ЗмістВступ 3
1. Теоретична частина 4
1.1. Поняття державного боргу та його склад 4
1.2. Моделі державного боргу 8
2. Практична частина 14
2.1. Побудова трендових моделей 14
2.2. Кореляційно регресійний багатофакторний аналіз 21
2.3. Кореляційно регресійний однофакторний аналіз 25
Висновок 29
Список використаної літератури 30
Вступ
В умовах світової глобалізації розвиток міжнародної фінансової системи характеризується значним зростанням обсягів зовнішньо-державної заборгованості країн, що за оцінками перевищили 30 трлн. дол. США [1]. Державні запозичення сьогодні є невід'ємною складовою фінансових систем переважної більшості країн світу, дієвим інститутом в механізмі макроекономічного регулювання та інструментом реалізації економічної стратегії держави. У той же час використання боргових інструментів для подолання дефіцитних і соціальних проблем разового характеру переносить сплату боргу на майбутній період без урахування потенціалу державного бюджету. У цьому контексті виникає потреба у визначенні факторів, які обумовлюють зростання зовнішньої заборгованості країн, з одного боку, і з'ясуванні сили впливу боргового вантажу на макроекономічні показники – з іншого. Крім того, в якості важливого напряму аналізу обсягів зовнішньої державної заборгованості виступає вивчення закономірностей формування тенденції зростання боргового навантаження.
Боргова політика нашої держави характеризується відсутністю систематизованості, плановості, довгострокової спрямованості, а процес регулювання державного боргу – суперечливістю, неефективною дією різних елементів його несформованого механізму. Тому, актуальним є формування теоретичних основ фінансово-економічного механізму регулювання державного боргу, який має стати базою для створення концепції наукового управління державною заборгованістю, важливим інструментом реального впливу на раціоналізацію політики державних запозичень, запобігання борговій кризі.
Метою роботи є аналіз основних методів моделювання державного боргу, їх переваг та недоліків, визначення динаміки розвитку та основних факторів, які впливають на динаміку. Об’єктом дослідження є економічні відносини, що виникають у процесі формування державного боргу та управління ним.
1. Теоретична частина
1.1. Поняття державного боргу та його склад.
Згідно з Бюджетним кодексом України, державний борг – загальна сума боргових зобов'язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення. Управління державним боргом здійснюється Міністерством фінансів України в межах повноважень, визначених законодавством України.
Сутність державного боргу, як і будь-якої економічної категорії, проявляється через його функції: фіскальну та регулюючу. Фіскальна являє собою залучення необхідних коштів для фінансування бюджетних видатків, а регулююча – це коригування НБУ обсягу грошової маси через купівлю-продаж цінних паперів.
За своєю структурою державний борг розділяється на зовнішній і внутрішній. Зовнішній державний борг виникає у зв’язку із залученням державою зовнішніх позик. Державний внутрішній борг – це вся сума випущених, але не погашених державних позик з нарахованими за ними відсотками. До внутрішнього боргу, крім суто державного, також включають заборгованість державних підприємств. Основною причиною виникнення та накопичення державного боргу є державну позики з метою фінансування дефіциту бюджету й дефіциту платіжного балансу.
Згідно з так званими "Маастрихтськими критеріями" для країн-членів Євросоюзу, а також для кандидатів на вступ до ЄС, державний борг не повинен перевищувати 60% ВВП країни.
На рисунку 1.1 наведена класифікація державного та гарантованого державою боргу.
Рис. 1.1. Класифікація державного та гарантованого державю боргу.
Внутрішній борг складається із заборгованості, що виникає щорічно за новими борговими зобов'язаннями уряду в середині країни. Він формується в результаті випуску державних цінних паперів, отримання кредитів та виникнення інших боргових зобов'язань.
Причинами внутрішнього державного боргу є:
циклічні спади економіки;
скорочення податків з метою стимулювання економіки, без відповідного коригування видатків Державного бюджету України;
зростання державних видатків без відповідного зростання доходів.
Наявність та накопичення внутрішнього державного боргу може призвести до таких негативних наслідків:
погашення заборгованості проводиться за рахунок бюджетних коштів, тобто за рахунок платників податків: таким чином відбувається перерозподіл доходів до власників державних цінних паперів, тобто, як правило, до заможних верств суспільства;
для зменшення боргу держава може збільшувати податки, що може призвести до макроекономічних наслідків, таких як зменшення інвестицій
Державний зовнішній борг являє собою заборгованість за кредитами (позиками), залученими з іноземних джерел. Він виступає у вигляді зовнішніх фінансових зобов'язань держави перед нерезидентами. Тобто держава виконує роль позичальника або гаранта погашення цих кредитів (позик) іншими позичальниками. Отже, до складу державного зовнішнього боргу входять:
прямий державний зовнішній борг, що формується через залучення іноземних кредитів, безпосереднім позичальником за якими є держава, та випуск державних цінних паперів у вигляді зовнішніх державних позик. Обслуговування цієї частини зовнішнього державного боргу здійснюється за рахунок коштів державного бюджету;
умовний державний зовнішній борг, який формується за рахунок іноземних кредитів, залучених іншими позичальниками під державні гарантії (гарантований державою борг). Відповідальність щодо обслуговування цих кредитів несе безпосередній позичальник, який самостійно погашає іноземні кредити за рахунок власних коштів, тому фінансові зобов'язання держави щодо погашення таких кредитів мають умовний характер. Але у разі невиконання безпосереднім позичальником своїх боргових зобов'язань перед нерезидентом згідно з умовами угоди про позичання набуває чинності державна гарантія щодо виконання платежів на користь іноземного кредитора. У такому разі умовні державні фінансові зобов'язання стають прямими.
Передбачається, що залучені закордоном кошти будуть генерувати джерело іноземної валюти, стимулювати розвиток капітальних проектів і, відповідно, зростання економічного розвитку, що оцінюється в реальному обсязі виробництва. Однак, на практиці найчастіше ці кошти поширюються на фінансування непродуктивних цілей, що не призводить до економічного зростання та розвитку.
Оскільки зовнішній борг обслуговується через експорт, співвідношення зовнішнього державного боргу до експорту використовується як індикатор стабільності рівня зовнішнього боргу.
Він характеризує платоспроможність країни-позичальниці і розраховується як відношення платежів щодо обслуговування боргу до поточних валютних надходжень країни від експорту товарів і послуг. Гранично допустимим вважається показник, що не перевищує 20-25% від національного експорту товарів і послуг. У міжнародній практиці прийнято вважати, що якщо даний показник перевищує цей рівень, то створюється загроза для платоспроможності позичальника.
Дуже вдалим підходом при оцінці боргової стійкості та безпеки став документ МВФ ― Статистика зовнішнього боргу. Його авторами запропоновано визначення та групування боргових показників в залежності від стану заборгованості у різних секторах економіки, а також врахування показників платоспроможності та ліквідності країни, які наведені у таблиці 1.1.
Таблиця 1.1
Основні показники платоспроможності зовнішнього боргу
| № | Показник | Характеристика |
| Показники платоспроможності | ||
| 1 | Покриття відсоткових платежів | Відношення відсоткових платежів до експорту – показує рівень навантаження обслуговування зовнішнього боргу |
| 2 | Зовнішній борг до експорту | Використовується як трендовий індикатор, який прямо пов'язаний із платоспроможністю країни |
| 3 | Зовнішній борг до ВВП | Індикатор відношення боргу до ресурсної бази його покриття (як потенціал можливості збільшення обсягу експорту з метою підвищення платоспроможності) |
| 4 | Теперішня вартість боргу до експорту | Ключовий індикатор стійкості, часто використовується щодо бідних країн з великим боргом (НІРС), для порівняння боргового навантаження з можливостями здійснювати платежі |
| 5 | Теперішня вартість боргу до доходів бюджету | Ключовий індикатор стійкості, використовується в бідних країнах з великим боргом (НІРС), для порівняння боргового навантаження із ресурсами державних фінансів |
| 6 | Обслуговування боргу до експорту | Загальний індикатор, що характеризує платоспроможність та ліквідність |
| Показники ліквідності | ||
| 7 | Міжнародні резерви до короткострокового боргу | Найбільш важливий індикатор адекватності резервів в країнах із значним, але нестабільним доступом до ринку капіталу. Показник може використовуватись для прогнозування можливих криз ліквідності |
| 8 | Відношення короткострокового боргу до загальної величини боргу | Відображає відносну залежність від короткострокового фінансування. Разом із показниками погашення дозволяє прогнозувати майбутні ризики непогашення |
Показники платоспроможності та ліквідності дають можливість оцінити стан боргової ситуації в цілому та визначити вплив на неї окремих факторів.
1.2. Моделі державного боргу.
Трендові моделі.
Для початку розглянемо трендові моделі, які будуються на основі тренду. Під трендом розуміють стійку та систематичну зміну процесу, показника або системи (в нашому випадку державного боргу) за певний тривалий відрізок часу.
Основна мета створення трендових моделей економічної динаміки – визначення тенденції динаміки конкретного показника та прогнозування розвитку досліджуваного показника на майбутній проміжок часу. Прогнозування на основі часового ряду економічних показників відноситься до одновимірних методів прогнозування, що базуються на екстраполяції. Екстраполяція – метод дослідження, що полягає в припущенні закономірності поширення висновків, отриманих з спостереження над однією частиною явища на іншу його частину. При такому підході передбачається, що прогнозований показник формується під впливом великої кількості факторів, які або неможливо виділити, або по ним відсутня інформація. У цьому випадку хід зміни показника пов'язують не з факторами, а з плином часу, що проявляється в утворенні одновимірних часових рядів.
Основними трьома принципами трендового моделювання є:
тимчасової ряд економічного показника дійсно має тренд, тобто переважну тенденцію;
загальні умови, що визначали розвиток показника в минулому, залишаться без істотних змін протягом періоду попередження;
модель прогнозування є адекватною.
Побудова трендових моделей здійснюється на основі кривих зростання. Криві зростання – це моделі тенденції часовогу ряду, що характеризують залежність рівнів ряду від часу.
В наш час виділяють наступні криві зростання:
Поліноміальні
першого степеню (лінійна форма тренду):
(1.1)
другого степеню (парабола):
(1.2)
(1.3)
третього степеню:
Експоненціальні
Проста експонента
(1.4)
Модифікована експонента
(1.5)
(1.6)
Степенева
(1.7)
S-образні (Крива Гомперца)
Трендові моделі мають суттєвий недолік: причинний механізм формування показників (в тому числі державного боргу) у явному вигляді не враховується, а сам процес його формування розглядається як функція лише від однієї змінної — часу.
Кореляційно регресійний аналіз.
Кореляційно-регресійний аналіз – це побудова та аналіз економіко-математичної моделі у вигляді рівняння регресії (рівняння кореляційного зв’язку), що виражає залежність результативної ознаки від однієї або кількох ознак-факторів і дає оцінку міри щільності зв’язку.
Правильне застосування кореляційних методів дає змогу зрозуміти глибинну сутність процесів взаємозв’язків. Кореляційні зв’язки виявляються не в кожному окремому випадку, а в середньому для багатьох випадків. У цих зв’язках між причиною і наслідком немає повної відповідності, а спостерігається лише певне співвідношення. Особливості кореляційних зв’язків породжують у теорії кореляції два завдання визначити теоретичну форму зв’язку (регресійний аналіз) і виміряти щільність зв’язку (кореляційний аналіз). Перше полягає в тому, щоб знайти форму функціонального зв’язку, яка найбільшою мірою відповідає суті кореляційної залежності. Друге – виміряти за допомогою спеціальних показників, якою мірою кореляційний зв’язок наближається до зв’язку функціонального.
За кількістю факторів в моделі, що досліджується, кореляційно-регресійний аналіз поділяється на однофакторний (лінійний) та багатофакторний.
Прості лінійні регресійні моделі встановлюють залежність між двома змінними: факторною ознакою і ознакою, що результує. Регресійна модель називається лінійною, якщо вона лінійна за своїми параметрами.
(1.8)
y = a0 + a1Х + ,
де a0 та a1 - параметри рівняння,
Х – факторна ознака,
(1.9)
(1.10)
– множина відхилень.
Модель (1.8) називають узагальненою парною лінійною кореляційно-регресійною моделлю. Для знаходження параметрів рівняння використовують формули (1.9) та (1.10).
(1.11)
Про адекватність моделі свідчить коефіцієнт детермінації, який знаходиться за формулою (1.11).
, в якій ESS, TSS та RSS знаходяться за наступними формулами (1.12), (1.13) та (1.14)
(1.12)
(1.13)
(1.14)
(1.15)
Також, перевірку моделі на адекватність проводять за критерієм Фішера, який дозволяє оцінити, чи не випадково отримано високе значення коефіцієнта детермінації. Він розраховується з рівняння (1.15) та порівнюється з критичним значенням моделі (значення F фактичного повинне бути більшим за критичне значення).
1 2 3