Ім'я файлу: Озимий ячмінь.docx
Розширення: docx
Розмір: 54кб.
Дата: 23.05.2022
скачати
Пов'язані файли:
тези 2.docx
Розширення: docx
Розмір: 54кб.
Дата: 23.05.2022
скачати
Пов'язані файли:
тези 2.docx
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
МИКОЛАЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ФАКУЛЬТЕТ АГРОТЕХНОЛОГІЇ
Кафедра рослинництва та
садово-паркового господарства
КУРСОВИЙ ПРОЕКТ
на тему: «Удосконалення технології вирощування озимого ячміню в
ФГ «Синюха» Березнегуватського району Миколаївськой області»
| Виконав: | Студент групи А3/2 Мигачов Дмитро Євгенович |
| Перевірив: | канд. с.- г. наук, доцент, Коваленко Олег Анатолійович |
МИКОЛАЇВ 2022
ЗМІСТ
ВСТУП 2
ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ 3
1.1Походження, поширення і господарське значення озимого ячменю 3
1.2. Морфо-біологічні особливості озимого ячменю 5
1.3 Технологія вирощування озимого ячменю 8
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 20
ВСТУП
Світова площа вирощування озимого ячменю сягає на сьогоднішній день близько 8 млн га. На сьогоднішній день у багатьох країнах відмічається тенденція до збільшення площ вирощування озимого ячменю. Практично повністю на осінню сівбу перейшли Румунія та Болгарія, більше половини площ у Німеччині та Франції, багато озимого ячменю сіють в Угорщині та Польщі. Це пов'язано з більшой його врожайністю в порівняні з ярим ячменем. Загальна посівна площа озимого ячменю в СНД становить близько 2 млн га (1990 р.), у тому числі в Україні 300 - 400 тис. га В Україні вирощують озимий ячмінь переважно в південному регіоні.
Середня урожайність озимого ячменю по Україні складає 24 ц/га, до державного реєстру України занесено 25 сортів озимого ячменю. Середня рентабельність озимого ячменю по Україні складає 35%.
Метою курсового проекту є удосконалення технології вирощування озимого ячменю, завданням курсового проекту є розробка та удосконалення проекту заходів вирощування озимого ячменю для підвищення врожайності, та вирішення ряду важливих питань:
- поглиблення і закріплення знань з рослинництва;
- вдосконалення навичок самостійної роботи з учбовою, науковою і довідковою літературою;
- формування критичної оцінки отриманих джерел інформації стосовно конкретних умов;
- оволодіння методикою розробки заходів по вирощуванню високих врожаїв, зокрема озимого ячменю.
- вдосконалити навички вирощування раньостиглих сортів озимого ячменю.
- навчитися застосовувати органічні і мінеральні добрива під озимий ячмінь.
- засвоїти знання з хімічного захисту озимого ячменю від різних видів бур'янів.
ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ
Походження, поширення і господарське значення озимого ячменю
Центрами похождення культурного ячменя вважають Середньоземноморя, Передню, Средню та Східну Азию. Вихідним матеріалом для створення ячменів послужив дикий ячмінь. Якщо подивитися на історію найбільш поширених зернових культур, видається, що ячмінь спершу вирощувався в Туркестані, Ефіопії, Тибеті, Непалі та Китаї. Археологічні розкопки на 100 км від Каїра в Єгипті показали, що ячмінь вирощувався ще 5 000 років тому. Євреї першими зробили цей злак символом сили і додали йому войовничого значення, яке також поділяли римські гладіатори та вікінги. Вирощування ячменю в обох Америках почалося після Христофора Колумба, який привіз його на своїх кораблях із Європи 1493 р.
Озимий ячмінь молодша культура, ніж ярий ячмінь орієнтовно на 2000 років. Нині у багатьох країнах відмічається перехід до вирощування озимого ячменю. Практично повністю на осінню сівбу перейшли Румунія та Болгарія, більше половини площ у Німеччині та Франції, багато озимого ячменю сіють в Угорщині та Польщі. Взагалі, у світовому рослинництві з площі в межах 80 млн. га ячменю на озимий припадає близько 10%.
Загальна посівна площа озимого ячменю в СНД становить близько 2 млн га (1990 р.), у тому числі в Україні 300 - 400 тис. га (1996 р.), що свідчить про його велике народногосподарське значення.Середня врожайність зерна озимого ячменю в СНД сягає 34 ц/га (1990 р.), в Україні — понад 37 ц/га (1990 р.). У роки, сприятливі для перезимівлі озимого ячменю, урожайність зерна становить 50 — 55 ц/га. На сортодільницях України вона сягає 79,7 - 83,8 ц/га. В СНД озимий ячмінь як недостатньо зимостійка культура поширений у південних районах — на Північному Кавказі, в Закавказзі, Середній Азії та Україні (переважно у південних і західних областях) [9].
В Україні озимий ячмінь рекомендований до вирощування в 14 областях України. Посівна площа в 2004 році становила 555 тис. га.. Однак 90% його посівних площ розміщені в південному регіоні - в Криму, Одеській, Миколаївській та Херсонській областях. Головна причина цього - низька морозостійкість сортів. Ще 40 років тому озимий ячмінь в Україні практично не вирощували через відсутність достатньо морозостійких сортів. Створення
| Країна | Площа, млн…га | Частка в структурі зернових к-р,% | Урожайність,ц/га | Частка у світовому виробництві,% |
| У світі,всього | 64,7 | | 23,9 | 100 |
| Україна | 3,7 | 42 | 19,9 | 8,2 |
| Канада | 4,7 | 22 | 28,8 | 7,9 |
| США | 2,6 | | 31,4 | 5,2 |
| Франція | 1,7 | | 59,9 | 5,1 |
академіком Гаркавим П.Х. сорту-дворучки Одеський 17 в 1955 році поклало початок впровадження озимого ячменю у виробництво
Перевага озимого ячменю над ярим полягає у вищій врожайності. Ця культура здатна давати по 70-80 ц/га і більше зерна, що приблизно на 10-15 ц/га вище, ніж у ярого ячменю; достигає раніше, ніж ярий ячмінь (на 10 — 16 днів), що дає змогу поліпшити забезпечення тварин концентратами у період літнього вичерпання минулорічних резервів зерна.Озимий ячмінь добре перезимовує і забезпечує високі врожаї також в умовах Західної України.
Господарське значення. Зерно озимого ячменю, яке містить у середньому понад 12 % білка, до 65 % БЕР, близько 2,1% жиру, використовують як концентрований корм (в 1 кг його 1,2 корм. од. і 100 г перетравного протеїну), для виробництва круп, а також у пивоварній промисловості; солому (в 1 ц 36 корм. од.) і полову згодовують худобі у вигляді грубих кормів. Вирощують його також у зеленому конвеєрі [8,9].
Озимий ячмінь має багато позитивних якостей. Він дає зерно нового врожаю на 10-14 днів раніше за озиму пшеницю, ярий ячмінь та інші зернові культури. Зерно містить 12% білка, понад 75% вуглеводів, 2,1% жиру. До складу білкового комплексу входить більше 20 амінокислот, 8 з них незамінні. Білок ячменю повноцінніший, ніж у інших культур, але містить мало лізину - 2,5-3,2%. В 1 кг зерна міститься 1,2 к.о. і 100 г перетравного протеїну. Використовують його на корм худобі, для виробництва круп, у пивоварній промисловості. Проте виведені сорти озимого ячменю ще не зовсім задовольняють потреби харчової промисловості за якістю зерна. Ячмінь краще перетравлюється тваринами, ніж овес. При годівлі ячменем дійних корів вони дають молоко, з якого виготовляють відмінне масло. Невелика кількість ячменю у складі комбікормів сприяє оздоровленню і підвищенню витривалості великої рогатої худоби. Ячмінь є добрим кормом для відгодівлі свиней.
Цінність ячменю полягає ще й тому, що він добре родить у регіонах з прохолодним, вологим кліматом, де кукурудзу чи сою не вирощують або вони дають в таких умовах значно менший урожай.
Озимі ячмені майже всі багаторядні, ярі - переважно дворядні.
1.2. Морфо-біологічні особливості озимого ячменю
Озимий ячмінь
Родина –злакові(Poaceae)
Підвид -Hordeum vulgare L.,
Різновид -Var. pallidum ser
Коренева система - мичкувата. При проростанні зерна спочатку утворюються так звані зародкові, або первинні коріння, у ячменю 5-8. З підземних стеблових вузлів утворюються придаткові або вузлові корені, які при достатньому зволоженні починають швидко рости, проте первинні коріння при цьому не відмирають. Основна частина коренів знаходиться на глибині 20-25 см у верхньому орному шарі грунту [1;5].
Стебло - соломина, що складається з 5-7 міжвузлів і розділена стебловими вузлами. Соломіна порожниста. Стебло росте усіма своїми міжвузля. Першим рушає в ріст нижнє міжвузля, потім наступне. Кожне нове міжвузля обганяє в зростанні попереднє. Верхнє міжвузля довше нижнього у багато разів і досягає найбільшої величини під час цвітіння. Стебло має найбільшу товщину в середній частині, найменшу у верхній. Стебло має здатність утворювати бічні пагони з підземних стеблових вузлів.
Лист - складається з листового піхви і листової пластинки. На місці переходу піхви в листову пластинку є тонка безбарвна плівка, звана язичком (Ligula). Язичок, щільно прилягаючи до стебла, перешкоджає проникненню води всередину листового піхви. У підстави листового піхви утворюються двосторонні лінійні вушка, або ріжки (Auriculae), що охоплюють стебло. Язичок ячменю короткий, вушка дуже великі, без вій напівмісячної форми (К. Езау 1980).
Суцвіття - складний колос. Колос складається з членистого колосового стрижня (продовження стебла) та колосків. Широка сторона стержня називається лицьовій, а вузька-бічний. У колоса ячменю на кожному уступі колосового стрижня сидять три одинквіткові колоска. Колосок складається з одного або декількох квіток і двох колосових лусок. Колосові луски у ячменю вузькі, майже лінійні. Ячмінь типове самозапильних рослина. Цвітіння відбувається при закритих квіткових чешуях до появи колоса з листового піхви. У спекотну погоду цвітіння може бути відкритим, у цьому випадку можливе перехресне запилення.
Кожна квітка має дві квіткові луски - нижню, або зовнішню, і верхню або внутрішню, більш тонку, ніжну і плоску. Між квітковими лусками розташована зав'язь з однією зворотною сім'ябрунькою і двома пір'ястими приймочками і трьома тичинками, біля основи квіткових лусок, є ще дві невеликі тонкі плівки (Lodiculae), набухання яких під час цвітіння обумовлює розкриття квітки [1;15].
Плід - зернівка, зрощена з квітковими лусками або гола. Насіння покрито не тільки насіннєвий оболонкою, що розвилася з двох оболонок сім'ябруньки, але і плодової, що утворилася з тканин зав'язі. Ендосперм зернівки являє собою тканину із запасними поживними речовинами. Зовнішній шар ендосперму, що безпосередньо примикає до оболонки, наповнений алейроновий зернами, багатими азотистими речовинами. Під ним знаходяться клітини, наповнені крохмальними зернами. Зародок розташований біля основи зернівки на опуклій стороні. Він складається з щитка, що з'єднує його з ендоспермом, нирки, покритої зародковими листками, первинного стебла і корінця. Зародок з ендоспермом невеликий і складає 1.5-2.5% маси зернівки. Маса 1000 зерен 30-50 грам. Пленчатость коливається від 8 до 17%, залежно від сорту і умов виростання.
Типи ячменю. За ступенем озимості ячмені поділяють на три типи. Озимі- вирощуються тільки в озимих посівах. При сівбі навесні вони не колосяться, або колосяться з великим запізненням, що виключає вирощування їх на зерно. Зимують рослини у фазі кущіння. Для переходу до наступних фаз розвитку вимагають понижених температур (2-°С) і специфічного світлового режиму - довгого дня [5;14].
Дворучки вирощують головним чином в озимій культурі. Зимують у фазі кущіння. Вимоги до температурного режиму на ранніх етапах органогенезу близькі до озимих форм. При сівбі навесні вони достигають одночасно з ярими ячменями, але дають, як правило, менший урожай.
Ярі вирощують у ярій культурі, висіваючи їх рано навесні. Осінні посіви схильні до трубкування і вимерзають Вимоги до температури. Озимий ячмінь найменш морозостійкий серед озимих культур. Його посіви гинуть при зниженні температури біля вузла кущіння до мінус 10-12°С. Стійкість проти низьких температур та інших несприятливих умов зимівлі різко знижується за ранніх строків сівби. Кращі строки сівби припадають на період з середньодобовими температурами повітря 12-16°С. Дуже шкодять різкі зміни температур у зимовий та ранньовесняний періоди. Мінімальна температура проростання насіння 1-4°С.
Озимий ячмінь добре реагує на раннє відновлення весняної вегетації, але з повільно наростаючими температурами. Він має вищий коефіцієнт кущіння, ніж ярий ячмінь. Проте швидке потепління навесні спричинює стрімкий вихід у трубку і не дозволяє досягнути необхідної для високих урожаїв густоти продуктивного стеблостою.
Найкраще росте і розвивається за температури 20-25°С. Рослини досить стійкі проти високих температур повітря. Як скоростигла культура (період вегетації 70-100 днів) ячмінь менше терпить від запалу, ніж інші озимі [1;5].
Вимоги до вологи. Озимий ячмінь завдяки ранньому виходу в трубку добре використовує зимові запаси вологи. Тому навіть у посушливі роки на легких ґрунтах він забезпечує відносно високі врожаї. По відношенню до маси насіння, ячмінь потребує для проростання 48-50% води, тоді як пшениця 55%, а овес 65%. Коефіцієнт транспірації дещо нижчий, ніж у інших зернових. Опади в період колосіння-наливу зерна сприяють формуванню високої врожайності. Він менш вимогливий до вологи, ніж ранні зернові культури.
Вимоги до ґрунту. Озимий ячмінь менш вимогливий до родючості ґрунту, ніж ярий ячмінь. У нього такі ж вимоги до ґрунтів як у пшениці, але більш вимогливий до вмісту кальцію в ґрунті. Найкраще родить на чорноземах з нейтральною або слаболужною реакцією ґрунтового розчину (рН 6,2-7,0).
1.3 Технологія вирощування озимого ячменю
Попередники. У зв'язку з тим, що озимий ячмінь має порівняно слаборозвинену кореневу систему й невисоку здатність засвоювати поживні речовини з важкодоступних сполук, його розміщують на родючих і чистих від бур'янів полях. Кращими попередниками є зернові бобові культури, картопля, багаторічні бобові трави. Розміщують озимий ячмінь після кукурудзи на зелений корм та силос, зайнятих парів. Можна висівати після озимої і ярої пшениці, вівса. Гіршим попередником є жито.
Підготовка ґрунту. Основною метою обробітку грунту у посушливих районах є збереження вологи на час сівби озимого ячменю, що особливо важливо в посушливих районах; у районах достатнього зволоження – боротьба з бурянами якісне зароблення післяжнивних решток і добрив; створення достатньо ущільненого орного шару – з щільністю 1,1-1.3 г/см та дрібно грудочкуватого посівного шару – з перевагою (не менше 80%) грудочок діаметром 1-3 см і відсутністю грудочок діаметром більше 4-5 см; захист грунту від водної та вітрової ерозії .
Залежно від попередника та вологості грунту застосовують відвальний або безвідвальний спосіб обробітку. Коли орний шар містить < 20 мм продуктивной вологи то після таких попередників як горох кукурудза є безвідвальний обробіток, при достатньом зволоженні > 20 мм та ранньому збиранні попередника, а також на забур’янених площах кращі наслідки дає відвальний обробіток плугами з передплужниками.
При наявності однорічних бурянів і розміщеню ячменю після стерньових попередників проводять одне якісне лущення дисковим лущильниками ЛДГ-10 на глибину 6-8 см, якщо за один прохід лущильника грунт розроблено погано, застосовують ще один прохід під кутом чи упоперек до першого з одночасним коткуванням ЗККШ-6 або боронуванням зубовими боронами. Після відростання бурянів площу орють плугами з передплужниками ПЛН-5-35 в агрегаті з котками на глибину 16-18 см при більш глибокій оранці пересихає орний шар, це спричинено умовами Степу. На зайнятих парах проводять дворазове дискування на глибину 10-12 см та оранку з коткуванням на глибину 25-27см [8].
Після збирання багаторічних трав, кукурудзи поле дискують уздовж і впоперек важкими дисковими боронами БДТ-7 або дисковими лущильниками на глибину 10-12 см і орють з коткуванням на глибину 25-27см проти коренепаросткових буря нів застосовують гербіциди .
Слід дотримуватись встановленої глибини, (відхилення не > 1-2 см), обробляти грунт при його нормальному зволоженні, коли він добре подріблюється і в міру ущільнюється, не допускається огріхів під час обробітку. Оранку закінчують не пізніше як за 3-4 тиждні до початку сівби.У посушливі роки оранку не застосовують через вивертання великих брил. Замість оранки проводять поверхневий обробіток : дво-триразове дискування на 8-10см з наступним коткуванням грунту кільчасто-шпоровими котками, після кукурудзи проводиться дискування лущильниками БДТ-5, БДТ-7 на 10-12см з наступною культивацією на 6-8см в агрегаті з кільчасто-шпоровими котками.
У південих степових районах, де має місце вітрова ерозія застосовують також безплужний обробіток грунту. Поле обробляють голчастими боронами БИГ-3А в агрегаті з культиватором-плоскорізом ОПТ-3-5, а при потребі зкотком ЗККШ-6 на глибину 8-12см. При сівбі після кукурудзи або багаторічних трав використовують комбіновані агрегати ОПТ-3-5+БИГ-3А+ЗККШ-6 або АКП-2.5,БДТ-7+БИГ-3 якими обробляють грунт на глибину 8-16 см .
Передпосівний обробіток спрямований на створення сприятливого структурно-агрегатного складу посівного шару з ущільненим ложе для розміщення насіння та шару дрібногрудочкуватого грунту над ним.Найкраще використовувати для цього культиватори КПС-4, УСМК-5.4, КПШ-Д , обладнані стрільчастими лапами. Культивацію проводять разом боронуванням зубовими боронами БЗТС-1.0, БЗСС-1.0, а при недостатній вологості грунту- з коткуванням котками ЗККШ-6. Культивацію проводять під кутом до оранки на глибину загортання насіння. На важких грунтах використовують комбіновані ґрунтообробні машини РВК-6, ВИП-5,6 ,на легких грунтах-обмежуються боронуванням. Сидеральні пари перед сівбою дискують на глибину 5-7см .
Основний обробіток ґрунту залежить від попередника і природних умов. Після просапних культур, що якісно зібрані, застосовують поверхневий обробіток. На полях, де була кукурудза, поле дискують (БДТ-3), а потім орють. Після вико-вівсяних або інших сумішок поле дискують, орють. До сівби встигають провести 2-3 поверхневих обробітки для знищення бур'янів і вирівнювання ґрунту.
Після основного обробітку поле доглядають з метою знищення сходів бур'янів і вирівнювання ґрунту. Серед заходів передпосівного обробітку ґрунту заслуговує уваги культивація з використанням агрегатів з голчастими боронами (БИГ-3) у пасивному режимі. Особливо на площах з великою кількістю післязбиральних решток у поверхневому шарі ґрунту. Голчасті борони за таких умов є єдиним знаряддям, яке не висмикує їх на поверхню і практично не забивається. Характерною особливістю передпосівної підготовки ґрунту під озимий ячмінь є пізніші строки її проведення. За іншими параметрами вона не відрізняється від підготовки під інші озимі зернові культури. Озимий ячмінь негативно реагує на переущільнення ґрунту, перезволоження і нестачу кисню.
Система удобрення. При урожайності 60 ц/га зерна озимий ячмінь виносить 120-180 кг/га азоту; 42-90 кг/га фосфору та 120— 180 кг/га калію. Повне забезпечення озимого ячменю основними елементами живлення є основною передумовою одержання високих та стабільних урожаїв .
Фосфорні добрива особливо потрібні в перші 4—5 тижнів вегетації. Вони стимулюють розвиток кореневої системи, формування колосу, озерненість.
Калій інтенсивно надходить у рослини з перших днів росту і до цвітіння. Він зміцнює стебла, знижує ураження хворобами, підвищує виповненість зерна.
Озимий ячмінь добре реагує на внесення азотних добрив. Серед озимих зернових він має найкоротший вегетаційний період, оскільки сіють його після жита і пшениці, а влітку він достигає приблизно на два тижні швидше. Короткий період активного засвоєння поживних речовин з ґрунту та інтенсивне кущіння і наростання вегетативної маси, вимагають високого рівня забезпечення азотом. Озимий ячмінь характеризується раннім весняним відростанням, має підвищену потребу в цей період в азоті, тому забезпечує високі прирости врожаю від весняного підживлення.
У Лісостеповій зоні під озимий ячмінь рекомендується вносити N45-60P45-60K45-60. B Закарпатті N90P45-60K45-60, у зоні Полісся N60-90Р60-90К60-90. Норми добрив зменшують після кращих попередників і підвищують після стерньових і кукурудзи. Для досягнення високих урожаїв норму добрив збільшують до N80-120Р60-90 К60-90
Фосфорні та калійні добрива використовують під основний обробіток ґрунту. Близько 10% фосфору (Р10-15) вносять у рядки при сівбі. Азотні добрива при вирощуванні після гірших попередників доцільно вносити у два прийоми - половину норми під культивацію і половину для підживлення навесні у фазі кущіння. Після кращих попередників азот застосовується в одне чи два підживлення.
Одностороннє підвищення норми азотних добрив сприяє розвитку хвороб у ячменю. Озимий ячмінь добре реагує на внесення мікроелементів: молібден, бор, кобальт та ін., залежно від типу ґрунту.
Підготовка насіння, сорти. Для сівби використовують очищене, високоякісне, кондиційне за всіма параметрами насіння, першого класу посівного стандарту, маса 1000 шт повинна становити 35 – 40 г в середньому ( в залежності від сорту ), за схожістю не менше 92% чистотою 98% із силою росту не менше як 80%. Насіння озимого ячменю має довший, ніж інші зернові культури, післязбиральний період достигання, тому перед сівбою його слід обов'язково прогріти на сонці. Перед сівбою його протруюють або інкрустують, з метою захисту посівного матеріалу від хвороб, необхідно проводити його обробіток за 1–2 міс. до посіву з використанням препарату Вітавакс 200 ФФ– 2,5 л/т .
Спосіб сівби. Сіють озимий ячмінь звичайним рядковим способом зерновими сівалками СЗ-3,6, СЗП-3,6 із залишенням технологічних колій.Застосовують також вузькорядну й перехрестну сівбу. Вузькорядний спосіб має перевагу в тому, що рівномірніше розміщує насіння в рядку. Сівалки нового типу СПУ-6Д, Містраль та ін.формують міжряддя на 12см.
Глибина сівби. Глибоке і нерівномірне загортання насіння - основна причина зниження польової схожості і формування малопродуктивних посівів озимого ячменю. В зоні Полісся і Лісостепу Західної України, яка характеризується достатнім зволоженням ґрунту, оптимальна глибина сівби становить 2-4 см. Насінню для проростання необхідне тепло, волога і кисень. Ячмінь через плівчастість зерна вимагає кращих умов зволоження. При заглибленні насіння підвищується його постачання водою, але погіршується доступ кисню. Озимий ячмінь сіють відносно пізніше, при менших середньодобових температурах, тому при глибокому загортанні зростає тривалість періоду сівба - сходи. При інтенсивній технології, з дотриманням усіх технологічних вимог сівби, глибина загортання не повинна перевищувати 2-3 см .
Норма висіву. Впродовж десятиріч рекомендувалось сіяти ячмінь з нормою висіву орієнтовно 4,5 млн/га схожих насінин. В останні роки, у зв'язку із створенням сортів інтенсивного типу та впровадження інтенсивних технологій, спостерігається тенденція до зменшення норм висіву. Загущення призводить до вилягання, поширення хвороб, зниження виповненості та озерненості колоса. Важливо дотриматись оптимального співвідношення між густотою продуктивного стеблостою (орієнтовно 650 шт./м2) і масою зерна з колоса (0,8-1,0 г). При встановленні норми висіву необхідно дотримуватись диференційованого підходу. На родючих і добре підготовлених ґрунтах з достатньою кількістю вологи норма висіву може встановлюватись нарівні 3,0 млн/га. Необхідно відповідними агротехнічними заходами (сорт, добрива, регулятори росту) забезпечити високу кущистість рослини. Найвищі результати одержують при висіві 3,5 млн/га схожих насінин. І тільки при запізненні з сівбою і погіршенні умов вирощування норму висіву необхідно збільшувати до 4,0 млн/га (400 насінин/м2) .
На полях з низькою культурою землеробства необхідно застосовувати традиційно рекомендовані високі норми висіву (4,5-5,0 млн/га схожих насінин, або 450-500 насінин/м2).
Норма висіву у степу 3,5-4,0млн схожих насінин на 1га(140-160кг) в суху осінь і при висіванні після стерньових попередників –до 5млн (200кг), у західних областях , Закарпатті -5-6 млн (200 – 240кг). При вузькорядній і перехресній сівбі норму висіву збільшують на 10 - 15 %..
Строки сівби. При ранній сівбі ячмінь восени переростає. В умовах теплої осені до часу припинення осінньої вегетації може досягти фази виходу в трубку, що набагато знижує його зимостійкість та призводить до вимерзання. Запізнення з сівбою дає слаборозвинені посіви, які розвиваються в гірших гідротермічних умовах.
На підставі даних науково-дослідних установ, сортодільниць і виробничої практики, сіяти озимий ячмінь треба в передкарпатській зоні з 5 по 20 вересня, у поліській - з 15 по 25 вересня і в лісостеповій - з 20 по 30 вересня. Кращим строком сівби цієї культури в Закарпатській низовині є період з 20 по 30 вересня, у передгірній зоні - з 15 по 24 вересня. В степу сіють озимий ячмінь з 20 вересня по 20 жовтня
Дворучки (можна сіяти восени і навесні), які восени сильно переростають, висівають на 5-7 днів пізніше від типово озимих сортів ячменю. Біологічною особливістю дворучок є те, що восени вони пізніше закінчують вегетацію, а навесні раніше її відновлюють. Це дає їм змогу краще розвинутись при пізніх сходах. Дворучки, що пізно висіяні, можуть зійти навесні і добре розкущитися.
В Україні поширеними районованими сортами озимого ячменю є: Бемір 2, Барвінок, Буран, Вавилон, Манас, Миронівський 87, Одеський 165, Одеський 167, Основа, Радон, Резонанс, Тамань, Тайна, Фермер та ін.Серед сортів озимого ячменю трапляються так звані «дворучки», які дають урожай як при осінній, так і при весняній сівбі (Тайна, Росава).
Боротьба з бур'янами. Внаслідок пізніших строків сівби озимого ячменю є можливість проведення додаткового поверхневого обробітку ґрунту для знищення пророслих бур'янів агротехнічним методом. Бур'яни менш розвинені, бо мають коротший період осінньої вегетації. Навесні ячмінь швидко відростає, пригнічуючи бур'яни. Проте озимий ячмінь більш схильний до забур'янення, ніж пшениця і жито, особливо у весняний період. Серед бур'янів однорічні можуть становити до 85-90%. Це редька дика, суріпиця звичайна, грицики звичайні, хвощ польовий, волошка синя, ромашка непахуча, зірочник середній. Багаторічні бур'яни (10-15%) представлені в основному осотом польовим і рожевим, гірчаком рожевим, берізкою польовою. Як і на інших озимих зернових, в останні роки прогресує забур'янення злаковими бур'янами.
Застосовуються ті ж препарати, що й на ярому ячмені. В Україні дозволено вносити на озимому ячмені агрітокс, аркан, базагран, банвел, бар'єр, гербітокс, гранстар, гроділ, 2,4Д, 2М-4Х, дикамерон, діален, дікопур, дезормон, естерон, ковбой, крос, ларен, ларокс, лонтрел, луварам, пріма, пума супер (проти злакових бур'янів), ультра, хармоні.
Ячмінь уражується багатьма хворобами. Найбільш поширені борошниста роса, смугаста і сітчаста плямистість, іржа, кореневі гнилі, ринхоспоріоз та ін.
Летюча сажка (Ustilago nuda K.) руйнує всі елементи колоса. Проявляється зазвичай під час колосіння. Замість зерна утворюється безформна чорна спорова порошковидна маса. Збудник передається в період цвітіння повітряними течіями і зберігається в насінні. Тому дуже важливо своєчасно протруїти насіння.
Тверда сажка (Ustilago hordei K.) проявляється під час виходу колоса. Всі частини колоса, крім остюків, перетворюються в чорно-буру масу теліоспор, що склеєні у тверді грудки, для руйнування яких потрібні зусилля, в зв'язку з цим цю сажку часто називають кам'яною. Джерелом інфекції є заспорене зерно. Сучасні препарати для протруювання повністю захищають від цієї хвороби .
Борошниста роса (Erisiphe graminis Dc. f hordei Em. Marchal) - білий наліт на різних частинах рослин. Розвивається і поширюється протягом усього вегетаційного періоду, але найбільш інтенсивно у фазі кущіння - виходу в трубку. Завдає великої шкоди озимому і ярому ячменю при ранньому ураженні, коли інфекція може поширитися навіть на верхні листки. Оптимальні умови для розвитку хвороби - температура 12-20°С і відносна вологість повітря 70-100%. Більшість фунгіцидів захищають рослини від ураження, особливо при використанні їх з профілактичною метою на початку поширення борошнистої роси
Стеблова або лінійна іржа (Puccinia graminis Pers.) уражує стебло, листки, колоскові луски. Спочатку утворюються продовгуваті іржасті подушечки, що пізніше зливаються у видовжені лінії. При сильному ураженні формується щупле зерно, а недобір урожаю сягає 50-60%.
Жовта іржа (Puccinia striformis West) розвивається переважно на озимому ячмені при вологій і холодній погоді на початку літа. Симптоми ураження проявляються у вигляді блідо-жовтих смуг. Гриб зимує на посівах озимих, а навесні уражує ярий ячмінь. Уражені листки зменшують інтенсивність фотосинтезу, жовтіють і опадають, внаслідок чого формується щупле зерно. При сильному розвитку хвороби недобір урожаю досягає 15-20% і більше
Карликова іржа (Puccinia hordei Offh). На ярому ячмені проявляється зазвичай на початку молочної чи навіть воскової стиглості зерна, а на озимому ячмені сильніше розвивається на сходах. На листках утворюються дрібні, хаотично розміщені світло-жовті уредопустули. Порівняно з іншими видами карликова іржа менш шкідлива. Зниження врожаю в межах 3-7%.
Темно-бура плямистість, темно-бурий гельмінтоспоріоз (Drechslera sorokiniana Subram, Bipolaris sorokiniana Shoem, Helminthosporium sativum P.) в останні роки, поряд з борошнистою росою, найчастіше уражує посіви ярого ячменю. На листках появляються бурі сітчасті плями, які на пізніших фазах розвитку можуть охопити всю поверхню листкової пластинки. Може уражатися колос - колоскові луски буріють, зародковий кінець насінини чорніє або коричневіє. Крім надземних органів можливий негативний вплив на кореневу систему. Корінці темніють і загнивають, що призводить до пожовтіння і випадання рослин. Патоген темно-бурої плямистості одночасно є збудником кореневої гнилі. Втрати врожаю деколи досягають 30-40%.
Сітчаста плямистість (Drechslera teres Ito, Helminthosporium teres Sacc.) (сітчастий гельмінтоспоріоз). У рослин жовтіють кінчики листків, потім з'являються бурі плями з блідо-жовтою облямівкою, а також з поздовжніми і поперечними смугами, які утворюють сітчастий малюнок. Плями не зливаються.
У зв'язку з тим, що значна кількість інфекції гельмінтоспоріозів зберігається на стерні, необхідно дотримуватись чергування культур у сівозміні. Посіви ячменю (особливо насіннєві) необхідно розміщувати на відстані не менше 1 км від полів, де ця культура росла минулого року.
Смугаста плямистість, смугастий гельмінтоспоріоз (Drechslera graminea Ito, Helminthosporium gramineum Rabenh.). Поражає ячмінь від початку сходів до достигання. Проявляється на листках у вигляді блідо-рожевих плям, що зливаються пізніше в смуги жовто-коричневого та блідо-сірого кольору, які по всій довжині мають розриви. Особливо сильно проявляється плямистість в період цвітіння і наливу зерна. Хвороба менше розвивається при внесенні фосфорних і калійних добрив та сильно прогресує, коли система удобрення складається тільки з підживлень азотом. Втрати врожаю можуть сягати 30%.
Кореневі гнилі - комплексне захворювання, що спричинюється, як і на пшениці, групою грибних патогенів (гельмінтоспоріоз, фузаріоз, офіобольоз, церкоспорельоз). Характерні ознаки хвороби - побуріння та гниль коріння, підземного міжвузля, вузла кущіння, основи стебла, плямистість листків, білостебелля і біло-колосся, почорніння зародка насіння
Джерело інфекції фузаріозно-гельмінтоспоріозної кореневої гнилі - заражене насіння, рослинні рештки, ґрунт. Офіобольоз і церкоспорельоз зберігається на рослинних рештках.
Ринхоспоріоз, облямована плямистість (Rhynchosporium graminicola Heinsen) дуже широко поширився в Західній Україні в останні роки. Захворювання посилюється за холодної, вологої погоди. Проявляється на листках у вигляді водянистих плям, які підсихають у білувато-сірі плями, оточені жовтою або темно-сірою облямівкою. Починається хвороба з верхівки листка і поширюється на весь листок. Сильно уражені листки скручуються і засихають.
Інфекція зберігається на рослинних рештках. Може знижувати врожайність до 30%. Захищають від цієї хвороби альто-супер, імпакт, корбель, спортак та ін.
Септоріоз (Septoria hordei Jacz) дуже поширений у вологі роки. Хвороба проявляється на листках та колосі у вигляді хаотично розміщених коричнево-фіолетових плям. На плямах добре видно дрібні чорні цятки -пікніди гриба. Джерело інфекції-рослинні рештки. Тому беззмінне вирощування зернових в останні роки дуже сприяло поширенню цієї хвороби. Проблема ще й у відсутності ефективних фунгіцидів (за винятком імпакт, бампер) для запобігання септоріозу шляхом обприскування вегетуючих рослин. Тому захищати від цієї хвороби потрібно протруюванням насіння такими препаратами як байтан-універсал, вінцит, раксил та інші.
Інші хвороби менш поширені на посівах ячменю.
Проти хвороб (сажки, плямистість, кореневі гнилі тощо), джерелом інфекції яких є насіння, застосовують протруювання. Якщо хвороби (борошниста роса, офіобольоз, септоріоз, ринхоспоріоз) поширюються через рослинні рештки, проводять обробіток ґрунту для заробки і знищення решток. Важливо дотримуватись чергування культур у сівозмінах.
Для боротьби з хворобами, що уражують рослини в період вегетації, посіви обприскують один-два рази фунгіцидами. Економічний поріг шкідливості для борошнистої роси, видів іржі, гельмінтоспоріозної плямистості становить понад 1% ураження рослин, для септоріозу - 5%. Обробку зазвичай розпочинають на самому початку розвитку хвороб .
Боротьба із шкідниками. Основу системи захисту від шкідників складає комплекс агрозаходів, який перешкоджає поширенню шкідників, підвищує витривалість рослин до пошкоджень.
До найефективніших методів належать сівозміна, рання зяблева оранка, оптимальні строки сівби та норми висіву, підбір стійких сортів.
Ячмінь найбільше може пошкоджуватися такими шкідниками як шведська і гесенська муха, смугаста блоха, злакова попелиця, хлібна п'явиця, клоп - шкідлива черепашка та ін.
При проведенні хімічних обробок проти шкідників необхідно враховувати економічні пороги шкідливості.
Озимий ячмінь, як і жито, важче збирається комбайнами, ніж ярий ячмінь чи озима пшениця. Збирання ускладнюється ламкістю колосся, схильністю до вилягання, коротким оптимальним строком обмолоту.
Озимий ячмінь достигає найшвидше серед зернових І групи. Урожай починають збирати при вологості зерна не більше 16-18%, але краще це робити при повній стиглості. Візуальні ознаки для початку обмолоту такі: ламкість колосся ще незначна, остюки достигли, але ламаються тільки при обмолоті.
Посівні площі озимого ячменю невеликі, тому його збирають способом прямого комбайнування. І тільки посіви з великою кількістю підгонів доцільно збирати роздільно.
Раціонально використати збиральну техніку і зменшити втрати зерна можна, якщо висівати зернові культури, що мають різні строки достигання . Так, різниця між настанням повної фази стиглості озимого ячменю і ярої пшениці орієнтовно становить три тижні, що дозволяє розтягнути строки збирання на довший період. Якщо ж висівати тільки озиму пшеницю і ярий ячмінь, строки достигання яких майже співпадають, втрати від перестою хлібів можуть зростати.
Крім того, після озимого ячменю можна висівати на сидеральне добриво люпин. При сівбі 10-20 липня коренева система люпину жовтого проникає в ґрунт на таку ж глибину (3,0-3,5 м), як при весняній сівбі. Урожайність зеленої маси на таких літніх посівах досягає 300-500 ц/га.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
www.Agroskyne.com
Рослинництво. Інтенсивні технології вирощування польових і кормових культур / За ред. М.А.Былоножка. – К.: Вища шк., 1990. – 292 с.
www.google.com
Довідник із захисту рослин. – К.: Урожай, 1999. – 208 с.
Рослиництво. Зінченко.
Рослинництво з основами програмування врожаю. / За ред. О.Г. Жатова. – К.: Урожай, 1995. – 256 с.
Кияк Г.С. Рослинництво. – К.: Вища шк., 1992. – 420 с.
Коренев В.Г., Подгорний П.И., Щербак С.И. Растениеводство с основами селекции и семеноводства. – М.: Агропромиздат, 1990. – 575 с.
Лекції з рослинництва.
Рослинництво. Технологія вирощування с/г культур. / за ред. В.В. Лихочвора. – К.: ЦНЛ, 2004. – 808 с.
Мотрук Б.П. Рослинництво. – К.: Вища шк., 1999.
Озимый ячмень. Интенсивная технология. – М.: Колос, 1988. – 260 с
Періг Г.Б., Бомба М.Я. Землеробство з основами грунтознавства, агрохімії та екології.: Навч. посібник. – Львів: ЛДСГІ, 1995. – 457 с.
.