Курсова робота
"Центральний банк і його регулююча роль в кредитно-грошових відносинах"
Введення
У своїй роботі я розглядаю тему «Центральний банк і його регулююча роль в кредитно - грошових відносинах». Розписую статус, функції, повноваження Центрального банку; фінансово - кредитну політику; грошово - кредитну політику.
Питання грошово - кредитної політики актуальні в наш час, так як у країні економічна криза. Якщо уважно стежити за економічними новинами, зокрема про грошово - кредитної політики, можна навіть виграти в економічних справах. Наприклад узяти кредит під менший відсоток, тому що Центральний банк знижує облікову ставку, а значить і банки знижують відсотки.
Мета курсової роботи - розібратися в тонкощах грошово - кредитної політики, визначити роль Центрального банку в кредитно - грошових відносинах.
1. Центральний банк
Статус, цілі діяльності, функції і повноваження Центрального банку Російської Федерації (Банку Росії) визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими федеральними законами. [1]
Функції та повноваження, передбачені Конституцією України та цим Законом [1], Банк Росії здійснює незалежно від інших федеральних органів державної владі, органів державної влади суб'єктів Російської Федерації органів місцевого самоврядування.
Банк Росії є юридичною особою. Банк України має печатку із зображенням Державного герба Російської Федерації і зі своїм найменуванням.
Місцезнаходження центральних органів Банку Росії - місто Москва.
Статутний капітал та інше майно Банку Росії є федеральною власністю. У відповідності з цілями і в порядку, що встановлені цим Законом, Банк Росії здійснює повноваження щодо володіння, користування і розпорядження майном Банку Росії, включаючи золотовалютні резерви Банка Росії. Вилучення та обтяження зобов'язаннями зазначеного майна без згоди Банку Росії не допускаються, якщо інше не передбачено федеральним законом.
Держава не відповідає за зобов'язаннями Банку Росії, а Банк Росії - за зобов'язаннями держави, якщо вони не взяли на себе такі зобов'язання або якщо інше не передбачено федеральними законами.
Банк Росії здійснює свої витрати за рахунок власних доходів.
Цілями діяльності Банку Росії є:
1. захист і забезпечення стійкості рубля;
2. розвиток і зміцнення банківської системи Російської Федерації;
3. забезпечення ефективного і безперебійного функціонування платіжної системи.
Отримання прибутку не є метою діяльності Банку Росії.
Банк Росії виконує такі функції:
1) у взаємодії з Урядом Російської Федерації розробляє і проводить єдину державну грошово-кредитну політику;
2) монопольно здійснює емісію готівкових грошей та організує готівковий грошовий обіг;
2.1) затверджує графічне позначення рубля у вигляді знака; (п. 2.1 введений Федеральним законом від 12.06.2006 № 85-IV)
3) є кредитором останньої інстанції для кредитних організацій, організує систему їх рефінансування;
4) встановлює правила здійснення розрахунків в Російській Федерації;
5) встановлює правила проведення банківських операцій;
6) здійснює обслуговування рахунків бюджетів всіх рівнів бюджетної системи Російської Федерації, якщо інше не встановлено федеральними законами, за допомогою проведення розрахунків за дорученням уповноважених органів виконавчої влади та державних позабюджетних фондів, на які покладаються організація виконання і виконання бюджетів;
7) здійснює ефективне управління золотовалютними резервами Банку Росії;
8) приймає рішення про державну реєстрацію кредитних організацій, видає кредитним організаціям ліцензії на здійснення банківських операцій, зупиняє їх дію та відкликає їх;
9) здійснює нагляд за діяльністю кредитних організацій і банківських груп (далі - банківський нагляд);
10) реєструє емісію цінних паперів кредитними організаціями відповідно до федеральними законами;
11) здійснює самостійно або за дорученням Уряду Російської Федерації всі види банківських операцій та інших угод, необхідних для виконання функцій Банку Росії;
12) організовує та здійснює валютне регулювання і валютний контроль відповідно до законодавства Російської Федерації;
13) визначає порядок здійснення розрахунків з міжнародними організаціями, іноземними державами, а також з юридичними і фізичними особами;
1914) встановлює правила бухгалтерського обліку і звітності для банківської системи Російської Федерації;
15) встановлює і публікує офіційні курси іноземних валют по відношенню до рубля;
16) бере участь у розробці прогнозу платіжного балансу Російської Федерації й організовує складання платіжного балансу Російської Федерації;
17) встановлює порядок і умови здійснення валютними біржами діяльності з організації проведення операцій з купівлі та продажу іноземної валюти, здійснює видачу, призупинення та відкликання дозволів валютним біржам на організацію проведення операцій з купівлі та продажу іноземної валюти;
18) проводить аналіз і прогнозування стану економіки Російської Федерації в цілому і по регіонах, перш за все грошово-кредитних, валютно-фінансових і цінових відносин, публікує відповідні матеріали і статистичні дані;
18.1) здійснює виплати Банку Росії по внесках фізичних осіб у визнаних банкротами банках, що не беруть участі в системі обов'язкового страхування внесків фізичних осіб у банках Російської Федерації, у випадках і порядку, які передбачені федеральним законом; (п. 18.1 введений Федеральним законом від 29.07.2004 № 97-ФЗ)
19) здійснює інші функції відповідно до федеральними законами.
Банк Росії підзвітний Державній Думі Федеральних Зборів Російської Федерації.
Державна Дума:
1. призначає на посаду та звільняє з посади Голови Банку Росії за поданням Президента Російської Федерації;
2. призначає на посаду і звільняє з посади членів Ради директорів Банку Росії (далі - Рада директорів) за поданням Голови Банку Росії, узгодженим з Президентом Російської Федерації;
3. спрямовує і відкликає представників Державної Думи в Національній банківській раді в рамках своєї квоти;
4. розглядає основні напрямки єдиної державної грошово-кредитної політики та приймає по них рішення;
5. розглядає річний звіт Банку Росії і приймає по ньому рішення;
6. приймає рішення про перевірку Рахунковою палатою Російської Федерації фінансово-господарської діяльності Банку Росії, її структурних підрозділів та установ. Зазначене рішення може бути ухвалене тільки на підставі пропозиції Національного банківського ради;
7. проводить парламентські слухання про діяльність Банку Росії за участю його представників;
8. заслуховує доповіді Голови Банку Росії про діяльність Банку Росії (при поданні річного звіту та основних напрямів єдиної державної грошово-кредитної політики).
Банк Росії представляє в Державну Думу і Президенту Російської Федерації інформацію в порядку, встановленому федеральними законами.
Банк Росії має право звертатися з позовами до судів в порядку, визначеному законодавством Російської Федерації.
Банк Росії вправі звертатися за захистом своїх інтересів до міжнародних судів, судів іноземних держав та третейські суди.
Банк Росії з питань, віднесених до її компетенції цим Законом та іншими федеральними законами, видає у формі вказівок, положень та інструкцій нормативні акти, обов'язкові для федеральних органів державної влади, органів державної влади суб'єктів Російської Федерації та органів місцевого самоврядування, всіх юридичних і фізичних осіб.
2. Фінансово-кредитна політика, її завдання та інструменти
Фінансово-кредитну систему економіки зазвичай називають її кровоносної і нервовою системою, бажаючи підкреслити особливе значення аналізованої проблеми.
Гроші не повинні лежати мертвим вантажем у скринях скупих лицарів, а повинні постійно бути в обороті. Тільки так вони виконують свої суспільні функції, більше того, приносять своїм власникам додаткові доходи.
Конкретно кредитно-грошова політика держави полягає в:
1) Визначенні кількості грошей, необхідних у зверненні. Інакше кажучи, у регулюванні грошової емісії;
2) Визначення конкретної політики. Якими будуть відсоткові ставки, резервна норма і т.д.
Головною метою кредитно-грошової політики є допомога в економіці в досягненні такого рівня виробництва, який характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції (К. Макконнелл, С. Брю). Виходячи з цього, кредитно-грошова політика в періоди циклічних спадів викликає зростання грошової пропозиції, заохочує його витрачання, отже, підтримуючи рівень цін, сприяє пожвавленню і зростанню виробництва. Природно в періоди пожвавлення інфляційних процесів кредитно-грошова політика прагне обмежити пропозицію грошей з тим, аби зберегти колишній рівень цін або не дати йому занадто високо вирости. Так або інакше, фінансово-кредитна система прагне привести у відповідність рівень виробництва, зайнятість, інфляцію, ціни. Звичайно ж, у певні періоди та чи інша проблема може встати на чільне місце - стати метою стратегічною. Все залежить від фази промислового циклу, характеру її протікання.
Об'єктивно економічні функції кредиту в ринковій економіці полягають у наступному:
1. У розширенні виробництва за рамки сумарного капіталу всіх підприємців завдяки залученню вільних грошових ресурсів інших членів суспільства та надання їх у розпорядження підприємців.
2. У перерозподілі особистих доходів, прибутків підприємств і фірм, держави та його організацій та установ в найбільш прибуткові сфери народного господарства, а також в сфери, що потребують фінансової підтримки.
3. В економії витрат обігу (картки, безготівковий розрахунок, взаємний залік своїм клієнтам обсягом їх операцій і т.д.).
4. У прискоренні концентрації і централізації капіталу. У ході конкурентної боротьби часто отримання кредиту означає виживання підприємства. Неотримання ж кредиту рівносильно руйнуванню. Кредитні установи спонукають дрібні, середні і навіть великі підприємства об'єднуватися, зливатися для взаємного розвитку та оздоровлення економіки. У такому разі кредити надаються, а виробництво укрупнюється і вдосконалюється.
Хоча про кредит я не говорю як про єдиний і цілісне явище в економіці, існує розмаїття його форм. У цих різних формах принципи і функції кредитування проявляються аналогічно, можливі лише певні зміщення акцентів. Розрізняють такі форми кредиту.
Комерційний кредит надається підприємствами, організаціями, установами один одному у товарній формі. В основному він виглядає як відстрочка платежів. Саме відстрочка визначає терміновість кредитування з усіма витікаючими наслідками. У Росії, зокрема, криза не платежів болісно вдарила по комерційному кредиту, дискредитуючи саму цю ідею. Досить сказати, що не платежі за 1933-1995 рр.. склали 89 трлн. р., а це практично 90% від усієї виробленої промислової продукції 1995 р. До цих пір не платежі мають дворічне відставання. По суті, все матеріальне виробництво функціонує в кредит.
Банківський кредит надається спеціалізованими кредитно-фінансовими установами (банками, різними фондами ...) всім господарським суб'єктам, які потребують в ньому.
Споживчий кре дит надається фізичним особам на придбання товарів тривалого користування. На строк до трьох років. Відсоток за кредит - найнижчий порівняно з іншими формами кредиту, якщо він надається через різні магазини. Якщо ж через банки, то найвищий, так як, по суті, стає кредитом на оборотні фонди або на реалізацію продукції.
Іпотечний кредит пов'язаний з нерухомістю, під яку він надається. У XIX ст. він широко практикувався в Росії. В даний час іпотечні банки відроджуються, але значно менш інтенсивно, ніж інші банки, хоча матеріальна основа для них в Росії найпотужніша.
Міжгосподарський кредит надається суб'єктами ринкової економіки один одному продажем - скупкою акції, облігацій та інших видів паперів. Як правило, надається підприємствами, що мають між собою добре налагоджені господарські зв'язки.
Державний кредит надається населенням країни своєму уряду (державі) шляхом купівлі державних облігацій внутрішньої позики. Держава позичає гроші у населення, коли всі інші економічні шляхи та методи покриття державного боргу не дають позитивного результату.
Міжнародний кредит надається країнами один одному в грошовій, товарній, валютній формах. Він може бути наданий і фірмами, банками та іншими установами, але з дозволу уряду, який виступає в якості гаранта угоди.
3. Структура сучасної кредитно-грошової системи
Сучасна кредитно - грошова система в країнах з ринковою економікою є багатоланкову систему. У переважній більшості країн вона складається з трьох ланок:
· Центральний банк;
· Банківський центр - комерційні, ощадні, іпотечні, інвестиційні банки;
· Спеціалізовані кредитно-фінансові установи небанківського сектора - страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії та ін
Якщо говорити про сучасну кредитно - грошової системи з точки зору банківських інститутів, то вона являє собою дворівневу систему, де нагорі розташовується ЦБ, а на більш низькому рівні - комерційні банки.
Головною ланкою сучасної кредитно - грошової системи є Центральний банк. У США функції ЦБ виконує Федеральна резервна система (ФРС), створена в 1913 р. І складається з Федерального резервного управління у Вашингтоні і 12 регіональних Федеральних резервних банків. У Росії Центральний банк як інститут ринкової економіки був створений в 1990 р. відповідно до законів «Про Центральний банк РФ (банку Росії)» та «Про банки і банківську діяльність».
Баланс Центрального банку в загальному вигляді може бути представлений у формі вже відомого нам Т - рахунки, де відображені активи та пасиви (зобов'язання) ЦБ.
Баланс Центрального банку (основні статті)
Резерви комерційних банків у балансі в ЦБ відображаються в пасивах, а в балансах комерційних банків - в активах. Готівкові гроші в обігу перебувають у пасиві ЦБ, так як це його боргові зобов'язання. Якщо ви пред'явите ЦБ банкноту в 100 руб., То, строго кажучи, вам повинні «оплатити» її, видавши, наприклад, 2 банкноти по 50 руб. пункти 1 і 2 в пасиві ЦБ утворюють грошову базу, або гроші підвищеної ефективності. "Центральний банк і його регулююча роль в кредитно-грошових відносинах"
Введення
У своїй роботі я розглядаю тему «Центральний банк і його регулююча роль в кредитно - грошових відносинах». Розписую статус, функції, повноваження Центрального банку; фінансово - кредитну політику; грошово - кредитну політику.
Питання грошово - кредитної політики актуальні в наш час, так як у країні економічна криза. Якщо уважно стежити за економічними новинами, зокрема про грошово - кредитної політики, можна навіть виграти в економічних справах. Наприклад узяти кредит під менший відсоток, тому що Центральний банк знижує облікову ставку, а значить і банки знижують відсотки.
Мета курсової роботи - розібратися в тонкощах грошово - кредитної політики, визначити роль Центрального банку в кредитно - грошових відносинах.
1. Центральний банк
Статус, цілі діяльності, функції і повноваження Центрального банку Російської Федерації (Банку Росії) визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими федеральними законами. [1]
Функції та повноваження, передбачені Конституцією України та цим Законом [1], Банк Росії здійснює незалежно від інших федеральних органів державної владі, органів державної влади суб'єктів Російської Федерації органів місцевого самоврядування.
Банк Росії є юридичною особою. Банк України має печатку із зображенням Державного герба Російської Федерації і зі своїм найменуванням.
Місцезнаходження центральних органів Банку Росії - місто Москва.
Статутний капітал та інше майно Банку Росії є федеральною власністю. У відповідності з цілями і в порядку, що встановлені цим Законом, Банк Росії здійснює повноваження щодо володіння, користування і розпорядження майном Банку Росії, включаючи золотовалютні резерви Банка Росії. Вилучення та обтяження зобов'язаннями зазначеного майна без згоди Банку Росії не допускаються, якщо інше не передбачено федеральним законом.
Держава не відповідає за зобов'язаннями Банку Росії, а Банк Росії - за зобов'язаннями держави, якщо вони не взяли на себе такі зобов'язання або якщо інше не передбачено федеральними законами.
Банк Росії здійснює свої витрати за рахунок власних доходів.
Цілями діяльності Банку Росії є:
1. захист і забезпечення стійкості рубля;
2. розвиток і зміцнення банківської системи Російської Федерації;
3. забезпечення ефективного і безперебійного функціонування платіжної системи.
Отримання прибутку не є метою діяльності Банку Росії.
Банк Росії виконує такі функції:
1) у взаємодії з Урядом Російської Федерації розробляє і проводить єдину державну грошово-кредитну політику;
2) монопольно здійснює емісію готівкових грошей та організує готівковий грошовий обіг;
2.1) затверджує графічне позначення рубля у вигляді знака; (п. 2.1 введений Федеральним законом від 12.06.2006 № 85-IV)
3) є кредитором останньої інстанції для кредитних організацій, організує систему їх рефінансування;
4) встановлює правила здійснення розрахунків в Російській Федерації;
5) встановлює правила проведення банківських операцій;
6) здійснює обслуговування рахунків бюджетів всіх рівнів бюджетної системи Російської Федерації, якщо інше не встановлено федеральними законами, за допомогою проведення розрахунків за дорученням уповноважених органів виконавчої влади та державних позабюджетних фондів, на які покладаються організація виконання і виконання бюджетів;
7) здійснює ефективне управління золотовалютними резервами Банку Росії;
8) приймає рішення про державну реєстрацію кредитних організацій, видає кредитним організаціям ліцензії на здійснення банківських операцій, зупиняє їх дію та відкликає їх;
9) здійснює нагляд за діяльністю кредитних організацій і банківських груп (далі - банківський нагляд);
10) реєструє емісію цінних паперів кредитними організаціями відповідно до федеральними законами;
11) здійснює самостійно або за дорученням Уряду Російської Федерації всі види банківських операцій та інших угод, необхідних для виконання функцій Банку Росії;
12) організовує та здійснює валютне регулювання і валютний контроль відповідно до законодавства Російської Федерації;
13) визначає порядок здійснення розрахунків з міжнародними організаціями, іноземними державами, а також з юридичними і фізичними особами;
1914) встановлює правила бухгалтерського обліку і звітності для банківської системи Російської Федерації;
15) встановлює і публікує офіційні курси іноземних валют по відношенню до рубля;
16) бере участь у розробці прогнозу платіжного балансу Російської Федерації й організовує складання платіжного балансу Російської Федерації;
17) встановлює порядок і умови здійснення валютними біржами діяльності з організації проведення операцій з купівлі та продажу іноземної валюти, здійснює видачу, призупинення та відкликання дозволів валютним біржам на організацію проведення операцій з купівлі та продажу іноземної валюти;
18) проводить аналіз і прогнозування стану економіки Російської Федерації в цілому і по регіонах, перш за все грошово-кредитних, валютно-фінансових і цінових відносин, публікує відповідні матеріали і статистичні дані;
18.1) здійснює виплати Банку Росії по внесках фізичних осіб у визнаних банкротами банках, що не беруть участі в системі обов'язкового страхування внесків фізичних осіб у банках Російської Федерації, у випадках і порядку, які передбачені федеральним законом; (п. 18.1 введений Федеральним законом від 29.07.2004 № 97-ФЗ)
19) здійснює інші функції відповідно до федеральними законами.
Банк Росії підзвітний Державній Думі Федеральних Зборів Російської Федерації.
Державна Дума:
1. призначає на посаду та звільняє з посади Голови Банку Росії за поданням Президента Російської Федерації;
2. призначає на посаду і звільняє з посади членів Ради директорів Банку Росії (далі - Рада директорів) за поданням Голови Банку Росії, узгодженим з Президентом Російської Федерації;
3. спрямовує і відкликає представників Державної Думи в Національній банківській раді в рамках своєї квоти;
4. розглядає основні напрямки єдиної державної грошово-кредитної політики та приймає по них рішення;
5. розглядає річний звіт Банку Росії і приймає по ньому рішення;
6. приймає рішення про перевірку Рахунковою палатою Російської Федерації фінансово-господарської діяльності Банку Росії, її структурних підрозділів та установ. Зазначене рішення може бути ухвалене тільки на підставі пропозиції Національного банківського ради;
7. проводить парламентські слухання про діяльність Банку Росії за участю його представників;
8. заслуховує доповіді Голови Банку Росії про діяльність Банку Росії (при поданні річного звіту та основних напрямів єдиної державної грошово-кредитної політики).
Банк Росії представляє в Державну Думу і Президенту Російської Федерації інформацію в порядку, встановленому федеральними законами.
Банк Росії має право звертатися з позовами до судів в порядку, визначеному законодавством Російської Федерації.
Банк Росії вправі звертатися за захистом своїх інтересів до міжнародних судів, судів іноземних держав та третейські суди.
Банк Росії з питань, віднесених до її компетенції цим Законом та іншими федеральними законами, видає у формі вказівок, положень та інструкцій нормативні акти, обов'язкові для федеральних органів державної влади, органів державної влади суб'єктів Російської Федерації та органів місцевого самоврядування, всіх юридичних і фізичних осіб.
2. Фінансово-кредитна політика, її завдання та інструменти
Фінансово-кредитну систему економіки зазвичай називають її кровоносної і нервовою системою, бажаючи підкреслити особливе значення аналізованої проблеми.
Гроші не повинні лежати мертвим вантажем у скринях скупих лицарів, а повинні постійно бути в обороті. Тільки так вони виконують свої суспільні функції, більше того, приносять своїм власникам додаткові доходи.
Конкретно кредитно-грошова політика держави полягає в:
1) Визначенні кількості грошей, необхідних у зверненні. Інакше кажучи, у регулюванні грошової емісії;
2) Визначення конкретної політики. Якими будуть відсоткові ставки, резервна норма і т.д.
Головною метою кредитно-грошової політики є допомога в економіці в досягненні такого рівня виробництва, який характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції (К. Макконнелл, С. Брю). Виходячи з цього, кредитно-грошова політика в періоди циклічних спадів викликає зростання грошової пропозиції, заохочує його витрачання, отже, підтримуючи рівень цін, сприяє пожвавленню і зростанню виробництва. Природно в періоди пожвавлення інфляційних процесів кредитно-грошова політика прагне обмежити пропозицію грошей з тим, аби зберегти колишній рівень цін або не дати йому занадто високо вирости. Так або інакше, фінансово-кредитна система прагне привести у відповідність рівень виробництва, зайнятість, інфляцію, ціни. Звичайно ж, у певні періоди та чи інша проблема може встати на чільне місце - стати метою стратегічною. Все залежить від фази промислового циклу, характеру її протікання.
Об'єктивно економічні функції кредиту в ринковій економіці полягають у наступному:
1. У розширенні виробництва за рамки сумарного капіталу всіх підприємців завдяки залученню вільних грошових ресурсів інших членів суспільства та надання їх у розпорядження підприємців.
2. У перерозподілі особистих доходів, прибутків підприємств і фірм, держави та його організацій та установ в найбільш прибуткові сфери народного господарства, а також в сфери, що потребують фінансової підтримки.
3. В економії витрат обігу (картки, безготівковий розрахунок, взаємний залік своїм клієнтам обсягом їх операцій і т.д.).
4. У прискоренні концентрації і централізації капіталу. У ході конкурентної боротьби часто отримання кредиту означає виживання підприємства. Неотримання ж кредиту рівносильно руйнуванню. Кредитні установи спонукають дрібні, середні і навіть великі підприємства об'єднуватися, зливатися для взаємного розвитку та оздоровлення економіки. У такому разі кредити надаються, а виробництво укрупнюється і вдосконалюється.
Хоча про кредит я не говорю як про єдиний і цілісне явище в економіці, існує розмаїття його форм. У цих різних формах принципи і функції кредитування проявляються аналогічно, можливі лише певні зміщення акцентів. Розрізняють такі форми кредиту.
Комерційний кредит надається підприємствами, організаціями, установами один одному у товарній формі. В основному він виглядає як відстрочка платежів. Саме відстрочка визначає терміновість кредитування з усіма витікаючими наслідками. У Росії, зокрема, криза не платежів болісно вдарила по комерційному кредиту, дискредитуючи саму цю ідею. Досить сказати, що не платежі за 1933-1995 рр.. склали 89 трлн. р., а це практично 90% від усієї виробленої промислової продукції 1995 р. До цих пір не платежі мають дворічне відставання. По суті, все матеріальне виробництво функціонує в кредит.
Банківський кредит надається спеціалізованими кредитно-фінансовими установами (банками, різними фондами ...) всім господарським суб'єктам, які потребують в ньому.
Споживчий кре дит надається фізичним особам на придбання товарів тривалого користування. На строк до трьох років. Відсоток за кредит - найнижчий порівняно з іншими формами кредиту, якщо він надається через різні магазини. Якщо ж через банки, то найвищий, так як, по суті, стає кредитом на оборотні фонди або на реалізацію продукції.
Іпотечний кредит пов'язаний з нерухомістю, під яку він надається. У XIX ст. він широко практикувався в Росії. В даний час іпотечні банки відроджуються, але значно менш інтенсивно, ніж інші банки, хоча матеріальна основа для них в Росії найпотужніша.
Міжгосподарський кредит надається суб'єктами ринкової економіки один одному продажем - скупкою акції, облігацій та інших видів паперів. Як правило, надається підприємствами, що мають між собою добре налагоджені господарські зв'язки.
Державний кредит надається населенням країни своєму уряду (державі) шляхом купівлі державних облігацій внутрішньої позики. Держава позичає гроші у населення, коли всі інші економічні шляхи та методи покриття державного боргу не дають позитивного результату.
Міжнародний кредит надається країнами один одному в грошовій, товарній, валютній формах. Він може бути наданий і фірмами, банками та іншими установами, але з дозволу уряду, який виступає в якості гаранта угоди.
3. Структура сучасної кредитно-грошової системи
Сучасна кредитно - грошова система в країнах з ринковою економікою є багатоланкову систему. У переважній більшості країн вона складається з трьох ланок:
· Центральний банк;
· Банківський центр - комерційні, ощадні, іпотечні, інвестиційні банки;
· Спеціалізовані кредитно-фінансові установи небанківського сектора - страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії та ін
Якщо говорити про сучасну кредитно - грошової системи з точки зору банківських інститутів, то вона являє собою дворівневу систему, де нагорі розташовується ЦБ, а на більш низькому рівні - комерційні банки.
Головною ланкою сучасної кредитно - грошової системи є Центральний банк. У США функції ЦБ виконує Федеральна резервна система (ФРС), створена в 1913 р. І складається з Федерального резервного управління у Вашингтоні і 12 регіональних Федеральних резервних банків. У Росії Центральний банк як інститут ринкової економіки був створений в 1990 р. відповідно до законів «Про Центральний банк РФ (банку Росії)» та «Про банки і банківську діяльність».
Баланс Центрального банку в загальному вигляді може бути представлений у формі вже відомого нам Т - рахунки, де відображені активи та пасиви (зобов'язання) ЦБ.
Баланс Центрального банку (основні статті)
Комерційні банки, як нам відомо, виступають як фінансові посередники між кредиторами і позичальниками. У Росії на 1 грудня 2004 р. діяло 1254 комерційних банку. Операції комерційних банків поділяються на пасивні (залучення коштів) і активні (розміщення засобів). Крім того, банки можуть займатися посередницькими операціями (за дорученням клієнта на комісійній основі) і довірчими операціями (управління майном, цінними паперами).
Прибуток банків складається з різниці між відсотками за кредитами (ці відсотки платять ті, хто узяв кредит у банку, тобто позичальники) і відсотками за депозитами (відсотками, виплачуваними банком своїм вкладникам).
4. Грошово-кредитна політика: цілі та інструменти
Грошово-кредитна політика - це найважливіша складова частина макроекономічної політики, націлена на досягнення низки загальноекономічних завдань. Вона являє собою сукупність державних заходів у галузі грошово-кредитної системи. Виділяють кінцеві та проміжні цілі.
Кінцеві цілі. До них відносять:
a. Швидке зростання реального валового внутрішнього продукту;
b. Низьке безробіття;
c.Стабільние ціни;
d. Стійкий платіжний баланс.
Кінцеві цілі здійснюються чималі гроші - кредитної політикою, яка, нарівні з фіскальної, валютної, зовнішньоторговельної та іншими видами політики є важливим напрямом економічної політики держави.
Проміжні цілі. До них відносять:
a. Грошову масу;
b. Ставку відсотка;
c.Обменний курс.
Ці цілі безпосередньо відносяться до діяльності центрального банку і реалізуються в ринковій економіці за допомогою непрямих інструментів. У західній економічній літературі існує думка, згідно з яким проміжні цілі не відносяться ні до інструментів грошово - кредитної політики центрального банку, ні до реальним цілям цієї політики, але являють собою проміжні ланки в передавальному механізмі, що з'єднує інструменти Центрального банку і його цілі.
Цілі досягаються допомогою певних інструментів, які поділяються на прямі і непрямі.
До прямих інструментів відносять:
a. Ліміти кредитування;
b. Пряме регулювання процентної ставки.
До непрямих інструментів відносять:
a) Операції на відкритому ринку;
b) Зміна норми обов'язкових резервів;
c) Зміна облікової ставки (ставки рефінансування).
Кредитно-грошову політику здійснюють суб'єкти кредитно - грошової системи: Центральний банк, комерційні банки і спеціалізовані кредитно - фінансові установи.
Система банків сучасного зразка з'явилася ще в XV ст. в Генуї. A в 1694 р. Грунтується Перший Англійський банк. Він відомий тим, що став першим у світі Центральним банком, навколо якого розгортається національна банківська система. У кожній країні обов'язково існує свій Центральний банк. Називатися він може як завгодно: Перший Англійська, Федеральна резервна система або просто Центральний банк РФ і т.д., але його функції одні й ті ж скрізь. Центральний банк здійснює:
1) емісію грошей;
2) зберігання золотовалютних резервів країни;
3) зберігання резервів інших банків та кредитних установ;
4) забезпечення інкасації чеків та інших цінних паперів;
5) кредитування комерційних банків,
6) проведення розрахунків і перевідних операцій;
7) Клірингові розрахунки та операції;
8) Фінансування уряду і проведення його грошово - кредитної політики;
9) Контроль за діяльністю інших банків та визначення резервної норми (див. нижче);
10) И как итог всему сказанному – финансово-кредитное регулирование экономики.
Остановимся более подробно на некоторых из этих функций.
Эмиссия денег . Выпуск билетов, например, Банка России является наиболее важной функцией Центрального банка. От правильного определения количества денег, необходимых в обращении, зависит здоровье национальной денежной единицы, а следовательно, здоровье всей экономики. Россиянам эту проблему легко понять, так как даже в условиях инфляции они испытывают огромную нужду в наличных деньгах, а кризис неплатежей из-за отсутствия наличных денег стал характерной чертой кризиса российской экономики.
Хранение резервов других банков и кредитных учреждений. В Центральном банке хранятся резервы коммерческих банков в размере, соответствующем резервной норме. Эти деньги и становятся орудием проведения конкретной денежно-кредитной политики (см. ниже) Центробанком.
Кроме того, Центробанк является официальным хранителем золотовалютных резервов страны.
Финансирование правительства и проведение его денежно – кредитной политики . Государство не может хранить свои финансовые и денежные ресурсы в коммерческих банках. Указанные ресурсы накапливаются в государственном бюджете, который хранится в Центробанке на специальном счете и расходуется под его контролем. Надо заметить, что Центробанк обслуживает государство – от его парламента до низовых государственных учреждений и организаций.
Центробанк также ведет операции с государственными ценными бумагами, аккумулирует доходы государства, а в случае необходимости кредитует его на общих основаниях. Кроме того, от имени правительства Центробанк проводит операции с иностранной валютой и золотом (продает-покупает их).
Главными орудиями кредитной политики любого Центробанка являются: операции на открытом рынке, изменение и установление резервной нормы и изменение учетной ставки (монетарная политика).
Операции на открытом рынке – покупка и продажа Центральным банком государственных ценных бумаг (облигаций). Посредством операций на открытом рынке центральный банк регулирует величину денежной массы в народном хозяйстве страны. Покупая ценные бумаги, центральный банк тем самым увеличивает денежные резервы коммерческих банков, повышает их кредитные возможности, расширяя денежное предложение. Продавая ценные бумаги, центральный банк сокращает их кредитные возможности и денежное предложение.
Операции на открытом рынке нередко происходят в форме соглашений об обратном выкупе (РЕПО) . Це відбувається наступним чином. Центральный банк продает ценные бумаги с условием их обязательного выкупа по более высокой цене по истечении определенного времени.
Обязательные резервы хранятся в виде беспроцентных вкладов в центральном банке. Кроме обязательных резервов коммерческие банки могут хранить и избыточные резервы – суммы сверх обязательных резервов на непредвиденные случаи, например для увеличения потребности в ликвидных средствах. Чем большая сумма хранится в избыточных резервах, тем больше теряется доход, который коммерческие банки могли бы получить в случае использования ее в обороте.
Изменение норм обязательных резервов – метод воздействия на величину банковских резервов, ключевое понятие в обязательных резервных требованиях.
Норма обязательных резервов устанавливается центральным банком в процентах от величины депозитов. Ее величина зависит от:
a. Вида вкладов (по срочным вкладам она ниже в сравнении с вкладами до востребования);
b. Размеров банков (для крупных банков она выше в сравнении с мелкими банками).
Изменение нормы обязательных резервов происходит в двух основных формах: в форме увеличения и в форме уменьшения.
В результате увеличения нормы обязательных резервов увеличиваются обязательные резервы, сокращается кредитная активность коммерческих банков, поскольку уменьшается денежное предложение.
Уменьшение нормы обязательных резервов, наоборот, увеличивает средства для расширения кредита, увеличивает денежное предложение, стимулируя тем самым кредитную активность коммерческих банков.
Изменение резервной нормы. Резервная норма – это установленный Центробанком минимум депозитных обязательств (ликвидных средств), который в любой момент должен находиться в коммерческом банке. Дело в том, что основными источниками банковских фондов являются сберегательные и чековые депозиты (вклады). Клиенты не только вкладывают деньги в банк, но и в любое время могут их снять, а банк эти операции должен обеспечить. Таким образом, в банке всегда должна находиться определенная сумма денег, достаточная для обслуживания своих вкладчиков. Она ни в коем случае не может быть предоставлена в кредит. Указанная сумма определяется Центробанком: устанавливается резервная норма в процентах к активам банка. Остальные активы банка могут быть использованы как кредитные ресурсы.
Очевидно, резервная норма ( r r), помноженная на всю сумму депозитов, даст нам резервный фонд банка ( RR ). Банк не имеет права использовать этот фонд в качестве кредитного ресурса. В мировой практике банковского бизнеса он предназначен для использования в случаях, когда банк оказывается в сложном положении. Поправив свои дела, банк вновь образует резервный фонд в размере не менее 10% (или даже выше – по усмотрению самого банка). Стало быть, резервный фонд банка определяет степень ликвидности его ресурсов Если из суммы всех депозитов вычтем резервный фонд ( RR ), останется избыточный резерв ( ER ) , или кредитный ресурс, банка.
Резервная норма ( rr ) в настоящее время в США равна 12%. Ее как раз хватает на нормальное обслуживание вкладчиков банка. Следовательно, банковские кредитные ресурсы ( ER ) составляют 88% вкладов. Таким образом, любой вклад. Скажем, в 1000 долларов, автоматически распадается на две части: 120 долларов, согласно резервной норме ( rr ), идут в резервный фонд ( RR ), 880 долларов идут в избыточный фонд и составляют кредитный ресурс банка. Банк только в исключительных случаях может «залезть» в резервный фонд, но риск очень большой, поэтому всегда страхуется Центральным банком, с чьего ведома (и только так) используется часть резервного фонда.
В настоящее время в России резервная норма устанавливается каждый год – это редчайшее явление в рыночной экономике. Так, в 1992 г. Она равнялась 20%, 1993 г. – 18, а в 1994 – -1996 гг. – уже 15%. Звичайно. Такие резкие сбросы резервной нормы связаны с переходными процессами в экономике России. Тем не менее нетрудно догадаться, что даже 15% резервной нормы – это очень высокая ставка, ограничивающая кредитные ресурсы банков, а следовательно, кредит в России всё ещё остается дорогим удовольствием, хотя тенденция изменения резервной нормы обнадеживает.
Расходование части резервного фонда в принципе недопустимо, так как его размеры упадут ниже установленного минимального уровня ( rr ). В этом случае у банка есть три выхода:
1) Продать часть своих ценных бумаг и таким образом пополнить свои денежные (ликвидные) средства;
2) Поскольку коммерческий банк использовал резервный фонд с ведома Центробанка, последний может оказать ему помощь льготным кредитом;
3) Коммерческий банк может занять деньги у другого банка под свои будущие прибыли.
Так или иначе, но резервный фонд должен быть восстановлен. Это еще и вопрос контроля над денежной массой в стране со стороны Центрального банка. Теперь очевидно, что, уменьшая или увеличивая резервную норму, Центробанк проводит политику удешевления-удорожания кредита, дешевых или дорогих денег.
Сказанное осуществляется не так просто и однозначно. Центробанку просто необходимо учитывать, что кейнсианский мультипликатор работает не только в производстве. Но и в финансово-кредитной сфере. Если не учитывать эффект банковской мультипликации, то в один момент непродуманным изменением резервной нормы можно расстроить собственную денежную систему.
Банківський мультиплікатор
| Банки | депозиты | Резервный фонд ( PR ) | Избыточный фонд ( ER ) |
| 1 2 3 4 5… Все остальные | 10000 8800 7744 6815 5998 43977 | 1200 1056 929 817 719 5277 | 8800 7744 6815 5998 5279 38700 |
| Разом: | 83333 | 10000 | 73333 |
Расхождение итоговых сумм на 1–3 единицы объясняется округлением десятых долей до единицы, но закономерности это расхождение изменить не может.
В таблице для большей убедительности каждая вновь вкладываемая сумма относится в другой банк. Хотя никакого значения это не имеет. Результат был бы тем же, если бы все суммы денег вкладывались в один банк. Главное в эффекте мультипликации, напомним: расход одного субъекта рынка составляет доход другого. Так, первоначально вложив в банк 1 тыс. долларов, клиент создает банку кредитный ресурс в 8800 долларов, которые выдаются в кредит другому лицу. Израсходовав свой кредит, это самое другое лицо образовало доходы третьего лица на эту же сумму. Третий клиент свой доход в 8800 долларов вкладывает в банк, где они распадаются на 1056 долларов, идущие в резервный фонд, и 7744 доллара, идущие в избыточный (кредитный) фонд второго банка, который указанную сумму в 7744 доллара выдает в кредит, т.д., пока сумма, выдаваемая в кредит, не потеряет экономического значения.
Таким образом, 1 доллар, вложенный в банковскую систему, дает кредитных ресурсов в 8,3 доллара. Следовательно, прирост денег MS увеличивается по формуле : D MS = D ER . Bank mult. Это теоретически, так как мы допустили, что весь доход всякий раз вкладывается в банк. На самом же деле из каждого вклада надо отнять сумму согласно MPS – предельной склонности к сбережению. Следовательно, реальный мультипликатор меньше теоретического и намного. Например, для США в 1990 г. Он равнялся 2,7. Теперь уже легко просчитать, что, если в стране для поддержания равновесия необходимо увеличить кредитные ресурсы банков, Скажем, на 1 млрд. долларов, то в действительности их нужно увеличить только на 3,66 млрд. долларов (10 млрд. долларов: 2,7 Bank mult).
Банки, таким образом, регулируют предложение денег, денежное обращение в стране, кредитные отношения, что в целом и представляет собой их монетарную политику. Безусловно, коммерческие банки сами не могут подняться до столь высокого понимания проблем национальной экономики. Это прерогатива и удел Центробанка, который, хорошо зная деятельность коммерческих банков, направляет ее прямо или косвенно в нужное экономическое русло.
Изменение учетной ставки – это изменение процентной ставки, по которой коммерческие банки могут брать в долг резервы у центрального банка; осуществляется в форме повышения или понижения учетной ставки.
В результате повышения учетной ставки растет процентная ставка, сокращается объем заимствования у центрального банка, вызывая тем самым сокращение операций коммерческих банков по предоставлению ссуд. Коммерческие банки, получая дорогой кредит, сами увеличивают свои ставки по ссудам, вследствие чего происходит удорожание кредита вообще.
Снижение учетной ставки, наоборот, облегчает получение банковских кредитов, понижается процентная ставка, расширяются кредитные операции, увеличивается денежное предложение.
Учетная ставка (ставка рефинансирования), как правило, ниже ставки межбанковского рынка.
Денежно – кредитная политика, осуществляемая центральным банком, производится по средством политики дешевых или дорогих денег. Политика дешевых денег присуща в основном экономическому кризису и большой безработице. Она делает кредиты дешевыми и легкодоступными, увеличивает денежное предложение, понижает процентную ставку, стимулирует рост инвестиций и ВВП. Политика дорогих денег сокращает или ограничивает рост денежной массы в стране, понижает доступность кредита, тем самым сокращает инвестиции, сокращает совокупные расходы и ограничивает инфляцию.
Используя названные инструменты денежно – кредитной политики, центральный банк воздействует на промежуточные цели – денежную массу, ставку процента, обменный курс. Эти действия преследуют достижение конечных целей денежно – кредитной политики.
Кредитно – денежная политика приводит к различным результатам в коротком и долгом периодах. В коротком периоде в большей мере влияет на реальный выпуск и в меньшей – на цены. В долгом периоде изменение денежной массы влияет главным образом на уровень цен и в небольшой мере – на реальный объем выпуска.
5. Дискреционная кредитно-денежная политика и «политика по правилам»
Дискреционная (гибкая) кредитно-денежная политика направлена на стимулирование или сдерживание деловой активности в зависимости от фаз среднесрочного экономического цикла. Теоретически такая политика базируется на кейнсианских представлениях о стабилизирующий роли государства в сфере управления совокупным спросом.
Стимулирующая дискреционная политика – это политика «дешевых» денег , которая используется ЦБ при спадах производства. Она основана на кейнсианских представлениях о трансмиссионном , т.е. передаточном, механизме изменений в экономике, вызванных ростом или уменьшением денежного предложения. Речь идет о цепочке взаимосвязей макроэкономических переменных. Так, ЦБ увеличивает денежное предложение, что (при прочих равных условиях) вызывает падение ставки процента. Более низкая ставка процента стимулирует процессы инвестирования, поскольку займы становятся более дешевыми. Рост инвестиций как элемента совокупного спроса приводит к росту ВВП.
В упрощенной форме последовательность изменений макроэкономических переменных при политике «дешевых» денег можно представить следующим образом:
MS (растет) i (снижается) I (растут) AD (растет) Y (растет)
Напротив, сдерживающая кредитно – денежная политика, или политика «дорогих» денег, проводится при «перегревах» экономики, сопровождающихся инфляцией.
Трансмиссионный механизм действует следующим образом:
MS (снижается) i (растет) I (уменьшаются) AD (уменьшается) Y (уменьшается). Так, повышение учетной ставки ФРС до 2,25%, о чем было сказано ранее, многими аналитиками было расценено как конец эпохи «дешевых» денег в США.
SHAPE \ * MERGEFORMAT
Рис. 1. Влияние изменения предложения денег на ставку процента: а) увеличение предложения денег; б) уменьшение предложения денег
Первоначально (рис. А) равновесная ставка процента находилась на уровне i 0. Если ЦБ принимает решение о расширении предложения денег для стимулирования совокупного спроса, то кривая Ms1 и ставка процента установится на более низком уровне i 1. В случае сдерживающей кредитно – денежной политики (рис. Б) ЦБ уменьшает предложение денег и кривая Ms сдвигается влево в положение Ms2. равновесная ставка процента повышается до уровня i 2.
Стимулирующая и сдерживающая кредитно-денежная политика ЦБ
Трансмиссионный механизм кредитно-денежной политики в реальной жизни может привести и к неожиданным результатам. Поясним это на примере. Но прежде важно остановится на эффекте Фишера , известном из курса микроэкономики. Подробнее мы будем говорить о нем в лекции 10 «Безработица и инфляция». Тем не менее нам интуитивно ясно, что номинальная ставка процента в условиях инфляции может не совпадать с реальной ставкой. Так, когда по срочному депозиту в Сбербанке вам выплачивают номинальную ставку 10% годовых, а темп инфляции 13% в год, то реальная ставка процента принимает отрицательное значение (10% – 13% = – 3%). Устанавливая номинальную ставку процента, в условиях инфляции кредитор должен сделать определенную «накидку», для того, чтобы сохранить покупательную способность возвращаемых ему денег и получить положительную реальную ставку процента.
В формальном виде эффект Фишера представлен уравнением:
i = r +πe
где i – номинальная ставка процента;
r – реальная ставка процента;
πe – темп инфляции, ожидаемый экономически субъект.
Допустим, что ЦБ решил увеличить предложение денег, надеясь понизить процентную ставку и стимулировать деловую активность. Но рост денежной массы вызывает инфляционные процессы, что побуждает банки повысить номинальную ставку процента до уровня реальной. Заемщиков это не особенно беспокоит, поскольку отдавать долги они будут обесценившимися деньгами. Таким образом, действия ЦБ привели не к понижению, а к повышению номинальной процентной ставки и сокращению инвестиционного спроса, что не позволяет достичь конечной цели стимулирующей кредитно-денежной политики, т.е. повышения ВВП.
Итак, дискреционная, или гибкая, кредитно-денежная политика, манипулирующая денежным предложением для управления процентной ставкой, может привести к предсказуемым и нежелательным последствиям и оказаться проциклической, а не контрциклической. Що ж робити? Монетаристы предложили другой подход.
Но вначале мы должны сделать небольшое замечание. Не следует путать монетарную и монетаристскую политику. «Монетарная политика» – синоним выражения «кредитно-денежная политика». «Монетаристская политика» – это кредитно-денежная политика, основанная на теоретических рекомендациях представителей монетаризма.
Сторонники монетаризма во главе с М. Фридменом предлагают кредитно-денежную «политику по правилам». Цель этой политики – стабилизация денежного предложения на определенном уровне в отличие от цели гибкой монетарной политики – стабилизации ставки процента на желаемом уровне.
Главную ответственность за стабильность покупательной способности денег, считают монетаристы, несет правительство, которое осуществляет контроль над денежным предложением. По их мнению, колебания денежного предложения с целью воздействия на уровень ставки процента лишь усиливают циклические колебания. Поэтому государство в лице ЦБ должно твердо следовать монетарному правилу : темп роста денежной массы должен соответствовать трендовому темпу роста реального ВВП. Для экономики США этот темп рассчитывается на основе прошлых средних значений за достаточно долгий отрезок времени и составляет приблизительно 3–5% в год.
М. Фридмен выдвинул идею законодательного установления монетарного правила (денежной Конституции), согласно которому предложение денег возрастает в строго определенных пределах, т.е. 3–5% в год.
Представим графически идею монетаристов. На рис. 9.2 кривая денежного предложения М s исходит из некоего целевого уровня количества денег M t , объем которого намерен твердо контролировать ЦБ. При спадах или подъемах экономики соответственно будет сдвигаться кривая спроса на деньги M D : вверх при подъеме и вниз при спаде экономической коньюнктуры. Соответственно ставка процента будет колебаться, то повышаясь до уровня i 2 при инфляционном перегреве и снижаясь до уровня i 1 при спаде.
В отличие от кейнсианцев монетаристы считают, что нужно контролировать предложение денег, не беспокоясь о колебаниях ставки процента. Выводы монетаристов базируются на важнейшей предпосылке, о которой речь шла ранее: показатель скорости обращения денег ( V ) стабилен. Исходя из этого, изменение предложения денег ( M ) будет отражаться лишь на уровне цен ( P ) . Монетаристы предлагают ЦБ, образно выражаясь, «не дергаться», то увеличивая, то уменьшая предложение денег, а заранее объявлять: темп роста денежной массы будет соответствовать трендовому темпу роста ВВП. Таргетирование показателя M S , о котором говорилось выше, будет таким образом играть роль своеобразного автоматического стабилизатора экономики. При неизменной скорости обращения денег ( V ) номинальный ВВП ( PY ) увеличивался бы устойчивыми и предсказуемыми темпами.
Почему, по мнению монетористов, это возможно? Ведь если предложение денег ( M S ) растет в темпе 3–5% в год, то всякий спад будет
SHAPE \ * MERGEFORMAT
Рис 2. Стабилизация денежного предложения (монетаристский подход к кредитно-денежной политике ЦБ)
носить временный и непродолжительный характер: ликвидность, которой обеспечивает экономику постоянный темп роста ( M S ) , насытит экономику деньгами и расширит совокупный спрос. Например, темп роста ВВП сократился и составил 1%, а не трендовые 5% в годовом исчислении (см. лекцию 7, рис. 7.1.). Но предложение денег согласно «монетарному правилу» растет темпом 5% в год. Если темп роста предложения ( M S ) больше темпа роста ВВП, то будет происходить стимулирование экономики. Напротив, если в экономике начались инфляционные процессы, например номинальный ВВП за счет роста общего уровня цен растет темпом 8% в год, то при постоянном темпе денежного предложения 5% нехватка денежной массы будет сдерживать инфляцию.
Как остроумно заметил П. Самуэльсон и В. Нордхаус, монетаристы вообще мечтают заменить ФРС на какую-нибудь компьютерную программу, которая выдает фиксированные темпы роста денежного предложения. Действительно, в период особой популярности идей М. Фридмена в 1970-х гг. в ряде западных стран было введено таргетирование денежного предложения (от англ. target – цель), что подразумевало установление верхнего и нижнего пределов денежной массы на предстоящий период. Подобные пределы размеров будущей денежной массы были установлены в США, ФРГ, Англии, Канаде, Японии. Однако политика таргетирования денежной массы сталкивается с рядом проблем. Во-первых, для того чтобы эта политика бала успешной, должна существовать тесная, устойчивая связь между целевыми показателями (объем ВВП, уровень инфляции и др.) и динамикой выбранного денежного агрегата. Во-вторых, ЦБ может в большей степени контролировать узкие денежные агрегаты, прежде всего денежную базу, и в меньшей – агрегаты М1, М2, М3 , динамика которых зависит от решений многих субъектов экономики, хотя эти агрегаты демонстрируют более тесную связь с показателями реального ВВП, уровня цен и др. В-третьих, какой именно из денежных агрегатов – М1, М2, М3 – следует таргетировать? С появлением новых альтернатив держанию денег в виде наличности и текущих депозитов возникают все новые виды денег, а денежные агрегаты становятся «подвижными» и не полностью управляемыми.
Что же показала практика кредитно-денежной политики в последние три десятилетия ХХ века в экономически развитых странах?
В конце 1970-х гг. многие экономически развитые страны применяли политику таргетирования денежной массы. Так, в США в течение весьма короткого периода времени (1979–1982 гг.) деятельность ФРС была основана на монетаристской концепции фиксации неизменных темпов роста денежной массы. Бывший в то время главой ФРС Пол Волкер 6 октября 1979 г. объявил, что его ведомство сконцентрирует свою монетарную политику исключительно на контроле денежного предложения, позволяя процентной ставке свободно колебаться. Главной целью денежных властей в те годы было снижение темпов инфляции, которая составляла 14% в год. Можно констатировать, что в конце 1970-х – начале 1980-х гг. жесткая кредитно-денежная политика, направленная на поддержание денежного предложения на заранее определенной траектории роста, оказалась успешной. Но уже в середине 1980-х гг., после снижения темпов инфляции, ФРС отказалась от жесткого контроля денежного агрегата М1. Так, в 1987 г. П. Волкер, выступая перед Конгрессом, заявил, что ФРС больше не будет таргетировать денежный агрегат М1, но вместо этого будет следить за более широкими денежными агрегатами ( М2 и М3 ) и процентными ставками. Именно по этому поводу П. Самуэльсон остроумно прокомментировал новый подход ФРС: «Бог дал нам два глаза, так, чтобы одним мы следили за денежным предложением, а другим – за процентными ставками» (см. эпиграф к лекции).
Справедливости ради следует отметить, что на практике ФРС придерживалась не столь жесткого монетарного правила, которое предлагал М. Фридмен (3–5%), позволяя денежному предложению колебаться не в очень узком «коридоре» (от 3 до 8% в 1986 г.) и, следовательно, тем самым ограничивая резкие колебания процентной ставки. Тем не менее ставки по различным видам кредита возросли, сделав его более дорогим, и это сыграло положительную роль в борьбе с инфляцией. Но за подобный успех пришлось «заплатить» ростом безработицы. У 1980-і рр.. некоторые страны – Великобритания, Канада, США – отказались от политики таргетирования денежной массы.
Самое примечательное, что именно в начале 1980-х гг. скорость обращение денег в США стала демонстрировать крайнюю нестабильность. Так, высокие процентные ставки стимулировали нововведения в финансовой сфере: распространение чековых депозитов нового типа, приносящих процентный доход. Новые альтернативы держанию денег в виде ликвидности сделали спрос на деньги нестабильным. А раз так, то исчезла и стабильность скорости обращения денег. В этих условиях жесткий контроль за денежным предложением становится неэффективным, поскольку влияние роста денежной массы на уровень цен оказывается в значительной степени непредсказуемым. ФРС вновь вернулась к контролю за процентной ставкой, установив весьма широкий предел, в котором позволено колебаться денежному агрегату М2 (3–7%).
У 1990-і рр.. кредитно-денежная политика ФРС, олицетворением которой стал ее глава Алан Гринспен, была направлена на стимулирование экономического роста, и учетная ставка последовательно снижалась вплоть до 1%, как нам уже известно, из предыдущего анализа инструментов монетарной политики. Лишь после рецессии 2001 г. в связи с началом экономического роста и опасностью инфляционного повышения цен учетная ставка была поднята в 2004 г. до уровня 2,25%.
В заключение данной лекции еще раз отметим, что по проблемам кредитно-денежной политики во взглядах экономистов разных направлений нет единства. Конкурирующие школы – монетаристы и кейнсианцы – по-разному трактуют возможности цБ достичь поставленных целевых ориентиров. Глубинная причина их расхождений лежит в оценке самой сути рыночной системы. Кейнсианцы считают, что она в принципе нестабильна и недостаточно конкурентна, следовательно, государству отводится важнейшая роль в стабилизации экономики путем гибкой кредитно-денежной политики. Монетаристы, напротив, полагают, что современная рыночная экономика достаточно конкурентна и способна «самонастраиваться» без особенного государственного вмешательства, которое, по их мнению, и приводит своими действиями в кредитно-денежной сфере к дестабилизации экономики. Отсюда и их вывод о предпочтении «политики по правилам» в сфере кредитно-денежного регулирования.
В реальности эффективная кредитно-денежная политика не может быть таковой на все 100%. Есть масса обстоятельств экономического, политического и психологического плана, которые могут видоизменить запланированные ЦБ результаты. На практике монетарная политика большинства стран с развитой рыночной экономикой отличается эклектизмом, точнее, прагматизмом, и содержит элементы регулирования, основанные на теориях как кейнсианцев, так и монетаристов.
Висновок
Денежно-кредитная политика – это важнейшая составная часть макроэкономической политики, нацеленная на достижение ряда общеэкономических задач. Она представляет собой совокупность государственных мероприятий в области денежно – кредитной системы. Выделяют конечные и промежуточные цели денежно – кредитной политики. К конечным целям относят быстрый рост реального валового внутреннего продукта, низкую безработицу, стабильные цены и устойчивый платежный баланс. В промежуточные цели включают денежную массу, ставку процента и обменный курс валюты. Инструменты денежно – кредитной политики подразделяются на прямые (лимиты кредитования и прямое регулирование процентной ставки) и косвенные (операции на открытом рынке, изменение нормы обязательных резервов и изменение учетной ставки (ставки рефинансирования)).
Бібліографічний список
1. Федеральный Закон от 10.07.2002 г. №86 ФЗ (ред. От 12.06.2006) «О Центральном Банке Российской Федерации (банке России)»
2. Совин Г.А. Политика Центробанка // Эксперт, №4, 2008 г. С. 19–25.
3. Балікоев В.З. краткий курс экономической теории: Учебник. – М.: Менеджер, 2003. - 328 с.
4. Долан. Э.Дж. Деньги, банки, Денежно Кредитная Политика. – СПб.: Санкт-Петербург – оркестр, 2006. с. 409.
5. Жуков Є.Ф. Общая тория денег и кредита. М.: ЮНИТИ, 2005. С. 250.
6. Підручник з основ економічної теорії. / Под ред. В.Д. Камаєва. – М.: ВЛАДОС, 2006. с. 376.
7. Фінанси і кредит суб'єктів РФ. Підручник / За ред. Л.І. Сергєєва. – Калининград: Оникс, 2006 г. С. 360.
8. Хогарт Т. Введение в Денежно Кредитную Политику. – Справочник о деятельности ЦБ. – №1, Спб. Издательство С.-Петербургского университета, 2008. С. 209.
9. Е.А. Киселева Макроэкономика: Курс лекций. – М.: Эксмо 2005. - 352 с. - (Вища економічна освіта).
10. Луссе А.В. Макроэкономика: краткий курс/ Учебное пособие. - СПб: Видавництво «Пітер», 1999. - 240 с. – (серия «Краткий курс»).
Денежно – кредитная политика, осуществляемая центральным банком, производится по средством политики дешевых или дорогих денег. Политика дешевых денег присуща в основном экономическому кризису и большой безработице. Она делает кредиты дешевыми и легкодоступными, увеличивает денежное предложение, понижает процентную ставку, стимулирует рост инвестиций и ВВП. Политика дорогих денег сокращает или ограничивает рост денежной массы в стране, понижает доступность кредита, тем самым сокращает инвестиции, сокращает совокупные расходы и ограничивает инфляцию.
Используя названные инструменты денежно – кредитной политики, центральный банк воздействует на промежуточные цели – денежную массу, ставку процента, обменный курс. Эти действия преследуют достижение конечных целей денежно – кредитной политики.
Кредитно – денежная политика приводит к различным результатам в коротком и долгом периодах. В коротком периоде в большей мере влияет на реальный выпуск и в меньшей – на цены. В долгом периоде изменение денежной массы влияет главным образом на уровень цен и в небольшой мере – на реальный объем выпуска.
5. Дискреционная кредитно-денежная политика и «политика по правилам»
Дискреционная (гибкая) кредитно-денежная политика направлена на стимулирование или сдерживание деловой активности в зависимости от фаз среднесрочного экономического цикла. Теоретически такая политика базируется на кейнсианских представлениях о стабилизирующий роли государства в сфере управления совокупным спросом.
Стимулирующая дискреционная политика – это политика «дешевых» денег , которая используется ЦБ при спадах производства. Она основана на кейнсианских представлениях о трансмиссионном , т.е. передаточном, механизме изменений в экономике, вызванных ростом или уменьшением денежного предложения. Речь идет о цепочке взаимосвязей макроэкономических переменных. Так, ЦБ увеличивает денежное предложение, что (при прочих равных условиях) вызывает падение ставки процента. Более низкая ставка процента стимулирует процессы инвестирования, поскольку займы становятся более дешевыми. Рост инвестиций как элемента совокупного спроса приводит к росту ВВП.
В упрощенной форме последовательность изменений макроэкономических переменных при политике «дешевых» денег можно представить следующим образом:
Напротив, сдерживающая кредитно – денежная политика, или политика «дорогих» денег, проводится при «перегревах» экономики, сопровождающихся инфляцией.
Трансмиссионный механизм действует следующим образом:
SHAPE \ * MERGEFORMAT
Рис. 1. Влияние изменения предложения денег на ставку процента: а) увеличение предложения денег; б) уменьшение предложения денег
Первоначально (рис. А) равновесная ставка процента находилась на уровне i 0. Если ЦБ принимает решение о расширении предложения денег для стимулирования совокупного спроса, то кривая Ms1 и ставка процента установится на более низком уровне i 1. В случае сдерживающей кредитно – денежной политики (рис. Б) ЦБ уменьшает предложение денег и кривая Ms сдвигается влево в положение Ms2. равновесная ставка процента повышается до уровня i 2.
Стимулирующая и сдерживающая кредитно-денежная политика ЦБ
| Стимулююча | Сдерживающая |
| 1. Увеличение предложения денег (покупка облигаций на открытом рынке) 2. Снижение учетной ставки 3. Снижение нормы обязательных резервов | 1. Уменьшение предложения денег (продажа на открытом рынке) 2. Повышение учетной ставки 3. Повышение нормы обязательных резервов |
В формальном виде эффект Фишера представлен уравнением:
i = r +πe
где i – номинальная ставка процента;
r – реальная ставка процента;
πe – темп инфляции, ожидаемый экономически субъект.
Допустим, что ЦБ решил увеличить предложение денег, надеясь понизить процентную ставку и стимулировать деловую активность. Но рост денежной массы вызывает инфляционные процессы, что побуждает банки повысить номинальную ставку процента до уровня реальной. Заемщиков это не особенно беспокоит, поскольку отдавать долги они будут обесценившимися деньгами. Таким образом, действия ЦБ привели не к понижению, а к повышению номинальной процентной ставки и сокращению инвестиционного спроса, что не позволяет достичь конечной цели стимулирующей кредитно-денежной политики, т.е. повышения ВВП.
Итак, дискреционная, или гибкая, кредитно-денежная политика, манипулирующая денежным предложением для управления процентной ставкой, может привести к предсказуемым и нежелательным последствиям и оказаться проциклической, а не контрциклической. Що ж робити? Монетаристы предложили другой подход.
Но вначале мы должны сделать небольшое замечание. Не следует путать монетарную и монетаристскую политику. «Монетарная политика» – синоним выражения «кредитно-денежная политика». «Монетаристская политика» – это кредитно-денежная политика, основанная на теоретических рекомендациях представителей монетаризма.
Сторонники монетаризма во главе с М. Фридменом предлагают кредитно-денежную «политику по правилам». Цель этой политики – стабилизация денежного предложения на определенном уровне в отличие от цели гибкой монетарной политики – стабилизации ставки процента на желаемом уровне.
Главную ответственность за стабильность покупательной способности денег, считают монетаристы, несет правительство, которое осуществляет контроль над денежным предложением. По их мнению, колебания денежного предложения с целью воздействия на уровень ставки процента лишь усиливают циклические колебания. Поэтому государство в лице ЦБ должно твердо следовать монетарному правилу : темп роста денежной массы должен соответствовать трендовому темпу роста реального ВВП. Для экономики США этот темп рассчитывается на основе прошлых средних значений за достаточно долгий отрезок времени и составляет приблизительно 3–5% в год.
М. Фридмен выдвинул идею законодательного установления монетарного правила (денежной Конституции), согласно которому предложение денег возрастает в строго определенных пределах, т.е. 3–5% в год.
Представим графически идею монетаристов. На рис. 9.2 кривая денежного предложения М s исходит из некоего целевого уровня количества денег M t , объем которого намерен твердо контролировать ЦБ. При спадах или подъемах экономики соответственно будет сдвигаться кривая спроса на деньги M D : вверх при подъеме и вниз при спаде экономической коньюнктуры. Соответственно ставка процента будет колебаться, то повышаясь до уровня i 2 при инфляционном перегреве и снижаясь до уровня i 1 при спаде.
В отличие от кейнсианцев монетаристы считают, что нужно контролировать предложение денег, не беспокоясь о колебаниях ставки процента. Выводы монетаристов базируются на важнейшей предпосылке, о которой речь шла ранее: показатель скорости обращения денег ( V ) стабилен. Исходя из этого, изменение предложения денег ( M ) будет отражаться лишь на уровне цен ( P ) . Монетаристы предлагают ЦБ, образно выражаясь, «не дергаться», то увеличивая, то уменьшая предложение денег, а заранее объявлять: темп роста денежной массы будет соответствовать трендовому темпу роста ВВП. Таргетирование показателя M S , о котором говорилось выше, будет таким образом играть роль своеобразного автоматического стабилизатора экономики. При неизменной скорости обращения денег ( V ) номинальный ВВП ( PY ) увеличивался бы устойчивыми и предсказуемыми темпами.
Почему, по мнению монетористов, это возможно? Ведь если предложение денег ( M S ) растет в темпе 3–5% в год, то всякий спад будет
SHAPE \ * MERGEFORMAT
Рис 2. Стабилизация денежного предложения (монетаристский подход к кредитно-денежной политике ЦБ)
носить временный и непродолжительный характер: ликвидность, которой обеспечивает экономику постоянный темп роста ( M S ) , насытит экономику деньгами и расширит совокупный спрос. Например, темп роста ВВП сократился и составил 1%, а не трендовые 5% в годовом исчислении (см. лекцию 7, рис. 7.1.). Но предложение денег согласно «монетарному правилу» растет темпом 5% в год. Если темп роста предложения ( M S ) больше темпа роста ВВП, то будет происходить стимулирование экономики. Напротив, если в экономике начались инфляционные процессы, например номинальный ВВП за счет роста общего уровня цен растет темпом 8% в год, то при постоянном темпе денежного предложения 5% нехватка денежной массы будет сдерживать инфляцию.
Как остроумно заметил П. Самуэльсон и В. Нордхаус, монетаристы вообще мечтают заменить ФРС на какую-нибудь компьютерную программу, которая выдает фиксированные темпы роста денежного предложения. Действительно, в период особой популярности идей М. Фридмена в 1970-х гг. в ряде западных стран было введено таргетирование денежного предложения (от англ. target – цель), что подразумевало установление верхнего и нижнего пределов денежной массы на предстоящий период. Подобные пределы размеров будущей денежной массы были установлены в США, ФРГ, Англии, Канаде, Японии. Однако политика таргетирования денежной массы сталкивается с рядом проблем. Во-первых, для того чтобы эта политика бала успешной, должна существовать тесная, устойчивая связь между целевыми показателями (объем ВВП, уровень инфляции и др.) и динамикой выбранного денежного агрегата. Во-вторых, ЦБ может в большей степени контролировать узкие денежные агрегаты, прежде всего денежную базу, и в меньшей – агрегаты М1, М2, М3 , динамика которых зависит от решений многих субъектов экономики, хотя эти агрегаты демонстрируют более тесную связь с показателями реального ВВП, уровня цен и др. В-третьих, какой именно из денежных агрегатов – М1, М2, М3 – следует таргетировать? С появлением новых альтернатив держанию денег в виде наличности и текущих депозитов возникают все новые виды денег, а денежные агрегаты становятся «подвижными» и не полностью управляемыми.
Что же показала практика кредитно-денежной политики в последние три десятилетия ХХ века в экономически развитых странах?
В конце 1970-х гг. многие экономически развитые страны применяли политику таргетирования денежной массы. Так, в США в течение весьма короткого периода времени (1979–1982 гг.) деятельность ФРС была основана на монетаристской концепции фиксации неизменных темпов роста денежной массы. Бывший в то время главой ФРС Пол Волкер 6 октября 1979 г. объявил, что его ведомство сконцентрирует свою монетарную политику исключительно на контроле денежного предложения, позволяя процентной ставке свободно колебаться. Главной целью денежных властей в те годы было снижение темпов инфляции, которая составляла 14% в год. Можно констатировать, что в конце 1970-х – начале 1980-х гг. жесткая кредитно-денежная политика, направленная на поддержание денежного предложения на заранее определенной траектории роста, оказалась успешной. Но уже в середине 1980-х гг., после снижения темпов инфляции, ФРС отказалась от жесткого контроля денежного агрегата М1. Так, в 1987 г. П. Волкер, выступая перед Конгрессом, заявил, что ФРС больше не будет таргетировать денежный агрегат М1, но вместо этого будет следить за более широкими денежными агрегатами ( М2 и М3 ) и процентными ставками. Именно по этому поводу П. Самуэльсон остроумно прокомментировал новый подход ФРС: «Бог дал нам два глаза, так, чтобы одним мы следили за денежным предложением, а другим – за процентными ставками» (см. эпиграф к лекции).
Справедливости ради следует отметить, что на практике ФРС придерживалась не столь жесткого монетарного правила, которое предлагал М. Фридмен (3–5%), позволяя денежному предложению колебаться не в очень узком «коридоре» (от 3 до 8% в 1986 г.) и, следовательно, тем самым ограничивая резкие колебания процентной ставки. Тем не менее ставки по различным видам кредита возросли, сделав его более дорогим, и это сыграло положительную роль в борьбе с инфляцией. Но за подобный успех пришлось «заплатить» ростом безработицы. У 1980-і рр.. некоторые страны – Великобритания, Канада, США – отказались от политики таргетирования денежной массы.
Самое примечательное, что именно в начале 1980-х гг. скорость обращение денег в США стала демонстрировать крайнюю нестабильность. Так, высокие процентные ставки стимулировали нововведения в финансовой сфере: распространение чековых депозитов нового типа, приносящих процентный доход. Новые альтернативы держанию денег в виде ликвидности сделали спрос на деньги нестабильным. А раз так, то исчезла и стабильность скорости обращения денег. В этих условиях жесткий контроль за денежным предложением становится неэффективным, поскольку влияние роста денежной массы на уровень цен оказывается в значительной степени непредсказуемым. ФРС вновь вернулась к контролю за процентной ставкой, установив весьма широкий предел, в котором позволено колебаться денежному агрегату М2 (3–7%).
У 1990-і рр.. кредитно-денежная политика ФРС, олицетворением которой стал ее глава Алан Гринспен, была направлена на стимулирование экономического роста, и учетная ставка последовательно снижалась вплоть до 1%, как нам уже известно, из предыдущего анализа инструментов монетарной политики. Лишь после рецессии 2001 г. в связи с началом экономического роста и опасностью инфляционного повышения цен учетная ставка была поднята в 2004 г. до уровня 2,25%.
В заключение данной лекции еще раз отметим, что по проблемам кредитно-денежной политики во взглядах экономистов разных направлений нет единства. Конкурирующие школы – монетаристы и кейнсианцы – по-разному трактуют возможности цБ достичь поставленных целевых ориентиров. Глубинная причина их расхождений лежит в оценке самой сути рыночной системы. Кейнсианцы считают, что она в принципе нестабильна и недостаточно конкурентна, следовательно, государству отводится важнейшая роль в стабилизации экономики путем гибкой кредитно-денежной политики. Монетаристы, напротив, полагают, что современная рыночная экономика достаточно конкурентна и способна «самонастраиваться» без особенного государственного вмешательства, которое, по их мнению, и приводит своими действиями в кредитно-денежной сфере к дестабилизации экономики. Отсюда и их вывод о предпочтении «политики по правилам» в сфере кредитно-денежного регулирования.
В реальности эффективная кредитно-денежная политика не может быть таковой на все 100%. Есть масса обстоятельств экономического, политического и психологического плана, которые могут видоизменить запланированные ЦБ результаты. На практике монетарная политика большинства стран с развитой рыночной экономикой отличается эклектизмом, точнее, прагматизмом, и содержит элементы регулирования, основанные на теориях как кейнсианцев, так и монетаристов.
Висновок
Денежно-кредитная политика – это важнейшая составная часть макроэкономической политики, нацеленная на достижение ряда общеэкономических задач. Она представляет собой совокупность государственных мероприятий в области денежно – кредитной системы. Выделяют конечные и промежуточные цели денежно – кредитной политики. К конечным целям относят быстрый рост реального валового внутреннего продукта, низкую безработицу, стабильные цены и устойчивый платежный баланс. В промежуточные цели включают денежную массу, ставку процента и обменный курс валюты. Инструменты денежно – кредитной политики подразделяются на прямые (лимиты кредитования и прямое регулирование процентной ставки) и косвенные (операции на открытом рынке, изменение нормы обязательных резервов и изменение учетной ставки (ставки рефинансирования)).
Бібліографічний список
1. Федеральный Закон от 10.07.2002 г. №86 ФЗ (ред. От 12.06.2006) «О Центральном Банке Российской Федерации (банке России)»
2. Совин Г.А. Политика Центробанка // Эксперт, №4, 2008 г. С. 19–25.
3. Балікоев В.З. краткий курс экономической теории: Учебник. – М.: Менеджер, 2003. - 328 с.
4. Долан. Э.Дж. Деньги, банки, Денежно Кредитная Политика. – СПб.: Санкт-Петербург – оркестр, 2006. с. 409.
5. Жуков Є.Ф. Общая тория денег и кредита. М.: ЮНИТИ, 2005. С. 250.
6. Підручник з основ економічної теорії. / Под ред. В.Д. Камаєва. – М.: ВЛАДОС, 2006. с. 376.
7. Фінанси і кредит суб'єктів РФ. Підручник / За ред. Л.І. Сергєєва. – Калининград: Оникс, 2006 г. С. 360.
8. Хогарт Т. Введение в Денежно Кредитную Политику. – Справочник о деятельности ЦБ. – №1, Спб. Издательство С.-Петербургского университета, 2008. С. 209.
9. Е.А. Киселева Макроэкономика: Курс лекций. – М.: Эксмо 2005. - 352 с. - (Вища економічна освіта).
10. Луссе А.В. Макроэкономика: краткий курс/ Учебное пособие. - СПб: Видавництво «Пітер», 1999. - 240 с. – (серия «Краткий курс»).