Ім'я файлу: Жанри сучасної преси (методичка).pdf
Розширення: pdf
Розмір: 1010кб.
Дата: 07.02.2022
скачати

Сучасна преса
Вступ
Розділ 1. Загальна характеристика жанрів сучасної преси
1.1. Жанри і жанроутворення. Ступінь наукової розробки проблеми
1.2. Домисел і вимисел у сучасній журналістиці. Поняття факту
Розділ 2. Інформаційні жанри. Особливості розвитку
2.1. Новинна інформація. Факт як жанр
2.2. Сучасний репортажу пресі: його різновиди
2.3. Репортаж-розслідування. Специфіка жанру
2.4. Різновиди інтерв'ю. Звіт
Розділ 3. Система аналітичних жанрів. Новації у жанроутворенні
3.1. Дискусії щодо класифікації жанрів. Стаття, її різновиди
3.2. Кореспонденція - найбільш усталений жанр аналітики
3.3. Огляди, листи до редакції
Висновки
Список використаної літератури
ВСТУП
Система жанроутворення в сучасній пресі являє собою надзвичайно складну, динамічну, часом малопрогнозовану організацію творчого процесу, що має на меті в кінцевому результаті сприяти поліпшенню сприймання читачем друкованої інформації. Оптимальне засвоєння цієї
інформації в період нових соціально-економічних відносин передбачає значне зростання ефективності впливу на масову свідомість для досягнення конкретних економічних чи мегаполітичних результатів.
Отже, система жанрів, розвиваючись, підпадає під вплив певних об'єктивних і суб'єктивних чинників.
Об'єктивними факторами, що зумовлюють швидкий розвиток жанрів сучасних друкованих видань, є, насамперед, обставини, що передбачають адекватне і вчасне реагування газетно- журнальної практики на безпосередні економічні запити сьогодення. Інвестору необхідно мати

такий якісний друкований продукт, що відповідав би змінам в економічній сфері життя суспільства, яке переживає нині стрімку капіталізацію в усіх господарських відносинах.
Різниця між станом суспільної свідомості, яка не встигала в інтерпретації і засвоєнні новинної
інформації, невчасно реагувала на економічні новації, передовсім, коли йшлося про "дику" капіталізацію, і станом, якістю газетно-журнальної періодики відчутно давалася взнаки на початку 90-х років минулого століття.
Журналісти, які в часи державотворення і кардинальних соціально-економічних змін за збігом обставин мали фактично формувати громадську думку, виробляючи ціннісні орієнтації, із цим завданням повною мірою впоратися не змогли. Проте серед своєрідних оригінальних відповідей журналістики на запити тогочасних реалій були прискорений розвиток та зміни у жанроутворенні.
Зазначимо, що ці зміни також стосувалися й аудіовізуальних засобів масової інформації. Але, зважаючи на той незаперечний факт, що в 90-х роках власне національне телебачення в Україні було розвинене недостатньо, в ефірі домінували програми колишньої метрополії або суто розважальні програми, можна говорити про швидкі кардинальні зміни саме удрукованій національній пресі.
Подібний "вибух" новацій у жанроутворенні в періодиці був зумовлений і суб'єктивним чинником, який тоді мало ким серйозно брався до уваги. Йдеться про відносну дешевизну енергоносіїв і фантастично низьку (порівняно із західними стандартами) ціну на папір. Останнє було чи найголовнішою причиною того, що газети "Комсомольское знамя" і "Молодь України" на початку
90-х років минулого століття виходили щоденним тиражем, відповідно, 1,5 мільйони і 800 тисяч примірників щоденно.
Зважаючи на невисоку вартість одного примірника будь-якого друкованого видання (від "Сільських вістей" до районної газети), пересічний читач охоче ознайомлювався з перебігом подій одночасно з кількох друкованих джерел. Природно, що, маючи змогу порівнювати якість публікацій, споживач друкованої інформації робив свій вибір на користь більш компетентного видання і такого, де спосіб подання інформації якнайповніше відповідав його духовно- споживацьким запитам.
Пізніше, через ті самі суб'єктивні чинники (неодноразове підвищення цін на енергоносії, подорожчання у сотні (!) разів друкарського паперу і фарб), процес стрімкого, "вибухового" розвитку жанроутворення у національній пресі швидко пішов на спад. Сталося це наприкінці
90-х років минулого століття. Цьому сприяла і певна "консервація" суспільно-політичних процесів за часів десятирічного президентства Л. Кучми. Тоді ж були здійснені невдалі спроби організації загальнонаціональної газети "Фактьі и комментарии".
Неефективний за умов реальної конкурентної боротьби, що хоч поволі, але розпочалася серед друкованих ЗМІ, громіздкий проект загальнонаціональної газети "Фактьі и комментарии"поступово став занепадати. На перший план, як і в усьому світі, почали виходити

регіональні видання, що за якістю, оперативністю інформаційних та аналітичних матеріалів значно випереджали новостворені "суперваговики". Не витримавши конкуренції, також позбавилися своєї читацької аудиторії столичні центральні газети, що колись претендували на роль "флагманів української преси". Це стосується, насамперед, газет "Демократична Україна"
(колишня "Радянська Україна") та "Правда України", наклади яких скоротилися в десятки, а подекуди в сотні разів.
За часів президентства Л. Кучми і тотального панування його адміністрації було штучно створено кілька унікальних в історії друкарської справи проектів, що були розраховані виключно на вузький прошарок партійно-державних чиновників, парламентських депутатів від провладних фракцій. Ці видання, за задумом їх інвесторів, мали формувати суспільну думку "згори". Йдеться про щоденну газету "День", щотижневик "Понедельник", журнал "Президент", газету "Президентський вісник". Власне "унікальність" цих видань була зумовлена тим парадоксальним підходом, що спочатку (не враховуючи хіба що газету „День") вони не були розраховані на масового читача взагалі. Як результат, кожне з цих видань проіснувало від півроку до кількох років і пішло в небуття як анахронізм часів перехідного періоду від напівтоталітарної системи до відкритого ринку.
Отже, жанроутворення в національній пресі, починаючи з 1991 року, розвивалося вкрай нерівномірно, як результат залежності та впливу зовнішніх соціально-економічних чинників.
Черговий етап розвитку жанроутворення збігається, безперечно, з періодом, що дістав назву "Помаранчевої революції', і, як наслідок, кардинальних змін у масовій свідомості. Останні важко переоцінити, бо події, пов'язані з необхідною демократизацією суспільних процесів, коли, за висловом відомого політолога, "мільйонери повстали проти мільярдерів", ще не отримали адекватної інтерпретації в аналітичній публіцистиці.
Одночасно із розширенням і поглибленням демократичних процесів у суспільстві відбуваються неоднозначні зміни в економіці, що безпосередньо вплинули на розвиток преси в Україні.
Жанроутворення нині набуває форми, що адекватно відображає не лише запити читача з відповідним національним менталітетом. Спостерігаються процеси, які мають характер
інтеграції друкованої продукції до європейських і північноамериканських стандартів. Стрімкого і динамічного розвитку набув, зокрема, такий жанр журналістики, як репортаж-розслідування.
Останній поступово трансформується, виокремлюючись із суто інформаційних в окрему групу жанрів, що дістала на Заході назву інвестигативноїжурналістики.
По-новому сприймається нині жанроутворення в інтерв'ю. Традиційне, класичне інтерв'ю, що базувалося на принципі питання-відповідь, зберігаючи свої функціональні особливості, розширюється за рахунок інтерв'ю-співбесіди, інтерв'ю-полеміки.
Група аналітичних жанрів періодичної преси, що раніше вважалася найбільш консервативною за формою подання матеріалу, відчула істотний вплив за рахунок збільшення інформаційних джерел, насамперед з інтернету.

Найбільш гостра полеміка як в українській, так і у світовій журналістикознавчій науці розгорнулася з приводу інтерпретації поняття "факт", оскільки саме факт є насправді ядром
інформації, що править за основу розвитку інформаційної цивілізації постіндустріального суспільства.
По-новому також сприймаються нині й психофізіологічні характеристики журналіста, який мусить, з огляду на постійний контроль і невпинне підвищення критеріїв відбору творчих кадрів, удосконалювати свій особистий професійний рівень, що в свою чергу передбачає активний пошук у варіаціях подання матеріалу, у жанроутворенні.
Динаміка розвитку інформаційних та аналітичних жанрів сучасної журналістики однозначно передбачає зміну взаємовідносин у структурі конкретного редакційного колективу, ієрархії медійних холдингів, що з'являються нині в Україні. Змінюється не лише система творчої конкуренції, виникає нова, дуже викривлена система моральних цінностей, на зміну загальнолюдських норм моралі приходять суто корпоративні інтереси.
Зауважимо, що можна уникнути багатьох прикрих помилок, якщо на рівні публіцистичних чи журналістикознавчих праць узагальнити досвід подібних трансформацій на прикладах західноєвропейської і північноамериканської преси, де аналогічні процеси залишилися в минулому, ставши надбанням історії журналістики.
Наукове дослідження складається зі вступу, трьох розділів і висновків. Матеріали, покладені в його основу, апробовані у вигляді наукових статей у спеціальних виданнях
Автор має значний досвід журналістської роботи, є власником кількох газет і журналів.
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЖАНРІВ СУЧАСНОЇ ПРЕСИ1.1. Жанри і
жанроутворення. Ступінь наукової розробки проблеми
Система жанрів сучасної журналістики є унікальною за інформаційно-художньою структурою і такою, що постійно розвивається видозмінюючись. Як категорія узагальнена, масштабна, жанр не стільки і не тільки відображає дійсність. Жанр - це завжди певна точка зору, можливість адекватного сприймання об'єкта, засоби відображення, методологія підходу. У кожному жанрі сучасної журналістики по-різному віддзеркалюється авторська думка, кожний жанр не тільки
інтерпретує подію з певної точки зору, а й самим фактом цієї інтерпретації- публікації в пресі, передачі на телебаченні, програми на радіо - впливає на подальший розвиток подій.
Внутрішній зв'язок між різними жанрами журналістики обумовлений єдиним типом творчості - публіцистичним [46, 8]. Зовнішній - багатьма суто суб'єктивними чинниками. Серед останніх: процес розвитку технологій та їх вплив на соціальне життя, індивідуальні й колективні конфлікти, глобальні ката клізми тощо. Відображення цих процесів у друкованих та інших засобах масової комунікації із застосуванням усього різноманіття жанрових форм у глобальному плані покликане оптимізувати процеси людської діяльності, взаємовідносини. Це своєрідне надзавдання, мегамета сучасної журналістики і системи жанрів як її складового компонента.
Жанри існують і розвиваються як за законами журналістської творчості, так і творчо

переосмислюються, виходячи з реалій конкретних історичних подій.
На думку М. Бахтіна, "жанр завжди і той, і не той, завжди старий і новий одночасно. Жанр відроджується і оновлюється на кожному етапі розвитку літератури і в кожному індивідуальному творі цього жанру" [4, 178-179]. Це повною мірою стосується не тільки літератури, а й жанрів журналістики. Приміром, події в Україні, що мали виняткове значення для розвитку цивілізації
(катастрофа на Чорнобильській АЕС), викликали новації у розвитку репортажного жанру, що швидко видозмінювався навіть в умовах офіційної цензури і однопартійного суспільства. Аварія також викликала появу цілої низки аналітичних матеріалів, де досить наполегливо ставилося і почасти вирішувалося питання конкретної вини за скоєне не тільки науковців та інженерів, а й партійно-господарського активу України.
Так само події, що дістали офіційну назву "Помаранчевої революції', хоч і мали вже менш глобальний характер, проте в суспільній свідомості відобразилися у формі малої аналітики
(коротких статей з репортажними елементами); кореспонденції з яскравими вставками у вигляді класичних інтерв'ю та інтерв'ю-монологів; небаченого поширення набуло бліцопитування, що дозволяло не лише оперативно фіксувати стан громадської думки, а й впливати на неї тощо.
Отже, жанри видозмінюються не тільки через збільшення колективного творчого досвіду редакційних колективів. Вони відповідають конкретним запитам соціальної реальності, до того ж з капіталізацією суспільства і зростанням конкуренції серед редакцій видозміна жанрів відбувається ефективно і прискореними темпами.
Історія жанрів української журналістики досліджена вкрай недостатньо і очікує спеціальних наукових розробок, де на конкретних прикладах простежувалася б еволюція кожного жанру в певних історичних умовах Головною роботою з історії жанрів, за визначенням І. Михайлина, прийнято вважати "Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 року" Івана Франка. На думку вченого, основна цінність цієї статті полягає саме у викладенні історії української журналістики.
Дослідник стверджує також, що оскільки до 1890 року в українській і сусідніх національних культурах історії журналістики не існувало, то праця Франка є унікальною спробою створити власне історію національної журналістики [60, 30-36].
Спадщину І. Франка як дослідника української журналістики вивчали такі відомі вчені, як І.
Курганський, О. Сербенська, М. Нечиталюкта ін.
Там, М. Нечиталюк, проаналізувавши твори видатного письменника, подав власну
інтерпретацію визначення публіцистики [76, 12-14].
Однак слід зазначити, що про систему жанрів у роботах І. Франка не згадувалося, оскільки на часі був аналіз таких понять, як позапартійність, міжпартійність, аналітика у журналістиці.
Необхідність в аналізі системи жанрів виникла у зв'язку з поширенням друкованого слова в
Україні та появою масового читача в 2 0 - 30-х рокахХХстоліття. Ця теза підтверджується і

думкою М. Нечиталюка, який вважав, що "історія української журналістики як наукова дисципліна сформувалася тільки на початку XXстоліття" [76, 17].
Саме у 20-х роках в Україні, практично одночасно з Росією, почалася масштабна підготовка журналістських кадрів для газет нової влади. У Комуністичному університеті ім. Артема в
Харкові, що був тоді столицею Радянської України, відкрили курси вищої журналістської освіти.
Загальновідомо, що спершу університет мав два факультети: журналістики і підготовчий.
Термін навчання становив три роки [59].
Заідеологізованість журналістської освіти, її буквальна закритість (до лав студентів зараховували виключно членів ВКП (б)) не дозволяли не лише достатньою мірою вивчати жанрову систему, а й заважали конструктивній дискусії щодо розвитку системи жанрів у західній журналістиці в порівнянні з власне радянською періодикою.
Епізодичні публікації про розвиток окремих жанрів, методичні рекомендації того часу зовсім не досліджені сучасною історією журналістики. Насамперед, це пов'язано з головною об'єктивною причиною - відсутністю або незначною кількістю публікацій, що само по собі не дозволяє проводити аналогії, не дає підстав для висновків. Суб'єктивна причина аналізу журналістикознавчих статей 20-40-х років у наш ч а с - практично повна домінанта в них суто партійних, а не фахових питань, перенасиченість матеріалу цитатами класиків.
Після війни, коли потреба в більш ґрунтовній підготовці журналістських кадрів стала надзвичайно актуальною, фактично одночасно з'явилися факультети журналістики у Київському
(1953) та Львівському (1954) університетах. При них одразу відкривалися спеціальні кафедри, що продукували наукові праці, підручники, методичні рекомендації.
До певного часу українські студенти і викладачі користувалися посібниками, виданими московськими колегами: О. Мішурісом, М. Черепаховим, О. Бережним. Квінтесенцією тогочасної журналістської науки став навчальний посібник "Жанрьісоветской газетьі" [38], перевиданий згодом і українською мовою.
Характерними ознаками цих видань були суто менторський стиль викладу; досить сувора регламентація щодо жанрових дефініцій; почасти звужене, як на наш час, розуміння саме жанрової специфіки. Звісно, посібник "Жанрьісоветской газетьі" був зорієнтований на підготовку партійно-радянських журналістів з домінантою на марксистсько-ленінське вчення про пресу. За кількістю посилань на твори класиків марксизму-ленінізму посібник з журналістики часто перетворювався на підручник з історії КПРС, де лише випадково траплялися теоретичні посилання і розробки жанрових систем.
Значною вадою підручників 50-70-х років була їх надмірна публіцистичність, домінування не наукового, а суто журналістського стилю подачі матеріалу. Іноді підручники складалися поспіхом, шляхом механічного поєднання окремих статей під однією обкладинкою.
Характерним прикладом такого видання, що за браком інших часто використовувалося студентами для підготовки до іспитів у вищих навчальних закладах Радянського Союзу, є книга

"Газетньїе жанрьі" [26, 176], яка зазнала кілька перевидань у 70-х роках минулого століття. До списку літератури тут включено тридцять шість посилань на твори К. Маркса, Ф. Енгельса,В.
Леніна, матеріали партійних з'їздів. Неодноразово цитуються праці М. Горького, Н. Крупської, В.
Бонч-Бруєвича і лише три джерела мають суто журналістикознавчий характер.
Слід враховувати, що подібні некомпетентні, нашвидкуруч змонтовані збірники, під виглядом підручників чи колективних наукових праць, виходили друком чи не в усіх республіках колишнього Радянського Союзу, де в столицях було відкрито факультети чи відділення журналістики.
При фактичному пануванні тоталітарного режиму, в умовах однопартійної системи журналістикознавство розвивалося в межах ідеологічної догми. Система жанрів вважалася класичною вже за тим фактом, що вперше була визначена у відомому посібнику "Жанрьі советской газетьі" [38], який став базовим для всіх студентів і викладачів у Радянському Союзі.
Однак, зважаючи на певний набутий досвід у підготовці журналістських кадрів у післявоєнний період, ротацію поколінь викладачів, розширення матеріально-технічної бази навчальних і пресових видавництв, наука про журналістику, особливо там, де йшлося про систему жанрів, поступово розвивалася. Хоча, як зазначають російські дослідники, ще у 80-х роках XX століття більшість теоретиків і практиків радянської журналістики дотримувалися традиційної класифікації жанрів: інформаційний, аналітичний і художньо-публіцистичний [46, 12-13].
Наголосимо, що ця концепція була висунута і фактично підтверджена як загальнодержавна журналістська доктрина вченими факультету журналістики Московського держуніверситету.