Кандидат технічних наук І. Павленко (м. Таганрог).
Пишатися славою своїх предків не тільки можна, але і повинно. Не шанувати оної є ганебна малодушність.
А. С. Пушкін
Таганрог розташований на мису теплого і рибного Азовського моря. Тут з незапам'ятних часів були умови для життя людини і головне з них - джерела прісної води, протікала невелика річка. Недарма ще до Різдва Христового на північному березі мису влаштувалися практичні греки. Про це свідчать численні археологічні знахідки біля підніжжя Кам'яної сходи - історики пов'язують їх з легендарним містом Кремни, які належать до I тисячоліття до н. е..
До Росії мис відійшов у 1696 році, коли Петро I взяв Азов. Для царя-реформатора Азовське море стало довгоочікуваним виходом на широкі водні простори, а мис Таганов Ріг - найкращим місцем для першої російської військово-морської бази, покликаної цей вихід берегти і охороняти. Саме тут Петро вирішив будувати гавань, а для її захисту з берега - фортеця, названу Троїцької. За рішенням Боярської думи планували приступити до будівництва навесні 1697 року, а закінчити в квітні 1698-го. Однак з роботами вийшла затримка, і вони почалися лише в 1698 році.
Османська імперія, що володіла Азовом сотні років, звичайно ж не хотіла миритися з втратою північного Приазов'я, і тому в міцність мирного договору з Туреччиною не надто вірили. Особливо побоювалися її васала, кримського хана (землі за Міуському лиманом в документах того часу іменуються Кримської стороною). З 1701 року на будівництві укріплень і портових споруд постійно працювало кілька тисяч осіб: мобілізовані селяни, ув'язнені, полонені шведи, солдати гарнізону.
Щоб убезпечити гавань, крім Троїцької фортеці створювався потужний укріплений район: весь Міуський півострів відокремили від материка безперервним валом заввишки в три метри і довжиною близько восьми кілометрів. На кінцях цієї лінії звели невеликі фортеці - Павловську біля річки Міус (її вали добре збереглися на околиці села Гаївка) і Черепахінскую на березі моря (пониззя балки Велика Черепаха, район сучасного Металургійного заводу). При впадінні Міуський лиману в море, у Бегліцкой коси, побудували Семенівської фортецю. У фортецях і укріплення лінії розмістилися гарнізони, а по східному березі Міуський лиману, між Павлівської та Семенівської фортецями, розселили 500 сімей донських козаків, що склали Таганрозький козачий полк.
Всі нові фортеці були земляними. Такими їх будували не тільки через поспіх справи і відсутності на місці міцного каменю. Земляні укріплення добре витримували артилерійський вогонь: їх не можна розбити, а пошкодження гарнізон міг швидко виправити. По гребеню валів проходила невисока, складена з каменю "стіна загрудного бою" - захисники стріляли з-за неї, прикриті по груди.
Проте головною величезною роботою стало будівництво гавані і охороняв її з моря форту "Черепашка". Петро писав: "Гавань це початок і кінець флоту, без неї, чи є флот чи ні його, - все одно".
Конструкція молів і фундаменту форту, влаштованого на мілині в двох кілометрах від берега, на ті часи була найсучаснішою. Між рядами дубових паль, вбитих у морське дно, закладали дерев'яні ящики з камінням. Всього забили більше 30 000 паль і заклали понад 50 000 кубометрів каменю. Матеріали підвозили на возах і човнах, а всі будівельні і земляні роботи виконували вручну. Праця була в повному сенсі слова каторжною. Щорічно обсяги тільки земляних робіт становили сотні тисяч кубометрів грунту. Люди хворіли і помирали, їх заміняли новими - справа рухалася, і це виправдовувало все!
Один з головних організаторів будівництва, італійський капітан на російській службі, Матвій Сімонт повідомляв у Москву: "Влітку минулого 1705 року, вересня по 1 число, в Троїцькому Гавана побудована". Німецький генерал Христофор Герман Манштейн у своїх записках про Росію писав: "... Він (Петр. - І.П.) влаштував на Азовському морі в місцевості, іменованої Таганрог, прекрасну гавань, названу ним Трійця, в якій суду, пройшовши без вантажу гирлом Дону, під Азовом остаточно озброювалися і могли стояти зовсім безпечно. Все, що бачили цю гавань, зізнаються, що це одна з найкращих гаваней Європи ".
Хворів за своє дітище Петро I застерігає губернатора І. А. Толстого: "Прошу в тому, від чого, Боже борони, під нинішні годинник, обережність вчинити, як в Азові, так і особливо в Таган-Рогу, до оборони того місця. Сам , Ваша милість, зведемо, яке туркам Таганрог ".
Взимку і навесні 1709 року цар знаходився на півдні, в Воронежі, Азові і Таганрозі, які зміцнювалися на випадок нападу турків і кримчаків. Перед своїм виїздом з Таганрога до Полтави, де назрівала вирішальна битва зі шведами, Петро писав А. Д. Меншикова: "Се місце, яке перед десятьма літами порожнє поле бачили (про що сам зведена), нині за допомогою Божої неабиякий місто, купно з гаванню, знайшли, і хоча, де довго господар не був, і не всі справно, проте ж є що подивитися ". На честь закінчення будівництва гавані, верфі та міста, підкреслюючи особливі заслуги Матвія Сімонта, Петро 23 травня 1709 наказав адміралу Ф. М. Апраксіну виготовити пам'ятну медаль: "Прошу наказати зробити Матвію Сімонтову монету золоту з каменями ціною в ста три, і на одній стороні щоб була наша персона, а на іншій - гаван тутешній і підпис тут, що дана йому за труди Гавана ".
Побудувавши Таганрог, Росія отримала легку водну дорогу на кубанський берег Азовського моря, міцну опору в боротьбі з Кримським ханством, багато століть турбувала Росію з півдня, і перспективу в чорноморської та середземноморській торгівлі. На таганрозького верфі будувалися кораблі. Крім того воронезькі, хоперської і донські верфі постачали до Таганрога корпусу, які тут добудовувалися, оснащувалися і озброювалися. Потім кораблі, укомплектовані командами, несли бойову службу. У різні періоди створення Азовської флотилії, будівництва гаваней і фортець тут служили адмірали Ф. Я. Лефорт, Ф. М. Апраксин, П. П. Бредаль, Ф. А. Головін, Ф. А. Клокачев, А. Н. Сенявін, К. І. Крюйс, В. Я. Чичагов, Я. Ф. Сухотін, Д. Н. Сенявін, майбутній командор Вітус Берінг, майбутній адмірал Ф. Ф. Ушаков, тисячі офіцерів і матросів.
Перемога під Полтавою показала, що стараннями царя і його народу Росія вийшла в ряд наймогутніших країн Європи. Однак Північна війна (війна зі Швецією) на цьому не закінчилася. Незабаром виправдалися тривоги і з приводу південного сусіда. Підбурювана Англією, Францією і втекли до Стамбулу шведським королем Карлом XII Туреччина 20 листопада 1710 оголосила Росії війну. Ситуація для нашої країни склалася важка, стояла боротьба на два фронти з великими державами. Троїцька фортеця була повністю готова до зустрічі з ворогом, на її валах і бастіонах стояли 238 гармат, та ще понад 100 гармат - на молах гавані і у форті "Черепашка". У Таганрозької гавані базувався сильний флот, основу якого складали 70-гарматний "Сплячий лев", 60-гарматні "Гото-Предестинація" і "Шпага", 50-гарматні "Геркулес", "Скорпіон", "Ласка" та "Унія", 30-40-гарматні "Вількельчаг", "Дельфін", "Їжак", "Меркурій" і "З'єднання".
У 1711 році турки направили в Азовське море флот, але всі їх морські та десантні операції виявилися невдалими: росіяни переважали противника силою та вмінням. До нещастя, вирішальні події цієї війни відбулися не тут, а на берегах Дунаю і Прута, куди рушили дві російські угруповання під командуванням самого царя і фельдмаршала Б. П. Шереметєва. Волоський господар переметнувся до турків. Молдавський князь Кантемир не виконав домовленості про підготовку запасів продовольства і фуражу (головним чином через нашестя сарани, що спустошила край), і російські потрапили у скрутне становище. Були допущені і військові прорахунки. Врешті-решт армія виявилася притиснутою до річки Прут переважаючими силами ворога. Як пише історик С. М. Соловйов, проти 38 246 російських стояли 119 665 турків і 70 000 кримчаків. Тим не менш російські відбили штурм завдяки відмінній стрільбі своїх артилеристів. І яничари, зазнавши великих втрат, відмовилися продовжувати атаки. Мужність росіян і невпевненість турків зробили свою справу: пропозиція росіян про переговори противник прийняв. У хід пішла дипломатія, і замість беззастережної капітуляції, яку спочатку зажадав великий візир, було підписано так званий Прутський договір, за яким турки постачали російських провізією і фуражем і ті йшли.
Однак плата за такий результат виявилася надзвичайно високою. Довелося віддати Азов, знищити флот, зруйнувати всі зміцнення на берегах Азовського моря і платити кримцями щорічну данину. Росіяни врятували свої життя і честь, цар і цариця уникли полону, як і вищі сановники імперії, які були при армії, але багаторічні труди і жертви на Азовському морі пішли прахом. Прутський похід в Росії назвали "Прутський бідою". "Як не своєю рукою пишу, - повідомляв Петро Апраксіну, - потрібно турків задовольнити ... Таганрог розорити якомога ширше, одначе, не псуючи фундаменту, бо може Бог інакше зробить".
Гарнізон Троїцької фортеці з гарматами і припасами перевели в фортеця близько Черкасска (нині - станиця Старочеркаська), в хоперської, Тавровский і Ново-Павлівську фортеці. Тепер всі зусилля цар переніс на північ, де будувався Петербург, початок якому поклала земляна Петропавлівська фортеця, побудована в 1703 році. З моря вхід у Неву прикривала також земляна фортеця на острові Котлін (майбутня Кронштадтская фортеця) з висунутим в море глинобитною замком Кроншлот. У своїх початкових варіантах ці знамениті фортеці за розмірами і озброєння не перевершували Троїцьку на мису Таганський Ріг.
Приазов'ї перебувало під владою турків 24 роки. Азов вони намагалися зміцнювати, а Таганрог був покинутий. У ході чергової війни в 1736 році після чотиримісячної облоги російські знову оволоділи Азовом, зайняли вони і Таганрог. Відразу ж почалося відновлення фортеці. Однак Росію і на цей раз підвів її союзник - Австрія, яка уклала з Туреччиною сепаратний мир. Хоча за договором 1742 Азов, Таганрог і прилеглі території назавжди відійшли до Росії, всі відновлені зміцнення знову довелося вирубати. Росія не мала права мати на півдні військовий і комерційний флот. Торгівля на Чорному та Азовському морях могла вестися виключно на турецьких судах. Таганрогу не пощастило вдруге.
І тільки після переможної війни 1768-1774 років російські війська повернулися на цю землю остаточно. Троїцьку фортецю швидко відновили на старих фундаментах. Від неї почав рости місто (це наочно демонструє план 1808 року). Гавань стала базою для створення Азовської флотилії. У відповідному указі (листопад 1769) Катерина II говорить: "Таганрозький гавань віддаємо ми зовсім у відомство віце-адмірала Сенявіна з тим, щоб ону поставити в такий стан, щоб вона могла служити притулком судам, так і для побудови оних, а тим паче галер та інших судів ... і щоб у майбутню кампанію 1770 флотилія під оной вже зимувати могла ... "
В особистому листі А. Н. Сенявіна імператриця уточнює завдання на 1770 рік: "Головний предмет майбутнього року на Азовському морі, здається, бути повинен для закриття новозаведенних фортець, щоб зробити напад на Керч і Тамань і заволодіти цими фортецями, щоб через те отримати Зунд (протока) Чорного моря в свої руки і тоді нашим судам вільно буде крейсували до самого Царгородського каналу і до гирла Дунаю ".
У кінці квітня 1771 А. Н. Сенявін повідомляв президенту Адміралтейської колегії графу І. Г. Чернишову: "При всій моїй нудьги і досади, що флот ще не готовий, Ваше сіятельство, уявіть моє задоволення бачити з 87-футовий висоти стоять перед гаванню (Та де ж? У Таганрозі!) суду під військовим російським імператорським прапором, чого з часів Петра Великого ... тут не бачили ". А наприкінці травня 1771 під командою Сенявіна перебував вже 21 корабель з 450 знаряддями і 3300 членами екіпажів. У червні Азовська флотилія підтримувала взяття Перекопу, фортець Керч і Єнікале, відбивала спроби турецького флоту блокувати просування російських по східному березі Криму і забезпечувала інші дії армії генерала В. І. Долгорукова.
У тому ж році флотилія перебазувалася з Таганрога до Керчі. Будівництво військових кораблів незабаром перенесли до Херсона, а Таганрог перетворився на купецький портове місто. У його історії був ще один епізод, пов'язаний з царським прізвищем: у листопаді 1825 року від застуди (за іншою версією - від менінгіту) в Таганрозі раптово помер російський імператор Олександр I.
І хто не знає в Росії, що саме в Таганрозі в 1860 році народився майбутній великий письменник Антон Павлович Чехов. Тут він провів свої дитячі та юнацькі роки.
Частина міста, розташована на мису, значною мірою зберегла старовинний вигляд: неширокі вулиці, що розходяться променями від колишньої фортеці, дерева і квіти вздовж тротуарів, будівлі XIX століття, побудовані в стилі так званого південного ампіру (характерні нерозчленовані глухі стіни, до яких прибудовано портики і колонади з пишними ліпними прикрасами). На мисі - пам'ятник Петру I скульптора М. М. Антокольського (відкритий в 1903 році).
Вихід в Азовське море коштував Росії величезних зусиль. Азов брали штурмом і облогою три рази і два рази віддавали (але не в бою, а за договорами). Троїцьку фортецю будували тричі і два рази знищували власними руками. Були жорстокі бої, але багато більше - важкої праці. І все одно - перемога! Ми повинні знати і пам'ятати праці, силу і завзятість наших предків - Петра Великого, його наступників, соратників, офіцерів, матросів і солдатів, донських козаків, майстрів і робітників. Ми живемо в країні, створеній їх волею, потом і кров'ю.