Ісікава Такубоку - Лірика в поезії Ісікава Такубоку

Коли вперше читаєш японську поезію, не покидає відчуття прекрасного і чужого одночасно. Так не схоже на європейську літературу, так коротко, уривчасто, пронизливо звучать хокку і танка - традиційні тривірша і пятістішия.
Потім, дізнавшись більше, розумієш, звідки відчуття не створеного, написаного, а як ніби народженого вірші. Японська поезія не знає чернетки, вірш створюється відразу, як відкривається краєвид у розломі гір: клаптик неба, легке хмара, соснова гілка. Але щоб досягти досконалості, потрібно довго вигострювати навички ремесла. Тільки пройшовши жорстку школу, поет знаходить свободу.
Ісікава Такубоку - один з найулюбленіших японських ліриків, творець нової японської поезії. Він прожив лише 27 років, але залишив збірники віршів, романи, статті, щоденники. Все це увійшло в золотий фонд сучасної японської літератури.
Вірші Ісікава Такубоку вражають напруженістю емоцій і скупими, ретельно відібраними штрихами, якими майстер малює ліричний образ. Одне з найвідоміших віршів "На піщаному березі білому" зі збірки "Жменя піску". У п'яти рядках передана печаль, нескінченна самітність, безмежжя океану і нескінченна невідомість майбутнього. Цей вірш можна наводити тільки цілком, це досконалість, в якому нема чого додати або відняти:
На піщаному березі білому,
Острівці
У Східному океані
Я, не витираючи вологих очей,
З маленьким граю крабом.
Трагізм пронизує творчість Ісікави Такубоку, трагізм і любов до людини, природи, "малій батьківщині", селі Сібутамі. Самотність крижаним кільцем стискає серце поета:
До піщаним горбах
Прибитий хвилею зламаний стовбур,
А я, озирнувшись навколо,
Про сам таємному
Намагаюся хоча б йому розповісти.
Постійна боротьба безнадії і стійкості, гідність, яке народжується за останньою межею приниження і гордим, стійким квіткою піднімається вгору, - сенс поезії Ісікава Такубоку:
Сто разів
На прибережному піску
Знак "Велике" я написав
І, думка про смерть відкинувши геть,
Знову пішов додому.
Поезія повинна бути високою, як небо, і землі, як хліб насущний. Одну зі своїх статей Ісікава Такубоку назвав "Вірші, які можна їсти". Незважаючи на сум, поет любить життя, завжди повертається до життя, якої було йому відпущено так мало.
Ісікава Такубоку була близька російська література. Як і його сучасник Акутагава, він обожнював Ф. М. Достоєвського. Улюбленою героїнею його була Сонечка Мармеладова з роману "Злочин і кара":
Російське ім'я
Соня
Я дав доньці своїй,
І радістю мені буває
Часом гукнути її.
Ісікава Такубоку помер від туберкульозу. На узбережжі острова Хоккайдо, недалеко від рідних місць поета, йому поставлено пам'ятник. На постаменті висічено рядки:
На північному березі,
Де вітер, дихаючи прибоєм,
Летить над грядою днів,
Цвітеш ти, як бувало,
Шипшина, і в цьому році?