Фінансовий ринок його функції

1. Фінансовий ринок, його функції

Функціонування ринкової економіки грунтується на функціонуванні різноманітних ринків, які можна згрупувати в два основні класи: ринки виробленої продукції (товарів і послуг) та ринки трудових і фінансових ресурсів.

Фінансовий ринок - це механізм перерозподілу капіталу між кредиторами і позичальниками за допомогою посередників на основі попиту і пропозиції на капітал. На практиці він представляє собою сукупність кредитних організацій (фінансово-кредитних інститутів), направляють потік грошових коштів від власників до позичальників і назад.

На ринку фінансових ресурсів зустрічаються такі ринки, в яких у процесі господарювання виникає потреба в коштах для розширення їх діяльності, а також такі, в яких накопичуються заощадження, яке можуть бути використані для інвестицій. Саме на ринку фінансових ресурсів, або фінансовому ринку, відбувається перелив кошти, при якому вони переміщуються від тих, хто має їх надлишок, до тих, хто потребує інвестицій. При цьому, як правило, засіб спрямовуються від тих, хто не може їх ефективно використати, до тих, хто використовує їх продуктивно. Це сприяє не тільки підвищенню продуктивності та ефективності економіки в цілому, а й поліпшенню економічного добробуту кожного члена суспільства.

На фінансовому ринку ті, що мають вільні фінансові ресурси, передають їх на різних умовах іншим учасникам ринку, які опосередковано через суб'єктів ринку або безпосередньо використовують залучені ресурси для фінансування різних галузей економіки, забезпечення потреб населення та потреб державного бюджету.

Фінансові ресурси надаються на умовах позики або на умовах співволодіння, якщо інвестор придбає права власності на придбані за інвестовані кошти матеріальні або нематеріальні активи. Позика оформляється різними видами боргових цінних паперів, банківського, комерційного чи державного кредиту. Платою за використання позикового капіталу виступає процент, який залежить від структури попиту та пропозиції на позиковий капітал і може коригуватися в ту чи іншу сторону, забезпечуючи інвестору вищий або нижчий рівень прибутку. З одного боку, рівень процентної ставки може бути нижчою від ставки прибутку від використання залучених ресурсів, щоб позичальник мав змогу погасити позику та забезпечити зростання власного капіталу. З іншого боку, процентна ставка може забезпечити інвестору прибуток від надання коштів у позику, а також компенсувати втрати від знецінення ресурсів внаслідок інфляції та ризиків від здійснення конкретних інвестицій. Реальна ставка прибутку на позиковий капітал відповідає середнім темпам зростання економіки з поправкою на ризик здійснення конкретних інвестицій. Чим ефективніше функціонує ринок позикового капіталу, тим більшою мірою процентна ставка на позиковий капітал відповідає ризику інвестицій і ефективності конкретної галузі економіки та економіки в цілому.

Рівень прибутку на інвестиції в акціонерний капітал визначається рівнем рентабельності конкретного виробництва та ринковою кон'юнктурою, яка впливає на ринкову капіталізацію корпорації. Рівень прибутку на акціонерний капітал значною мірою відповідає рівню ефективності конкретного виробництва і в разі неефективної діяльності може забезпечити інвестору нульову чи негативну ставку прибутку.

Інвестор - власник акції поділяє ризик інвестицій з іншими акціонерами підприємницької структури і тому прибуток на інвестиції в акції може коливатися в значних межах. На відміну від прибутку на акціонерний капітал відсоток на позиковий капітал в цілому менш пов'язаний з поточною фінансово-господарською діяльністю конкретного суб'єкта господарювання та в основному визначається кон'юнктурою ринку.

Передача в користування фінансових ресурсів на фінансовому ринку оформляється тим чи іншим фінансовим інструментом. Якщо ресурси передаються на умовах позики, це оформляється відповідними інструментами позики - борговими цінними паперами (облігаціями, векселями, ощадними сертифікатами тощо) або різними видами кредитних інструментів. Якщо інвестор вкладає кошти в акціонерний капітал, така операція оформляється інструментами власності - акціями. Платою за надані в позику ресурси виступає процент, а при безстроковому інвестуванні коштів в акціонерний капітал - прибуток у вигляді дивідендів та капіталізовану прибуток, що спрямовується на збільшення власного капіталу корпорації.

Оскільки передача в користування капіталу відбувається через продаж фінансових активів, які відображають права на отримання доходу на вкладений капітал, фінансовий ринок можна визначити як ринок, на якому випускають, продають і купують фінансові активи.

Фінансовий ринок являє собою систему економічних і правових відносин, пов'язаних з купівлею-продажем або випуском та обігом фінансових активів. Суб'єктами цих відносин виступають держава, а також ті, хто бажає передати в користування вільні фінансові ресурси, ті, які вимагають інвестицій, та фінансові посередники, які на стабільній, впорядкованій основі забезпечують перерозподіл фінансових ресурсів серед учасників ринку.

Особи, які інвестують кошти в діяльність інших суб'єктів ринку, купуючи певні фінансові активи, називають інвесторами та власниками фінансових активів - акцій, облігацій, депозитів і т.п. Тих, хто залучає вільні фінансові ресурси через випуск та продаж інвесторам фінансових активів, називають емітентами таких активів. Кожен фінансовий актив є активом інвестора - власника активу та зобов'язанням того, хто емітував даний актив.

Торгівля фінансовими активами між учасниками ринку відбувається з посередництва різноманітних фінансових інститутів. Саме вони забезпечують безперервне функціонування ринку, розміщення серед інвесторів нових та обіг на ринку емітованих раніше активів. Наявність на фінансовому ринку великої кількості фінансових посередників з широким спектром послуг сприяє загостренню конкуренції між ними, а отже, зниження цін на різні види фінансових послуг. Чим більш розвинений та конкурентний фінансовий ринок, тим меншою винагороду фінансових посередників за надані іншим учасникам ринку послуги.

Фінансові посередники є необхідними учасниками фінансового ринку, які забезпечують інвесторам оперативне вкладення коштів у фінансові активи та вилучення коштів з процесу інвестування. Учасникам ринку, які вимагають інвестицій, фінансові посередники допомагають залучити кошти за відповідну своїй конкурентній позиції плату. Чим вище конкурентна позиція позичальника на ринку, тим нижча плата за користування фінансовими ресурсами.

Роль фінансового ринку полягає в тому, що він:

- Мобілізує тимчасово вільний капітал з різноманітних джерел;

- Ефективно розподіляє акумульований вільний капітал між численними кінцевими його споживачами;

- Визначає найбільш ефективні напрями використання капіталу в інвестиційній сфері;

- Формує ринкові ціни на окремі фінансові інструменти та послуги, об'єктивно відображають складається співвідношення між пропозицією і попитом;

- Здійснює кваліфіковане посередництво між продавцем і покупцем фінансових інструментів;

- Формує умови для мінімізації фінансової й комерційного ризику;

- Прискорює оборот капіталу, тобто сприяє активізації економічних процесів.

Фінансові ринки виконують ряд важливих функцій.

1. Забезпечують таку взаємодію покупців і продавців фінансових активів, в результаті якого встановлюються ціни на фінансові активи, які врівноважують попит та пропозицію на них.

На фінансовому ринку кожен із інвесторів має певні міркування щодо дохідності та ризику своїх майбутніх вкладень у фінансові активи. При цьому, звичайно, їм враховується існуюча на фінансовому ринку ситуація: мінімальні процентні ставки та рівні процентних ставок, які відповідають різним рівням ризику. Емітенти фінансових активів, для того щоб бути конкурентоспроможними на фінансовому ринку, прагнуть забезпечити інвесторам необхідний рівень дохідності їх фінансових вкладень. Таким чином на ефективно діючому фінансовому ринку формується рівноважна ціна на фінансовий актив, яка задовольняє й інвесторів, і емітентів, і фінансових посередників.

2. Фінансові ринки запроваджують механізм викупу в інвесторів належних їм фінансових активів і тим самим підвищують ліквідність цих активів. Викуп у інвесторів фінансових активів забезпечують фінансові посередники - дилери ринку, які в будь-який момент, якщо це потрібно інвесторам, готові викупити фінансові активи, якими вони володіють. Чим ефективніше функціонує фінансовий ринок, тим вище ліквідність він забезпечує фінансовим активам, що перебувають в обігу на ньому, оскільки будь-який інвестор може швидко і практично без втрат у будь-який момент перетворити фінансові активи на готівку.

Фінансові посередники завжди готові не тільки викупити фінансові активи, а й продати їх інвесторам у разі потреби. Здійснюючи на постійній основі викуп і продаж фінансових активів, фінансові посередники не тільки забезпечують ліквідність фінансових активів, які є в обігу на ринку, а й стабілізують ринок, протидіють значним коливанням цін, які не пов'язані із змінами в реальній вартості фінансових активів та змінами в діяльності емітентів цих активів.

3. Фінансові ринки сприяють знаходженню для будь-якого з кредиторів (позичальників) контрагента угоди, а також істотно знижують витрати на проведення операцій та інформаційні витрати. Фінансові посередники, здійснюючи великі обсяги операцій з інвестування і залучення коштів, зменшують для учасників ринку витрати і відповідні ризики від проведення операцій з фінансовими активами. Як на ринку акцій і облігацій, так і на кредитному ринку саме посередники відіграють вирішальну роль у переміщенні капіталів. Особливо помітна ця роль при фінансуванні посередниками корпорацій, які мають не найвищий кредитний рейтинг, і кількість яких є значною в усіх країнах світу. Фінансові посередники зменшують витрати через здійснення економії на масштабі операцій і вдосконалення процедур оцінювання цінних паперів, емітентів та позичальників на кредитному ринку.

Фінансовий ринок Республіки Білорусь представляє собою організовану чи неформальну систему торгівлі фінансовими інструментами. На цьому ринку відбувається обмін грошима, надання кредиту та мобілізація капіталу. Основну роль тут грають фінансові інструменти, що спрямовують потоки грошових коштів від власників до позичальників. Товаром виступають гроші і цінні папери.

У країнах з розвиненою ринковою економікою функціонують високоефективні фінансові ринки, які забезпечують механізм перерозподілу фінансових ресурсів серед учасників ринку і сприяють ефективному розміщенню заощаджень серед галузей економіки. На розвиток фінансових ринків у таких країнах сприяють масова приватизація, подолання кризових явищ та позитивні зрушення в економіці. Паралельно з цим, як правило, відбувається формування відповідної законодавчої бази і механізму, який гарантує її виконання.

2. Виручка від реалізації продукції, її склад і структура

Дохід - економічна вигода в грошовій або натуральній формі, що враховується в разі можливості її оцінки.

Дохід підприємства утворюють надійшли за певний період часу грошові кошти або інше майно, що збільшує його активи. Дохід класифікується на доходи за видами діяльності та інші надходження, до яких відносяться операційні і позареалізаційні доходи.

Доходом за видами діяльності підприємства є виручка від реалізації товарів, продукції, робіт, послуг та інших видів діяльності, зазначених у статуті.

Сума виручки визначається відповідно до прийнятої підприємством облікової політикою на підставі договору або іншій підставі, передбаченому законодавством. В іншому випадку отримані в оплату підприємством грошові кошти та інші активи розглядаються як позареалізаційні доходи.

Операційними є доходи від окремих операцій, що не відносяться до видів діяльності підприємства, не пов'язані з виробництвом, наприклад доходи, пов'язані з продажем та інших вибуттям належать підприємству основних засобів, нематеріальних активів, виробничих запасів, валютних цінностей, цінних паперів та інших активів:

1) доходи від надання за плату в тимчасове користування активів підприємства відповідно до законодавства (коли це не є предметом діяльності);

2) доходи від участі в статутних фондах інших організацій, а також доходи за цінними паперами;

3) відсотки за використання банком грошових коштів, що знаходяться на рахунку організації в даному банку.

До позареалізаційних доходів відносяться доходи від операцій, безпосередньо не пов'язаних з виробничою діяльністю підприємства, в тому числі надзвичайні доходи: штрафи, пені, неустойки за порушення умов договорів, отримані, присуджені судом або визнані організацією-боржником, нараховані у момент їх визнання або отримання:

1) штрафи, пені, неустойки за порушення умов договорів, сплачені або визнані організацією до сплати;

2) вартість безоплатно отриманих активів: основних засобів та інших амортизаційних активів, у тому числі отриманих як цільового фінансування;

3) вартість майна, що опинилося в надлишку за результатами інвентаризації;

4) прибуток або збиток минулих років;

5) суми недостач, втрат і псування активів відповідно до законодавства;

6) позитивні і негативні курсові різниці, що виникають при переоцінці майна і зобов'язань;

7) сума дооцінки активів;

8) інші.

Виручка від реалізації може визначатися або по мірі відвантаження продукції, або в міру надходження оплати на рахунки в банках. Право вибору методу визначення надано самим підприємствам, які відображають прийняте рішення в обліковій політиці підприємства.

Доходом підприємства вважається не вся виручка від реалізації, а тільки її частину, за вирахуванням податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов'язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету.

Своєчасне надходження виручки - важливий момент в господарській діяльності підприємства. По-перше, виручка від реалізації продукції є основним регулярним джерелом коштів для підприємства і займає найбільшу питому вагу серед інших можливих надходжень коштів. По-друге, процес кругообігу коштів підприємства закінчується реалізацією продукції і надходженням виручки, що означає відновлення витрачених на виробництво коштів і створення необхідних умов для відновлення наступного кругообігу.

Від надходження виручки залежить стійкість фінансового стану підприємства, стан його оборотних коштів, розмір прибутку, своєчасність розрахунків з бюджетом, позабюджетними фондами, банками, постачальниками, робітниками і службовцями підприємства. Несвоєчасне її надходження призводить до затримки розрахунків, штрафів і санкцій, що в кінцевому підсумку означає не тільки втрату прибутку підприємства, але і перебої в роботі, зупинку виробництва на суміжних підприємствах.

Підприємства, що експортують продукцію, отримують валютну виручку. Для обліку валютної виручки в уповноваженому банку підприємству відкривається два рахунки: транзитний валютний рахунок для зарахування в повному обсязі надходжень в іноземній валюті та поточний валютний рахунок для обліку коштів, що залишаються в розпорядженні підприємства після обов'язкового продажу частини експортної виручки в іноземній валюті.

З транзитних валютних рахунків підприємств за дорученням підприємства здійснюється обов'язковий продаж валюти.

За повну і своєчасну продаж частини експортної виручки на внутрішньому валютному ринку підприємства несуть відповідальність у законодавчо встановленому порядку.

Грошові кошти в рублях, отримані підприємством в результаті обов'язкового продажу валютної виручки, зараховуються на його розрахунковий рахунок.

Виручка від реалізації продукції і послуг включає три елементи: собівартість, прибуток, непрямі податки і відрахування. Кожна частина має свій напрямок використання.

Перша частина виручки спрямовують на відшкодування витрат, що включаються у повну собівартість реалізованої продукції, тобто собівартість виступає в якості джерела фінансування простого відтворення. Слід мати на увазі, що з цих коштів необхідно сплатити податки до бюджету (земельний, екологічний, надзвичайний), а також зробити відрахування до позабюджетних та інші фонди відповідно до законодавства.

Друга частина виручки - прибуток. Вона є джерелом формування загальнодержавних та децентралізованих фондів грошових коштів. Прибуток, що спрямовується до фондів підприємства, забезпечує вирішення його економічних, технічних соціальних завдань. Частина прибутку сплачується до бюджету у вигляді податків (на нерухомість, на доходи і прибуток, місцевих податків).

Третя частина виручки представляє собою непрямі податки та відрахування (податок на додану вартість, акцизи, інші податки і обов'язкові платежі, що підлягають перерахуванню до бюджету).

На розмір виручки від реалізації продукції впливають наступні фактори:

1) у сфері виробництва - обсяг виробництва, якість продукції, її асортимент, ритмічність випуску та ін;

2) у сфері обігу - ритмічність відвантаження, своєчасне оформлення транспортних і розрахункових документів, терміни документообігу, дотримання умов договору, оптимальні форми розрахунків, рівень цін;

3) не залежать від діяльності підприємства - порушення договорів постачальниками матеріально-технічних ресурсів, недоліки в роботі транспорту, несвоєчасна оплата продукції через відсутність у покупця коштів.

Виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) планується за формулою:

У = О _п.р. + ТП - Про _к.г.,

де В-планована сума виручки від реалізації продукції;

Про _п.р. - нереалізовані залишки готової продукції на початок планованого року;

ТП - випуск товарної продукції, в планованому році;

Про _к.г - залишки нереалізованої продукції на кінець планованого періоду.

Всі елементи формули розрахунку виручки від реалізації продукції виражені в цінах реалізації: залишки на початок року - у діючих цінах періоду, що передує планованому; товарна продукція та залишки нереалізованої продукції на кінець періоду - у цінах планованого періоду.

Вартість товарного випуску в планованих цінах реалізації визначається на основі отриманого підприємством держзамовлення, укладених господарських договорів на поставку продукції та заявок споживачів.

Товарна продукція (ТП) - призначена для реалізації продукція в грошовому вираженні. Включає повністю укомплектовані вироби і напівфабрикати, відпущені або призначені до відпустки на сторону. До складу ТП входять також роботи і послуги промислового характеру на сторону; продукція (послуги), вироблена для капітального будівництва, житлово-комунального господарства і невиробничих потреб самого підприємства.

Обсяг ТП може бути обчислений за формулою:

ТП = С _ДП + С _ПФ + З _РП + С _ПС,

де З _ДП - вартість готової продукції, виробленої із власної сировини, реалізованої або призначеної до реалізації;

З _ПФ - вартість напівфабрикатів основного виробництва і допоміжних цехів, відпущених на сторону або своєму капітальному будівництву;

З _РП - вартість робіт промислового характеру і послуг, включаючи вартість капітального ремонту обладнання і транспортних засобів своєї організації;

З _ПС - вартість переробки сировини (матеріалів) замовника.

У момент планування точні дані про залишки нереалізованої продукції на початок планованого періоду можуть бути відсутні. Тому в розрахунок може прийматися очікувана величина залишків нереалізованої продукції. Вартість залишків в цінах реалізації визначається за допомогою коефіцієнта перерахунку. Він дорівнює частці від ділення обсягу продукції в цінах періоду, що передує планованому, на виробничу собівартість продукції того ж періоду.

Вартість залишків нереалізованої продукції на кінець планованого періоду в діючих цінах розраховується виходячи з одноденного випуску в планованих цінах і відповідної норми запасу в днях. Вартість одноденного випуску в цінах реалізації визначається за річного планування за даними IV кварталу, при квартальному - за даними відповідного кварталу.

Склад залишків нереалізованої продукції при плануванні виручки з надходження грошей на розрахунковий рахунок (у касу підприємства) на початок року включає річну продукцію на складі, в тому числі відвантажені, документи по яких не передані в банк; товари відвантажені, термін оплати яких не настав, товари відвантажені, не оплачені в строк покупцями; товари на відповідальному зберіганні у покупця. На кінець року залишки нереалізованої продукції приймаються в розрахунок тільки по готовій продукції на складі і товарах відвантажених, термін оплати яких не настав.

При плануванні виторгу з відвантаження нереалізованою продукцією вважається тільки готова продукція на складі підприємства. Відвантажена продукція вважається реалізованою, отже, сплаченої найближчим часом. На практиці, на жаль, більш імовірна інша ситуація - тривалий період здійснення розрахунків або не надходження платежів від покупця продукції у встановлений термін. На випадок не надходження платежів від споживачів передбачається створення фонду ризику, або, інакше кажучи, резерву по сумнівних боргах підприємства. Сумнівним боргом вважається дебіторська заборгованість підприємства, яка не погашена в терміни, встановлені договорами, не забезпечена гарантіями. На стадії планування виручки це врахувати неможливо, тому підприємства, що визначають виручку з відвантаження, мають право утворювати резерв по сумнівних боргах, кошти якого обліковуються на окремому рахунку, і відносити надходять від дебіторів борги протягом року на рахунок резерву. Джерело утворення резерву - прибуток до її оподаткування.

3. Практична частина

На підставі фінансової звітності вашого підприємства необхідно оцінити фінансовий стан підприємства. Це передбачає аналіз наступних груп показників:

- Фінансові результати діяльності підприємства;

- Обсяг і структура майна;

- Платоспроможність (коефіцієнти ліквідності);

- Ефективність використання основних і оборотних коштів.

Використовуючи методи вертикального і горизонтального аналізу необхідно оцінити динаміку і напрямки зміни фінансового стану аналізованого підприємства.

Основний вид діяльності ТОВ «Юалстар» - промислове виробництво будівельних матеріалів (плитка керамічна облицювальна, плитка, керамічна для підлоги, мінераловатні вироби). Проведемо аналіз основних показників діяльності ТОВ «Юалстар» за 2006-2007 рр..
(Таблиця 1).

Таблиця 1. Основні показники господарської діяльності ТОВ «Юалстар» за 2006-2007 рр..