1   2   3
Ім'я файлу: приклад.docx
Розширення: docx
Розмір: 59кб.
Дата: 19.05.2023
скачати
Пов'язані файли:
Особливості психологічного захисту в дитячому віці.docx


ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………….

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СУВЕРЕНІТЕТУ ДЕРЖАВИ……..

1.1. Поняття та сутність суверенітету держави………………………………

1.2. Ознаки суверенітету держави ………………………………………………

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА СУВЕРЕНІТЕТУ НАРОДУ ТА НАЦІЇ…

2.1. Поняття та сутність суверенітету народу…………………………………

2.2. Особливості суверенітету нації…………………………………………

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ СУВЕРЕНІТЕТУ ДЕРЖАВИ……

3.1. Проблеми суверенітету держави на сьогодні ……………………………….

3.2. Суверенітет держави, суверенітет народу і суверенітет нації: питання взаємовпливу …………………................................................................................

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………


ВСТУП
Aктyaльність дoсліджeння. Для з’ясування сутності та змісту народного суверенітету, а також форм його реалізації необхідно визначити місце цього явища у правовій системі держави та співвідношення його з іншими її елементами, зокрема з державним суверенітетом. Важливість визначення основних аспектів взаємодії державного та народного суверенітету зумовлюється не лише їхньою спорідненою природою та походженням, але й тими формами та способами, якими народ і держава реалізують свою суверенну владу. Практика свідчить, що без належного правового регулювання з боку держави реалізація народного суверенітету майже неможлива, і навпаки – народний суверенітет є основою державного будівництва, а державна влада, що не спирається на суверенітет народу, може вважатися нелегітимною.

Хоча у правовій науці державний суверенітет досліджено досить глибоко та багатосторонньо, існують деякі труднощі у виділенні остаточного та лаконічного його визначення, яке б задовольняло практичні потреби правового регулювання народовладдя. Дослідженням явища державного суверенітету займалися такі науковці, як Ю. Битяк, В. Гапотій, Н. Заяць, Ю. Ключковський, І. Куян, О. Прієшкіна, С. Серьогіна, О. Скрипнюк, О. Щербініна, О. Щербанюк, І. Яковюк та інші.

Oб’єктoм дoсліджeння є співвідношення між суверенітетом держави, суверенітетом народу і суверенітетом нації.

Прeдмeтoм дoсліджeння вистyпaє є сам суверенітет.

Мeтa рoбoти пoлягaє в тoмy, щoб нa oснoві дoстyпнoї літeрaтyри глибоко осмислити сутність та взаємозв'язок суверенітету держави, суверенітету народу і суверенітету нації.

Для дoсягнeння цієї мeти пoстaвлeнo тaкі зaвдaння:

  • визнaчити теоретичні поняття та сутність суверенітету держави;

  • oхaрaктeризyвaти ознаки суверенітету держави;

  • розкрити поняття та сутність суверенітету народу;

  • висвітлити особливості суверенітету нації;

  • дoслідити проблеми суверенітету держави на сьогодні;

  • прoaнaлізyвaти суверенітет держави, суверенітет народу і суверенітет нації, та питання їх взаємовпливу.

Мeтoди дoсліджeння. Під чaс нaписaння дaнoї кyрсoвoї рoбoти бyли викoристaні тaкі мeтoди нayкoвoгo дoсліджeння як:

  1. Літературний аналіз: Вивчення наукових джерел, книг, статей, досліджень та інших літературних джерел, що стосуються суверенітету, держави, народу та нації. Цей метод дозволив нам отримати теоретичний фундамент і поглибити своє розуміння предмету дослідження.

  2. Аналіз конституцій та правових документів: Вивчення конституцій та інших правових документів, які регулюють суверенітет, державні структури та права народу. Цей метод дозволив нам розглянути практичні аспекти взаємодії суверенітету держави та суверенітету народу.

  3. Аналіз історичних фактів та подій: Вивчення історичних контекстів і подій, які вплинули на формування суверенітету держави, суверенітету народу та суверенітету нації. Цей метод дозволив нам з'ясувати історичні чинники, що вплинули на розвиток та розуміння цих понять.

Стрyктyрa рoбoти зyмoвлeнa мeтoю і зaвдaннями дoсліджeння, склaдaється зі встyпy, тьрох рoзділів, шести підрoзділів, виснoвків, спискy викoристaних джeрeл.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СУВЕРЕНІТЕТУ ДЕРЖАВИ



    1. Поняття та сутність суверенітету держави


Необхідно зазначити, що держава повністю не зливається з суспільством, не розчиняється в ньому, вона є організацією, яка певним чином відокремлена, інституалізована у вигляді механізму держави (державної системи), має власні закономірності становлення, функціонування та розвитку, особливі потреби та інтереси. Тому вивчення характеристик держави повинно здійснюватись як з точки зору єдності держави й суспільства, так і їх відокремленості. Методологічним підходом до подібного аналізу поняття, сутності та призначення держави є розуміння держави як особливої форми організації суспільства [1, c.134].

Отже, держава – це суверенна, політико-територіальна організація влади суспільства, яка виражає, узгоджує і забезпечує інтереси населення шляхом встановлення загальнообов’язкових правил поведінки за участю спеціальних органів управління та правового примусу, вирішує загальносуспільні справи і виступає суб’єктом міжнародно-правових відносин.

До основних суттєвих ознак поняття «держава» відносять такі:

1)наявність території, під якою традиційно розуміють простір, у межах якого здійснюється державна влада.

У складі території державинеобхідно розрізняти:

а) реальну, фактичну територію, межі якої чітко визначені міжнародними договорами і внутрішнім законодавством;

б) квазітериторію (уявну територію), що постійно змінює свої розміри й конфігурацію.

Реальна територіямістить у собі:

а) сухопутний простір;

б) водний простір (акваторія) – територіальне море й внутрішні води;

в) повітряний простір (аероторія), розташований над сухопутним і водним просторами:

г) надра, що розташовуються під сухопутним і водним просторами.

До квазітериторіївідносять:

  • військові кораблі й літальні апарати, а також морські й повітряні судна, що перебувають на некомерційній державній службі, незалежно від їхнього місцезнаходження;

  • торговельні морські й повітряні судна під прапором певної держави, що перебувають у відкритому морі або в повітряному просторі над відкритим морем;

  • космічні об’єкти, що належать державі;

  • трубопроводи й підводні кабелі;

  • нафтові й інші добувні вишки у відкритому морі;

  • території дипломатичних представництв і консульств[1, c.135];

2) народ – пов’язана однаковим походженням і мовою культурна спільність людей, яка знаходиться під юрисдикцією держави та на котру поширює свій вплив національне законодавство;

3)суверенітет, тобто політико-правова властивість влади, що закріплена нормативним актом та характеризує державну владу як верховну, незалежну, неподільну та єдину.

Існує три різновиди суверенітету:

а) національний суверенітет – це повновладдя нації, її реальна можливість вільно вирішувати всі питання свого національного життя аж до створення самостійної держави;

б) народний суверенітет – це повновладдя народу, який здійснює свою невід’ємну та неподільну владу самостійно й незалежно від інших соціальних сил, тобто реальна участь народу в здійсненні політичної влади;

в) державний суверенітет – політико-правова властивість державної влади, що виражається в її незалежності від іншої влади всередині країни та вправі держави самостійно вирішувати свої проблеми на основі принципів міжнародного права[1, c.136].

4) наявність системи органів та інших організацій, які створюються державою для виконання її завдань і здійснення функцій і охоплюються поняттям механізм держави. Частина органів держави, що створюється для реалізації владних повноважень охоплюється поняттям апарат держави;

5) наявність можливості розробляти загальнообов’язкові правила поведінки, що визначаються як норми права.  За допомогою норм об’єктивного права держава визначає зміст прав і обов’язків учасників суспільних відносин, а також забезпечує обов’язковість своїх рішень.

До факультативних суттєвих ознак категорії «держава» відносять такі:

  • наявність конституції;

  • наявність державних символів (прапор, герб, гімн, а для держави, що за формою правління є монархією, додатковим символом вважається монарх);

  • наявність громадянства;

  • наявність грошової одиниці;

  • участь держави в міжнародних органах і організаціях тощо.

Необхідно зазначити, що у вітчизняній юридичні науці термін «сучасна держава» використовується в таких значеннях:

  • держава, яка існує в теперішніх умовах;

  • держава, що відповідає певним вимогам, які прийняті міжнародним співтовариством, а саме: принципам демократії, верховенства права, поділу влади, політичного та ідеологічного плюралізму, соціальної справедливості тощо[1, c.137].

Серед ознак сучасної держави також виокремлюється її визнання світовим співтовариством. Усі разом ознаки утворюють своєрідну нормативну оцінку держави, через призму забезпечення прав людини, створення умов для ефективного контролю за здійсненням державної влади, забезпечення цілісності цивілізованого і культурного розвитку особи та суспільства.

Специфіку існування сучасної держави неможливо розкрити без використання геополітики геополітики як поєднання територіальних особливостей держави з формами та методами реалізації державної влади. При цьому просторове буття сучасної держави не може обмежуватися лише власною територією. Необхідно взяти до уваги географічні, історичні, політичні та інші фактори, що впливають на стратегічний потенціал держави. Сучасна геополітика є системою відносин взаємозалежності, де національна безпека стає вже не стільки як військова, але і як економічна, екологічна, культурна проблема.

Таким чином, сучасна держава – це результат зміни менталітету людей, сприйняття ними не тільки колишніх традицій державності, але й використання загальнолюдських цінностей, урахування змін, що відбуваються у світі[1, c.138].

Вихідною для загальнотеоретичної характеристики поняття «держави» є категорія «сутність», під якою розуміють відносно стійку сукупність глибинних, необхідних, внутрішніх властивостей, зв’язків і відносин об’єкта.

Сутність держави розвивається в міру того, як розгортається опосередкована нею суперечність, і виявляє себе зовнішньо як висхідний рух від державності до держави. Сутність держави виявляється у процесі її дослідження як юридичної категорії, що використовується всіма юридичними науками, та її сприйнятті як феномена [2, c.80].

Сутність держави розглядається через її властивості, які полягають у тому, що вона [3, c. 21]:

  • всеохоплююча організація – об’єднує в єдине ціле всіх членів суспільства (більшість населення пов’язана з державою стійкими відносинами підданства або громадянства), відображує та забезпечує як загальносуспільні інтереси і потреби, так і інтереси й потреби його членів (усі інші соціальні організації – політичні партії, професійні та молодіжні спілки, трудові колективи тощо – охоплюють лише окремі верстви населення);

  • територіальна – об’єднує членів суспільства (своїх громадян) за територіально ознакою, територія визначає просторові межі поширення її компетенції;

  • офіційна організація – репрезентує суспільство, виступає від його імені як усередині держави, так і за її межами;

  • універсальна організація – об’єднує членів суспільства для вирішення питань, що стосуються різних сфер їх життя;

  • верховна (суверенна) організація – є вищою за значенням та силою об’єднанням суспільства, всі інші соціальні організації у сфері загальносуспільних інтересів підпорядковані їй;

  • централізована організація – державні організації мають ієрархічну структурну побудову, тобто нижчестоящі організаційні структури (регіональні (місцеві) органи державної влади, державні підприємства і установи) підпорядковані вищестоящим – загальнодержавним органам державної влади (парламенту, президенту, уряду)[3, c.23];

  • володіє спеціальним апаратом публічної влади, повноваження якого поширюються на все суспільство, а також іншими державними організаціями, що безпосередньо забезпечують вирішення загальносуспільних справ;

  • здатна надавати своїм велінням загальнообов’язковий характер, що забезпечуються можливістю застосування державного примусу;

  • пов’язана із правом – організовує життя на правових засадах; право юридично оформлює державу та державну владу та тим самим робить їх легітимними, тобто законними; держава здійснює свої функції в правових формах;

  • встановлює та збирає податки і збори – це обов’язкові платежі грошима, які стягуються державою. Разом податки та збори формують державну скарбницю, з якої фінансується сама держава та фінансується виконання державою її функцій (освітніх, медичних тощо), надає матеріальну підтримку в межах міжнародного співробітництва економічно слаборозвинутим державам чи постраждалим від природних катаклізмів тощо)[3, c.25].



1.2. Ознаки суверенітету держави
Державний суверенітет – це зумовлена волею народу політико- правова властивість держави, що полягає у верховенстві державної влади стосовно будь-якої іншої влади у суспільстві та її незалежності у зовнішніх зносинах.

У Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. зазначені такі ознаки державного суверенітету України:

1. верховенство – відсутність іншої державної влади на території країни;

2.самостійність – можливість самостійно приймати рішення всередині країни і зовні при дотриманні норм національного і міжнародного права;

3. повнота – поширення державної влади на всі сфери державного життя, на все населення і громадські організації країни;

4. неподільність влади держави в межах її території – єдність влади в цілому і тільки функціональний її поділ на галузі влади: законодавчу, виконавчу, судову;

5. незалежність у зовнішніх відносинах – можливість самостійно приймати рішення зовні країни при дотриманні норм міжнародного права і повазі суверенітету інших країн;

6. рівноправність у зовнішніх відносинах – наявність у міжнародних зв’язках таких прав і обов’язків, як і в інших держав.

Суверенітетом володіють будь-які держави незалежно від величини їхньої території, кількості населення, форми правління і устрою. Державний суверенітет є основним принципом міжнародного права. Він знайшов своє вираження в Статуті ООН та інших міжнародно-правових документах;

Верховенство означає, що над суверенною (державною) владою немає іншої вищої влади, яка могла б встановлювати або обмежувати правомочність держави чи вимагати її підпорядкування собі. Унаслідок цього держава здатна скасувати або визнати нікчемними будь-які незаконні рішення іншої суспільної влади в межах даної держави.

Незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах означають, що держава як суверен самостійно визначає і проводить свою зовнішню політику, керуючись принципами рівноправності і взаємовигідної співпраці з іншими членами міжнародного співтовариства. В основі міжнародного права лежить закріплена в його основоположних нормах вимога поваги державами суверенітету одна одної. У таких нормах проголошуються суверенна рівність держав, рівноправність і самовизначення народу, незастосування сили або загрози силою в міждержавних відносинах, невтручання у внутрішні справи одна одної, мирне вирішення міждержавних спорів тощо.

Єдність суверенітету. Суверенітет держави єдиний, оскільки державу створює народ, який виступає джерелом її влади. Єдність суверенітету означає, що в державі існує цілісна система органів, які у своїй сукупності представляють державну владу, котра виробляє і проводить відповідну політику. Єдність суверенітету виключає можливість одночасного існування на території держави інших осередків влади, що мають державно-владні або подібні до них за змістом повноваження і засоби їх забезпечення.

Неподільність суверенітету означає, що жодна частина держави не може бути визнана незалежною, вільною від влади держави, від виконання її вимог, виражених у встановленій законом формі. З метою забезпечення єдності і неподільності суверенітету держава на конституційному рівні забороняє узурпацію державної влади або її повноважень, створення і функціонування на своїй території не передбачених законом воєнізованих формувань (статті 5, 17 Конституції України), а також запроваджує кримінальну відповідальність за порушення суверенітету і територіальної цілісності.

Невідчужуваність суверенітету передбачає неможливість відмови держави від суверенітету повністю або частково, передання його іншим суб'єктам у добровільному чи примусовому порядку, а також установлення інших юридичних чи фактичних обмежень у його здійсненні.

Реалізація широкого спектра внутрішніх і зовнішніх функцій передбачає наявність у держави широкого кола правових можливостей – суверенних прав. Суверенні права використовуються державою для забезпечення незалежності у відносинах з іншими країнами і верховенства державної влади на власній території. Залежно від конкретних обставин держава може актуалізувати ті права, які необхідні для виконання її функцій у конкретній історичній ситуації. На відміну від суверенітету суверенні права можуть бути обмежені або делеговані; від їх використання держава може відмовитися.

До на: законодавче регулювання суспільних відносин; запровадження основних суверенних прав держави, що розкривають зміст внутрішнього суверенітету, належать права системи державних органів, громадянства, грошової одиниці; стягнення податків і зборів; установлення адміністративно-територіального поділу; розпорядження своєю територією і природними ресурсами; застосування правового примусу; створення збройних сил тощо.

  1   2   3

скачати

© Усі права захищені
написати до нас