3
Вступ
Актуальністькурсовоїроботи. Оперативно - розшукова
діяльність в силу специфіки її засобів і методів добування інформації, переважно негласним характером, здійснення оперативно-розшукових заходів з обмеженнями конституційних прав і свобод, використання сприяння приватних осіб, в тому числі на конфіденційній основі, була і залишається предметом критики, дискусій і пильного інтересу юристів, філософів, політиків, правозахисників і рядових громадян. Це пояснюється тим, що все таємне завжди викликало і викликає цікавість, породжує сумніви, містить передумови для зловживань, стає об'єктом не тільки правової, але й моральної оцінки. Разом з тим оперативно-розшукова діяльність історично була і залишається ефективним і необхідним засобом боротьби зі злочинністю, забезпечення безпеки особистості, суспільства і держави.
Упорядкування суспільних відносин у сфері оперативно-розшукової діяльності законом, динаміка змін у системі та структурі органів, що здійснюють ОРД, поправки, що вносяться до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» та інші законодавчі акти, формування міжнародного оперативно-розшукового права, судова оцінка дій і рішень посадових осіб та органів, які здійснюють ОРД припускають осмислення цієї діяльності та тлумачення норм Закону про ОРД у взаємозв'язку з положеннями Конституції України, норм міжнародного права, Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів, інших законів, що регулюють правовідносини у сфері боротьби зі злочинністю.
Об'єкт курсової роботи. Досліджувані правовідносини, що виникають у сфері діяльності, здійснюваної гласно і негласно оперативними підрозділами державних органів, уповноважених законодавством у межах їх повноважень шляхом проведення оперативно-розшукових заходів з метою
4
захисту життя, здоров'я, прав і свобод людини і громадянина, власності, забезпечення безпеки суспільства і держави від злочинних посягань.
Предмет курсової роботи. Досліджувана сукупність законодавчих та інших нормативних актів, що регламентують відносини, що виникають у сфері цієї діяльності суб’єктами ОРД.
Мета курсової роботи: дослідження оперативно - розшукової діяльності як виду діяльності, здійснюваної гласно і негласно оперативними підрозділами державних органів.
Завдання курсової роботи:
-розкрити поняття та підстави здійснення оперативно-розшукової діяльності в Україні суб’єктами ОРД;
-охарактеризувати нормативне регулювання оперативно-розшукової діяльності в Україні;
-дослідити права,обов’язки та повноваження суб’єктів ОРД.
Структурно курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.
5
Розділ І. Загальна характеристика та правовий захист суб’єктів ОРД
Поняття та ознаки суб'єктів ОРД
ОРД являє собою систему гласних і негласних пошукових, розвідувальних і контррозвідувальних заходів, які здійснюються суб'єктами з використанням оперативних і оперативно-технічних засобів при суворому дотриманні принципів законності, дотримання прав і свобод людини, взаємодії з органами державного управління й громадськістю.
Під суб'єктом ОРД можна розуміти такого її виконавця, на якого законодавець поклав цю функцію, відповідні завдання й обов'язки, для виконання яких він наділений відповідними правами на застосування конкретних заходів ОРД і використання оперативних і оперативно-технічних засобів.
Таким суб'єктам властиві специфічні загальні ознаки, а саме вони:
- представляють державні правоохоронні органи;
- є повноважними суб'єктами ОРД, наділеними комплексними оперативно-розшуковими функціями боротьби зі злочинністю, яким відповідають їхні завдання й обов'язки;
- мають право для виконання завдань ОРД використовувати гласні й негласні пошукові, розвідувальні й контррозвідувальні заходи, а також оперативні й оперативно-технічні засоби.
- перебувають у різній відомчій підпорядкованості, що в окремих випадках має різну правову й процесуальну регламентацію;
- підконтрольні прокуророві з нагляду за дотриманням законності в процесі здійснення ОРД, а також органам державної влади й управління;
6
- мають у своєму складі гласних і негласних штатних працівників, а також залучених на добровільній основі для виконання завдань ОРД негласних працівників[16,с.143-144].
Ці ознаки дозволяють віднести оперативні підрозділи до спеціальних суб'єктів правоохоронної діяльності.
Оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами:
- Міністерства внутрішніх справ України - кримінальною,
транспортною та спеціальною міліцією, спеціальними підрозділами по
боротьбі з організованою злочинністю, підрозділами внутрішньої
безпеки, судовою міліцією;
- Служби безпеки України - контррозвідкою, військовою
контррозвідкою, захисту національної державності, спеціальними
підрозділами по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю,
оперативно-технічними, внутрішньої безпеки, оперативного
документування, боротьби з тероризмом і захисту учасників
кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів;
- Служби зовнішньої розвідки України - агентурної розвідки,
оперативно-технічними, власної безпеки;
- Державної прикордонної служби України - розвідувальним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону (агентурної розвідки, оперативно-технічним, власної безпеки), оперативно-розшуковими підрозділами відповідно спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону та його територіальних органів, підрозділами з охорони державного кордону органів охорони державного кордону та Морської
7
охорони, забезпечення внутрішньої безпеки, забезпечення власної безпеки,
оперативного документування та оперативно-технічними;
- управління державної охорони - підрозділом оперативного
забезпечення охорони виключно з метою забезпечення безпеки осіб та
об'єктів, щодо яких здійснюється державна охорона;
- органів доходів і зборів - оперативними підрозділами
податкової міліції та підрозділами, які ведуть боротьбу з
контрабандою;
- органів і установ виконання покарань та слідчих ізоляторів
Державної пенітенціарної служби України;
- розвідувального органу Міністерства оборони України -
оперативними, оперативно-технічними, власної безпеки;
Проведення оперативно-розшукової діяльності іншими підрозділами зазначених органів, підрозділами інших міністерств,
відомств, громадськими, приватними організаціями та особами
забороняється[17,с.134-135].
Оперативним підрозділам властиві такі загальні ознаки:
- вони створюються в складі правоохоронних органів;
- виконують завдання, встановлені оперативно-розшуковим законодавством, відповідно до своєї компетенції;
- використовують в своїй діяльності гласні і негласні пошукові, розвідувальні та контррозвідувальні заходи;
- можуть виконувати оперативно-розшукову діяльність в повному обсязі або частково, або роботу оперативно-розшукового призначення допоміжного характеру в залежності від наданих їм повноважень;
- працюють під керівництвом посадової особи, яка несе персональну відповідальність за діяльність оперативного підрозділу, зокрема за підбір і розстановку оперативних працівників, якісне виконання ними своїх функціональних обов'язків;
8
- працюють в умовах чітко визначених законом повноважень і відомчої службової підпорядкованості;
- їх діяльність, що пов'язана з використанням негласних заходів, носить закритий характер;
- мають в своєму складі посадових осіб, які діють гласно і посадових осіб, які працюють на конспіративних засадах;
- забезпечують здійснення оперативно-розшукової діяльності, взаємодіючи з іншими галузевими оперативними і неоперативними підрозділами, а також іншими органами, здійснюючими оперативно-розшукову діяльність;
- діють на принципах законності, дотримання прав і свобод людини, взаємодії з органами управління і населення[18,с.211-212].
Оперативні підрозділи здійснюють оперативно-розшукові заходи, які можна поділити на три групи, а саме:
а) оперативно-розшукові заходи судового санкціонування, тобто такі для здійснення яких необхідне судове рішення;
б) оперативно-розшукові заходи відомчого санкціонування, до яких відносяться ті заходи для здійснення яких необхідна постанова чи завдання, затверджені керівником органу, здійснюючого оперативно-розшукову діяльність;
в) оперативно-розшукові заходи не санкціоновані, тобто такі, які для виконання не вимагають ніякої санкції чи рішення і здійснюються оперативним працівником за власним рішенням[19,с.112-113].
9
1.2. Соціальний і правовий захист учасників ОРД
Обов'язок держави забезпечити захист осіб, що здійснюють ОРД, диктується в сучасних умовах рядом факторів, але в першу чергу стійкою динамікою криміналізації значних прошарків суспільства й необхідністю істотного посилення боротьби зі злочинністю.
Однак проголошення особистих прав, соціальних, професійних і інших життєвих цінностей зазначених працівників об'єктами безпосереднього захисту з боку держави ще не означає ефективної реалізації їхніх прав і свобод. Для цього потрібний реально функціонуючий правовий механізм.
Насамперед на системному рівні повинна бути забезпечена повна й глибока правова поінформованість оперативних працівників про гарантії захисту їхніх прав і свобод, соціальних потреб, а також особистої безпеки[20,с.154].
Необхідно, насамперед, указати на непослідовність і протиріччя в чинному законодавстві з питань соціального й правового захисту суб'єктів ОРД.
Так, ст. 12 ЗУ «Про ОРД» установлює, що на працівників, що здійснюють ОРД, поширюються гарантії правового й соціального захисту, передбачені законами України про ці органи. Вказується також, що цим працівникам надаються додаткові пільги з соціально-побутового й фінансового забезпечення в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України.
Звертаючись до ст..ст. 21-22 ЗУ «Про міліцію», ми можемо констатувати, що оперативні працівники в системі міліції перебувають під захистом закону. Держава гарантує їм, а також членам їхніх родин і близьких родичів захист життя, здоров'я, честі, гідності, житла, майна від злочинних зазіхань і інших протиправних дій.
10
Образа, опір, погроза, насильство та інші дії, що перешкоджають виконанню завдань, покладених на цих працівників, тягнуть установлену законом відповідальність. Вони також мають право оскаржити в суді прийняті стосовно них рішення посадових осіб, якщо такі рішення ущемляють гідність й особисті права працівників оперативних підрозділів, не пов'язані зі службовою діяльністю[22,с.343].
Звільнення оперативного працівника зі служби у зв'язку з обвинуваченням у вчиненні злочину допускається тільки після вступу обвинувального вироку в законну силу. У випадку затримання за підозрою у вчиненні злочину й обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту оперативні працівники утримуються в призначених для цього установах окремо від інших осіб.
Оперативні працівники мають за законом пільги на одержання житла, установлення квартирних телефонів, влаштування дітей у дошкільні установи та ін. Житло їм повинно надаватися місцевими Радами народних депутатів (стосовно до спеціальної міліції - відповідними міністерствами й відомствами) у першочерговому порядку. При цьому оплата житла, комунальних послуг і палива на всіх членів родин повинна здійснюватися з 50-відсотковою знижкою. Для тих, хто живе й працює в сільській місцевості й у селищах міського типу, а також для проживаючих з ними членів їхніх родин житло повинно надаватися безкоштовно.
Передбачається право на одержання кредитів на індивідуальне й кооперативне житлове будівництво на строк до 20 років з погашенням 50 відсотків наданої позики за рахунок відповідних фондів МВС України й місцевих бюджетів. Місцеві Ради народних депутатів можуть продавати зазначеним працівникам житло на пільгових умовах із знижкою до 50 відсотків його вартості. Крім того, оперативні працівники підлягають обов'язковому державному страхуванню на суму десятилітнього грошового утримання за займаною останньою посадою за рахунок бюджетних коштів, а
11
також коштів, що надходять на договірних основах від міністерств, відомств, підприємств, установ і організацій[21,с.118].
У випадку загибелі оперативного працівника під час виконання службових обов'язків родині загиблого або його утриманцям виплачується одноразова допомога в розмірі десятилітнього грошового утримання загиблого по займаній останній посаді й призначається пенсія у зв'язку із втратою годувальника в розмірі місячного посадового окладу. За родиною загиблого зберігається право на одержання житлової площі, що надається позачергово й протягом трьох місяців від дня загибелі передається в приватну власність. За дітьми загиблого до досягнення ними повноліття, а також непрацездатними членами родини, які перебували на його утриманні, зберігається право на пільги з оплати житла, комунальних послуг і палива.
Установлені також допомога, виплати й пенсійне забезпечення у випадках каліцтва, заподіяного оперативному працівникові під час виконання службових обов'язків, а також інвалідності, що наступила в період проходження служби або не пізніше чим через 3 місяці після звільнення зі служби, або після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби.
Збитки, заподіяні майну оперативного працівника або його близьким родичам у зв'язку з виконанням їм службових обов'язків, компенсуються у встановленому законом порядку в повному обсязі за рахунок бюджетних коштів.
Як видно, законом установлений й урегульований в нормативно-правовому порядку соціально-правовий захист працівників оперативних підрозділів.
Що ж стосується захисту особистості цих суб'єктів, то в ЗУ «Про ОРД» вона лише декларується. Говориться, зокрема, що при наявності відомостей про загрозу життю, здоров'ю або майну оперативного працівника у зв'язку зі здійсненням їм ОРД в інтересах безпеки України, або з розкриття
12
тяжкого й особливо тяжкого злочину, або з викриття організованого злочинного угруповання оперативний підрозділ зобов'язаний вжити спеціальних заходів для забезпечення його безпеки[23,с.245-246].
Предметному ж вирішенню даної проблеми присвячений ЗУ «Про державний захист працівників суду й правоохоронних органів» (п. «в» ч. 2 ст. 2 і ст. 1). У ньому особи, що здійснюють ОРД, виділені як самостійні об'єкти державного захисту, чітко визначена її спрямованість на припинення спроб перешкодити виконанню ними своїх прав і обов'язків, а також на захист від зазіхань на життя, здоров'я, житло, майно тощо.
Зокрема, цей закон установлює, що для забезпечення безпеки працівників (у цьому випадку ми говоримо про опер. працівниках) і їхніх близьких родичів, недоторканності житла, а також збереження майна з урахуванням конкретних обставин таким працівникам залежно від ступеня погрози для життя й здоров'я можуть видаватися зброя, спеціальні засоби індивідуального захисту й вони повинні сповіщатися про небезпеку.
Якщо буде потреба за рахунок коштів місцевого бюджету можуть обладнатися засобами протипожежної й охоронної сигналізації їхнє житло й майно, замінюватися номери квартирних телефонів і державні номерні знаки індивідуальних транспортних засобів. Можуть також застосовуватися оперативно-технічні засоби відповідно до ЗУ «Про ОРД».
У випадку погрози здійснення насильства або інших протиправних дій відносно зазначених осіб, з їхньої згоди й письмової заяви, може здійснюватися прослуховування телефонних і інших переговорів. У ході цього прослуховування може застосовуватися звукозапис. Якщо буде потреба ці особи, їхні неповнолітні діти й близькі родичі можуть бути, з їхньої згоди, тимчасово розміщені в місцях, що гарантують їхню безпеку, у тому числі в дошкільних виховних установах або установах органів соціального захисту населення України[24,с.87-88].
13
Крім того, може бути накладена тимчасова або постійна заборона на видачу відомостей про місце проживання зазначених осіб і інших відомостей про їх адресними бюро, паспортними службами, підрозділами Державтоінспекції, довідковими службами АТС і іншими офіційними інформаційно-довідковими службами. В окремих випадках передбачені відомості можуть вилучатися в порядку, установленому законодавством.
По клопотанню або згоді осіб, узятих під захист, у випадках, якщо їхня безпека не може бути забезпечена іншими мірами, вони переводяться на іншу роботу (тимчасову або постійну), направляються на навчання, переселяються в інше місце проживання, можуть бути змінена їхня зовнішність, анкетні дані з видачею відповідних особистих документів.
Приводом для застосування спеціальних заходів забезпечення безпеки може бути:
- заява працівника або його близького родича;
- звернення керівника відповідного державного органа;
- одержання оперативної й іншої інформації про наявність загрози життю, здоров'ю, житлу й майну осіб, що підлягають захисту.
Але, разом з тим, варто сказати, що закон не дав чіткого правового визначення суб'єктів, що забезпечують безпеку працівників оперативних підрозділів, а також механізмів цього забезпечення.
Вищевказаний закон (п. «в» ч. 1 ст. 15) поклав даний обов'язок на відповідні відомчі органи, хоча й наказав створення із цією метою спеціальних структур. Закон же «Про ОРД» (ч. 3 ст. 12) сформулював дану норму більш конкретно, адресуючи її самим оперативним підрозділам. Відзначимо, що в системі МВС зазначену функцію в цей час виконують служби внутрішньої безпеки[25,с.48].
Розглянуті вище гарантії соціального й правового захисту оперативних працівників не вичерпують всієї проблеми. Особливо це
14
торкається питання про відповідальність опер. працівників за можливе заподіяння ними шкоди право охоронюваним інтересам у процесі здійснення ОРД.
Формально в ч. 4 ст. 12 ЗУ «Про ОРД» передбачається норма, що звільняє від відповідальності працівника оперативного підрозділу, що заподіяв шкоду правам, свободам людини, а також інтересам держави при здійсненні ОРД, перебуваючи в стані необхідної оборони, гострої потреби або професійного ризику.
Зрозуміло, дія зазначених правових інститутів до деякої міри вирішує порушену проблему. Але треба, однак, відверто сказати, що в більшості випадків, особливо при здійсненні заходів ОРД у непередбачених ситуаціях, визначити межі й ступінь можливого перевищення або не перевищення даних меж майже неможливо. Тому оперативні працівники найчастіше покладаються на власну інтуїцію й професійний досвід, хоча нерідко попадають у ситуації, коли їх дії можуть кваліфікуватися як перевищення необхідної оборони або крайньої необхідності, тобто визнаватися неправомірними.
Те ж саме, на жаль, можна сказати й про використання в ОРД інституту ризику. У ЗУ «Про ОРД» (ч. 4 ст. 12) цей інститут уведений за допомогою застосування терміну «професійний ризик».
Поняття ризику в широкому значенні трактується як пов'язана з подоланням невизначеної ситуації діяльність, у процесі якої можлива невдача, втрата, збитки й т.п. Оцінка ризику - це, по-перше, аналіз його походження (виникнення), а по-друге, визначення його реальних масштабів у конкретній ситуації. Управління ж ризиком розуміється як аналіз ризикованої ситуації й прийняття рішень, спрямованих на усунення або звести до мінімуму ступеня ризику[26,с.245].
В ОРД оперативний ризик є свого роду необхідною професійною умовою цієї діяльності. Діяти в умовах ризику вважається не
15
тільки правом, але й обов'язком оперативного працівника, тому що оперативно-розшукові заходи споконвічно характеризуються нестандартністю ситуацій, можливістю виникнення непередбачених обставин, труднощами прогнозування поводження розроблювальних злочинців тощо. При такому положенні не ризикувати - значить не діяти.
Стосуючись же кримінально-правового аспекту ризику в ОРД (ст. 42 КК України), варто виходити з того, що дії суб'єкта ОРД, що заподіяли шкоду право охоронюваним інтересам, не є злочинними, якщо вони були вчиненні в умовах виправданого ризику й для досягнення значних суспільно корисних цілей. До таких цілей ЗУ «Про ОРД» однозначно відносить запобігання, припинення злочинів, їхнє розкриття, розшук злочинців, що зникли, і інші.
При цьому в кримінальному праві ризик є виправданим лише тоді, коли зазначених цілей неможливо досягти в конкретній ситуації, не прибігаючи до ризику, і особа, що ризикувала, обґрунтовано розраховувала на те, що застосовувані їм заходи є достатніми для того, щоб уникнути заподіяння шкоди. Якщо ж ризик свідомо створює небезпеку для життя інших людей, погрозу екологічної катастрофи або інших надзвичайних подій, то в цих випадках він не є виправданим[22,с.135].
Тут виявляються два принципово важливих аспекти:
- виправданість ризику як підстава правомірності здійснення оперативним працівником ризикованих дій, включаючи також і обставини, наявність яких і обумовлює цю виправданість;
- межі правового захисту від настання кримінальної відповідальності за заподіяну шкоду правоохороняємим інтересам.
Треба визнати, що обидва аспекти не мають гранично ясної правової визначеності, а тому на практиці виникають труднощі при прийнятті рішень про правомірність дій оперативних працівників у ризикованих ситуаціях. Тому необхідна поглиблена наукова розробка
16
проблеми ризику в оперативно-розшуковій діяльності й подальший розвиток відповідного законодавства.
Не менш важливе місце в соціальному й правовому захисті учасників ОРД повинно приділятися забезпеченню безпеки негласних працівників оперативних підрозділів.
Слід зазначити, що по загальному законодавчому визначенню дана категорія учасників оперативно-розшукового процесу перебуває під захистом держави. Це є важливим чинником підвищення активності громадян у боротьбі зі злочинністю, оскільки більшість тяжких злочинів неможливо виявити, розкрити й розслідувати без використання негласних працівників оперативних підрозділів.
Під захист держави береться особа (конфідент), що:
- по-перше - у тій або іншій формі надає допомогу оперативному підрозділу (гласно або негласно);
- по-друге - поза залежністю від тривалості надання сприяння (короткочасно, довгостроково);
- по-третє - поза залежністю надання сприяння (допомога в цей час або співробітництво в минулому).
При виникненні реальної погрози протиправного зазіхання на життя, здоров'я або майно громадян, у зв'язку з їхнім сприянням оперативним підрозділам, а також членів їхніх родин і близьких, підрозділу, що виступають від імені держави, зобов'язані вжити необхідних заходів із запобігання протиправних дій, установленню винних і по притягнення їх до відповідальності, передбаченої законодавством України[21,с.241].
У відповідності зі ст. 13 ЗУ «Про ОРД» до заходів соціального й правового захисту конфідентів відносяться і їхніправа на пенсійне забезпечення. Період співробітництва з оперативним підрозділом за контрактом як основний рід занять включається в їхній трудовий стаж.
17
При одержанні особою, що співробітничає за контрактом з оперативними підрозділами, травми, поранення, каліцтва, що наступили у зв'язку з його участю в проведенні ОРЗ і, що виключають для його можливість подальшого співробітництва, зазначеній особі виплачується одноразова допомога певного розміру й у встановленому законом порядку призначається пенсія за інвалідністю.
У випадку загибелі конфідента у зв'язку з участю в проведенні ОРЗ родині потерпілого й особам, що перебувають на його втриманні, виплачується одноразова допомога й у встановленому законом порядку призначається пенсія з нагоди втрати годувальника.
Оперативні підрозділи можуть залежно від характеру й виду надаваного їм сприяння, установлювати йздійснювати видачу конфідентам щомісячного грошового утримання, разових винагород, допомоги і інших заохочувальних виплат.
При необхідності організації переїзду конфідентів, що співробітничають за контрактом, на постійне проживання в інший район (населений пункт) їм у встановленому порядку може бути видана допомога у межах сум відшкодування витрат, передбачених законодавством для робітників та службовців при їхньому переїзді на роботу в іншу місцевість.
На жаль, на негласних працівників поширюється й положення про звільнення від відповідальності за нанесений збиток право охоронюваним інтересам лише за умови, що вони діяли в стані необхідної оборони або крайньої необхідності.
Легко помітити, що останній припис майже не гарантує захисту негласних працівників від кримінального переслідування у випадках змушеного вчинення ними злочинів у процесі виконання завдань ОРД. Це особливо стосується випадків, пов'язаних із проникненням негласних працівників у злочинні групи з метою виявлення й розкриття їхньої злочинної діяльності[19,с.47-48].
18
Даний правовий пробіл, як відомо, законодавцем заповнений, але тільки відносно негласних працівників, впроваджених в організовані групи й злочинні організації. Зокрема, ст. 43 КК України передбачає, що у випадках змушеного вчинення злочину негласним працівником, що виконував спеціальне завдання ОРД, беручи участь в організованій групі або злочинній організації з метою попередження або розкриття їхньої злочинної діяльності, такий працівник або зовсім звільняється від кримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 43 КК), або не може бути засуджений до довічного позбавлення волі або на строк більше половини максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за здійснення навмисного й вчиненого з насильством над потерпілим злочину, або тяжкого злочину, вчиненого навмисно й пов'язаного із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків (ч.ч. 2, 3 ст. 43 КК).
На жаль, розглянуте законодавче положення не поширюється на негласних працівників, які виконують завдання ОРД, перебуваючи при цьому в складі інших злочинних груп, а також і на штатних працівників оперативних підрозділів, які також іноді, при надзвичайних обставинах, проникають до складу злочинних формувань з метою документування їхньої злочинної діяльності.
Очевидно, що законодавець, хоча й пішов по шляху правового захисту негласних працівників оперативних підрозділів, однак прийняті правові норми носять ще досить обмежений характер, і головне - вони не підкріплені процесуальними механізмами їхнього практичного застосування.
Таким чином, все вищевикладене формує системне уявлення про проблему соціального, правового захисту й забезпечення особистої безпеки співробітників оперативних підрозділів і їхніх негласних працівників, що дозволяє систематизувати норми різних галузей права, виявляти виникаючі протиріччя й визначати основні шляхи їхнього усунення,
19
які, за нашим переконанням, лежать тільки в площині чинного законодавства. Його вдосконалювання є запорукою подальшого посилення соціального й правового захисту суб'єктів ОРД[23,с.97-98].
20
1 2 3