготівкових грошей, чеків. Міжнародне закріплення Д. золота здійснено в статуті Міжнародного валютного фонду з 1978 р., коли офіційно ціна золота була вилучена з розрахунків. У сфері міжнародних розрахунків золото виконує такі функції: фонду страхування наслідків інфляції, засобів забезпечення кредитів, резерву ліквідних грошових ресурсів.
Причини демонетизації золота
1. Недостача золота для забезпечення розміну банкнот. До кінця 1971 року золотий запас США склав усього лише 8,6 тис. т (22%), а долар продовжував залишатися резервною валютою. Золотий запас США склав
22% доларових активів іноземних держав.
2. Загострення протиріччя між фізичною формою і соціальною сутністю грошей: золото стало незручним матеріалом для виконання функцій грошей, і в сучасному звертанні абсолютно панують паперово-кредитні гроші.
До середини 70-х років XX століття валютні курси, що втратили об'єктивну золоту основу, почали різко коливатися, що і спонукало представників монетарізму висунути ідею про повернення до золотого стандарту. При цьому вони вважали, що сучасна ринкова економіка по суті стабільна, і аргументували свою точку зору наступними положеннями:
- існує суб'єктивізм у визначенні кількості грошей для обертання в залежності від економічної політики, що проводиться правлячою партією; упротивагу цьому золотий стандарт дисциплінує;
- золотий стандарт є засобом боротьби з інфляцією, тому що, ціна золота фіксована, тому воно дешевше інших товарів, люди його купуют ь у казначейства, зменшуючи інфляцію. Критики золотого стандарту
(кейнсіанці й
ін.) виходять з того, що сучасна економіка за своєю природою нестабільна і
її треба регулювати, у тому числі і за допомогою механізмів грошової пропозиції.
12. Державний борг, його види і джерела покриття. Державний борг
України.
Нагромаджена сума позичених урядом коштів для фінансування дефіциту державного бюджету утворює державний борг.
Державний борг існує у двох формах:
— внутрішнього боргу перед юридичними та фізичними особами країни;
— зовнішнього боргу перед іноземними країнами (міжнародними фінансовими організаціями, урядами іноземних країн та іноземними приватними особами й організаціями).
Існує безпосередній зв'язок між бюджетним дефіцитом і державним боргом: з одного боку, державний борг є різницею між нагромадженою сумою всіх позитивних сальдо бюджетів і сумою всіх від'ємних сальдо (дефіцитів), отже, бюджетний дефіцит формує державний борг; з другого боку, зростання боргу потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування, що зумовлює зростання бюджетного дефіциту.
Вплив державного боргу на економіку:
— позитивний — у фазі економічного спаду використання державних запозичень стимулює споживчий попит, збільшує рівень зайнятості населення, сприяє зростанню рівня доходів у суспільстві, стимулює економічне зростання;
— негативний — витіснення приватного капіталу, що обмежує економічне зростання, спричиняє до перерозподілу доходів на користь власників державних облігацій, зменшення обсягу споживчого попиту, збільшення податків для обслуговування державного боргу, перекладання
відповідальності за погашення боргових зобов'язань на майбутні покоління тощо.
Управління державним боргом — це система заходів держави, пов'язана з:
— вивченням кон'юнктури на ринку позичкового капіталу;
— випуском та розміщенням нових боргових зобов'язань;
— погашенням нових боргових зобов'язань;
— виплатою відсотків на позики;
— зміною строків позик;
— зміною відсоткових ставок на позики (конверсія);
— анулюванням боргу (у випадку фінансової неспроможності держави).
Держава можерефінансувати свій борг, тобто випустити нові боргові зобов'язання для розрахунку за старі борги.
13. Власність: її сутність і форми
Власність — це сук-ть відносин між суб'єктами господарювання з приводу привласнення засобів виробництва та його результатів.
Власність як юридична категорія відображає законодавче закріплення економічних відносин між фізичними і юридичними особами з приводу володіння, користування й розпорядження об'єктами власності через систему юридичних законів і норм.
Вертикально-історичний підхід:кожному етапу розвитку людського суспільства відповідає певна форма власності, яка відбиває досягнутий рівень розвитку продуктивних сил, особливості привласнення засобів і результатів виробництва та основного суб'єкта, який концентрує права власності. Типи: колективна та приватна. Форми: первіснообщинна; рабовласницька; феодальна; капіталістична.
Горизонтально-структурний підхід: приватний і суспільний тип.
Приватна власність — виключне право на володіння, користування і розпорядження об'єктом власності та отримання доходу належить приватній особі: індивідуально-трудова, сімейна, індивідуальна з використанням найманої праці, партнерська і корпоративна форми власності.
Суспільна власність означає спільне привласнення засобів виробництва і його результатів: державна (загальнодержавна і муніципальна) і колективна
(вл-ть трудового колективу, кооперативна вл-ть, вл-ть громадянських та релігійних об’єднань, корпоративна(акціонерна), партнерська) форми.
14. Економічні інтереси, їх суть та класифікація. Суперечності
економічних інтересів та форми їх подолання.
Економічні інтереси — усвідомлене прагнення суб'єктів господарювання до задоволення економічних потреб, що є об'єктивним спонукальним мотивом їхньої господарської діяльності.
За суб'єктами: особисті; колективні, групові; суспільні. За нагальністю,
важливістю: головні, першочергові; другорядні. За часовою ознакою: поточні; перспективні. За об'єктами: майнові; фінансові; інтелектуальні тощо. За ступенем усвідомлення: дійсні; уявні. За можливостями
реалізації: реальні; утопічні. Суб'єкти економічних відносин є виразниками специфічних економічних інтересів. У ринковій економіці: економічні
інтереси домашніх господарств спрямовані на максимізацію загальної
Управління державним боргом — це система заходів держави, пов'язана з:
— вивченням кон'юнктури на ринку позичкового капіталу;
— випуском та розміщенням нових боргових зобов'язань;
— погашенням нових боргових зобов'язань;
— виплатою відсотків на позики;
— зміною строків позик;
— зміною відсоткових ставок на позики (конверсія);
— анулюванням боргу (у випадку фінансової неспроможності держави).
Держава можерефінансувати свій борг, тобто випустити нові боргові зобов'язання для розрахунку за старі борги.
13. Власність: її сутність і форми
Власність — це сук-ть відносин між суб'єктами господарювання з приводу привласнення засобів виробництва та його результатів.
Власність як юридична категорія відображає законодавче закріплення економічних відносин між фізичними і юридичними особами з приводу володіння, користування й розпорядження об'єктами власності через систему юридичних законів і норм.
Вертикально-історичний підхід:кожному етапу розвитку людського суспільства відповідає певна форма власності, яка відбиває досягнутий рівень розвитку продуктивних сил, особливості привласнення засобів і результатів виробництва та основного суб'єкта, який концентрує права власності. Типи: колективна та приватна. Форми: первіснообщинна; рабовласницька; феодальна; капіталістична.
Горизонтально-структурний підхід: приватний і суспільний тип.
Приватна власність — виключне право на володіння, користування і розпорядження об'єктом власності та отримання доходу належить приватній особі: індивідуально-трудова, сімейна, індивідуальна з використанням найманої праці, партнерська і корпоративна форми власності.
Суспільна власність означає спільне привласнення засобів виробництва і його результатів: державна (загальнодержавна і муніципальна) і колективна
(вл-ть трудового колективу, кооперативна вл-ть, вл-ть громадянських та релігійних об’єднань, корпоративна(акціонерна), партнерська) форми.
14. Економічні інтереси, їх суть та класифікація. Суперечності
економічних інтересів та форми їх подолання.
Економічні інтереси — усвідомлене прагнення суб'єктів господарювання до задоволення економічних потреб, що є об'єктивним спонукальним мотивом їхньої господарської діяльності.
За суб'єктами: особисті; колективні, групові; суспільні. За нагальністю,
важливістю: головні, першочергові; другорядні. За часовою ознакою: поточні; перспективні. За об'єктами: майнові; фінансові; інтелектуальні тощо. За ступенем усвідомлення: дійсні; уявні. За можливостями
реалізації: реальні; утопічні. Суб'єкти економічних відносин є виразниками специфічних економічних інтересів. У ринковій економіці: економічні
інтереси домашніх господарств спрямовані на максимізацію загальної
корисності з урахуванням існуючих цін і доходів; економічні інтереси
підприємців спрямовані на максимізацію прибутку, зниження витрат і підвищення конкурентоспроможності продукції; економічні інтереси
держави спрямовані на реалізацію потреб суспільства в цілому. За
територіальною
ознакою: муніципальні; регіональні; національні; об'єднання держав; загальнолюдські (глобальні).
Муніципальні та регіональні інтереси спрямовані на реалізацію економічного потенціалу окремої території з метою забезпечення потреб певної територіальної спільноти. Водночас державні та муніципальні службовці є носіями особистих потреб, які не завжди збігаються із суспільними. Зазначена суперечність породжує корупцію — негативне соціальне явище, пов'язане зі зловживанням державною владою, корисливим використанням службовцями офіційних повноважень, авторитету та можливостей їх реалізації для отримання особистих вигод в особистих чи вузькогрупових корпоративних інтересах. Основні форми корупції: хабарництво, зловживання посадовим становищем, розкрадання майна, нецільове використання бюджетних коштів тощо.
Основними інструментами подолання корупції є:
— контроль за дотриманням законності та забезпечення прозорості діяльності органів державної влади;
— чітка специфікація прав власності;
— конкурсне розміщення державних і муніципальних замовлень, надання прав на оренду нерухомості тощо;
— гласність у питаннях надходження та використання бюджетних коштів;
— впровадження принципу "єдиного вікна", за якого всі необхідні документи для реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності розглядає уповноважений орган управління.
15. Економічні потреби, їх суть та види. Закон зростання потреб.
Економічні потреби — це потреби в економічних благах.
I. За характером виникнення:
— первинні (базові), пов'язані із самим існуванням людини: їжа, одяг, безпека, житло тощо;
— вторинні, виникнення та зміна яких зумовлені розвитком цивілізації: модний одяг, комфортне житло, інформація та ін.
II. За засобами задоволення:
— матеріальні (потреби в матеріальних благах);
— нематеріальні (духовні потреби).
III. За нагальністю задоволення:
— першочергові (предмети першої необхідності);
— другорядні (предмети розкоші).
IV. За можливостями задоволення:
— насичені, вгамовні (мають чітку межу і можливість повного задоволення);
— ненасичені, невгамовні (не можуть бути задоволені повністю, не мають меж насичення).
V. За участю у відтворювальному процесі:
— виробничі (потреби у засобах виробництва);
— невиробничі (потреби у споживчих благах).
VI. За суб'єктами вияву:
підприємців спрямовані на максимізацію прибутку, зниження витрат і підвищення конкурентоспроможності продукції; економічні інтереси
держави спрямовані на реалізацію потреб суспільства в цілому. За
територіальною
ознакою: муніципальні; регіональні; національні; об'єднання держав; загальнолюдські (глобальні).
Муніципальні та регіональні інтереси спрямовані на реалізацію економічного потенціалу окремої території з метою забезпечення потреб певної територіальної спільноти. Водночас державні та муніципальні службовці є носіями особистих потреб, які не завжди збігаються із суспільними. Зазначена суперечність породжує корупцію — негативне соціальне явище, пов'язане зі зловживанням державною владою, корисливим використанням службовцями офіційних повноважень, авторитету та можливостей їх реалізації для отримання особистих вигод в особистих чи вузькогрупових корпоративних інтересах. Основні форми корупції: хабарництво, зловживання посадовим становищем, розкрадання майна, нецільове використання бюджетних коштів тощо.
Основними інструментами подолання корупції є:
— контроль за дотриманням законності та забезпечення прозорості діяльності органів державної влади;
— чітка специфікація прав власності;
— конкурсне розміщення державних і муніципальних замовлень, надання прав на оренду нерухомості тощо;
— гласність у питаннях надходження та використання бюджетних коштів;
— впровадження принципу "єдиного вікна", за якого всі необхідні документи для реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності розглядає уповноважений орган управління.
15. Економічні потреби, їх суть та види. Закон зростання потреб.
Економічні потреби — це потреби в економічних благах.
I. За характером виникнення:
— первинні (базові), пов'язані із самим існуванням людини: їжа, одяг, безпека, житло тощо;
— вторинні, виникнення та зміна яких зумовлені розвитком цивілізації: модний одяг, комфортне житло, інформація та ін.
II. За засобами задоволення:
— матеріальні (потреби в матеріальних благах);
— нематеріальні (духовні потреби).
III. За нагальністю задоволення:
— першочергові (предмети першої необхідності);
— другорядні (предмети розкоші).
IV. За можливостями задоволення:
— насичені, вгамовні (мають чітку межу і можливість повного задоволення);
— ненасичені, невгамовні (не можуть бути задоволені повністю, не мають меж насичення).
V. За участю у відтворювальному процесі:
— виробничі (потреби у засобах виробництва);
— невиробничі (потреби у споживчих благах).
VI. За суб'єктами вияву:
— особисті (виникають і розвиваються у процесі життєдіяльності індивіда);
— колективні, групові (потреби групи людей, колективу);
— суспільні (потреби функціонування та розвитку суспільства в цілому).
VII. За кількісною визначеністю та мірою реалізації:
— абсолютні (перспективні потреби, які мають абстрактний характер і є орієнтиром економічного розвитку);
— дійсні (формуються залежно від досягнутого рівня виробництва і є суспільною нормою для певного періоду);
— платоспроможні (визначаються платоспроможним попитом);
— фактичні ( задовольняються наявними товарами та послугами).
Всезагальний економічний закон зростання потреб відображає внутрішньо необхідні, суттєві й сталі зв'язки між виробництвом і споживанням, потребами та існуючими можливостями їхнього задоволення.
Відповідно до цього закону безперервний розвиток потреб є рушійною силою економічного та духовного прогресу людства, що, у свою чергу, стимулює появу все нових і нових потреб.
16. Заробітна плата: зміст, форми, системи.
Ставка заробітної плати - ціна, що її сплачує роботодавець найманому працівникові за функціональне використання його праці. Структура зарплати охоплює: основну та додаткову зарплату, а також види винагород, що входять до кожної зі складових. Заробітна плата має дві основні форми: відрядну та погодинну. Кожна із форм виявляється у відповідних системах.
Відрядна заробітна плата — це форма, що заохочує збільшення обсягів виробництва продукту. Вона застосовується тоді, коли саме від інтенсивності праці робітника залежить обсяг виробництва.
Відрядна форма зарплати передбачає систему доплат за економію палива, енергії, сировини, матеріалів, за ефективне використання устаткування, за ставлення до праці, за ризик і т. ін.
Погодинна форма заробітної плати застосовується там, де потрібно виробляти продукту саме стільки, скільки того вимагає технологія.
Надлишок виробленої продукції є порушенням технології та не стимулюється.
Погодинна форма функціонує як погодинно-нормативна та погодинно- преміальна.
Перша передбачає оплату за відпрацьований час та за виконання нормативів робіт, які (нормативи) періодично переглядаються.
Друга (погодинно-преміальна) передбачає оплату за відпрацьований час та додаткову виплату премій за економію витрат, досконаліші форми організації праці тощо.
Номінальна заробітна плата — це нарахована сума грошей, яку отримує найманий працівник як винагороду за свою працю, або грошовий вираз вартості праці. Одиницею виміру номінальної заробітної плати є її погодинна ставка, розмір якої визначається співвідношенням попиту й пропозиції на сегментованому ринку праці.
Реальна заробітна плата — це кількість товарів і послуг, яку можна придбати на номінальну заробітну плату за існуючого рівня цін і податків, або натуральний вираз ціни праці.
Реальна заробітна плата, таким чином, визначається трьома факторами: 1) величиною номінальної заробітної плати, 2) розміром податків та 3) рівнем цін на товари й послуги. Ціновий фактор, або рівень інфляції, в обчисленнях величини реальної заробітної плати враховується у вигляді індексу цін споживчих товарів і послуг.
17. Зародження та основні етапи розвитку економічної теорії.
Аристотель (ек-ка – природня сфера, спрям.на задов.потреб; хрематистика – неприродна, торгівля, заперечення Т-Г відносин)
Середньовіччя (ек.думка як складова релігійного світогляду)
Меркантилізм(Представники: Монкретьєн, Манн, Юм (пізні), Скаруфі)
(XVI—XVII): - проблеми держави
- джерело багатства – сфера обігу, торгівля
- втілення багатства – гроші
- заборона імпорту
- стимулювання нац.вир-ва, обмеження іноз.купців
- активне сальдо ТБ (теорія Томаса Манна) – пізні мерк-ти
Фізіократи(Представники: Кене, Тюрго, Мірабо, Норе) (XVII—XVIII)
-дослідження сфери вир-ва
-джерело багатства – праця в с/г
-праця в інших галузях – безплідна
Класична політична економія(Представники: Петті, Сміт, Рікардо, Мальтус,
Сей, Міль) (XVIII—XIX):
-ек.людина (макс.приб., раціон., егоїст., поінформ.)
-невидима рука ринку, держава – нічний сторож
- започатк.ек.науки, формув.категор.апарату
-джерело сусп.. багатства – вир-во
- теорії вартості
Марксизм (Маркс, Енгельс) (XIX—XX): -з позиції робітничого класу
-трудова теорія вартості
- вчення про додаткову вартість, експлуатацію праці
-заперечення приватної власності та ринку
- переваги сусп..власності, неминучість краху капіталізму
Історична школа(Ліст) (40-60 р. ХІХ – 30 р. ХХ): -ідея ек.націоналізму
-істор.метод дослідження
- орієнт.на людський досвід
-врахування позаекономічних чинників господарського розвитку
Маржиналізм (Представники: Менгер, Візер, Джевонс, Вальрас) (XIХ):
-суб’єкт.-псих. підхід до аналізу
-методологічний індивідуалізм
- визначення цінності на основі корисності
Представники:
Кене, Тюрго,
Мірабо, Норе
Представники: Петті, Сміт,
Рікардо, Мальтус, Сей, Міль хибні
-використання граничних величин та граничного аналізу
- застосування математичних методів дослідження
Неокласицизм (Маршалл, Пігу, Хайєк, Фрідмен):
-ідеї класичної школи з урахуванням сучасних умов
-заперечення втручання держави
- ринок саморегулюється
- відмова від втручання держави
Монетаризм(Фрідмен,Найт,Голдмен):
-грошова маса
– визнач.фактор у формуванні економічної рівноваги
Кейнсіанство(Кейнс, Робінсон, Хансен, Лукас)
-активне втручання держави
-розробка психологічних основ поведінки ек.суб’єкта
- вивчення проблем попиту
-теорії економічного циклу, зростання…
- запровадження антикризового та анти циклічного регулювання
-перерозподіл доходів, збільшення соціальних виплат
Неолібералізм(Ф. Хайєк, М. Фрідмен, В. Ойкен та Л. Ерхард, М. Алле):
-економічний лібералізм
-раціональна економічна поведінка індивіда
-ефективність ринкового механізму
-обмеження державного регулювання
- можливість корегування державою ек.ладу
-дослідження і мікро-, і макроек. проблем
Інституціоналізм(Веблен, Мітчел, Гелбрейт):
-керована еволюція господарського розвитку
-вплив правових,політ.,соціологічних,соц.-псих.факторів
-об’єкт вивчення – «інститути»
-інституції – правила гри для економістів
Неокласичний синтез(Хікс, Самуельсон, Б’юкенен):
-ринкове + державне регулювання
-рух до змішаної ек-ки
- класичний + кейнсіанський напрями ЕТ
18. Земельна рента, її сутність, основні форми та механізм.
Ціноутворення на ринку землі
Рента — це передача частини доходу землеробом власнику землі за використання його земельної ділянки.
Диференційна рента. Причина: Монополія на землю як об'єкт господарювання.
Умови формування: Обмеженість земельних ресурсів; відмінності в природній родючості ґрунтів і неоднакове місцерозташування земельних ділянок; особливості дії законів вартості і ціноутворення в сільському господарстві
Джерело: Надлишок додаткового продукту, що утворюється на кращих природних земельних ділянках або в результаті продуктивніших додаткових капіталовкладень у землю
Форми вилучення: Орендна плата, рентні платежі, плата за землю, зональні ціни.
Диференційна рента І — це додатковий чистий дохід, одержуваний у результаті продуктивнішої праці на кращих за природною родючістю і місцезнаходженням землях.
Диференційна рента II виникає в результаті штучного підвищення продуктивності землі завдяки використанню ефективніших засобів виробництва, тобто за рахунок додаткових вкладень капіталу в землю.
Абсолютна земельна рента: Причина: Монополія приватної власності на землю.
Умови формування: Відсутність вільного переливу капіталу.
Джерело: Надлишок прибутку над середнім прибутком.
Форми вилучення: Орендна плата, податок на землю.
Монопольна рента: Причина: Монополія на землю, розташовану у виняткових природних умовах.
Умови формування: Монопольні ціни.
Джерело: Частина прибутку, створена в інших галузях, що її отримує землевласник через перерозподіл.
Форми вилучення: Вища орендна плата, земельний податок.
Ціна землі — це дисконтований потік її доходу (ренти). Дисконтування — це метод визначення поточної вартості (ціни) будь-якого капітального ресурсу (в тому числі й землі) з урахуванням надання ним майбутнього прибутку при існуючій ставці банківського відсотка. Інакше кажучи, дисконтування дозволяє визначити, яку ціну необхідно заплатити за капітальний ресурс (землю) сьогодні, щоб від його використання через визначений час отримати бажаний результат. Ціна землі прямо пропорційна величині ренти і обернено пропорційна ставці позичкового відсотка.
Землевласник, продаючи землю, бажає отримати таку суму грошей, поклавши яку на рахунок у банк, він щорічно буде отримувати в формі процента на депозити не меншу суму, ніж він отримував у формі ренти.