Фонетичні особливості наукового стилю. Для наукового стилю первинною формою є письмова. Музика, що наукова мова значною мірою відчуває вплив книжково-письмового її варіанту, так як більшість усних наукових виступів читається по заготовленому раніше письмового тексту. Така мова найчастіше монотонна і має малу виразністю, оскільки в ній відсутня емоційне забарвлення. Мова в дискусії відрізняється більшою емоційністю та експресивністю, вона майже не поступається художньої різноманітністю ритмомелодійних малюнків.
Стиль вимови у науковій мові книжковий, повний, з логічним виділенням смислових центрів. У ці особливості відбивається вимога ясності, точності, адекватності сприйняття значущості наукового тексту.
Лексико-фразеологічний склад наукового стилю. Лексико-фразеологічний склад наукового стилю з точки зору семантики можна розділити на три групи. До першої належать слова і вирази, властиві загальнонаціональному російській літературній мові і використовувані в книжкової мови з тим же значенням, яке закріпилося у мові. Вони складають основу лексики і фразеології книжного стилю, але не створюють його своєрідності. Наприклад: виконувати, розглядати, основи, досвід, результати та ін
До другої групи належать слова і вирази загальнонаціонального російської літературної мови, які в науковому стилі змінили свою семантику і стали термінами. Тому не сама їх наявність в тексті, а специфіка значення може служити вказівкою на приналежність тексту до наукового стилю, наприклад вживання слів мислення, прийменник, кора у виразах: «Мислення реалізується в мовленні»; «Привід-службова частина мови», «Земна кора схильна до коливань ».
До третьої групи належать спеціальні слова і поєднання, які ніде, крім як у науковій мові, не вживається. Сюди відноситься вузькоспеціальних і загальнонаукова термінологія, наприклад: вапнування, гранулювання, сфера, атмосфера, симптом, імпульс і ін
Морфологія наукової мови
Морфологія наукової мови. Характерна особливість наукового стилю - його узагальнено - абстрагує характер - проявляється у послідовному усунення таких морфологічних форм, які служать вираженню конкретності. Так, дієслово використовується головним чином у формі теперішнього часу недоконаного виду зі значенням постійного (позачасового) дії: іменник позначає предмет, на кожну частку діють сили з боку сусідніх часток, оксиди неметалів реагують з водою.
Характерна відсутність форм 1-ого та другого особи, що також пов'язане з усуненням конкретності.
Найбільш уживаними в науковій мові є іменники. Категорія числа іменників тут має свої особливості, пов'язані з необхідністю позначати безліч через один предмет (на тіло діють неврівноважені сили), а також позначає різновид ознаки, названі одним словом (кислоти, солі).
Частотний іменники, що позначають абстрактні поняття: величина, обсяг, можливість і ін
За употребительности прикметників науковий стиль перевершує усі інші стилі: у науковому стилі прикметники складають близько 13%, в діловому - близько 10%, в художньому - близько 7%, на розмовному - близько 3,5%.
Частотність прикметників пов'язана з використанням їх у складових термінах: вугільна кислота, складне речення, точковий маятник.
У науковому стилі частотних причастя всіх видо - часових форм.
Специфічною рисою наукового стилю є використання полнознаменательних слів у ролі прийменників: в міру, протягом, у разі, шляхом, за допомогою.
Специфіка слововживання наукової мови відображає її інтернаціональний характер: у ній частотних іншомовні коріння, приставки, суфікси: бікарбонат, мікрочастинка, антитіла, реніт.
Синтаксис наукового стилю. Із специфікою наукового мислення пов'язане переважання пропозицій, в яких конкретне обличчя мовця не вказується: безособові, невизначено - особисті, номінативні, пропозиції з іменним складеним присудком і нульовою зв'язкою.
У синтаксисі найбільш виразно проявляються такі риси наукової мови, як підкреслена логічність і зв'язність викладу думки. Ці якості знаходять відображення і в монтажі всього тексту, і у використанні різних засобів зв'язності.
У науковій мові численні і різноманітні за складом засоби зв'язку самостійних речень, абзаців, різних за величиною відрізків тексту. Для зв'язку речень та абзаців використовуються: лексичний повтор, вказівні та особисті займенники 3-ї особи, вступне слово так, таким чином, отже, нарешті; прислівники і прислівникові слова сюди, тоді, тут, тому, зараз, спочатку, після, вище; сполучники і, а, але, так, однак, але ж. Для зв'язку частин тексту вживаються спеціальні синтаксичні конструкції: розглянемо; необхідно підкреслити, що; можна довести, що; зрозуміли, що; як вже говорилося; як буде показано надалі.
Висновок
Отже, науковий стиль, відображаючи специфіку тієї сфери, яку він обслуговує, - сфери науки, у всіх лінгвістичних проявах відображає властиву цій сфері форму мислення. Він спрямований на реалізацію не тільки функції спілкування, а й функції пізнання, тому що в процесі розгортання мови відбувається доробка і впорядкування самої думки.
При підготовці даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.studentu.ru