Ім'я файлу: Звіт з предпрактики.docx
Розширення: docx
Розмір: 59кб.
Дата: 03.05.2022
скачати
Пов'язані файли:
Курсовий проект _Кліменчук Людмила.docx
23.03-27.03 1РПЗ 18.doc
93506.docx
LyudaEnglish.docx
Історія_хвороби_педіатрія.docx
Розширення: docx
Розмір: 59кб.
Дата: 03.05.2022
скачати
Пов'язані файли:
Курсовий проект _Кліменчук Людмила.docx
23.03-27.03 1РПЗ 18.doc
93506.docx
LyudaEnglish.docx
Історія_хвороби_педіатрія.docx
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ І ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ НАУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ……………………………4
1.1. Визначення сутності понять «наука» та «наукова діяльність» ………...4
1.2. Загальні методи наукових досліджень …………………………...…......10
1.3. Особливості складання списку використаних джерел…………………14
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ НАПИСАННЯ НАУКОВИХ РОБІТ……19
2.1. Вимоги й рекомендації до написання тез…………………………..…...19
2.2. Підготовка та публікація статей у наукових виданнях…………….…...20
2.3. Структура і правила оформлення кваліфікаційної бакалаврської роботи.................................................................................................................21
ВИСНОВКИ……………………………………..…………………...………34
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………...……….35
ВСТУП
Практична значимість дипломної роботи полягає в тому яким же чином отримані в ході її виконання результати можуть бути застосовані в житті. Наприклад, як проект з удосконалення будь-яких аспектів діяльності підприємства може бути впроваджений на ньому і чи принесе він позитивний ефект.
Наукова новизна дипломної роботи полягає в розробці нового підходу до дослідження виявленої проблеми, розгляду явища під новим кутом або ж узагальнення наявних теоретичних підходів з метою формулювання свого, найбільш повного і сучасного.
У будь-який дипломній присутня та чи інша робоча гіпотеза, адже в іншому випадку все дослідження втратить свою значимість для науки. За допомогою цієї гіпотези висувається припущення про те яким чином функціонує об’єкт і тому як треба вирішити виявлені проблеми, в гіпотезі вказуються ті явища, які, поки не мають ні спростування, ні підтвердження. Таким чином наукова гіпотеза дипломної роботи є відправним моментом для наступних пошуків. Доводиться або спростовується вона за допомогою обраних або розроблених студентом методик. Ці методики в сукупності своїй становлять методологічну базу дослідження. Описуючи методологічну базу студент вказує ті прийоми і методи, які були дійсно використані в ході аналізу. Інформацію та дані для цього аналізу отримують за допомогою інформаційної бази, в яку входять закони, підручники, наукові статті та розробки, дисертації, монографії, а також статистичні дані та дані, що стосуються роботи обраного підприємства або організації.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ І ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ НАУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Визначення сутності понять «наука» та «наукова діяльність»
Наука - це сфера людської діяльності, спрямована на вироблення нових знань про природу, суспільство і мислення. Як специфічна сфера людської діяльності, вона є результатом суспільного розподілу праці, відокремлення розумової праці від фізичної, перетворення пізнавальної діяльності в особливу галузь занять певної групи людей. Необхідність наукового підходу до всіх видів людської діяльності змушує науку розвиватися швидшими темпами, ніж будь-яку іншу галузь діяльності. Поняття "наука" включає в себе як діяльність, спрямовану на здобуття нового знання, так і результат цієї діяльності - суму здобутих наукових знань, що є основою наукового розуміння світу. Науку ще розуміють як одну з форм людської свідомості. Термін "наука" застосовується для назви окремих галузей наукового знання. [4]
Закономірності функціонування та розвитку науки, структури і динаміки наукового знання та наукової діяльності, взаємодію науки з іншими соціальними інститутами і сферами матеріального й духовного життя суспільства вивчає спеціальна дисципліна - наукознавство.
Наука виникла в момент усвідомлення незнання, що в свою чергу викликало об'єктивну необхідність здобуття знання. Знання - перевірений практикою результат пізнання дійсності, адекватне її відбиття у свідомості людини. Це ідеальне відтворення умовною формою узагальнених уявлень про закономірні зв'язки об'єктивної реальності.
Процес руху людської думки від незнання до знання називають пізнанням, в основі якого лежить відбиття і відтворення у свідомості людини об'єктивної дійсності. Наукове пізнання - це дослідження, яке характерне своїми особливими метою і задачами, методами отримання і перевірки нових знань. Воно сягає сутності явищ, розкриває закони їх існування та розвитку, вказуючи тим самим практиці можливості, шляхи і способи впливу на ці явища та зміни згідно з їхньою об'єктивною природою. Наукове пізнання покликане освітлювати шлях практиці, надавати теоретичні основи для вирішення практичних проблем.
Основою і рушійною силою пізнання є практика, вона дає науці фактичний матеріал, який потребує теоретичного осмислення. Теоретичні знання створюють надійну основу розуміння сутності явищ об'єктивної дійсності.
Діалектика процесу пізнання полягає в протиріччі між обмеженістю наших знань і безмежною складністю об'єктивної дійсності. Пізнання - це взаємодія суб'єкта й об'єкта, результатом якого є нове знання про світ. Процес пізнання має двоконтурну структуру: емпіричні і теоретичні знання, які існують в тісній взаємодії та взаємозумовленості.
На запитання “Що? Скільки? Чому? Яке? Як?” має дати відповідь наука. “Як зробити?” - дає відповідь методика, а “Що зробити?” – практика. Відповіді на запитання зумовлюють безпосередні цілі науки - описування, пояснення і передбачення процесів та явищ об'єктивної дійсності, що становлять предмет її вивчення на основі законів, які вона відкриває, тобто у широкому значенні - теоретичне відтворення дійсності.
Істинні знання існують як система принципів, закономірностей, законів, основних понять, наукових фактів, теоретичних положень і висновків. Тому істинне наукове знання об'єктивне. Разом з тим, наукове знання може бути відносним або абсолютним.
Відносне знання - це знання, яке, будучи в основному адекватним відображенням дійсності, відрізняється певною неповнотою збігу образу з об'єктом.
Абсолютне знання - це повне, вичерпне відтворення узагальнених уявлень про об'єкт, що забезпечує абсолютний збіг образу з об'єктом.
Безперервний розвиток практики унеможливлює перетворення знання на абсолютне, але дає змогу відрізнити об'єктивно істинні знання від помилкових поглядів. Наука, як специфічна діяльність спрямована на отримання нових теоретичних і прикладних знань про закономірності розвитку природи, суспільства і мислення, характеризується такими основними ознаками:· наявністю наукової проблеми, об'єкта і предмета дослідження;· практичною значущістю як явища (процесу), що вивчається, так і знань про нього. Розглянемо основні поняття науки. Наукова ідея - інтуїтивне пояснення явища (процесу) без проміжної аргументації, без усвідомлення всієї сукупності зв'язків, на основі яких робиться висновок. Вона базується на наявних знаннях, але виявляє раніше не помічені закономірності.
Наука передбачає два види ідей: конструктивні й деструктивні. Тобто ті, що мають чи не мають значущості для науки і практики. Свою специфічну матеріалізацію ідея знаходить у гіпотезі.
Гіпотеза - наукове припущення, висунуте для пояснення будь-яких явищ (процесів) або причин, які зумовлюють даний наслідок. Наукова теорія включає в себе гіпотезу як вихідний момент пошуку істини, яка допомагає суттєво економити час і сили, цілеспрямовано зібрати і згрупувати факти. Якщо гіпотеза узгоджується з науковими фактами, то в науці її називають теорією або законом.
Гіпотези (як і ідеї) мають імовірнісний характер і проходять у своєму розвитку три стадії:
Накопичення фактичного матеріалу і висунення на його основі припущень.2. Формулювання гіпотези і обґрунтування на основі припущення прийнятної теорії.3. Перевірку отриманих результатів на практиці і на її основі уточнення гіпотези. Гіпотеза висувається з надією на те, що вона, коли не цілком, то хоча б частково, стане достовірним знанням.
Закон - внутрішній суттєвий зв'язок явищ, що зумовлює їх закономірний розвиток. Закон, винайдений через здогадку, необхідно потім логічно довести. Лише в такому разі він визнається наукою. Для доведення закону наука використовує судження. Судження - думка, в якій за допомогою зв'язку понять стверджується або заперечується що-небудь. Судження про предмет або явище можна отримати або через безпосереднє спостереження будь-якого факту, або опосередковано - за допомогою умовиводу.
Умовивід - розумова операція, за допомогою якої з певної кількості заданих суджень виводиться інше судження, яке певним чином пов'язане з вихідним.
По великому рахунку наука - це сукупність теорій. Теорія - вчення, система ідей, поглядів, положень, тверджень, спрямованих на тлумачення того чи іншого явища. Це не безпосереднє, а ідеалізоване відображення дійсності. Теорію розглядають як сукупність узагальнюючих положень, що утворюють науку або її розділ. Вона виступає як форма синтетичного знання, в межах якого окремі поняття, гіпотези і закони втрачають колишню автономність і перетворюються на елементи цілісної системи.
До нової теорії висуваються такі вимоги:· адекватність описуваному об'єкту;· можливість заміни експериментальних досліджень теоретичними;· повнота опису певного явища дійсності;· можливість пояснення взаємозв'язків між різними компонентами в межах даної теорії;· внутрішня несперечливість та відповідність дослідним даним.
Всяка теорія базується на системі наукових концепцій, принципів, понять та фактів.
Наукова концепція - система поглядів, теоретичних положень, основних думок щодо об'єкта дослідження, які об'єднані певною головною ідеєю.
Під принципом, у науковій теорії розуміють найабстрактніше визначення ідеї. Принцип - це правило, що виникло в результаті об'єктивно осмисленого досвіду.
Поняття - це думка, відбита в узагальненій формі. Воно відбиває суттєві й необхідні ознаки предметів та явищ, а також їх взаємозв'язки. Якщо поняття увійшло до наукового обігу, його позначають одним словом або використовують сукупність слів - термінів. Розкриття змісту поняття називають його визначенням. Останнє має відповідати двом важливим вимогам:
1) вказувати на найближче родове поняття;
2) вказувати на те, чим дане поняття відрізняється від інших.
Поняття, як правило, завершує процес наукового дослідження, закріплює результати, отримані вченим особисто з своєму дослідженні.
Науковий факт - подія чи явище, яке є основою для висновку або підтвердження. Він є елементом, який у сукупності з іншими становить основу наукового знання, відбиває об'єктивні властивості явищ та процесів. На основі наукових фактів визначаються закономірності явищ, будуються теорії і виводяться закони. Рух думки від незнання до знання керується методологією.
Методологія наукового пізнання – це вчення про принципи, форми і способи науково-дослідницької діяльності. Метод же дослідження - це спосіб застосування старого знання для здобуття нового. Він є засобом отримання нових наукових фактів.
Наукова діяльність – це, по суті справи, інтелектуальна творча діяльність, спрямована на здобуття і використання нових знань. Вона існує в різних видах:1) науково-дослідницька діяльність; 2) науково-організаційна діяльність;3) науково-інформаційна діяльність;4) науково-педагогічна діяльність та ін. Кожен із зазначених видів наукової діяльності має свої специфічні функції, завдання, результати роботи. У межах науково-дослідницької діяльності здійснюються наукові дослідження. Наукове дослідження - цілеспрямоване пізнання, результати якого виступають як система понять, законів і теорій. Є дві форми наукових досліджень: фундаментальні та прикладні. Фундаментальні наукові дослідження - наукова теоретична та (або) експериментальна діяльність, спрямована на здобуття нових знань про закономірності розвитку та взаємозв'язку природи, суспільства, людини. Прикладні наукові дослідження — наукова і науково-технічна діяльність, спрямована на здобуття і використання знань для практичних цілей. До основних результатів наукових досліджень належать:
Науково-дослідницькою діяльністю займається значне коло людей. Тих, хто робить це постійно, називають дослідниками, науковцями (науковими працівниками), вченими.
Дослідником називають людину, яка здійснює ті чи інші наукові дослідження. Науковець - це той, хто має відношення до науки, виробляє нові знання, є спеціалістом у певній галузі науки.
Вчений - фізична особа, яка провадить фундаментальні та (або) прикладні наукові дослідження з метою здобуття наукових та (або) науково-технічних результатів.
Науковий працівник - вчений, який за основним місцем роботи та відповідно до трудового договору (контракту) професійно займається науковою, науково-технічною або науково-педагогічною діяльністю та має відповідну кваліфікацію, підтверджену результатами атестації.
Люди науки мають відповідну спеціальність і кваліфікацію, працюють як самотужки, так і об'єднуючись у наукові колективи (постійні чи тимчасові), створюють наукові школи.
Загальні методи наукових досліджень
Основу дослідження складає вибрана дослідником методологія. В перекладі з грецької "методологія" означає вчення про структуру, методи і засоби діяльності. Головною метою методології є вивчення засобів, методів і прийомів дослідження, за допомогою яких набувається нове знання в науці. Розвиток методології науки пов´язаний з розвитком методів наукового пізнання дійсності.
В усіх галузях науки та на всіх етапах наукового дослідження використовується діалектичний метод. Цей метод визначає шляхи будь-якого наукового дослідження. Він дозволяє дослідити всі явища у взаємозв´язку, взаємообумовленості та історичному розвитку.
Методи наукових економічних досліджень поділяють на дві групи: загальнонаукові та спеціальні методи.
До загальнонаукових методів дослідження відносять методи, що використовуються в окремих галузях науки та на окремих етапах дослідження. Вони поділяються на емпіричні, емпірико-теоретичні та теоретичні. Такий поділ загальних методів дослідження пов´язаний з існуванням двох рівнів пізнання світу: емпіричного, пов´язаного з чуттєвим знанням людини (через відчуття, сприйняття, уявлення), і теоретичного, пов´язаного з науковим знанням теорії (через вивчення теоретичних надбань в різних галузях науки). Емпіричне пізнання дає основу для теоретичного і навпаки. Наприклад, для формулювання певних теоретичних узагальнень (висновків) спочатку необхідний збір інформації, який відбувається емпірично. Далі дослідник, спираючись на відповідні дані, що мають емпіричний характер, опрацьовує їх аналітично і видає систематизовані результати у вигляді певної теорії. [3]
До емпіричних методів наукових досліджень відносять: спостереження, порівняння, вимірювання, експеримент.
Спостереження - це систематичне і цілеспрямоване сприйняття об´єкту, при якому дослідник не втручається в поведінку об´єкта, а лише фіксує його властивості.
Порівняння - це встановлення подібностей чи розбіжностей об´єктів та властивостей, що здійснюється як за допомогою органів чуття, так і з використанням спеціальних пристроїв.
Під вимірюванням розуміють визначення числового значення деякої величини за допомогою одиниць виміру шляхом порівняння її з еталоном. Експериментом вважають вивчення об´єкту, що спирається на активний цілеспрямований вплив на об´єкт штучно створених дослідником умов. Експеримент може проводитись з метою визначення нових якостей об´єкту (дослідницький експеримент); перевірки правильності теоретичних положень (перевіряючий експеримент); демонстрації явища (демонстраційний чи ілюстративний експеримент).
До емпірико-теоретичних методів відносять: абстрагування; аналіз і синтез; індукцію і дедукцію; моделювання; історичний підхід; логічний підхід.
Під абстрагуванням розуміють відхилення несуттєвих думок, властивостей, зв´язків і відносин реальних об´єктів і, одночасно, виділення однієї з декількох сторін. Розрізняють наступні види абстрагування: ототожнювання, ізолювання, конструктивізація.
Аналіз і синтез - комплексний метод дослідження, що базується на послідовному розчленуванні об´єкту на елементи чи властивості (аналіз) та з´єднанні окремих його частин в єдине ціле (синтез).
Індукція і дедукція спрямовує процес пізнання від окремого до загального (індукція) і від загального до конкретного (дедукція).
Моделювання - це процес вивчення об´єкту через пристрої (елементи моделі), що моделюють його поведінку, з перенесенням знань з моделі на оригінал. Моделювання буває фізичне, графічне, аналогове, економіко-математичне, комп´ютерне та ін.
Історичний і логічний підходи використовуються комплексно для дослідження історії економічного об´єкта чи явища та виділення суті історичного процесу розвитку об´єкту чи явища.
До теоретичних методів наукових досліджень відносять узагальнюючі методи (сходження від абстрактного до конкретного; ідеалізація; формалізація; аксіоматичний метод) та часткові методи (визначення, опис, інтерпретація).
Сходження від абстрактного до конкретного - це метод пізнання в русі думки від абстрактних визначень конкретного об´єкту, отриманих в результаті його розчленування і опису за допомогою понять, до конкретного цілісного знання про об´єкт. Теорію, що описує діяльність підприємства взагалі, можна розуміти як абстрактне уявлення про об´єкт - підприємство, а розрахунки кількісних і якісних показників діяльності визначеного конкретного підприємства розуміють як конкретне. Для оцінки і аналізу діяльності конкретного підприємства необхідно спиратись на теоретичні знання, які є абстрактним описом об´єктивної реальності. Застосування даного метода полягає у співставленні теорії як абстрактного опису і практики як конкретного опису об´єкту дослідження та відповідно формулювання в результаті цього висновків.
Ідеалізація - це вид абстрагуючої діяльності, пов´язаний з утворенням і вивченням ідеальних об´єктів, що наділяються нереальними, неіснуючими властивостями.
Формалізація - метод вивчення економічного процесу шляхом відображення його змісту і структури в знаковій формі. Наприклад, показник продуктивності праці визначається як:
де ПП - продуктивність праці одного працівника, тис.грн./чол., ОД - загальний обсяг діяльності підприємства, тис.грн., г - середньоспискова чисельність працівників підприємства, чол.
Аксіоматичний метод передбачає виділення знань за певними логічними правилами, виходячи з ряду тверджень, що приймаються без доказів. Він найбільш поширений в математичних науках.
Під визначенням розуміють формулювання особливостей об´єкту дослідження, специфічних способів його пошуку.
Описом є фіксація результатів дослідження на основі певної системи визначень.
За допомогою інтерпретації формалізована система приводиться у відповідність певній змістовній теорії.
Особливості складання списку використаних джерел
Список використаних джерел – необхідний елемент довідкового апарату будь-якої друкованої праці (опублікованої чи неопублікованої): монографії, дисертації, дипломної або курсової роботи, статті. Список джерел до наукової роботи – це реєстр бібліографічних описів використаних джерел за темою дослідження. Пропонуємо ознайомитись зі стандартами щодо бібліографічного опису, основними вимогами до оформлення та прикладами.
Бібліографічний опис– сукупність бібліографічних відомостей про документ, його складову частину чи групу документів, які подають за певними правилами для ідентифікації документа та загальної характеристики (згідно ДСТУ 7448:2013 "Бібліотечно-інформаційна діяльність. Терміни та визначення понять"). [5]
Для уніфікації (тобто об’єднання) складання бібліографічного опису на міжнародному рівні, забезпечення можливості обміну результатами каталогізації розроблено національні стандарти. Вони є базовими зі складання бібліографічного опису.
СТАНДАРТИЗАЦІЯ БІБЛІОГРАФІЧНОГО ОПИСУ Й ПОСИЛАНЬ
Інформація та документація. Бібліографічне посилання. Загальні положення та правила складання : ДСТУ 8302:2015. - Київ : ДП «УкрНДНЦ», 2016. – 47 с. – (Національний стандарт України) (Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи). – Стандарт набув чинності відповідно до наказу ДП «УкрНДНЦ» від 22 червня 2015 р. No 61 з 2016 -07 -01 ; згідно з наказом ДП «УкрНДНЦ» від 04 березня 2016 р. No 65 змінено дату чинності.
Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання [Текст] : ДСТУ ГОСТ 7.1:2006. – [На заміну ГОСТ 7.1.-84, ГОСТ 7.16-79, ГОСТ 7.18-79, ГОСТ 7.34-81, ГОСТ 7.40-82 ; введ. 2007-07-01 ; чинний від 2008-04-01]. – Київ : Держспоживстандарт України, 2007. – 47 с. – (Національний стандарт України) (Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи). – Стандарт набув чинності відповідно до наказу № 10 від 16 січня 2008 р. Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики.
Бібліографічний запис. Заголовок. Загальні вимоги та правила складання [Текст] : ДСТУ ГОСТ 7.80:2007. – [Чинний від 2008-04-01]. – Київ : Держспоживстандарт України, 2009. – III, 7 с. – (Національний стандарт України) (Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи).
Бібліографічний запис. Скорочення слів і словосполук, поданих іноземними європейськими мовами [Текст] : ДСТУ 7093:2009 : (ГОСТ 7.11-2004 (ИСО 832:1994), MOD ; ISO 832:1994, MOD). – [Уведено вперше (зі скасуванням в Україні ГОСТ 7.11-78 ; чинний від 2010–04–01]. – Київ : Держспоживстандарт України, 2009. – IV, 82 с. – (Національний стандарт України) (Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи).
Бібліографічний опис. Скорочення слів і словосполучень українською мовою. Загальні вимоги та правила [Текст] : ДСТУ 3582:2013. – [На заміну ДСТУ 3582-97 ; Чинний від 2014–01–01]. – Київ : Мінекономрозвитку України, 2014. – III, 14 с. . – (Національний стандарт України) (Інформація та документація).
Библиографическая запись. Сокращение слов на русском языке. Общие требования и правила [Текст] : ГОСТ 7.12-93. – [Взамен ГОСТ 7.12-77 ; введ. 1995-07-01]. – Москва. : Госстандарт России, 1995. – III, 16 с. – (Межгосударственный стандарт) (Система стандартов по информации, библиотечному и издательскому делу).
Видання електронні. Основні види та вихідні відомості [Текст] : ДСТУ 7157:2010. – Київ : Держспоживстандарт України, 2010. – 47 с. – (Національний стандарт України) (Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи). – Стандарт набув чинності відповідно до наказу № 85 від 11 березня 2010 р. Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики.
Бібліографічний опис містить бібліографічні відомості про документ, наведені за визначеними правилами, що встановлюють наповнення і порядок послідовності зон і елементів, та призначені для ідентифікації і загальної характеристики документа (ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 "Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання").
Бібліографічний запис - розгорнута бібліографічна характеристика документа, у якій бібліографічний опис доповнено заголовком, анотацією чи рефератом, а також класифікаційними індексами, предметними рубриками, шифрами зберігання (згідно ДСТУ 7448:2013 "Бібліотечно-інформаційна діяльність. Терміни та визначення понять").
Бібліографічний опис – це мінімальна і основна складова бібліографічного запису. Всі складові бібліографічного запису лише доповнюють бібліографічний опис.
ОСНОВНІ ВИМОГИ ЩОДО БІБЛІОГРАФІЧНОГО ОПИСУ
Джерелом інформації для складання бібліографічного опису є документ в цілому. Головним джерелом інформації є – титульний аркуш, титульний екран, етикетка тощо. Для кожного виду документів встановлено відповідне головне джерело інформації.
Мова бібліографічного опису, як правило, відповідає мові вихідних відомостей документа.
Пунктуація в бібліографічному описі виконує дві функції – звичайних граматичних знаків пунктуації і знаків приписаної пунктуації, тобто знаків, що мають розпізнавальний характер для областей і елементів бібліографічного опису. Для розрізнення приписної та граматичної пунктуації застосовують проміжок в один друкований знак до і після приписного знака. Виняток— крапка та кома— проміжки залишають тільки після них. Знаки крапка з комою та три крапки до винятку не відносяться.
Великі літери вживаються відповідно до сучасного правопису тієї мови, якою складено бібліографічний опис. З великих літер починається перше слово кожної зони. Перші слова відомостей, що відносяться до назви та відомостей про відповідальність записуються з малої літери, якщо вони не є власними назвами, першими словами назви чи цитатами.
Після заголовку пишуть загальне позначення матеріалу у квадратних дужках без пропусків і без скорочення: [Текст], [Електронний ресурс], [Відеозапис] тощо.
Відомості, наведені не з приписаного для конкретної зони джерела інформації, а також сформульовані на основі аналізу видання, беруть в квадратні дужки [ ].
При складанні бібліографічного опису застосовують скорочення слів і словосполучень.
Після прізвища ставиться кома та пробіл, а також пробіл між складовими ініціалів : Клочек, Г. Д.
Якщо видання має одного, двох чи трьох авторів, то першим елементом бібліографічного опису буде прізвище одного з авторів, а в області про відповідальность після скісної риски наводять усіх авторів, а також інформацію про осіб чи організацій, які приймали участь у створенні інтелектуального, художнього чи іншого змісту документу.
При наявності більше трьох авторів першим елементом опису є назва, а в області про відповідальность (за скісною рискою) пишуть лише першого автора (за бажанням можна писати всіх авторів) та вказують [та ін.].
Відсутні пробіли в нумерації сторінок : 8–10.
У кінці опису ставиться крапка.
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ НАПИСАННЯ НАУКОВИХ РОБІТ
2.1. Вимоги й рекомендації до написання тез
Загальні вимоги
Текст тез доповідей необхідно подавати у файлах, сформованих у редакторі Microsoft Word.
Основний текст: шрифт – 12, інтервал – 1,1, гарнітура – Times New Roman Cyr.
Формат аркушів А4 (210х297 мм). Відступи: зліва – 2,5 см, справа – 2,3 см, зверху – 2,5 см, знизу – 3,5 см.
Поля дзеркальні.
Колонтитули: зверху – 1,6 см, знизу – 3,2 см.
Сторінки не нумеруються.
Оформлення таблиць
Заголовки таблиць розміщують по центру (кегль шрифту – 12, напівжирний), а нумерація праворуч таблиці курсивом. Розмір шрифтів для набору тексту у таблиці – 10.
Оформлення формул
Формули набирають з використанням редактора Microsoft Equation 3.0. Нумерацію формул проводять в круглих дужках праворуч тексту.
Оформлення рисунків
Рисунки виконуються засобами Microsoft Office або вставляються у публікацію у растрових форматах TFF, PCX, BMP з роздільною здатністю 300 dpi. Написи під рисунками виконуються шрифтом гарнітури Times New Roman Cyr 12 кеглем. Рисунки, виконані засобами Microsoft Word повинні бути згруповані як один об'єкт.
Оформлення посилань та списку використаних джерел
Перелік посилань (не більше чотирьох джерел) подається в кінці публікації курсивом (слово «Література» не ставиться). В тексті тез посилання на використані джерела обов’язкове.
У першому рядку тез доповіді вказуються ініціали та прізвища авторів (шрифт напівжирний, 12), справа. Наступний рядок – місце праці авторів (справа). Далі, через рядок, назва доповіді великими літерами (шрифт – 15, напівжирний), по центру. Через рядок – основний текст доповіді. [2]
2.2. Підготовка та публікація статей у наукових видання
Публікація будь-яких матеріалів є індивідуальною справою дослідника. Стиль і методика їх підготовки залежить від творчості та задуму автора, власного розуміння проблеми. При цьому можуть використовуватись різні методичні прийоми викладу наукового матеріалу, зокрема:
1) послідовний;
2) цілісний (з наступною обробкою кожної частини, розділу);
3) вибірковий (розділи пишуться окремо).
Послідовний виклад матеріалу логічно зумовлює схему підготовки публікації: ідея (задум), план, відбір матеріалу; групування, його систематизація, редагування.
Тут дотримуються послідовності викладу матеріалу, виключено повтор; але звичайно, є зайві витрати часу на послідовне опрацювання інформації;
Цілісний спосіб - це написання всієї праці в чорновому варіанті, а потім обробка її в частинах і деталях, внесення доповнень, виправлень. Тут економиться час, але є небезпека порушення послідовності викладу матеріалу.
Вибірковий виклад матеріалу часто використовуються дослідниками так, як їм зручно. При цьому важливим є доведення кожного розділу до кінцевого результату, щоб при об'єднанні розділів в цілому матеріал був готовий до видання.
У процесі написання наукової праці умовно виділяють декілька етапів: формування задуму і складання попереднього плану; відбір і підготовка матеріалів, групування їх та опрацювання рукопису.
На першому етапі задуму формулюється мета даної роботи, на яке коло читачів вона розрахована, які матеріали в ній подавати; передбачається повнота і ґрунтовність викладу; теоретичне та практичне спрямування; які ілюстративні матеріали необхідні для розкриття її змісту. Визначається попередня назва праці, яку потім можна корегувати.
Бажано зразу ж скласти план роботи або план-проспект, який вимагають видавництва. План-проспект відбиває задум праці і відтворює структуру майбутньої публікації. Відбір і підготовка матеріалів пов'язані з ретельним добром вихідного матеріалу в будь-якій послідовності, окремими частинами, тобто все те, що знадобиться на наступних етапах роботи над рукописом.
Наступний етап передбачає групування матеріалів за попереднім планом-проспектом і паралельно визначається рубрикація праці, тобто поділ її на логічно підпорядковані елементи-частини, розділи, підрозділи, пункти, інакше створення чорнового макета праці.
При опрацюванні рукопису уточнюються його зміст, оцінюються висновки, логічність і послідовність викладу матеріалу, відповідність назв роботи та її розділів змісту, викладеному в них, перевіряється аргументованість основних положень, новизна теоретична і практична значущість роботи.
Досить важливим в підготовці білового рукопису є оформлення його та літературна правка.
Після написання тексту автор практично і принципово його оцінює: кожний висновок, формули, таблиці, окремі речення перечитуються, перевіряються висновки, аргументи, факти, теоретична і практична значущість матеріалу публікації. Аналізується правильність оформлення рукопису: літературні джерела, цитати.
Підготовлений для передачі у видавництво, рукопис має відповідати певним вимогам, зумовленим процесом його подальшої підготовки до друку, про більшість з них уже йшла мова в попередніх розділах навчального посібника. В зведеному вигляді вони мають бути такі:
авторський текстовий оригінал (рукопис) включає в себе титульний аркуш, анотацію (а для наукових видань – реферат), основний текст, тексти довідкового характеру і додаткові тексти (покажчики, коментарі, примітки, додатки), бібліографічні списки, посилання, зміст;
текст рукопису і всі матеріали до нього подавати у видавництво у двох примірниках;
сторінки рукопису мають бути одного розміру (від 203x288 до 210x297 мм);
матеріал друкувати ЕОМ малими літерами через два інтервали на одній стороні аркуша;
в одному рядку має бути 60-65 знаків (рахуючи розділові знаки і пробіли між літерами), на одній сторінці суцільного тексту - 28-30 рядків;
при визначенні обсягу рукопису необхідно виходити з того, що в одному авторському аркуші налічується 40 000 знаків;
поля сторінок оригіналу мають бути: ліві - не менше 20 мм, верхні - 20, праві - 10, нижні - 20;
абзацний виступ має бути однаковим і дорівнювати трьом ударам;
усі заголовки і виділення в тексті друкувати малими літерами, заголовки відокремлювати від тексту згори і знизу прогалинами в три інтервали;
посилання розміщуються в нижній частині сторінки, їх не переносять на наступну сторінку;
у рукописі зазначають всі необхідні, на думку автора, виділення літер і частин тексту;
чітко визначають підпорядкованість заголовків і підзаголовків;
виправлення в рукописі дозволяються, але не більше п'яти на одній сторінці; вони можуть бути вдруковані або написані від руки чорним чорнилом; зайві літери або слова можна зчистити, заклеїти або зафарбувати;
сторінки рукопису послідовно нумеруються, починаючи з обкладинки і до останньої сторінки, в правому верхньому куті - простим олівцем; на титульному аркуші вказувати загальну кількість сторінок та ілюстрацій;
рукопис підписується автором (співавторами) або редакторові на титульному аркуші з зазначенням дати;
ілюстративні матеріали виконуються чітко, у форматі, що забезпечує розуміння всіх деталей при можливому зменшенні зображення.
Для підручників крім двох зовнішніх позитивних рецензій, розглянутих вченими радами вищих навчальних закладів відповідними науково-методичними комісіями Науково-методичної ради Міністерства освіти і науки України, подаються на затвердження колегії міністерства, а навчально-методичні посібники – заступникові державного секретаря.
Згідно з наказом Міністерства освіти України №70 від 02.06.98 р. підручникам, посібникам та іншій навчально-методичній літературі для вищих навчальних закладів надаються грифи, які встановлюють призначення, вид навчальної книги і зазначаються на титульній сторінці, а на звороті її вказується, ким і коли прийнято рішення про надання грифів.
Колегією Міністерства освіти і науки України надаються грифи:
- «Затверджено Міністерством освіти і науки України» - підручникам, що потребують перевидання;
- «Допущено Міністерством освіти і науки України» - підручникам і навчальним посібникам з дисциплін, передбачених галузевою компонентою державних стандартів вищої освіти.
Заступниками міністра освіти і науки України" надається гриф «Рекомендовано Міністерством освіти і науки України» – навчальним посібникам з дисциплін, передбачених компонентою вищого навчального закладу державних стандартів вищої освіти, словникам, довідникам.
Рукописи, яким надані грифи, вносяться до видавничих планів.
2.3. Структура і правила оформлення кваліфікаційної бакалаврської роботи
Логіка викладу наукового матеріалу в кваліфікаційних і дипломних роботах передбачає таку послідовність частин і розділів:
титульна сторінка;
зміст роботи;
вступ;
Розділ 1 (огляд літератури);
1.1., 1.2., 1.3.;
Висновок до І розділу;
Розділ ІІ (переважно опис та результати емпіричного дослідження)
2.1. (методи і організація дослідження);
2.2. та 2.3. (результати дослідження та їх обговорення, практичні рекомендації);
Висновок до ІІ розділу;
Висновки;
Список використаних джерел;
Додатки (якщо є).
Робота починається з титульної сторінки, на якій вказується Міністерство, до якого відноситься ВНЗ, назва вищого навчального закладу, факультету і кафедри, на яких виконувалась робота, прізвище, ім’я, по батькові студента (повністю), назва, і вид роботи (кваліфікаційна або дипломна), дані про наукового керівника, місто і рік виконання роботи (зразок додається). [1]
Зміст — перелік всіх без винятку заголовків роботи з вказівкою
сторінок. Слід його розмістити на початку роботи (зразу за титульною сторінкою). Заголовки повинні бути написані так, щоб за їх
розташуванням можна було б зробити судження про їх співвідношення між собою за значимістю (розділи, підрозділи, пункти і т, п.).
Повинна бути зроблена коротка характеристика сучасного стану наукової проблеми, якій присвячена робота. Послідовність викладу матеріалу тут така:
актуальність теми (шляхом критичного аналізу та порівняння з існуючими дослідженнями в даній галузі обґрунтовують актуальність і доцільність роботи для розвитку відповідної галузі науки. Вказують прізвища дослідників, які уже працювали у даному напрямі. Висвітлення актуальності не повинно бути багатослівним. Достатньо кількома реченням и висловити головне – сутність проблеми або наукового завдання);
мета дослідження,
завдання дослідження;
об’єкт дослідження;
предмет дослідження;
методи дослідження (методи лише перераховуються);
структура роботи – кількість розділів, загальний обсяг роботи, кількість використаних джерел, кількість таблиць та рисунків (якщо є). Загальний обсяг бакалаврської роботи 50 – 60 сторінок.
Обсяг вступу обмежується 2-3 сторінками.
В першому розділі студент характеризує основні наукові думки за своєю проблемою. Стисло аналізуються і співставляються думки різних авторів, дається особиста інтерпретація даним фактам. Доречно студенту напрацювати схеми, рисунки, в яких відображено основні тенденції проаналізованого матеріалу. В огляді цифрами (наприклад, [5; 7]) робляться зноски на використані літературні джерела. Розділ включає в середньому три параграфи. Кожен параграф слід закінчити коротким резюме стосовно проведення досліджень з даної теми. В кінці розділу пишуться висновки до нього (наприклад, Висновок до розділу І). Загальний обсяг теоретичного розділу складає 20 –30% від усього обсягу роботи (не враховуючи змісту, літературного переліку, додатків). Іноді теоретичний аналіз проблеми може включати 2 розділи.
Найчастіше розділ ІІ бакалаврської роботи висвітлює результати емпіричного дослідження. У такому випадку розділ ІІ включає:
Програма дослідження.
методи, які використовувались в емпіричному дослідженні. При використанні відомих методів необхідно давати зноски на авторів. При розробці авторських анкет бажано давати їх детальний опис;
в кінці опису методик надається інформація про математичні методи статистики, що використовувались в роботі;
де (на якій базі), коли і скільки часу проводилось дослідження;
який контингент обрано для проведення дослідження (кількість, стать, вік і т.ін.);
умови проведення емпіричного дослідження чи формуючого експерименту (у разі його проведення):
Результати дослідження та їх обговорення. Складають дані, що одержані в результаті проведення емпіричного дослідження. Автор наводить статистичні показники, одержані в результаті обробки отриманих результатів дослідження, формує зведені таблиці, ілюструє результати рисунками. Студент повинен дати оцінку повноти вирішення поставлених завдань, оцінку одержаних результатів (характеристик, параметрів), порівняти їх з аналогічними результатами, одержаними іншими авторами. В кінці розділу потрібно зробити проміжні висновки у вигляді резюме. Це дозволяє спростити формулювання загальних висновків у роботі.
Практичні рекомендації дають змогу уявити сферу практичного застосування одержаних в роботі результатів. Якщо результати роботи вже впроваджені з практику, доцільно оформити акт впровадження. Практичні рекомендації (шляхи оптимізації) можуть розглядатись окремим розділом.
Висновок до ІІ розділу відображає основні результати проведеного емпіричного дослідження, виявлені закономірності та тенденції.
Загальні висновки дають змогу підвести підсумок виконаної роботи. Потрібно співставити висновки із завданнями роботи і співставити повноту їх вирішення. При їх формулюванні потрібно виконувати таке правило: кожний висновок присвячено певному аспекту теми; всі вони розміщуються в певній логічній послідовності (відповідно до послідовності поставлених завдань). Висновки слід розглядати як відповіді на поставленні завдання.
У списку використаних джерел дається перелік використаної літератури в алфавітному порядку з повним бібліографічним описом джерел і нумерацією їх по порядку. При цьому до нього включають тільки ті літературні джерела, на які були зроблені зноски в тексті. Спочатку описується література на українській і російській мові, а потім на іноземних мовах. Кількість використаних літературних джерел в межах 50-60 для бакалаврської роботи.
Бібліографічний опис джерел складається відповідно до чинних стандартів з бібліотечної та видавничої справи (див. зразок оформлення списку використаних джерел).
У додатки необхідно включати допоміжний матеріал, необхідний для повноти сприймання роботи;
первинні результати вимірювань;
анкети опитування (психологічні опитувальники);
ілюстрації допоміжного характеру.
Додатки виступають продовженням бакалаврської роботи як окрема її складова. Додатки виносяться після списку використаних джерел з нової сторінки. Зверху ставиться заголовок ДОДАТКИ. Кожен додаток починається із нової сторінки і має свій заголовок. Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Ґ, Є, 3, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, Додаток А, Додаток Б і т. д. Один додаток позначається як додаток А і т.д.
У основному тексі бакалаврської роботи слід здійснювати посилання на додатки (якщо вони є). Наприклад, див. додаток А; результати даної методики відображено у додатку В.
Додатки повинні мати спільну з рештою тексту наскрізну нумерацію сторінок.
Вимоги до оформлення роботи
Робота оформляється за допомогою комп’ютера. Роздруковується матеріал на одній стороні стандартного аркуша паперу А4 (210 х 297 мм) з дотриманням таких розмірів полів: верхнього і нижнього — по 30 мм, лівого — 30 мм, правого — 10 мм. Кількість рядків на сторінці не більше 30. В кожному рядку повинно бути 60-65 знаків, враховуючи інтервали між словами, інтервал між рядками 1,5, шрифт — 14, Times New Roman. Номера сторінок указуються справа верхньої частини сторінки без крапок і літерних знаків. Першою сторінкою вважається титульний лист (на ньому цифра 1 не ставиться). Цифра 2 проставляється на сторінці зі змістом.
Кожний розділ починається з нової сторінки. Це ж правило відноситься і до інших структурних частин роботи: змісту, вступу, висновків, списку літературних джерел, додатків. Заголовки робляться в центрі і зверху та знизу відокремлюються від основного тексту одним інтервалом. Крапки в кінці заголовків і підзаголовків не ставляться і переноси в них не рекомендуються. Розділи повинні мати порядкові номери, позначені римськими цифрами, а підрозділи — арабськими. Нумерація останніх складається із номера розділу і номера підрозділу у даному розділі, відокремленого від номера розділу крапкою. Заголовки розділів не повинні бути останнім рядком на сторінці.
Текст роботи повинен бути поділений на абзаци, які виділяють відносно відокремлені за змістом частини. Кожний абзац починається з нового («червоного») рядка, починаючи з шостого знака.
У всьому рукописі слід уникати довгих речень, частого вживання однакових слів, словосполучень і зворотів. Не слід двічі використовувати поняття в одній фразі, розташовувати слова одного кореня близько (навантаження — вантаж, школа — школяр), схожі за звучанням або такі, що зливаються у вимові.
Оформлення таблиць та рисунків. Кожна таблиця чи рисунок має мати свій номер та назву. Для таблиць: у верхньому правому куті пишеться слово Таблиця1.2. Знизу пишеться назва таблиці. Наприклад,
Таблиця 2.3.
Аналіз типів кар’єрних орієнтацій сучасних спеціалістів
| №п/п | Типи кар’єрних орієнтацій | | ||
| Чоловіки,% | Жінки,% | Разом,% | ||
| | | | | |
Номер таблиці – це номер розділу, у якому вона використана та номер її по-порядку (так, таблиця 1.2. означає, що це є 2 по-порядку таблиця розділу І). Нумерація рисунків відбувається аналогічно. Слід пам’ятати, що рисунок та таблиця – це різні зображення, тому при нумерації вони розглядаються окремо. Тобто, може бути у тексті таблиця 1.2. і рисунок 1.2. Наприклад,
Рис. 1.2. Аналіз мотивів досягнення кар’єри сучасних фахівців.
У тексті таблиця чи рисунок подається після посилання на них. Наприклад, як видно з таблиці 2.3….(після даного абзацу слід помістити таблицю).
Не прийнято вживати слова «я», «мною»: «проведений мною експеримент», а слід писати «проведений нами експеримент».
При вживанні спеціальних термінів дотримуються таких правил:
Одноманітність у всій роботі; не можна одним терміном називати різні поняття і, навпаки, однакові поняття різними термінами.
Нові терміни, які вводяться авторами слід докладно пояснювати.
Вживати іноземні слова та терміни у випадках, коли:
а) вони є міжнародними, загальноприйнятими;
б) без них не обійтись при викладенні наукових фактів;
в) необхідно ознайомити читачів з новими термінами, які зустрічаються у зарубіжній літературі;
г) це скорочує кількість слів.
Деякі допустимі скорочення:
Допускається скорочення слів «і т. ін.», «і т. п.», «та ін.».
Не можна скорочувати слова: «так як», «так званий», «таким чином», «так що», «замість», «наприклад», «біля», «формула», «рівняння», «вправа» і т. п.
Не прийнято робити скорочення шляхом довільного злиття слів чи термінів (наприклад: спеціальна вправа — спецвправа).
Умовні скорочення наукових термінів повинні бути однаковими по всій роботі.
Незагальноприйняті скорочення слід пояснити при першому застосуванні в тексті або в окремому переліку умовних скорочень і позначень.
Посилання на інші сторінки рукопису (глави, розділи та ін.), а також на таблиці та малюнки з вказівкою їх порядкового номера даються із скороченнями (наприклад: «див. стор. 57», «див. розд. 4», «Табл. 2.1», «рис. 1.2 і 2.1»). Якщо порядкові номери не вказуються, то всі слова у тексті пишуть без скорочень.
Скорочення «див.» вживається у тих випадках, коли у тексті посилаються на самостійний розділ рукопису, на віддалені від місця згадування таблицю, рисунок.
Зв’язок списку літератури з текстом здійснюється за допомогою зносок, для нумерації яких використовуються арабські цифри. Наприклад, якщо автор робить зноску на роботу, представлену в списку використаних літературних джерел під номером 10, то ця цифра повинна стояти в тексті роботи, та взята у квадратні дужки («Л. Ф. Бурлачук [10] стверджує…» або «Дослідженнями останніх років встановлена ефективність сучасних інформаційних технологій при підготовці спеціалістів-психологів [21; 35; 40]»). Якщо вказується посилання на джерело та номер сторінки, то це слід позначити у квадратних дужках через кому. Наприклад, [10, 35] означає 35 сторінка 10-го джерела із списку використаних джерел. Перелік через «;» означає звернення до кількох джерел із списку.
ВИСНОВКИ
У сучасних умовах розвитку наукової думки будь-яке наукове дослідження має бути соціально значущим, містити нову наукову інформацію, узагальнення кращого досвіду, вирішення нових теоретичних завдань, розкриття методів використання теорії у конкретних умовах діяльності. Тобто будь-яке наукове дослідження має бути актуальним у сучасних умовах розвитку науки і містити елементи наукової новизни.
Актуальність наукового дослідження визначається тим, чи його результати сприятимуть вирішенню конкретних практичних завдань або чи сприятимуть усуненню існуючих теоретичних суперечностей у галузі загалом або в ЇЇ окремих ділянках. Актуальність наукового дослідження обґрунтовують насамперед новизною отриманих у процесі його проведення результатів, на основі яких можуть бути встановлені нові теоретичні закономірності та визначені шляхи їх застосування для конкретних практичних потреб.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Вимоги до написання бакалаврської роботи [Електронний ресурс] URL: https://ksp.pnu.edu.ua/%D0%B2%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B3%D0%B8-%D0%B4%D0%BE-%D0%BD%D0%B0%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D0%B1%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97-%D1%80%D0%BE/