Про вірш Н Заболоцького Зелений промінь 1958

Ігор Лощилов

Обставини, супутні створення вірша "Зелений промінь", піддаються реконструкції завдяки книзі, написаній сином поета, Микитою Миколайовичем Заболоцький: "У наприкінці червня 1957 року Заболоцький разом з дочкою поїхав на два з лишком місяці у Тарусу. У мальовниче містечко на Оці він потрапив за порадою Антала і Агнеси Гідаш, з якими після знайомства в 1946 році він знову зустрівся і зблизився у Будинку творчості в Дубулти. Саме там, на Ризькому узмор'ї, гуляючи увечері з Гідаш вздовж берега, він побачив одного разу щасливе знамення - промайнула серед хмар смарагдово-зелений промінь призахідного сонця. У Тарусі вони обидва згадали це бачення, і Микола Олексійович подумав, що що навряд чи вистачить його життя, щоб збулася ця прикмета, що обіцяє йому щастя. " (Заболоцький 1995, с. 718; Заболоцький 1998, с. 504.) До біографічним контекстами слід повернутися ще раз, однак не викликає сумнівів, що вірш естетично самодостатнім; знання життєвих обставин є, за великим рахунком, надлишковим: особистий досвід перетворюючись в ньому за законами мистецтва.

Пильна увага до прикмет було властиво Заболоцький і раніше. Досить згадати вірші 1929-19930 років ("Пророцтво погоди" і "Цариця мух"), висхідні до "Сільської магії" Папюса [А. Трояновського] (Лощилов 2003). Подібно романтикам 19-го століття - і їх спадкоємцям-символістів 1 - оберіути "вбачали в традиції віковий досвід і відображення національного складу думки", бачили в "народних забобони" поезію і "вираз народної душі", протиставляючи безглузді, здавалося б, забобони торжества раціоналізму і нового - вже радянського - позитивізму. "Віра в прикмети стає ознакою близькості до народної свідомості" (Лотман 1980, с. 260-261).

Звідси - "високий примітивізм" вірші, який насправді вимагає "високого і складного майстерності" (Македонів 1987, с. 271).

Словосполучення "зелений промінь 'неодноразово зустрічалося в поетичній практиці" класичного "срібного століття з його складно розробленої символістами системою люстріческіх образів, однак тут воно не було прямо пов'язане з' небом 'і' сонцем '. Швидше можна говорити про зв'язок з образом 'лампадки', як, наприклад, в "снах" - одному з небагатьох віршів Блока (1912), що увійшли в коло дитячого читання, або у вірші Михайла Кузміна "П'ять" (1919):

У пізньому вірші Заболоцького зелений промінь безсумнівно набуває статусу символу. Структура центрального образу вірші, цілком представлена ​​в його назві, укупі з маніфестував в 5-му чотиривірші римою ([золотого щастя] ключ - зелений [слабкий] промінь), відтворює структуру центральних (ключових) образів німецького романтизму ("синя квітка" Новаліса) та європейського символізму: "Синій птах" Метерлінка і "езотеричний" "Золотий ключик" (Товста 1997, с. 32). У той же час, семантика зеленого кольору ('досконалість', 'гармонія' і - одночасно - 'межа', 'глухий кут') 2 сходить до безсумнівно знайомому Заболоцький і шанованому в колі оберіутов (чинарою) (Ліпавскій 1993) трактату Гете: " Зелень Якщо жовтий і синій, які ми вважаємо першими і найпростішими квітами, при першому їх появі на першій стадії їх дії з'єднати разом, то виникає колір, який ми називаємо зеленим. Наше око знаходить в ньому дійсне задоволення. Коли обидва материнських кольору знаходиться в суміші як раз в рівновазі таким чином, що жоден з них не помічається, то око і душа відпочивають на цій суміші, як на простому кольорі. Не хочеться і не можна йти далі. Тому для кімнат, в яких постійно знаходишся, зазвичай вибирають шпалери зеленого кольори "(Гете 1957, с. 319-320.)

Істотно, проте, що, на відміну від класичних 'чарівних предметов'-медіаторів (блакитного квітки, папороті, розквітлого в купальську ніч або золотого ключика), зелений промінь не може стати предметом' володіння 'у власному розумінні цього слова:' володіння 'відноситься тут до сфери внутрішнього досвіду. Щоб отримати ключі щастя, його досить побачити один раз. Зелений промінь у Заболоцького, таким чином, актуалізує кордон внутрішнього і зовнішнього, суб'єктивного досвіду і "байдужою" об'єктивної природи 3. У "Цікавої фізики" Я.І. Перельмана, де дається популярне природничо тлумачення явища "зеленого променя" (1976, с. 165-169), автор, посилаючись на спеціальне дослідження пулковського астронома А. Тихова, закликає "не повторювати помилок великого поета" (Гете), нібито опровергшего вчення про кольорах Ісаака Ньютона: "Дуже повчальні випадки спостереження" зеленого променя "при сході Сонця, коли верхній край світила починає показуватися з-під горизонту. Це спростовує часто висловлювану здогад, ніби" зелений промінь "- оптичний обман, якому піддається очей, втомлений яскравим блиском тільки що зайшло сонце "(Перельман 1976, с. 169).

Поряд з поширеною народною прикметою ми маємо право, здається, висунути припущення про можливі літературних джерелах центрального образу вірша. У першу чергу, мова йде про маловідоме і "в якомусь сенсі автобіграфічном" (Сєдих 1993, с. 274) романі Жюля Верна "Зелений промінь" (1882; Верн 1993, 1994). Незважаючи на те, що роман довгі роки не перевидавався в Росії, він цілком міг бути знайомий поетові: а звороті титульного аркуша в Верн 1994 міститься вказівка ​​на публікацію російського перекладу роману: Зелений промінь. Малюк. Додаток до журналу "Природа і люди", 1907 р. Пошуки зустрічі з рідкісним метеорологічним (у вихідному, грецькою, сенсі 'небесного явища') феноменом є тут двигуном пригодницького романного сюжету, поряд з любовним трикутником (міс Хелін Кемпбелл - художник Олівер Сінклер - "молодий педант", вчений Арістобулос Урсіклос). Героїня роману прочитала в газеті "Морнінг Стар" статтю, яка "спонукала її вжити ряд подорожей з єдиною метою - своїми очима побачити зелений промінь" (Перельман 1976, с. 165-166): "У той вечір, коли вам представиться настільки рідкісна можливість , не чекайте, що червоний промінь різатиме око своїм яскравим світінням. Ні, цей західний промінь вразить вас тим воістину райським зеленим відтінком, яким природа не змогла наділити земні рослини або кришталево чисті морські хвилі "(Верн 1993, с. 21). Поряд з актуальним у поетичному світі Заболоцького протиставленням фотосинтезу рослин, істотно тут й інше: "Хелін зв'язала газетну інформацію з древньою легендою, яких чимало побутує в Гірській Країні. Згідно з цією легендою, той, кому хоча б одного разу пощастить побачити Зелений Луч, стане володарем неоціненного скарби, ім'я якому - "серцева прозорливість". І тоді людині будуть не страшні ніякі помилки та ілюзії, бо він зможе без зусиль читати у власному серці і в серцях інших людей "(там же, с. 21-22).

Крім того, в 1954 р. вийшла у світ військово-патріотична повість Леоніда Соболєва "Зелений промінь", герой якої прочитав у дитинстві роман Жуля Верна, подібно до того, як героїня Жюль-верновского роману прочитала замітку в "Морнінг Стар": "Про це промені і про пов'язаної з ним легенді Олександр дізнався взимку, коли Васька в своїх несамовитих пошуках всілякої морської літератури наткнувся в міській бібліотеці на роман Жуля Верна з такою назвою. Книгу приятелі проковтнули залпом, хоча в ній йшлося не стільки про морські пригоди, скільки про яке -то дивак, який об'їздив весь світ, щоб побачити останній промінь який іде у воду сонця - зелений промінь, що приносить щастя тому, хто зуміє його зловити. Саме явище їх, однак, зацікавило, і влітку вони поставили ряд наукових дослідів, спостерігаючи на своєму " вельботі "заходи на озері. Ніякого зеленого променя при цьому не виявилося, хоча Васька, багатьом ризикуючи заради науки, щоразу запозичив для цього польовий бінокль батька. Був запитано особливим листом такий авторитет, як Микола. Той відповів, що зеленого променя йому особисто бачити не доводилося, хоча плаває він вже четверту літню кампанію, але дійсно серед старих моряків, переважно торгового флоту, така легенда побутує. Тоді Олександр оголосив, що, напевно, зелений промінь можна побачити тільки в океані, інакше яке ж це рідкісне явище природи, якщо всі можуть спостерігати його де завгодно. Василь же стверджував, що раз справа у фізиці, в простому розкладанні сонячного спектру нижніми шарами атмосфери, то воно може статися і на озері, були б ці шари досить щільні та чистий обрій "(Соболєв 1988, с. 18). Можливо, "Зелений промінь" Заболоцького є також і реплікою поета в негласній полеміці з плакатно-пропагандистської експлуатацією образу в повісті Л. Соболєва, де у фіналі - вже про час війни - зелений промінь Жюль Верна та шотландської легенди конкретизується у вигляді зеленого променя прожектора, який врятував радянським морякам життя, вказавши шлях повернення на корабель після виконання бойового завдання. У зв'язку з легендою про чудодійність зеленого променя часто вказують на шотландське походження і на побутування в морській і селянському середовищі, що, можливо, також пов'язано глибинними асоціативними зв'язками з персональним іменним міфом поета Миколи Заболоцького (Лощилов 1997, 267-268, Лощилов 2003): покровителем мореплавців вважається згаданий вже в ранньому (1920) вірші "З вікон старої курильні ..." св. Микола Мірлікійський (Микола Чудотворець), ім'я якого етімологізіруется як 'перемога народу' (грец. nike - 'перемога' і laos - 'народ'). Зазначимо, що головним "авторитетом" з питання про зелений промені є для героя повісті Соболєва моряк на ім'я Микола.

Вірш складається з семи чотиривіршів, написаних чотиристопним хореєм. Звернення до цього розміру укупі з "небесно-хмарним" ілюзорним простором вірша в першу чергу асоціюється з "знаменитим вставним пасажем" з лермонтовського "Демона" (Гаспаров 2002, с. 214):

Поряд з пам'яттю про "ефірної семантиці" Жуковського (а також, можливо, і про "недоноска" Баратинського з його трагізмом), Заболоцький враховує досвід незрівнянно більш близький: залежний від лермонтовського фрагмент з "Помсти" Данила Хармса:

Чотиристопний хорей "Зеленого променя" - здавалося б, гранично простий і навіть банальний - поліфункціонален: він зберігає також пам'ять про семантику 'дороги' ("Я вирушу в дорогу"), висхідної до німецької баладної традиції, як і про лірику Пушкіна, де він пов'язаний (у ранній період) з "переходом від реального способу до будь-яким формам ірреального (оптатив, спонукальне, гіпотетичне і інш.)" (Ю. М. Лотман; цит. за Гаспаров 2000, с. 195) і, крім інших семантичних ореолів, з національним 'шотландським' колоритом 4 ("Ворон до ворона летить" і пісня Мері). В останньому чотиривірші він стає в першу чергу "знаком емоції (бурхливого пафосу, незалежно від теми)" (Гаспаров 2000, с. 211), на межі екстатичного самозаперечення.

Посилене інверсією ключове словосполучення ("Промінь зелений") вперше експлікована в останньому вірші центрального 5, 4-го із семи чотиривіршів. У кожному з катренів другої половини воно неодмінно зустрінеться ще раз, і цілком. Взагалі, кожне чотиривірш неодмінно містить хоча б одне слово із семантикою кольору:

Поет працює "широкої пензлем": у першій половині домінує білий (він "повертається" в останніх двох катренах; епітет [місто] белоглавий "окільцьовує" вірш за принципом трансформирующей інверсії [в іконічної плані - перевернутого відображення]: "[В] белоглавий [ прянет] місто "), у другій - безсумнівно зелений; першу і другу" половини "відкривають згадки золотого; лише на самому початку згаданий традиційно-романтичний (і" символістський ") синій (Товста 1997, с. 32-33). Таке звернення з кольором нагадує не стільки естетику радянського плакату, скільки лубка, народної картинки, де кольорова пляма часто виходить за межі графічного контуру. Слова з семантикою світла / світіння також розподілені відповідно до принципу відносної симетрії і концентризму, "деякого рівноваги з невеликою похибкою", згідно Я.С. Друскіна (I: світячись, II: [на мить] палахкотить; VI: бліднуть, згасає)

Ритмічний і композиційний малюнок вірші також гранично простий і чіткий. У другому чотиривірші, де описано виникнення ілюзорного "міста", єдиний раз повністю "звільняється" від від наголосу третя стопа. Навколишні центральний катрен, третє і п'яте, чотиривірші відзначені "діагоналями", в яких було втілено основна колізія стіхотвоенія: опозиція ліричного суб'єкта ("Я вирушу Знайду дорогу я") і зеленого променя ("Промінь, подібний слабкий промінь").

Виникаючі в чотиристопним хореїчних рядках внутрішні рими здатні нагадати використання прийому в книзі А.Т. Твардовського "Василь Тьоркін" ("- Вам, хлопці, з серединки / Починати. А я скажу: / Я не перші черевики / Без лагодження тут ношу"), але якщо у Твардовського несподівано підхоплює вже відбулася клаузульную внутрішня рима створює відчуття надлишкового майстерності промовця , хитромудрої "фігурного" його промови, у Заболоцького розподіл усього двох внутрішніх рим підпорядковане суворій композиційної завданню. Якщо перший раз вона близька до тавтологічне і виникає все в тому ж, "зазначеному" по діагоналі особовим займенником, 3-му чотиривірші (шлях-дорогу - чертогу - дорогу), в що відноситься до променя другій половині вона з'являється в наступному за зазначеним "діагоналлю "5-им, друга (" кризовому ") чотиривірші, досить вишукана за рахунок фонетичного" расподобленія "всіх трьох римуються слів: бастіони - зелений - віддалений. Якщо кільце / діагональ і внутрішня рима в першій, що виражає сподівання ліричного героя, половині вірша зведені в межах одного (3-го) чотиривірші, що надає йому особливу, "завершальну", цілісність, то в другій, виконаної піднесеного пафосу (а й трагічно -неблагополучної) вони не можуть "співпасти", будучи "рознесеними" між п'ятим і 6-м.

Заболоцький безсумнівно враховував також серйозність окультних інтересів Данила Хармса в тісному зв'язку з вірою в народні прикмети: "Я О, я сір', я іс' / Я потрійний / навчи мене / читання. Ось це я / Я / дарую тобі ключ, / щоб ти / говорив / Я / Я візьму ключ' коли, як вчили нас наші бабусі, знайду квітка папороті, яка квітне одін' роз'ясню в год', в ніч напередодні Івана Купала. / / Але де ростет' етот' цветок'? Він росте ['] в'лісі под деревом [ '] яке стоїть в'верх' ногами ". (Цит по: Герасимова & Нікітан 1991, с. 43.) Незаперечна зв'язок цього запису з ключовим для розуміння "Колонок" і багатьох пізніших віршів Заболоцького чином 'вертикальної просторової інверсії', коли 'верх' і 'вниз' міняються місцями, висхідній до зображенню на 12-й карті Великих Арканов Таро (Лощилов 1997: 143-172) 6. Натяк на цю семантику міститься вже в першому чотиривірші, де "місто белоглавий, / Відбитий в глибині" 7 "дрімає", подібно до того, як посмішка "жевріє на вустах повішеного" у хлєбниковській вірші 1908 року. Крім того, образ ліричного героя - подорожнього, що відправляється в дорогу нагадує про 0-й карті (Божевільний), пов'язаної в першу чергу як з 12-ї (Повішений, або Месія, або Жертва Духовна), так і з 21-ю (Світ). Проте в передостанньому чотиривірші виникає відсилання до несприятливої ​​16-й карті (Башта, або Богодільня), що перешкоджає здійсненню і завершення ініціаціонного "шляху", "символізує ситуацію падіння з досягнутою висоти" (Силард 2000, с. 301): "Вежі падають далеко" . Ця відсилання повідомляє вірша гіркоту трагічного катастрофізму, гостре відчуття якого властиве поетові з самого початку поетичного шляху ("На сходах", "Божевільний вовк"). Згідно Т.В. Ігошева, він "так і не прийшов до цілком задовольняли б його погляду на світ і власне в ньому місце" (1999, с. 110). Проте сам факт створення поетичного твору є свого роду "дозволом" цієї незадоволеності 8. Подібно до того, як у фіналі вірша "Перехожий" (археопоетіка якого в гранично правдоподібних "декораціях" також відтворює ініціаціонний "сюжет" колоди Таро) відбувається серапація (поділ) вічної - і загальної для світу живих та світу мертвих - душі і тлінного тіла, в фіналі "Зеленого променя" ліричний герой "передоручає" ключі від щастя іншому - тому, хто "духом молодий, тілом жадібний і могутній" (сильна емоційна забарвлення цього жесту здатна нагадати фінал пушкінського шедевру: "Як дай вам Бог коханої бути іншим"). Позитивний аспект драми ініціаціонного шляху сходить, можливо, до філософської рефлексії чінарскіх часів: згідно Я.С. Друскіна, "банкрутство - головна релігійна категорія. Може бути, всяке велику справу в нашому світі є катастрофа і банкрутство".

Тепер слід ще раз звернутися до життєвих обставин, що послужило імпульсом до створення вірша. "Бачення" відноситься до часу перебування поета в Дубулти влітку 1953-го (Заболоцький 2002, с. 710), у той час як сам вірш написано п'ятьма роками пізніше, в 1958-му. У березні 1958 року Заболоцький писав читачеві Олексію Костянтиновичу Крутецким: "Що з Вашим серцем? Я теж старий сердечник, так як здоров'я мого серця залишилося в содовій бруду одного сибірського озера. Два з половиною роки тому був інфаркт, тепер мучить грудна жаба. Але я і моє серце - ми розуміємо один одного. Воно знає, що пощади йому від мене не буде, і я сподіваюся, що його мужицька порода ще потерпить деякий час "(Заболоцький 1995, с. 772). Порода погодилася потерпіти ще сім місяців: 14 жовтня 1958 Заболоцького не стало.

Термін першого інфаркту поет помилково "пересунув" на рік вперед: насправді це сталося 14 вересня 1954 року. Незадовго до різкого погіршення стану серцевого м'яза стало погіршуватися зір: "В кінці 1951 - початку 1952 у Заболоцького виявилася хвороба очей. Лікарі визначили туберкульоз сітківки, хворого поклали в клініку, вийшовши з якої, він став справно приймати величезні кількості фтівазіта і полівітамінів. Час від часу акуратно вимальовував затемнене пляма, видиме при погляді на білий аркуш паперу "(Заболоцький 1998, с. 464-465). 9

Криза настала восени 1954-го: "почалися болі в серці, погіршився зір. З 5 квітня по 26 травня 1954 Заболоцький лікувався в очній клініці. Наприкінці червня вдалося з'їздити в Тбілісі на з'їзд Спілки письменників Грузії. А 14 вересня Миколи Олексійовича надовго вклав у ліжко тяжкий інфаркт серця. Становище було критичним, врятували уколи швидко приїхав лікаря "швидкої допомоги". Два місяці пролежав він удома - спочатку зовсім нерухомо, потім поступово привчаючи до рухів "(Заболоцький 1995, с. 618).

За рік до цього, у липні 1953 року, "Заболоцький жили в Будинку творчості в Дубулти, займаючи кімнати на третьому поверсі особняка в глибині квітучого парку, зовсім близько від піщаного пляжу" (Заболоцький 1998, с. 476). "Одного разу він і А. Гідаш (1899-1980, угорський поет і прозаїк) спостерігали опускається в море сонце і фантастичне нагромадження хмар серед яких раптом блиснув зелений промінь, за народною прикметою приносить щастя. Вірш написано в останнє літо життя, в Тарусі" ( Заболоцький 2002, с. 710).

Таким чином, побачений у 1953 році зелений промінь, що обіцяв, здавалося б, знаходження "серцевої прозорливості", поет ретроспективно осмислює як передвістя тілесної катастрофи, пов'язаної з інфарктом (серце) та загрозою сліпоти (зір, очі). Можливо, однак, абсолютний криза і є та точка досконалості, куди потрапляє вже не сам герой, але його наступник - "далекий мій нащадок", що володіє в аналізованому вірші виразно "ніцшеанськими" вітальними характеристиками ("духом молодий, / Тілом жадібний і могутній" ), посиленими експресією рідко вживаного дієслова ("У белоглавий прянет місто").

Створена поетом художня модель драми ініціаціонного шляху виявляється настільки універсальною, що дозволяє підключити не тільки біографічні, але і політичні контексти, чи не звернення до езопової мови. Зустріч з Анталом Гідаш 1958-го року могла не тільки нагадати про інфаркт 1054-го, але і спровокувати заборонені для радянського поета політичні алюзії: "Антал Гідаш розповідав, як після угорських подій 1956 року він їздив на батьківщину, як жорстоко Радянська армія придушила там антикомуністичне повстання і як важко було йому підписувати колективний лист, що засуджувало це рух за незалежність Угорщини. Микола Олексійович співчував йому "(Заболоцький 1998, с. 505).

Список літератури

Блок 1997 - Блок А.А. Повне зібрання творів і листів у 20-і тт. Т. 3: Вірші. Книга третя (1907 - 1916). М., 1997.

Вагинов 1991 - Вагинов К. Цапина пісня: Романи. М., 1991.

Верн 1993 - Верн Ж. Повне зібрання творів: Серія I ("Невідомий Жюль Верн"): У 29-и томах. Том 11: Зелений промінь. Замок у Карпатах. М., 1993.

Верн 1994 - Верн Ж. Зібрання творів: У 50-и томах. Т. 6: Зелений промінь. Чорна Індія. Малюк. М., 1994.

Гаспаров 2000 - Гаспаров М.Л. Метр і смисл: Про один з механізмів культурної пам'яті. М., 2000.

Герасимова & Нікітан 1991 - Герасимова А., Нікітан А. Хармс і "Голем" / / Театр, 1991, № 11, 36-50.

Герасимова б / г - Герасимова А. Підніміть мені повіки, або Трансформація візуального ряду у М. Заболоцького / / http://www.umka.ru/liter/950425.html

Гете 1957 - Гете Йоганн Вольфганг. Вибрані твори з природознавства. М. 1957.

Дьяков 2003 - Дьяков, Л. Вятские роки Миколи Заболоцького. Редактор-упорядник Н.І. Пермінова. Кіров, 2003.

Заболоцький 1995 - Заболоцький Н.А. Вогонь, що мерехтить у посудині ... М., 1995.

Заболоцький 1998 - Заболоцький М.М. Життя Н. А. Заболоцького. М., 1998.

Заболоцький 2002 - Заболоцький Н.А. Повна. зібр. віршів і поем. М., 2002.

Ігошева 1999 - Ігошева Т.В. Проблеми творчої еволюції М. А. Заболоцького. Новгород, 1999.

Кузмін - Кузмін М. Вибрані твори. Л., 1990.

Лермонтов 1959 - Лермонтов М. Ю. Зібрання творів: У 4-х томах. Т. 2: Поеми. М.-Л., 1959.

Ліпавскій 1993 - Ліпавскій Л. Розмови / / Логос, 1993, № 4, 7-75.

Лощилов 1997 - Лощилов І. Феномен Миколи Заболоцького. Helsinki, 1997.

Лощилов 2003 - Лощилов І.Є. "Цариця мух" Миколи Заболоцького: буква, ім'я і текст / / Алфавіт-2: "Дивна" поезія і "дивна" проза: Гротеск, нонсенс, абсурд в російській літературі. Смоленськ, 2003 (у друку).

Лотман 1980 - Лотман Ю.М. Роман А. С. Пушкіна "Євгеній Онєгін": Коментар. М., 1980.

Македонів 1987 - Македонів А. Микола Заболоцький: Життя. Творчість. Метаморфози. Л., 1987.

Перельман 1976 - Перельман Я. І. Цікава фізика: Книга 1. М., 1976.

Роскіна 1980 - Роскіна, Н. Микола Заболоцький / / Роскіна, Н. Чотири глави: З літературних спогадів. YMCA-PRESS, Paris, 1980, с. 61-98.

Сєдих 1993 - Сєдих В. Такий несподіваний Жюль Верн / / Верн, Ж. Повне зібрання творів: Серія I ("Невідомий Жюль Верн"): У 29-и томах. Том 11: Зелений промінь. Замок у Карпатах. М., 1993, 271-279.

Силард 2000 - Силард Л. Карти між грою і ворожінням: "Зангезі" Хлєбнікова і Великі Аркани Таро / / Світ Велімира Хлєбникова: Статті. Дослідження (1911 - 1998). М., 2000, 294-302.

Соболєв 1988 - Соболєв, Л. Зібрання творів у 5-и т. Т. 3: Зелений промінь. Повість. Статті, спогади, щоденники воєнних років. Гірські вершини. М., 1988.

Спіцина 1993 - Спіцина Є. Стерлігов і оберіути / / Театр, 1993, № 1, 47-79.

Товста 1997 - Товста Є. Д. Буратіно і підтексти Олексія Толстого / / Известия АН. Серія Літератури і Мови. 1997, тому 56, № 2, 28-39.

Хармс 2000 - Хармс Д.І. Зібрання творів: У 3-х томах. Т. 1: Авіація перетворень. СПб, 2000.

Примітки

1 Для Заболоцького, однак, символістське міфотворчість з самого початку (1920-1930-і рр.) був "замахом з негідними засобами". І. Синельников згадує: "Пам'ятаю, ми говорили, що якщо символісти безплідно мріяли про створення міфів, то" Торжество Землеробства "наближає здійснення цієї ідеї" (Заболоцький 1995, с. 101). Вже для футуристів, які прийшли на зміну символізму теургіческого складу, характерна "демонстративна переорієнтацією на низову культуру, на субкультуру, негліжіруемую" високою естетикою "" (Силард 2000, с. 296-297). Альтернативою символістської "безпідставності" був для Заболоцького досвід Хлєбнікова, з його вишуканим неопримітивізмом і "голими очима".

2 Представляється доречним зіставлення символіки зеленого кольору з віршем Арсенія Тарковського:

Був будиночок в три віконця

У такій забарвлений колір,

Що навіть в спектрі сонця

Такого кольору немає.

Він був ще спектральний,

Зелений до того,

Що я в віконце спальні

Молився на нього.

Я вірив, що з раю,

Як найкращий сон,

Відтінку не міняючи,

Перемістився він.

По сьогодні будиночок чудовий,

Чудове і чудний,

Зелений, смарагдовий,

Стоїть переді мною.

І віконниці зачиняли,

Але іноді і вдень

На чому-то в ньому грали

І щось співали в ньому,

А вночі на ганочку

Прощалися, і потемки

Затеплівалі свічки

У паперових ліхтарях

(Тарковський 1982, с. 270).

3 Згідно Стерлігову, зазнала вплив оберіутов, пластична форма в мистецтві виникає як "результат взаємодії навколишнього і оточеною (внутрішньої) геометрії, їх таємничої зв'язку" (Спіцина 1991, с. 77). СР переклад колізії з візуальної сфери в вербальну в романі Костянтина Вагинова "Цапина пісня": "Художнику щось задано поза мовою, але він, розкидаючи слова і зіставляючи їх, створює, а потім і пізнає свою душу. Таким чином в юності моєї, зіставляючи слова, я пізнав всесвіт і цілий світ виник для мене в мові і піднявся від мови. І виявилося, що цей піднявся від мови світ збігся дивним чином з дійсністю "(Вагинов 1991, с. 86).

4 Герої Жюль-верновского роману брати Мелвілл відрізняються досить специфічними літературними уподобаннями: "Сем і Сиб ​​постійно пересипали свою промову цитатами з творів відомого власника замку Ебботсфорд (мається на увазі Вальтер Скотт - І.Л.), але все ж віддавали перевагу поемам Оссіана, які знали майже напам'ять. Втім, хто посмів би дорікнути цих уродженців країни Фінгала і Вальтера Скотта в настільки безневинних пристрастях? " (Верн 1993, с. 9). Схильність героїв роману в усіх випадках "життя" декламувати оссіаніческіе вірші Джеймса Макферсона (1736 - 1796) може бути непрямим аргументом на користь генетичної зв'язку роману і однойменного вірша, що належить перу поета, який написав у 1946 році: "Читайте, дерева, вірші Гесіод, / Дивись Оссіанновим гімнам, горобина "(Заболоцький 2003, с. 212).

5 Саме тут, в композиційному центрі, локалізовано непряма вказівка ​​на найдавніше уявлення про Сонце як про орган зору Божества, Ім'я якого охороняється табу: "заходящая оком хтось / Промінь зелений мені метне" (курсив мій - І.Л.) СР "Орфічний" образ з вірша 1957 року: "Світ подібний арфі многострунной: / Лише струну зачепиш - і негайно / Хтось згори, радісний і юний / Гляне уважно на нас" ("Повільно земля вернулася ...", Заболоцький 2002, с. 409; курсив мій - І.Л.).

6 найцінніша інформація, що підтверджує естетичний інтерес молодого Заболоцького до езотеричної символіки Таро, міститься у фрагменті з теленариси Л. Дьяконова "Про прожитий і пережите" (Кіров, 1988). Описуючи ленінградське житло Заболоцького в 1928 році, двоюрідний брат поета говорить: "Запам'ятав на стіні безліч малюнків. Я б сказав такого експресіоністичній стилю. Запам'ятав навіть підпис під одним -" Юстиція ". Якоюсь мірою пророча підпис" (Дьконов 2003, з . 61). Не дійшли до нас малюнки поета, яке брало уроки малюнка у самого Павла Філонова, що зображують "якихось потвор" згадує і М. Синельников (нашу інтерпретацію див Лощилов 1997, с. 177-180). Безсумнівно, Леоднід Дьякову запам'ятався малюнок за мотивами зображення на VIII карті Великих Арканов Таро - Правосуддя (La Justice).

Ср, наприклад, вірш "Зірки, троянди і квадрати" або образ кота-шибеника зі стовпця "На сходах", безсумнівно висхідні до символіки Таро. СР також словосполучення Великий Летатель Донизу Головою з поеми "Божевільний вовк".

7 У поемі "Птахи" (1933) конфігурації хмар у вечірньому небі немов би "випадково" збігаються з апріорними образами, майбутніми свідомості в модусі архетипів трансформації:

За великим призахідним лісом

село світле сонце. Промені з-за краю земної

трохи долітають до хмар. Верхівки вечірніх дерев

в червоному сяйво стоять. Хмар золоті фігури,

тихо вагаючись і форму свою змінюючи,

повільно рухаються в повітрі. Он голова велетня,

он повітряна коня. За нею три хмари, злившись,

Лаокоона прийняли форму. А там, біля лісу,

рухається хмарний вершник, і вітер йому відокремлює

голову з правою рукою і на захід тихенько відносить.

Дурненька, що ти? Бути може,

хочеш сказати мені що-небудь? Ні? Подивися на небо,

бачиш - як летять хмари? Ми з тобою, малятко,

теж, мабуть, два хмарки, тільки одне з бородою,

з легким інше крилом - і обидва розтане навіки.

(Заболоцький 2002, с. 386-387.)

8 Діонісійський міф і метафізика смерті / воскресіння тісно пов'язана у Заболоцького з уявленням про природу поетичного. Наводячи Наталії Роскіна свою дружину як приклад "зразкового читача", Заболоцький говорив: "А Катерина Василівна любить всі мої вірші. Для неї кожне моє вірш - воскресіння" (Роскіна 1980, с. 83).

9 Це вимушене дивне заняття не могло не нагадати про роки дружби з Миколою Макаровичем Олейниковим і філософічних розмов 1933-1934 років, які велися в оберіутского колі. Олейников, який назвав світло, колір і оптику серед цікавлять його предметів (Ліпавскій 1993, с. 7), "вважав себе знавцем ендоптіческого зору. Його цікавило те що робиться у нього в оці. Він спостерігав плями або помутніння, іскри і волокна. Плями пливуть групою повільно на межі поля зору, поки не пропадають. Іскри здійснюють безперервний рух, як хмара мошок ввечері перед гарною погодою. Волокна великі, вони бліді й нерухомі. Є ще інші волокна, грубозернисті, вони схожі на водорості або морські тварини. Н. М . на підставі відмінності руху цих тілець і їх розмірів (він вирахував їх), встановлює, що бачить людина в своєму оці. Він вважає також, що плями знаходяться досить далеко від дна ока, це згустки в склоподібному тілі, вони повертаються разом з оком і спливають через прагнення вловити в центр зору. Іскри або світлі крапки, навпаки, мають самостійним рухом "(Ліпавскій 1993, с. 13). Про особливості та аномаліях зору в поезії Заболоцького див. також Герасимова б / г і Лощилов 1997.