1   2   3   4   5   6   7
Ім'я файлу: Гиста теория.docx
Розширення: docx
Розмір: 873кб.
Дата: 10.05.2022
скачати

ДжТема: Артерії. Вени. Мікроциркуляторне русло.

Cерцево-судинна система являє собою систему замкнутих трубок різного діаметра (судин) та скоротливого органа – серця, які забезпечують транспорт крові та лімфи до всіх органів, регулюють їх кровопостачання, обмін речовин між кров’ю та навколишніми тканинами.
У людини серцево-судинна система складається з двох кіл кровообігу, зв’язаних між собою серцем, як перерозподільним насосом. У кожному колі кровообігу виділяють: транспортне, або макроциркуляторне русло, по якому кров рухається від серця до органів і повертається до серця, та метаболічне, або мікроциркуляторне русло, розташоване в органах, що забезпечує обмін речовин між кров’ю та навколишніми тканинами.
Макроциркуляторне русло складається з артеріального відділу (артеріальні судини), що виносить кров з серця, та венозного відділу (венозні судини), що приносить кров до серця. Мікроциркуляторне русло включає в себе капіляри, артеріоли, венули та артеріоловенулярні анастомози, за допомогою яких відбувається взаємозв’язок між артеріями та венами.
Виконання кровоносними судинами загальної транспортної функції проявляється у подібному плані будови судин макроциркуляторного русла. Стінка судини складається з трьох оболонок: внутрішньої, середньої та зовнішньої.
Внутрішня оболонка представлена ендотелієм, який побудований з витягнутих ендотеліоцитів, розташованих на базальній мембрані, та підендотеліального шару, в основі якого лежить пухка волокниста сполучна тканина.
Середня оболонка складається переважно з циркулярних пучків гладеньких м’язових клітин із прошарками еластичних волокон.
Зовнішня оболонка представлена пухкою волокнистою сполучною тканиною, яка містить дуже багато власних кровоносних судин та нервових волокон.
Будова стінки судини залежить від гемодинамічних умов: швидкості кровотоку, об’єму та тиску крові. Для артерій розташованих близько до серця (аорта, легенева вена) характерно переважання еластичних елементів, які здатні протидіяти високим гемодинамічним показникам. По мірі віддалення від серця гемодинамічні величини знижуються, зменшується калібр судин у їх стінках збільшується кількість м’язових елементів, які здатні створювати додаткову силу для проштовхування крові в мережу найбільш дрібних судин.
Артерії – це судини, які несуть кров від серця до органів та регулюють їх кровопостачання. Гемодинамічні умови в артеріях характеризуються великою швидкістю кровотоку і високим кров’яним тиском. Тому за особливостями будови їх стінки розрізняють: артерії м’язово-еластичного типу, артерії м’язового типу та артерії еластичного типу. За діаметром розрізняють: артерії великого, артерії середнього та артерії малого калібру. Великі артерії розташовані ближче до серця, а по мірі віддалення від серця діаметр судин зменшується, і в цих судинах кров тече під великим тиском. Товщина, тканинний склад і функціональні особливості неоднакові в артеріях різних типів.
Артерії м'язово-еластичного типу представлені артеріями середнього калібру (сонна та підключична артерії). Їх стінки побудовані з трьох оболонок: внутрішньої, середньої та зовнішньої.

Будова артерії (А) та вени (Б) середнього калібру:
I – внутрішня оболонка; 1 – ендотелій; 2 – базальна мембрана; 3 – підендотеліальний шар; 4 – внутрішня еластична мембрана;
II – середня оболонка; 5 – гладенькі міоцити; 6 – еластичні волокна; 7 – колагенові волокна; 8 – зовнішня еластична мембрана;
III – зовнішня оболонка; 9 – пухка волокниста сполучна тканина; 10 – судини судин.
Внутрішня оболонка утворена з ендотелію та підендотеліального шару. Ендотелій утворений пластом плоских полігональної форми, витягнутих у довжину клітин з нерівними хвилястими краями, які лежать на базальній мембрані. Підендотеліальний шар утворений пухкою неоформленою сполучною тканиною, в якій знаходяться тонкі еластичні та колагенові волокна.
На межі внутрішньої та середньої оболонок лежить внутрішня еластична мембрана, яка під світловим мікроскопом має вигляд хвилястої блискучої стрічки.
Середня оболонка складається з двох компонентів: гладеньких м’язових клітин та еластичних волокон, співвідношення яких у середній оболонці становить приблизно 1:1. У цій оболонці міститься невелика кількість фібробластів та колагенових волокон.
Зовнішня оболонка складається з пухкої волокнистої сполучної тканини, яка містить пучки гладеньких міоцитів, еластичних і колагенових волокон. У ній присутні судини судин, які забезпечують трофічну функцію.
До артерії мязевого типу відносяться переважно артерії середнього та малого калібру (артерії нижніх кінцівок). Із зменшенням калібру артерій змінюється будова їхньої стінки. Основні зміни стосуються середньої оболонки: зменшується вміст еластичних волокон і збільшується кількість гладеньких міоцитів, що зумовлено змінами гемодинамічних умов. По мірі зменшення діаметра артерій внутрішня оболонка, яка утворена ендотелієм, підендотеліальним шаром та внутрішньою еластичною мембраною, витоншується. Зовнішня еластична мембрана, яка лежить на межі середньої і внутрішньої оболонок не у всіх артеріях добре виражена. Зовнішня оболонка представлена пухкою волокнистою сполучною тканиною і містить кровоносні судини і нервові волокна.

До артерій еластичного типу відносять артерії великого калібру (аорта, легенева артерія). У стінці артерій еластичного типу відсутні внутрішня та зовнішня еластичні мембрани.
У підендотеліальному шарі внутрішньої оболонки містяться малоспеціалізовані зірчасті клітини. Глибше підендотеліального шару розміщується сплетення еластичних волокон, в якому розрізняють внутрішній циркулярний та зовнішній поздовжній шари. Всю товщу середньої оболонки займають вікончасті еластичні мембрани, зв’язані між собою еластичними і колагеновими волокнами, що утворюють еластичний каркас разом із еластичними елементами інших оболонок. М’язових клітин у середній оболонці відносно мало, вони орієнтовані косо стосовно еластичних волокон. Така будова забезпечує високу еластичність судин для пом’якшення поштовхів крові при сильному кровотоці. Зовнішня оболонка представлена пухкою волокнистою сполучною тканиною.


Артерія еластичного типу — аорта

(забарвлення орсеїном) х60:
1 – ендотелій; 2 – вікончасті еластичні мембрани; 3 – адвентиція.
Вени – судини, які несуть кров від органів до серця та забезпечують її депонування та дренаж. Розрізняють поверхневі та глибокі вени, причому останні в подвійній кількості супроводжують артерії. Вени широко анастомозують, утворюють в органах сплетення. У зв’язку з цим, венозний відділ судинної системи містить в 3-4 рази більше крові, ніж артеріальний.
Загальний план будови стінки вен такий, як і артерій, але має відмінності внаслідок інших гемодинамічних умов: низький кров’яний тиск та незначну швидкість кровотоку. Будова венозної стінки має наступні особливості:
· Стінка вени тонша, ніж у відповідної артерії.
· Відсутня зовнішня еластична мембрана і слабко розвинута (або відсутня) внутрішня еластична мембрана.
· Внаслідок того, що у венозній стінці відсутні зовнішня та внутрішня еластичні мембрани, просвіт вени на гістологічному препараті частіше неправильної форми на відміну від округлої форми в артерії, у стінці якої присутні дані мембрани.
· У венах добре розвинута зовнішня оболонка.
· У венах є клапани (приблизно у 50% вен), які присутні головним чином у підшкірних венах і венах кінцівок, що сприяє однонаправленості течії крові до серця. Клапани утворені дуплікатурою внутрішньої оболонки і побудовані з волокнистої сполучної тканини.
В основу класифікацій вен покладено калібр судин, наявність м’язових елементів у стінці та ступінь їх розвитку. За будовою стінки розрізняють: вени безм’язового типу та вени м’язового типу. Вени м’язового типу в свою чергу поділяються на вени із сильним розвитком м’язових елементів, вени із середнім розвитком м’язових елементів і вени із слабким розвитком м’язових елементів. За калібром судин розрізняють: вени великого, середнього та дрібного калібру.
Вени безм'язового типу

Особливістю цих вен є відсутність середньої оболонки. Зовнішня оболонка зрощена зі сполучнотканинними прошарками органів, в яких вони знаходяться. Просвіт вен при цьому не спадається і відтік крові по них здійснюється легко. До них належать вени мозкових оболонок, сітківки ока, селезінки, кісток та плаценти.
Вени м'язового типу із сильним розвитком м’язових елементів

До них відносять великі вени нижньої половини тулуба (нижня порожниста вена та вени нижніх кінцівок).
Їх внутрішня оболонка складається з ендотелію, розташованого на базальній мембрані та підендотеліального шару, утвореного пухкою волокнистою сполучною тканиною, в якій поздовжньо розташовані пучки гладеньких міоцитів. Середня оболонка складається з гладеньких м’язових клітин, які розташовані циркулярно та оточені колагеновими волокнами. Зовнішня оболонка представлена пухкою волокнистою сполучною тканиною, яка містить добре розвинуті пучки поздовжньо розташованих гладеньком’язових клітин. У ній багато кровоносних судин та нервових волокон. Характерною особливістю цих вен є наявність клапанів.
Вени м'язового типу із середнім розвитком м’язових елементів

До них відносять вени середнього діаметра, які складають найбільшу групу венозних судин тіла та верхніх кінцівок (верхня порожниста та плечова вени).
До складу внутрішньої оболонки входить ендотелій та підендотелальний шар, в якому окремо розташовані гладенькі м’язові клітини. Внутрішня оболонка цих судин формує клапанний апарат. Середня оболонка утворена циркулярно розташованими пучками гладеньких міоцитів. Зовнішня оболонка представлена пухкою волокнистою сполучною тканиною, яка містить еластичні та колагенові волокна, а також невеликі групи гладеньком’язових клітин, які розташовані поздовжньо.
Вени м'язового типу із слабким розвитком м’язових елементів

Ці вени розташовані у верхній частині тулуба та у верхніх кінцівках (вени шиї і вени плечового поясу), по діаметру вони можуть бути середніми та мілкими. Вени із слабким розвитком м’язових елементів мають слабко виражений підендотеліальний шар у внутрішній оболонці. У середній оболонці міститься невелика кількість пучків м’язових клітин. У зовнішній оболонці мілких вен зустрічаються поодинокі поздовжньо направлені гладеньком’язові клітини.
До судин мікроциркуляторного русла відносять: артеріоли, капіляри, венули та артеріоловенулярні анастомози. Цей функціональний комплекс кровоносних судин оточений лімфатичними судинами і разом із сполучною тканиною забезпечує регуляцію кровонаповнення органів, транскапілярний обмін і дренажно-депонувальну функцію.

Судини мікроциркуляторного русла

(забарвлення гематоксилін-еозином) х60:
А – артеріола; Б – капіляр; В – венула; 1 – ядро ендотеліоцита; 2 – ядро гладенького міоцита; 3 – ядро адвентиційної клітини; 4 – формені елементи крові.
Артеріоли це дрібні артеріальні судини, які з однієї сторони зв’язані з артеріями, а з іншої - поступово переходять у капіляри. За будовою стінки подібні до артерій, в них зберігаються три оболонки, однак виражені вони дуже слабо.
До складу внутрішньої оболонки входять ендотелій, підендотеліальний шар та внутрішня еластична мембрана, яка дуже тоненька. Середня оболонка утворена 1-2 шарами циркулярних гладеньких м’язових клітин, за допомогою яких відбувається регуляція відтоку крові. Між м’язовими клітинами артеріол спостерігається невелика кількість еластичних волокон. Зовнішня еластична мембрана відсутня. Зовнішня оболонка представлена пухкою волокнистою сполучною тканиною.
У функціональному відношенні артеріоли є, за виразом І. М. Сеченова «кранами серцево-судинної системи», які регулюють приток крові до органів завдяки скороченню гладеньких міоцитів.
Капіляри є найбільш чисельними і тонкостінними судинами. Довжина всіх капілярів у людини дорівнює приблизно 10 000 км. Кількість капілярів у різних органах неоднакова. Наприклад, на поперечному зрізі у м’язовому волокні людини на 1 мм2 нараховується від 1400 до 2000 капілярів, на тій самій ділянці в шкірі – 40 капілярів.
У стінці гемокапіляра розрізняють три шари: внутрішній, середній і зовнішній.
Внутрішній шар складається з ендотеліальних клітин полігональної форми, які зв’язані між собою щільними та щілинними контактами. Товщина клітин неоднакова в різних її ділянках, у зв’язку з чим в ендотеліоцитах розрізняють такі зони: ядерну зону, в якій знаходиться ядро видовжено-овальної форми; зону органел, яка містить органели та включення; периферійну зону, яка є дуже тонкою; вона може бути суцільною або містити пори, які затягнуті діафрагмою (фенестри), що являють собою витончення цитоплазми ендотеліоцита при збереженій цілісності базальної мембрани. Пласт ендотеліальних клітин лежить на базальній мембрані, яка відіграє важливу роль у транспорті речовин через капілярну сітку. Вона також забезпечує фіксацію ендотеліальних клітин і створює зовнішню опору для їхнього цитоскелета. Базальна мембрана може бути суцільною або несу цільною (перериватись).
Середній шар утворюють окремі клітини – перицити, які розташовуються в розщепленнях базальної мембрани ендотелію, мають відростчасту форму, регулюють зміну просвіту капіляра.
Зовнішній шар представлений адвентиційними клітинами, тонкими колагеновими волокнами, які оточені аморфною речовиною.
Залежно від будови ендотелію, базальної мембрани, а також від діаметра просвіту капіляри поділяють на: гемокапіляри соматичногo типу, гемокапіляри вісцерального типу та гемокапіляри синусоїдного типу.
SSS4
Типи капілярів:
А – гемокапіляр соматичного типу; Б – гемокапіляр вісцерального типу; В – гемокапіляр синусоїдного типу; 1 – ендотеліоцит; 2 – базальна мембрана; 3 – фенестри; 4 – пори; 5 – перицит; 6 – адвентиційна клітина.
Гемокапіляри соматичногo типу діаметром до 10 мкм. Їх стінка має нефенестрований ендотелій та суцільну базальну мембрану. Такі капіляри локалізуються в шкірі, серці, головному мозку.
Гемокапіляри вісцерального типу (фенестровані капіляри) на відміну від гемокапілярів соматичногo типу містять фенестрований ендотелій та суцільну базальну мембрану. Розташовані вони у ворсинках тонкої кишки, де забезпечують всмоктування високомолекулярних речовин, а також у клубочках нирки, де здійснюється процес фільтрації.
Гемокапіляри синусоїдного типу (перфоровані капіляри) відрізняються тим, що їх стінка пронизана наскрізними отворами в ендотелії та базальній мембрані. Розташовані такі капіляри в кровотворних органах та печінці, де забезпечують проникнення клітин крові із паренхіми в кровоносне русло, а також в ендокринних залозах, де сприяють проникненню високомолекулярних речовин.
Венули є продовженням капілярів. Серед них розрізняють: посткапілярні венули, які відходять безпосередньо від капілярів, збірні венули та м’язові венули, які в подальшому переходять у вени. Стінка венул утворена ендотелієм, який лежить на базальній мембрані, перицитами, гладенькими міоцитами та адвентиційними клітинами. Венозний відділ мікроциркуляторного русла разом із лімфатичними капілярами виконує дренажну функцію, регулює гемато-лімфатичну рівновагу. Через стінки венул, як і через стінки гемокапілярів мігрують лейкоцити. Повільний кровотік, низький кров’яний тиск і здатність вен розтягуватися, створюють умови для депонування крові.
Артеріоловенулярні анастомози (АВА) - це з’єднання судин, які несуть артеріальну кров у вени в обхід капілярного русла та відіграють важливу роль у компенсаторних реакціях організму. Об’єм кровотоку в АВА приблизно в 10 000 разів більший, ніж у капілярах, у них значно збільшена і швидкість кровотоку. Так, якщо через капіляр 1 мл крові проходить протягом 6-ти годин, то така ж кількість крові через анастомоз проходить за 2 секунди. Розрізняють дві групи анастомозів: справжні анастомози (шунти), по яких скидається чисто артеріальна кров та атипові анастомози (напівшунти), по яких тече змішана кров.

Тема:Серце

Для більшості з нас серце є особливим органом, який пов'язаний з емоціями, хоча насправді, серце - це м’язовий насос, який призводить у рух кров, безперервно транспортує її по організму. Серце разом із кровоносними судинами представляє велику систему, яка забезпечує кровообіг, збагачує тканини киснем і поживними речовинами та усуває шкідливі речовини.
Серце –порожнистий орган серцево-судинної системи, який виконує функцію перерозподільного насоса та забезпечує приведення крові у рух. Стінка серця утворена трьома оболонками: внутрішньою – ендокардом, середньою – міокардом, зовнішньою – епікардом.
Ендокард вистилає зсередини камери серця, вкриває папілярні м’язи та клапани серця. Будова ендокарда подібна до будови стінки кровоносних судин. Він складається з ендотелію, який розташований на товстій базальній мембрані; підендотеліального шару, який утворений пухкою волокнистою сполучною тканиною без кровоносних судин; м’язово-еластичного шару, в якому еластичні волокна переплітаються з гладенькими міоцитами та зовнішнього сполучнотканинного шару, який розташований на межі з міокардом, утворений пухкою волокнистою сполучною тканиною з кровоносними судинами. Живлення ендокарда здійснюється переважно за рахунок крові з камер серця.
Міокард (серцевий м’яз) складається з поперечносмугастої серцевої м’язової тканини та прошарків пухкої сполучної тканини з кровоносними судинами і нервами. Серцевий м’яз побудований з клітин, які представлені типовими (скоротливими) та атиповими (провідними) кардіоміоцитами.
Типові кардіоміоцити – це клітини, які у розрізі мають прямокутну форму, містять одне ядро по центру. У цитоплазмі серцевих міоцитів добре розвинуті саркоплазматична сітка (агранулярна ендоплазматична сітка), мітохондрії і мало міофібрил. Бічні поверхні кардіоміоцитів сполучаються між собою за допомогою вставних дисків, утворюють поперечносмугасте м’язове волокно. До складу вставного диска входять: місце прикріплення міофібрил; десмосомний контакт, який забезпечує міцне з’єднання клітин, щілинний контакт, який забезпечує швидке проведення імпульсів від клітини до клітини.

  1   2   3   4   5   6   7

скачати

© Усі права захищені
написати до нас