Страховики. Зі статті 6 Закону "Про страхування", що містить визначення поняття "страховики", випливає, що до останніх належать державні страхові організації, акціонерні страхові товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, що створюються з метою здійснення страхової, а також іншої діяльності, що визначається цим Законом, за наявності у них необхідних статутного, резервного фондів і резервів, що пройшли реєстрацію і отримали ліцензію на право проведення певного виду страхування або перестрахування. Таким чином, страхові організації, незалежно від форми власності, володіють наступними характерними ознаками:
1. Наявність статусу юридичної особи.
2. Цільове створення для ведення страхової діяльності.
3. Наявність необхідних активів у грошовій формі.
4. Реєстрація в органі державного нагляду за страховою діяльністю.
5. Здійснення зазначеної діяльності тільки у разі наявного на це спеціального дозволу (ліцензії).
Страхувальники. Страхувальник - це фізична або юридична особа, яка має страховий інтерес, і вступає у відносини зі страховиком в силу закону або на основі двосторонньої угоди у формі договору страхування. Страховий інтерес є міра матеріальної зацікавленості в страхуванні. Він повинен існувати в момент укладання договору страхування.
Застрахувати можна не тільки самого себе. Страхувальники вправі також укладати договори страхування в інтересах та від імені третіх осіб. Розмежуємо ці поняття наступним чином [6, c.65].
Страхувальник - це особа, яка укладає і підписує договір про страхування зі страховиком, бере на себе зобов'язання, визначені договором. Це той, хто підписує договір і сплачує страхові премії, або той, хто купує страховий поліс.
Застрахований (наприклад, за договором страхування життя) - це фізична особа, про життя якого укладається договір страхування. Це людина, чиє життя наражається на ризик. У більшості операцій з особистого страхування страхувальник і застрахований є однією і тією ж особою. В умовах договору страхування в цьому випадку вказується, що страхувальник може застрахувати тільки самого себе, тобто договір особистого страхування укладається у формі індивідуального страхування. У тих випадках, коли збігу не відбувається, від застрахованої особи можуть зажадати письмове підтвердження (наприклад, підпис на страховому полісі) своєї згоди на укладення договору про страхування його власного життя. При страхуванні дітей такої згоди не потрібно.
Вигодонабувач - це третя особа, призначена для одержання страхової суми, якщо станеться страховий випадок. Ним може бути сам страхувальник, пред'явник поліса, або правонаступник, що, як правило, вказується в страховому полісі. Виплати страхової суми (частини страхової суми) не залежать від сум, належних страхувальнику або вигодонабувачу за умовами соціального страхування, соціального забезпечення та в порядку відшкодування шкоди [5, c.116].
Висновок і виконання договору страхування може здійснюватися через страхових посередників (страхових агентів і страхових брокерів).
Страховий агент є представником страховика, з яким останній доручає на підставі контракту від імені страховика за певну винагороду здійснення страхової діяльності. Зобов'язання, прийняті агентом в межах отриманих повноважень від імені страховика, виконуються останнім, як якщо б вони були прийняті ним самостійно.
Страховий брокер є незалежним посередником, що здійснюють свою діяльність на підставі угод зі страхувальниками і страховиками.
Страховий брокер є неминучим атрибутом будь-якого розвиненого страхового ринку. Представляючи, перш за все, інтереси страхувальника (перестрахувальника), він підшукує для них найкращі умови страхування, яких в умовах ринкової економіки пропонується досить багато, так само, як і видів страхування.
Страховим брокером може бути як юридична, так і фізична особа. Для того щоб брокер був повністю незалежним посередником, його засновником, якщо це юридична особа, не може бути страхова чи перестрахувальна організація або їхні співробітники. У тому випадку, коли брокером виступає фізична особа, він не має права бути співробітником страхової чи перестрахувальної організації. У свою чергу страхового брокера не дозволяється бути власником страхової чи перестрахувальної організації. Тільки за таких умов можливо забезпечити довіру до страхового брокера з боку клієнтів.
Відповідно до статті 8 Закону «Про страхування» посередницька діяльність зі страхування, пов'язана з укладенням договорів страхування від імені іноземних страхових організацій, на території Республіки Білорусь не допускається, якщо міждержавними угодами з участю Республіки Білорусь не передбачено інше. Іноземним страховим брокерам дозволено проводити в Білорусі операції тільки з перестрахування за умови отримання відповідної ліцензії [6, c.66].
Страховий брокер при оформленні договору страхування повинен володіти максимально можливою інформацією про страхувальника і запропонувати йому провести необхідні попереджувальні заходи з метою зменшення ймовірності настання страхового випадку та для зниження розміру можливого збитку.
Якщо розглядати страхування як метод первинного розміщення ризику, то перестрахування і співстрахування є методами вторинного розміщення ризику.
Страхування базується на теорії ймовірності, одне з основних положень якої викладено в законі великих чисел: сукупна дія великого числа випадкових факторів приводить при деяких загальних умовах до результату, майже не залежному від випадку. Тому, чим більше кількість ризиків і чим більше вони за своїм розміром (у вартісному вираженні) і схильності небезпекам тотожні, тим стійкіше страховий портфель (сукупність застрахованих об'єктів) страховика. Однак у більшості випадків не вдається створити ідеально збалансований страховий портфель, що тягне за собою зниження фінансової стійкості страхової організації і рентабельності страхових операцій. Для забезпечення своєї платоспроможності страхова організація зобов'язана додержуватись співвідношення між активами і прийнятими страховими зобов'язаннями.
Відповідно до Закону Республіки Білорусь "Про страхування", страхова організація, не покриває прийняті за договорами страхування зобов'язання за рахунок власних коштів і страхових резервів, зобов'язана забезпечити виконання зобов'язань шляхом їх перестрахування. Об'єктом страхування в даному випадку є ризик виконання відповідних зобов'язань. Стаття 14 Закону "Про страхування" визначає перестрахування як передачу страховиком на певних умовах частини своєї відповідальності перед страхувальником іншого страховика (перестраховикові) [6, c.67].
Перестрахування необхідно для нормальної діяльності будь-якого страхового товариства, яке, поза залежності від розміру його капіталів, страхових резервів та інших активів, зобов'язане прийняти на страхування будь-який ризик, що не суперечить правилам або умовам страхування. Перестрахування дозволяє страховикові застрахувати ризики, які за своєю вартістю або ступеня ризику перевищують його фінансові можливості, і є однією з умов забезпечення його фінансової стійкості і платоспроможності.
В економічному аспекті перестрахування - це система економічних відносин, при яких страховик, приймаючи на страхування ризики, передає частину відповідальності по ним (з урахуванням своїх фінансових можливостей) на узгоджених умовах іншим страховикам (перестраховикам) з метою створення збалансованого страхового портфеля, забезпечення фінансової стійкості та рентабельності страхових операцій. Одночасно передається і частина страхової премії, яка відповідає його частці в зобов'язаннях перед страхувальниками.
Перестрахуванням ризиків досягається не тільки захист страхового портфеля від впливу на нього серії великих страхових випадків або навіть одного катастрофічного, але і те, що оплата сум страхового відшкодування по таких випадках не лягає важким тягарем на одне страхове товариство, а здійснюється колективно всіма учасниками в перестрахуванні відповідного ризику [5, c.117].
Страховик, який передав ризик у перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі. При перестрахуванні страхувальник має справу тільки з прямим страховиком і вимагає з нього, у випадку збитку, всю суму страхового відшкодування. Питання перестрахування його при цьому не зачіпають. Відносини між страховиком і перестраховиком регулюються договором. І якщо у прямому страхуванні беруть участь дві сторони - страховик і страхувальник, то сторонами договору перестрахування виступають:
- Перестрахувальник - страхове або перестрахувальне товариство, що приймає ризики в перестрахування.
- Перестраховик - страховик, що прийняв на страхування ризик і передав його частково в перестрахування іншій страховій чи перестрахувальної організації з метою його зниження, попередження можливої кумуляції ризику, створення збалансованого портфеля страхування, а також забезпечення фінансової стійкості страхових операцій.
- Цедент - перестрахувальник, страхова компанія, що передає ризики в перестрахування. Тісному зв'язку зі страховою діяльністю перестрахування не має, тому в рахунковому плані для бухгалтерського обліку операцій з перестрахування передбачені спеціальні рахунки.
За правилами перестрахування, що передає ризик компанія (цедент) має право на комісійну винагороду на свою користь, а також на участь у прибутку (тантьема) [6, c.68].
Премія перестрахувальна - плата, що належить з перестраховика (цедента), тобто зі страховою організації, що передає об'єкти перестрахування перестраховику (страхової організації, що приймає об'єкти в перестрахування). Ця частина страхової премії, одержувана перестрахувальником, відповідає його частці в зобов'язаннях страховика перед перестраховиками або визначається у відсотку, узгодженому між перестрахувальником і перестрахувальником (цедентом), або в абсолютній сумі. При проведенні перестрахувальних операцій страхова організація може виступати як в особі організації, що передає ризики в перестрахування (тобто прямого страховика або цедента), так і в особі організації, яка приймає ризики в перестрахування (тобто перестрахувальника), або поєднувати їх у одній особі.
В якості фінансової гарантії створюється депо премій - тимчасово утримується перестрахувальником (цедентом) частину премії, належної перестраховикові в якості фінансової гарантії. Через певний час депо премій повертається. Депо збитків - тимчасово зарезервовані збитки, які вже заявлені, але за які розрахунки ще не закінчені. Як і депо премій, депо збитків має характер фінансової гарантії для перестраховика (цедента).
Передача перестрахувальником частині прийнятих ним за договорами перестрахування ризиків іншим перестраховикам називається ретроцесій.
Перестрахування слід відрізняти від співстрахування. При співстрахування об'єкт страхування може бути застрахований спільно кількома страховиками (співстраховиками). При цьому два або більше страховика беруть участь певними частками у страхуванні одного й того ж ризику, видаючи спільний або роздільний поліси, кожний на страхову суму у своїй частці. Права та обов'язки розподіляються між страховиками в узгоджених частках.
Якщо страхувальник застрахував майно не на повну суму, то він сам розглядається як один із страховиків і несе відповідальність за недострахував частці. Співстрахування, як і перестрахування, також є методом розподілу і вирівнювання ризиків, що дозволяє страховикам при великій фактичної вартості і високого ступеня ризику розділити частину відповідальності з іншими страховиками, уклавши з ними договір співстрахування. Даний метод знаходить своє застосування в більшій мірі в умовах нерозвиненого ринку. Для спільного страхування великих ризиків співстраховика можуть створювати на основі угод прості товариства (страхові пули).
Страховий пул у своїй основі є механізмом, за допомогою якого розподіляються ризики серед його членів з можливістю подальшої їх передачі на перестрахування з метою обмеження вартості сукупних позовів, виплачуваних пулом. Пули можуть бути різними за формою, але в основному їх діяльність заснована на тому, що індивідуальні члени дають свою згоду передати пулу всі або частину прийнятих ними певних ризиків, які потім діляться серед членів пулу в заздалегідь узгодженій пропорції. Членство пулу може бути як добровільним, так і обов'язковим для всіх страховиків страхового ринку. Пули створюються для мобілізації можливостей ринку при страхуванні особливо великих ризиків, ризиків з невеликими імовірностями настання страхових подій для ефективної дії закону великих чисел (наприклад, ядерні ризики), ризиків з катастрофічним збитками (наприклад, землетрус), ризиків, щодо яких немає твердої впевненості щодо схильності збитків їх вартості (наприклад, відповідальності виробників за якість продукції у фармацевтичній промисловості). Основна перевага пулів полягає в тому, що за допомогою їх здійснюється централізація методів оцінки ризику, страхового досвіду і знань.
Для малопотужних компаній - це ще й шанс зміцнити свої позиції. Об'єднуючись у страхові пули, вони мають можливість дробити прийняті в страхування великі ризики і в "складчину" відповідати за зобов'язаннями перед страхувальниками, що, безсумнівно, на користь і останнім [6, c.69].
Договір добровільного страхування відноситься до числа відплатних договірних зобов'язань, при яких обидві сторони - страховик і страхувальник беруть на себе обумовлені заздалегідь зобов'язання. Страховик зобов'язується виплатити страхувальникові або іншій правомочному особі страхове відшкодування або страхову суму у зв'язку з обумовленими наслідками страхового випадку, а страхувальник - сплатити разовий або вносити періодичні страхові платежі у встановлені терміни, а також виконувати інші умови страхування. Договір страхування обумовлює виплати, які зобов'язується сплатити страховик (страхова сума і страхове відшкодування), а також регулює права та обов'язки страхувальника та інших осіб, чиї права та обов'язки випливають з умов договору про страхування.
Договір страхування укладається на підставі заяви страхувальника. Заява може представлятися страховику як у письмовій, так і усній формі. У письмовій формі подача заяви здійснюється шляхом заповнення спеціального бланка і відповідей на що містяться в ньому питання. Страхувальник зобов'язаний не тільки дати відповіді на всі поставлені в заяві питання, але і повідомити всі інші, відомі йому відомості, що мають істотне значення для судження про ступінь страхового ризику. Страховик має право в будь-який момент перевірити правильність і повноту відомостей, які повідомляються страхувальником при укладанні договору страхування, а також стан застрахованого об'єкта. Страхувальник несе відповідальність за повноту і достовірність повідомляються їм відомостей [5, c.118].
Суб'єкти договору страхування. Відносини щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб складаються як мінімум між двома сторонами - між страховими організаціями та громадянами, підприємствами, установами, тобто між страховиком і страхувальниками. Проте страхові відносини можуть виникати також між трьома суб'єктами і більше. У договір страхування можуть бути включені крім страхувальника і страхової компанії треті особи (договір про страхування на користь третіх осіб). Можливо також розбіжність в одній особі страхувальника та застрахованої. На розвиненому страховому ринку зустрічаються також тристоронні договори страхування, наприклад договори страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту. У такому договорі беруть участь страховик, страхувальник (позичальник) і банк-кредитор. Деякі юристи вважають такі договори цілком правомірними і навіть рекомендують у даному виді страхування застосовувати саме тристоронні договори, незважаючи на те, що подібний тристоронній договір не відповідає класичному договором страхування, у якому традиційно беруть участь дві сторони.
Слід звернути увагу на порядок переходу прав і обов'язків страхувальника за договором страхування до іншим фізичним і юридичним особам.
1. В случае смерти страхователя (физического лица), заключившего договор личного страхования в пользу третьих лиц, его права и обязанности переходят к этим третьим лицам. Причем страхователь вправе назначить любое физическое лицо для получения страховой суммы на случай своей смерти (выгодоприобретателя), независимо от степени родства. Правила страхования могут предусматривать такое назначение и после заключения договора страхования путем подачи страхователем заявления в страховую организацию. Полученная этим третьим лицом страховая сумма в состав наследственного имущества не входит (ст. 19 Закона "О страховании"). В случае, если посмертный получатель также умер либо страхователь не назначил выгодоприобретателя, страховая сумма подлежит выплате наследникам.
Договор страхования в пользу третьего лица устанавливает право требования для лица, которое в заключении договора не участвовало. Исполнения такого договора может требовать как сторона, заключившая его, так и третье лицо, в пользу которого обусловлено исполнение, если иное не предусмотрено законодательством, договором и не вытекает из существующего обязательства. Если третьи лица являются недееспособными, то выполнение действий по такому договору страхования возлагается на опекуна или попечителя (ст. 22 Закона "О страховании) [6, c.70].
Страховщик обязуется при наступлении страхового случая выплатить страхователю или лицу, в пользу которого заключен договор, обусловленную страховую сумму (часть страховой суммы).
2. В случае смерти страхователя (физического лица), заключившего договор страхования имущества, его права и обязанности переходят к лицу, принявшему это имущество в порядке наследования.
3. В случае перехода застрахованного имущества к другому собственнику, его права и обязанности переходят к новому собственнику с согласия страховщика.
4. Если сам страхователь в период действия договора страхования признан судом недееспособным или ограниченным в дееспособности, его права и обязанности переходят к опекуну или попечителю. При этом страхование гражданской ответственности оканчивается.
5. В случае утраты страхователем в период действия договора страхования прав юридического лица, его права и обязанности по договору добровольного страхования переходят к правопреемнику при согласии страховой организации.
Договор страхования отличается от обычных договорных обязательств. При договоре страхования одна сторона (страхователь) всегда уплачивает страховые взносы, а другая (страховщик) уплачивает страховое возмещение или страховую сумму лишь за оговоренные последствия страхового случая. Если же такого случая не произойдет в период действия договора, то обязательства страховщика могут оказаться невыполненными. В то же время обычные договоры предусматривают неукоснительное обоюдное выполнение сторонами условий договора.
Условия договора страхования могут быть существенными и несущественными. Основу договора составляют существенные условия. Они являются обязательными, предусмотрены статьей 17 Закона «О страховании», и включают в себя:
объект страхования;
розмір страхової суми;
размеры страховых взносов;
сроки уплаты страховых взносов;
перечень страховых случаев;
срок страхования;
начало и окончание действия договора страхования.
Несущественные условия могут регламентировать порядок уплаты и возврата страховых взносов, взаимоотношения сторон при наступлении страхового случая и др.
Понятия «страховая сумма», «страховое возмещение» и «страховой взнос» определены статьей 11 и 12 Закона «О страховании».
Страховой суммой признается сумма денежных средств, в пределах которой страховщик обязан произвести выплату при наступлении страхового случая.
Страховым возмещением признается сумма денежных средств, выплачиваемых в счет возмещения ущерба при наступлении страхового случая по договору имущественного страхования.
Страховым взносом (страховой премией) является плата за страхование, которую страхователь или другое лицо от имени страхователя обязаны внести страховщику. Страховые взносы не облагаются налогами. Страховым тарифом называется страховой взнос с единицы страховой суммы за определенный период страхования. Размер страхового тарифа по обязательным видам страхования определяется законодательством, а по добровольным видам страхования — страховой организацией.
Закон предусматривает вступление договора в силу с момента уплаты страхователем первого страхового взноса. В договоре следует четко определить этот момент, особенно при безналичных расчетах. Это может быть дата перечисления предприятием взносов на счет страховой организации или дата поступления средств на счет страховщика. Наиболее часто в договоре устанавливают, что он вступает в силу при уплате взноса наличными деньгами — со следующего дня после их уплаты, а при уплате путем безналичных расчетов — со дня поступления их на счет страховщика (согласно выписке банка). При возобновлении договора новый договор вступает в силу с момента окончания действия предыдущего договора. Обязательное страхование действует независимо от сроков уплаты страховых взносов [5, c.119].
Наиболее часто страховые взносы уплачиваются в процентах от страховой суммы.
Страховая сумма является одним из основных элементов страхования, максимальной суммой ответственности страховщика по договору страхования, по принятому риску. На страховую сумму страхуется объект по закону об обязательном страховании или при заключении договора добровольного страхования, и данная сумма обусловливает размер выплат при наступлении страхового случая. По имущественному страхованию страховая сумма определяется на единицу страхуемых объектов (строение, автомашина) или в целом по данному виду имущества (домашнее имущество гражданина, основные фонды предприятия). Размер страхового возмещения может быть меньше страховой суммы, поскольку зависит от размеров понесенного страхователем ущерба, но превышать ее не может, если иное не предусмотрено договором страхования. При этом страховая сумма не может превышать действительной стоимости имущества на момент заключения договора (страховой стоимости). Стороны не могут оспаривать страховую стоимость имущества, определенную в договоре страхования, за исключением случаев, когда страховщик докажет, что он был намеренно введен в заблуждение страхователем. Страховое возмещение не может превышать размера прямого ущерба застрахованного имущества при страховом случае, если договором страхования не предусмотрена выплата страхового возмещения в определенной сумме.
В личном страховании пределов для страховой суммы не существует. Она устанавливается в договоре по соглашению сторон, если законодательством либо правилами страхования не определено иное. При дожитии, смерти, полной утрате общей трудоспособности страховая сумма выплачивается в полном размере, установленном договором (законом), а при частичной утрате трудоспособности (здоровья) — в размере части суммы, определенной договором (законом), соответствующей степени утраты общей трудоспособности (здоровья) от несчастного случая.
Специфичность договора страхования состоит в том, что определяющую роль в нем играет страховой риск. Именно поэтому страховое законодательство содержит лишь наиболее общие принципы страховых обязательств. Более конкретные, детальные условия страхования регулируются Правилами каждого вида страхования, которые устанавливает страховщик. Правила страхования являются необходимым элементом заключения договора страхования, его основой, предложением страховщика, содержащим его условия оказания страховой услуги. Страховщик самостоятельно разрабатывает Правила добровольного страхования. Основой для таких разработок является страховое законодательство и страховые потребности потенциальных клиентов (страхователей). Следует учитывать, что Правила страхования являются чисто административным актом, являющимся обязательным для исполнения только в локальных масштабах (страховая организация).
Форма договора страхования. Составление договора страхования как единого документа, подписываемого страховщиком и страхователем, вовсе не обязательно. Факт заключения договора страхования может удостоверяться передаваемым страховщиком страхователю страховым свидетельством (полисом, а в оговоренных случаях — сертификатом). Приложение к страховому свидетельству Правил страхования обычно трудновыполнимо для страховщика. Страховые компании выходят из положения следующим образом: на обратной стороне страхового полиса мелким шрифтом печатаются наиболее важные положения Правил страхования.
Страховое свидетельство — самый важный документ договора о страховании, поскольку является доказательством его существования и раскрывает содержание, а также регулирует отношения между сторонами контракта, содержит права и обязанности обеих сторон. Посредством этого документа, в письменной форме, закрепляются условия договора страхования, заключенного страховым агентом (брокером) или другим работником страховой организации. Страховое свидетельство (страховой полис) должно быть подписано страхователем и страховщиком. К бланку страхового полиса предъявляются те же требования, что и к бланкам, на которых изготавливаются ценные бумаги [6, c.71].
Отказ в выплате страховой суммы или страхового возмещения.
В некоторых случаях страховая компания не производит выплату страховой суммы или страхового возмещения страхователю. Право страховщика не выплачивать соответствующие денежные средства страхователю, застрахованному или посмертному получателю, приобретается, если страхователь не выполнил необходимых требований, связанных с происшедшим страховым случаем.
В статье 21 Закона "О страховании" определены конкретные события, за которые выплата страховой суммы или страхового возмещения страхователю не производится. Кроме того, здесь же изложен перечень событий, за которые страховщик вправе отказать в выплате, однако это решение должно быть, безусловно, мотивированным.
Не подлежит выплате страховая сумма или страховое возмещение, если страховой случай произошел в результате:
- умышленных действий страхователя (застрахованного, выгодоприобретателя), направленных на наступление страхового случая. Исключение — действия данных лиц, совершенные в состоянии крайней необходимости или необходимой обороны;
- всякого рода военных действий, военных мероприятий и их последствий, гражданской войны, народных волнений и забастовок, конфискаций, реквизиций, ареста, уничтожения или повреждения имущества по распоряжению военных или гражданских властей;
- прямого или косвенного воздействия атомного взрыва, радиации и радиоактивного заражения, связанного с любым применением атомной энергии или использованием расщепляющих материалов;
- введения в действие законов (подзаконных актов), принятых после заключения договора страхования.
Страховщик вправе отказать в выплате страховой суммы или страхового возмещения, если страхователь:
- сообщил страховщику заведомо ложные сведения или не сообщил известных ему сведений и сокрытые таким образом обстоятельства находятся в причинной связи с наступлением страхового случая;
- не известил своевременно, имея к тому возможность, страховщика о наступлении страхового случая илм создал препятствия страховщику в определении обстоятельств, характера и размера ущерба;
- не принял возможных мер к предотвращению и сокращению ущерба, что привело к возникновению страхового случая или увеличению размера ущерба;
- допустил грубую небрежность, а также нарушение правил противопожарной безопасности, правил хранения и перевозки огнеопасных и взрывоопасных веществ и предметов [5, c.120].
Решение об отказе в выплате страховой суммы или страхового возмещения принимается страховщиком и сообщается страхователю в письменной форме с мотивацией причины отказа. Споры, возникающие из отношений по договору страхования, разрешаются судом или Хозяйственным судом в соответствии с их компетенцией, установленной законодательством Республики Беларусь.
Отказ в приеме на страхование. От понятия "отказ в выплате страховой суммы или страхового возмещения" следует отличать понятие "отказ в приеме на страхование". Последнее представляет собой право страховщика, вытекающее из условий данного вида страхования, на исключение из числа подлежащих страхованию наиболее рискованных объектов (опасных рисков), когда вероятность выплаты страховой суммы или страхового возмещения настолько велика, что не обеспечивает установленных актуарными расчетами размеров покрытия данного риска из сформированных страховых резервов. Не принимаются, например, на имущественное страхование ветхие и бесхозные строения в хозяйствах граждан, домашнее имущество, находящееся в зоне бедствия, явно больные сельскохозяйственные животные. На личное — лица, являющиеся инвалидами первой группы, престарелые граждане, достигшие предельного возраста, оговоренного условиями страхования.
Припинення договору страхування.
Положения о прекращении договора страхования и его недействительности (ст. 24 и 25 Закона «О страховании») отражают действующую ныне практику.
Договор страхования прекращается либо при наступлении следующих случаев:
- истечения срока действия;
- выполнения страховщиком обязательств по договору в полном объеме;
- неуплаты страхователем страховых взносов в установленные сроки;
- прекращения деятельности страхователя — юридического лица или смерти страхователя — гражданина, либо досрочно — по требованию страхователя или страховщика, если это предусмотрено условиями страхования. Однако при этом необходимо обратить внимание, что по-разному решается вопрос о возврате страховых взносов (полном или частичном) в зависимости от того, кто является инициатором расторжения договора и причин расторжения. Закон здесь на стороне интересов страхователя.
Недійсність договору страхування. Интересы страхователя защищены также и при признании договора страхования недействительным. Договор считается недействительным, если он:
противоречит Закону "О страховании";
- ухудшает положение страхователя по сравнению с действующим законодательством;
- заключен с лицами, не обладающими гражданской дееспособностью или ограниченными в дееспособности судом, а также с организационными структурами, не наделенными правами юридического лица;
- заключен с лицом, находившимся в момент заключения договора в состоянии, когда лицо не могло понимать значения своих действий;
- заключен в отношении имущества, добытого преступным путем, подвергнутого описи либо аресту, или подлежащего конфискации на основании вступившего в законную силу приговора суда или вынесенного в соответствии с законом постановления о конфискации имущества;
- заключен после случая, с наступлением которого договор предусматривает страховые выплаты;
- заключен с лицом, неправомочным заключать договор от имени страховщика. При необходимости, исходя из конкретных условий,
этот перечень может быть расширен. По недействительным договорам страховщик возвращает страхователю страховые взносы, полученные по договору страхования, если иное не предусмотрено законодательством Республики Беларусь.
Страхователь имеет право заключить договор страхования одного и того же объекта с новыми страховщиками при условии их уведомления о том, что объект уже застрахован. Несоблюдение указанного правила влечет недействительность нового договора страхования [6, c.71].
К страховщику, выплатившему страховое возмещение по договору имущественного страхования, переходит право требования (в пределах этой суммы), которое имели страхователь, или лицо, получившее страховое возмещение, к лицу, ответственному за причиненный ущерб.
Если страхователь отказывается от претензий к указанному лицу или от прав, обеспечивающих выполнение этих требований, то страховщик освобождается от выплаты той части возмещения, которую ему пришлось бы взыскивать с третьих лиц.
Страховая организация несет ответственность за несвоевременную выплату страховой суммы (страхового возмещения) и должна выплачивать страхователю пеню за каждый день просрочки в размере, определяемом органом государственного надзора за страховой деятельностью.
Список літератури
Цивільний кодекс Республіки Білорусь. – Мн.: Национальный центр правовой информации Республики Беларусь, 1999. – 405 с.
Гражданский кодекс Республики Беларусь: с комментариями к разделам / Коммент.В.Ф.Чигира. - 3-е вид. - Мн.: Амалфея, 2000. - 704 с.
Цивільне право. У 2-х томах. Том 1. Підручник / За ред. Є. А. Суханова. - М.: Видавництво БЕК, 1994. - 384 с.
Цивільне право. У 2-х томах. Том 2. Підручник / За ред. Є. А. Суханова. - М.: Видавництво БЕК, 1994. - 432 с.
Цивільне право. Часть вторая: Учебник под общей ред.А.Г.Калпина. - М.: МАУП, 2002. – 542 с.
Коваленко М.М. Правовое регулирование страхования в Республике Беларусь: Учеб.пособие. – Мн.: РИВШ, 1999. - 400 с.
Колбасін Д.А. Гражданское право Республики Беларусь. Особ.часть: Практ.пособие. – Мн.: «Молодежное научное общество», 2000. - 487с.
Маньковський І.А. Гражданское право Республики Беларусь: Особ.часть: Практ.пособие / - Мн.: Молодеж., 2003. - 308 с.
Мартьянова Т.О. Страхование жизни и здоровья граждан по договорам. М.: Юридическая литература, 1980 – 215 с.