МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Харківський національний університет імені В.Н Каразіна
Історичний факультет
Кафедра нової та новітньої історії
КУРСОВА РОБОТА
На тему:
«Українсько-Італійські торгово-економічні відносини на сучасному етапі»
Виконав: студент 2 курсу
денної форми навчання
напрям підготовки: 032 «Історія та археологія»
Науковий керівник:
Національна шкала:_____________________
Кількість балів:_________________________
Члени комісії:
Харків 2021
ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………....3–6
3-й розділ Курсової роботи:
Отже, в заключному 3 розділі ми зупинимося більш детально саме на інвестиційному співробітництві між Україною та Італією. Забігаючи трішечки наперед скажу те, що цю тему оминути майже неважливо, так як треба визнати, що значення міжнародних інвестицій надзвичайно важливе і якщо не продовжувати розвиватися в цьому напрямку, то тоді співробітництво ні в якому разі не можна буде визнати повноцінним.
ПЕРЕРОБИТИ ВІДРІЗОК:
Відмічу, що одні трактують іноземні інвестиції як необхідну умову для динамічного та інноваційного розвитку економіки, а пріоритетним завданням економічної політики держави має бути формування сприятливого інвестиційного клімату. А першочерговою метою є саме збільшення припливу іноземного капіталу. Форми, обсяги, напрямки залучення інвестицій повинні регулюватися виключно за рахунок ринкових механізмів. Таким чином, завдання держави полягає, перш за все, в тому, щоб дозволити ринку самостійно регулювати ступінь розвитку міжнародного інвестиційного співробітництва.
Прихильники залучення іноземних інвестицій стверджують, що благотворний вплив іноземного капіталу не буде розвиватися в повній мірі. Якщо коротко, то вони впевненні в тому, що прямі інвестиції в промисловість не тільки приносять країнам-реципієнтам чистий приріст національного багатства, а й приваблюють іноземних фахівців, які сприяють піднесенню технічного і культурного рівня країни, сприяють поширенню передових технологічних методів, що ж звичайно доволі логічно.
Інша, точка зору, навпаки, вказує на неоднозначний вплив іноземних інвестицій на економічну систему. Не заперечуючи позитивних моментів, багато експертів також вважають, що іноземні інвестиції створюють різноманітну форму залежності країни-реципієнта від зовнішніх інвесторів, і часто викликають зростання зовнішнього боргу. З метою запобігання подібних негативних впливів державі, на їхню думку, необхідно обмежувати участь іноземного капіталу в найбільш пріоритетних економічних галузях і жорстко регулювати форми, обсяги і напрямки залучення іноземного капіталу.
Необхідно відзначити, що жодну з названих точок зору не можна, на мій погляд, вважати єдино вірною або абсолютно неправильною. Більш того, вони можуть в певному обсязі одночасно поєднуватися в політиці держави в сфері залучення іноземних інвестицій. !!!!! ПЕРЕРОБИТИ
3.1 Промисловість
ПЕРЕРОБИТИ !!!!!!
САЙТ З ПОСИЛАННЯМИ ДО ЦЬОГО ФРАГМЕНТУ (https://conf.ztu.edu.ua/wp-content/uploads/2017/01/175-1.pdf)
Переходячи вже беспосередньо до підрозділів, хочеться в перчу чергу зупинитися на промисловості. Кажучи про стан промисловості необхідно зазначити, що Основними товарами українського експорту в Італію є чорні метали (49,4%), зернові культури (кукурудза, пшениця) (16%), олія рослинна (7,6%), каолін та інші глини (3,3%), добрива (2,8%), макуха (2,8%), деревина і вироби з деревини (2,5%), шкіра і вироби з неї, включаючи одяг зі шкіри (2,3%), труби (1,9%), насіння і плоди олійних культур (1,3%), взуття (1,0%).
Основними товарами імпорту в Україну є котли машини, механізми (23,5%), пластмаси (7,1%), лікарські засоби (6,9%), електричні машини (5,7%), вироби з чорних металів (3,7%), шкури і шкіра (3,0%), фарби, лаки (2,6%), парфуми, косметика (2,5%), вина, вермути (2,5%), зчитувальна техніка (лазери), контрольно-вимірювальні прилади тощо (2,5%), транспортні засоби (2,2%), папір та картон (2,1%), тканини (2%), взуття (1,8%), цитрусові (1,6%), меблі (1,5%), органічні хімічні сполуки (1,3%), гума (1,3%), кава (1,1%), тютюнова сировина (1,1%)
У 2015 році обсяг взаємної торгівлі послугами між Україною та Італією склав 164,2 млн. дол. США (скоротився на 12,5% або на 23,5 млн. дол. США). Експорт послуг склав 131,0 млн. дол. США (скоротився на 9,5% або на 12,4 млн. дол. США), а імпорт склав 33,2 млн. дол. США (скоротився на 28% або на 11,2 млн. дол. США). Позитивне для України сальдо в торгівлі послугами склало 97,7 млн. дол. США.
На основі сказаного вище можна зробити висновок, що українсько-італійські відносини протягом довгого часу є досить продуктивними та перспективними і обумовлюються насамперед щорічним збільшенням обсягів двосторонньої торгівлі та зростанням італійських інвестицій в економіку України.
В майбутньому розвиток відносин між Україною та Італією повинен підкріплюватися створенням інвестиційних або коопераційних проектів, що стануть рушійною силою для розвитку стратегічних галузей України, а також для технічного переоснащення та модернізації вітчизняних підприємств за рахунок італійських новітніх технологій.
Перспективи для України у відносинах з Італією полягають не лише у стабільному збуті вітчизняної продукції і відносинах в стилі «купив-продав», а й у залученні італійських інвестицій в нашу економіку.
Українські та італійські підприємці найбільш зацікавлені у співпраці в таких галузях: металургія та машинобудування, цивільне та промислове будівництво, агропромисловий комплекс, деревообробка та меблеве виробництво, суднобудування, легка промисловість тощо. Але, зважаючи на теперішній стан економіки України, італійські підприємці досить повільно та зважено приймають рішення щодо інвестування в дані галузі, тому що існує ряд вагомих ризиків.
На сьогодні в Україні основна частина італійських інвестицій зосереджена у фінансовому, банківському секторі (Unicredit, Intesa Sanpaolo), енергетичній галузі (Eni) і харчовій промисловості (Ferrero і Campari). Крім цих та інших уже згаданих корпорацій є ще три компанії, які заслуговують згадки про свою діяльність в Україні: Mapei (виробник будівельної хімії), Zeus Ceramica (керамічної плитки), а також Inblu (тканини і взуття) [1].
Для того, щоб розширити в подальшому торговельно-економічні відносини між Україною та Італією, збільшити експорт товарів і послуг та закріпити позитивні тенденції у двосторонній торгівлі. На сьогодні треба вжити заходів, які будуть спрямовані на розширення географії українського експорту в Італію, збільшення обсягів товарообігу, розвитку галузевого та регіонального співробітництва, а також проведеня законодавчих заходів, щодо встановлення чіткості та прозорості в частині основних правил та регуляцій інвестиційної діяльності в Україні та проведення рішучих дій щодо бюрократії та корупції в країні.
Зокрема, для нашої країни текстильне виробництво, виробництво одягу, шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів представлено здебільшого прямими інвестиціями з Німеччини (27,1%), Данії (26,1%) та Італії (12,3%) (дані за 2016 рік) (ПОСИЛАННЯ) http://www.vestnik-econom.mgu.od.ua/journal/2017/25-2-2017/9.pdf) . Порівнюючи вже з 2020 роком ситуація змінилася на СКІЛЬКИ ТАМ ) .
http://www.vestnik-econom.mgu.od.ua/journal/2017/25-2-2017/9.pdf
Як ми бачимо Італія в цьому плані лише третя. Так, звичайно, результат зовсім непоганий, але є всі шанси покращити результат, було б бажання.
Зокрема, для цього були зроблені такі важливі кроки, як ( цього достатньо в статтях. Знайти та перерахувати !!!)
З МОЄЇ КУРСОВОЇ
З метою подальшого розширення торговельно-економічного співробітництва між Україною й Італією, збільшення експорту товарів і послуг, а також для закріплення позитивних тенденцій у двосторонній торгівлі, було розроблено широкий комплекс заходів, спрямованих на розширення географії українського експорту в Італію, нарощування обсягів товарообігу, зокрема - її експортної складової, з розвитком регіонального та галузевого співробітництва.
В 2000-х р., Італія по праву вважалася топ-партнером України. Продовжувала посідати третє місце серед європейських країн - торговельних партнерів України, поступаючись лише Німеччині й Польщі.
Наприклад, в 2012 році Україна експортувала до Італії товари на $2.5 млрд, а тобто, металургійна промисловість, агропромисловий комплекс, машинобудування і хімічної промисловості. Натомість Україна імпортувала товарів на $2,2 млрд: машинобудування, трикотаж, товари металургійної промисловості. Тобто, зовнішньоторговельний оборот України з Італією 2012 року становив $4,7 млрд (позитивне сальдо для України — $0.25 млрд).
В 2012 році, Італія серед 123 країн-інвесторів за обсягами інвестицій в Україну посіла 12 місце, вклавши станом на 1 жовтня 2012 року в Україну $975,7 млн (тобто 1,9% від всіх інвестицій).
З МОЄЇ КУРСОВОЇ
ПЕРЕРОБИТИ !!!!
На жаль, на сьогодні Україна не тільки не використовує потенціал
залучення італійських інвестицій в Україну, а й сприяє їхньому скороченню. У цілому в Україні працюють близько 300 італійських компаній. Основними італійськими інвесторами в українську економіку є металургійні компанії Duferco (модернізація Алчевського металургійного комбінату спільно з корпорацією «ІСД»), Danieli (реконструкція ПАТ «МК «Азовсталь»; будівництво металургійного електросталеплавильного заводу «Дніпросталь»), Intesa Sanpaolo («Правексбанк»), а також підприємства у сфері енергетики (ENI) та харчової промисловості (Ferrero і Campari)36. Донедавна до цього переліку належала також і банківська група Unicredit, яка до речі тривалий час працювала в українському фінансовому секторі, однак у 2016 році прийняла рішення про продаж своїх активів. Окрім того, важливими італійськими інвесторами в Україні є компанії Mapei (виробник будівельної хімії), Zeus Ceramica (керамічної плитки), Ferplast (виробництво пластмасових виробів), Camozzi (пневмоустаткування), а також Inblu (тканини і взуття).
Зрозуміло, що проблеми, з якими стикається італійський бізнес, є типовими для українського бізнес-середовища: це — корупція, забюрократизованість (на кшталт процедури повернення ПДВ або фактично неможливого виведення дивідендів з України) та штучні бар’єри.
Наприклад, у 2011 році концерн Ferrero рішенням українського суду був позбавлений захисту торгівельної марки Raffaello, через що інше підприємство отримало дозвіл продавати на українському ринку продукт, практично ідентичний відомим італійським цукеркам37. Іншим скандалом останніх років стало рішення Державної інспекції з питань захисту прав споживачів щодо невідповідності українським стандартам продукції італійських компаній із виробництва побутової техніки Indesit та Delonghi38.
Дуже часто перешкоди, з яким стикається італійській бізнес в Україні, розв’язуються тільки після особистого втручання посла чи навіть вищих посадових осіб Італії.. ПЕРЕРОБИТИ !!!
ЕНЕРГЕТИКА
В плані енергетики Інтерес Італії до України у сфері енергетики, передусім, пов’язаний з енергетичним концерном ENI. Щоправда, Україна тут розглядається скоріше як об’єкт у великій грі за енергетичне домінування у Європі та пріоритетне партнерство з «Газпромом», що відбувається між Італією та Німеччиною. Італія - один з ключових експортних ринків Групи Газпром. За підсумками 2019 року в Італії за всіма контрактами було поставлено 22,1 млрд куб. м природного газу. Країна стала другим після Німеччини імпортером російського газу у Західній Європі. Загальний обсяг поставок в Італію, починаючи з 1974 р, склав 679,7 млрд куб. м газу (ПОСИЛАННЯ http://www.gazpromexport.ru/partners/italy/)
Тому варто визнати те, що Італія як ніхто інший має економічну та політичну зацікавленість у розбудові газопроводів в обхід Німеччини. Зокрема, згадаємо те, що у вівторок 13 квітня 2017 року, у центральному офісі ПАТ "Газпром" голова правління Олексій Міллер і генеральний керуючий італійського концерну Eni S.p.A. Клаудіо Дескальці підписали меморандум про південний газовий коридор (ПОСИЛАННЯ (https://www.gazprom.ru/press/news/2017/march/article314658/)
Фактично здавалося, що цей документ лише зазначив те, що є стійка зацікавленість сторін в розвитку південного коридору поставок газу з Росії в країни Європи, зокрема, в Італію з подальшою модернізацією контрактів на поставку російського газу в республіку. Щоправда, забігаючи наперед, нічого путнього з цього не вийшло, як і у тогочасній побудові газопроводу «Турецький потік» (обидва газопроводи передбачають обхід України). Також, 24 жовтня 2018 року концерн Eni скористався своїм правом вийти з проекту з "Роснефтью" на чорноморському шельфі.
(Трішки переробити)
Чому я так детально зупинився саме на цьому моменті? Все доволі просто. Я вважаю, що ось з’явився реальний шанс на те, щоб скористатися цією ситуацією, запропонувати якісну альтернативу, вийти в цілому на новий рівень у енергетичних відносинах з Італією, АЛЕ ( ПРОДОВЖИТИ)
Однак, як ми знаємо, станом на сьогоднішній день ситуація змінилася і нажаль не зовсім на нашу користь.
(ПРОАНАЛІЗУВАТИ) https://www.radiosvoboda.org/a/chy-zahrozhuje-teuretsky-potik-ukrajinskij-hts/30368737.html
БАНКІВСЬКА СФЕРА
Доволі цікавий, але при цьому все ж таки неоднозначний підрозділ. Якщо коротко його характеризувати, то з часів незалежності десь по 2013 рік в цій сфері все було доволі нудно, нічого особливого. А вже починаючи з 2013 року почались суттєві зміни та не зовсім приємні.
В 2013-14 роках назріли проблемні питання, які потрібно було вирішувати. Зокрема, в останні роки правління Януковича, італійському банківському бізнесу було завдано великих збитків, що призвело до рішучих дій, а саме з материнських банківських структур продати свої активи в Україні. Зокрема, йдеться про найкрупніші банківські конгломерати Італії, які за сумісництвом одні з найбільших в Європі - “Унікредіт” та “Інтеза Сан Паоло”. Це було пов’язано з тим, що десь близько 1/3 кредитного портфеля банка представляли кредитну заборгованість. ( посилання За даними НБУ на 1 квітня 2013р.., https://finance.liga.net/bank/novosti/italyantsy-vystavili-na-prodaju-praveks-bank ).
Але це було нажаль не останнім ударом – остаточно він припав на 2016 рік. Зокрема, найбільш широко висвічувалася ситуація навколо «Укрсоцбанку», що належить італійській банківській групі Unicredit. Окрім того, що діяльність «Укрсоцбанку» була ускладнена комплексом проблем, найбільший розголос мала ситуація з винесенням судом Чернівецької області рішень на користь підставних вкладників, яким зобов’язав банк виплатити депозит за підробним договором. Лист-скаргу, який Unicredit спрямувала до Генпрокуратури України, передрукували провідні італійські видання. До кінця поточного року Unicredit Group планує завершити процедури з продажу своїх активів в Україні. При цьому продаж банку пояснюється керівництвом групи як погіршенням економічної ситуації в Україні39 (посилання: UniCredit продала “Укрсоцбанк” власнику “Альфа-Банку”. Дзеркало тижня, 11.01.2016. Режим доступу: http://dt.ua/ECONOMICS/unicredit-prodalaukrsocbank-vlasniku-alfa-banku-abh-holdings-s-a-196290_.html )
, так і необхідністю реструктуризацію своїх активів та оптимізацією діяльності за кордоном. І хоча продаж банку готувався з 2013 року, вихід одного з головних італійських інвесторів з України є негативним сигналом для італійського бізнесу. Особливістю італійського бізнес-середовища є те, що воно, передусім, складається з малих та середніх підприємств, які, своєю чергою, орієнтуються на італійські банки за кордоном як індикатори стабільності у країні перебування. Вихід Unicredit закріпив погіршення іміджу України в Італії серед підприємців та інвесторів, який і так дуже постраждав через війну. Якщо до 2014 року італійська дипмісія в Києві по кілька разів на тиждень приймала підприємців, які приїздили знайомитися з українським бізнес-кліматом та перспективами, то за останні два роки в Україні не відкрилося жодного нового італійського підприємства40 (посилання Інтерв’ю з італійським дипломатом, 06.06.2016.)
Зрозуміло, що не варто було в цій ситуації й очікувати того, що ідеологічні або геополітичні фактори зовнішньої політики Рима будуть змінюватися у ситуаціях, коли річ йде про фінансові або економічні вигоди Італійської Республіки. Вбачалося маловірогідним, що політична воля або амбіції нового покоління італійських політиків стануть на заваді столітніх традицій, яких дотримувалися всі, незалежно від політичної орієнтації, уряду Італійської Республіки у проведенні зовнішньої політики та визначенні її пріоритетів.
Висновок:
Комплексно аналізуючи стан та розвиток українсько-італійських відносин, мною було зроблено наступні висновки.
В першому розділі переді мною була поставлена задача, проаналізувати та надати детальну інформацію про розвиток українсько-італійських торгово-економічних відносин. Для виконання даної задачі було розібрано низку ключових договорів, які були підписані в період 1992 (зі встановлення з Італією дипломатичних відносин) до 2014 року. Важливим документом можна виділити також договір про дружбу і співробітництво між Україною та Італійською Республікою, підписаний 1995 року. Серед необхідних можна виділити договір про взаємоврегулювання міжнародних пасажирських та вантажних перевезень в 1998 році, цілю якого було полегшити пересування між двома країнами; Угоду між Урядом України та Урядом Італійської Республіки про співробітництво в галузі освіти, культури та науки в 1997, цілю якого було покращення освітнього процесу. Серед інших можна згадати також не менш важливу угоду між Міністерством оборони України та Міністерством оборони Італійської Республіки про співробітництво в галузі військової географії, підписану в ході важливої зустрічі Ющенка з італійськими колегами в 2008 році тощо. Таким чином, вже станом на 2008 рік була в основному сформована договірно-правова база відносин між двома країнами.
Переходячи до другого розділу, хочеться сказати те, що було поставлено за мету проаналізувати експорт та імпорт та також розібратися в тому, який вплив на них мала Революція Гідності. Також частково були розглянути економічні, наукові, культурні відносини.
Проаналізувавши торгово-економічні відносини між двома країнами, хочеться сказати, що в цілому Італію можна вважати нашим стратегічним партнером. Так, звичайно, вистачало доволі складних і неоднозначних ситуацій, але при цьому було і багато позитиву. Взагалі я вважаю, що можна було досягти і більшого прогресу, але на жаль, як правило, не завжди вдавалося використати різні ситуації на свою користь. Та згадаємо наприклад енергетичний концерт Eni, коли після череди невдач з російськими компаніями, ми могли скористатися цією ситуацією та наприклад запропонувати альтернативу, але так чомусь і не вдалося. Можна зробити висновок, що Італія більше всього цікавилася такими сферами як торгівля та інвестиції. Для України, в тій ситуації залишався важливим економічний вимір та італійська підтримка України та збереження санкцій проти Росії.
Саме бурхливі події з 2014 року (російсько-українська війна) стали чи не першою подією за всю історію українсько-італійських відносин, завдяки якій італійці почали активно відкривати для себе Україну. Було підмічено й те, що якщо раніше оцінки Революції гідності та війни в Україні були сформовані більшою мірою російською пропагандою, то вже з плином часу, оцінка подій в Україні стала більш збалансованою та до останнього моменту знаходиться на більш менш сприятливому рівні.
Необхідною передумовою підвищення інтересу Італії до України є подальше посилення економічної співпраці, розбудова відносин між містами-побратимами, особливе значення має розбудова відносин міст-побратимів Флоренції та Києва створення сприятливої атмосфери як на соціальному так і політичному рівнях та збільшенню італійських інвестицій за ключовими напрямами: фінанси, сільське господарство, енергетика. Цьому має сприяти продовження економічних реформ та поліпшення інвестиційного клімату в Україні. До певної міри, подоланню політичної «пасивності» Італії по відношенню до України має сприяти спільне бачення обома країнами автономної ролі ЄС у військовій та сфері безпеки. На схожості позицій слід наголосити в рамках двосторонніх зустрічей.
Аналіз відносин України з Італії дозволив виокремити найбільш сприятливі сегменти взаємодії, визначити пріоритетні напрямки розвитку двосторонніх відносин під впливом інтеграційних процесів. Потенціал взаємодії України з Італією має цілком сприятливе правове, економічне та соціальне середовище. На сучасному етапі Італія вважається одним з найперспективніших партнерів України. Для розвитку між країнами треба розробити план щодо інформаційної бази оподаткування, правил ведення бізнесу, можливостей різних форм співпраці з державою (державно-приватне партнерство, спільні підприємства, тощо), створення сприятливої атмосфери як на соціальному так і політичному рівнях.
Виходячи з проведеного аналізу, можна припустити, що ряд мір, котрі було б доцільно здійснити Україні, ну а саме: