Кпзк
1. Основний закон — це новий юридичний документ, який зберігає, проте, певну спадкоємність з попереднім конституційним розвитком. У ст. 140 Основного закону сказано, що ст. 136, 137, 138, 139 і 141 Веймарської конституції є складовими частинами Основного закону. Ці статті регулюють взаємовідносини держави і церкви. Основний закон складається з преамбули та 14 розділів, причому три розділи (IVa, Villa, Xa) були включені в конституцію пізніше, в процесі внесення поправок і доповнень до Основного закону. Основний закон проголосив ФРН як правову, федеративну, демократичну, республіканську і соціальну державу.
Преамбула містить формулу загального характеру про цілі конституційного регулювання ( «прагнення служити справі миру в усьому світі в якості рівноправного союзника в об'єднаній Європі») та перелік всіх земель. У первинному варіанті вона містила перелік тільки західних земель, з возз'єднанням він був розширений.
Один по одному зміни Основного закону належить до жорстких. Згідно ст. 79 він може бути змінений тільки законом, який спеціально змінює або доповнює текст Основного закону. Крім того, є деякі обмеження щодо міжнародних договорів; не допускаються зміни, що зачіпають поділ федерації на землі, принципи співпраці земель в законодавстві і принципи, виражені в характеристиці держави як демократичної так і соціального.
Закон про зміни або доповнення Основного закону приймається більшістю в 2/3 голосів Бундестагу і 2/3 голосів Бундесрату.
Проте, тільки з 1949 по 1990 г. (до відновлення єдності країни) в нього було внесено 115 змін і доповнень, в результаті яких 70 статей було змінено, 146 статей скасовано частково або повністю, введено три нові розділи і 30 нових статей [ 7][7] .
Необхідно відзначити, що крім Основного закону зберігають чинність ст.ст. 136-141 скасованої Конституції 1919 р регулюють свободу релігійної діяльності [8] .
Вищий орган державної влади Німеччини - Бундестаг. У його компетенцію входить розвиток законодавства, затвердження федерального бюджету, обрання Федерального канцлера і парламентський контроль за діяльністю Федерального уряду, ратифікація міжнародних договорів, прийняття рішення про оголошення стану оборони і деякі інші питання.
2. Основний закон ФРН виходить з природної приналежності людині її прав, які не створюються конституцією, а визнаються нею. Новацією в німецькій конституційній історії є те, що основні права є безпосередньо діючими, а також те, що всі гілки державної влади пов'язані основними правами.
Основний закон ФРН встановлює, що кожен має право на всебічний розвиток особистості, використання прав і свобод, оскільки він не порушує прав інших і не зазіхає на конституційний лад, не створює загрози існуванню федерації та земель, що не порушує закони моральності. В іншому випадку, так само як і при зловживанні, свободою слова, зборів, об'єднання, правом власності або ін правами особа або об'єднання може бути позбавлена певних прав ФКС. Обмеження конституційних прав можливо також законом, мають загальний характер (про Ч.П., про оборону).
Конституція Німеччини приділяє велику увагу політичним і особистим правам, порівняно з соціально-економічними. Проголошуючи принцип рівноправності, Основний закон встановлює рівність усіх перед законом, рівноправність незалежно від статі, раси, національності, а також неможливості привілеїв чи обмежень у зв'язку з походженням, мовою, спорідненістю, місцем народження, релігійними чи політичними поглядами.
Конституція встановлює найважливіші політичні права і свободи.
3. Закон чітко встановлює, що партії є необхідними конституційно-правовий складовою частиною основ вільних демократичних буд що вони виконують завдання суспільного значення за допомогою вільної постійної участі в політичному волевиявленні народу. Партії впливають на формування політичної волі народу у всіх сферах суспільного життя різними способами: роблять вплив на формування громадської думки; стимулюють і заглиблюють політичну освіту, виховують громадян, здатних переймати на себе відповідальність за справи суспільства роблять вплив на політичну діяльність парламенту і уряду і так далі - підкреслюється в законі.
Закон визначає партію, як об'єднання громадян, яке постійне або тривалий час робить вплив на формування політичної волі і бажає брати участь в представництві народу на рівні Федерації або землі. Членами партії можуть бути тільки фізичні особи. Закон закріплює основоположну гарантію багатопартійності, кажучи про рівне суспільне положення всіх партій.
Одночасно закон встановлює низку строгих вимог і умов до створення і функціонування політичних партій - чітке найменування, наявність (у письмовій формі) статуту і програми, необхідні атрибути статуту - структура і органи (причому допускається створення партій тільки за територіальним принципом), права членів партії і так далі.
Як свідчить практика політичного життя країни, палітра політичних партій ФРН вельми різноколірна, є партії правого спектру (Національно-демократична партія Німеччини, Німецький народний союз Республіканці), є партії лівого спектру (КПГ, Німецький союз в захист миру партії екологічного напряму партії центристські (ХДС, СДПГ), партії загальнодержавні і діють (точніше, що мають організаційні структури) в межах однієї або декількох земель і так далі.
Сьогодні серед найбільш впливових слід назвати: ХДС (Християнсько-демократичний союз ХСС (Хрістіансько-соціальний союз) СДПГ (Соціал-демократична партія Германії), СВДП (Вільна демократична партія); чималу роль в політичному житті країни грають нині ПДС (Партія демократичного соціалізму) і Партія зелених. Також діє Селянська партія.
4. Населення Німеччини обирає нижню палату парламенту — Бундестаг, законодавчі органи влади земель — ландтаги, а також місцеві органи влади: рейхстаги в районах, представництва в громадах (у містах обираютьсязбори місцевих уповноважених або рада міста).
Виборче право ФРН має широке коло джерел, до яких належать: основний закон ФРН, конституції земель, державно-правові закони, акти виконавчої влада, рішення судів. В них містяться положення, які торкаються організації та порядку проведення виборів, способів голосування. Основний закон ФРН закріплює лише загальні принципи виборчого права (ст. 38), зазначаючи, що вибори повинні проводитись на підставі загального, прямого, вільного і рівного виборчого права, а також таємного голосування. Його детальну регламентацію Конституція відносить до ведення федерального законодавства.
Попередніх виборів не буває. Кандидати на вибори, висуваються партіями. Система виборів до німецького бундестагу є "персоналізованим правом пропорційних виборів". Кожний виборець має два голоси. Першим голосом він обирає кандидата свого виборчого округу, а саме, за відносним мажоритарним виборчим правом; хто одержить більшість голосів,: той є обраним (перші голоси). Другим голосом він вирішує про депутатів, які потрапляють до бундестагу через так звані земельні списки партій (другі голоси). Голоси з окремих виборчих округів і по земельних списках підраховують так, що бундестаг складається майже в такому самому відношенні, яке є в розподілі за окремими партіями. Якщо якась партія отримала у виборчих округах більше прямих мандатів, ніж їй належало б за її часткою голосів, то вона має право залишити собі ці "надмандати". Ось чому бундестаг замість 656 передбачених законом членів нараховує нині 672 депутати. Завдяки земельним спискам виборче право має на меті бачити представленими у парламенті всі партії відповідності до відданих за них голосів. З другого боку, прямі вибори у виборчих округах дають громадянам змогу віддати перевагу певним політикам. Як правило, населення виявляє до виборів великий інтерес. У виборах до бундестагу 1994 року взяли участь 79,1 відсотка виборців. Під час виборів до ландтагів і комунальних виборів кількість учасників коливається, але здебільшого вона становить приблизно 70 відсотків.
5. Федеральний президент. Главою держави у Федеративній Республіці Німеччині є федеральний Президент. Він обирається строком на п'ять років Федеральними зборами - конституційним органом, який скликається лише з цією метою і складається з депутатів бундестагу, а також рівної їм кількості делегатів, що обираються парламентами земель. Часом до Федеральних зборів висуваються видатні і заслужені особи, які не належать до парламенту землі. Федеральним президент обирається більшістю голосів Федеральних зборів строком на п'ять років. Дозволяються одноразові перевибори.
Федеральний уряд. Федеральний уряд, "кабінет", складається з федерального канцлера і федеральних міністрів. Федеральний канцлер у межах федерального уряду і по відношенню до федеральних міністрів займає самостійну, вищу посаду. Він голосує у федеральному кабінеті. Лише він один має право на утворення кабінету: він обирає міністрів і робить федеральному президентові зобов'язуючу його пропозицію щодо їх призначення чи звільнення. Крім того, канцлер вирішує питання про кількість міністрів і встановлює ділянки їх діяльності. Сильна позиція канцлера базується передусім на його директивній компетенції: він визначає директиви урядової політики. У рамках цих директив Федеральні міністри керують своїми відомствами самостійно і на власну відповідальність. У політичній практиці канцлер повинен в межах урядових коаліцій враховувати також домовленість з партнером по коаліції.
Федеральний конституційний суд. Федеральний конституційний суд в Карлсруе стежить за додержанням Основного закону. Він складається з двох сенатів по вісім членів Федерального конституційного суду в кожному. Очолює роботу всього суду і першого сенату голова суду. Робота другого сенату координується віце-головою. Він вирішує спірні питання тлумачення Конституції, наприклад між федерацією і землями або між окремими федеральними органами. Лише цей суд має право визначати, чи загрожують дії якоїсь партії вільно-демократичному ладу і чи антиконституційна ця партія; тоді він дає розпорядження про розпуск її. Саме віце-голова перевіряє федеральні закони й закони земель щодо їх відповідності Основному закону; якщо він проголошує якийсь закон антиконституційним, то цей закон не може більше застосовуватись. У випадках такого роду Конституційний суд діє лише тоді, коли до нього звертаються певні органи, такі як федеральний уряд, уряд земель, щонайменше третина членів парламенту або суди.
6. У відповідності з Конституцією організація судової системи ФРН характеризується її федеративним устроєм та наявністю судів загальної і спеціальної юрисдикції. Конституція розрізняє п'ять основних галузей юстиції (загальну, трудову, соціальну, фінансову та адміністративну) і засновує відповідні їм п'ять систем судів, кожна з яких очолюється особистим вищим органом. При цьому загальним судам підсудні цивільні та кримінальні справи, які не були віднесені до компетенції органів адміністративної юстиції і інших спеціалізованих судів. Діяльність загальних судів регламентується Законом про судоустрій, відповідними законами і положеннями про них. До загальних судів належать дільничні, земельні, вищі земельні суди та Федеральна судова палата. До спеціальних судів відносять суд з трудових справ, земельний суд з трудових справ. Федеральний суд з трудових справ.
Правова система Федеративної республіки Німеччини входить до складу романо-германської правової сім'ї та посідає вагоме місце в ній. Правова система Німеччини увібрала в себе традиції Римського права та правові надбання самої держави Німеччини, які знайшли своє втілення в законодавстві цієї країни. Правова система має якісно структурований характер, що дає змогу ясно розуміти її цілі та призначення.