(1789-1859)
Письменник; народився в Мінській губернії, у польській родині. Батько Бул-Гаріна, беручи участь у польській революції, вбив генерала Воронова, за що в 1794 р. був засланий до Сибіру. Мати, переїхавши в Санкт-Петербург, визначила Булгаріна в 1798 р. в сухопутний кадетський корпус. Закінчивши його в 1806 р., Булгарін визначився у Уланський государя цесаревича полк, взяв участь в кампанії 1806 - 1807 рр.., Був поранений у живіт під Фридландом і отримав на шаблю Аннінський темляк. Повернувшись з походу, Булгарін склав сатиру на полкового командира, за що в 1809 р. його перевели в Кронштадтський гарнізонний полк, з якого в 1810 р. він перейшов у Ямбурзького уланський полк. У 1811 р. визначився в польський легіон Наполеона рядовим в полку, що знаходився тоді в Іспанії. У лавах французької армії Булгарін взяв участь у кампанії й у корпусі маршала Удіно бився проти графа Вітгенштейна, досягнувши капітанського чину. У 1814 р. Булгарін був узятий в полон пруськими військами; після війни повернувся до Варшави, з якої переїхав до Санкт-Петербурга, де йому було дозволено оселитися. У 1816 р. Булгарин виступив у пресі невеликими повістями, історичними та географічними нотатками, взявши участь у "Сині Отечества" М. Гречка. З 1822 р. став видавати історичний журнал "Північний архів", а з 1823 р. - "Літературні листки". У цей час Булгарін вже придбав великі літературні знайомства, обертався в кращих літературних колах. Він користувався розташуванням таких осіб, як Грибоєдов, А. Бестужев, Рилєєв. У 1825 р. став видавати газету "Північна бджола". Одночасно зі знайомством з прогресивно налаштованої молоддю і декабристами Булгарін завів зв'язку з офіційними сферами, з колом, близьким до А. Аракчеєву. При підготовці повстання 14 грудня Булгарін стояв осторонь, але знайомство з декабристами викликало питання про участь його у змові. Завдяки зв'язкам з вищими сферами, Булгарін не був притягнутий до слідства і суду. Якщо до 1825 р. він вважав більш вигідним обертатися у впливових тоді прогресивних колах, то після грудневого повстання різко змінив позицію, здобув прихильність шефа жандармів Бенкендорфа, завдяки сприянню якого послідував найвищий указ про перейменування Булгаріна з капітана французької армії в УП1 клас і-причислення його до Міністерства народної освіти. У 1827-1828 рр.. вийшли в 10 частинах "Твори" Булгаріна. Представивши їх Миколі I,
Булгарін, за сприяння Бенкендорфа, отримав Найвищу подяку і діамантовий перстень. • У 1829 р. Булгарин випустив "Івана Вижігіна, морально-сатиричний роман", в 1830 р. - "Спогади про незабутнього А.С. Грибоєдова "," Дмитра Самозванця "- історичний роман, за який отримав другий діамантовий перстень, і, спільно з Броневський," Картину війни Росії з Туреччиною за царювання Миколи I ". У 1831 р. Булгарин видав "Петра Івановича Вижігіна, нравоопісательний історичний роман XIX ст.", За який отримав третій діамантовий перстень. У тому ж році Булгарін був відрахований від міністерства народної освіти, де вважався чиновником особливих доручень. У 1833-1834 рр.. вийшов "Мазепа", в 1835 р. - "Пам'ятні записки титулярного радника Чухіна", в 1839 р. - "Літня прогулянка по Фінляндії та Швеції", в 1843 р. - "Суворов", в 1842-1843 рр.. - "Картинки російських моралі". Після смерті в 1844 р. Бенкендорфа Булгарін продовжував бути під заступництвом III відділення і нового шефа жандармів Орлова, так як Булгарину протегував призначений у 1839 р. помічником шефа жандармів Дубельт, що зберіг цей пост і після 1844 р. У 1846-1849 рр.. вийшли в шести частинах "Спогади" Булгаріна. У 1845 р. він отримав чин надвірного радника, а в 1848 р. - колезького радника. У 1857 р. Булгаріна розбив параліч, і 1 вересня 1859 він помер у чині дійсного статського радника.
Булгарін грав видну роль в російській журналістиці 2-й чверті XIX ст. Почавши видавати в 1825 р. "Північну бджолу", Булгарін вступив у тісний союз з грецької, які видавали з 1816 р. "Син Вітчизни". У 1834 р. до них приєднався Сенковський, редагував "Бібліотеку для читання". Ці три видання складали згуртовану русофільську коаліцію.
Булгарін був такий знаменитий і скандальний, що дати йому тверезу оцінку не представлялося можливим. Незважаючи на суперечливі відгуки про нього (наприклад, Бєлінський прагнув до його морального знищення, а Грибоєдов дружив із ним, вважав одним з найрозумніших людей і, незадовго до своєї трагічної смерті, подарував йому рукопис "Лихо з розуму"), Булгарін був великим патріотом Росії . Він писав: "Вірте, любі читачі, що я люблю Росію полум'яно, вдячний за отримане мною добро, бажаю їй блага, але з цього не випливає, що я повинен любити невігластво, забобони, зловживання і дивацтва. У всякому народі є добро і зло; це доля людства. Будемо ж намагатися спільними силами зменшити зло в люб'язною нашої Росії і множити добро. От справжній патріотизм! "