Ім'я файлу: Максимчук І.А. 611 гр.pptx
Розширення: pptx
Розмір: 427кб.
Дата: 03.03.2021
скачати
Пов'язані файли:
Реферат.docx
Жінка та її ненароджені діти традиційні вірування й уявлення укр
Поняття обов'язковості та добровільності вакцинаціїРозширення: pptx
Розмір: 427кб.
Дата: 03.03.2021
скачати
Пов'язані файли:
Реферат.docx
Жінка та її ненароджені діти традиційні вірування й уявлення укр
Якими є види вакцинації за законодавством України?
Обов'язкова вакцинація
Відповідно до п. «а» та «б» ч.1 ст.10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» на громадян покладаються такі обов'язки у сфері охорони здоров'я: піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; у передбачених законодавством,випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення. Сьогодні в Україні діє Календар профілактичних щеплень, затверджений Наказом МОЗ України від 16.09.2011 р. № 595, яким встановлюється перелік обов'язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення. За загальним правилом, особа може відмовитись від виконання вказаного обов'язку. Водночас, в окремих випадках, така відмова може тягнути за собою певні правові наслідки, а саме встановлення заборон. Так, відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України
«Про захист населення від інфекційних хвороб», дітям, які не отримали профілактичних щеплень, згідно з календарем щеплень, відвідування дитячих закладів не дозволяється. Крім того, відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», на підприємства, установи та організації покладено обов'язок усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які ухиляються від обов'язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. Такі обмеження або заборони зумовлені пріоритетом громадського здоров'я над здоров'ям індивідуальним, що вимагає вжиття санітарних та протиепідемічних заходів. Вакцинація проводиться наявності добровільної інформованої згоди пацієнта або його законного представника. Примусова вакцинація
В окремих випадках, вакцинація може проводитись особі без ЇЇ
усвідомленої згоди. Відповідно до ч. 2 ст. 43 Закону України «Основи
законодавства України про охорону здоров'я», згода пацієнта чи його
законного представника на медичне втручання не потрібна лише у разі
наявності ознакпрямої загрози життю пацієнта за умови неможливості
отримання з об'єктивних причин згоди на таке втручання від самого
пацієнта чи його законних представників. Прикладом вакцинації, яка
проводиться без згоди пацієнта або його законного представника,
є щеплення, які проводяться для лікування сказу в разі звернення
за медичною допомогою з приводу укусів, подряпин, ослизнення
хворими або підозрюваними щодо захворювання на сказ тваринами.
У такому випадку йдеться про лікувально-профілактичну імунізацію,
яка передбачає використання антирабічних вакцин .
Практика Європейського суду з прав людини щодо вакцинації
РІшення Європейської комісії з прав людини «Карло Боффа та
13 інших проти Сан-Марино» від 15 січня 1998 р. 26536/95 (заява №
26536/95):
«11.02.1993 р. заклад первинної медичної допомоги у Сан-Марино зобов'язав другого, третього, четвертого та п'ятого заявників вакцинувати їхніх дітей проти гепатиту В відповідно до наказу № 128 від 23.10.1991 р., яким затверджено календар щеплень. З наданих доказів, які є в матеріалах справи, випливає, що вакцинація є обов'язковою, і що відмова від вакцинації карається відповідно до ст. 259 Кримінального кодексу. Комісія вже встановлювала, що вимога про необхідність обов'язкового лікування чи вакцинації під загрозою відповідальності, може становити порушення права на повагу до приватного життя. Комісія вважає, що в контексті мети оспорюваного законодавства, втручання у приватне життя, засноване на потребі охорони громадського здоров'я, а також здоров'я зацікавлених осіб, відтак, воно є виправданим. Тепер слід проаналізувати чи таке втручання у приватне життя
заявника є «необхідним у демократичному суспільстві». Відповідно
до прецедентної практики суду, поняття необхідності означає, що
втручання відповідає нагальній соціальній потребі, і, особливо, воно є
пропорційним законній меті, яка переслідується. Однак, національні
органи влади наділені власним розсудом, межі якого залежать як від мети так і від форми втручання
Комісія вважає, що компанії по вакцинації, які існують у більшості країн, які покладають на особу обов'язок підкорятись загальним інтересам і не ставити під загрозу здоров'я інших людей
чи і самої, не виходять за межі власного розсуду, який надано державам. Враховуючи ці фактори, Комісія вважає, що втручання, яке оскаржують заявники, є пропорційним метi, яка переслідується, і може вважатись необхідним у демократичному суспільстві, з метою охорони здоров'я, про що йдеться у ч. 2 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція)». Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Соломахін проти України» від 12.03.2012 р. (заява № 24429/03): «Суд повторює, що, відповідно до його практики, фізична недоторканість особи охоплюється поняттям «приватне життя», що охороняється ст. 8 Конвенції (див. рішення від 26.03.1985 р. у справі «X та Y проти Нідерландів» (X and Yv. the Netherlands), п. 22, Series A, № 91). Суд наголосив на тому, що фізична недоторканість особи стосується найбільш інтимних аспектів приватного життя, а обов'язкове медичне втручання, навіть незначне, становить втручання у це право (див. рішення у справі «Y. E. проти Туреччини» (Y. E. v. Turkey), заява № 24209/94, п. 33, ECHR 2003 IX, із подальшими посиланнями). Обов'язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у право на повагу до приватного життя особи, гарантоване п. 1 ст. 8 Конвенції, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи (див. ухвалу щодо прийнятності від 9.07.2002 р. у справі «Сальветті проти Італії» (Salvetti v. Italy), заява № 42197/98 та рішення від 5.07.1999 р. у справі «Маттер проти Словаччини» (Matter v. Slovakia), заява №31534/96, П. 64) (п. 33). Суд також зазначає, що таке втручання було чітко передбачено законом і переслідувало легітимні цілі охорони здоров'я. Залишається розглянути, чи це втручання було необхідним у демократичному суспільстві (п. 35).
На думку Суду, порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров'я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання в області. Крім того, згідно з висновками національного суду, медичний персонал перевірив відсутність протипоказань до щеплення заявника перед тим, як його проводити, отже, було вжито необхідних запобіжних заходів, щоб гарантувати, що медичне втручання не завдасть шкоди заявникові тією мірою, якою це порушуватиме баланс інтересів особистої недоторканості заявника та інтересів охорони здоров'я населення (п. 36). Крім того, заявник сам не пояснив, що завадило йому відмовитися від щеплення, враховуючи, що раніше він неодноразово відмовлявся від нього. Суду не надано доказів того, що щеплення, про яке йдеться, насправді зашкодило здоров'ю заявника (п. 37). Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Релігійна громада Свідків Єгови в м. Москва проти Російської Федерації від 10.06.2010 р. (заява № 302/02):«Свобода погодитись чи відмовитись від конкретного методу лікування чи обрати альтернативний метод лікування має первинне значення для принципів самовизначення та особистої автономії.... Як уже підкреслювалося, свобода вибору та самовизначення самі по собі є фундаментальними складовими життя, і за відсутності будь- яких ознак необхідності забезпечення захисту третіх осіб, наприклад, шляхом примусової вакцинації населення у період епідемії, держава повинна утримуватися від втручання у свободу вибору громадян у питаннях охорони здоров'я, оскільки таке втручання може лише На думку Суду, порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров'я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання в області. Крім того, згідно з висновками національного суду, медичний персонал перевірив відсутність протипоказань до щеплення заявника перед тим, як його проводити, отже, було вжито необхідних запобіжних заходів, щоб гарантувати, що медичне втручання не завдасть шкоди заявникові тією мірою, якою це порушуватиме баланс інтересів особистої недоторканості заявника та інтересів охорони здоров'я населення (п. 36). Крім того, заявник сам не пояснив, що завадило йому відмовитися від щеплення, враховуючи, що раніше він неодноразово відмовлявся від нього. Суду не надано доказів того, що щеплення, про яке йдеться, насправді зашкодило здоров'ю заявника (п. 37). Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Релігійна громада Свідків Єгови в м. Москва проти Російської Федерації від 10.06.2010 р. (заява № 302/02):«Свобода погодитись чи відмовитись від конкретного методу лікування чи обрати альтернативний метод лікування має первинне значення для принципів самовизначення та особистої автономії.... Як уже підкреслювалося, свобода вибору та самовизначення самі по собі є фундаментальними складовими життя, і за відсутності будь- яких ознак необхідності забезпечення захисту третіх осіб, наприклад, шляхом примусової вакцинації населення у період епідемії, держава повинна утримуватися від втручання у свободу вибору громадян у питаннях охорони здоров'я, оскільки таке втручання може лише зменшити, а не збільшити життєві цінності»,