Аюпова Світлана Будіміровна, Башкирський державний педагогічний університет
Стаття присвячена ролі поетичної ономастики у створенні образно-поетичного пласта роману І. С. Тургенєва "Рудін", художньої картини світу твору. Автор, розкриваючи зв'язок між ім'ям героя і його буттям в художньому цілому, приходить до висновку про те, що в антропонимах твори, як і в сюжетній просторі роману, поєднуються три плани: конкретно-історичний, архетипний і метафізичний, що дозволило письменникові показати позачасову трагедію людського життя.
Ключові слова: Тургенєв, Дмитро Рудін, ономапоетіка, міфопоетика, ономастика, художня картина світу.
У даній статті робиться спроба визначити роль поетичної ономастичної системи у створенні образно-поетичного пласта роману І. С. Тургенєва «Рудін», твори розкрити зв'язок між ім'ям героя і його буттям в художньому цілому.
Перший роман І. С. Тургенєва тісно примикав до ситуації, в російській літературі традиції повістей і романів про дворянських героїв, «зайвих людей», не здатних знайти своє місце в практичному житті, розвивав цю традицію.
Вивчення творчої історії роману показує, що для І. С. Тургенєва вибір імен героїв був важливим моментом в роботі над твором. Відомо, що романіст відмовився від кілька іронічного, прямо виражає первинний задум твору назви «Геніальна натура», замінивши його однослівним предметно-описовим ідеонімом «Рудін», що позначає головна дійова особа, що свідчило про неоднозначне ставлення автора до останнього вже на початковому етапі розробки способу . Тургенєв прибрав «оцінність» з заголовка і розчинив її в тексті роману, явно слідуючи тут традиції пушкінських заголовків. Слід зауважити, що, винісши в заголовок прізвище головного героя, І.С. Тургенєв актуалізував одне зі значень слова руда, від якого утворена прізвище: «зовнішній вигляд, образ, обличчя» 1. Вибудовується асоціативний ряд: зовнішній вигляд - особа - образ - літературний тип.
Про ретельному виборі письменником імені головного героя свідчить факт, зазначений М. О. Габель і Н. В. Ізмайловим: «Центральний герой роману спочатку був названий Дмитром Петровичем Рудін (виділено тут і далі нами. - С.А.), що говорить про деякому зв'язку його образу з задумом роману «Два покоління», де повинен був фігурувати Дмитро Петрович Гагин <...>, і з ненаписаної комедією «Компаньйонка», від якої дійшов до нас список дійових осіб з персонажем Дмитром Петровичем Звановим »2.
Отже, ім'я Дмитро особливо привернула письменника. Як пише П. Флоренський, це ім'я «походить від імені ж, але божественного: хетоніческая богиня Деметра, Мати Земля <...> своїм ім'ям відображається в Дмитра. <...> У самому справі, приналежність людини Богу не може бути чисто зовнішньою, без наявності в цій людині відповідних даному Богу якостей <...> Отже, стародавні, називаючи когось Дмитром, мали на увазі співвіднести його з Деметра »3.
Неординарність, іскра божа, безсумнівно, присутня в головному герої. Особливо показова реакція на слова Дмитра Рудіна молодих людей. Описуючи ефект, який справляє перша промова персонажа на присутніх, Тургенєв використовує дієслівні форми (здивував, зачарував, уражені), лексичні повтори (слухав, слухав), поєднання слів (трохи дихання не захопило, вирячені очі, відкритий рот, обличчя вкрилося червоною фарбою) , що вказують на сильне емоційне враження; присутність в одному контексті дієслів кінця одного і початку іншого дії (погляд і потемнів і заблищав) також свідчить про інтенсивну роботу пробудившейся під впливом Рудіна душі.
Головний герой тонко відчуває красу і поезію природи. Саме образ Рудіна в III і VII розділах обрамляють повний гармонії і умиротворення нічний пейзаж і вечірнє опис природи, в якому спокій порушено передчуттям пробуджується пристрасті. Нічний та вечір пейзажі, що оточують героя, асоціюються з тими рисами духовного складу, які характерні для образу Деметри. «Це - богиня умиренням і незвичайно лагідна і милостива, материнська любов дихає вона до всього людського роду, причому в материнстві її виділено початок не стихійне, і навіть не народження, а моральне, лагідність і глибока тиша» 4. Внутрішня спільність героя і хтонічного божества, від імені якого утворено ім'я персонажа, проявляється у виборі лексики, що позначає стан спокою, млості, умиротворення (запашна імла, м'яка пелена, дрімотна свіжість, тихо жевріти, ніжитися і нежить, лагідний і тихий, тиша).
Тільки Рудін в романі говорить про природу. Саме цей герой використовує слова-символи, пов'язані зі світом природи: це образ яблуні, образ дуба. Причому ці символи співвідносяться в романі з образом Рудіна. У VII главі прізвище персонажа і поєднання слів наче з землі виріс з'єднані в одному контексті. У XII чолі автор-оповідач, описуючи зовнішність персонажа, використовує вегетативні метафори: «Пора його цвітіння, мабуть, пройшла: він, як висловлюються садівники, пішов в сім'я» 5.
Разом з тим ім'я Дмитро - це лише похідне від божественного імені. Герой тонко відчуває природу, але вже далекий від зростила його Деметри - Землі Матері, грунту. Лексика, що відноситься до одного з основних елементів природи (наприклад, слова земля, земний, грунт, коріння, безплідний), використовується автором-оповідачем, самим героєм, Лежневим і співвідносяться тільки з Рудін. Головний герой - дитя природи: «Кожен залишається тим, чим зробила його природа, і більше вимагати від неї не можна!» 6 - говорить про Рудіні Лежнєв. Разом з тим «Дмитро відривається від Землі і зневажає її, сповнений мощі, з напором якої не знає, що робити» 7. В епілозі роману герой запитує: «І між тим невже я ні на що не був придатний, невже для мене таки немає діла на землі? Часто я ставив собі це питання, і як не намагався себе принизити у власних очах, не міг же я не відчувати в собі присутності сил, не всім людям даних! Чому ж ці сили залишаються безплідними? »8.
Земні блага не для Рудіна, Лежнєв, розмірковуючи про нього, говорить: «Я думаю: от людина ... з його здібностями, чого б не міг він досягти, якими земними вигодами не мав би тепер, якщо б захотів!» 9. В епілозі твору Дмитро Рудін залишається без хліба насущного, відмовляється від нього добровільно. Відомо, що борошно, хліб - атрибути Деметри10, і відповідні їм лексеми з символічним значенням представлені в тексті. Розповідаючи Лежнєво про свій розрив з поміщиком зі Смоленської губернії, головний герой говорить наступне: «<...> я посварився з ним остаточно і поїхав, кинув панича-педанта, виліпленого із степової борошна з домішкою німецької патоки ... - Тобто кинув насущний шматок хліба, - промовив Лежнєв і поклав обидві руки на плечі Рудіна »11. Дуже важливо, що слово грунт вкладено саме в уста Дмитра Рудіна в III розділі, коли читач тільки знайомиться з цим персонажем, і в епілозі роману. Цей образ-символ як би обрамляє персонаж, дає ключ до розуміння образу головного героя, його трагічного бездіяльності. СР наступні пророчі слова Рудіна в III розділі, фактично пов'язані з нього самого: «якщо у людини немає міцного початку, в яке він вірить, немає грунту, на якій він стоїть твердо, як він може дати собі звіт у потребах, у значенні, в майбутності свого народу? як може він знати, що він повинен сам робити, якщо ... »12 зі словами героя в епілозі:« Будувати я ніколи нічого не вмів, та й мудро, брат, будувати, коли і грунту-то під ногами немає »13. Саме відірваністю Рудіна від рідної землі, від Росії пояснює нещастя героя Лежнєв. У романі Тургенєва слово грунт вживається не тільки в переносному значенні підставу, основа, але і в іншому переносному значенні: грунт - це люди, яким герой передає свої ідеї, свого роду полі, оброблені для посіву. Відторгнення головного персонажа від грунту, «безплідність» його діяльності пояснюється в романі почасти й тим, що грунт дурна. Не випадкові слова Лежнева: «<...> від чого ти - дивна людина! - З якими б помислами не починав справу, щоразу неодмінно кінчав тим, що жертвував своїми особистими вигодами, не пускав коріння в недобру грунт, як вона жирна не була? »14.
Відомо, що культовими зверненнями до Деметру були: «Хлоя (зелень, посів), Карпофора (дарувальниця плодів), Фесмофорий (законодавиця, упорядниця)» 15. Значення всіх трьох культових звернень до Деметру також представлені в романі і пов'язані саме з Дмитром Рудін, розкривають його образ. Слова героя - це те насіння, яке сіє він у благодатний грунт - молоді душі. Лежнєв говорить про нього: «<...> але хто має право сказати, що він не принесе, не приніс вже користі? що його слова не заронили багато добрих насіння в молоді душі »16. У листі до Наталі Ласунской герой з гіркотою зауважує: «Я не побачу плодів від насіння своїх» 17. Головний герой роману намагається, хоч і безуспішно, перетворити, влаштувати по-новому життя, вказати, що, як і кому робити, у зв'язку з цим використовуються такі лексеми зі значенням упорядкування, як входити в що-небудь (у значенні розбиратися), тлумачити , пояснювати, розпорядження, порядок, виховання, перетворення, нововведення та ін В епілозі роману Дмитро Рудін розповідає Лежнєво про свій невдалий проект з перетворення однієї річки на судноплавну, про безуспішні «корінних» перетвореннях та нововведення в галузі освіти і в сільському господарстві. Головний герой втручається навіть у відносини молодого Лежнева та його коханої дівчини. Так у тексті реалізується сема «законодавиця, упорядниця», притаманна Деметрі.
Разом з тим у міфі про Деметру «відображена також одвічна боротьба життя і смерті. Вона малюється скорботної матір'ю, що втратила дочку Персефону, викрадену Аїдом. <...> У Гомеровском гімні «До Деметрі» (Hymn. Hom. V) розповідається про мандри і горе богині в пошуках дочки »18. Портрет Рудіна в епілозі роману, разюче відрізняється від портрета в III розділі, так само, як і в нічному і вечірньому пейзажах, містить прикметник тихий, але поєднується це прикметник з іменником скорботу. Лексика зі значенням в'янення, смерті, руйнування, безвихідного стану пов'язана в романі саме з головним героєм (плаття зношене і старе; похололі, розбита мова; втома остаточна; срібні нитки; рідкі сиве волосся; дрібні зморшки; нагнутися фігура; щось безпорадне і сумно-покірне; все одно; гіркі почуття; скорботу, старість, втомитися, пожовтіти, померти).
Мотив поневіряння, присутній у міфі про Деметру, в романі також співвіднесений з Дмитром Рудін, який в епілозі названий автором безпритульним блукачем. Саме з головним героєм пов'язана лексика зі значенням переміщення в просторі, неможливість зупинитися (тягатися, їхати, поїхати, поневірятися, ходити, повертатися, не могти зупинитися, мандрувати, перекотиполе). Мотив починає звучати в V п'ятому розділі (герой заявляє Наталі: «<...> та й до того ж мені вже набридло тягатися з місця на місце. Пора відпочити» 19) і знаходить своє завершення в епілозі твору. В епілозі роману Дмитро Рудін прямо вказує на те, що поневіряння визначено йому згори, воно дано йому від народження (від природи-Деметри): «Я народився перекотиполем, - продовжував Рудін з похмурою усмішкою. - Я не можу зупинитися »20. В епілозі ж роману з'являється антропонім «Вічний Жид», який сам герой відносить до себе: «Ти назвав себе Вічним Жидом ... А чому ти знаєш, може бути, тобі і треба так вічно мандрувати, може бути, ти виконуєш цим вища, для тебе самого невідоме призначення: народна мудрість говорить недарма, що всі ми під богом ходимо. - Ти їдеш, - продовжував Лежнєв, бачачи, що Рудін брався за шапку <...> »21.
Але не тільки з першообраз Деметри - Матері Землі, природи, грунту, натури асоціюється ім'я головного героя. Як зазначає Н. А. Петровський, в Росії «поширення цього імені пов'язане з християнською, а не з язичницькою традицією» 22, зокрема, з діяннями святого Дмитра Салунського, ревного християнського проповідника, який прийняв мученицьку смерть за ідеї свого Вчителя. Дмитро Рудін, безперечно, - герой-ідеолог, пристрасний проповідник і не тільки популяризатор ідей, але людина, що гине за гуманістичні ідеї на барикаді в Парижі.
Ім'я та прізвище героя стоять в одному семантичному ряду. Особливо цей взаємозв'язок відчувається у фіналі роману. За справедливим зауваженням С. М. Аюпова, «Червоний колір у фіналі символізує ідею смерті, прагнення до неї. Та ж ідея, той же пафос смерті укладає в собі (у контексті фіналу) і семантика останнього слова роману - «Рудін». Відомо, що це прізвище походить від слова «руда», яке означає в українських говірках «кров», а слово «Рудий» - «червоний». Тим самим в одне смислове ціле об'єднуються зовні різнорідні деталі (червоний шарф, червоний прапор, серце героя, його прізвище), всі вони пронизані пафосом смерті »23.
Пафос добровільної подвижницької смерті заради ідеї об'єднує в контексті твору та ім'я, і прізвище головного персонажа. Те, що це явище одного порядку підтверджують також остання, що підводить підсумки XII голова та заключні слова епілогу роману. Поєднання слів Дмитро Рудін зустрічається у творі тільки два рази і тільки в цих значущих частинах тексту. У XII главі слова Дмитро Рудін вимовляє Лежнєв, найближчий до Рудіна персонаж, лише після двох років усвідомив сутність, масштаб особистості головного героя у всіх її протиріччях. В епілозі ж заключна фраза усього роману: «Цей« Polonais »був - Дмитро Рудін» 24 безпосередньо належить автору-оповідач. Слід зазначити, що в XII чолі поєднання слів Дмитро Рудін використовується в контексті, в якому зібрані воєдино такі ключові слова і словосполучення, як геніальна натура, кров, користь, добрі насіння, природа, ентузіазм, пускати каменем.
У Дмитра є ентузіазм християнського проповідника, його слова - добрі насіння, в нього «пускають камені», як надходили з усіма пророками. У Дмитра є іскра божа - геніальність, але немає «натури» - цілісності, характерною для природи-Деметри; в Рудіні є користь («руда» - корисна копалина), яку отримають молоді душі, але немає крові. В уривку слова «кров» і «натура» є контекстуальними синонімами, таким чином, у романі семантично зближені ім'я та прізвище героя. Не випадково у фіналі роману є слово «червоний», яке асоціюється зі смертю, але немає слова «кров», бо Рудін - ентузіаст, геніальна, але позбавлена цілісності («натури» = «крові») особистість. Взаємозв'язок імені та прізвища героя спостерігається і в перетині семантичних полів імені «Деметра» і слова «руда». Так у романі неодноразово використовується слово «грунт» (Деметра - Мати Земля - земля - грунт) і співвідноситься воно з Рудін. Одне із значень цього слова - «порода, на якій залягає корисна копалина» 25. Вибудовується асоціативний ряд: Деметра - Мати Земля - земля - грунт - порода - корисна копалина - руда - Дмитро Рудін. Тому зовсім не випадково те, що перше слово, з яким стикається читач, - це слово Рудін - так названий роман, ідеонім цей по суті справи позначає літературний тип, і поки для читача це ім'я - тільки абстракція. Не випадково також і те, що заключні слова твори - це слова Дмитро Рудін. Дмитро Рудін - це не тільки літературний тип, але і близький, дорогий письменнику, повний протиріч, багатогранний герой. Семантичні складові імені та прізвища головного персонажа розкриваються протягом усього роману, перетинаються, доповнюють один одного, в них закладена суть героя.
Слово руда, від якого утворена прізвище Рудін, багатозначно: «Руда ж. руда, ЗПДн. кров. <...> | | Арх. СМЛ. замазані пляма, бруд, чорнота <...> | | ТВР. сажа. | | Зовнішній вигляд, образ, обличчя. | | Природне хімічна сполука металу з іншими речовинами, нерідко ще й з домішкою кам'янистих і землистих частин; викопне з якого, вогнем або плавки або іншими способами, видобувається метал (крушец) або інша речовина »26.
У романі Тургенєва актуалізовані не тільки значення кров, червоний, образ. Рудін - герой багатогранний, в романі актуалізовані всі значення слова руда. Вже сучасники помітили в Рудіні безліч недоліків, з'єднаних, по не завжди зрозумілою причин, з достоїнствами. На думку К.С. Аксакова, у героєві вульгарність межувала «поруч з незвичайністю, дрянность поруч з гідністю» 27. У головному героєві, як в руді, цінне змішано з порожньою породою. Поєднання різнорідних характеристик у першому портреті героя підкреслюється автором завдяки використанню антонімів, противительного союзу але, негативної частки або приставки не: «Увійшов чоловік років тридцяти п'яти <...>
з особою неправильним, але виразним <...>. Тонкий звук голосу Рудіна не відповідав його зростанню та його широких грудей »28. На невідповідності у вигляді Рудіна звертають увагу і персонажі роману.
Те ж з'єднання суперечливих елементів спостерігається в описі промови головного персонажа: «Він говорив майстерно, захоплююче, не зовсім ясно ... але сама ця неясність надавала надавала особливу принадність його речам» 29, «Рудін чудово розвивав будь-яку думку, сперечався майстерно, але думки його народжувалися не в його голові: він брав їх у інших »30. Лежнєв, характеризуючи Дмитра Миколайовича Рудіна, зауважує: «Він чудово розумна людина, хоча по суті порожній ... <...> Я навіть не ставлю йому в провину, що він деспот в душі, лінивий, не дуже обізнана ... <...> любить пожити на чужій рахунок, розігрує роль і так далі ... <...> Так, холодний як лід, і знає це і прикидається полум'яним »31. В епілозі роману роздуми головного героя про своє призначення («Чим жити даром, чи не краще постаратися передати іншим, що я знаю: може бути, вони витягнуть з моїх пізнань хоча деяку користь» 32) співвідносяться з його прізвищем Рудін, зі словом руда значенні корисна копалина.
У романі багато персонажів дотримуються не дуже високої думки про Дмитра Рудіні. Якщо Лежнєв визнає не лише недоліки, але й безперечні достоїнства героя, то такі люди, як Пандалевскій, Пігас, вчитель математики бачать в ньому лише погане, навіть «чорнять» його. Слово наклеп відноситься в романі саме до Дмитра Рудіна. У творі значення слова руда - сажа, Замараєв пляма, бруд, чорнота - безпосередньо актуалізується в тексті епілогу: в оповіданні Рудіна про свої поневіряння (тілесних і душевних), про дороги (життєві перипетії, ситуаціях): «Де не бував я, по яким дорогах не ходив! ... А дороги бувають брудні, - додав Рудін і злегка відвернувся .- Ви знаєте ... »33. Далі в тексті знаходимо: «Але тут під мене підкопалися, очорнили мене перед нею» 34. З одного боку, Дмитро Рудін - герой-ідеолог, проповідник, видатна особистість, з іншого - людина, яка не позбавлений недоліків, дріб'язковості, можливо, на його совісті є не зовсім пристойні вчинки, за які йому соромно. Хула і наклеп супроводжують його протягом усього роману, і це також закладено в прізвищі персонажа.
Якщо прізвище героя використана в тексті 322 рази (велика частина слововживань припадає на текст автора-оповідача і самого близького Рудіна персонажа, Лежнева), а поєднання імені та прізвища зустрілося тільки два рази (але використовують його в самих значущих частинах тексту роману автор-оповідач і Лежнєв), то поєднання імені та по батькові «Дмитре Миколайовичу» представлене в тексті 23 рази - так звертаються до героя всі персонажі. Показово, що в остаточному тексті роману Тургенєв відмовився від батькові Петрович, замінивши його на Миколайовичу, що не випадково, так як по батькові Петрович походить від імен великомученика, воротаря і ключаря небесного, одного з апостолів, про який Христос сказав: «Ти Петро, і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її ». Безумовно, героєві не вистачає твердості характеру, він позбавлений грунту - підстави, на якому будь-що можна створити. По батькові ж Миколайовичу сходить до імені святого, який стоїть в церковній ієрархії нижче, ніж первоапостол Петро. У християнських переказах це «святий з розряду т. н. святителів (церковних ієрархів), образ якого зазнав сильної фольклорної міфологізації »35. Російське календарне ім'я Микола походить від грецького і означає перемагає народ. У народних віруваннях Микола Чудотворець, Микола Угодник «протиставляється Іллі-пророка як милостивий земної святий грізному небесному громовніку» 36. Як бачимо, на фольклорному, міфологічному рівні земне начало, милостиво зближує ім'я та патронім персонажа. Відомо, що святий Миколай був не тільки єпископом, дбайливим пастирем, «печальник» про людей, а й бессеребряніком. За переказами, отримавши батьківський спадок, він роздає його нужденним. Так і Дмитре Миколайовичу перебуває в постійній турботі про благо інших людей, останній свій гріш віддає на корисне, на його думку, громадські справи.
Крім вибору імені, по батькові та прізвища, співзвучних внутрішньому образові головного героя, для характеристики Рудіна, більш повного розкриття його образу Тургенєв використовує в романі прийом антономасіі. Так, в текст роману введені такі антропоніми, як Дон Кіхот, Вічний Жид, Демосфен.
Вперше згадка про Дон Кіхота міститься в XI розділі в сцені від'їзду Рудіна з маєтку Ласунской, вимовляє його головний герой і співвідносить із собою: «Чи пам'ятаєте ви, - почав Рудін, як тільки тарантас виїхав з двору на широку дорогу, обсаджену ялинками, - пам'ятаєте ви, що говорить Дон-Кіхот свого зброєноші, коли виїжджає з палацу герцогині? «Свобода, - говорить він, - друг мій Санчо, одне з найбільш дорогоцінних надбань людини, і щасливий той, кому небо дарувало шматок хліба, кому не треба бути за нього зобов'язаним іншому!» Що Дон-Кіхот відчував тоді, я відчуваю тепер ... »37. Слова хліб (атрибут Деметри) і Дон-Кіхот зближені в одному контексті. Риси героя безсмертного роману Сервантеса, безумовно, присутні в Рудіні. Текст роману Тургенєва містить прямі перегуки з романом Сервантеса: так в епілозі головний герой, характеризую себе, згадує про свою самовпевненості та хибність, вірі в примарні ідеали, навіть такий атрибут, як млини, з якими безуспішно борються головні персонажі присутня в текстах обох творів ( «<...> я був тоді самовпевнений і хибна ... Точно, я тоді ясно не усвідомлював, чого я хотів, я насолоджувався словами і вірив у примари <...>» 38, «Але тут зустрілися різні перешкоди. По-перше власники млинів ніяк не хотіли зрозуміти нас <...> »39). Обидва героя - вічні блукачі, одержимі ідеалами гуманізму, любов'ю до істини. Так племінниця Дон Кіхота питає свого дядечка: «Чи не краще спокійно сидіти вдома, ніж поневірятися по світу і ловити в небі журавля <...>?» 40. Лежнєв, розкриваючи «загадку» особистості свого університетського приятеля, так визначає сутність Рудіна: «Сил у тебе так багато, прагнення до ідеалу таке невтомне ...» 41, «<...> вогонь любові до істини в тобі горить, і, видно, не дивлячись на всі твої чвари, він горить у тобі сильніше, ніж у багатьох <...> »42.
Інший антропонім Вічний Жид також відноситься в романі до Рудіна. Згідно з легендою, Вічний Жид (Агасфер) «під час страдницького шляху Ісуса Христа на Голгофу під тягарем хреста образливо відмовив йому в короткому відпочинок і безжально велів йти далі; за це йому самому відмовлено в спокої до могили, він приречений із століття в століття безупинно поневірятися , чекаючи другого пришестя Христа, який один зможе зняти з нього зарік »43. В епілозі твору Рудін скаржиться на долю, яка заважає йому жити і діяти як інші, не дає зупинитися: «<...> я миритися, хочу застосуватися до обставин, хочу малого, хочу досягти мети близькою, принести хоча б мізерну користь. Ні! не вдається! Що це означає? Що заважає мені жити і діяти як інші? .. Я тільки про це тепер і мрію. Але ледве встигаю я увійти в певне положення, зупинитися на відомій точці, доля так і зіпре мене з неї геть ... Я став боятися її - моєї долі ... »44. У відповідь на репліку Рудіна, про те, що він втомився, Лежнєв зауважує: «Втомився! Інший би помер давно »45. У зв'язку з образом Вічного Жида стає зрозуміла фраза «точно в ноги комусь вклонився ...» 46. Призначення героя не в «малих» справах, не в «близької мети», не в «нікчемною користі». Він виконав завдання героя-ідеолога, проповідника, ентузіаста, залишився вірним високим ідеалам, він пожертвував життям за ідеї гуманізму. У фіналі роману втомлений від життя, вічний безпритульний блукач Рудін як би кланяється долі, завдяки її за довгоочікуване звільнення, з нього, як з Вічного Жида в друге пришестя Христа, знятий обітницю.
З Демосфеном порівнює Рудіна Лежнєв, підкреслюючи тим самим дар полум'яного оратора і філософа.
Особливу роль у висвітленні Рудіна в романі відіграє своєрідна система двійників, у яких, як у збільшувальних стеклах, виразно видно сильні і слабкі сторони героя. М.О. Габель і Н.В. Ізмайлов, вивчивши підготовчі матеріали до «Рудіна», відзначали, що в списку персонажів, що передує план роману, і в канонічним тексті імена багатьох героїв не збігаються. Наприклад, «Наталія Ласунская в списку і в плані носить ім'я Маші / ... / Прізвища Олександри Павлівни Ліпін та її брата Сергія Павловича Волинцеве довго варіюються. Серед ряду прізвищ - Пасинкова. Олександра Павлівна ж мислиться незаміжньою. Пандалевскій спочатку іменувався Подкалаевим. Басистів, названий так на остаточному тексті, був у списку Лещева, потім - Басовим. Прізвище Лещева була на якийсь момент закріплена і за Лежневим »47. Все це свідчить про те, з якою старанністю відбирав письменник імена для своїх героїв.
Так, заміна прізвища Подкалаев прізвищем Пандалевскій не випадкова. Прізвище Костянтина Деомідича асоціюється зі словом обидва у значенні «відповідність» 48, «річ под-пару, під-стати, під-масть» 49, тим самим І.С. Тургенєв підкреслив ряд рис Пандалевского (нахлібника, нахлібника), які частково відображені і в Рудіні. Разом з тим ім'я героя-двійника Костянтин, яке вказує на незмінність, стійкість, визначеність, свідчить про сталість цих рис у Пандалевского, який і після двох років все ще продовжує жити в будинку Ласунской. У батькові героя Деомідич, пов'язаному з грецьким ім'ям Діомедес: «ДІОС божественний + медо піклуватися, протегувати» 50, актуалізовано значення заступництво. І Пандалевскій, і Рудін живуть у своїх покровителів. Але якщо Рудін «живе на чужий рахунок не як проноза, а як дитина ...» 51, і в кінці життя залишається без засобів до існування, то Пандалевскій за рахунок покровительки процвітає. Семантичне зближення і розведення героїв на різні полюси здійснюється і за рахунок зіставлення двох образів зі світом природи. Якщо автор-оповідач підкреслює в Рудіні близькість до землі, то в Пандалевского виділяється швидше тварина, хиже початок: він порівнюється з котом, посмішка його нагадує звіриний оскал.
По-своєму відтіняє головного героя і Пігас. Він - ідейний антагоніст Рудіна. Між двома образами простежується досить чіткий контраст: один - філософ, інший - емпірик, один - мріє про освіту як про джерело оновлення усього життя людини, інший - «просвічує» у вузькому маленькому світі салону Ласунской, один - високий на зріст, інший - низький. Рудін сам відчуває схожість з Пігасовим саме своєю з ним протилежністю. Рудін заявляє Ласунской: «Він людина розумна, але він на помилковій дорозі» 52. У вищій ступеня примітно, що ті ж слова віднесені і до самого Рудіна під час його суперечки з Пігасовим: «Посмішка знову промчала всім особам, і очі всіх кинулися на Рудіна. «А він людина розумна», - подумав кожен »53. Так, стилістично автор співвідносить двох, здавалося б, виключно антагоністичних героїв. Пігас - це свого роду пародія на Рудіна. Карикатурність, неестесвенность героя підкреслюють і антропоніми: прізвище героя утворена від слова пегас (пегас - крилатий кінь, символ натхнення), але вихідне слово навмисно спотворене автором, бо, на думку оповідача, «Здібності Пігасовим не виходили з розряду звичайних» 54, «в ньому, кажучи просто, матеріалу не вистачило »55. Ім'я та по батькові героя Африкан Семенович не можна віднести до найбільш поширених в XIX веке56. Ім'я Африкан, утворене від латинського слова africanus - африканський, африканець, з одного боку, наклало семантичний відсвіт на вигляд персонажа, автор-оповідач підкреслює смагляве обличчя і чорні очі героя, з іншого боку, ім'я це в поєднанні з по батькові Семенич звучить трохи дивно, і дивина притаманна персонажу. «Дивна людина був цей Пігас» 57, - зауважує автор. Рудін і Пігас, кожен на свій лад, - ідеологи, і зв'язок між ними дана за принципом філософського контрасту, антитези. Пігас - знижений варіант самого Рудіна, що відбилося і в антропонимах. Присутність Пігасовим в образній системі роману поруч з головним героєм, одночасно піднімає Рудіна і служить зниження його образу. С. Є. Шаталов тонко підмітив ключову роль Пігасовим в осмисленні головного героя: «Тільки у ставленні до Пігасовим в образі Рудіна розкрилося найголовніше, найсуттєвіше: новий російський тип ставлення до дійсності і усвідомлення її. Розкрилося найбільш виразно і економно. Ну, а те, що «не вмістилося» в їхні стосунки, зажадало від письменника інших фігур, інших зіставлень »58.
Барон Муффеля і світська левиця Дарина Михайлівна Ласунская також включені в систему двійників головного героя. Барон в романі названо тільки за прізвищем. Слово муфель (від німецького muffel) має в російській мові такі значення: «пробірна або муфельна піч <...>. Муфельна проба, випробування дорогих металів через вогонь, відносно дорогих металів через вогонь, щодо чистоти їх і кількості лігатури. / / Муфель, наглухо закривається горщик, в який накладається фарфор для випалу »59. Як бачимо, слово муфель пов'язано з такими поняттями, як випробування, обробка. З цими ж поняттями співвідноситься герой у романі. Пандалевскій говорить про нього: «Він написав статтю про якомусь дуже цікавому питанні - і бажає піддати її на суд Дарії Михайлівні» 60. Рудін, як і барон, збирається написати статтю про трагічний значення любові і винести її на суд Наталії Ласунской. Барон Муффеля відтіняє така ознака Рудіна, як його «безпідставність». Головний герой так говорить про барона: «Він хороша людина, з добрим серцем і знає ... але в ньому немає характеру ...» 61.
Ім'я світської левиці, знатної і багатої поміщиці Дар'ї Михайлівни Ласунской також відображає її сутність. Ім'я Дарина в перекладі з давньоперсидського позначає переможниця, повелителька, цариця. Дійсно, ця жінка «панує» у себе в будинку, її салон - це свого роду двір, що підкреслено ім'ям гувернантки-француженки m-ll Boncourt. У батькові пані Ласунской, утвореному від імені Михайло, актуалізована сема - покровитель. Відомо, що в давньоруському мистецтві архангел Михайло «вважався покровителем князів і ратної слави» 62. Героїня прагне надати заступництво Рудіна. В Ш розділі автор-оповідач пише про неї: «Вона пишалася своєю знахідкою і вже заздалегідь думала про те, як вона виведе Рудіна у світ» 63, а в IV чолі так характеризує Ласунская: «Судячи з розповідей Дарії Михайлівни, можна було подумати, що всі чудові люди останнього двадцятип'ятиріччя тільки про те й мріяли, як би побачитися з нею, заслужити її прихильність »64. Прізвище героїні семантично близька її імені та по батькові. Вона утворена від слова Києва, яке має такі значення: «хто пеститься, ніжно в'ється, сам шукаючи ласки і привіту <...>, ласунка» 65. Дарина Михайлівна, дійсно, ласі до людей знаменитих: відомих сановників, поетів. Вона намагається приголубити і такого непересічної людини, як Рудін. Дарина Михайлівна Ласунская - ще один двійник головного героя. Рудін, як і Ласунская, любить бути в центрі уваги. Лежнєв так визначає положення Рудіна в будинку Дар'ї Михайлівни: «<...> але тепер він панує» 66. Також як і Рудін, героїня далека від рідного грунту: строкатий лад мови Ласунской, що говорить по-російськи, не викликає у Рудіна ніяких емоцій, ніякого відгуку. Ні Рудін, ні Муффеля, ні Ласунская не знають по-справжньому Росії.
Лежнєв - також двійник Рудіна тому, що в кінцівці і епілозі роману він внутрішньо зближується з ним і починає проповідувати те, про що говорив сам герой у третьому розділі. Але на початку твору Лежнєв - антипод та ворог Рудіна, в якому помічаються лише «темні сторони». Це протистояння закладено в іменах персонажів: Дмитро - ім'я по своїй природі земне, в ім'я Михайло підкреслюється небесне начало: це ім'я Архістратига Небесних Сил. У перекладі з давньоєврейської мови воно означає хто як Бог. Саме Михайло Михайловичу, як Бог, судить головного героя протягом усього роману, в цьому його основна функція. Ще М. К. Клеман в цілому справедливо помітив резонерськими, пояснювальну функцію Лежнева в тексті. «Роль Лежнева в романі, - писав він, - ледь прикрита роль резонера, основне завдання якого - з'являтися всюди на бігових дрожках після виступів Рудіна і розтлумачити його поведінка» 67. У цьому сенсі характерна сама «говорить» прізвище героя - Лежнєв, утворена від слова лежати, тобто не діяти в сюжеті твору, перебувати в стані спокою.
Протиставлені два герої не тільки внутрішньо, але й зовні. Зовнішність Михайло Михайловичу повністю відповідає його імені. «За Михайлами міцно встановилася зіставлення їх з ведмедем <...>. Це зрівнювання Михайла і кошлатого звіра робиться за ознакою неповороткості, незграбності, деякою розпатлана »68. Асоціацію з незграбним звіром у тексті роману актуалізує і те, що у фінал запозиченого імені з'являється звукосполучення-ло. Олександра Павлівна ліпіну порівнює Лежнева з мішком. Описуючи персонажа, оповідач звертає увагу саме на його неповороткість, недоглянуту зовнішність: «Згорблений, запилений, з кашкетом на потилиці, з під якої безладно стирчали косиця жовтого волосся, він дійсно був схожий на великий борошняний мішок» 69.
Якщо в сюжетних розділах Рудін, незважаючи на свої недоліки, показаний у піднесено-поетичному ореолі, то, навпаки, Лежнєв зображений як діяльний поміщик-господар, який думає про свої вигоди та потреби. Тургенєв співчуває цьому героєві, визнає законність його практичних інтересів, але не приховує їх обмеженості. Бажаної цілісності Лежнєв, як і Рудін, позбавлений. Перевага над собою головного героя визнає і сам Лежнєв. Це теж закладено в прізвищі персонажа й актуалізовано в XII заключній главі роману. Так, в епізоді, що описує розмову Олександри Павлівни з чоловіком, зустрічаємо такі: «<...> Але признайся, що ти трохи захопився на користь Рудіна, як раніше захоплювався проти нього ...
Лежачого не б'ють ... »70. Так слабкість (Рудін) обертається силою, а сила - слабкістю (Лежнєв). Не випадково в епілозі автор розводить цих двох героїв, віддаючи свої симпатії саме Рудіна, а не Лежнєво.
Дмитро Миколайович Рудін - вихованець філософських гуртків 30-х років XIX століття, того часу, коли закладалися основи нової російської філософії. Розповідь Лежнева про гурток Покорського знову викликає образ Рудіна-оратора, який виголошує піднесені промови про Гегеля, істині, про загальнолюдські ідеали. До коротким афоризмів Рудіна можна навести чимало паралелей зі статей та листів людей кола Станкевича - Бєлінського. Сама лексика Рудіна натякала саме на цих людей. Але, незважаючи на це, апофеоз Рудіна, за задумом Тургенєва, повинен бути не безумовний в очах читача. Рудін як особистість нижче надихаючих його ідей, нижче Покорського. Прізвище Покорського утворена від дієслова підкорити. Обидва героя підкорюють оточуючих, але роблять це по-різному. Лежнєв, розповідаючи про Рудіні, зауважує: «Він всіляко намагався підкорити собі людей, але підкоряв їх в ім'я загальних засад та ідей і справді мав вплив сильне на багатьох. Правда ніхто його не любив <...>. Його ярмо носили ... Покорського всі віддавалися самі собою »[17, 256]. Важливо, що сема «підкорити кого-небудь» закладена в патроніми головного персонажа Миколайовичу. Відомо, що ім'я Микола в перекладі з грецького означає «долає народ». Рудіні не тільки підкорює, а й, не витримавши випробування любов'ю, підкоряється сам долі.
Прізвище Басистів, яку автор вибрав з ряду інших варіантів, утворена від слова басовитий у значенні низький, товстий, густий по звуку, басовий. У цьому слові відчувається зароджується сила і міць.
Ліпіну, виправдовуючи своє ім'я Олександра, самовіддано захищає Рудіна від нападок його недоброзичливців. Це не випадково, оскільки саме вона близька до природи. Це найперший персонаж, з яким стикається читач у романі, причому Тургенєв малює портрет героїні на тлі літнього пейзажу. Прізвище її пов'язана з лексикою природи, з назвою дерева, яке було символом дворянської садиби, історичних коренів. Не випадково Лежнєв, згадуючи про свою першу закоханість, розповідає, як він ходив на побачення саме з липою, обіймав її як жінку. Так у романі завдяки антропоніму зближені два образи: жінки і природи.
Особлива роль у змалюванні Рудіна випала на долю Наталії, яка в плані до роману спочатку звалася Машею. Саме у спілкуванні з нею, в любовній ситуації найбільш повно розкривається читачеві характер Рудіна, його моральна сутність. У перекладі з латинської це ім'я означає природна, рідна. З одного боку, це близька героя людина, з іншого боку, в ім'я Дмитро укладена не тільки близькість до природи, але і відторгнення від неї, безпідставність.
Таким чином, в іменах, по батькові, прізвищах героїв роману в концентрованому вигляді спочатку закладена їх сутність, семантичні складові антропонімів поступово розкриваються протягом усього роману, перетинаються, доповнюють один одного. Навколо головного героя сконцентровані всі інші персонажі роману, підкреслюючи слабкі і сильні сторони його характеру. Кожне ім'я значно для з'ясування сутності героя, і всі разом вони утворюють єдине художнє ціле.
З точки зору першого плану, Дмитре Миколайовичу Рудін і інші персонажі - конкретні особистості. Їх імена, по батькові та прізвища у більшості своїй нейтральні, не суперечать національній мовній системі. Крім того вони говорять і про соціальне становище героїв (прізвища на-ов і-ськ).
Третій, метафізичний, космічний план, пов'язаний з долею головного героя, із втручанням у його життя вищих сил, також відображено у антропонимах завдяки співвіднесеності персонажа з божественним ім'ям і з іменами персонажів, що представляють собою вічні літературні типи.
Список літератури
1 Даль В. І. Тлумачний словник живої великоруської мови: В 4-х т. М., 1991. Т. 4. С. 108.
2 Тургенєв І.С. Повна. зібр. соч. і листів: У 30-ти т. М., 1980. Т.5. С. 469.
3 Флоренський П. Імена. Кострома, 1993. С. 201.
4 Флоренський П. Імена. Кострома, 1993. С. 201.
5 Тургенєв І.С. Повна. зібр. соч. і листів: У 30-ти т. М., 1980. Т.5. С. 308.
6 Там же. С. 321.
7 Флоренський П. Імена. Кострома, 1993. С. 202.
8 Тургенєв І.С. Повна. зібр. соч. і листів: У 30-ти т. М., 1980. Т.5. С. 318.
9 Там же. С. 320.
10 Тахо-Годи А.А. Деметра / / Міфологічний словник. М., 1991. С. 181.
11 Тургенєв І.С. Повна. зібр. соч. і листів: У 30-ти т. М., 1980. Т.5. С. 314.
12 Там же. С. 224.
13 Там же. С. 312.
14 Там же. С. 320.
15 Тахо-Годи А.А. Деметра / / Міфологічний словник. М., 1991. С. 181.
16 Тургенєв І.С. Повна. зібр. соч. і листів: У 30-ти т. М., 1980. Т.5. С. 304.
17 Там же. С. 293.
18 Тахо-Годи А.А. Деметра / / Міфологічний словник. М., 1991. С. 181.
19 Тургенєв І.С. Повна. зібр. соч. і листів: У 30-ти т. М., 1980. Т.5. С. 241.
20 Там же. С. 320.
21 Там же. С. 320.
22 Петровський Н.А. Словник російських особистих імен. М., 2000. С. 416.
23 Аюпов С.М. Еволюція тургеневского роману 1856 - 1862 рр.. Казань, 2001. С. 34.
24 Тургенєв І.С. Повна. зібр. соч. і листів: У 30-ти т. М., 1980. Т.5. С. 322.
25 Словник російської мови: В 4-х т. М., 1981. Т. 3. С. 342.
26 Даль В. І. Тлумачний словник живої великоруської мови: В 4-х т. М., 1991. Т. 4. С. 108.
27 Цит. по: Клеман М. І. С. Тургенєв. Нарис життя і творчості. Л., 1936. С. 87.
28 Тургенєв І.С. Повна. зібр. соч. і листів: У 30-ти т. М., 1980. Т.5. С. 219.
29 Там же. С. 229.
30 Там же. С. 255.
31 Там же. С. 252.
32 Там же. С. 316.
33 Там же. С. 311.
34 Там же. С. 317.
35 Аверинцев С.С. Нікола / / Міфологічний словник. М., 1991. С. 398.
36 В.І., В.Т. Микола / / Міфологічний словник. М., 1991. С. 398.
37 Тургенєв І.С. Повна. зібр. соч. і листів: У 30-ти т. М., 1980. Т.5. С. 292.
38 Там же. С. 318.
39 Там же. С. 315.
40 Сервантес де М. Собр. соч.: У 5 т. М., 1961. Т. 1. С. 101.
41 Тургенєв І.С. Повна. зібр. соч. і листів: У 30-ти т. М., 1980. Т.5. С. 319.
42 Там же. С. 320.
43 Д. С. Р. Агасфер / / Міфологічний словник. М., 1991. С. 13.
44 Тургенєв І.С. Повна. зібр. соч. і листів: У 30-ти т. М., 1980. Т.5. С. 319.
45 Там же. С. 320.
46 Там же. С. 322.
47 Там же. С. 469.
48 Словник російської мови: У 4 т. - М., 1981. Т. 3. С. 16.
49 Даль В. І. Тлумачний словник живої великоруської мови: В 4-х т. М., 1991. Т. 3. С. 15.
50 Суперанская А.В. Ім'я через століття і країни. М., 1990. С. 159.
51 Тургенєв І.С. Повна. зібр. соч. і листів: У 30-ти т. М., 1980. Т.5. С. 304.
52 Там же. С. 233.
53 Там же. С. 222.
54 Там же. С. 210.
55 Там же. С. 211.
56 Суперанская А.В. Ім'я через століття і країни. М., 1990. С. 49.
57 Тургенєв І.С. Повна. зібр. соч. і листів: У 30-ти т. М., 1980. Т.5. С. 209.
58 Шаталов С.Є. Проблеми поетики І.С. Тургенєва. М., 1969. С. 155.
59 Даль В. І. Тлумачний словник живої великоруської мови: У 4 т. - М., 1991. Т. 2. С. 362.
60 Тургенєв І.С. Повна. зібр. соч. і листів: У 30-ти т. М., 1980. Т.5. С. 205.
61 Там же. С. 233.
62 Міфологічний словник. М., 1991. С. 371.
63 Тургенєв І.С. Повна. зібр. соч. і листів: У 30-ти т. М., 1980. Т.5. С. 225.
64 Там же. С. 232.
65 Даль В. І. Тлумачний словник живої великоруської мови: В 4-х т. М., 1991. Т. 2. С. 238.
66 Тургенєв І.С. Повна. зібр. соч. і листів: У 30-ти т. М., 1980. Т.5. С. 244.
67 Клеман М. І. С. Тургенєв. Нарис життя і творчості. Л., 1936. С. 83-84.
68 Флоренський П. Імена. Кострома, 1993. С. 256.
69 Тургенєв І.С. Повна. зібр. соч. і листів: У 30-ти т. М., 1980. Т.5. С. 202.
70 Там же. С. 306.