19. Сутність, цілі та структурні елементи економічної системи.
Економічна система — це сукупність взаємопов'язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економічну структуру суспільства, яка має загальну мету.
Цілі: забезпечення теоретичних відповідей на запитання що виробляти і в яких обсягах; як виробляти (хто та за допомогою яких ресурсів і технологій); для кого виробляти (хто буде власником і споживачем виробленої продукції), а також реальних економічних дій.
Економічна система складається з трьох основних ланок: продуктивних сил (матеріально-речовий зміст економічної системи, найважливіший показник і критерій досягнутого нею рівня науково-технічного прогресу і продуктивності суспільної праці.), економічних відносин (техніко- економічні, організаційно-економічні, соціально-економічні відносини) і механізму господарювання (структурний елемент економічної системи, що складається із сукупності форм і методів регулювання економічних процесів та суспільних дій господарюючих суб'єктів на основі використання економічних законів ринку, державних економічних важелів, правових норм та інституційних утворень. Найважливіша функція — забезпечення процесу відтворення та ефективного розвитку суспільного виробництва на основі динамічної рівноваги між виробництвом та споживанням, попитом і пропозицією).
Основні типи економічних систем. Національні моделі сучасної
ринкової економіки
Традиційна економічна система: •багатоукладність економіки, •збереження натурально-общинних форм господарювання, •відстала техніка, •широке застосування ручної праці, •нерозвинена інфраструктура, •найпростіші форми організації праці і виробництва, •бідність населення; •засилля
іноземного капіталу, •перерозподілу НД державою.
Ринкова ек-ка вільної конкуренції (чистий капіталізм): •приватна власність на ресурси і продукти, •гнучкі ціни, процентні ставки, зарплати; •егоїстичний
інтерес індивіда + суспільний інтерес у його діяльності; держава збирає податки, захищає підприємців, не втручається, «невидима рука ринку»;
•функціонвуання великої кіль-ті вир-в; •свобода вибору, особиста свобода, однаковий доступ до ресурсів.
Командно-адміністративна система: •панування державної власності;
•одержавлення та монополізація народного господарства; •централізоване директивне планування виробництва і розподіл ресурсів; •відсутність реальних товарно-грошових відносин, конкуренції і вільного ціноутворення;
•висока затратність виробництва; •несприйнятливість до НТП; •відсутність матеріальних стимулів до ефективної праці; •хронічний дефіцит.
Змішана система: •плюралізм форм власності й рівноправне функціонування різних господарюючих суб'єктів (приватних, колективних, державних);
•високий рівень розвитку продуктивних сил і наявність розвинутої ринкової
інфраструктури; •ринковий механізм + державні методи регулювання;
•посилення соціальної спрямованості розвитку економіки.
Демократичний соціалізм ринкового типу (Швеція): •суттєва частка перерозподілу ВВП через держбюджет; •високий р-нь оподаткування;
•високий р-нь соц.гарантій.
Ліберальна ринкова ек-ка(США):
•мінімальне держ.втручання;
•урегулювання відмов ринку.
Соціально орієнтована ринкова ек-ка (Німеччина): •держава виконує ф-ї, пов’язані з відмовами ринку; •гарант належного р-ня життя непрацюючого населення.
Японська модель ринкової ек-ки: •ринковий + урядовий механізми; •ієрархія підпорядкування молодших старшим за віком та посадою; •відданість своїй фірмі; •захищенність від безробіття; •приватна власність на ресурси та продукти вир-ва; •індикативне планування.
20. Зміст перехідної економіки: загальне і особливе.
Трансформаційна економіка є особливим станом еволюційного процесу суспільного розвитку в період зміни його соціально-економічних форм.
Закономірності трансформації в межах ринкової системи:
1. Поглиблення суспільного характеру виробництва;
2. Зміни у розвитку технологічного способу виробництва;
3. Кожна наступна форма соціально-економічного розвитку породжує нові фактори економічного зростання, не відкидаючи при цьому надбань попередніх.
4. Формування специфічної ієрархи суб'єктів господарювання.
Зміст перехідної економіки — формування нових елементів та системоутворення їх, яке дає можливість зайняти новому панівне місце в
ієрархії підсистем та системи як цілого.
Нестійкість. Невизначеність як риса перехідної економіки пояснюється, насамперед, здатністю елементів системи до самоорганізації.
Багатоваріантність самоорганізації системи. Суперечності перехідних економік є суперечностями розвитку, а не функціонування. Це суперечності між старим та новим у надрах самої економічної системи. Історичність перехідної економіки зумовлена характером умов переходу, природними, економічними, регіональними, політичними, ідеологічними та соціальними особливостями країн, які формують специфіку моделей переходу.
21. Сутність та види інфляції. Сошально-економічиі наслідки інфляції.
Інфляція — це стійке і відчутне зростання рівня цін, яке виникло внаслідок того, що значна частина грошової маси виявилась не забезпеченою економічними благами.
Причини, що породжують інфляцію: інфляція попиту;інфляція витрат
(пропозиції)
Темпи зростання цін та згубність впливу на економіку: помірна (повзуча) – до 5% (5-20 %); галопуюча (20-50%); гіперінфляція (40-50% на місяць).
Масштаби поширення: регіональна;
— національна;
— національно-регіональна;
— світова
Здатність держави впливати на інфляцію: — контрольована;
— неконтрольована
Інтенсивність втручання держави у сферу грошового обігу: — відкрита;
— подавлена (прихована);
— підкріплена та непідкріплена
Здатність адаптації економіки до темпів зростання цін: — збалансована;
— незбалансована
Сподівання (очікування) економічних суб'єктів стосовно тенденцій та темпів зміни рівня цін:
— очікувана (передбачувана,сподівана, прогнозована);
— неочікувана (непередбачувана, несподівана,непрогнозована)
Міра відкритості економіки: — внутрішня та зовнішня (імпортована)
Обумовленість впливом держави на різні сфери: — кредитна;
— структурна;
— зумовлена податками;
— зумовлена зростанням зарплати
Сила тиску профспілок на ринок праці: нова інфляція
Витрати передбачуваної інфляції пов'язані зі змінами відносних цін, податковими диспропорціями, втратами часу в зв'язку з необхідністю частіше відвідувати банки з метою зняття певних грошових сум, а також затратами на друкування каталогів, інформаційного забезпечення невпинної зміни цін тощо.
Непрогнозована інфляція чинить на економіку негативний вплив насамперед через перерозподільчі процеси.
Непрогнозована інфляція приносить вигоду боржникам, а втрати — кредиторам. Оскільки серед трьох основних макроекономічних суб'єктів національного ринку домогос-подарства — переважно чисті кредитори, а держава і підприємці — чисті боржники, то непрогнозована інфляція перерозподіляє доходи домогосподарств на користь підприємницького та державного секторів економіки.
22. Інфраструктура ринку: сутність та складові.
Інфраструктура ринку — комплекс інститутів, служб, підприємств, організацій, які забезпечують нормальний режим безперебійного функціонування ринку.
І. Організаційно-технічна підсистема:
- товарні біржі - об'єднання підприємств торгівлі, збуту, обміну, мета якої — укладання відповідних угод, виявлення товарних цін, попиту й пропозиції товарів, вивчення, впорядкування і полегшення товарообороту та обмінних операцій, представництво і захист інтересів членів біржі, вирішення спорів щодо операцій тощо.
- оптові ринки.
- аукціони – форма організації реалізації товарів та послуг, що
ґрунтується на проведенні публічних торгів, де право купити має той, хто пропонує найвищу ціну.
- Опціон – договірне зобов’язання купити або продати певний вид цінностей чи фінансових прав за встановленою на момент підписання угоди ціною в межах певного періоду. В обмін на отримання такого права покупець опціону сплачує продавцеві певну суму-премію.
- Торговельно-промислові палати-комерційні організації, головним завданням яких є сприяння розвитку ек. і торгівельних зв’язків із партнерами зарубіжних країн.
- Ярмарки-періодично організована в одному і тому самому місці виставка зразків товарів широкого вжитку і(або) устаткування, транспортних засобів, засобів зв’язку, де експоненти укладають угоди в нац. та міжнародному масштабі.
- Сервісні центри. Транспортні комунікації. Земельні аукціони.
ІІ. Фінансово-кредитна:
- Банки(операції банків)- пасивні (сплата процентів), активні
(отримування процентів), комісійні (банківські послуги) і власні операції.
- Фондова біржа - це організований і регулярно функціонуючий ринок, на якому відбувається купівля-продаж цінних паперів.
- Валютна біржа-біржа, що здійснює на регулярній та впорядкованій основі купівлю-продаж іноземної валюти за ринковими цінами.
- Страхова компанія-комерційна, фінансово-кредитна організація, що ставить за мету отримання прибутку від здійснення страхових операцій.
Страхові компанії здійснюють систему заходів, спрямованих на повне або часткове відшкодування застрахованим фірмам збитків, яких вона зазнала за непередбачених обставин.
- Інвестиційні, пенсійні фонди. Ломбарди. Небанківські фінансові операції.
ІІІ. Державно-регулятивна.
- Біржа праці- держ.структура, яка опосередковує стосунки між роботодавцями і найманою робочою силою.
- Ліцензування. Оподаткування. Митна с-ма. Держ.фонди для сприяння діловій активності.
ІV. Науково-дослідне та інформаційне забезпечення.
Науково-дослідні установи з вивчення ринкових проблем.
Консалтингові компанії-надають послуги суб’єктим ек-ки з питань: дослідження і прогнозування ринку; оцінки торгівельно-політ умов здійснення експортно-імпортних операцій.
Інформаційні центри та агентства. Рекламні агентства. Спец. навчальні заклади. Юридичні контори.
23. Капітал як економічна категорія і фактор виробництва.
1. Предметно-функціонального підходу, згідно з яким капітал ототожнюється з нагромадженою працею, призначеною для подальшого виробництва або продажу з метою одержання доходу.
У межах цього підходу значного поширення набув аналіз капіталу як фактора виробництва, що впливає на результати підприємницької діяльності
і приносить дохід власникові.
2. Соціально-економічного підходу, згідно з яким капітал трактується як економічна категорія — специфічні суспільні відносини, що виникають за певних історичних умов. Особливістю соціально-економічного підходу є прагнення охарактеризувати суспільно-економічну сутність капіталу в органічному взаємозв'язку з економічними відносинами та виявити джерело самозростання вартості.
Розглядаючи капітал як самозростаючу вартість, К. Маркс трактував його як капіталістичні виробничі відносини експлуатації найманої праці.
Авансований капітал – (фр. Avancer – виплачувати наперед) - це грошова сума, яка вкладається власником у певне підприємство (підприємницьку діяльність) з метою одержання прибутку.
Основний капітал – це частина постійного капіталу, яка складається з вартості засобів праці (будівель, споруд, машин, устаткування) та обертається протягом кількох періодів виробництва.
Оборотний капітал – це та частина постійного капіталу, яка витрачається на придбання на ринку предметів праці (сировини, матеріалів, комплектуючих виробів) та оплату праці робочої сили.
За джерелами формування капітал підприємства ділиться на:
- власний;
- позиковий.
Позиковий (залучений) капітал формується на тимчасовій основі у вигляді довгострокової або (та) короткострокової позики, яка здійснюється у формі банківського кредит.
Фізичне зношування основного капіталу відбувається у процесі виробничого споживання його елементів, а також під фізико-хімічним впливом навколишнього природного середовища. Розмір фізичного зносу залежить від тривалості та інтенсивності використання основного капіталу.
Втрати від фізичного зносу машин та обладнання можуть бути скорочені за рахунок поточного та капітального ремонтів.
Моральне зношування основного капіталу — техніко-економічне старіння його елементів, що виявляється у втраті доцільності їхньої подальшої експлуатації через появу дешевих або досконаліших засобів праці.
Розрізняють моральне зношування першого та другого видів.
Моральне зношування другого виду зумовлене винайденням нових, ефективніших за наявні засобів праці, застосування яких покращує якісні характеристики та здешевлює продукцію, що випускається.
24.Класифікація та види цін.
Залежно від порядку ціноутворення, рівня втручання держави і прав суб'єктів господарювання у встановленні цін виділяють такі їх види: вільні, фіксовані та регульовані ціни.
Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі види товарів та послуг, за винятком тих, за якими здійснюється державне регулювання цін і тарифів.
Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються на базові ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін
(насамперед, енергоресурси, природну сировину, послуги транспорту та зв'язку, важливі для всіх секторів економіки), а також на життєво важливі товари та послуги для населення (споживчі товари, комунальні та транспортні послуги тощо). Державні ціни встановлюються також на товари і послуги підприємств-монополістів, імпортні товари, що придбані за кошти державного бюджету.
Види цін розрізняють за характером обігу і стадіями ціноутворення. Це оптові ціни виробника продукції, відпускні оптові ціни, оптові ціни закупівлі та роздрібні ціни. Така диференціація відображає кількісний взаємозв'язок цін, що складається по мірі руху товару від виробника до споживача. Ціна на кожній попередній стадії руху товару є складовим елементом ціни наступної стадії.
25. Конкуренція, її суть, види та роль в ринковій економіці.
Конкуренція — економічне суперництво, боротьба між суб'єктами господарської діяльності за кращі умови виробництва і реалізації товарів та послуг з метою отримання якомога більшого прибутку.
За галузево-територіальною ознакою o внутрішньогалузева; o міжгалузева; o міжнародна
За кількістю суб'єктів ринку та ступенем їх конкурентної сили o досконала (чиста) - чисельні, незалежно діючі виробники продають ідентичну продукцію і жоден із них не в змозі контролювати ринкову ціну; o недосконала
(монополія, монополістична конкуренція, олігополія)
Абсолютна монополія — на ринку є лише один продавець і безліч покупців, які не мають вибору, а тому змушені купувати необхідний товар за запропонованою ціною.
Монополістична конкуренція — це така ситуація на ринку, коли велика кількість виробників пропонує подібну, але не ідентичну продукцію, тобто вона базується на диференціації продукції.
Олігополістична конкуренція — це модель ринкової структури, за якої небагато великих фірм монополізують виробництво і реалізацію основної маси товарів.
За методами конкурентної боротьби o цінова; o нецінова; o чесна; o нечесна
Цінові методи конкуренції — це конкуренція, в якій головним засобом боротьби є ціна.
Монопольно висока ціна — це різновид ринкової ціни речового товару або послуги, яка встановлюється монополіями вище від вартості товару і забезпечує їм прибуток.
Демпінгові ціни — це надзвичайно занижені ціни на товари при продажу
їх на внутрішніх і зовнішніх ринках
Дискримінаційні ціни — це різні ціни на один і той самий товар для різних покупців.
Нецінова конкуренція — це стратегія конкурентної боротьби, яка спрямована не на зміну цін, а на створення передумов, які поліпшують реалізацію продукції.
Конкуренція є тим механізмом, який встановлює ціну нарівні, за якого досягається ринкова рівновага і реалізація товарів. Орієнтуючись на конкурентно визначені ринкові ціни, підприємці спрямовують свої капітали з мало дохідних галузей у ті галузі, товари яких користуються попитом і дають більші прибутки. спонукає товаровиробників застосовувати нову техніку і технології, впроваджувати ефективні форми організації праці та виробництва, економніше використовувати ресурси, обновляти продукцію, підвищувати її якість, знижувати ціни. Конкуренція контролює конкурентоспроможність кожного виробника.
Негативні наслідки конкуренції полягають у тому, що вона породжує свою протилежність — монополію; призводить до розорення та банкрутства малих і середніх підприємств; посилює зростання рівня безробіття, інфляції, майнове і соціальне розшарування населення; породжує комерційну таємницю, нечесні форми боротьби та ін.
26. Кредитна система та її структура. Кредитна система України
Кредитна система — це система кредитних відносин, принципів і форм кредитування (функціональна структура) та сукупність кредитно-фінансових установ, які створюють, акумулюють і надають грошові засоби на засадах кредитування (інституціональна структура).
У загальному вигляді інституціональну структуру можна представити таким чином:
— центральний банк;
— комерційні банки;
— спеціалізовані банківські установи (іпотечні, зовнішньоторговельні, ощадні банки тощо);
— небанківські фінансово-кредитні установи (страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії і т. ін.).
В Україні кредитна система перебуває у стадії перебудови відповідно до потреб ринкової економіки і складається з НБУ, комерційних банків та системи фінансових посередників (інвестиційні фонди та компанії, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні спілки, ломбарди). Найбільш активними і потужними у системі кредитно-фінансових інститутів України є комерційні банки.
27.Кругообіг капіталу. Фізичне та моральне зношення. Амортизація.
Кругообіг капіталу — рух промислового капіталу у сфері виробництва і обігу, в процесі якого він набуває трьох функціональних форм (грошової, продуктивної, товарної) і проходить три стадії (обмін — виробництво — обмін). Кругообіг промислового капіталу виражений формулою: Товар, отриманий в результаті кругообігу капіталу, відрізняється від товару, купленого на першій стадії, якістю, зовнішньою формою та більшою вартістю. Безперервність кругообігу передбачає, що капітал без затримки переходить з однієї функціональної форми в іншу і одночасно існує в усіх трьох формах. Безперервне повторення кругообороту капіталу утворює оборот капіталу
Фізичне зношування основного капіталу відбувається у процесі виробничого споживання його елементів, а також під фізико-хімічним впливом навколишнього природного середовища. Розмір фізичного зносу залежить від тривалості та інтенсивності використання основного капіталу.
Втрати від фізичного зносу машин та обладнання можуть бути скорочені за рахунок поточного та капітального ремонтів.
Моральне зношування основного капіталу — техніко-економічне старіння його елементів, що виявляється у втраті доцільності їхньої подальшої експлуатації через появу дешевих або досконаліших засобів праці.
Розрізняють моральне зношування першого та другого видів.
Моральне зношування першого виду зумовлене здешевленням елементів основного капіталу внаслідок підвищення продуктивності праці в галузях, що виробляють машини та обладнання подібні до тих, які використовується на діючих підприємствах. Цей вид зношування не викликає потреби в негайній заміні старої техніки на нову, але свідчить про необхідність активнішого використання наявного обладнання.
Моральне зношування другого виду зумовлене винайденням нових, ефективніших за наявні засобів праці, застосування яких покращує якісні характеристики та здешевлює продукцію, що випускається.
1 2 3 4 5 6 7