Контрольна робота з дисципліни: „Макроекономіка” План: 1.Етапи розвитку макроекономіки як складової економічної теорії.
2. Можливі негативні наслідки економічного росту.
3. Задача
Етапи розвитку макроекономіки як складової економічної теорії.
Економічна наука є однією з найдавніших. Її намагалися окреслити ще давньогрецькі філософи
Аристотель і Ксенофонт у IV – III ст. до н. е. Глибокий інтерес до економічної теорії зумовлений тим, що вона вивчає проблеми вирішальної сфери
життя суспільства – виробництва економічних благ, обміну, розподілу та споживання національного багатства в
матеріальній та нематеріальній формах,
економічні потреби, інтереси й цілі людини, а також закони, які управляють цими процесами й втілюються в раціональній економічній політиці держави.
Розглянемо докладніше
розвиток макроекономіки – частини економічної теорії, що вивчає економіку в цілому, а
саме: аналіз рівня реального національного доходу, проблеми зайнятості, інфляції, зміни валютного курсу і, звісно, аналіз та концептуальне обґрунтування державної економічної політики.
Першим етапом розвитку економічної теорії, а в її складі і макроекономіки як
науки були дослідження класичної школи політичної економії, представленої В.
Петті, А. Смітом, Д. Рікардо та іншими.
Те, що в наш час отримало назву класичної школи, в дійсності не є якоюсь цілісною концепцією макроекономіки, а є деяким вибірковим викладенням думок та праць економістів-класиків по проблемам, що мають
макроекономічний характер.
Аналіз конкретних проблем макроекономічного
характеру можна
зустріти у працях багатьох видатних економістів минулого, таких як Ф. Кене, А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс. Але все одно можна стверджувати, що існує певна течія в макроекономіці, яка отримала назву „ортодоксальна”
класика. В найбільш систематизованому вигляді вона представлена у працях А. Маршалла та інших економістів „Кембріджської школи”.
Основні постулати класичної концепції такі: ціни в економіці абсолютно гнучкі. Це означає, що вони можуть змінюватись в достатньо короткий період як в бік підвищення, так і навпаки, враховуючи те, що це стосується цін як на блага, так і на
фактори виробництва;
· економічні суб’єкти діють раціонально, виходячи з максимізації свого прибутку;
·
економіка є саморегульованою;
· провідну роль в моделі „сукупний попит – сукупна
пропозиція” відведено сукупній пропозиції;
· об’єм пропозиції встановлюється тільки наявними факторами виробництва, при цьому фактори є взаємозамінними.
Усі вищезазначені постулати визначають
характерну особливість класичного підходу, а саме: до дослідження
макроекономічних проблем широко застосовуються
методи мікроекономічного аналізу.
З появою
кейнсіанства класична
школа поступово трансформувалась у
неокласичну. Її
розвиток пов’язаний з іменами таких відомих економістів, як Р. Солоу, Т. Сарджент, Р. Лукас та ін. Основною відмінністю
неокласичної концепції полягає в розробці теорії раціональних очікувань, пояснюючої характер поведінки суб’єктів у сучасній економіці.
Кейнсіанська школа повністю заперечує постулати
класиків. Кейнсіанці вважали, що економіка представляється
класиками як деяка абстрактна, „ідеальна” економіка, яка не висвітлює реальних процесів.
Основні положення кейнсіанства такі:
· ціни не є гнучкими через довгострокові контракти та особливості поведінки економічних суб’єктів (грошових ілюзій);
· економічні суб’єкти діють не раціонально, а в першу чергу керуючись суб’єктивними факторами, такими як традиції, вимоги середовища,
психологія поведінки;
·
гроші – це багатство, вони мають самостійну цінність що визначає механізм взаємодії грошового ринку і з реальним сектором економіки;
· усі ринки взаємопов’язані;
·
ситуація повної зайнятості не
характерна для економіки в силу особливостей функціонування ринку праці;
· економіка не є саморегульованою, будь-які відхилення від
стану рівноваги є для її розвитку
характерними, тому необхідне активне втручання держави.
Кейнсіанство, так само як і класична течія, знаходиться в постійному розвитку. Можна назвати таких відомих представників посткейнсіанства, як Р. Клакер, Р. Барроу та ін.
Монетаризм. Якщо
кейнсіанство ознаменувало революцію в економічній теорії, то поява
монетаризму часто характеризується як контрреволюція.
Поява і розвиток монетаризму пов’язаний з ім’ям М. Фрідмана та його послідовників, якими можна вважати посткейнсіанства і неокласику, та все одно
монетаризм можна вважати самостійним і одним із самих цікавих течій сучасної макроекономіки.
Основні постулати монетаризму такі:
· гроші є не просто багатством, а одним із елементів широкого набору активів;
·
грошовий ринок взаємодіє з реальним сектором безпосередньо через механізми оптимізації структури портфеля активів;
· гроші нейтральні тільки в довгостроковому періоді, а в короткостроковому ні, при чому зміни в грошовому секторі первісні по відношенню до змін в реальному секторі.
Загалом макроекономіку можна визначити як позитивну і нормативну.
Позитивна
макроекономіка має справу з аналізом економічних фактів і ставить перед собою мету побудувати
економічну модель, вільну від суб’єктивних суджень. Нормативна ж
макроекономіка представляє собою сукупність суб’єктивних суджень про те, як повинна функціонувати економіка.
З одного боку, позитивна
теорія служить основою для вибору головних початкових тверджень, а з іншого – нормативні постулати при певних умовах можуть послужити основою для створення нової або спеціальної
макроекономічної концепції. Отже, позитивні і нормативні судження в макроекономіці достатньо тісно взаємопов’язані.
Можливі негативні наслідки економічного росту. Під економічним зростанням розуміють збільшення кількості товарів і послуг, які продукує
національна економіка.
Економічне зростання вимірюють двома способами:
· темпами зростання реального ВВП за певний проміжок часу (здебільшого за рік);
· темпами зростання реального ВВП на душу населення за той самий період.
Економічне зростання є важливою економічною метою кожної країни, адже економіка, що зростає, спроможна повніше задовольняти потреби людей і ефективніше розв’язувати соціально-економічні проблеми.
Економічне зростання є однією з найважливіших суспільних проблем, до якої постійно звернута найпильніша
увага економістів і
політиків. Отже, і ми спробуємо визначити всі
особливості економічного зростання конкретно в Україні, а також можливі негативні наслідки такого зростання.
За останні п’ять десятиліть більше половини приросту обсягів виробництва в розвинутих
країнах досягалося за рахунок підвищення продуктивності праці.
Будь-яка
перехідна економіка переживає період спаду виробництва, що підтверджує досвід усіх європейських країн, котрі здійснюють ринкові реформи. Спочатку ці країни зіткнулися з тими ж проблемами, що й Україна:
· успадкована адміністративно-командна система,
· зношені виробничі фонди,
· ірраціональна галузева і виробнича структура.
Але
країнам Центральної Європи вдалося подолати спад протягом трьох – п’яти років, а у нас цей же
процес набрав затяжного характеру. Реальний обсяг виробництва в Україні почав зменшуватися ще за радянських часів з середини 80-х років, але в 90-х роках, уже за умов незалежності, його падіння прискорилося. У 1992 – 1999 рр. темпи економічного зростання в Україні були від’ємними. Середньорічний обсяг українського ВВП – 160 – 180 млрд. грн. (приблизно 30 – 40 млрд. дол..) – недостатній для
здійснення капіталовкладень, структурних змін та підвищення рівня життя населення. Його необхідно збільшити щонайменше у 20 – 25 разів, що Україні не під силу.
Чинники такого небувалого падіння обсягу виробництва в Україні можна поділити на дві групи: ті, що були успадковані від
СРСР та ті, що виникли внаслідок реформування економіки вже в роки незалежності.
Причини, успадковані від СРСР:
· різкий спад виробництва ВВП, обсяг якого скоротився в 3,5 рази, а відновлення ВВП 1990 р., за оптимістичними прогнозами, відбудеться лише у 2015 р.;
· бурхливі темпи інфляції передусім у першій половині 90-х років: у 1992 р. вони становили до 3000 %, у 1993 р. – понад 10000 %;
· масове
безробіття, яке охоплювало приблизно 35 % працездатного населення;
· стрибкоподібне зростання зовнішнього боргу: якщо у 1991 р. він становив майже 400 млн. дол.., то в 1999 – понад 12 млрд. дол..
На відміну від класичної кризи, в Україні, як і в інших країнах СНД, з кінця 1990 р. відбувається
криза недовиробництва, яка за масштабами не має аналогів. Навіть у СРСР під час Другої світової війни падіння промислового виробництва становило 30 %.
Негативні
тенденції реформування економіки за роки незалежності:
· Розрив господарських зв’язків з
країнами колишнього СРСР, передусім з Росією. Це призвело до втрати
Україною чималої частки традиційних ринків збуту, до зупинення багатьох підприємств через відсутність комплектуючих виробів тощо, оскільки тільки 15
% усього промислового виробництва мало завершений технологічний цикл;
· Придушення національного виробництва, майже цілковита втрата внутрішнього ринку. Свідченням цього є засилля імпортних товарів, частка яких досягла в 1999 р. 70 %;
· Масовий відплив
капіталу за кордон. Щорічно він становить до 5 млрд. дол., і в сукупності понад 60 млрд. дол..
· Відсутність належного інвестиційного
клімату в Україні (за цим показником вона посідала в середині 90-х років 135-те місце у світі;
· Відсутність науково обґрунтованої економічної політики структурної перебудови, в тому числі наукової, промислової, аграрної,
інноваційної та ін., а також негативний вплив на цю політику МВФ. Так, у 2003 р. обсяг ВВП зріс на 9 %, промислового виробництва на
14 %, ціни на житлово-комунальні послуги майже на 35 %, на
хліб – в середньому на 30 %, а номінальна
заробітна плата – менше
11 %.
Маючи такі вражаючі показники розвитку економіки, можна сміливо заявити, що поки-що єдиним негативним наслідком економічного зростання в Україні є надто низький рівень цього ж-таки зростання.
Реальні негативні наслідки економічного зростання видно на прикладах розвинутих країн, які використовують
ресурси і нагромаджують відходи темпами, які планета не може витримати. Розвиток сучасної промисловості залежить від відтворюваних природних
ресурсів, які вичерпуються. Згідно із цим поглядом, людство невдовзі цілком використає певні
природні ресурси – нафту,
мідь, вугілля, орні землі, що життєво важливі для
процесу виробництва. Надмірне навантаження на землю внаслідок украй інтенсивного її обробітку, витоптування травостою перетворюють її в пустелю, а здатність
планети прогодувати населення зменшується. Вилов
риби зі Світового океану відбувається такими темпами, що вона не встигає поновлюватися. Зростання відходів, що є неминучим результатом економічного зростання, пригнічує абсорбційну здатність світової екологічної системи. До
того ж інтенсивно забруднюється довкілля, вичерпується
озоновий шар, змінюється
клімат планети.
Задача. Припустимо, що уряд
України встановлює валютний курс 1$ = 5,30 грн. Сума гривень, яка пропонується по цьому курсу, дорівнює 180 млн., залежність попиту на гривни від валютного курсу має вигляд:
Ціна гривни в доларах | 5,20 | 5,25 | 5,30 | 5,35 | 5,40 |
Об’єм попиту (млн. грн) | 170 | 160 | 150 | 140 | 130 |
1) В цій ситуації уряд купує або продає гривни? Яку кількість?
2) Якщо уряду доведеться купувати гривни за долари, де воно візьме долари?
Розв’язання:
1) Зобразимо залежність попиту на гривни від валютного курсу графічно:
Проаналізувавши отриманий графік, можна сказати, що уряд купуватиме гривни в кількості 33,93 млн. грн. (180 / 5,3 = 33,93).
2) Так як урядові довелося купувати гривни за долари, йому потрібно збільшити надходження до
бюджету в доларовому еквіваленті за рахунок зовнішньої торгівлі або кредитів.
Використана література: 1) Заболоцький Б.Ф.
Перехідна економіка: Посібник. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2004. – 512 с.
2) Луссе А.В. Макроэкономика: кратний курс/ Учебное пособие. – СПб: Питер, 2001. – 240 с.
3) Мочерний С.В., Довбенко М.В.
Економічна теорія:
Підручник. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2004. – 856 с.
4) Панчишин Степан Макроекономіка: Навч. посібник. Вид. 2-ге,
стереотипне. – К.: Либідь, 2002. 616 с.
5) Солонінко К.С. Макроекономіка: Навчальний посібник для
студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. –
Київ: ЦУЛ, 2002. – 320 с.