Любов Кисельова
У 1845 р., намагаючись домогтися в уряду кредиту для видання "Північної бджоли" і нагадуючи про свої заслуги, Ф. В. Булгарін підвів підсумки своєї літературної діяльності за чверть століття:
"До цих пір написано мною і видано в світ: по частині словесності: 16 томів романів, 18 томів повістей, статей про вдачі, біографій, різних історичних уривків і подорожей а всього написано і видано мною протягом моєї літературної життя 173 томи. Наважуюся стверджувати рішуче, що жоден письменник у Росії не надав більшої діяльності ".1
До своєї смерті в 1859 р. Булгарин встиг видати ще чимало. Нещодавно А. І. Рейтблат додав до них грубезний том агентурних записок, Булгаріним для друку не предназначавшіхся.2 Вчені явно пасують перед такою кількістю томів (близько 200!), І твори Булгаріна дуже мало порушені дослідної рефлексіей.3 Чимале місце в цих творах належить темі наполеонівських воєн - тут і романи, і повісті, і статті, і мемуарно-історичні нариси (про які піде мова нижче). Пропоновані нами міркування - це лише перше наближення до зовсім не дослідженою темою.
Так уже виходить, що будь-яке вивчення текстів Булгаріна доводиться починати з їх прагматики. Булгарін, як журналіст, був у першу чергу тактиком. Ось і ми будемо займатися тим, яку роль у своїй "літературної тактиці" (використовуючи вираз Бєлінського) Булгарін призначав власним мемуарно-історичних нарисів про наполеонівські війни. Цей аспект важливий, як нам здається, не тільки для розуміння творчості Булгаріна, але і як показник ставлення російського суспільства другої чверті XIX ст. до наполеонівської темі, а також для вирішення питання про те, кому було дано право "писати історію", особливо коли мова заходила про таких доленосних подіях, як наполеонівські війни. Тут ми продовжуємо тему, що розроблялася А. Г. Тартаковським в його фундаментальній праці про вплив епохи і теми 1812 року на долі російської мемуарістікі.4
Булгарін займав в російській культурному контексті першої половини XIX ст. виняткове місце, оскільки був, мабуть, єдиним видатним російським письменником, відкрито надав своє перо уряду (ми маємо на увазі його публічну літературну діяльність, а не співпраця з III відділенням). А. І. Рейтблат бачить у співпраці з владою причину його літературних невдач. "У Росії вже з початку XIX ст. Однією з найважливіших передумов високої літературної репутації стає протистояння владі". "Булгарін був приречений", - пише ісследователь.5 Нам здається, що ситуація складніше і цікавіше.
Не будемо торкатися того, якою мірою перехід в урядовий табір після 14 грудня був з боку Булгаріна вимушеною мірою. Зауважимо, що, зробивши свій вибір, Булгарін не обмежився агентурної діяльністю, він повернув свою письменницьку долю і зробив з цього літературний жест. Тим самим він дав нам повну підставу розглядати цей перехід, як і інші події його письменницької кар'єри, не тільки як епізоди з його приватного життя, але як частина його літературної біографії. Знаменно, що побудова власної літературної репутації, свого образу як літератора були предметом його постійних турбот. Те, як він намагається будувати свою репутацію, який залучає для цього "життєвий матеріал", гідно пильного вивчення. Характерно, що Булгарін послідовно робить надбанням читачів різноманітні (і далеко не однозначні) факти власної складною і строкатою життя. Його військова кар'єра і участь у наполеонівських війнах якраз належать до подій такого розряду.
Біографія Ф. В. Булгаріна, справді, може служити посібником з вивчення військової історії кінця XVIII - початку XIX ст. Народжений у Польщі, він закінчив Сухопутний шляхетний кадетський корпус у Петербурзі, воював проти Наполеона в Пруссії і за Фрідландское бій був нагороджений орденом Анни 3 ст., Потім воював у Фінляндії у Шведську кампанію 1808-1809 рр.. (Спровокована Тильзитским угодами між Францією і Росією, вона відноситься до епохи наполеонівських війн не тільки хронологічно, тому що входила до наполеонівський план розділу сфер впливу з Росією як з тимчасовим союзником). Весь цей час Булгарін перебував у складі лейб-гвардії Уланського Його Імператорської Величності Государя Цесаревича (Костянтина 0Павловіча) полку. Звільнений у відставку в чині підпоручика "по худий атестації", Булгарін перейшов в наполеонівську армію, до Польського легіон, в його складі воював в Іспанії, потім у складі 7-го легіону французьких улан воював у Росії і в Пруссії, де потрапив у полон в 1814 Під наполеонівським прапорами Булгарін заслужив чин капітана і орден Почесного Легіону. Лише в 1826 р. відставний французької служби капітан був перейменований в колезького асесора, коли за протекцією 3-го відділення був зарахований до міністерства народного просвещенія.6
Про всі кампаніях, в яких він брав участь (окрім "російської"), Булгарін, вже будучи російським письменником, залишив твори і спогади, починаючи з початку 1820-х рр.. публікувалися в російській пресі.
Зупинимося на його першій книзі - "Спогади про Іспанію", що вийшла окремим виданням у 1823 р. Звичайно, така публікація з боку колишнього наполеонівського офіцера, не замовчує (хоча і не випинати), на чиєму боці воював, і не каявшегося в цьому, могла бути сприйнята в Росії як виклик і привести до скандалу. Однак полемічний і задерикуватий Булгарін у цьому випадку зовсім не хотів скандалу і постарався зробити все, щоб його уникнути. Як дотепно зауважив акад. М. П. Алексєєв, по "Спогадами про Іспанію" "не завжди легко здогадатися" 7 про те, що їх автор боровся проти іспанців у військах Наполеона.
Публікація була добре розрахованим актом. Книга була орієнтована на рецепцію різними громадськими угрупованнями одночасно і прагнула задовольнити самим різним смакам. Історичний контекст для публікації був також обраний осмислено. Ліберально мислячу частину російського суспільства, співчуваючу іспанської революції початку 1820-х рр.., Повинен був привернути сам об'єкт, а також опис героїчного опору іспанців завойовникам, картини народної війни, паралелі з Вітчизняною війною 1812 р. З іншого боку, співчутливий розповідь Булгаріна про долю іспанських Бурбонів цілком укладався в офіційну реакцію російського уряду на ті ж іспанські події початку 1820-х рр.. Була й ще одна особливість: книга виділялася своїм виразним полонофільства. Булгарін з неприхованим захопленням описує героїзм Польського легіону в Іспанії, постійно підкреслюючи, що своїми перемогами французька армія була зобов'язана безмежній хоробрості поляків - чим поляк Булгарін забезпечив собі високу репутацію серед співвітчизників. Ставлення до поляків у Петербурзі початку 1820-х рр.. було складним, але полонофільскіе настрої були і в урядових, і в декабристських колах, так що і ця сторона забезпечувала твору читацький кредит. Корелювала книга і з літературним контекстом 1820-х рр.. - Романтичної екзотикою пейзажу, напруженими батальними сценами, національним іспанським колоритом і т.д.
Проте нас особливо цікавить образ автора-оповідача і способи вираження в тексті авторської точки зору. Для побудови образу автора використовуються два хронологічні зрізу. Як учасник описуваних подій він представлений хоробрим, ініціативним і гуманним офіцером (пор. розповідь про порятунок іспанської жінки від насильства, сім'ї гверільяса від загибелі і т.д.). Як письменник, автор спогадів, він присутній у тексті як "гнаний світом мандрівник". Тут Булгарін досить вміло використовував романтичну маску. В одному з "ліричних відступів" він звернувся до М. І. Гнєдича, якій присвятив "Спогади про Іспанію", з наступними словами:
"О, як би я бажав, шановний Н. І.! За всі приємні хвилини, котория ви приносили мені, сірому на чужій стороні, за всі розради, котория ви проливали в розшарпане несправедливостями моє серце, нагородити вас" і т.д.8
Якщо говорити про ставлення до описуваних подій, то авторську позицію в книзі можна охарактеризувати як надзвичайно обережну. Перше питання, що з неминучістю виникав при зверненні до іспанського сюжетом, це концепція народної війни. Про неї Булгарін пише в перших же рядках "Передмови":
"Я маю намір представити читачам разітельния риси народної війни, яка прославила Іспанію і завдала першого удару могутності Наполеона, в той час, коли Іспанці проваджені були прихильністю до Віри, вірністю до престолу і любов'ю до батьківщини" (б / п).
Вже в цих рядках Б. вміло поєднує дві, по суті, різні концепції народної війни: боротьба народу за національну незалежність і боротьба за непорушність легітимних принципів. Остання лінія стане, як було показано А. Г. Тартаковським, найважливішою складовою офіційної концепції Вітчизняної війни 1812 р. за Миколи I.9 Булгарін вже на початку 1820-х рр.. передбачив цю тенденцію, що знаменно. Протягом "Спогадів про Іспанію" автор багато разів підкреслював, що саме любов іспанців до свого короля Фердинанда і відданість Бурбонам викликали хвилю народного опору. Зовсім не випадково тому О. Х. Бенкендорф, рекомендуючи Булгаріна уряду в 1826 р., особливо виділив цей твір і його корисну тенденцію: "Булгарін видав" Спогад про Іспанію "в тому намірі, щоб довести, що народ, запалені любов'ю до своїх государям , буває непереможний ".10
Зупинимося тепер на характерних для Булгаріна способи організації оповіді, коли всередині однієї або в двох поруч стоять фразах відбувається переміщення точки зору автора-оповідача. Перший приклад взято з того місця книги, де розповідається про підготовку повстання в Мадриді, викликаного, як підкреслює Булгарін, протестом проти віроломства Наполеона по відношенню до Фердинанда і взагалі до іспанського королівського дому:
"У всіх містах, а особливо в Мадре, народ явно ремствував і при всякому разі ображав Французів. Натовпи громадян радилися в будинках і тіснилися на вулицях. Патріотичні прокламації порушували дух народний і закликали до зброї. Іспанці з кожним днем ставали сміливіше, і нарешті зухвалість черні перейшла кордони. Французи приблизно карали порушників громадського спокою, однак тим не заспокоював, але ще більше дратували жителів. Нарешті, 2-го Травня 1808 року, голос помсти пролунав у Мадре, і не замовкав в Іспанії до самого повалення Наполеона "(С. 22-23).
Важливо помітити, як у процесі розповіді точка зору непомітно зсувається - наче б за рахунок використання невласне-прямої мови. Перша фраза більш-менш нейтральна: "У всіх містах, а особливо в Мадре, народ явно ремствував і при всякому разі ображав Французів". Друга і третя вже явно переводять точку зору оповідача на бік іспанців: "Натовпи громадян радилися в будинках і тіснилися на вулицях. Патріотичні прокламації порушували дух народний і закликали до зброї". Третя і четверта фрази чудовим чином зіштовхують "іспанську" і "французьку" позиції. СР: "Іспанці з кожним днем ставали сміливіше" - "і нарешті зухвалість черні перейшла кордони. Французи приблизно карали порушників громадського спокою". Остання фраза знову нейтральна, хоча, як і перша, швидше має "проіспанськими" характер ("голос помсти пролунав у Мадре, і не замовкав в Іспанії до самого повалення Наполеона").
Зауважимо, що Булгарин не міг бути свідком мадрітского повстання (він у цей час воював у Фінляндії у складі російської армії). Можна було б припустити, що такий стиль видає використання друкованих джерел, на які автор іноді прямо посилався у книзі, але про яких іноді і замовчував. На останню обставину прямо вказав Бєлінський: "Незважаючи на те, що, під крилами переможних орлів Наполеона, м. Булгарін сам міг багато чого бачити й помітити в Іспанії, незважаючи на це - його" Спогади про Іспанію "нагадують не одну Іспанію, але ще" Історію війни португальської та іспанської ", соч. Боша ...". 11
Однак інший приклад вже прямо пов'язаний з особистими враженнями. Описуючи боротьбу наполеонівської армії з іспанськими партизанами, Булгарін пише про свого керівника:
"Під проводом Генерала Лоазана - суворого воїна, про який не можна сказати, що він при всій строгості по службі дуже часто давав волю солдатам на рахунок мешканців, вимагаючи від перших одної тільки хоробрості і безстрашності - наша рухома колона кілька тижнів переслідувала в горах Ріоха, ( що в Старій Кастилії) Гверільясов та інших інсургентів і розбійників, якими іменами роздратований ворог звичайно називає захисників вітчизни "(С. 72-73).
Останню частину своєї заплутаною фрази Булгарін коментує сам, приписуючи невтішні ухвали на адресу іспанців ("інші інсургенти", "розбійники") "роздратування супротивнику" (до якого - нагадаємо - сам належав!). Однак перша частина явно потребує перекладу з російської на російську. У похвальну характеристику Лоазана поволі вплітаються відомості про узаконене мародерстві французів. Однак Булгарін засуджує мародерство, вважає його однією з причин поразки наполеонівської армії і в Іспанії, і в Росії, тому своєму доброму начальнику він приписує якщо не боротьбу, то хоч обмеження мародерства: "не можна сказати, що він дуже часто давав волю солдатам на рахунок жителів "(побічно вказуючи, що і сам не дуже заплямований утиском мирного населення). До речі, тільки перед цим Булгарін розповів читачеві, як французи повісили іспанського священика, який брав участь в опорі, - звідси визначення "суворий воїн" в характеристиці Лоазана.
Зрозуміло, подібні приклади побудови тексту легко помножити. Як ми бачимо, авторська точка зору в "Спогадах про Іспанію" вельми рухлива. З одного боку, Булгарін начебто не приховує своєї участі в іспанській війні на боці французів, але, з іншого, намагається всіляко затушувати цю обставину або, принаймні, виставити свою поведінку по відношенню до іспанців у вигідному світлі. Все це проявляється не тільки у відборі описуваних подій, але і на рівні структури розповіді. Причому сам Булгарін намагається представити свою "рухому" точку зору як прояв об'єктивності, тому, описуючи війну, він неодмінно намагається похвалити обидві протиборчі сторони, проте в той же час показати своє співчуття "правильної" стороні.
Включаючи книгу про іспанську війну в своє зібрання творів 1830 р., Булгарін перейменував її в "Картину іспанської війни під час Наполеона". М. П. Алексєєв слушно зауважує, що це також допомагало затушувати автобіографічний момент.12 Однак є й інша причина: нову назву як б переводило текст в ранг історичних творів і ставило його в один ряд з іншими мемуарно-історичними текстами Булгаріна, присвяченими війнам 1807 -1809-х рр.., в яких він брав участь як російський офіцер.
Нам видається, що інтенсивність звернення автора до своєї військової біографії пов'язана в першу чергу з проблемами пошуку власної ідентичності в російській культурному контексті (нагадаємо, що ми розглядаємо зараз тільки тексти, де позиція автора-оповідача прямо пов'язується з особистістю Ф. В. Булгаріна, його романи ми залишаємо осторонь). Звідси - постійна експлуатація теми свого польського походження, яка найтіснішим чином переплітається з темою літературної долі. Булгарін представляє ситуацію наступним чином: він - "чужинець", якого Росія прийняла в число своїх вірних синів, але російські літератори не хочуть приймати його за "свого" .13 Ось характерний приклад з "передмови в особах" "Істина і Сочинитель", яким Булгарін попередив зібрання творів 1827-28 рр.. і 1830 р.:
"Буря ниспровергла плодоносне дерево, що росте на березі морському. Отторженния від кореня гілки понеслися по хвилях. Одну з них примчав до гостинного, хоча чужому березі, і плідна земля, однакової якості з рідним кряжем прийняла в лоно своє осиротілу гілку і оживила її своїми поживними соками "і т.д.14
Далі, однак, журячись автор ("серце його стислося сумом, сльоза канула на папір") з гіркотою вигукує: "Який злий геній збудив у мені бажання бути автором!" (IC VI). Автора втішає що стала йому Істина (що свідчить не тільки про авторську установці, але і про висоту авторських претензій) .16 У полемічному "Передмові" до другого видання 1830 г.17 Булгарін спеціально зупиняється на нападках "літературної партії, яка прагне оволодіти загальною думкою у Літературі ", а також" уявних патріотів ", які бояться його сатири на звичаї. Він малює себе самостійним, незалежним "від будь-якого впливу" письменником (IC XI), трудящим в "тиші кабінету", в "видаленні від світських товариств" (IC XIV), улюбленця публіки і жертві літературних інтріг.18
Остання тема - тема його "гіркої долі" як незалежного літератора - стає постійним супутником усіх творів Булгаріна. На цьому фоні в нас цікавлять мемуарних нарисах і вимальовується альтернатива письменницьку кар'єру - військова служба (див. його нарис "Військова життя" та багато ін.) 19 На війні, відповідно до інтерпретації Булгаріна, він не був парією, а був таким, як усі , членом бойового братерства. Ось як він сам формулює це протиставлення літературної і військової кар'єри у своїй "були" "Пригоди уланського корнета, під Фридландом, 2-го червня 1807":
"Мені і тепер шкода, що я не у військовій службі. Вид кавалерійського полку і звук труб понині виробляють в мені магічну дію: кров грає, і всі жилки в мені тремтять. Від чого ж це? Від того, що у військовій службі я був щасливий морально: був улюбленцем товаришами, завжди веселий, всім задоволений, співав і жартував з ранку до вечора. Література має свої приємності, не сперечаюся, але - найменша популярність у світі є мішень, в яку безпрестанно стріляє заздрість своїми отруйними стрілами, і коле серце набагато більше - ніж всі кулі і картечі! "20
В історико-мемуарних нарисах про наполеонівські воїнів перед читачами постає хоробрий веселий корнет, відмінний товариш, що не втрачає присутності духу й кмітливості у важких ситуаціях (див.: "Жахлива ніч"), мужньо переносить труднощі походу (див.: "Перехід через Кваркен" ), великодушний, гуманний, вміє цінувати гідності у ворога, але головне - патріот, відданий присяги, гордий своєю приналежністю до славного військовому братству (іноді російській, іноді - французькому). Для посвідчення читача у своїй гідності Булгарін вдається до посилань на авторитети. Наведемо один, але, що називається, крайній приклад.
Це нарис "Знайомство з Наполеоном на аванпості під Бауценом, 21 травня (н.с.) 1813 (зі спогадів старого воїна)", звідки запозичимо два діалогу нашого героя з Наполеоном. Окрім підвищеної знаковості самої ситуації, їх структура дає нам чудові приклади булгарінской "об'єктивності" і "рухомий" точки зору:
"" Чи давно Ви служите? ", - Запитав він мене. -" Це моє ремесло, Ваша величність: маючи шістнадцять років від роду, я познайомився з гарматними пострілами. "-" Що ви думаєте про Козаків? "-" Вони хоробрі солдати; проте ж приносять більше користі в табірної службі, ніж в генеральному бою ". -" Правда! Чи траплялося вам битися з Руською піхотою? "-" Траплялося, Ваша Величносте! Відмінна піхота і гідна суперниця піхоти Вашої Величності. "-" Він правий! "Сказав Наполеон, обернувшись до Нею" (IC 141-142).
Наведений епізод настільки виразний, що не потребує додаткових коментарів. Наступний діалог з Наполеоном не менш колоритний. Він відбувається після того, як Булгарін вдало виконав доручення імператора. З нього ми дізнаємося, як відбулося його виробництво в капітани французької служби:
"" Бертьє, запишіть ім'я пана офіцера! "Сказав Наполеон. Потім сів на коня і обернувшись до мене, промовив:" Я говорив про вас з вашими підлеглими, я задоволений вами. Якщо ви будете в чому мати потребу, поставтеся прямо до мене, і пригадаєте наше знайомство під Бауценом; прощайте! бажаю вам скоро бути капітаном! "- Я вклонився, і Наполеон поїхав кроком до ескадрону гвардійських улан Через годину я прибув у полк, і перше слово, яким мене зустрів мій Полковник, було:" здрастуйте, пане Капітан! "- У полку вже був прочитаний наказ про моє виробництві; ми з приятелями розпили від радості кілька глечиків старого вина, і через годину пішли зустрічати лобом кулі, котория не розбирають ні Капітанів, ні поручики "" (IC 145-146).
Одним ударом Булгарін виправдовує перед російськими читачами свій "французький" чин (отриманий з рук самого Наполеона!) І перетворює себе в обличчя воістину історичне.
Залишимо осторонь питання про достовірність цих та інших епізодів і зупинимося на проблемі ефективності літературного жесту.
Зусилля Булгаріна не увінчалися успіхом і створений ним образ хороброго воїна, на свою біду сделавшегося письменником, не допоміг його репутації. Критика поставилася до його військовим творами із образливим байдужістю, хоча і виділила деякі з них на загальному тлі булгарінскіх сочіненій.21 Булгарін претендував на щирість і об'єктивність, а сучасники вбачали в його апеляції до свого минулого дешевий "піар". Критик дельвіговской "Літературної газети", охарактеризувавши воєнні оповідання Булгаріна як "бувальщина з домішкою", дав ясно відчути, що фактична сторона цих текстів не піддається перевірці (до речі, ця тема незмінно спливала при обговоренні всіх булгарінскіх мемуарів) .22 Спробуємо запропонувати пояснення булгарінской невдачі .
Літературна позиція Булгаріна була об'єктом насмішок ще до 1825 р. - за недоречний вибір літературної ролі, за зухвалу поєднання двозначних біографічних обставин і високих патріотичних і повчальних претензій. Згадаймо епіграму А. Е. Ізмайлова 1824:
Ну, ісполать Фаддею!
Приклад прекрасний подає!
Проти вітчизни давно ль служив лиходієві,
А "Син Вітчизни" тепер він іздает.23
Те ж, хоча і в іншому полемічному контексті, говорилося потім у злій статті Пушкіна "Про записки Видок". Булгарін був по натурі борцем. Вибравши позицію - не замовчувати "невигідних фактів" своєї військової біографії, - він вирішив цю позицію відстоювати. Він сам зробив свої пригоди (хоча далеко не всі!) Надбанням читачів, але у нього не вистачило письменницького дару, щоб впоратися з створеної ним же літературної ситуацією, яка вимагала несподіваних і нетривіальних творчих рішень. Булгарін ж таки не наважився ні на літературний скандал, ні на романтичну драму пристрастей, ні на створення маски, подібної Давидовського Бурцову; зробити себе героєм авантюрного роману, мабуть, не входило в його розрахунки. Запропонувати зовсім нових рішень він теж не зумів: Булгарин не був літературним новатором.
Як нам видається, поразка Булгаріна у вирішальній для нього боротьбі за репутацію, в пошуку ідентичності в російській літературній контексті - у боротьбі, в якій він намагався використовувати такий сильний козир, як військову, причому бойову біографію, 24 - це, в першу чергу, літературне , письменницьке поразки, на що, до речі, вказували і до нас:
Не те біда, що ти поляк
Що родом ти не російський пан
Біда, що нудний твій роман.25
Примітки
1 Лемке М. Миколаївські жандарми та література 1826-1855 рр.. За справжнім справах Третього відділення С.Е.І.В. канцелярії. СПб., 1908. С. 296-297 (лист до А. Ф. Орлову від 13.04.1845 р.)
2 Див: Відок Фіглярін: Листи й агентурні записки Ф. В. Булгаріна в III відділення / Вид. підгот. А. І. Рейтблат. М., 1998.
3 Частково цей пробіл заповнюється блискучою прижиттєвої критикою - відомими статтями Польового, Киреєвського, Бєлінського та багато інших. ін критиків 1820-40-х рр.., що розкрила основні механізми літературної діяльності Булгаріна.
4 Див: Тартаковський А. Г. 1812 і російська мемуаристика: спроба джерелознавчого вивчення. М., 1980.
5 Рейтблат А. І. Булгарін і III відділення / / Відок Фіглярін ... С. 39.
6 У відставку з необтяжливою для нього цивільної служби він вийшов в 1857 р. в генеральському чині дійсного статського радника, тобто "Його превосходительство".
7 Алексєєв М. П. Нариси історії іспано-російських літературних відносин XVI-XIX ст. Л., 1964. С. 113.
8 Булгарін Ф. В. Спогади про Іспанію. СПб., 1823. С. 12-13. Курсив в цитатах тут і далі належить нам. Надалі посилання на це видання наводяться в тексті із зазначенням сторінки.
9 Тартаковський А. Г. Ук. соч. С. 193 і далі.
10 Лемке М. Ук. соч. С. 245. Очевидно, що записка Бенкендорфа не тільки інспірована, але, швидше за все, і написана Булгаріним
11 Бєлінський В. Г. Спогади Тадея Булгаріна / / Бєлінський В. Г. І.. зібр. соч. М., 1955. Т. 9. С. 632. У цієї забороненої цензурою отруйної рецензії на перші томи булгарінскіх мемуарів критик дає вбивчу характеристику всієї літературної діяльності Булгаріна.
12 Алексєєв М. П. Ук. соч. С. 112.
13 Важливо відзначити, що ця тема проходить червоною ниткою і через його записки до III відділу.
14 Твори Тадея Булгаріна. СПб., 1830. Ч. I. С. V. Далі посилання на це видання даються в тексті із зазначенням у дужках тому і сторінки.
15 Ср зауваження рецензента "Літературної газети": "Неправильне вживання слів явно доводить, що р. Греч не завжди міг з однаково уважно спостерігати за чистотою мови в статтях свого друга" (Цит. за: Бєлінський. 9, 635).
16 Ср опис цієї самої Істини: "Раптом кабінет автора осяється приємним світлом, на зразок ранкової зорі: він у подиві озирнувся і бачить. - Жінку, прекрасну, як ідеал Поезії. Вона була одягнена в білу, напівпрозорий одяг і солодко посміхалася" (I. С. VII). Можна собі уявити, з яким задоволенням "огудники" Булгаріна з числа "літературних аристократів" читали цю мимовільну пародію на "генія" Жуковського (пор.: "До мімопролетевшему знайомому генію", "Лалла Рук", "Таємний відвідувач")!
17 Його сміливо можна назвати пасквільних, пор. випад проти Пушкіна і літераторів його кола, які звинувачуються у використанні низьких засобів для досягнення літературного успіху. Явно натякаючи на відомий епізод з читанням "Бориса Годунова", Булгарін робить вигідне для себе порівняння: "не читаю попередньо творів моїх в рукописі в відвідуваних будинках; не шукаю милості і заступництва людей, що мають вагу в суспільстві, і не виманюють журнальних вироків" ( I. С. XIV).
18 Характерно, що зібрання творів присвячено "читаю російську публіці, на знак поваги і вдячності". Цей літературний жест цілком зрозумілий в контексті полеміки навколо Булгаріна кінця 1820 - поч. 1830-х рр..
19 Не випадково А. Бестужев, за свідченням К. Польового, знаходив у Булгаріна "військову щирість" (Микола Польовий. Матеріали з історії російської літератури і журналістики тридцятих років. Л., 1934. С. 270).
20 Булгарін Ф. В. Повна. зібр. соч. СПб., 1843. Т. 5. С. 116.
21 Ср відгук "Московського вісника" (1828. N 1. С. 78).
22 Див передрук рецензії в статті Бєлінського (9, 636), в якій ця тема широко обговорюється. Бєлінський наводить приклади недобросовісних і просто помилкових посилань Булгаріна на свідчення сучасників, нібито підтверджували істинність його слів.
23 Російська епіграма (XVIII - початок XX століття). Л., 1988. С. 179.
24 Ср пушкінську запис у "Table-talk": "Дельвіг одного разу викликав на дуель Булгаріна. Булгарін відмовився, сказавши:" Скажіть барону Дельвігу, що я на своєму віку бачив більше крові, ніж він чорнила "(Пушкін А. С. Повне. зібр. соч. У 10 т. Л., 1978. Т. 8. С. 80)
25 Російська епіграма ... С. 256.