Зміст
Введення
1. З історії виникнення Новодівичого монастиря
2. Новодівочий монастир очима сучасника
2.1 Ансамбль Новодівичого монастиря
2.2 Новодівочий монастир - цінний об'єкт історико-архівної спадщини російської культури
Висновок
Список використаної літератури
Введення
Одна з особливостей Російської держави, і Москви зокрема, - наявність величезної кількості храмів, соборів, великих монастирів і церков, які почали з'являтися після прийняття в 988 році християнства.
Як правило, московські князі, потім царі, а пізніше імператори вважали за необхідне звести або храм, або собор, або церква в ім'я перемоги в будь - яких воєнних діях. Також вони зводилися на честь різних чудодійних ікон.
Тими ж причинами обумовлювалося і поява монастирів, які згодом найчастіше представляли собою форпости на підступах до столиці - своєрідні середньовічні фортеці. Так з'явився і Новодівочий монастир, побудований під час царювання Василя III - на згадку про звільнення Смоленська від литовських інтервентів і повернення цього міста до складу російських земель.
Пізніше, ставши найбагатшим жіночим монастирем, він став житлом для деяких представниць царської сім'ї. Всі церкви, храми, собори і монастирі не тільки Москви, але і всієї Росії, завжди відрізнялися багатством зовнішнього і внутрішнього оздоблення, так як грали важливу роль в житті держави. Наприклад, Архангельський собор використовувався як царської усипальниці, у Благовіщенському соборі Кремля російські государі приймали хрещення, сповідалися, в Успенському - вінчалися на царство і оголошували найважливіші укази і рішення.
У наші дні собори, храми багато в чому втратили своє колишнє значення, але, все ж, як і раніше, є сховищем унікальних творів іконопису, стінопису і архітектури. Москва, перша згадка якої відноситься до XII століття, має на своїй території безліч пам'яток, які зберегли у собі образ і атмосферу старовинного міста. Не дивно, що до цих пір ці місця представляють інтерес не тільки для людей, які захоплюються історією, але і для простих обивателів, що цінують красу і витонченість стародавніх пам'яток архітектури. Особливо хочеться виділити Новодівочий монастир, порівняно рідкісна для російського зодчества збереження та цілісність якого робить його одним з найбільш цікавих і значних пам'яток древньої Москви. Новодівочий монастир є філією Державного Історичного Музею - найбільшого національного музею Росії. Його величезні збори, єдине в країні за чисельністю й повноті, представляє історію і культуру багатонаціональної Росії, держави з найдавніших часів до наших днів.
Указом президента РФ від 18 грудня 1991 року Державний Історичний Музей віднесено до особливо цінних об'єктів культурної спадщини Росії. Положенням, затвердженим урядом РФ 11 липня 1994 року, музей визначено як науково - дослідна і культурно - просвітницька установа, за ним закріплена роль головного науково - методичного центру для історичних та краєзнавчих музеїв Росії.
Завданнями даної роботи є ознайомлення з історією виникнення Новодівичого монастиря, вивчення його архітектурних особливостей і визначення історико-культурного значення монастиря для багатонаціональної Росії.
1. З історії виникнення Новодівичого монастиря
Новодівочий жіночий монастир був заснований у XVI столітті на дівочому полі (інакше іменувався Самсоновим лугом). У 1523 році було видано з великокнязівської скарбниці 230 кг срібла на пристрій нового монастиря, побудувати який ще за 9 років до цього дав обітницю московський князь Василь III, якщо вдасться взяти Смоленськ, відвойований у Московського князівства литовцями. Смоленськ дійсно був узятий, а місце для монастиря було обрано не просте - з цього поля ікона Божої Матері Одигітрії Смоленської була відправлена з Москви назад до Смоленська. Смоленська ікона Божої Матері відома на Русі з середини XI століття. Грецький імператор Костянтин Порфірородний у 1046 році видав свою дочку Анну за князя Чернігівського Всеволода Ярославича і благословив її в дорогу святою іконою Божої Матері. Образ цей отримав назву Одигітрія - Путеводітельніца. Син Всеволода - Володимир Мономах приніс Одигітрія на початку XII століття в Смоленськ і поставив її в побудованому ним соборному храмі на честь Успіння Божої Матері. З того часу ікона Богоматері Одигітрія стала іменуватися Смоленської. У 1404 році князь Смоленський Юрій Святославович, рятуючись від навали литовських військ, утік до Москви, куди приніс з собою і святу ікону. Вона була встановлена в Благовіщенському соборі Московського Кремля. У 1456 році князь Московський Василь II Темний, послухавши прохання смолян, повернув їм святиню, зробивши з неї точну копію. Список з ікони був поставлений на тому ж місці, де стояв чудотворний образ.
Назва Дівочого поле одержало від того, що, за переказами, в часи татаро-монгольського нашестя баскаки відбирали тут російських дівчат, які мали вирушити в Орду. Існує й інший переказ. Перша настоятелька монастиря мала прізвисько дівчинки, звідси, вважають, і назва монастиря Дівочий. Схил, на якому було поставлено монастир, вів вниз від міста до Лужниках. Спочатку стіни і башти були дерев'яними, але високими і дуже красивими. Ворота були тільки південні, північні ворота були побудовані пізніше. У 1524 році, в пам'ять про повернення Смоленська Російської державі (1514 рік), в Москві був заснований Новодівочий монастир в ім'я Пречистої Одигітрії, куди в 1525 році 28 липня з Кремля була принесена Смоленська ікона Одигітрія. На честь цього шанованого образу в обителі був побудований великий собор. З тих пір щорічно цей день - 28 іюля/10 серпня відзначається в Новодівичому монастирі як велике церковне свято.
За деякими даними, будівництво головного собору монастиря приписують роботі Алевіза Нового, але інші дослідники вважають, що будував його зодчий Нестор, загиблий при будівництві. Історія Новодівичого монастиря пов'язана з іменами Бориса Годунова та його сестри Ірини Федорівни, які до обрання Годунова на царювання залишалися тут. Ірина Годунова постриглася в черниці під ім'ям Олександри і жила в кам'яних палатах з надбудованим над ними дерев'яним теремом. В кінці XVI століття при Борисі Годунові були збудовані кам'яні стіни і 12 башт. Вони були зроблені за зразком кремлівських: кутові вежі - круглі, в стінах - квадратні. Верху їх були прикрашені зубцями. Говорячи про Новодівичому монастирі, не можна не згадати про те, що монастирі виконували функцію форпостів на підступах до Москви. Саме тому Новодівочий будувався як справжня середньовічна фортеця: монолітні стіни, вежі з зубцями, стіни з бійницями - отворами для стрільби.
На жаль, ці гарні вежі не змогли захистити монастир від руйнування в Смутні часи - що стала фортецею обитель кілька разів переходила з рук в руки і нарешті, була спалена паном Гонсевскій.
Новий розквіт монастиря почався з царювання Романових. Вже після вступу на престол Михайла Федоровича монастир був відновлений і знову став діючим, а при Олексія Михайловича і Федора Олексійовича він був перетворений на царський прощу. У дарунок Новодівочого монастиря були передані численні вотчини і коштовності.
При царівни Софії Олексіївні тут розгорнулося нове грандіозне будівництво. Практично весь ансамбль монастиря, за винятком старого собору, стін і Ірініних палат, виконаний у новому для того часу стилі московського бароко. За дуже короткий час з'явилися висока дзвіниця (приписувана зодчому Якову Бухвостова), надбрамні церкви на північних і південних воротах, трапезна палата з Успенським храмом, а також два житлові корпуси для сестер Софії - царівен Марії та Катерини. Царівна Софія після приходу до влади Петра I була в 1689 році укладена в Новодівичому монастирі і пострижена в 1698 році під ім'ям Сусанни. Вона прожила тут до 1704 року. Софія - не єдина знатна в'язень цього монастиря. Сюди ж із Суздаля за Петра II перевели Євдокію Лопухіну, першу дружину Петра I. Взагалі монастир був "знатним" - послушниці і черниці його були всі з дворянських багатих сімей, і при вступі сюди жертвували свої багатства в монастир. За Петра I управління монастирськими справами перейшло у відомість Преображенського наказу, Новодівочий постійно знаходився під охороною солдатів.
У 1724 році при монастирі був відкритий притулок для дівчаток-підкидьків на 250 чоловік. Дівчаток навчали плетінню голландських мережив майстрині, виписані Петром I з Брабанта. Під час Вітчизняної війни 1812 року Новодівочий монастир був захоплений французами і використовувався як сховище армійського провіанту. Для зміцнення оборони монастиря був створений внутрішній вал біля північної стіни, а також знищено церкву Іоанна Предтечі.
Коли французи підпалили монастир і пішли, черниці на чолі з скарбників Сарою встигли загасити не розгорівшись вогонь. Імена цих жінок пізніше були вписані в пам'ятну книгу героїв-учасників Великої вітчизняної війни. Частина скарбів встигли вивезти до Вологди і врятувати від розкрадання.
Відновлення постраждалих будинків почалося після вигнання загарбників, в XIX столітті.
Дуже примітний некрополь Новодівичого монастиря. У апсид Смоленського собору збереглася могила першого тутешньої ігумені Олени (померла 18 листопада 1548), в самому соборі поховано жінки царської родини. У старій частині некрополя, розташованої між храмами, лежать поруч вчені, письменники, поети, просто члени знатних родин. Серед похованих такі гучні імена, як А.П. Чехов, Д.В. Давидов, А.С. Уваров (археолог), Одоєвського, Волконський і інші. У 1898-1904 роках було прийнято рішення розширити кладовище, і нова частина, винесена за межі монастиря, була обнесена огорожею за проектом архітектора І.П. Машкова. Зараз там знаходяться могили безлічі відомих радянських діячів. Старе ж цвинтарі за радянських часів сильно постраждало: були ліквідовані багато могили, за винятком письменницьких та діячів науки і культури.
Доля Новодівичого монастиря сильно змінилася на початку ХХ століття.
У 1922 році монастир був закритий, і нові господарі почали з того, що відкрили в ньому "Музей розкріпачення жінки". У 1926 році його перетворили в Історико-побутовий і художній музей (філія Гімал). Частина будівель віддали під немузейние потреби: у келіях розмістили ясла, гуртожиток Наркомосу, пральні, в трапезній влаштували гімнастичний зал. З 1939 по 1984 роки в монастирі жив і працював знаменитий історик-реставратор П.Д. Барановський. У 1992 році тут було встановлено меморіальну дошку з його ім'ям. Тим не менш, з 1980 року в Новодівичому монастирі розміщується резиденція митрополита Крутицького і Коломенського. А в 1994 тут знову був заснований жіночий монастир. Монастирській громаді були передані не всі будівлі - частина їх залишилася у віданні музею, в тому числі древній Смоленський собор, ровесник монастиря. З 1995 року в Смоленськом соборі проводяться служби з престольним свят.
2. Новодівочий монастир очима сучасника
2.1 Ансамбль Новодівичого монастиря
Один з найдивовижніших по красі і гармонії архітектурних ансамблів Москви - Новодівочий монастир.
З точки зору архітектури, Новодівочий монастир був побудований в стилі московського чи наришкинського бароко, який сформувався в Москві до кінця XVII століття. Для цього стилю характерно яскраве декоративне поєднання різьблених білокам'яних деталей з червоною цегляною стіною. Мабуть, Новодівочий монастир є самим яскравим прикладом даного стилю. У XVII столітті, під керівництвом Софії, монастир був реконструйований. Те, що ми можемо побачити сьогодні, відноситься до XVII століття.
У монастирі збереглося 6 храмів: Смоленський собор, Успенська церква при трапезній, Амвросьевская церква при Ірининський палатах, 2 надбрамні церкви (Преображення Господнього, над північними воротами, храм Покрова Богоматері, над південними воротами) і храм в ім'я преп. Варлаама і Іоасафа в нижньому ярусі дзвіниці. Собор Смоленської ікони Божої Матері - найстаріший храм Новодівичого монастиря. Він був побудований в 1524-1525 роках і за архітектурою схожий з Успенським собором Московського Кремля, хоча і відрізняється від нього за низкою особливостей. Собор поставлений на високий білокам'яний подклет і складний з большемерного цегли; фасади його, розділені лопатками на 4 прясла по довжині і 3 - по ширині, практично позбавлені прикрас. Тільки трехчастная апсида прикрашена тонким аркатурним паском. Склепіння спираються на крестчатая стовпи (нововведення, привнесене в російське зодчество італійцями). Храм оточений галереями з арочними отворами (частина яких нині закладена) і маленькими прибудовами з південної і північної сторін. Сходи високих ганків ведуть до входу в собор.
Розписи, що збереглися в соборі, відносяться до 1526 - 1530 років. За часів Бориса Годунова фрески були поновлена, але не переписані. Зафарбували їх пізніше, і тільки при реставрації в радянський час, коли собор віддали музею, стін собору було повернуто первісний вигляд. Картини розташовані в кілька ярусів на стінах і стовпах і присвячені, головним чином, темі святих воїнів і руських князів, чудесам Смоленської ікони Богоматері; в розписах простежується ідея Москви як третього Риму. Це цілком пояснюється часом їх створення - періодом становлення Російської держави. Розписи склепінь, судячи зі стилю, все ж були зроблені при Борисі Годунові. П'ятиярусний головний іконостас собору був зроблений на замовлення царівни Софії в 1683 - 1686 роках майстрами Збройової палати. Іконостас, зроблений майстром з Шилова Климом Михайловим "з товаришами", різьблений і вкритий позолотою, незмінно притягує погляди відвідувачів музею.
Після закриття монастиря собор був зайнятий музеєм, у веденні якого і залишається до цих пір.
Успенський храм Новодівичого монастиря. Святитель Петро, переносячи в 1325 році резиденцію російських митрополитів з Володимира до Москви, силу і благочестя Москви ставив у тісний зв'язок з побудовою в цьому місті храму на честь Пресвятої Діви Марії, він рекомендував великому князю Івану Даниловичу Калиті спорудити тут "храм, гідний Богоматері" . Відповідно до цієї волі святителя, в 1326 році в Москві була закладена перша кам'яна церква в ім'я Успіння Богоматері, і згодом значна частина що створюються на Русі храмів названа на честь цього свята, і в ряду їх - старовинний шанований віруючими Москви храм в Новодівичому монастирі. За своїм первісним призначенням храм Новодівичого монастиря належить до типу особливих, що будувалися тільки в монастирях храмів, - храмів-трапезних. Ця споруда полуцерковного, полугражданского характеру: власне храм займає тут невелику частину, все інше пріноровлено для потреб, не мають безпосереднього відношення до Богослужіння.
Храми подібного типу виникали і творилися в общежітельскій монастирях. За заповітом Преподобного Сергія Радонезького у монахів нічого не було власного, одяг та взуття виходили "з казни", їжа відчувала за загальною трапезою. Велика кількість насельників, що харчувалися за статутом разом і в один і той же час, викликало необхідність побудови в монастирях просторих залів - їдалень.
Такі, призначені для задоволення потреб чернечого громади, приміщення зв'язувалися за планом з церквою. Поряд із храмом тут будувалися і служби для общинної їдальні. Поєднання різноманітних частин в одне ціле і створило характерний тип будівлі, що носить назву храм - трапезна.
Трапезна Новодівичого монастиря з Успенським храмом при ній представляє одне з найбільш величних і цікавих споруд подібного роду. Монастир (заснований в 1524 році) тривалий час був монастирем придворним, привілейованим, і його трапезна палата будувалася з розрахунку не тільки для повсякденного столованія чернецтво, а й для прийому часто наїжджали сюди царів та інших високопоставлених осіб, пристрої багатолюдних свят і поминальних обідів. Вона являє собою велике (площею понад 2000 кв. М) добре освітлене, влаштоване на високому подклете будівля з цілим рядом залів, трьома парадними крильцями і багатою зовнішньої і внутрішньою обробкою. Власне трапезна і храм при ній утворюють єдине споруда, причому храм по відношенню до трапезної сильно піднесений і дорівнює двом кубах, поставленим один на інший.
Храм має 2 поверхи: внизу поміщається "тепла" церква в ім'я Успіння Божої Матері, зверху - "холодна" (неопалювана) церква на честь Зішестя Святого Духа. У неї ведуть вузькі сходи, влаштована в південній стіні.
Обидві церкви і трапезна побудовані в 1685 - 1686 роках за розпорядженням сестри Петра I царівни Софії. Спорудження будинку було пов'язано із загальною перебудовою монастиря. Майже весь монастирський селище створений був тоді заново, в єдиному стилі.
Характер архітектури Успенської церкви з трапезною дуже типовий для московського (наришкинського) бароко. Високий, стовпообразного храм має примикають до нього більш низькі вівтар зі сходу і трапезну із заходу; форми вікон і дверей прямокутні, розміри їх великі; на кутах будинку колони, вікна обрамлені наличниками; вся обробка відрізняється нарядністю; колористичний ефект - червоне (фон) з білим (декорації). У 1976 році будівля сильно постраждала від пожежі, і було незабаром частково перебудовано. Зміни позначилися в наступному: розібрана широка, відкрита галерея на арках, навколишнє палату, знищені кокошники, що прикрашали верх церкви, п'ятиглав'я замінено однією главою, перероблені ганку. Але й за цих переробках вигляд будівлі зберігся досить близьким до колишнього; капітальні частини його не змінилися, і воно залишилося одним із кращих пам'ятників російської архітектури кінця XVII століття.
Головний вхід до храму - через північно-західне ганок. Воно примикає до великої передпокою-паперті, східна стіна якої прикрашена іконами, перед ними висять невгасимі лампади. З передпокою до приміщення трапезної - двері, обрамлені цікавим різьбленим білокам'яним порталом. Трапезна є зараз основним місцем стояння моляться під час богослужінь; за допомогою трьох великих арок, що мають художньо виконане з різьбленого білого каменю обрамлення, вона з'єднується з власне храмом, який має невелику площу. Його внутрішнє оформлення нове: існуючий в даний час іконостас встановлений у 1945 році; раніше він перебував у московській церкві на честь Святої Трійці в Хохлов. Іконостас дерев'яний, XVII століття, складається з чотирьох звичайних ярусів ікон; всі ікони, за винятком кількох місцевих, сучасні йому. Оформлення іконостасу виконано у вигляді завіси; за задумом автора, воно повинно нагадувати вівтарні перепони перших століть християнства, коли вівтарі відділялися простими завісами.
Трапезна представляє собою великий (площею в 390 кв. М) добре освітлений зал, критий єдиним, без проміжних опор, склепінням, в якому красиво вросло сводікі над віконними прорізами.
У правій частині трапезній, біля східної стіни, що примикає до Успенського храму, знаходиться боковий вівтар в ім'я апостола і євангеліста Іоанна Богослова. Прибудова має невеликий одноярусний дерев'яний іконостас, влаштований в 1956 році; всі ікони його - пізнього походження. Вівтар придела дуже невеликий за розмірами; в ньому відбуваються, головним чином, ранні літургії. Церква Святого Амвросія єпископа Медіоланського (сучасний Мілан) зведена на території монастиря з білого каменю імовірно в кінці 1600-х років. Богослужіння в Амвросіївському храмі відбуваються в день пам'яті святителя Амвросія (7 / 20 грудня) і при зайнятості Успенського храму. В інші дні храм використовується для виконання молитовного чернечого правила сестер і для прочитання арфі (у день вичитується вся псалтир, кілька томів монастирського синодика і поминальні записки). Надбрамні храми - Покрова Пресвятої Богородиці (побудована в 1683 - 1688 роках) - над південним входом, триголовий, з відкритою терасою; в архітектурному стилі відчувається вплив южнорусского бароко і Преображення Господнього (Спаса Преображення, 1687-1689гг.) - Над північними воротами, п'ятиглавий , в стилі наришкинського бароко; 3 яруси ошатних вікон, всередині - восьміярусний різьблений позолочений іконостас роботи майстрів Збройової палати під керівництвом К. Золотарьова (1688г). До Преображенському храму примикає Лопухінскій корпус (168301686гг.) - житлові палати царівни Катерини Олексіївни, де в 1727-1731 роках жила цариця Євдокія Лопухіна. Ще далі, теж вздовж стіни - колишня стрілецька караульня при Напрудной вежі, яка в 1698 - 1704 роки служила місцем ув'язнення царівни Софії. Тут розташована експозиція, присвячена Філарету: безліч документів, кілька ікон, яскрава кахельна піч.
Дзвіниця Новодівичого монастиря відноситься до кращих творів російської архітектури XVII століття. Серед відомих дзвіниць подібного типу вона вражає особливою домірністю пропорцій. На 72-метрову висоту легко і вільно піднімається ажурний стовп. Вишукана стрункість і легкість досягнуті вмілим розподілом частин споруди. Глухі яруси чергуються з ажурними, полегшеними арками, і кожен має своєрідне декоративне рішення, не повторюється по малюнку. Незвично розташувавши дзвіницю за вівтарними апсидами собору, зодчий, таким чином, завершив і об'єднав всі споруди архітектурного ансамблю і одночасно чітко визначив центральне становище Смоленського собору - архітектурної домінанти Новодівичого монастиря.
2.2 Новодівочий монастир - цінний об'єкт історико-архівної спадщини російської культури
Після закриття Новодівичого монастиря в 1922 році в його стінах був відкритий музей, який з 1934 року став філією Державного Історичного Музею. Саме тоді, у 20 - 30-ті роки сформувалася музейна колекція, в яку увійшла багатюща ризниця монастиря і унікальний ансамбль XVI - XVII століть. Деяке число пам'ятників надійшло до фондів музею із закритих церков і монастирів Москви через Державний музейний фонд.
Протягом 80 років велику і копітку роботу з вивчення, опису та систематизації колекції музею вели кілька поколінь науковців. Особливо можна відзначити першого директора музею Єлизавету Сергіївну Кропоткіну, яка зуміла зупинити вилучення "колишнього церковного майна" в Гохран в 1922 році. Більше 30 років зберігачем фондів була Лідія Сергіївна Ретковская.
У цілому, зібрання музею нараховує понад 12000 одиниць зберігання. Основними є колекції давньоруського живопису, тканин XVI - ХХ століть, виробів з дорогоцінних металів і каміння та документальна колекція, що складається з документів монастирського архіву, бібліотеки рукописних книг і стародруків. Ризниця монастиря поповнювалася за рахунок численних вкладів приватних осіб, спадщини знатних черниць. Враховуючи, що в XVI - XVII століттях монастир займав особливе привілейоване становище, над вкладними іконами, богослужбовими предметами і одяганнями працювали найкращі художники, ювеліри, вишивальниці того часу.
У колекцію давньоруської живопису входять ікони з численних церков Новодівичого монастиря, з надгробних іконостасів царівен - родичок Петра I, з келій черниць. Так, в 1600 році цар Борис Годунов подарував 70 ікон для іконостасу Смоленського собору. У 1680-і роки на замовлення правительки Софії Олексіївни облаштовувалися сім церков в монастирі, ікони для них писали Симон Ушаков, Федір Зубов, Василь Пахомов та інші відомі майстри Збройової палати. Особливу художню цінність має ікона "Іоанн Предтеча" (XV століття) в "чорному" окладі кінця XVI століття з келійного зборів цариці Ірини Годунової.
Колекцію тканин становлять "побудовані" з дорогоцінних привізних тканин священицькі облачення (фелони і стихарі), шиті шовком, золотом покрівці і пелени. У самому Новодівичому монастирі з XVI століття працювала прекрасна майстерня, в якій була вишита майстринями Ірини Годунової полуда "Похвала Богородиці", шита ікона "Богоматір Смоленська" (кінця XVII століття). Збереглися роботи з майстерень бояринь Одоєвський, Милославської.
Найціннішу частину музейної збірки складають предмети з вкладними написами. Серед них імена вкладників: Іван Грозний, його невістка Уляна Питома, царівна Софія Олексіївна, Петро I, боярин Б.М. Хитрово, ігуменя Палладія Дурова і багато інших історичних осіб.
В музее Новодевичьего монастыря развернуты 2 постоянные выставки: экспозиция произведений прикладного и изобразительного искусства XVI - XVII веков, которая размещается в Смоленском соборе, и выставка изразцов XI - ХХ веков - в "Певческих" палатах.
Висновок
З монастирями Росії пов'язано багато в житті російської людини. Адже всі основні події християнина протікали в церкві - там його хрестили, потім вінчали і, нарешті, відспівували. Сейчас многое делается для того, чтобы возродить лучшие православные традиции и святыни, и, прежде всего, это касается восстановления монастырей и церквей. Справа в тому, що вони є не просто установами для відправлення культових потреб і потреб віруючих, але "духовно - історичними центрами", вони становили хіба що камені в основі будівлі російської держави.
Ознакомившись с историей возникновения Новодевичьего монастыря, изучив его архитектурные особенности, мы смело можем говорить о том, что Новодевичий монастырь - это выдающийся памятник архитектуры XVI - XVII веков, а историко - культурное значение просто огромно, благодаря огромным коллекциям ценнейших раритетов. Новодівочий монастир включений ЮНЕСКО до списку всесвітньої культурної спадщини, оскільки вважається одним з найстаріших і найкрасивіших монастирів Россіі.10 серпня 2009 Новодівочого монастиря виповниться 485 років. Статус об'єкту ЮНЕСКО може бути привласнений тільки тоді, коли споруду вдається зберегти в первозданному вигляді, а таких об'єктів у Росії не так багато - всього 21 (Московський Кремль, Червона площа, архітектурний ансамбль Троїцько - Сергієвої лаври, Китайгородська стіна і ін) І, звичайно ж, Новодівочий монастир по праву входить до цього списку.
Список використаної літератури
1. Архітектурно - будівельні терміни / сост. Ю.Н. Бєлов - СПТ.: Каро, 2006.
2. Борисенко І.Г. Новодівочий монастир. - Ізд.2-е - М., Північний паломник, 2005.
3. Миронов О.В. Словник релігійних термінів. - Воронеж: Изд-во ВДУ, 2002.
4. Монастирі Руської Православної Церкви. Довідник-путівник. -М.: Вид-во Московської патріархії, 2001.
5. Паламарчук П.Г. Сорок сороків: коротка ілюстрована історія всіх московських храмів: у 4т. М.: "Вид-во АСТ", 2003-2005.
6. Російська Православна Церква. Храми. Москва. Енциклопедичний довідник. (Упор. і автор А. В. Нікольський) М.: Изд-во Московської Патріархії: Издат. дім "Російський письменник", 2003.
7.А.Ю. Петров. Старообрядницькі храми Москви. Краткий справочник - путеводитель. М., 1998.
8. Християнство: Енциклопедичний словник. У 3т.М., 1993-1995.