1   2
Ім'я файлу: Курсова Дитковская.docx
Розширення: docx
Розмір: 778кб.
Дата: 10.12.2022
скачати


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Фінансовий облік-2 »
Тема роботи : «Фінансовий облік витрат на виробництво

та калькулювання собівартості продукції»


Студентки 3 курсу групи ОІП-19

Дітковської Римми Олексіївни

Керівник : к.е.н.;доцент Придатько Е.М.
Національна шкала ________________

Кількість балів: __________Оцінка: ECTS _____


Члени комісії
__________ ________________ _________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали

м. Покровськ - 2022

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1

ВИТРАТИ ПІДПРИЄМСТВА : КРИТЕРІЇ ,ЇХ ЗНАННЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ

1.1 Сутність витрат на виробництво, їх визнання та класифікація, значення й завдання обліку витрат на виробництво.

1.2 Характеристика фінансово-господарської діяльності та постановки обліку на підприємстві (суб’єкті дослідження).

РОЗДІЛ 2

КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ . СХЕМИ ОБЛІКУ ВИТРАТ НА РАХУНКАХ БУХГАЛТЕРСЬКОГО

2.1 Порядок калькулювання собівартості готової продукції.

2.2 Облік витрат на виробництво.

РОЗДІЛ 3

ВИТРАТИ У ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ. НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ

3.1 Відображення інформації про витрати на виробництво у фінансовій звітності.

3.2 Напрями вдосконалення обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Прибуток підприємства являє собою підсумок його господарської діяльності та є джерелом його життєдіяльності. Величина прибутку напряму залежить від рівня витрат підприємства. Для досягнення максимальних розмірів прибутку, підприємство повинно забезпечити ефективне управління фінансовими результатами господарської діяльності та добиватися зменшення витрат. Бухгалтерський облік є функцією управління підприємства.

На бухгалтерський облік покладено завдання з поліпшення інформаційного забезпечення управління і контролю за збереженням власності та зміцненням фінансового стану підприємства, підвищенням ефективності діяльності та зменшенням ризику втрати коштів через непродумані дії.

Встановлення ринкових умов зумовлює потребу перегляду положень бухгалтерського обліку витрат, а також методики формування й обробки одержаної облікової інформації, виходячи з існуючого господарського механізму та наявної обчислювальної техніки. Саме тому тема курсової роботи “ Фінансовий облік витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції ” є досить актуальною.

Собівартість продукції є однією з найважливіших економічних категорій розширеного відтворення. Зниження собівартості продукції за рахунок раціонального використання виробничих ресурсів є основним шляхом збільшення прибутку і підвищення ефективності виробництва.Зниження собівартості разом із зростанням продуктивності праці і підвищенням якості продукції – важливий чинник збільшення національного багатства країни. Контроль витрат на виробництво є основою управлінської праці.

Існує необхідність визначення та вивчення загальних завдань організації і методології обліку і калькулювання собівартості в промисловості, тому виникає суттєва необхідність отримання розуміння стосовно особливостей формування затрат, розподілу витрат, прийомів і способів калькулювання собівартості продукції, які в деталізованому представленні мають специфічні відмінності, що знаходяться під впливом галузевих факторів.

Мета обліку витрат і калькулювання собівартості продукції полягає в своєчасному, повному і достовірному визначенні фактичних витрат, пов'язаних безпосередньо з виробництвом, утриманням адміністративного апарату і збутом продукції, визначенні фактичної собівартості продукції, оперативному контролі за використанням матеріальних та трудових ресурсів.

На сучасному етапі наявна велика кількість методів обліку та аналізу витрат, що формують собівартість, але їх застосування можливе, коли є уявлення про фундаментальні основи і принципи таких методів, що в цілому поділяються на декілька груп.

Завдання аналізу собівартості продукції полягають в тому, щоб дати загальну оцінку виконання плану за собівартістю, розкрити причини невиконання планових завдань, виявити резерви подальшого зниження собівартості за рахунок підвищення технічного рівня виробництва, поліпшення організації праці і виробництва, ефективного використання устаткування, зростання продуктивності праці, економного витрачання сировини, матеріалів, палива й енергії, ліквідації або скорочення втрат і непродуктивних витрат на виробництво і реалізацію продукції.

Аналіз собівартості продукції проводиться на основі відомостей управлінського обліку виробничої діяльності, кошторису витрат, нормативних (планових) і звітних калькуляцій витрат окремих видів виробів і усієї продукції в цілому.

Окрім того, для аналізу собівартості притягуються дані оперативного, бухгалтерського і статистичного обліків (первинні документи на відпуск і використання матеріалів у виробництві, по обліку виробки або заробітної плати, зміна норм і відхилень від норм та ін.), матеріали разових обстежень, перевірок, спостережень, нарад, конструкторська і технологічна документація.

Питанням калькулювання собівартості продукції та управління витратами приділяють значну увагу вітчизняні і закордонні науковці та практики׃ Атамас П. Й. , Безруких П. С., Ткаченко Н.М. , Карпова С. Ш., Кашаєва І. П., Комісарова І. П., Линник О. І. , Ентоні Р., Юдіна М.І. та інші. Проте мають місце проблеми, які залишаються не до кінця вирішеними і потребують подальшого поглибленого дослідження.

Метою даної роботи є аналіз стану проведення обліку витрат та калькулювання собівартості підприємства в сучасних економічних умовах в Україні.

Завдання:

- розглянути сутність витрат на виробництво, їх визнання та класифікацію, значення й завдання обліку витрат на виробництво.

-розглянути нормативно-законодавчу базу обліку витрат;

-розглянути методи калькуляції собівартості;

-вивчити синтетичний облік витрат та калькуляції собівартості;

-розглянути документальне оформлення витрат;

-розглянути звітність фінансову та податкову

-узагальнити результати роботи

РОЗДІЛ 1

ВИТРАТИ ПІДПРИЄМСТВА : КРИТЕРІЇ ,ЇХ ЗНАННЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ

1.1 Сутність витрат на виробництво, їх визнання та класифікація, значення й завдання обліку витрат на виробництво

Витрати підприємств — це сукупність усіх спожитих ресурсів на виробництво того чи іншого продукту. Вони характеризують вартість виробництва продукції для підприємства. Витрати підприємства складаються зі спожитих засобів виробництва та заробітної плати і набувають форми собівартості продукції. Різниця між вартістю продукції і собівартістю дорівнює розміру прибутку підприємства. Витрати підприємств виражають реальні виробничі відносини ринкової системи господарювання.[2]

В економічній теорії існують різні підходи щодо визначення витрат виробництва та їх класифікації. Витратами виробництва називаються витрати ресурсів на виготовлення товарів і послуг, виражені у грошовій формі. У витратах виробництва затрати праці набирають форми затрат капіталу.[2]

У вітчизняній економічній літературі витрати виробництва поділяються на витрати суспільства і витрати його первинних ланок - підприємств. Витрати суспільства — це сукупність витрат (матеріальних та живої праці), що відображають вартість виробництва кінцевої продукції для суспільства.[1] Тобто це усі затрати суспільно необхідної праці на виробництво кінцевої продукції. Вони складаються зі спожитих засобів виробництва, заробітної плати, прибутку і набувають форми вартості продукції.

Економічні витрати - це явні (зовнішні) витрати виробництва (витрати на придбання ресурсів, що не належать власникам підприємства) та ще й неявні (внутрішні), або альтернативні витрати (власні виробничі ресурси підприємства). Тобто, це вартість усіх виробничих ресурсів незалежно від того, чи вони є власністю підприємства, чи купуються на ринку. [2]

Бухгалтерські витрати - це усі витрати виробництва, які пов'язані з придбанням необхідних для забезпечення випуску продукції ресурсів за ринковими цінами. Тобто, це грошові витрати на придбання виробничих ресурсів, що не належать підприємству.[2]

У країнах з ринковою економікою також розрізняють постійні та змінні витрати.

Постійні витрати - це витрати на обслуговування і управління виробництвом, які підприємство несе незалежно від обсягів виробництва продукції (послуг), тобто їх розмір є незмінним, яка би кількість товару не вироблялася. Вони оплачуються і тоді, коли не виробляється ніякої продукції. До них належать витрати на опалення, освітлення, амортизаційні відрахування, утримання управлінського персоналу, охорони, виплата відсотків за позиками, орендна плата, страхові внески тощо.

До змінних витрат виробництва належать витрати на сировину, матеріали, електроенергію, заробітну плату робітникам, тобто усі витрати, які не належать до постійних. їх зараховують до змінних витрат тому, що вони змінюються залежно від обсягу виробництва підприємства. Загальну суму постійних і змінних витрат на кожному конкретному рівні виробництва називають валовими витратами виробництва.[2]

Виробництво продукції (робіт, послуг) вимагає певних витрат, які становлять її собівартість. Разом з тим організації несуть ряд витрат, що відшкодовуються за рахунок інших джерел (прибутку, фондів спеціального призначення, цільового фінансування та цільових надходжень, державного бюджету тощо). [5]

Виражені в грошовій формі витрати на виробництво і реалізацію продукції становлять її собівартість. В умовах різних форм розвитку економіки собівартість продукції є найважливішим виробничо-господарської діяльності підприємств.

Обчислення цього показника необхідно для різних цілей:

 для оцінки динаміки зроблених витрат;

 для визначення рентабельності виробництва й окремих видів продукції;

 для здійснення внутрішньовиробничого госпрозрахунку;

 для виявлення резервів зниження собівартості продукції;

 для визначення відпускних цін на продукцію;

 для обчислення національного доходу в масштабах держави;

 для обгрунтування рішень про впровадження нових видів продукції і зняття з виробництва застарілих.[5]

За видами витрат витрати поділяються на економічні елементи і статті калькуляції.

Економічні елементи показують, що витрачено і на яку суму в цілому по організації, незалежно від того, чи відносяться ці витрати до виробленої продукції або до робіт та послуг непромислового характеру.[9]

Економічні елементи використовуються при складанні кошторису витрат на виробництво в грошовому вираженні і перевірці її виконання при нормуванні та аналізі оборотних коштів організації.

До економічних елементів відносяться: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні потреби, амортизація основних засобів і нематеріальних активів і нші витрати.

Сучасна політична економія також розрізняє поняття граничні витрати. До них належать витрати підприємства, необхідні для виробництва кожної додаткової одиниці продукції. [5]

Граничні витрати показують зміну у витратах підприємства, яка пов'язана зі зменшенням чи збільшенням обсягу виробництва на одну додаткову одиницю продукції.

Спираючись на ці поняття, економісти запроваджують поняття відповідних середніх витрат, які визначаються діленням валових витрат на кількість виробленої продукції.

Отже, середні витрати — це витрати на виробництво одиниці продукції, які дорівнюють валовим витратам, поділеним на вироблену кількість продукції. Середні змінні витрати визначають шляхом ділення суми змінних витрат на кількість продукції. Порівнюючи середні витрати з ціною продукції, можна визначити, чи прибуткове виробництво.

Склад і структура витрат залежать від характеру й умов виробництва продукції за тієї або іншої форми власності, від співвідношення матеріальних і трудових витрат та інших чинників.

Собівартість продукції - це виражені у грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і реалізацію.[12]

Ці витрати за економічним змістом групуються за такими елементами:[6]

 матеріальні витрати (сировини, матеріалів, палива, електроенергії, напівфабрикатів);

 витрати на оплату праці;

 відрахування на соціальні заходи, у які входять відрахування на державне пенсійне страхування, соціальне страхування, страхування на випадок безробіття;

 амортизація основного капіталу, включно з прискореною амортизацією;

 інші витрати.

До виробничої собівартості зараховують:

- прямі матеріальні (виробничі) витрати;

- прямі витрати на оплату праці;

- інші прямі витрати;

-загальновиробничі витрати.

Витрати, пов'язані з операційною діяльністю підприємства, які не зараховують до виробничої собівартості, такі:[6]

-адміністративні витрати, витрати на реалізацію продукції і витрати на рекламу.

Ці витрати відносять на дохід, тобто на зменшення валового прибутку підприємства.

У господарській практиці розрізняють:

1. цехову собівартість — всі витрати на виробництво, за винятком загальнозаводських;

2. виробничу (фабрично заводську) собівартість - всі витрати на виробництво без позавиробничих витрат;

3. повну (збутову) собівартість - всі витрати, пов'язані з виробництвом продукції і послуг, позавиробничі витрати (витрати на тару, упакування) і реалізацією продукції;

4. індивідуальну собівартість - витрати на одиницю окремих видів продукції;

5. середньогалузеву собівартість - витрати на виробництво і збут продукції в середньому в галузі;

6. планову собівартість - обчислюють на початку виробничого циклу на основі нормативів, технологічних карт і т. п. при складанні виробничофінансового плану;

7. фактичну (звітну) собівартість визначають на основі фактично здійснених витрат. Щодо одиниці продукції розрізняють: прямі витрати - пов'язані з процесом виробництва (затрати на сировину і матеріали, зарплата основних виробничих працівників і т. д.).

Вони відносяться на окремі види продукції і можуть бути розраховані безпосередньо на одиницю продукції; непрямі витрати - пов'язані з роботою підприємства в цілому (цехові і загальновиробничі витрати), їх не можна безпосередньо розрахувати на одиницю продукції (за обсягом і асортиментом). За економічним змістом витрати діляться на:

-основні - пов'язані безпосередньо з виробництвом продукції;

- накладні (загальновиробничі) - охоплюють витрати на організацію, управління, технічну підготовку і обслуговування виробництва, відсотки за кредит банку, витрати на охорону праці та оплату праці управлінського апарату, канцелярські витрати тощо.

Зниження собівартості продукції досягається за рахунок економії сировини, матеріалів, електроенергії, палива. На собівартість впливають продуктивність праці, витрати, пов'язані з використанням засобів праці (основного капіталу), рівень різних непродуктивних витрат.[3]

Вирішальне значення для зниження собівартості і відповідно збільшення маси і норми прибутку має підвищення продуктивності праці. Зумовлюється це тим, що величина додаткового продукту, який в умовах розвинутого товарного виробництва є матеріальною основою прибутку, визначається насамперед продуктивною силою додаткової праці.

Зростання продуктивності праці це головний засіб скорочення часу виробництва. За незмінної величиної робочого дня та інтенсивності праці додаткова вартість не може збільшуватися, якщо не підвищується продуктивність праці. Вона прямо пропорційна до продуктивної сили праці, тобто зростає з підвищенням і падає зі зниженням продуктивності праці. Ці загальнометодологічні положення класичної політичної економії безпосередньо стосуються підприємницьких структур усіх форм власності та галузей діяльності.[3]

Аналіз економічної діяльності підприємств в умовах ринкової системи показує, що найкращих успіхів у підвищенні продуктивності праці, зниженні витрат виробництва і відповідно збільшенні прибутку досягають ті підприємства, які надають особливої уваги проблемам сучасної технічної оснащеності виробництва, його організаційним удосконаленням. Впровадження нової техніки і прогресивної технології, удосконалення структури управління, підвищення культурно-технічного рівня працівників сприяє підвищенню ефективності виробництва, зниженню собівартості продукції, і на цій основі - збільшенню прибутку. Наслідки науково-технічного прогресу впливають на ці процеси через такі параметри економічного характеру, як трудо-, матеріало- і фондомісткість виробництва. Тому їх зниження є важливим резервом скорочення витрат на виробництво продукції і відповідно збільшення прибутку.[10]

В залежності від призначення розрізняють планову, нормативну та фактичну(звітну) собівартість продукції.[4]

Планова собівартість — це завдання для досягнення певного рівня собівартості продукції, що визначається на основі передових норм і нормативів використання засобів виробництва і витрат праці.

Нормативна собівартість — відображає рівень витрат на виріб, що визначається діючими на певну дату технічними нормами і нормативами використання засобів виробництва і робочого часу.

Фактична (звітна) собівартість — це рівень собівартості продукції, обчисленої на основі фактичних витрат на виробництво за певний період, з урахуванням фактичних умов виробництва, що склалися.

Основними завданнями аналізу витрат і собівартості продукції є: [4]

 обґрунтованість планових завдань із собівартості продукції;

 загальна оцінка виконання завдань зі зниження собівартості продукції;

 виявлення і дослідження причин відхилень від планового завдання;

 вивчення структури і динаміки витрат за елементами і калькуляційними статтями;

 оцінка впливу окремих факторів на рівень собівартості продукції;

 виявлення і мобілізація резервів зниження собівартості продукції.

Залежно від поставлених завдань випливають різні напрямки аналізу собівартості продукції і витрат на виробництво: [4]

 узагальнюючий аналіз собівартості продукції;

 аналіз собівартості окремих видів продукції (калькуляцій);

 аналіз витрат на одну гривню продукції;

 аналіз прямих матеріальних і трудових витрат;

 аналіз комплексних витрат;

 аналіз накладних витрат.

Для проведення аналізу собівартості продукції і витрат на виробництво формується інформаційна база на основі [7]

-планової собівартості продукції;

-нормативів споживання матеріальних і трудових ресурсів;

-цін на ресурси і продукцію; первинні документи;

-рахунки бухгалтерського обліку;

- статистична звітність ф. № 5-с "Звіт про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг)";

-фінансова звітність ф. № 2 "Звіт про фінансові результати";

-матеріали ревізій, спеціальних обстежень та ін.

Табл 1.1 - Класифікація витрат на виробництві



Джерело:складено автором за матеріалами 6,11

1.2 Характеристика фінансово-господарської діяльності та постановки обліку на підприємстві (суб’єкті дослідження)

Об'єктом дослідження даної курсової роботи було обрано Товариство з Обмеженою Відповідальністю «Сільпо».

ТОВ "Сільпо" створене 05.11.2006 р.. Статутний капітал становить 16,5 тис. грн. Станом на 31.12.2010р. Товариство складається з одного учасника ЗАТ "Сiльпо Рiтейл", що володіє часткою 100%.[13]

Основною діяльністю Товариства є роздрібна торгівля продовольчими товарами, а також надання послуг по здачі майна в оренду. Торгова мережа Товариства включає 43 магазинів в містах Києві, Дніпрі, Черкасах ,Львові .

Види дiяльностi :[13]

  • 52.11.0 Роздрiбна торгiвля в неспецiалiзованих магазинах переважно з продовольчим асортиментом

  • 51.70.0 Iншi види оптової торгiвлi

  • 55.30.2 Кафе

  • 55.52.0 Постачання готової їжi.



Місцезнаходження ТОВ «Фоззі-фуд»

Україна, 08132, Київська обл.

р. Вишневе, вул. Промислова, 5

Центральний офіс «Сільпо»

Україна, 02090, Київ, вул.

Бутлерова, 1, тел./факс: (+38 044)

593-03-10

Згідно наказу «Про облікову політику» підприємство веде журнально-ордерну форму обліку. В процесі обліку використовуються П(С)БО, закони України про бухгалтерський облік та фінансову звітність.[13]

Ведення обліку у товаристві здійснює бухгалтерський відділ на чолі з головним бухгалтером Дудко Т.О.

Підприємство використовує робочий план рахунків.

Відомості про господарську діяльність та фінансові результати наводяться у Балансі , Звіті про фінансові результати .[13]

Контроль та відповідальність за ведення обліку на підприємстві покладено на фінансового директора та головного бухгалтера.

Характеристика фінансово-господарської діяльності. «Сільпо» - це найбільша в Україні мережа супермаркетів, яка налічує 167 магазинів як в Києві, так і в регіонах України. Супермаркет «Сільпо» - це магазин самообслуговування, асортимент якого налічує до 25 000 найменувань продуктів харчування і супутніх товарів залежно від величини торгової площі магазина.[13]

Загальновідомо, що придбати той або інший продукт харчування при певному бажанні можна і на ринку. Проте ринкова роздрібна торгівля не дає покупцеві тих переваг, якими володіють супермаркети. Сьогодні покупці з різним рівнем доходів готові платити за комфортність здійснення покупки. Таким чином, зручність супермаркету сьогодні -- це якісний показник його конкурентоспроможності.

Переваги супермаркетів "Сільпо":

-низькі ціни;

-широкий вибір товарів;

-гарантована якість продукції;

-висока якість обслуговування;

-цілодобова робота (у найбільших супермаркетах);

-зручне розміщення;

-завжди великий вибір свіжих продуктів.

Оцінка конкурентоспроможності ТОВ „ ФОЗЗІ-ФУД ”. Для оцінки конкурентоспроможності ТОВ „ФОЗЗІ-ФУД, які мають одну «спрямованість» і характеризують основні параметри діяльності підприємства та ефективність використання його ресурсного потенціалу. Тобто дають можливість комплексно оцінити конкурентоспроможність підприємства:[13]

· продуктивність праці - оскільки цей показник є узагальнюючим показником ефективності використання робочої сили;

· фондовіддача - узагальнюючий показник, який виражає ефективність використання засобів праці;

· рентабельність товарообороту - оскільки цей показник є основним показником рентабельності діяльності торгівельного підприємства;

· рентабельність власного капіталу - цей показник є основним показником ефективного використання підприємством ВК;

· витратовіддача - що характеризує товарооборот підприємства на одиницю витрат обігу;

· коефіцієнт фінансової автономії - оскільки цей показник є основним показником ефективності управління фінансовим станом торговельного підприємства та характеризує фінансову незалежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування його діяльності.

Але, якщо брати до уваги оцінку конкурентоспроможності підприємств з точки зору споживачів, то людина буде відвідувати певний супермаркет не із-за того, що в нього прибуток більший ніж в іншого. Тому також для оцінки конкурентоспроможності доцільно було б взяти показники оцінки ефективності управління процесом торговельного обслуговування, що включає в себе:

· якість товарів, що реалізуються (визначається органолептичними, фізико-хімічними і іншими методами; повинен відповідати вимогам стандартів, в яких встановлений перелік кількісних характеристик якісних ознак);

· культура обслуговування (до складу критерію включаються наступні одиничні показники: ввічливість; охайність; уважність, тобто уміння звернути увагу покупця на надходження особливого (смачного, свіжого, модного, нового) товару, уміння підібрати покупцю оптимальний варіант товару тощо);

· умови обслуговування (матеріально-технічна база підприємства (регламентована стандартами, нормами, правилами);категорія підприємства; зручність для споживача (місця відпочинку у приміщенні магазина, прийом і зберігання речей покупців тощо); дегустація (примірка, показ у дії) продукту; консультація фахівця тощо)

· доступність послуги (включає одиничні показники: витрати грошових коштів; витрати часу на отримання довідки про місцезнаходження; витрати часу на проїзд до магазина; витрати часу на очікування обслуговування; витрати часу на доставку; витрати часу на консультацію фахівця).

Аналіз ресурсів ТОВ «ФОЗЗІ-ФУД». Один з найважливіших чинників успіху торгової мережі «Сільпо» - її співробітники. Завдяки їх зростаючій досвідченості і компетентності компанія займає лідируючі позиції на українському ринку. Успішне функціонування всіх робочих процесів мережі супермаркетів «Сільпо», починаючи від стратегічного планування і закінчуючи доставкою товару на полку, забезпечують наші досвідчені співробітники. Люди завжди були найголовнішим капіталом компанії, саме їх успішна кар'єра є причиною нинішнього процвітання супермаркетів «Сільпо». Завдяки ним наші супермаркети зайняли лідируючу позицію на ринку споживчих послуг.[13]

Табл 1.2 - Аналіз трудових ресурсів ТОВ „ФОЗЗІ-ФУД”



Джерело:систематизовано за даними [13]

Успішна реалізація довгострокових програм управління значною мірою обумовлена якістю процесу планування на ранніх стадіях розроблення програм. Цілями програм може бути ефективне використання людських ресурсів, мінімізація втрат в процесі реалізації, створення ефективної системи показників, що характеризують зміни продуктивності праці. Кожен підхід щодо підвищення продуктивності праці повинен охоплювати організаційні форми підвищення продуктивності праці; сфери підвищення продуктивності праці; засоби і методи підвищення продуктивності праці.

Для підвищення продуктивності праці необхідно розробити і удосконалити такі заходи:

· управління впливом на продуктивність нераціональних режимів праці і відпочинку працівників;

· управління продуктивністю праці на основі виявлених резервів втрат;

· управління продуктивністю праці через підвищення рівня мотивації;

· виявлення резервів росту продуктивності праці по соціальним факторам;

· управління продуктивністю праці з використанням досягнень науково-технічного прогресу.

Табл. 1.3- Аналіз організації та ведення бухгалтерського обліку на ТОВ «ФОЗЗІ - ФУД»



Джерело:систематизовано за даними [13]

ТОВ «ФОЗЗІ - ФУД» застосовує такі методи бухгалтерського обліку:

- Документування;

- Інвентаризація;

- Оцінка;

- Калькулювання;

- Бухгалтерські рахунки;

- Подвійний запис;

- Бухгалтерська звітність.

На підприємстві використовується журнально-ордерна форма бухгалтерського обліку, яка грунтується на широкому застосуванні системи накопичувальних і групувальних облікових регістрів - журналів-ордерів і допоміжних відомостей до них.

Записи в журнали-ордери здійснюються безпосередньо на підставі виправдних документів в міру їх надходження і опрацювання. При значній кількості однорідних документів по операціях їх дані попередньо групують у допоміжних відомостях, місячні підсумки яких переносять потім у відповідні журнали-ордери. Кожному журналу-ордеру присвоюють постійний номер.

Поточний архів створений в бухгалтерії для зберігання документів за поточний рік чи місяць, по яких складено і подано за встановленими адресами бухгалтерську звітність і ті, до яких працівники бухгалтерії часто звертаються.

Після складання бухгалтерського звіту за місяць, до якого належать документи поточного архіву передаються до постійного архіву. Постійний архів організований у спеціально обладнаному приміщенні із стелажами для розміщення на них папок з документами. Входити до архіву мають право тільки головний бухгалтер і завідуючий архівом.

Тривалість зберігання документів у постійному архіві різна. Строки зберігання документів наведені на підставі " Переліку типових документів, які створюються в результаті діяльності із зазначенням строку зберігання '. Щорічне вилучення з архіву справ оформлюється Знищення документів минулих років з архіву оформлюється Актом про вилучення для знищення документів, що не підлягають зберіганню.

Ведення бухгалтерського обліку не можливе без підбиття підсумків діяльності підприємства, які відображаються у фінансовій звітності підприємства. Аналізуючи вивчене, можна зробити висновок про те, що стан розрахунків жодним чином не впливають на формування фінансового результату підприємства. Це пояснюється принципом нарахувань, відповідно до якого доходи визнаються в обліку за фактом їх виникнення.

Річна бухгалтерська звітність Товариства підлягає обов'язковій аудиторській перевірці не пізніше 1 липня наступного за звітним роком.

На підприємстві активно застосовується комп`ютерна техніка для ведення обліку і створено автоматизоване робоче місце головному бухгалтеру для раціональнішого ведення обліку.

Рис. 1.1- Первинні документи



Джерело:систематизовано за даними [13]

РОЗДІЛ 2

КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ . СХЕМИ ОБЛІКУ ВИТРАТ НА РАХУНКАХ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

2.1 Порядок калькулювання собівартості готової продукції

Основним нормативним документом, що визначає порядок формування собівартості продукції, є П(С)БО 16. Цей документ окреслює загальні принципи формування собівартості, тоді як безпосередня процедура й специфіка наводяться в галузевих методичних рекомендаціях.[4]

Види калькуляції

Калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) – сукупність прийомів і способів, що забезпечують обчислення в грошовому вираженні собівартості одиниці окремих видів виробленої підприємством продукції (робіт, послуг) у розрізі статей витрат. На основі калькуляції визначають собівартість продукції, яка, своєю чергою, може бути різною.[4]

Обов'язковими для виробничих підприємств є складання фактичної (звітної) калькуляції та розрахунок фактичної (звітної) собівартості. Планова й нормативна калькуляція складаються на розсуд підприємства та використовуються в основному для цілей управлінського обліку.[4]

Водночас складання нормативної калькуляції обов'язково необхідне при використанні нормативного методу затрат. Оцінка за нормативними затратами полягає в застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Оцінка продукції за нормативними затратами коригується до фактичної виробничої собівартості (п. 21 П(С)БО 9).[7]

Калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) відбувається за трьома етапами:[4]

1) розраховується собівартість випущеної продукції в цілому,

2) визначається фактична собівартість кожного виду продукції,

3) розраховується собівартість одиниці продукції.

Калькуляція собівартості необхідна для визначення ціни одиниці продукції, порівняння витрат підприємства з результатами його виробничогосподарської діяльності, визначення рівня ефективності роботи підприємства тощо. Об'єктами калькуляції залежно від особливостей продукції, яка випускається, та характеру технологічного процесу можуть бути:[4]

 технологічний переділ;

 деталеоперація;

 деталь;

 складальна одиниця (вузол);

 виріб у цілому;

 замовлення на виготовлення декількох виробів;

Провідне місце посідає калькуляція собівартості готових виробів, напівфабрикатів, послуг. Калькуляційна одиниця повинна відповідати одиниці вимірювання, прийнята в стандартах (технічних умовах) і плані виробництва в натуральному вираженні.

Для калькуляції собівартості одиниці продукції витрати класифікуються за статтями витрат, у яких об'єднуються витрати за ознакою місця їх виникнення й призначення. Підприємства можуть вносити зміни в номенклатуру статей витрат на виробництво з урахуванням особливостей техніки, технології та організації виробництва. [3]

Залежно від повноти обсягу класифікаційних статей витрат на підприємствах розрізняють такі види собівартості: [12]

1. собівартість проданої продукції;

2. виробнича собівартість, яка поділяється на повну і неповну;

Виробнича собівартість - це витрати підприємства на виробництво випущеної продукції.Повна виробнича собівартість (фабричнозаводська) формується зі всіх витрат підприємства, пов'язаних з процесом виробництва й управління підприємством.Неповна виробнича собівартість продукції (цехова) складається з витрат підрозділів підприємства (цехів, ділянок). Розглянемо докладну калькуляцію собівартості продукції.[7]

Сировина та матеріали:

 витрати на сировину та матеріали;

 витрати на допоміжну сировину та матеріали.

Відходи:

 поворотні;

 безповоротні.

Куповані комплектуючі вироби і напівфабрикати. Паливо та енергія, спожиті в технологічних цілях:

 витрати на всі види палива та енергії, які витрачаються в процесі виробництва продукції, що надходять зі сторони і виробляються самим підприємством.

Заробітна плата працівників, зайнятих у виробництві:

 основна;

 додаткова.

Відрахування на соціальні заходи.

Витрати на підготовку і освоєння виробництва:

 витрати на освоєння нових підприємств і цехів;

 витрати на підготовку й освоєння виробництва нових видів продукції;

 витрати на підготовчі роботи в добувній промисловості.

Витрати на утримання й експлуатацію обладнання. Загальновиробничі витрати:

 заробітна плата апарату управління цехів;

 амортизація і затрати на поточний ремонт та утримання будівель (споруд) загально цехового призначення;

 витрати на досліди, випробування і раціоналізацію цехового характеру;

 витрати на заходи з охорони праці;

 втрати від простоїв у цехах.

Адміністративні витрати

 заробітна плата управлінського персоналу;

 витрати на відрядження та службові роз'їзди;

 почтові та телефоні витрати;

 амортизація, утримання та поточний ремонт будівель і споруд;

 загальнозаводські призначення;

 витрати на підбір робочої сили, підготовку кадрів;

 податки, збори, відрахування на охорону підприємства.

Інші виробничі витрати

 витрати на гарантійне обслуговування і ремонт продукції;

 витрати на дослідні роботи тощо.

Втрати від браку.

Збутові витрати:

 витрати на тару й упаковку продукції на складах готової продукції;

 витрати на доставку продукції;

 інші витрати, пов'язані зі збутом продукції.

Витрати за окремими статтями калькуляції визначаються в такому порядку:

1. нормативний розрахунок прямих витрат на виготовлення виробів;

2. розподіл непрямих витрат на собівартість окремих виробів.

2.2 Облік витрат на виробництво

Згідно з П(С)БО 16 "Витрати" до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:[2]

- прямі матеріальні витрати;

-прямі витрати на оплату праці;

-інші прямі витрати;

- змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання на самому підприємстві.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.[7]

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що становлять основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів. До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.[3]

До складу інших прямих витрат належать усі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема: відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, втрати від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів), зменшеної на її справедливу вартість, та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку.[3]

Для обліку виробництва призначений рахунок 23 "Виробництво". Це активний калькуляційний рахунок,[6]

- за дебетом якого відображаються витрати,

-а за кредитом - вихід продукції або списання вартості виконаних робіт і послуг

Табл 2.1- Облік виробництв



Джерело: систематизовано за даними [7,11]

Витрати обліковують за статтями, перелік і кількість яких підприємство встановлює самостійно, і зазначає в обліковій політиці. Для промислових підприємств рекомендується мати такий перелік статей калькулювання:[12]

 сировина та матеріали;

 купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби;

 роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;

 паливо й енергія на технологічні цілі;

 основна заробітна плата;

 додаткова заробітна плата;

 відрахування на соціальне страхування;

 витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

 загальновиробничі витрати;

 втрати від браку;

 інші виробничі витрати.

Підприємства поряд з основним можуть мати допоміжне виробництво, що залежить від галузі діяльності та інших обставин. [11]

Допоміжні виробництва поділяються на дві групи:

1. виробництва, які обслуговують окремі підрозділи - цехи механічні, ремонтні, інструментальні, деревообробні, тарні та ін.;

2. виробництва, які обслуговують декілька цехів і постачають їм свою технологічну продукцію, - електростанції, котельні, водоканалізаційні, транспортні, холодильні, компресорні, очисні споруди та ін.

На різних підприємствах і навіть у різних виробництвах та господарствах одного й того самого підприємства облік витрат на виробництво та калькуювання собівартості продукції ведуть різними методами залежно від галузевих особливостей, масштабів і періодичності випуску продукції, організації та технології виробництва, методики планування, стану технічного нормування та інших факторів. [11]

Загалом ці методи можна розділити на нормативний, позамовленнєвий та попередільний. [8]

Проте залежно від особливостей технології та організації виробництва на одному й тому самому підприємстві (у різних виробництвах) може застосовуватися не один, а декілька методів обліку, що дозволяє максимально використовувати переваги окремих методів для ухвалення управлінських рішень.

Який би із запропонованих методів розрахунку собівартості не обрало підприємство, мета їх застосування одна — отримати інформацію про собівартість одиниці продукції для ціноутворення, контролю витрат, оцінки незавершеного виробництва та готової продукції.[8]

Нормативний метод.

Нормативний метод обліку витрат на виробництво — найбільш прогресивний. Він характеризується тим, що на підприємстві за кожним видом виробу на основі чинних норм і кошторисів витрат складають попередню калькуляцію нормативної собівартості виробу, тобто калькуляцію собівартості, обчисленої за нормами витрати матеріальних і трудових витрат, що діють на початок місяця.

Нормативні калькуляції розраховують на основі технічно обґрунтованих норм витрати матеріальних і трудових ресурсів. Їх, у свою чергу, установлюють відповідно до технічної документації на виробництво продукції (креслень деталей і вузлів, розроблених конструкторськими бюро) і утворюють взаємопов’язану систему, що регламентує всі сторони господарської діяльності підприємства. Норми можуть змінюватися (як правило, знижуватися) у міру освоєння виробництва та поліпшення використання матеріальних і трудових ресурсів.

У чому переваги? Нормативний метод обліку витрат і калькуляції собівартості продукції дозволяє, не чекаючи кінця місяця, мати фактичну собівартість виробів, а також регулярно (один раз на 10 днів або частіше) аналізувати причини відхилень і виявляти їх винуватців. Системне документування відхилень від норм дозволяє встановлювати причини відхилень у момент їх виникнення, тоді як за інших методів причини та винуватці відхилень якщо і виявляють, то після складання звітної калькуляції собівартості.[8]

У чому недоліки? Найчастіше вони полягають у неправильному обліку відхилень фактичних витрат від норм: відхилення виявляють шляхом проведення розрахунків за тривалий період, не завжди документують, ведуть їх укрупнений облік без визначення причин і винуватців, істотні суми необлікованих відхилень від норм тощо.[8]

Нормативний метод передбачає дотримання таких основних принципів:[8]

1. установлення техніко-економічними методами нормування обґрунтованих норм витрат сировини та матеріалів, палива, енергії, заробітної плати та інших витрат на всі види продукції, що випускається, попереднє (до початку виробничого процесу) складання на їх основі калькуляції (розрахунку) нормативної собівартості за кожним виробом;

2. ведення протягом місяця обліку змін чинних норм для коригування нормативної собівартості, визначення впливу цих змін на собівартість продукції та ефективності заходів, змін норм, що стали причиною;

3. облік фактичних витрат протягом місяця з підрозділом їх на витрати по нормах і відхиленнях від норм, а витрат з браку виробництва — тільки в межах норм;

4. установлення та аналіз причин, а також умов появи відхилень від норм за місцями їх виникнення;

5. визначення фактичної собівартості випущеної продукції як алгебраїчної суми нормативної собівартості, відхилень від норм і змін норм.

Позамовний метод.

Метод отримав свою назву у зв’язку з тим, що об’єктом калькуляції виступає виробниче замовлення, що відкривається на виріб (невелику групу виробів) або частину виробу, окрему роботу чи послугу. Витрати на виробництво при цьому обліковують за такими замовленнями. [8]

Цей метод застосовують:

 при одиничному або дрібносерійному виробництві продукції або при виконанні робіт (наданні послуг), особливо за умови, що продукція, яка виробляється за кожним замовленням, якщо не унікальна, то хоча б істотно відрізняється від продукції інших замовлень;

 при виробництві складної та великої продукції (виробів);

 при виробництві з тривалим технологічним циклом.

Таким чином позамовний метод використовують на підприємствах, які виготовляють примірники, що не повторюються, одиничні, або невеликі партії виробів одного виду, при виготовленні унікального виробу чи такого, що виконується за спеціальним замовленням.[8]

Прикладами позамовного виробництва є важке машинобудування, суднобудування, літакобудування, будівництво, наука та інтелектуальні послуги (аудит, консультування), меблева промисловість, ремонтні роботи тощо.

Як правило, кожне замовлення призначене для окремого замовника, споживача, отримувача. Цей метод може застосовуватися тільки за тієї умови, що основні матеріали (матеріали на технологічні цілі), основна заробітна плата виробничих робітників та інші прямі витрати більш-менш легко ідентифікувати з конкретною продукцією, роботами чи послугами (або їх групами). [8]

До основних характеристик методу відносять:

 концентрацію даних про всі понесені витрати та віднесення їх на окремі види робіт або серії готової продукції;

 вимірювання витрат за кожною завершеною партією, а не за проміжок часу;

 ведення у Головній книзі тільки одного рахунка «Виробництво».

Цей рахунок розшифровують у картах аналітичного обліку витрат, які ведуть за кожним замовленням, що перебуває у виробництві на кінець звітного періоду.

При позамовному методі всі прямі витрати обліковують у розрізі встановлених статей калькуляції за окремими виробничими замовленнями. Інші витрати обліковують за місцями їх виникнення та включають у собівартість окремих замовлень відповідно до встановленої бази (ставки) розподілу. Фактичну собівартість замовлення визначають після його виконання. До моменту передачі замовлення всі витрати, що належать до нього, вважають незавершеним виробництвом.[8]

Але і в такого методу є недоліки. Це відсутність оперативного контролю за рівнем витрат, складність і громіздкість інвентаризації незавершеного виробництва.

Попередільний метод.

Метод отримав назву попередільного у зв’язку з тим, що об’єктом калькуляції виступає переділ або деякий процес. Що таке переділ? Це закінчена частина технологічного процесу або сукупність виробничих операцій, у результаті яких із сировини та матеріалів виходить проміжний продукт (напівфабрикат) або з напівфабрикату готовий виріб. Виділення цього проміжного продукту здійснюють за умови, що він має власний напрям використання, а отже, може бути реалізований на сторону.[8]

Суть попередільного методу полягає в такому. У таких виробництвах процес випуску готової продукції складається в основному з декількох послідовних технологічно закінчених переділів. У них, як правило, обчислюють собівартість продукції кожного переділу, тобто не тільки готового продукту, а й напівфабрикатів, оскільки вони можуть бути частково (деколи у значних розмірах) реалізовані на сторону як готова продукція. Крім того, у багатьох випадках необхідно складати калькуляції собівартості окремих видів або груп продукції, особливо якщо вони отримані з одної чи однорідної вихідної сировини.[8] Отже, об’єктом калькуляції є вид чи група продукції кожного переділу.

При попередільному методі обліку витрати на виробництво продукції обліковують за цехами (переділами, фазами, стадіями) і статтями витрат. Прямі витрати відображають у поточному обліку не за видами продукції, а за переділами або стадіями виробництва, навіть якщо в одному переділі можна отримати продукцію різних видів. Усередині кожного переділу прямі витрати (матеріали та заробітну плату виробничих робітників) обліковують за видами напівфабрикатів або готових виробів або за групами однорідної продукції. Об’єднання продукції в єдині калькуляційні групи здійснюють за ознакою однорідності сировини та основних матеріалів, а також складністю обробки.[8]

Фактичну собівартість продукції визначають щомісячно шляхом ділення загальної суми витрат на кількість випущеної продукції за переділом. Відповідно до отриманих даних за переділами і складають калькуляції собівартості продукції (напівфабрикатів). Калькуляція останнього переділу є калькуляцією собівартості готової продукції.[7]

Облік витрат попередільним методом ведуть за кожним відокремленим переділом. Кожен виробничий підрозділ здійснює будь-яку частину загального процесу виробництва і передає виріб після цієї операції до наступного підрозділу, де воно обробляється на наступній операції. Після завершення виробництва в останньому підрозділі виріб відправляють на склад готової продукції.У багатьох випадках об’єктом обчислення витрат є не вся продукція переділу, а окремі її види чи групи.[7]

РОЗДІЛ 3.

ВИТРАТИ У ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ. НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ

3.1 Відображення інформації про витрати на виробництво у фінансовій звітності

Для наочності відображення того, який шлях проходять витрати від первинних документів до форм звітності, ми почнемо з розгляду облікових регістрів. Для узагальнення інформації за окремими статтями загальновиробничих, адміністративних і збутових витрат, а також інших витрат операційної діяльності призначено Журнал 5. Крім цього він містить дані про надзвичайні витрати. У Журналі 5 відображаються дані за дебетом рахунку 23 «Виробництво» та всіх рахунків дев’ятого класу (90-99) у кореспонденції з кредитом рахунків, які формують собівартість продукції (прямі та загальновиробничі витрати), а також тих, які переносяться з інших Журналів.[2]

У випадку коли підприємство веде облік витрат за елементами, необхідно використовувати для узагальнення витрат Журнал 5А, який відрізняється лише тим, що в ньому в розділі ІІІ Б відображаються витрати за елементами. При цьому дебетуються рахунки 80 «Матеріальні затрати», 81 «Витрати на оплату праці», 82 «Відрахування на соціальні заходи», 83 «Амортизація», 84 «Інші операційні витрати», а кредитуються рахунки матеріальних витрат (20, 22), витрат майбутніх періодів (39), витрати на оплату праці (66), відрахування на соціальне страхування (65) та переносяться дані з інших Журналів. Після відображення витрат за елементами в розділі ІІІ Б, дані переносяться в розділ ІІІ А – витрати діяльності. Підсумкові обороти за рахунками класу 8 будуть надавати інформацію для заповнення другого розділу Звіту про фінансові результати.[6]

Для складання Журналів 5 та 5А використовуються дані первинних документів, накопичувальних відомостей, аркушів-розшифровок, інших журналів тощо. На підставі первинних документів дані про витрати діяльності відображаються в облікових регістрах, інформація яких потім використовується для заповнення Головної книги та фінансової звітності.[12]

Дані Журналів 5 (5А) використовуються для складання Звіту про фінансові результати, в якому згідно з П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати» деталізації за елементами витрат підлягають не тільки витрати на виробництво реалізованої продукції, але й всі операційні витрати.

При складанні фінансової звітності важливу роль відіграють Примітки до річної фінансової звітності.[12]

Що до відображення затрат, то в статті «Основні засоби» відображається поряд з іншими показниками сума нарахованого зносу основних засобів. В статті «Незавершене виробництво» відображаються витрати на незавершене виробництво та незакінчені роботи, а також вартість напівфабрикатів власного виробництва і валова заборгованість замовників по контрактам. В статті «Дебіторська заборгованість за товари, роботи і послуги» відображається заборгованість покупців чи замовників за надані їм продукцію, товари, роботи чи послуги. В складі витрат майбутніх періодів відображаються витрати, що мали місце в даному звітному періоді чи попередніх періодах, але відносяться до наступних звітних періодів. У складі забезпечень майбутніх витрат та платежів відображаються нараховані в звітному періоді майбутні витрати та платежі величина яких може бути визначена лише шляхом попередніх (прогнозних) оцінок. [12]

Звіт про фінансові результати є наступною формою розкриття фінансової звітності, яку частково ми розглянули вище у відношенні заповнення даних з облікових регістрів. Звіт про фінансові результати — це звіт про доходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємства. Нормативно регулює складання Звіту про фінансові результати П(с)БО 3 «Звіт про фінансові результати». У вказаному положенні (стандарту) розкрито інформацію про визнання прибутків і витрат та елементи операційних витрат. У звіті про фінансові результати зіставляються доходи і витрати від здійснення різних видів діяльності підприємства, — операційної, фінансової та інвестиційної.[10]

В статті «Адміністративні витрати» Звіту про фінансові результати відображаються загальногосподарські витрати, пов’язані з управлінням та обслуговуванням підприємства. В статті «Витрати на збут» відображають витрати підприємства, пов’язані з реалізацією продукції. В статті «Інші операційні витрати» відображають собівартість реалізованих виробничих запасів, втрати від обезцінювання запасів та інші витрати, що виникли в ході операційної діяльності підприємства. В статті «Надзвичайні витрати» відображаються втрати від надзвичайних подій. Операційні витрати відображаються в ІІ розділі Звіту про фінансові результати. Матеріальні затрати відображаються в рядку 230, витрати на оплату праці в 240, а на соціальні заходи 250. Рядок 260 призначено для відображення нарахованої амортизації, а 270 для інших операційних витрат. В П(с)БО 3 показано зразок Форми №2 «Звіт про фінансові результати». Результатом діяльності підприємства є чистий прибуток або збиток, який відповідно збільшує або зменшує величину власного капіталу підприємства і відображається у балансі.[10]

Примітки до річної фінансової звітності (Форма №5) є наступним документом фінансової звітності в якому відображаються затрати. Примітки до фінансової звітності — сукупність показників і пояснень, яка забезпечує деталізацію й обґрунтованість статей фінансових звітів, а також інша інформація, розкриття якої передбачено відповідними стандартами. Хоч даний документ регулюється .[10]

3.2 Напрями вдосконалення обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції

Рівень собівартості є головним результатом виробничої діяльності підприємства, а заключними показниками господарської діяльності підприємства є доход і прибуток, вони характеризують ефект, отриманий в результаті виробничо-господарської діяльності підприємства. Оскільки приріст прибутку в промисловості відбувається приблизно на одну третину за рахунок зростання обсягу виробництва і на дві третини за рахунок зниження собівартості продукції, то саме собівартість, тобто шляхи її зниження, є основою вирішення великого кола проблем, пов'язаних з ефективною діяльністю підприємства.[4]

Для складання фінансової звітності та надання її користувачам, керівництво повинно мати повну, обгрунтовану облікову політику. Метою облікової політики є забезпечення одержання достовірної інформації про майновий і фінансовий стан та результати діяльності, необхідні для всіх користувачів фінансової звітності для прийняття відповідних рішень. Необхідність облікової політики на підприємстві обумовлюється і тим фактором, що наказ про облікову політику є одним з перших документів, які використовуються податковою інспекцією, аудиторськими фірмами та іншими контролюючими органами при перевірці діяльності підприємства
  1   2

скачати

© Усі права захищені
написати до нас