Ім'я файлу: экзамен.docx
Розширення: docx
Розмір: 26кб.
Дата: 21.06.2020
Пов'язані файли:
Дерматовенерологія.rtf
акушерство3.docx

33 Опіки – це ушкодження тканин, викликані впливом термічної, хімічної, електричної чи променевої енергії. Тяжкість опіку визначається величиною площі і глибиною ушкодження тканин. Чім більша площа і глибше ушкодження тканин, тим тяжче перебіг опіку.

Класифікація опіків

По причині опіків:

  1. термічні;

  2. хімічні;

  3. променеві;

  4. електротравма.

По глибині поразки по Крейбіху:

Опіки I ступеня проявляються різко вираженою червоністю шкіри і набряком тканин, супроводжуються пекучим болем і поразкою тільки епідерміса;

Опіки II ступеня характеризуються більш глибокою поразкою шкіри, але зі збереженням сосочкового її шару. Крім виражених симптомів, відмічених при I ступені, відзначається утворення міхурів з відшарованого епідерміса, наповнених серозною рідиною. Міхури можуть утворитися після впливу температури чи розвитися протягом першої доби, що визначається температурою агента, що травмує, і тривалістю

Опіки III ступеня характеризуються некрозом верхівок сосочкового шару шкіри.

Опіки IV ступеня супроводжуються некрозом усього сосочкового шару.

Опіки V ступеня супроводжуються некрозом більш глибоких шарів тканин і обвуглюванням шкіри чи навіть органа в результаті сильного впливу агента, що травмує (полум'я, розплавлений метал, електричний струм, концентрована кислота).

Важкі і глибокі опіки (III, IV, V ступеня) звичайно по краям ураженої поверхні супроводжуються менш глибокими поразками (I, II ступеня). Існує і чотирьохступнева класифікація опіків.

По глибині поразки :

I ступінь – поверхневий опік, виявляється гіперемією, легкою набряклістю шкіри;

II ступінь – опік верхнього шару шкіри, виявляється гіперемією, серозними пухирцями, які заповнені прозорою рідиною жовтуватого кольору, набряклістю шкіри, болюча чутливість збережена;

III а ступінь – опік усієї товщі шкіри, рана покрита струпом, по краям – міхури з мутною рідиною, болюча чутливість знижена;

III б ступінь –опік усієї товщі шкіри з переходом на підшкірну клітковину, рана покрита товстим шаром темно-коричневого струпа;

IV ступінь – опік глибоких тканин: сухожилля, м'язи, кістки, дно рани не відчуває болю.

По локалізації:

  1. опіки дихальних шляхів;

  2. опіки слизових;

  3. опіки шкірних покривів;

  4. змішанні опіки.

По площі поразки:

  1. Правило “долоні”: поверхня долоні людини приблизно рівна 1% площі тіла.

  2. Правило “дев'ятки”: ділянки тіла людини кратні дев'яти. Так, голівка і шия складають 9% площі тіла, верхні кінцівки – по 9%, гомілка і стопа – 9%, стегно – 9%, грудна клітка попереду – 9%, позаду – 9%, живіт – 9%, поперекова і сіднична область – 9% і ще 1% складає промежину.

  3. Метод Вілявіна – з допомогою спеціальних вимірювальних сіток.

Опіки до 15% можуть протікати без загальних проявів. При опіках більше 15% тіла розвивається опікова хвороба, що протікає в 4 стадії

1 стадія – опіковий шок, починається з моменту опіку, може тривати до 24-48 годин. Супроводжується болючим синдромом, гіповолемією, зменшенням ОЦК за рахунок утрати рідини.

2 стадія – опікова токсемія – з 24-48 годин до 1-2 тижнів, за рахунок масивного усмоктування в кровоносне русло продуктів розпаду тканин, що на тлі гіповолемії супроводжується токсичною поразкою печінки і нирок, високою лихоманкою, наростають анемія, лейкоцитоз, уремія. Зменшення сечі - менше 50 мл/година є поганою прогностичною ознакою.

3 стадія – спетична стадія – розвиваються з 2-3 тижнів. Практично всі опікові рани інфікуються, при цьому найбільше небезпечна синьогнійна інфекція, що важко піддається лікуванню. Нерідко розвивається сепсис, що супроводжується лихоманками, генетичною лихоманкою, анемією, виснаженням хворих, падає імунітет

4 стадія – стадія відновлення.

Лікування. Перша допомога – винос потерпілого з зони полум'я. Після припинення впливу високої температури з постраждалих ділянок тіла хворого знімають чи зрізують одяг і на обгорілі поверхні накладують асептичну пов'язку. Опікову поверхню можна обробити спиртом. По можливості остудити потоком холодної води до зникнення болі. Накладають стерильні пов'язки. При сильних болях для профілактики шоку під шкіру і внутрівенно вводять 2 мл 1% розчину морфіну чи омнопола, після чого хворого негайно направляють у лікувальну установу.

Першочергові лікувальні заходи: серцево-легенева реанімація, катетеризація центральних вен і сечового міхура, внутрішньовенні інфузії та оксигенотерапія. До невідкладних заходів також відносяться ампутації обвуглених частин тіла і декомпресійна дермофасціотомія (есхаріотомія). Усім потерпілим з опіками ІІ-ІV ст. і опіками очей слід провести екстрену профілактику правцю

У стаціонарі приймають термінові міри по ліквідації шоку, уводять протиправцеву сироватку і роблять первинну обробку поверхні опіку. Один зі способів її полягає в тому, що в теплій (температура 25С) операційній чи чистій перев'язувальній при знеболюванні (наркоз чи місцева анестезія) стерильними марлевими кульками, змоченими ефіром чи 0,5% розчином нашатирного спирту, ретельно обмивають уражену поверхню і навколишню шкіру, відшарований епідерміс і сторонні тіла видаляють. Поверхня опіку висушують стерильними серветками і протирають спиртом, після чого накладають стерильну пов'язку із синтоміциновою емульсією, стерильною вазеліновою олією зі спиртом, розчином фурациліну чи поміщають хворого під каркас зі стерильних простирадл при відкритому методі лікування.

Місцеве лікування опіків. Опіки І ступеня – не вимагають місцевого лікування. Опіки ІІ-ІІІ ступеня: опіки обличчя – відкрите ведення із застосуванням аерозолей, облепихової олії. Опіки кисті – пов'язки “рукавички” з водорозчинними мазями “Левосин”, “Левоміколь”, “Діоксіколь”, “Мафенид-ацетат”, які необхідно змінювати через 2-3 доби. Опіки тулуба, кінцівок – перев'язка з зазначеними мазями, при відсутності нагноєння змінювати їх через 3-5 діб, так як при частій зміні пов'язок ушкоджуються грануляції. При нагноєнні ран їх варто обробляти розчином перекису водню. Пов'язки знімають після їхнього змочування розчинами антисептиків для попередження ушкодження тканин.

Глибокі опіки ІІІб-IV ступеня: у перший час – вологі пов'язки з антисептиками, висушування струпа тепловентиляторами, лампами. При тривалому збереженні струпа (2-3 тижня) розвивається підтрупне нагноєння, що може привести до септичних ускладнень. Для попередження їх необхідні рання (на 4-5 добу), відстрочена (8-10 доби) і поетапна (2-3 тижня) некректомія. Некректомія виконується в умовах операційної, під наркозом. Рана, що утворилася, закривається мазевими пов'язками, ало- і ксенотрансплантантом (це пересадка). При обмежених глибоких опіках опіковий струп можуть вилучати шляхом хімічного некроліза з допомогою 40% мазі саліцилової кислоти. Мазь накладають на 2 доби, після чого відділений струп видаляють під час перев'язки під наркозом. При великих опіках тулуба ведення хворих краще робити на спеціальних ліжках з повітряним потоком типу “Клінітрон”.

Усі методи лікування опіків можна розділити на 4 групи: закриті, відкриті, змішані, оперативні. Вибір методу лікування визначається вагою опіку, часом, що пройшов з моменту травми, характером первинної обробки й обстановкою, у який буде проводитися лікування

При закритому методі лікування на поверхню опіку накладають пов'язки з різними речовинами (протиопікова мазь, емульсія синтоміцину, діоксидинова мазь і ін.). Оброблену поверхню опіків закривають фібриновими чи пластмасовими плівками, що захищають поверхню рани, і під плівки вводять антибіотики, що перешкоджають розвитку інфекції. Переваги: зменшення небезпеки інфікування опіку, можливість застосування в будь-яких умовах (поліклініка, стаціонар, воєнно-польова установа й ін.), рухливість хворого, що полегшує боротьбу з ускладненнями зі сторони серця, легень, з контурами судин, можливість транспортування. Недоліки: утруднення при спостереженні за рановою інфекцією, хворобливість і руйнування при них частини грануляцій і епітелію.

Відкритий методи лікування застосовують у 2 видах: без обробки поверхні опіку дубильними речовинами і зі створенням на поверхні опіку скоринки (струпа) шляхом обробки препаратами. При відкритому методі лікування без обробки дубильними препаратами хворого після первинній обробці опікової поверхні укладають на ліжко, зарпавлену стерильним простирадлом і поміщають під каркасиз стерильних простирадл. З допомогою електричних лампочок підтримують температуру 23-25С. Поверхня рани підсушується і покривається скоринкою, під якою і проходить заживлення. При розвитку нагноєння скоринку знімають і переходять на закритий метод лікування.

Відкритий метод лікування з обробкою дубильними речовинами застосовують при значній плазмовтраті і небезпеці інфікування шкіри. При цьому поверхню опіку обробляють дубильними, припікальними препаратами (2-3% р-н перманганату калію, 10% р-н нітрату срібла). Після такої обробки поверхня опіку покривається щільною еластичною скоринкою, що і захищає рану від інфекції. Під такою кіркою, якщо не розвивається нагноєння, то настає загоєння опікової поверхні. При розвитку інфекції після видалення скоринки переходять на закритий метод лікування.

Змішаний метод полягає у застосуванні відкритого і закритого методів лікування. Розвиток нагноєння опікової поверхні змушує переходити від відкритого до закритого методу і застосуванню пов'язок з різними препаратами. Ряд хворих, що лікувалися закритим методом, переводять на відкритий метод з метою підсушування скоринки, що утворилася, і загоєння полів.

При глибоких, але обмежених по площі опіках (близько 10% поверхні тіла) і задовільному загальному стані хворого показані оперативні методи - рання некректомія (4-й день після опіку) і первинна шкірна аутопластика. Гомопластичну пересадку шкіри роблять для тимчасового закриття великих дефектів при важкому стані потерпілих.

При великих опіках іноді утворяться великі в'ялі рани, що гранулюють, повільно епітелізуються. У цих випадках показане вільна пересадка шкіри.

Профілактику інфекцій і боротьбу з нею починають з перших днів. Крім місцевого застосування антибіотиків у вигляді розчинів, емульсій і мазей, обов'язково їхнього введення усередину чи в/м у великих дозах (пеніцилін по 50 000 ОД 6-8 разів, стрептоміцин 1 г/добу і ін.). У подальшому вид і дозу антибіотика визначають за результатами дослідження флори опікової поверхні на чутливість до антибіотиків.

У зв'язку з великими втратами білка важливе значення має смачне, висококалорійне, багате білками і вітамінами харчування. У хворого з опіками завжди виникає порушення вітамінного балансу, тому показане введення аскорбінової кислоти, вітамінів групи “У” і ін.

Позитивний вплив мають повторні переливання крові, плазми. При обмежених опіках III ступеня показане раннє висічення їх з накладенням первинного шва чи на рану з вільною пластикою шкіри.

35 Хімічні опіки

виникають у разі попадання на шкіру або після прийняття в

середину основ, сірчаної, азотної, хлоридної, фторидної кислот, каустичної

соди, їдкого калі та їдкого натра, негашеного вапна, нітрату срібла, хлориду

цинку тощо.

Кислоти і солі важких металів викликають зсідання білків (коагуляція) і

зневоднювання (дегідратація) тканин, внаслідок чого настає коагуляційний

некроз з утворенням щільного струпа.

Основи розчиняють білки й омилюють жири, внаслідок чого виникає глибоке

ураження тканин з утворенням білого м'якого струпа, настає так званий

колікваційний некроз тканин.

Клініка. На відміну від термічних опіків, хімічні опіки II ступеня не призводять

до утворення пухирів. Опікова поверхня має чітко обмежений вигляд. У

клінічній симптоматиці у хворого з опіками переважають місцеві зміни та

інтоксикація. Це зумовлено всмоктуванням з обпаленої поверхні агресивних ре-

човин. Опікова хвороба розвивається рідко. Тяжкість опіку визначається силою

хімічного агента і його експозицією. Внаслідок дії концентрованої кислоти

струп утворюється відразу. Він різко відмежований, товстий, тісно з'єднаний із

тканинами, що лежать під ним, запобігає подальшій дії кислоти на глибше роз-

міщені тканини. Колір струпа залежить від виду кислоти. У разі опіку сірчаною

кислотою струп спочатку має білий колір, потім темнішає внаслідок

перетворення гемоглобіну у гематин і стає чорним. Дія азотної кислоти

призводить до утворення струпа жовтого кольору. Внаслідок опіку

хлористоводневою кислотою утворюється струп жовто-коричневого відтінку.

Струп, що утворився у разі опіку їдкими основами, крихкий, рихлий і м'який

без чітко виражених країв. Він не перешкоджає проникненню основи у глибші

шари шкіри. У такому струпі протягом кількох днів може міститись основа.

Перша допомога при хімічних опіках залежить від виду хімічної речовини.

При опіках концентрованими кислотами (окрім сірчаної) поверхню опіку

необхідно протягом 15—20 хвилин обмити струменем холодної води. Сірчана

кислота при взаємодії з водою виділяє тепло, що може посилити опік. Для ней-

тралізації залишків кислоти застосовують розчини основ: 2— З % розчин

натрію гідрокарбонату (1 чайна ложка на склянку води). Місця опіків,

викликаних основами, також необхідно добре промити під струменем холодної

води, а потім обробити 2 %розчином оцтової або лимонної кислоти (лимонний

сік). Після обробки на обпечену поверхню слід накласти асептичну пов'язку або

пов'язку, змочену розчинами, якими оброблялись опіки.

Промивання опікових поверхонь, нейтралізацію агента транспортування

потерпілого слід проводити за умов адекватної аналгезії.

36 Відмороження – ушкодження тканин, викликане дією низької температури.

Вплив холоду на організм може бути загальним чи місцевим.

Загальне охолодження – при тривалому впливі холоду на організм у цілому. У мирний час – при нещасних випадках, у стані алкогольного сп'яніння, в альпіністів і т.д. Загальне охолодження протікає у 4 фази.

1-а фаза – відзначається почуття холоду, тремор, блідість шкірних покривів, «гусяча шкіра». Температура тіла утримується на рівні +37.

2-а фаза – температура тіла знижується на 1-2. При цьому відзначається блідість обличчя, ціаноз, скутість рухів у суглобах, шкіра відчуває холод як біль.

3-а фаза – температура знижуються до +34-27. При цьому болюча чутливість знижуються до повного її зникнення, відзначається брадикардія, розвиваються апатія і сонливість, м'язовий тремор переходять у м'язове задубіння.

4-а фаза – температура тіла падає нижче +27. При цьому функції органів припиняються, подих, пульс, АТ ледь визначаються, рефлекси відсутні, біль не відчуваються. У подальшому за рахунок гноблення діяльності ЦНС настає смерть.

Лікування. Необхідно термінове відшкодування тепловтрат – помістити потерпілого в тепле приміщення, укутати, внутрівенно вводити нагрітий до +45 розчин глюкози, можна зігрівати в гарячій (до 40) ванні. Уводять розчин соди, інфузійна терапія, стимуляція діурезу.

Профілактика:

Неносити тісне, вологе взуття, одяг

Носити лише сухі речі

Не пити на морозі

34 Опікова хвороба — захворювання, яке спричинює складний комплекс клінічних, анатомо-морфологічних, біохімічних, імунних, обмінних та інших розладів, змін та порушень, що виникають в організмі людини з опіком. У клінічному перебігу опікової хвороби розрізняють чотири стадії: опіковий шок, гостра

опікова токсемія (інтоксикація), септикотоксемія і реконвалесценсія (видужання).

Стадія опікового шоку настає в момент опіку і триває до двох діб. Опіковий шок

виникає унаслідок потоку больових подразнень, що надходять у центральну нервову

систему. Відбувається спочатку збудження (еректильна фаза), а потім виснаження і

позамежне гальмування нервової системи (торпідна фаза).

Еректильна фаза опікового шоку короткочасна, триває від кількох хвилин до 1–2 год.

Друга, торпідна, фаза шоку настає в результаті виснаження нервової системи і триває до 6–8 год. Опіковий шок характеризується тяжкими гемодинамічними розла-дами, позв’язаними з втратою великої кількості плазми крові і токсичною дією продуктів розпаду тканин. Больові подразнення у разі значних опіків під час еректильної фази швидко спричинюють тяжкі порушення функції центральної нервової системи. У випадку великих опіків, які захоплюють більш ніж 50% поверхні тіла, видужання спостерігається рідко.

Стадія токсемії. Токсемія може виникнути швидко, через кілька годин після опіку,

однак частіше ця стадія настає на другу–третю добу. Чіткої межі між стадіями шоку і

токсемії немає. Клінічно ця стадія характеризується високою температурою, збуд-женням, частим пульсом, пришвидшеним диханням, частим блю-ванням, порушенням функції печінки й зневоднюванням організму. Токсемія розвивається внаслідок всмоктування із опікової поверхні продуктів розпаду змертвілих тканин і бактеріальних токсинів. Характерним є розвиток анемії внаслідок порушення кістково-мозкового кровотворення і високий лейкоцитоз зі зрушенням лейкоцитарної формули вліво.

Під час розтину тіл померлих від опіку в стадії токсемії виявляють множинні ділянки

некрозу в печінці, мозку, м’язі серця і надниркових залозах. Стадія септикотоксемії. Ця стадія опікової хвороби з’явля-ється під час нагноєня опікових ран (на 12–15 день хвороби), коли бактерії та токсини всмоктуються в кров і триває довго. Розвиткові інфекційних ускладнень сприяють велика ранова поверхня і зниження реактивності організму. Для періоду інфекційних ускладнень характерні висока температура, розлади обмінних процесів, анемія, гіпопротеїнемія, порушення функції нирок, печінки,

травного каналу, ендокринної системи. Внаслідок тривалого перебігу нагнійного процесу та інтоксикації організму розвивається опікове виснаження. Період інфекційних ускладнень простежується у 7% хворих. Перебіг і тривалість залежать від правильності і своєчасності проведення патогенетичної терапії опікової хвороби, застосування антибіотиків і своєчасного пластичного закриття опікової рани.

Період реконвалесценції (видужання) є тривалим процесом і характеризується

загоєнням ран і поступовою нормалізацією функцій організму. Невідкладна допомога у разі опіків спрямована на профілак-тику численних ускладнень

Потерпілого необхідно швид-ко винести з вогню, погасити палаючий одяг водою або щільно закутати ковдрою, покривалом; закидати палаючі ділянки снігом, піском; швидко зрізати одяг. На обпечену поверх-ню накладають стерильну пов’язку або спеціальну протиопікову пов’язку. У разі зупинки дихання роблять штучну вентиляцію легень, у разі зупинки серця – непрямий масаж серця. У випадку опіків кінцівок застосовують транспортувальну іммобілізацію. Транспортувати обпечених треба обережно. Потерпілого слід укутати для зігрівання наявним під рукою одягом, дати гарячий міцний чай, солоно-лужну суміш (на 1 л води 1 чайна ложка кухонної солі й ½ чайної ложки питної соди).

Варто пам’ятати, що під час надання невідкладної допомоги в разі опіків не можна:

– зчищати опікову поверхню від фіксованих сторонніх тіл;

– відривати шматки приклеєного до рани одягу;

– пошкоджувати піхурі;

– наносити на рану мазі;

– накладати ватні пов’язки;

– застосовувати для місцевого охолодження лід або холодну (нижче 10 oС) воду.

Лікування обпечених починають з проведення протишокових заходів і боротьби з

токсемією. Потерпілих обережно роздягають, не знімаючи раніше накладених пов’язок.

Вводять 1 мл 1% розчину морфіну гідрохлориду або 2% розчину омнопону, серцеві засоби.

Для профілактики правця вводять 3000 АО протиправцевої сироватки. Для профілактики

інфекції призначають антибіотики з урахуванням чутливості до них мікробної флори.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас