РОСІЙСКA МОВА ПОЧАТКУ ХХI СТОЛІТТЯ
1. Російська мова радянського періоду і сучасна мовна ситуація.
Історичні події ХХ століття не могли не вплинути на історію російської мови. Звичайно, система мови за одне століття не змінилася - суспільні події не впливають на будову мови. Змінилася мовна практика розмовляють російською мовою, збільшилася кількість володіють російською мовою, змінився склад слів в окремих областях словника, змінилися стилістичні властивості деяких слів та зворотів мови. Ці зміни в практиці користування мовою, в стилях мови викликані найбільшими громадськими подіями часів становлення і падіння радянського суспільно-політичного ладу.
Радянський період в історії Росії почався подіями жовтня 1917 року і закінчився подіями серпня 1991 року.
Особливості російської мови радянського часу почали складатися раніше 1917 року - в період? світової війни і остаточно оформилися в 20-ті роки ХХ століття.
Зміни в лексиці і стилістиці російської мови, пов'язані з розкладом і падінням радянського ладу почалися приблизно в 1987-88 роках і продовжуються по теперішній час.
Цікаво відзначити, що падіння радянського ладу супроводжувалося такими тенденціями в мовній практиці суспільства, які багато в чому нагадують соціально-мовні зміни 20-их років.
Як 20-ті, так і 90-ті роки ХХ століття характеризуються:
політизацією мови;
яскраво вираженим оцінним ставленням до слів;
перетворенням багатьох слів в символи приналежності людини до певної суспільно-політичної групи;
розхитуванням мовних норм у масовому вжитку й мови помітних громадських діячів;
зростанням взаємного непорозуміння між різними соціальними групами.
Особливості мови радянського часу і тенденції, викликані змінами в суспільстві після 1991 року, безпосередньо впливають на сучасний стан російської мови. Тому розібратися в проблемах мовної культури сучасного суспільства можна лише на основі аналізу особливостей російської мови радянського часу.
Ці особливості виникали в мовленні партійних керівників і активістів, розповсюджувалися через
газети;
доповіді на зборах;
постанови та накази;
спілкування з відвідувачами установ
і ставали мовними зразками для широких (у перші роки радянської влади - неписьменних і малограмотних) верств населення. З офіційної мови багато слів і обороти переходили в розмовно-побутову мову. У зворотному напрямку - з просторіччя і жаргонів - у мова постанов, доповідей, наказів проникали слова, характерні для низького стилю і особливості мови неграмотних людей. Таке становище характерно для 20-их років, потім мовна практика змінилася в бік зміцнення літературних норм, виріс освітній рівень керівників і всього населення, проте самі норми радянського офіційно-ділового та публіцистичного стилів увійшли в суперечність з історичними культурними традиціями російської мови.
2. Граматичні особливості російської мови радянського часу
Граматичні особливості мови радянського часу складаються в невідповідно використанні деяких можливостей граматичної системи російської мови. Вони характерні для книжково-писемної мови, розмовна мова була вільна від зловживань у граматиці, хоча деякі канцелярські звороти могли проникати і в розмовну мову.
Типовими граматичними вадами мови були наступні:
втрата глагольности пропозиції, заміна дієслів іменами (поліпшення, вдосконалення, підвищення, в одному з виступів на зборах - невихождаемость);
перетворення самостійних слів у формально-службові, у тому числі
дієслів (зробили спробу, вести боротьбу, підходити до обліку),
іменників (завдання, питання, справа, робота, лінія, зміцнення, посилення, поглиблення, будівництво),
прислівників (надзвичайно, значно);
нагромадження однакових відмінків (можливість задерживающего впливу оподаткування доходу);
часте використання найвищому ступені прикметників (найбільший, якнайшвидший, чудовий);
неправильне узгодження і керування;
неправильний порядок слів;
шаблонні обороти, викликають непотрібне уособлення абстрактних іменників.
Прикладами шаблонних оборотів з абстрактними іменниками в якості підлягають є наступні пропозиції:
Поглиблення кризи змушує оцінювати перспективи галузі.
Загострення потреби в пароплавах спонукало Совторгфлот порушити перед центром питання про якнайшвидшу перекидання судів.
Злиття однорідних організацій має на увазі обмеження кількості заготівельників.
Якщо в цих пропозиціях виділити граматичні основи, то вийде досить фантастична картина:
Поглиблення змушує оцінювати ...
Загострення спонукало порушити ...
Злиття має на увазі ...
Таке усунення людини з тексту, створення міфічних суб'єктів іноді пояснювалося специфікою ділового стилю. Насправді, причиною такої побудови висловлювання було прагнення уникнути особистої відповідальності, представивши будь-яку ситуацію як результат дії стихійних сил (поглиблень, загострень, знижень).
Яскравим прикладом того, як слово може зовсім втратити сенс, є наступна пропозиція: На справу організації та розвитку електротехнічного факультету покладено багато важкої роботи. Якщо на справу покладена робота, значить сенс слова справа зовсім забутий.
Вже в 20-ті роки вчені-філологи звернули увагу на проблеми використання російської мови в газетній та повсякденному побутовому мовленні. Г. О. Винокур з цього приводу писав: "Штампована фразеологія закриває нам очі на справжню природу речей і їх відносин, ... вона підставляє нам замість реальних речей їх номенклатуру - до того ж абсолютно неточну, бо скам'янілу". Г. О. Винокур робив наступний висновок: "Оскільки ми користуємося нічого не значущими гаслами і виразами, то безглуздим, нічого не значущим стає і наше мислення. Можна мислити образами, можна мислити термінами, але чи можна мислити словниковими штампами?" (Винокур Г. О. Культура мови. Нариси лінгвістичної технології. М.: 1925, С. 84-86).
3. Лексичні особливості російської мови радянського часу
Становлення нового соціального ладу супроводжувалося такими явищами в лексиці:
поширення іменників з фамільярно-зневажливим суфіксом-к-(їдальня, читалка, ізобразілка [Образотворчий відділ Наркомосу], економічка [газета "Еконоіческая життя"], нормалка [нормальна школа], стаціонарка [стаціонарна школа]);
поширення слів з вузьким, ситуативним значенням, які існували в мові дуже короткий час (від року до п'яти років, іноді два - три десятиліття), поза контекстом суспільних умов певного періоду такі слова просто незрозумілі: антісніженец, позбавленець, освітянин, совкінец, трестовік, режімщік;
поширення скорочень (Чеквалап - Надзвичайна комісія з заготівлі валянок і личаків, тверодежда - одяг тверського виробництва, акавек - студент АКВ [Академії комуністичного виховання]);
поширення малозрозумілих народу запозичених слів у газетах і в мові документів: пленум, ультиматум, ігнорувати, регулярно, персонально, ініціатива (з часом деякі з цих слів стали загальнозрозумілими, однак слово повинно бути зрозуміле в момент вживання, а не через десять років);
втрата словами реального значення (момент, питання, завдання, лінія);
поява негативного емоційного забарвлення у нейтральних слів у результаті такого ситуативного їх вживання, що звужувало і спотворювало значення цих слів (елемент, дисидент, вояж, помагайте).
До 60-70-их років ХХ століття загальний рівень культури мовлення у відношенні граматичних та лексичних норм російської мови значно зріс, крайнощі 20-их років були згладжені. Однак, тенденція до перекручування змісту слів, впровадження в них ідеологічних елементів значення залишилася. Цікаво відзначити і той факт, що книги з культури мовлення, видані офіційно в 20-ті роки, згодом були поміщені у відділ спеціального зберігання державної бібліотеки і стали доступними після 1991 року.
4. Функціональні та стилістичні особливості російської мови радянського часу
Стилістичними особливостями офіційної мови радянського часу є:
зловживання метафорами і символами: боротьба за успішність, битва за врожай, авангард робітничого класу, на лінгвістичному фронті, проти буржуазної контрабанди в мовознавстві, сигналізувати [доносити], чистка, зачистка, ув'язка, смичка, навантаження, обростання, сповзання, гідра контрреволюції, імперіалістичні акули, вітер змін;
зловживання епітетами величності: небувалий, гігантський, нечуваний, титанічна, унікальний;
часте вживання категорично стверджують слів: очевидно, виразно, ясно, факт, нічого подібного, яке супроводжувалося послабленням їх значимості: мені виразно здається;
проникнення слів з кримінального жаргону в газетний і офіційну усну мову: забуреть, крити, липовий, самопливом, базіка, шпана (згодом стилістична забарвлення цих слів змінилася - слова липовий, шпана, базіка стали літературними словами розмовної мови, слово самопливом - офіційним терміном в медичних документах);
вживання лайки у пресі та усній публічної промови: гад, паразит, білогвардійська сволота.
Для розмовної мови було характерно недоречне використання канцеляризмів, іноді спотворює їх понятійний зміст шляхом його зсуву до змісту предметного: госпрозрахунковий піджачок (приклад, що відноситься до 1925 р.), кооперативні штани (приклад, що відноситься до 1989 р.), кожіздельная сумочка, монополька ( питний заклад, понятійний зміст пов'язаний з введеною в 20-ті роки державною монополією на продаж спиртних напоїв).
З приводу зловживання емоційно забарвленою лексикою проф. С. І. Карцевський писав: "Погоня за експресивністю і взагалі суб'єктивне ставлення до життя ведуть до того, що ми постійно вдаємося до метафор і всіляко описуємо, замість того, щоб визначати" (Карцевський С. І. Мова, війна і революція. Берлін : 1923, С. 11).
Типовою рисою стилю офіційної та розмовної мови було вживання евфемізмів, слів приховують справжній зміст поняття: ізолятор (в'язниця), опрацювання (груба критика), чайка, черезчурка (надзвичайна комісія), компетентні органи (органи державної безпеки), вежа (розстріл).
С. І. Карцевський, А. М. Селіщев, інші філологи звертали увагу на поширення в суспільстві цинічною лайки, мату.
Після 1917 року змінилося ставлення до власних імен. Замість традиційних російських імен в 20-ті роки батьки давали своїм дітям такі, наприклад, імена: Декрету, Будена, Терор, Вілен [Володимир Ілліч Ленін], Вілорій [Володимир Ілліч Ленін - Жовтнева революція]. Були перейменовані багато міст і міські вулиці на честь діячів революції і радянських керівників. Назви деяких міст змінювалися неодноразово, наприклад, Рибінськ - Щербаков - Рибінськ - Андропов - Рибінськ.
Ю. Яснопольський писав у 1923 році в газеті "Известия": "Російська мова жорстоко постраждав за час революції. Ніщо не піддалося у нас такого безжалісного ізуродованію, такому нещадному ісковерканію, як мова".
Вже наприкінці радянської епохи член-кореспондент РАН, проф. Ю. М. Караулов відзначав такі тенденції в мові, як:
широке вживання абстрактних слів, що мають псевдонаукову забарвлення, семантика яких настільки вихолощена, що вони стають взаємозамінними (питання, процес, ситуація, фактор, проблема, думка, напрямок);
безоб'ектной вживання перехідних дієслів (ми вирішимо [проблему], ми обмінялися [думками]);
порушення в дієслівному і іменному напрямку (спонукало нас, змушує нас, не хочу закликати, як у них добре);
номинализация (заміна дієслів абстрактними іменами);
використання неживих іменників у ролі підмета (недоречне уособлення): праця, національний дохід, турбота про людину, образ сучасника стають у тексті дійовими особами;
тенденція до того, щоб максимально згладити в мові особистісне начало, посилити відчуття невизначеності, інформаційної розпливчастості, яка в потрібний момент допускала б подвійне тлумачення змісту (Караулов Ю.М. Про стан російської мови сучасності. М.: 1991, С. 23-27 ).
Всі ці тенденції не тільки збереглися, але навіть активізувалися в російської мови 90-их років ХХ століття і типові для сучасної мовної ситуації.
5. Неминучість змін у мові в нових суспільних умовах
Після 1991 року в російському суспільстві відбулися значні політичні та економічні зміни, які вплинули на умови вживання російської мови в усній і письмовій мові. Ці зміни умов використання мови відбилися і на окремих ділянках його лексичної системи. Втратили актуальність і вийшли з активного вжитку багато слів, які називали економічні реалії радянського часу, ідеологічна лексика. Були знову перейменовані назви багатьох установ та посад. У активне вживання повернулася релігійна лексика, зі спеціальної сфери в загальновживану перейшли багато економічних і правові терміни.
Скасування цензури призвела до появи в прямому ефірі спонтанної усного мовлення, демократизація - до участі у публічному спілкуванні осіб, які мають різну освіту і рівень мовної культури.
Настільки помітні зміни в мові викликали обгрунтовану стурбованість громадськості з приводу стану російської мови сучасності. При цьому висловлюються різні думки. Деякі вважають, що реформи в суспільстві призвели до різкого зниження рівня мовної культури, псування мови. Інші висловлюють думку, що розвиток мови - стихійний процес, який не потребує регулювання, так як мова, на їхню думку, сам по собі вибере все краще і відкине зайве, невдалий. На жаль, оцінки стану мови найчастіше політизовані й надмірно емоційні. Для того щоб розібратися, що відбувається з мовою, необхідні наукові методи оцінки сприятливості мовних змін, які поки ще розроблені недостатньо.
6. Наукові методи оцінки сприятливості мовних змін
Науковий підхід до оцінки змін, що відбуваються спирається на ряд міцно встановлених положень мовознавства.
Відразу слід зазначити, що мова не може не мінятися з часом, його не можна законсервувати ніякими зусиллями.
У той же час суспільство не зацікавлене в тому, щоб мову змінювався надмірно різко, оскільки це створює розрив в культурній традиції народу.
Більше того, люди зацікавлені в тому, щоб мова слугувала ефективним засобом мислення і спілкування, а отже, бажано, щоб зміни в мові служили цієї мети або хоча б не перешкоджали їй.
Наукову оцінку мовних змін можна дати тільки на основі чіткого розуміння функцій мови та точного уявлення про те, які властивості має мати мову, щоб найкращим чином виконувати свої функції.
Ми вже говорили про те, що головні функції мови - бути засобом спілкування та формування думки. Значить, мова має бути таким, щоб він дозволяв будь-яку складну думку робити ясною для співрозмовника і самого мовця. При цьому важливо, щоб розуміння було адекватним, тобто щоб в результаті висловлювання у свідомості співрозмовника виникала саме та думка, яку хотів передати йому говорить.
Для цього мови необхідні такі властивості:
лексичне багатство, тобто наявність відповідних слів і сполучень слів для вираження всіх необхідних понять;
лексична точність, тобто очевидність смислових відмінностей між синонімами, паронімами, термінами;
виразність, тобто здатність слова створювати яскравий образ предмета чи поняття (цим властивістю не володіють терміни іншомовного походження);
ясність граматичних конструкцій, тобто здатність словоформ у реченні точно вказувати на відносини між поняттями;
гнучкість, тобто наявність засобів для опису різних аспектів обговорюваної ситуації;
мінімальність не знімаються омонімії, тобто рідкість таких ситуацій, коли слово і в пропозиції залишається двозначним.
Сучасна російська літературна мова в повній мірі володіє всіма перерахованими вище якостями. Проблеми у спілкуванні виникають через те, що далеко не кожен мовець вміє користуватися тими можливостями, які надає йому російську мову.
Отже, для оцінки мовних змін необхідно відповісти на наступні питання:
Чи сприяє зміна зміцненню позитивних властивостей мови (виразності, багатства, ясності і ін)?
Чи сприяє зміна того, щоб мову краще виконував свої функції?
Негативну відповідь на ці питання дозволяє робити висновок про небажаність зміни
Для того щоб мати надійні дані про те, як функціонує мова необхідні регулярні соціолінгвістичні дослідження, в ході яких було б корисно з'ясувати наступні питання:
В якій мірі особи, що належать до різних соціальних і демографічних груп, розуміють інформаційні повідомлення з телевізійних новин?
В якій мірі юристи і неюристами розуміють мову законів?
В якій мірі фахівці даної галузі розуміють нову термінологію?
Наскільки точно вживаються терміни поза професійного середовища?
Як часто виникає непорозуміння у звичайному побутовому мовленні?
Відповіді на ці питання дозволили б об'єктивно оцінити ефективність використання російської мови в сучасній мовної комунікації.
7. Необхідність захисту російської мови
Оскільки зміни в мові можуть вести не тільки до позитивних, але і до негативних змін у мові, варто замислитися над тим, як захищати мову від небажаних змін.
Звичайно, розвитком мови неможливо управляти адміністративними методами. За допомогою наказів не зробиш слово більш виразним, неможливо приписати слову інше значення, неможливо змусити людей говорити грамотно, якщо вони цього не вміють.
У захисті мови головна роль належить не адміністративним органам, а громадянському суспільству і особистості.
Про захист російської мови мають дбати політичні партії (якщо, звичайно, їх керівники самі володіють рідною мовою в достатній мірі, інакше вийде як завжди), громадські та наукові організації, журналістські спілки, інші об'єднання громадян.
Сьогодні ще не так багато громадських організацій, які б приділяли увагу питанням культури мовлення. Корисну роль у цій справі відіграють такі організації, як Товариство любителів російської словесності, Російська гільдія лінгвістів-експертів, Фонд захисту гласності.
Велику користь приносить науково-популярний журнал "Російська мова", пропагує наукові знання про російською мовою, постійно публікує статті з культури мовлення.
Дуже важливо, щоб проблеми культури мовлення обговорювалися за участю фахівців з російської мови. Суб'єктивний або ідеологічний підхід до питань культури мовлення може призвести до невірного тлумачення мовних явищ, помилкової оцінки стану мови.
У кінцевому рахунку долі російської мови залежать від кожної людини. Держава не може перевірити кожне сказане слово і поставити на ньому печатку "грамотно". Людина сама повинна піклуватися про те, щоб передати наступним поколінням російську мову в неспотвореному вигляді. З іншого боку, суспільство має всіляко допомогти кожному громадянину удосконалювати знання російської мови. У цій справі може виявитися корисною і державна підтримка російської мови.
Як заходи такої підтримки можна рекомендувати наступне:
забезпечення наукових, масових та шкільних бібліотек новими словниками російської мови і сучасними підручниками;
фінансування наукових і науково-популярних журналів з російської мови;
організацію науково-популярних передач з російської мови на радіо та телебаченні;
підвищення кваліфікації працівників телебачення і радіо в області культури мови;
офіційне видання нової редакції зведення правил орфографії та пунктуації.
8. Стан мовної культури суспільства на сучасному етапі
Після 1991 року в мовній практиці суспільства сформувалися деякі позитивні тенденції:
розширення словникового складу мови в області економічної, політичної та юридичної лексики;
наближення мови засобів масової інформації до потреб достовірного висвітлення реальності;
зближення мови нотаток і кореспонденцій з літературною розмовною мовою, відмова від канцелярського стилю в публіцистиці;
деідеологізація деяких пластів лексики;
вихід з ужитку багатьох газетних штампів радянського часу;
повернення деяким містам і вулицям історичних назв.
Позитивний вплив на розвиток мови надає зміна умов публічного спілкування: скасування цензури, можливість висловити особисту думку, можливість для слухачів оцінити ораторські таланти видних політиків.
Поряд з позитивними в сучасній мові масове поширення набули негативні тенденції:
закріплення граматичних помилок в якості зразків побудови речень;
неточне вживання лексики, спотворення значень слів;
стилістичні порушення мови.
Граматичними недоліками сучасної мови є:
заміна особистих форм дієслів віддієслівними іменниками із суфіксами-ація,-ення,-ание (регіоналізація, фермерізація, криміналізація, спонсорування, лобіювання, інвестування);
втрата словами певного значення (зрушення, панацея, імпульс, стабілізація, ексклюзивний);
нагромадження відмінкових форм (під час проведення операції із затримання озброєного злочинця, коректування курсу проводитиметься у бік посилювання реформ, про план заходів, що проводяться у зв'язку зі святкуванням ...);
заміна падежного управління прийменниковим (конференція показала про те, що ...);
заміна непрямого відмінка поєднанням з як (іноді це є як поступка, він названий як кращий гравець);
неправильний вибір відмінка (на підставі якихось матеріалах).
Лексичними вадами мови є:
поширення слів з вузьким (ситуативним) значенням (бюджетник, контрактник, пільговик, галузевики, силовик);
вживання запозичень незрозумілих багатьом, іноді і самому мовцеві (брифінг, дистриб'ютор, кіднепінг);
вживання абревіатур (УВП, ВБЕЗ, ООДУУМ і ПДН УВС, ГО і НС);
ідеологізація деяких пластів лексики, винахід нових ярликів (груповий егоїзм [про вимоги людей дотримуватися їх права при забудові територій, своєчасно виплачувати зарплату], споживчий екстремізм [про бажання громадян отримувати якісні послуги]).
Стилістика мови (практично у всіх функціональних стилях) сьогодні характеризується такими негативними рисами:
перетворення метафор до нових шаблонів (вертикаль влади, оздоровлення економіки), іноді безглузді (упереджені бар'єри, Росія хвора сьогодні здоров'ям людей, Росія займає тут головна особа, місцева влада бореться з браком коштів [тут хочеться додати: брак поки перемагає в цій нерівній боротьбі] );
вживання категоричних слів (наприклад, знамените однозначно);
вживання слів, що приховують суть явищ (соціальна незахищеність [злидні], залучення фірм до благодійної діяльності [незаконні побори з підприємців]);
проникнення жаргону в публіцистичну та усну офіційну промову;
зловживання емоційно забарвленою лексикою в офіційній публічній промові
9. Причини масових мовних помилок
До причин негативних явищ у мовній практиці відносяться:
вплив неписьменною промови осіб, які мають авторитет у суспільстві (політиків, артистів, спортсменів, телеведучих);
довіра народу до друкованого слова (звичка розглядати все надруковане і сказане по телебаченню як зразок норми);
зниження редакторської вимогливості до журналістів щодо дотримання мовних норм;
зниження якості коректорської роботи;
заплутаність і нечіткість думки авторів публіцистичних статей, політичних заяв і законів, і, як наслідок, неясність мови їх творів;
розрив між ускладненими вимогами нової шкільної програми з російської мови та реальними можливостями сьогоднішньої російської школи;
зниження інтересу школярів до класичної літератури;
проблеми в поповненні фонду бібліотек;
перетворення "Правил орфографії та пунктуації" 1956 року в бібліографічну рідкість і відсутність їх нової редакції;
неповагу до гуманітарній науці;
неповагу до адресатів мовлення;
зневага до рідної мови.
10. Шляхи підвищення мовної культури мовців
Якщо взяти до уваги важливість турботи про мову, то тоді цілком можливо поліпшити стан справ з культурою мови. Для цього необхідно:
роз'яснити особам, чиї виступи потрапляють в центр суспільної уваги, необхідність дбайливого ставлення до рідної мови;
роз'яснити керівникам засобів масової інформації на необхідності якісної редакторської роботи над стилем публікованих текстів;
організувати консультативну службу російської мови;
пропагувати класичну літературу;
забезпечити бібліотеки новими словниками та підручниками з російської мови та культури мовлення;
підготувати і видати нову редакцію офіційного зведення правил орфографії та пунктуації;
пропагувати дбайливе ставлення до російської мови.
11. Методи самостійного вдосконалення мовної культури
Як вже говорилося вище, головна роль у справі збереження рідної мови належить самій людині.
Для того щоб стан мови не викликало тривоги, кожна людина повинна постійно думати над тим, що він говорить.
Ніякі комісії та федеральні програми нічого не змінять, якщо самі люди не почнуть поважати рідну мову, відчувати свою відповідальність за кожне сказане слово, вдумуватися в зміст своїх слів.
Навіть самий повний курс культури мови не може дати відповіді на всі питання. Мова настільки багатий, що його неможливо описати в одному підручнику. Значить, необхідно постійно займатися розбудовою своєї мовної культури, осягненням глибин російської мови.
Для цього можна використовувати такі методи:
читання класичної художньої літератури (це найголовніший і ефективний метод);
уважне вивчення потрібних розділів у граматичних довідниках;
використання словників;
звернення за консультацією до філологів;
використання ресурсів інтернету.
В інтернеті є кілька сайтів, що містять довідкову інформацію з російської мови, словники, статті з проблем культури мовлення та інші корисні матеріали:
http://www.gramma.ru/
http://www.grammatika.ru/
http://www.gramota.ru/
http://www.ruslang.ru/
http://www.slovari.ru/
Список літератури
Баранов О.М., Караулов Ю.М. Російська політична метафора (матеріали до словника). - М.: 1991
Бєльчик Ю.А. Стилістика і культура мови. - М.: 2000.
Введенська Л.А., Павлова Л.Г., Кашаєва Є.Ю. Російська мова та культура мови. Ростов-на-Дону: 2000.
Караулов Ю.М. Про стан російської мови сучасності. - М.: 1991.
Караулов Ю.М. Словник Пушкіна і еволюція російської мовної здібності. - М.: 1992.
Караулов Ю.М. Російська мова та мовна особистість. - М.: 1987.
Костомаров В.Г. Мовний смак епохи. - М.: 1994.
Російська мова кінця ХХ століття. - М.: 1996.
Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://websites.pfu.edu.ru/IDO/ffec/