МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІНАНСІВ, ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ, МЕНЕДЖМЕНТУ І БІЗНЕСУ
Контрольна роботаз дисципліни
«Ринок фінансових послуг»
Виконала
студентка ____курса
ЗФО_______ гр. ____
__________________
Викладач:
_________________
_________________
Сімферополь, 2004
План
1. Стратегія підвищення прозорості на ринку фінансових послуг.
2. Шляхи реалізації стратегії забезпечення прозорості фінансових послуг.
Список використаної літератури
1. Стратегія підвищення прозорості на ринку фінансових послуг.
2. Шляхи реалізації стратегії забезпечення прозорості фінансових послуг.
Список використаної літератури
1. Стратегія підвищення прозорості на ринку фінансових послуг
Проблеми підвищення прозорості ринку фінансових послуг пов'язані в першу чергу з наданням реальної інформації у сфері ринку фінпослуг, тобто забезпечення реальними звітними даними зацікавлених сторін і перевіряючих органів.
Питання довіри вкладників і кредиторів банківських установ у великій мірі залежить від наявності об'єктивної та доступної інформації про фінансовий стан банків у вкладників, кредиторів та інших учасників кредитних відносин.
У ринковому середовищі існують такі дисциплінують механізми, які через розкриття інформації про реальний стан банку підсилюють ступінь нагляду за банківськими установами і зміцнюють надійність банківської системи.
Одним з таких механізмів є самодісціплінірованіе банку, що передбачає розкриття банком докладної інформації про свій фінансовий стан. Ринкові механізми будуть заохочувати банки, які ефективно здійснюють свою фінансову діяльність, і карати ті, які допускають неефективне управління активами банку. Органи нагляду у високому ступені зацікавлені в підвищенні публічної прозорості банківських установ і повинні заохочувати розкриття банками інформації про свій фінансовий стан перед учасниками ринку.
Взаємодоповнення пруденційного (розсудливого) нагляду і ринкової дисципліни є вирішальним чинником забезпечення стабільності, як окремих банківських установ, так і банківської системи в цілому.
Підвищення прозорості фінансової установи має такі позитивні риси:
· Дозволяє більш точно оцінити фінансовий стан банку, його сильні і слабкі сторони;
· Підвищує рівень довіри до банківської установи;
· Показує якість управління прийнятими ризиками;
· Знімає невпевненість і сумніви інших учасників ринку при прийнятті рішень;
Наявність у кредиторів інформації про сильні і слабкі сторони банку дозволяє їм страхувати свої ризики шляхом зміни умов кредитних договорів, скорочення термінів погашення заборгованості та здійснення більш частого і глибокого аналізу фінансового стану банківської установи - позичальника.
Підвищення рівня довіри до банківської установи є особливо важливим фактором в інформаційних війнах, які періодично виникають між банками - конкурентами. Володіння учасниками ринку повними і достовірними даними про фінансовий стан банку знижує можливість його поразки поширюваної конкурентами негативною інформацією через засоби масової інформації, наслідком якої в умовах відсутності інформації може бути крах банківської установи.
Надання достовірної інформації потенційним кредиторам також дозволяє банківській установі легше залучати фінансові кошти для підтримки короткострокової ліквідності та інвестиційної діяльності, що є невід'ємним чинником стабільності його роботи
Основні питання, що підлягають до розкриття банком можуть бути наступного змісту:
· Загальні фінансові характеристики банку (обсяг і структура активів і пасивів банку, рівень доходів і витрат);
· Інформація про структуру та адекватності капіталу банку;
· Інформація про ліквідність банку;
· Інформація про властивих банку ризики (кредитному, ринковому, операційному, юридичному, ризик ліквідності та інших), а також про якість їх моніторингу та контролю;
· Інформація про керівництво і акціонерів банку;
· Інформація про суму резервів банку для відшкодування кредитних та інших потенційних втрат.
Так як цифрові показники не завжди можуть відобразити позитивні чи негативні сторони в роботі банку, банк повинен розкривати інформацію про своїх внутрішніх положеннях та процедурах щодо затвердження витрат, методів оцінки адекватності капіталу, активів і зобов'язань, забезпечення за кредитами. Таке розкриття має допомогти учасникам ринку оцінити якість управління адекватністю активів і капіталу банку, а також в оцінці управління іншими ризиками.
Інформація про стан банківського капіталу і властивих йому ризики дозволяє прогнозувати, чи буде здатний банк підтримувати платоспроможність під час кризових явищ. Прозорість банку щодо специфічних ризиків, які присутні в балансовій і позабалансової діяльності, а також оцінка схильності до прийняття цих ризиків, забезпечують учасників ринку інформацією про майбутньої стабільності банку при змінах в ринкових умовах.
З урахуванням високої динамічності фінансових ринків, в яких працюють банки, вплив зростання конкуренції та технологічних інновацій специфіка банківських ризиків може змінюватися дуже швидко. При цьому користувачам фінансової інформації слід вимірювати ризики, які залишаються значними протягом тривалого часу і які точно відображають чутливість банку до змін ринкових умов.
Банк повинен також розкривати інформацію про коефіцієнти капіталу, розрахованих з урахуванням ризиків відповідно до Базельською угодою про достатність капіталу та інших наглядових і регулятивних стандартів за капіталом.
При розгляді кожного окремого ризику установа повинна представляти як якісні (наприклад, стратегію менеджменту), так і кількісні (наприклад, стан капіталу) характеристики ризиків. Порівняльна інформація з даними за попередні роки надає користувачеві фінансової звітності можливість побачити тенденції зміни основних ризиків.
Інформація, яка розкривається, повинна в першу чергу забезпечувати чітку картину можливості банківської установи витримувати втрати за кредитними операціями або зміни економічної ситуації на ринку, що особливо актуально в умовах мінливості фінансових ринків в Україні.
Базельським комітетом з банківського нагляду рекомендовано також розкриття інформації про внутрішніх положеннях з бухгалтерського обліку. Проте в Україні цей аспект менш актуальне, тому що в країні діють більш жорсткі і чіткі бухгалтерські стандарти, встановлені нормативними актами Національного банку України, яких дотримуються всі комерційні банки. Таким чином, відхилення, пов'язані з відмінностями методик бухгалтерського обліку усередині банків, практично неможливі за основними банківськими операціями. Проте деякі особливості бухгалтерського обліку, якщо вони можуть вплинути на загальну оцінку фінансового стану банку, також повинні бути публічно розкриті.
Органи нагляду повинні дотримуватися концепції заохочення розкриття будь-якої іншої інформації про роботу банку, яка дозволяє учасникам ринку найбільш повно і адекватно оцінити його стан.
Використовуваний в розвинених країнах досвід використання моделі публічної звітності вимагає додаткового аналізу для посилення ступеня її впливу на ринкову дисципліну.
Найбільш важливим елементом використання моделі публічно звітності є не лише фізична доступність інформації про банківський установі, а й ступінь її розуміння. Таким чином, ефективність дії моделі публічної звітності прямо пропорційна не тільки обсягу інформації, але й обсягом учасників ринку, яким ця інформація зрозуміла.
Банки, які відчувають фінансові труднощі можуть надавати інформацію таким чином, що вона буде зрозуміла тільки вузькому колу фахівців. У цьому випадку ефективність використання моделі публічної звітності буде менш ефективна, тому що інформація про фінансову установу банку не буде зрозуміла багатьом звичайним вкладникам, які не володіють спеціальними фінансовими та банківськими знаннями, однак вплив яких, на банківські установа може, бути досить вагомим.
Ключовим моментом аналізу роботи моделі публічної звітності може бути розгляд таких форм розкриття інформації про банківській установі, які дозволяють оцінювати ефективність його роботи навіть тих учасників ринку, які не мають спеціальної освіти, тобто звичайним громадянам, частка яких в пасивах деяких банківських установ перевищує 50%.
Розкриття інформації про роботу банку може відбуватися через пресу, телебачення, комп'ютерні системи Банк-Клієнт, електронну пошту Національного банку України, а також через розповсюдження прес-релізів та Інтернет.
Перевагою Інтернету є можливість постійного оновлення та доповнення інформації, недоліком - вузьке коло одержувачів інформації, пов'язаний з недостатнім поширенням мережі Інтернет в Україну. Перевагою прес-релізів є можливість адресної доставки інформації безпосередньо вкладникам, кредиторам і іншим учасникам ринку. Преса та телебачення дозволяє охопити найбільш широке коло одержувачів інформації, однак висока вартість розміщення інформації в пресі та на телебаченні не дозволяє довести всю інформацію в необхідному обсязі. В Україні найбільш доступним і зручним способом ознайомлення вкладників є наявність інформації в установах самого банку, доступ до якої можливий, наприклад, через спеціальні бюлетені або інформаційні комп'ютерні системи, що знаходяться в приміщеннях банку.
З урахуванням економічної ситуації в Україні слід відзначити доцільність доповнення моделі публічної звітності або ринкової самодисципліни опублікуванням інформації про банк не тільки самим банком, а й органами нагляду, що більшою мірою наділяє впевненістю учасників ринку в достовірності отриманих відомостей про банки-контрагентів. З боку органів нагляду повинна розкриватися підтверджена інформація про якість капіталу, структурі й обсягах якісних активів, загальної платоспроможності.
Саме ці аспекти фінансового стану банку можуть мати різні оцінки з боку самого банку і органів нагляду, так як після інспекції органи нагляду проводять перекласифікацію кредитного портфеля, капіталу та активів банку з урахуванням їх якості. У зв'язку з цим інше значення набувають і інші важливі показники банку, як, наприклад його платоспроможність.
Незважаючи на те, що як самостійна модель банківського нагляду модель публічної звітності в більшості країн, що мають власні великі банки, не застосовується, її можна використовувати як додатковий засіб самодісціплінірованія банківського ринку. Використання елементів цієї моделі в умовах Україна в даний час є необхідною умовою підвищення прозорості комерційних банків для забезпечення надійності роботи банківської системи України в цілому.
Підвищення прозорості комерційних банків робить також позитивний вплив на проведення стійкою монетарної політики, оскільки можливість спостерігати за реальним станом банків дає можливість уникнути ажіотажних і спекулятивних стрибків курсів іноземних валют і процентних ставок у комерційних банках.
Крім того, ряд сучасних досліджень показали, що результати виїзного інспектування банку застарівають дуже швидко, і використання публічних матеріалів про фінансовий стан банку може бути найкращим індикатором можливого банківського краху, ніж рейтингові оцінки CAMEL більш ніж піврічної давності.
Зрозуміло, що дані про фінансову інформації повинні бути доступні не тільки клієнтам, вкладникам та інвесторів банківської системи. Аналогічні стратегії повинні бути реалізовані в страховому бізнесі, в інвестиційних компаніях та фондах, різних установах, що діють на ринку фінансових послуг. У наступному підрозділі розглянемо на прикладі тієї ж банківської системи процес реалізації прозорості у фінансовій сфері економіки держави.
2. Шляхи реалізації стратегії забезпечення прозорості фінансових послуг
Головною проблемою залишається те, що в умовах роз'єднаності ринку, наявності у кожного відомства-регулятора своїх регульованих фінансових інститутів відбувався процес паралельного створення необхідних для функціонування кожного сектору фінансового ринку нормативних документів. Підготовлені різними відомствами-регуляторами нормативні акти, якщо й прямо не суперечать один одному, то в будь-якому випадку не утворюють єдиної нормативної бази, чим створюють істотні проблеми учасникам фінансового ринку.
Цілі і принципи діяльності всіх фінансових інститутів розвитку, що передбачають участь держави у перерозподілі, диверсифікації ризиків і створення умов вирівнювання економічної діяльності та соціальних процесів (і використовуються ними інструменти), повинні бути переосмислені і в тих випадках, де необхідно, уніфіковані. Методологічні підходи, що випливають з загальноекономічних завдань, повинні бути єдиними і, враховуючи ситуацію, вже сьогодні високий ступінь залученості фінансових інститутів у реалізацію поставлених завдань, повинні бути розроблені в досить стислі терміни.
Стратегія діяльності цих учасників фінансового ринку повинна стати складовою частиною загальної державної стратегії розвитку системи фінансової інфраструктури.
Причому їх формування і законодавче забезпечення (як і повністю приватних комерційних фінансових інститутів) повинно досягти того рівня, при якому вони стануть інструментом для реалізації завдань програми соціально-економічного розвитку і позбавлять державу від прямого бюджетного фінансування. При цьому, очевидно, що бюджетна ефективність не може стати єдиним критерієм їх діяльності і буде потрібно збалансований облік додаткових економічних і соціальних чинників.
Для реалізації стратегії прозорості фінансових послуг можливі заходи наступного характеру:
· Уніфікація наглядових вимог до ідентичних (схожим) інститутам на різних сегментах фінансового ринку
· Перехід до переважного здійсненню відомствами-регуляторами наглядових функцій (нагляд за виконанням законодавства та розкриттям інформації).
· Перенесення регулюючої (правовстановлюючої) функції на рівень законодавства або до актів Уряду дозволить вивільнити ресурси відомств-регуляторів для виконання наглядових функцій з відходом від оцінки стану учасника фінансового ринку за формальними ознаками на користь використання експертних оцінок.
· Збільшення ролі саморегулювання і скорочення масштабу відомчого регулювання в рамках єдиної системи регулювання фінансового ринку. Даний крок дозволить доповнити і деталізувати реформоване законодавство (наприклад, обсяг норм саморегулювання в США значно більше норм, встановлених державними регулюючими органами, велика частина з яких - адресні розпорядження наглядового органу)
· Державне регулювання і нагляд інституційних інвесторів і організованого фінансового ринку (бірж) повинні бути сконцентровані в певних Урядом єдиних відомствах-регуляторах (наприклад, валютні біржі, фондові біржі та товарні біржі, страховики, інвестиційні фонди та відповідні їм органи нагляду на державному рівні)
· Опрацювання та вирішення питань лібералізації фінансового ринку для іноземних учасників (при отриманні ними статусу резидента) з одночасною побудовою конкурентоспроможного національного фінансового ринку (конкурентоспроможні інститути, інструменти, оподаткування та регулювання) по відношенню до зарубіжних ринків
· Постановка питання про можливість в перспективі створення на фінансовому ринку мегарегулятора / меганадзорного органу (крім Уряду України) або будь-якої іншої форми координації дій відомств-регуляторів фінансового ринку.
Проблеми підвищення прозорості ринку фінансових послуг пов'язані в першу чергу з наданням реальної інформації у сфері ринку фінпослуг, тобто забезпечення реальними звітними даними зацікавлених сторін і перевіряючих органів.
Питання довіри вкладників і кредиторів банківських установ у великій мірі залежить від наявності об'єктивної та доступної інформації про фінансовий стан банків у вкладників, кредиторів та інших учасників кредитних відносин.
У ринковому середовищі існують такі дисциплінують механізми, які через розкриття інформації про реальний стан банку підсилюють ступінь нагляду за банківськими установами і зміцнюють надійність банківської системи.
Одним з таких механізмів є самодісціплінірованіе банку, що передбачає розкриття банком докладної інформації про свій фінансовий стан. Ринкові механізми будуть заохочувати банки, які ефективно здійснюють свою фінансову діяльність, і карати ті, які допускають неефективне управління активами банку. Органи нагляду у високому ступені зацікавлені в підвищенні публічної прозорості банківських установ і повинні заохочувати розкриття банками інформації про свій фінансовий стан перед учасниками ринку.
Взаємодоповнення пруденційного (розсудливого) нагляду і ринкової дисципліни є вирішальним чинником забезпечення стабільності, як окремих банківських установ, так і банківської системи в цілому.
Підвищення прозорості фінансової установи має такі позитивні риси:
· Дозволяє більш точно оцінити фінансовий стан банку, його сильні і слабкі сторони;
· Підвищує рівень довіри до банківської установи;
· Показує якість управління прийнятими ризиками;
· Знімає невпевненість і сумніви інших учасників ринку при прийнятті рішень;
Наявність у кредиторів інформації про сильні і слабкі сторони банку дозволяє їм страхувати свої ризики шляхом зміни умов кредитних договорів, скорочення термінів погашення заборгованості та здійснення більш частого і глибокого аналізу фінансового стану банківської установи - позичальника.
Підвищення рівня довіри до банківської установи є особливо важливим фактором в інформаційних війнах, які періодично виникають між банками - конкурентами. Володіння учасниками ринку повними і достовірними даними про фінансовий стан банку знижує можливість його поразки поширюваної конкурентами негативною інформацією через засоби масової інформації, наслідком якої в умовах відсутності інформації може бути крах банківської установи.
Надання достовірної інформації потенційним кредиторам також дозволяє банківській установі легше залучати фінансові кошти для підтримки короткострокової ліквідності та інвестиційної діяльності, що є невід'ємним чинником стабільності його роботи
Основні питання, що підлягають до розкриття банком можуть бути наступного змісту:
· Загальні фінансові характеристики банку (обсяг і структура активів і пасивів банку, рівень доходів і витрат);
· Інформація про структуру та адекватності капіталу банку;
· Інформація про ліквідність банку;
· Інформація про властивих банку ризики (кредитному, ринковому, операційному, юридичному, ризик ліквідності та інших), а також про якість їх моніторингу та контролю;
· Інформація про керівництво і акціонерів банку;
· Інформація про суму резервів банку для відшкодування кредитних та інших потенційних втрат.
Так як цифрові показники не завжди можуть відобразити позитивні чи негативні сторони в роботі банку, банк повинен розкривати інформацію про своїх внутрішніх положеннях та процедурах щодо затвердження витрат, методів оцінки адекватності капіталу, активів і зобов'язань, забезпечення за кредитами. Таке розкриття має допомогти учасникам ринку оцінити якість управління адекватністю активів і капіталу банку, а також в оцінці управління іншими ризиками.
Інформація про стан банківського капіталу і властивих йому ризики дозволяє прогнозувати, чи буде здатний банк підтримувати платоспроможність під час кризових явищ. Прозорість банку щодо специфічних ризиків, які присутні в балансовій і позабалансової діяльності, а також оцінка схильності до прийняття цих ризиків, забезпечують учасників ринку інформацією про майбутньої стабільності банку при змінах в ринкових умовах.
З урахуванням високої динамічності фінансових ринків, в яких працюють банки, вплив зростання конкуренції та технологічних інновацій специфіка банківських ризиків може змінюватися дуже швидко. При цьому користувачам фінансової інформації слід вимірювати ризики, які залишаються значними протягом тривалого часу і які точно відображають чутливість банку до змін ринкових умов.
Банк повинен також розкривати інформацію про коефіцієнти капіталу, розрахованих з урахуванням ризиків відповідно до Базельською угодою про достатність капіталу та інших наглядових і регулятивних стандартів за капіталом.
При розгляді кожного окремого ризику установа повинна представляти як якісні (наприклад, стратегію менеджменту), так і кількісні (наприклад, стан капіталу) характеристики ризиків. Порівняльна інформація з даними за попередні роки надає користувачеві фінансової звітності можливість побачити тенденції зміни основних ризиків.
Інформація, яка розкривається, повинна в першу чергу забезпечувати чітку картину можливості банківської установи витримувати втрати за кредитними операціями або зміни економічної ситуації на ринку, що особливо актуально в умовах мінливості фінансових ринків в Україні.
Базельським комітетом з банківського нагляду рекомендовано також розкриття інформації про внутрішніх положеннях з бухгалтерського обліку. Проте в Україні цей аспект менш актуальне, тому що в країні діють більш жорсткі і чіткі бухгалтерські стандарти, встановлені нормативними актами Національного банку України, яких дотримуються всі комерційні банки. Таким чином, відхилення, пов'язані з відмінностями методик бухгалтерського обліку усередині банків, практично неможливі за основними банківськими операціями. Проте деякі особливості бухгалтерського обліку, якщо вони можуть вплинути на загальну оцінку фінансового стану банку, також повинні бути публічно розкриті.
Органи нагляду повинні дотримуватися концепції заохочення розкриття будь-якої іншої інформації про роботу банку, яка дозволяє учасникам ринку найбільш повно і адекватно оцінити його стан.
Використовуваний в розвинених країнах досвід використання моделі публічної звітності вимагає додаткового аналізу для посилення ступеня її впливу на ринкову дисципліну.
Найбільш важливим елементом використання моделі публічно звітності є не лише фізична доступність інформації про банківський установі, а й ступінь її розуміння. Таким чином, ефективність дії моделі публічної звітності прямо пропорційна не тільки обсягу інформації, але й обсягом учасників ринку, яким ця інформація зрозуміла.
Банки, які відчувають фінансові труднощі можуть надавати інформацію таким чином, що вона буде зрозуміла тільки вузькому колу фахівців. У цьому випадку ефективність використання моделі публічної звітності буде менш ефективна, тому що інформація про фінансову установу банку не буде зрозуміла багатьом звичайним вкладникам, які не володіють спеціальними фінансовими та банківськими знаннями, однак вплив яких, на банківські установа може, бути досить вагомим.
Ключовим моментом аналізу роботи моделі публічної звітності може бути розгляд таких форм розкриття інформації про банківській установі, які дозволяють оцінювати ефективність його роботи навіть тих учасників ринку, які не мають спеціальної освіти, тобто звичайним громадянам, частка яких в пасивах деяких банківських установ перевищує 50%.
Розкриття інформації про роботу банку може відбуватися через пресу, телебачення, комп'ютерні системи Банк-Клієнт, електронну пошту Національного банку України, а також через розповсюдження прес-релізів та Інтернет.
Перевагою Інтернету є можливість постійного оновлення та доповнення інформації, недоліком - вузьке коло одержувачів інформації, пов'язаний з недостатнім поширенням мережі Інтернет в Україну. Перевагою прес-релізів є можливість адресної доставки інформації безпосередньо вкладникам, кредиторам і іншим учасникам ринку. Преса та телебачення дозволяє охопити найбільш широке коло одержувачів інформації, однак висока вартість розміщення інформації в пресі та на телебаченні не дозволяє довести всю інформацію в необхідному обсязі. В Україні найбільш доступним і зручним способом ознайомлення вкладників є наявність інформації в установах самого банку, доступ до якої можливий, наприклад, через спеціальні бюлетені або інформаційні комп'ютерні системи, що знаходяться в приміщеннях банку.
З урахуванням економічної ситуації в Україні слід відзначити доцільність доповнення моделі публічної звітності або ринкової самодисципліни опублікуванням інформації про банк не тільки самим банком, а й органами нагляду, що більшою мірою наділяє впевненістю учасників ринку в достовірності отриманих відомостей про банки-контрагентів. З боку органів нагляду повинна розкриватися підтверджена інформація про якість капіталу, структурі й обсягах якісних активів, загальної платоспроможності.
Саме ці аспекти фінансового стану банку можуть мати різні оцінки з боку самого банку і органів нагляду, так як після інспекції органи нагляду проводять перекласифікацію кредитного портфеля, капіталу та активів банку з урахуванням їх якості. У зв'язку з цим інше значення набувають і інші важливі показники банку, як, наприклад його платоспроможність.
Незважаючи на те, що як самостійна модель банківського нагляду модель публічної звітності в більшості країн, що мають власні великі банки, не застосовується, її можна використовувати як додатковий засіб самодісціплінірованія банківського ринку. Використання елементів цієї моделі в умовах Україна в даний час є необхідною умовою підвищення прозорості комерційних банків для забезпечення надійності роботи банківської системи України в цілому.
Підвищення прозорості комерційних банків робить також позитивний вплив на проведення стійкою монетарної політики, оскільки можливість спостерігати за реальним станом банків дає можливість уникнути ажіотажних і спекулятивних стрибків курсів іноземних валют і процентних ставок у комерційних банках.
Крім того, ряд сучасних досліджень показали, що результати виїзного інспектування банку застарівають дуже швидко, і використання публічних матеріалів про фінансовий стан банку може бути найкращим індикатором можливого банківського краху, ніж рейтингові оцінки CAMEL більш ніж піврічної давності.
Зрозуміло, що дані про фінансову інформації повинні бути доступні не тільки клієнтам, вкладникам та інвесторів банківської системи. Аналогічні стратегії повинні бути реалізовані в страховому бізнесі, в інвестиційних компаніях та фондах, різних установах, що діють на ринку фінансових послуг. У наступному підрозділі розглянемо на прикладі тієї ж банківської системи процес реалізації прозорості у фінансовій сфері економіки держави.
2. Шляхи реалізації стратегії забезпечення прозорості фінансових послуг
Головною проблемою залишається те, що в умовах роз'єднаності ринку, наявності у кожного відомства-регулятора своїх регульованих фінансових інститутів відбувався процес паралельного створення необхідних для функціонування кожного сектору фінансового ринку нормативних документів. Підготовлені різними відомствами-регуляторами нормативні акти, якщо й прямо не суперечать один одному, то в будь-якому випадку не утворюють єдиної нормативної бази, чим створюють істотні проблеми учасникам фінансового ринку.
Цілі і принципи діяльності всіх фінансових інститутів розвитку, що передбачають участь держави у перерозподілі, диверсифікації ризиків і створення умов вирівнювання економічної діяльності та соціальних процесів (і використовуються ними інструменти), повинні бути переосмислені і в тих випадках, де необхідно, уніфіковані. Методологічні підходи, що випливають з загальноекономічних завдань, повинні бути єдиними і, враховуючи ситуацію, вже сьогодні високий ступінь залученості фінансових інститутів у реалізацію поставлених завдань, повинні бути розроблені в досить стислі терміни.
Стратегія діяльності цих учасників фінансового ринку повинна стати складовою частиною загальної державної стратегії розвитку системи фінансової інфраструктури.
Причому їх формування і законодавче забезпечення (як і повністю приватних комерційних фінансових інститутів) повинно досягти того рівня, при якому вони стануть інструментом для реалізації завдань програми соціально-економічного розвитку і позбавлять державу від прямого бюджетного фінансування. При цьому, очевидно, що бюджетна ефективність не може стати єдиним критерієм їх діяльності і буде потрібно збалансований облік додаткових економічних і соціальних чинників.
Для реалізації стратегії прозорості фінансових послуг можливі заходи наступного характеру:
· Уніфікація наглядових вимог до ідентичних (схожим) інститутам на різних сегментах фінансового ринку
· Перехід до переважного здійсненню відомствами-регуляторами наглядових функцій (нагляд за виконанням законодавства та розкриттям інформації).
· Перенесення регулюючої (правовстановлюючої) функції на рівень законодавства або до актів Уряду дозволить вивільнити ресурси відомств-регуляторів для виконання наглядових функцій з відходом від оцінки стану учасника фінансового ринку за формальними ознаками на користь використання експертних оцінок.
· Збільшення ролі саморегулювання і скорочення масштабу відомчого регулювання в рамках єдиної системи регулювання фінансового ринку. Даний крок дозволить доповнити і деталізувати реформоване законодавство (наприклад, обсяг норм саморегулювання в США значно більше норм, встановлених державними регулюючими органами, велика частина з яких - адресні розпорядження наглядового органу)
· Державне регулювання і нагляд інституційних інвесторів і організованого фінансового ринку (бірж) повинні бути сконцентровані в певних Урядом єдиних відомствах-регуляторах (наприклад, валютні біржі, фондові біржі та товарні біржі, страховики, інвестиційні фонди та відповідні їм органи нагляду на державному рівні)
· Опрацювання та вирішення питань лібералізації фінансового ринку для іноземних учасників (при отриманні ними статусу резидента) з одночасною побудовою конкурентоспроможного національного фінансового ринку (конкурентоспроможні інститути, інструменти, оподаткування та регулювання) по відношенню до зарубіжних ринків
· Постановка питання про можливість в перспективі створення на фінансовому ринку мегарегулятора / меганадзорного органу (крім Уряду України) або будь-якої іншої форми координації дій відомств-регуляторів фінансового ринку.
Список використаних джерел
1. Зюнькін А.Г., Фінансове право, К: МАУП, 2002
2. Калина А.В., Кощеєв А.А., Робота сучасного комерційного банку, К: МАУП, 20033. Костюченко О.В., Банківське право, К: МАУП, 1999
4. Клименко І., Дефіцит адекватності / / Компаньон № 3, 20035. Вітчизняні банки збільшують темпи зростання основних показників / / Компаньон № 2,
6. Яценюк А.П., Роль банківського сектора в економіці України / / Актуальні проблеми економіки № 11, 2003.