Особливості дослідження вогнепального ушкодження.
За допомогою візуального метода.: вивчають характер, локалізацію, форму, розміри, направленість. Разом з цим необхідно вести цілеспрямований пошук ознак та властивостей, морфологічних особливостей, які зустрічаються при вогнестрільних ушкодженнях: дефекту тканини в ділянці рани або отвору, обідка обтирання, обідка забруднення, накладання кіптяви, порошинок, наявності вогнепальних снарядів або їх частин та інше.
Для більш чіткого виявлення слідів дії додаткових факторів пострілу, особливо на темних тканинах, використовують освітлення інфрачервоними та ультрафіолетовими променями.
Рановий канал досліджують пошаровим методом в процесі розтину трупа. При цьому вивчають характер і структуру пошкоджень тканин та органів, напрямок каналу, його вміст; виявляють накладання додаткових факторів, частки тканин одягу та інші чужорідні включення; ведуть пошук вогнепального снаряду (куля, дріб, осколки) та вторинних снарядів (відламки кісток, частки твердих предметів, що були зовні); забирають шматочки тканин з різних рівнів ранового каналу для гістологічного дослідження. Вогнепальний снаряд або його частки вилучають пальцями без використання металевих інструментів або пінцетом з гумовими наконечниками для подальшого криміналістичного дослідження.
За допомогою метода безпосередньої мікроскопії (епістереомікроскопії) уточнюють особливості і характер вогнестрільного ушкодження та додаткових накладень, взаєморозташування обідків осаднення та забруднення, співставляють параметри вхідної та вихідної ран, виявляють властивості пошкодження, які вказують на конструктивні особливості зброї.
Рентгенологічним методом (рентгеноскопія, рентгенографія, звичайна та комп’ютерна томографія) виявляють місце розташування вогнепального снаряду, вторинних снарядів, локалізацію переломів кісток та напрямок зміщення відламків, їх просторове взаєморозташування, напрямок ранового каналу, наявність накладання металевих часточок, їх інтенсивність та розповсюдження. Рентгенологічне дослідження доцільно виконувати до початку розтину трупа.
За допомогою гістологічного дослідження встановлюють наявність в тканинах тіла чужорідних часточок — порошинок, кіптяви, металевих часток, виявляють ознаки зажиттєвості та давності спричинення ушкоджень. Пошарове дослідження тканин ранового каналу дозволяє виявити зміщення клітин одного органу в другий кулею або іншим снарядом, що дає можливість вирішити питання про напрямок пострілу.
Для виявлення наявності металів, становлення їх природи та характеру розподілу використовують методи кольорових відбитків, хроматографію на папері, емісійну спектрографію, мікрохімічний аналіз та інші хіміко-аналітичні методи.
Методи хімічного аналіза дозволяють визначити наявність порошинок (діфеніламінова, бруцинова проби), утворення в біологічних тканинах під впливом порохових газів карбоксигемоглобіну, карбоксиміоглобіну, метгемоглобіну, ксантопротеїнів та інше.
Фотографічні методи дослідження не вичерпуються загальними знімками. При експертизі вогнестрільних ушкоджень широко використовують дослідницьку фотографію. Масштабна макрофотографія дає можливість отримати збільшення об’єкту дослідження до 20 разів, що дозволяє виявити і зафіксувати дрібні деталі пошкодження. Фотографія в невидимій зоні спектру (в інфрачервоному та ультрафіолетовому опроміненні) дає можливість виявити кіптяву, метали, порошинки на темних тканинах, знайти зони люмінесценції в ділянках накладання мастильних речовин (блідо-блакитний колір), місця опалення тканин (буро-рожеве забарвлення).
Особливості огляду трупа на місці події
1) На місці події можуть бути знайдені гільзи, кулі, пижі, дріб, зброя, що була використана. Таке буває, перш за все, при самовбивствах.
2) Можуть бути знайдені засоби, пристрої (мотузки з блоками, лещата та інше), що використовували для натискання на спусковий гачок. Якщо спуск здійснювався за допомогою стопи (пальців), то поряд з трупом може знаходитись зняте взуття.
3) Під час огляду одягу між його шарами, а також між тілом і одягом також можуть бути знайдені кулі, дробини, пижі.
4) Під час огляду тіла трупа виявляють пошкодження з відповідними властивостями. Пошкодження на тілі і на одязі повинні бути співставленні за численністю, за локалізацією і характером. На шкірі долонею, між пальцями можуть локалізуватись сліди кіптяви, якщо людина утримувала в момент пострілу кінець ствола, що зустрічається при самовбивстві. Все знайдене підлягає ретельному опису і фіксації в протоколі.
5) Сліди близького пострілу, знайдені під час огляду, необхідно надійно зберегти, для чого ділянки одягу, де вони розташовані, необхідно прикрити чистою білою тканиною і прошити по контуру або зовсім зняти предмет одягу, прикрити чистим папером, скласти до середини слідами і помістити в паперовий або целофановий пакет.
6) Вільно розташовані зерна пороху та інші чужорідні часточки з поверхні тіла або одягу слід обережно зібрати на папір і пересипати в пробірку, пакет і передати слідчому.
7) Якщо мала місце вибухова травма, то крім вивчення характеру ушкодження на одязі і на тілі, необхідно визначити місце розташування трупа відносно епіцентра вибуху, знайти і вилучити з поверхні одягу і тіла частки вибухових речовин, осколки оболонки устрою, уламки предметів, які могли бути вторинними снарядами.
8) Перед транспортуванням труп слід завернути в чисте простирадло або інший підручний матеріал, щоб запобігти втраті речових доказів, які залишились на трупі.
Якщо перешкодити надходженню кисню до тканин то виникне стан, який має назву — гіпоксія (дефіцит кисню в організму), або ж гіпоксемія (дефіцит кисню в крові).
типи гіпоксії:
1 ) Гіпоксична гіпоксія: основною її причиною є відсутність або недостатній контакт кисню з гемоглобіном у легенях. Це можливо при недостатньому об’ємі легеневої вентиляції низькому парціальному тиску кисню в повітрі, порушенні процесів дифузії через альвеоло-капілярну мембрану, при порушенні легеневого кровообігу, що зумовлене захворюваннями легень. (наприклад, при авіакатастрофі, коли пілот втрачає керування літаком унаслідок отримання недостатньої кількості кисню, або ж коли водолаз тривалий час дихає збідненою сумішшю.)
2. Гемічна гіпоксія: виникає при порушенні транспортування кисню тканинам, що пов’язане зі зменшенням вмісту гемоглобіну або ж його нездатністю переносити кисень. виникає при отруєнні кров’яними отрутами, наприклад, оксидом вуглецю (чадним газом), метгемоглобіноутворювачами чи гемолітичними отрутами.
3. Циркуляторна гіпоксія: виникає при розладах функції серцево-судинної системи, а саме за неможливості виконувати серцем насосну функцію або ж при оклюзії судин( при передозуванні кардютропних препаратів чи вазоконстрикторів)
4. Тканинна (гістотоксична) гіпоксія: виникає, коли клітини нездатні засвоювати кисень. (при отруєнні ціанідами, що блокують фермент цитохромоксидазу, або ж при отруєнні опіатами, що знижують активність групи дегідразних ферментів, які звільнюють атом водню з органічних речовин, що окислюються.)
5. Змішана гіпоксія: виникає при поєднанні зазначених вище патогенетичних механізмів
Стадії:
ейфорії,
апатії
гіпоксичної коми
декортикації.
Стан організму, при якому спостерігається затримка вуглекислого газу, кількість якого в крові перевищує 40 мм рт ст., має назву гіперкапнії.
Якщо внаслідок дії певного чинника в кров припиняє надходити кисень, а з крові не виводиться вуглекислий газ, то розвивається стан, що має назву асфіксія (від грец. азркухіа — відсутність пульсу).
Асфіксію можна поділити на насильну та ненасильну, залежно від чинника, що її зумовив.
Асфіксія, спричинена дією на організм зовнішнього механічного чинника, має назву механічної асфіксії.
Існує декілька класифікацій видів механічної асфіксії.
І. залежно від характеру та місця дії механічної перешкоди:
1) повішення;
2) задушення петлею чи зашморгом;
3) задушення руками;
4) стиснення грудей і живота
5) закриття отворів рота і носа;
6) закриття сторонніми предметами дихальних шляхів (у тому числі аспіраційна асфіксія);
7) утоплення;
8) асфіксія в обмеженому (закритому) просторі.
Патогенез механічної асфіксії.
При виникненні механічної асфіксії в організмі спочатку розвивається метаболічний ацидоз. Нестача кисню та метаболічний ацидоз стимулюють хеморецептори, що призводить до виникнення інспіраторної задишки Але механічна перешкода призводить не лише до порушення надодження кисню, але і до порушення виведення СОг, тому в організмі розвивається дихальний (респіраторний) ацидоз. Крім того, гіперкапнія призводить до активації симпато-адреналової системи, підвищення тонусу артеріол, підвищення периферичного тиску, підвищення чутливості міокарда до катехоламінів, перевантаження малого кола кровообігу Унаслідок гіпоксії та гліколізу в клітинах мозку підвищується кількість натрію та зменшується кількість калію, накопичується велика кількість молочної кислоти, що посилює метаболічний ацидоз, підвищує осмотичний тиск, що в сукупності призводить до його набряку Разом з цим відмічається розширення судин мозку, підвищення мозкового кровотоку, що призводить до підвищення внутрішньочерепного тиску та збільшення набряку мозку.
У зажиттєвому перебігу механічної асфіксії виділяють чотири стадії.
І—III тривають від 1—2 хв
IV — до 3—5 хв,
Стадії перебігу механічної асфіксії:
— задишки із судомами;
— спокою;
— термінального дихання;
— припинення дихання з поступовим згасанням діяльності серця.
Стадія задишки із судомами. Гіперкапнія та гіпоксія призводять до подразнення хеморецепторів, активуючи допоміжні дихальні м’язи і збільшуючи глибину та частоту дихання. При цьому об’єм грудної клітки збільшується, спочатку фаза вдиху переважає над фазою видиху, виникають ціаноз обличчя та шиї, підвищується артеріальний тиск, збільшується ударний об’єм серця (вагус-пульс). Гіперкапнія призводить до виникнення експіраторної задишки, з’являються клонічні судоми, на тлі яких відбувається парез сфінктерів (м’язів-замикачів) з виділенням калу, сечі та сперми. Наприкінці першої хвилини перебігу асфіксії людина повністю втрачає свідомість, а її рухи з метою звільнення від механічної перешкоди мають хаотичний характер і повністю припиняються.
Стадія спокою характеризується повною зупинкою дихання внаслідок пригнічення дихального центру. Артеріальний тиск знижується, частота серцевих скорочень зменшується, рефлекси згасають, а зіниці розширюються.
Стадія термінального дихання виникає гаспінг-дихання («дихання риби»): різкі вдихи максимальної глибини за допомогою багатьох допоміжних м’язів; при цьому артеріальний тиск знижується до критичного рівня, після чого настає остання стадія.
Стадія припинення дихання з поступовим згасанням діяльності серця. Нейрони дихального центру вже не функціонують, але серцева діяльність не припиняється ще декілька хвилин.
Післяасфіктичний період
1. Ареспіраторно-коматозна: відмічається відсутність дихання, свідомості та реакції зіниць на світло.
2. Стадія децеребраційної ригідності: з’являються судомні рухи, переважно тонічного характеру.
3. Стадія пригнічення свідомості: характерна поява екстрапірамідних симптомів (тремор, каталепсія, вегетативні розлади).
4. Амнестична стадія* на тлі цілковитої свідомості спостерігається різною мірою виражена ретроградна амнезія.
5. Стадія афективних наслідків: гостре маніакальне збудження, розвиток депресивно-меланхолійного настрою.
До зовнішніх загальноасфіктичних ознак належать:
1. Ціаноз обличчя. Уже на І стадії механічної асфіксії виникає переповнення правої половини серця та яремної вени, що призводить до виникнення синюшності обличчя.
2. Добре виражені трупні плями. Унаслідок швидкого настання смерті в організмі активуються процеси фібринолізу і кров зберігає рідкий стан. Крім того, значно виражена гіперкапнія надає крові темного кольору. Тому при механічній асфіксії трупні плями виникають швидше, ніж за інших причин настання смерті та мають різко виражений синявий, іноді лілово-фіолетовий колір.
3. Субкон’юнктивальні екхімози. На кон’юнктиві обох очей, особливо в ділянці перехідних складок, можна виявити темно-червоного кольору дрібнокрапкові крововиливи. В умовах гіпоксії та підвищеного тиску в малому колі кровообігу ендотелій стає більш проникним і виникають крапкові крововиливи.
4. Парез сфінктерів. На тлі судом в І стадію механічної асфіксії виникає розслаблення сфінктерів прямої кишки, сечового міхура та сім’я-3. Повішеннявиносної протоки, що проявляється шляхом виділення калу, сечі та сперми, якщо до того пряма кишка чи сечовий міхур не були порожні.
До внутрішніх загальноасфіктичних ознак належать:
1. Рідка темно-червоного кольору кров Механізм утворення подібного стану крові залежить від фібринолізу та гіперкапнії. Подібний стан крові є діагностично значущою ознакою швидкоплинної смерті.
2. Переповнення кров’ю правої половини серця При виникненні інспіраторної задишки легені та правий відділ серця переповнюються кров’ю, яка там і залишається у фазу експіраторної задишки, оскільки майже відсутні вдихи і правий відділ серця вже не може проштовхнути кров
3. Дрібні крововиливи у внутрішні органи. Ці утворення являють собою дрібнокрапкові (іноді до 1—2 мм у діаметрі), темно-червоного кольору крововиливи з чіткими межами. Найчастіше їх можна знаити субплеврально на діафрагмальній чи міждольовій поверхні легень (плями Тардьє — за автором, який їх вперше виявив). Подібного характеру крововиливи також виявляють субепікардіально, а також у ниркових мисках.
4. Альвеолярна емфізема легень. Під час задишки виникає роздуття легень, що при судово-медичному розтині проявляється у вигляді їх випинання з плевральної порожнини і роздуто, місцями відмічається блідість. При судово-гістологічному дослідженні виявляють розриви міжальвеолярних перетинок.
5. Повнокрів’я внутрішніх органів. Унаслідок переповнення правої половини серця виникає перешкода для відтоку крові із системи нижньої порожнистої вени.
Повішення — вид механічної асфіксії, що виникла внаслідок стиснення шиї петлею, яка затягнулася на шиї під дією маси власного тіла або його частини.
повне, коли тіло, що висить у петлі, не має точки опори
неповне, коли точкою опори є ступні, коліна, ноги та ін.
Петля, що тисне на шию може бути:
1) рухомою (ковзкою), коли один її кінець закріплений нерухомо, а в протилежному є вузол у вигляді кільця, пряжки, завороту, в який просунуто нерухомий кінець петлі;
2) нерухомою, коли петля — широке кільце, в яке вставляється шия, що притискається своєю передньою частиною до нижньої частини цього кільця.
У судово-медичній практиці найчастіше трапляються повішення з використанням рухомої петлі. Залежно від місця розташування вузла виділяють повішення:
□ типове, коли вузол петлі розташовується в ділянці потилиці;
□ атипове, коли вузол розташовується в ділянці кута щелепи, на бічній поверхні шиї або в ділянці підборіддя
На судово-медичний розтин труп повішеного мають доставляти разом із петлею на його шиї. Петля— це речовий доказ, тому необхідно провести її фотографування на шиї трупа. Під час розтину трупа петлю знімають шляхом перерізання на боці, який протилежний до вузла, кінці зшивають ниткою та передають слідчому.
Видові зовнішні ознаки повішення:
1. Странгуляційна борозна. Уже через 30 с внаслідок механічної дії петлі на шию — тертя та стиснення шкіри — виникає її негативний відбиток — странгуляційна борозна (жолобоподібне втиснення шкіри, що має дно, стінки, верхній та нижній краї / валики). Странгуляційна борозна виникає не відразу, а лише після висихання ушкодженого епідермісу. Тоді вона являє собою смугу втиснення шкіри пергаментної щільності жовтувато-бурого кольору Якщо петля є м’якою, то борозна являє собою смугу блідо-синюшного кольору .Найчастіше в судово-медичній практиці трапляється повне повішення: странгуляційна борозна виникає у верхній третині шиї і має косовисхідний напрямок. Ступінь тиснення петлі на шию неоднаковий. У місці, протилежному до вузла, він найбільший і тому тут странгуляційна борозна буде найглибша. По мірі приближення до вузла глибина борозни зменшуватиметься. Тому борозну, що має різну глибину, називають нерівномірно вираженою. Странгуляційна борозна не зникає з часом і тому є основною видовою ознакою повішення.Кількість борозен на шиї також може бути різною. Коли при повішенні мотузку декілька разів обернули навколо шиї, а потім просунули у вузол, то в такому разі виникає подвійна або потрійна странгуляційна борозна.
Під час дослідження странгуляційної борозни вказують:
а) локалізацію борозни на шиї, яка зазвичай розташовується високо на шиї — вище щитоподібного хряща;
б) напрям борозни, який є косовисхідний. При цьому вказують також розташування борозни від козелків слухових ходів;
в) ступінь прояву, який є нерівномірно вираженим по всій довжині борозни з найкращою вираженістю на боці, протилежному до вузла;
г) незамкненість чи замкненість на шиї, яка проявляється у відсут-ністі чи наявності борозни в ділянці вузла;
г) кількість обертів навколо шиї;
д) ширину борозни, її глибину, рельєф у найкраще вираженій її ділянці.
2. Розташування трупних плям. При повному повішенні трупні плями розташовуватимуться в дистальних від ділах верхніх та нижніх кінцівок, де їх можна зафіксувати при знайдена трупа.
'З. Защемлення язика між зубами трапляється при типовому повішенні, коли петля розташовується досить високо і таким чином тисне на корінь язика, який дещо виштовхується назовні, а потім його кінчик затискується між зубами під час розвитку трупного заклякання.
Видові внутрішні ознаки повішення. При повішенні під дією власної маси тіло перерозтягується, і тому виникає ряд змін, які називають ознаками перерозтягнення тіла.
1. Надрив інтими сонної артерії (ознака Амюса) локалізуєіься попереково або косо-попереково переважно на задній стінці загальної сонної артерії в місці її біфуркації на боці, який протилежний вузлу петлі.
2. Крововиливи в м язовии апарат. Це можуть бути крововиливи в кивальні (груднино-ключично-соскоподібні) в місці їх приєднання до ключиць та груднини або ж до соскоподібного відростка (ознака Валь-хера) та крововиливи в м’язи грудей, плечового поясу, широкі м’язи спини (ознака Рейтера).
3. Ушкодження хребта. Найчастіше виникають серпоподібної форми з чіткими межами крововиливи в міжхребцеві диски поперекового або нижньогрудного відділу хребта (ознака Сімона). При додатковому динамічному навантаженні, якщо тіло падає з висоти не менше декількох метрів, виникають розриви зв’язок та міжхребцевих дисків з розходженням тіл хребців.
Генез смерті при повішенні:
1) відбувається притиснення кореня язика до задньої стінки глотки, який закриває просвіт гортані;
2) затягування петлі на шиї спричинює стиснення яремних вен, при цьому відтік венозної крові різко зменшується і виникає підвищення внутрішньочерепного тиску та набряк головного мозку;
3) відбувається розтягнення стовбура блукаючого нерва та стиснення верхньогортанних гілок блукаючого нерва. При цьому виникає рефлекторне сповільнення роботи серця, а школи і його повна зупинка;
4) при повішенні з ривком виникає розрив спинного мозку в шийному відділі або ушкодження довгастого мозку відростком другого хребця.
Головним завданням при дослідженні трупа з ознаками повішення є встановлення його зажиттєвості.
а) візуально за умов наявності у м’яких тканинах шиї синців та крововиливів або слідів защемлення шкіри петлею у вигляді синцевих валиків між двома борознами (подвійна петля);
б) гістологічних — при дослідженні странгуляційної борозни визначається гіперемія крововиливи набряк-дерми. Крайове стояння лейкоцитів.
в) біохімічі - в зажиттєвіи странгуляційній борозні порівняно із неушкодженою шкірою, підвищується вміст медіаторів запалення. гістаміну та серотоніну-; медіаторів ляторів запалення — простагландинів Б та Ф антагоністів медіаторів запалення — катехоламінів адреналіну та норадреналіну
Наявність ознак боротьби та самозахисту на тілі померлої особи у вигляді ушкоджень різної локалізації, пошкодження її одягу, безлад на місці виявлення трупа. Крім того, слід враховувати, що вбити людину шляхом повішення можливо і після приведення її в стан, який унеможливлює чинення опору, наприклад, унаслідок втрати свідомості при травмі голови, введення в організм сцодшних, гіпотензивних препаратів чи міорелаксантів, наркотичної або алкогольної інтоксикації.
Задушення петлею та зашморгом
Задушення петлею — такий вид механічної асфіксії, коли стиснення органів шиї відбувається під дією петлі, що затягнулась за допомогою сторонньої сили — сторонніми руками, або рухомими механізмами.
Задушення зашморгом — за механізмом виникнення цілком аналогічний попередньому виду механічної асфіксії, але відрізняється тим, що вузла немає. При задушенні петлею – странгуляційна борозна, яка має горизонтальний напрямок, рівномірну вираженість, замкненість і низьке розташування, висунутий і затиснутий між зубами язик, переломи хрящів гортані і під’язикової кістки.
При задушенні руками – наявність саден і синців на передній і бічній ділянках шиї з крововиливами в м’які тканини від стискання шиї пальцями рук, перелом під’язикової кістки та хрящів гортані.
При закритті отворів рота і носа – крововиливи і напівмісячні садна від пальців рук і нігтів на шкірі обличчя навколо отворів рота і носа, наявність саден і крововиливів на слизовій оболонці губ від притискання губ до зубів і щелеп.
Якщо зовнішні дихальні отвори закривають будь-яким м’яким предметом, то зовні, на шкірі, пошкоджень не виявляють. Але при значному натисканні на внутрішній поверхні губ і слизовій оболонці щік можуть виникати крововиливи та надриви слизової оболонки, а іноді і переломи щелеп, зубів тощо. При закритті отворів рота і носа м’якими предметами встановити причину смерті часто досить важко. В таких випадках потрібно вивчити всі матеріали справи і шляхом виключення інших видів механічної асфіксії та інших чинників, які могли привести до смерті, дійти до висновку, що причиною смерті була механічна асфіксія внаслідок закриття дихальних шляхів м’яким предметом.
При закритті дихальних шляхів сторонніми тілами – наявність сторонніх компактних речовин в дихальних шляхах: у верхніх відділах – твердих, у периферичних відділах – дрібносипучих або блювотних мас.
Стискання грудної клітки та живота
Компресійна асфіксія — це стан, при якому внаслідок стискання грудей та живота виникає часткова чи повна іммобілізація дихальних рухів.Щоб повністю припинити екскурсію грудної клітини дорослої людини, потрібна маса 40—50 кг (для фізично розвинених — 80— 100 кг). У такому разі це повністю призведе до смерті при явищах повільної асфіксії впродовж кількох десятків хвилин. Під час стискання грудної клітки та живота, попри те, що повітря потрапляє в дихальні шляхи, унаслідок відсутності екскурсії грудної клітки та рухів діафрагми не відбувається розширення легенів.
Встановлення компресійної асфіксії ґрунтується на виявленні її видових ознак.
Зовнішніми видовими ознаками є:
1. «Екхімотична маска» — множинні різних розмірів крововиливи в шкіру та слизові оболонки очей та рота на тлі пастозності та синюшності обличчя. Синьо-фіолетовий колір шкіри та крововиливи можуть поширюватись у ділянку шиї та тулуба до місця розташування предмета, що тисне.
2. Смуга тиснення від предмета, особливо якщо це його край, або відбиток текстури тканини на тілі в зоні тиснення.
Внутрішніми видовими ознаками є'
1. Карміновий набряк легень — карміново-червоний колір ділянки легень на тлі набряклої тканини, судини якої різко переповнені насиченою киснем кров’ю.
2. Крововиливи в м язи шиї, грудей та живота.
Тривалість розвитку компресійної асфіксії можна встановити за гістологічною картиною легень явищами ателектазу, спазму бронхіол із розвитком різкої складчастості їх слизової оболонки, місцями з десквамацією епітелію.
Утоплення — вид механічної асфіксіїякий настає внаслідок потрапляння рідини в дихальні шляхи при повному або частковому зануренні.
Залежно від глибини її проникнення розрізняють утоплення
аспіраційне (справжнє, мокре) асфіксія виникає в результаті заповнення дихальних шляхів рідиною і подальшим її проникненням у ров’яне русло
асфіктичне (спастичне, сухе). При подразнення рецепторів дихальних шляхів виникає ларингоспазм, який і є механічною перешкодою для потрапляння кисню. Загальна тривалість утоплення становить у середньому 10 хв,
Зовнішні ознаки перебування тіла в воді:
1. Мокрий одяг та мокре волосся, накладення піску, мулу та водоростей на частинах тіла, які не торкаються до поверхні берега.
2. Червоний колір трупних плям (під час перебування у воді епідерміс розрихлюється і при переміщенні тіла на повітря виникає утворення оксигемоглобіну)
3. «Гусяча шкіра» (виникає внаслідок заклякання м’язів, що випрямлюють волосся).
4. Мацерація шкіри (набухання, зморщення, відшарування епідермісу внаслідок тривалої дії води на шкіру). Прояви мацерації залежать від температури води та тривалості перебування тіла у воді
а) розрихлення епідермісу — виникає через 2—4 год у вигляді побіління шкіри кисті та стоп, особливо навколо нігтьової пластини;
б) «рука прачки» — виникає через 2—4 доби у вигляді різкого побіління, набухання та грубого
зморщування шкіри в тих самих ділянках;
г) «рукавичка смерті» — виникає через 8— 15 діб у вигляді самостійного відділення епідермісу кисті разом з нігтями
Характерний розвиток гниття.
літню пору вже через 2—3 доби.
Якщо тіло перебувало в холодній воді та не випливло внаслідок утримання тягарем достатньо ваги, яка дорівнює половині маси тіла), то через 2—3 міс ’являться перші ознаки жировоску, а через 1 рік тіло перетвориться на жировіск повністю.
6. Розвиток на трупі водоростей, які до 20-ї доби при перебуванні тіла в теплій воді повністю покриють весь труп.
7. Ушкодження тіла представниками водного середовища характеризується впливом на тіло рачків-бокоплавів, раків, крабів, риб, тварин
Внутрішні ознаки перебування тіла у воді:
1. Наявність води в легенях та шлунку — органах, які контактують із зовнішнім середовищем, — вказує тільки на перебування тіла у воді, а не на факт утоплення.
2. Наявність транссудату в черевній порожнині (ознака Моро), якии потрапив зі шлунка, вказує на термін перебування у воді не менше ніж 6— 8 год. Встановлення факту утоплення можливе при виявленні його зовнішніх та внутрішніх видових ознак, а також за допомогою додаткових методів дослідження.
Зовнішні ознаки утоплення. Дрібнопухирчаста піна біля отворів носа та рота білого або рожевого кольору, яка виникає внаслідок перемішування слизу, що виділяється слизовою оболонкою дихальних шляхів, та сурфактанту з водою під час дихальних рухів, є досить стійкою та зберігається при її висиханні.
До внутрішніх ознак утоплення належать:
1 Дрібнопухирчаста піна в дихальних шляхах, набряклість їх слизової оболонки, яка синюшна, повнокровна, можливо з крововиливами.
2. Наявність чужорідних частинок — піску, мулу, водоростей у бронхіолах та альвеолах, а також камінців у бронхах, особливо, якщо їх розмір перевищує 0,5 см, що вказує на їх зажиттєве заковтування.
3. Гостре здуття легень — гостра емфізема легень, яка розвивається внаслідок розриву альвеолярної стінки повітрям, що знаходилось там під дією тиску води. Поверхня легень ніби «мармурова», де блідо-сірі ділянки чергуються з рожевими, червоними та фіолетово-синіми, і має відбитки ребер.
4. Плями Пальтауфа (Рассказова—Лукомського) на поверхні легень — це субплевральні крововиливи, які являють собою плями блідо-червоного кольору з нечіткими контурами невизначеної форми, розміром до 1—2 см.
5. Наявність рідини в пазусі клиноподібної кістки можливе тільки у разі багаторазових вдихів та видихів у воді за участю допоміжних м’язів. Подібний механізм зумовлює також наявність рідини в середньому вусі, біляносових пазухах.
6. Наявність води у дванадцятипалій кишці можливе лише за зажиттєвого відкриття воротаря.
Додаткових методів досліджень
. Гістологічне дослідження легень, при якому виявляють переважно емфізематозні ділянки і незначну кількість вогнищевих ателектатичних. Крім того, в альвеолах можливе виявлення піщинок, водоростей.
Альгологічне дослідження — це виявлення діатомового планктону у внутрішніх органах, які не контактують із зовнішнім середовищем, за допомогою фазово-контрастної мікроскопії.
3. Фізико-хімічні методи дослідження направлені на встановлення концентрації електролітів крові, зміни електропровідності, визначення точки замерзання, щільності та в’язкості крові в лівих відділах серця порівняно з правими.
Самогубці можуть прив’язувати собі на тіло досить важкі предмети, зв’язувати собі руки та ноги.
Асфіксія в обмеженому (закритому) просторі
Цей вид асфіксії виникає внаслідок перебування людини в обмеженому середовищіяке містить недостатню кількість кисню та підвищену кількість вуглекислого газу. Це можуть бути відсіки кораблів холодильник, колодязь, погреб, поліетиленовий пакет Причому, кисневий склад повітря спочатку цілком нормальний і змінюється вже в результаті дихання людини. Підвищення вмісту вуглекислого газу в повітрі до 8— 10 % вже призводить до смерті.При судово-медичному дослідженні трупа у випадках асфіксії в обмеженому просторі виявляють лише загальноасфіктичні ознаки. Інколи під час розтину трупа людини, смерть якої настала в колодязі, підвалі, каналізаційному люку, можна виявити прояви отруєння СО, С 02, метаном, сірководнем.Серед усіх випадків цієї асфіксії найчастіше трапляється смерть, що настала внаслідок використання поліетиленового пакета, як варіанта обмеженого простору. Причому, це може бути як нещасний випадок, унаслідок широкого розповсюдження токсикоманій, так і вбивство. У випадку вбивства на тілі обов’язково виявляються сліди утримання людини або ж прояви боротьби та самозахисту. Перебуваючи в стані наркотичного сп’яніння, унаслідок інгаляційного використання аерозолів, розчинників чи клею, у людини знижується чутливість до вмісту С 02 у повітрі, а при досягненні концентрації 8 % вже через 10 хв виникає втрата свідомості та смерть. Тому при огляді місця події обов’язково слід звертати увагу на запах у поліетиленовому пакеті, наявність тюбиків клею, флаконів з розчинниками, які разом з пакетом слід направити для судово-токсикологічного дослідження.
Особливості огляду місця події при окремих видах механічної асфіксії
Особливості огляду місця події і трупа на місці його знаходження залежать від виду механічної асфіксії.
Так, при здавлені шиї петлею (повішенні або задушенні петлею) необхідно звернути увагу на положення, в якому знаходиться труп, на відстань від стоп до поверхні, якщо труп висить у петлі, та від поверхні до місця прикріплення петлі, які предмети біля нього, на особливості петлі – матеріал, тип, кількість витків, розташування та тілі, відповідність странгуляційній борозні, на станодягу, на наявність на тілі ушкоджень, їх характер і локалізацію, наявність слідів боротьби і захисту тощо.
При задушенні петлею бажано зберегти вузол петлі, тому після огляду трупа (в разі необхідності) петлю передають слідчому як речовий доказ. Перерізують петлю на боці, протилежному вузлу, та скріплюють нитками. Якщо борозна слабо виражена, її необхідно сфотографувати.
При утопленні – звертають увагу на наявність предметів, що утримують тіло на поверхні води, або занурюють тіло у воду, наявність і стан одягу, на ознаки перебування тіла у воді, вираженість видових ознак. Слідчому слід рекомендувати взяти проби води з водоймища в кількості 1 л кожна з трьох рівнів в місці утоплення або місці виявлення трупа.
При інших видах механічної асфіксії звертають увагу на ушкодження, які пов’язані з боротьбою та захистом, на різні пошкодження одягу та на тілі покійного. В разі необхідності необхідно з’ясувати, чи відповідає місце виявлення трупа місцю злочину.
При огляді трупа на місці події:
1. Констатують факт настання смерті за абсолютними ознаками. У разі їх відсутності проводять реанімаційні заходи.
2. Визначають місце знаходження трупа і предмети, які знаходяться поруч або на трупі (петля, зашморг);
Описують його положення.