Ім'я файлу: РЕФЕРАТ ТЕМПЕРАМЕНТ САЛАЩЕНКО Т.В..docx
Розширення: docx
Розмір: 36кб.
Дата: 08.02.2024
скачати
Розширення: docx
Розмір: 36кб.
Дата: 08.02.2024
скачати
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ Г.С.СКОВОРОДИ
ФАКУЛЬТЕТ СОЦІАЛЬНИХ І ПОВЕДІНКОВИХ НАУК
КАФЕДРА ПСИХОЛОГІЇ
РЕФЕРАТ
На тему «ТЕМПЕРАМЕНТ ЛЮДИНИ: ОСНОВНІ ТЕОРІЇ І ПРОБЛЕМИ»
Виконав
здобувач другого (магістерського рівня)
вищої освіти першого року заочної
форми навчання
спеціальності 053 Психологія, 52 групи
САЛАЩЕНКО ТАМАРА ВАСИЛІВНА
ХАРКІВ -2023
ЗМІСТ
ВСТУП
1.Поняття про темперамент 3
2.Історія вчень про темперамент 4
3.Теорії темпераменту 6
4. Фізіологічні основи темпераменту. 11
5. Психологічна характеристика темпераменту. 12
6. Головні властивості темпераменту. 15
7. Темперамент і особистість. 17
8. Вплив темпераменту на діяльність людини. 20
ВИСНОВКИ 22
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА 23
ПОНЯТТЯ ПРО ТЕМПЕРАМЕНТ
Психічними властивостями особистості називають найбільш суттєві й стійкі індивідуально-психологічні особливості людини. До них відносяться спрямованість особистості, її темперамент, характер і здібності. Темперамент – характеристика індивіда щодо динамічних особливостей його психічної діяльності (темпу, ритму, інтенсивності психічних процесів і станів). Започаткував учення про темперамент давньогрецький лікар і філософ Гіппократ (460–377 до н.е.). Він та його послідовники (римський лікар Клавдій Гален та ін.) обстоювали гуморальну теорію (від лат. humor – рідина, соки організму: кров, флегма, жовч), згідно з якою, ознаки темпераменту зумовлюються переважанням в організмі певної рідини. На підставі цих припущень було класифіковано типии темпераментів таким чином:
- сангвінічний (від лат. sanguis – кров, перевага в організмі крові);
- флегматичний (від грецьк. phlegma – слиз, перевага в організмі слизу);
- холеричний (від грецьк. сhole – жовч, перевага в організмі жовчі);
- меланхолійний (від грецьк. melas – чорний, похмурий та chole жовч, перевага в організмі чорної жовчі).
Наукові дослідження довели, що темперамент людини зумовлений біологічними (фізіологічними) її особливостями, тобто він є біологічним фундаментом, базується на властивостях нервової системи людини і пов’язаний із будовою її тіла (конституцією), обміном речовин в організмі. Темперамент характеризує також динамічність особистості, але не конкретизує її переконань, поглядів, інтересів, не є показником цінності або малоцінності особистості, не визначає її можливості. Темперамент як психобіологічна властивість особистості проявляється в особливостях освоєння предметного світу, тяжінні до розумової й фізичної праці, у соціальних контактах, у швидкостіпереходу від одного виду діяльності до іншого чи від одних засобів мислення до інших, у швидкості моторно-рухових актів, у швидкості мовлення, в емоційній чуттєвості, у чутливості до невдач і оцінки людей. Теоретичні знання про типи темпераментів дають можливість розуміння того, які види діяльності більше відповідають природній схильності людини і що заважає повноцінному спілкуванню з оточенням; допомагають правильно будувати взаємостосунки. Також знання особливостей темпераменту дає можливість людині вибрати для себе відповідну сферу діяльності, яка відповідає його типу вищої нервової діяльності. Варто зазначити, що не існує «поганих» чи «хороших» темпераментів. Кожен темперамент у конкретних видах діяльності має свої переваги й недоліки. Існування в психіці людини стійких динамічних характеристик, які формуються на основі біологічних факторів, дозволяє їй найбільш оптимально витрачати свої енергетичні можливості. Знаючи свій тип темпераменту, будь-який індивід може усвідомлено регулювати режим, ритм, інтенсивність у різних сферах діяльності. Саме особливості темпераменту визначають шляхи й способи виконання будь-якого виду діяльності.
2.ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ТЕМПЕРАМЕНТ
Вчення про темперамент започатковане давньогрецьким лікарем і філософом Гіппократом. Він та його послідовники (римський лікар Гален та ін.) обстоювали гуморальну теорію (від лат. humor — рідин), згідно з якою темперамент спричинює перевага в організмі певної рідини. Гіппократ вважав, що життєдіяльність організму визначається співвідношенням між кров’ю, жовчю та слизом (лімфа, флегма). На основі цього погляду сформувалося вчення про чотири типи темпераменту: сангвінічний (від лат. sanguis — кров, перевага в організмі крові), флегматичний (від грецьк. phlegma — слиз, перевага в організмі слизу), холеричний (від грецьк. chole — жовч, перевага в організмі жовчі) та меланхолійний (від грецьк. melas — чорний, похмурий та chole — жовч, перевага в організмі чорної жовчі). До середини XVII ст. всі дослідники вбачали анатомо-фізіологічні основи темпераменту в будові та функціонуванні кровоносної системи. Так, німецький філософ Кант вважав, що природною основою темпераменту є індивідуальні особливості хімічного складу крові. Близькі до такої точки зору ідеї російського педагога, анатома і лікаря П. Лесгафта (1837 – 1909), який розробив теорію, в якій основою темпераменту є особливості системи кровообігу (товщина стінок, діаметр отвору кровоносних судин, будова і форма серця). Діаметр і товщина стінок визначають швидкість і силу кровообігу, а від цього залежить швидкість обміну речовин, і в підсумку – індивідуальна характеристика темпераменту як міри збудження організму та тривалості реакцій. Конституційну) теорію започаткував у XX ст. н. е. німецький психіатр Е. Кречмер. Головною ідеєю цієї теорії є функціональна залежність темпераменту від будови (конституції) тіла Е. Кречмер виділив чотири конституційні типи (астенічний, атлетичний, пікнічний, диспластичний) і вважав, що кожному з них притаманний відповідний темперамент.
Подібно до того, як у Європі поширювалася конституційна типологія Е.Кречмера, в Америці набувала популярності концепція У.Шелдона, сформульована в 40-х роках ХХ століття. Його погляди на типологію близькі до концепції Кречмера, за якою тіло та темперамент – це два параметри одного й того самого об’єкта, котрим є людина. Основним недоліком гуморальної та конституційної теорій було пояснення темпераменту лише біологічними чинниками і недооцінювання ролі середовища і соціальних умов у формуванні психологічних властивостей індивіда.
3.ТЕОРІЇ ТЕМПЕРАМЕНТУ
Учення про темперамент має довгу і складну історію. Воно знайоме людству вже понад 25 століть. Найбільшої популярності набули гуморальна, конституційна, фізіологічна і регуляторна теорії темпераменту.
Гуморальна теорія У V ст. до н. є. грецький лікар Гіппократ зробив спробу з'ясувати, чим зумовлені індивідуальні відмінності перебігу фізичних і душевних захворювань. Він висловив думку, що різні стани організму, а також індивідуальні відмінності у поведінці людей залежать від пропорцій, в яких змішані основні рідини, або «соки», організму: кров, слиз, жовта жовч і чорна жовч. Якщо переважає кров, людина є сангвіником, слиз — флегматиком, жовта жовч — холериком, чорна жовч — меланхоліком. Так зародилась гуморальна (від лат.рідина) теорія темпераменту. Слід зазначити, що Гіппократ не пов'язував темперамент із психічною діяльністю людини; він говорив про темперамент окремих органів, наприклад, серця чи печінки. Думка про те, що переважання крові, жовчі та інших рідин якимось чином пов'язані з психічними властивостями людини, з'явилась значно пізніше. її висловив давньоримський анатом і лікар Гален (II ст. до н.е), який розробив першу типологію темпераментів. У майбутньому запропоновані Ним дев'ять типів темпераменту античні медики звели до чотирьох. До середини XVIII ст. анатомо-фізіологічні основи темпераменту вбачались у будові та функціонуванні кровоносної системи. Спроба узагальнити та систематизувати знання про темперамент належала німецькому філософу і математику /. Канту («Антропологія», 1789). Основою темпераменту, як і його попередники, він вважав хімічний склад крові, тобто поділяв позицію прихильників гуморальної теорії. Концепція про залежність динаміки поведінки від «рідин» організму частково підтверджена і у сучасних дослідженнях ендокринології і психофармокології. Теорія Гіппократа-Галена була провідною у науці до початку XX ст. Під впливом конституційних відмінностей між людьми, які було виявлено в антропології і психіатрії, а також їхні схильності до психічних захворювань, почали з'являтися концепції, що пов'язували темперамент із будовою тіла.
Конституційна теорія. Лідерами конституційної теорії темпераменту є німецький психіатр Е. Кречмер і американський учений У. Шелдон. У 1921 р. Е. Кречмер видав працю «Будова тіла та характер», у якій на основі клінічних спостережень висунув припущення, що люди мають чотири типи будови тіла, або чотири конституційні типи:
1. Лептосоматики (від гр. — слабкий; зота — тіло). Це тендітні, високі на зріст люди, зі слабкою мускулатурою. Мають вузькі плечі, витягнуте обличчя, довгі худі ноги. Крайня вираженість цього типу — астеніки.
2. Пікніки (від гр.— товстий, повний). Це повні люди, які мають малий або середній зріст, широкі груди, великий живіт, круглу голову і коротку шию.
3. Атлетики (від гр.— боротьба, сутичка). Це люди з міцною будовою тіла, середні або високі на зріст. Мають сильно розвинену мускулатуру, широкі плечі, вузькі стегна.
4. Диспластики (від гр. — погано; ріазіоз — сформований). Будова тіла неправильна, диспропорційна.
Кожен із цих типів має вроджену схильність до певного психічного захворювання і типу темпераменту. Отже, Е. Кречмер вирізнив три типи темпераменту: шизотиміка, циклотиміка та іксотиміка. Шизотиміки мають астенічну будову тіла, вони занурені в себе, замкнуті, погано пристосовані до оточення. Проявляють схильність до надмірних абстракцій. Шизотиміки схильні до захворювання шизофренією. Циклотиміки мають пікнічну будову тіла. Вони комунікабельні, відкриті, реалістично дивляться на світ, характеризуються різкою зміною настрою. Схильні до циклотимії. Іксотимікам притаманна атлетична будова тіла. Вони мало вразливі, зациклюються на дрібницях, стримані у жестикуляції. Схильні до епілепсії.
На той час, як у Західній Європі набувала популярності типологія Е. Кречмера, у 40-х роках XX ст. в Америці поширилась конституційна концепція У. Шелдона, на яку значною мірою вплинули соціальні стереотипи американської культури того часу. В основу покладено поняття соматотипу, який визначається за допомогою трьох параметрів:
1. Ендоморфізм ( від гр.— всередині; гр.— вид, форма). Переважає розвиток внутрішніх органів, надлишок жирової тканини у будові тіла. Зовнішній вигляд справляє враження м'якості та округлості, опорно-рухова система розвинена слабо.
2. Мезоморфізм ( від гр.— середній; гр.— вид, форма). Опорно-рухова система розвинена добре. Сильне міцне тіло.
3. Ектоморфізм ( від гр.— зовні; гр.— вид, форма). Слабкі м'язи, довгі руки і ноги. Тендітна будова тіла. М'язи слабо виражені.
Встановивши відповідність між типами тілобудови і динамічними особливостями людини, У. Шелдон запропонував такі три типи темпераменту: вісцеротоніки (від лат.— нутрощі), соматотоніки (від гр. — тіло), церебротоніки (від лат. — мозок).
Вісцеротонікам характерний ендоморфізм. Вони розслаблені у своїй поставі і рухах, мають сповільнену реакцію на зовнішні подразники, добрий сон. Люблять комфорт і отримують задоволення від вживання їди. Зі всіма привітні, легкі і м'які у спілкуванні, люблять компанії, активно включаються у громадське життя. Емоційно рівні і терпимі до інших. Відсутня непрогнозована поведінка. Орієнтуються на сім'ю і дітей. У важкі хвилини відчувають потребу в людях.
Соматотонікам характерний мезоморфізм. їх характеризує різка поведінка і жорстокість. Впевнена постава і рухи, схильні до фізичної діяльності, енергійні. Отримують задоволення від руху. В товаристві поводять себе галасливо, домінують, схильні до ризику і пригод, рішучі, хоробрі, агресивні. Неспівчутливі, легко переносять біль. Бояться замкнутого простору. У важкі хвилини мають потребу діяти.
Церебротонікам характерний ектоморфізм. Постава скута, рухи загальмовані. Підвищена швидкість реакцій. Поганий сон, хронічна втома. Схильні до усамітнення, розмірковування. Замкнуті, некомунікабельні, емоційно загальмовані. У товаристві поводять себе тихо або непрогнозовано. Мають надмірну чутливість до болю, страх контактів із людьми і відкритого простору. Орієнтуються на людей похилого віку. У важкі хвилини відчувають потребу усамітнитися.
Фізіологічну теорію темпераменту запропонував російський фізіолог І. Павлов у 30-х роках XX ст. Вивчаючи умовно-рефлекторні реакції собак, він зі своїми співробітниками звернув увагу на відмінності у їхній поведінці. В одних тварин умовні рефлекси утворювались швидко, однак так само швидко і зникали; в інших — повільно, однак зберігались на значно довший час. І. П. Павлов висунув припущення, що в основі цих особливостей поведінки лежать три основні властивості нервової системи: сила, врівноваженість і рухливість процесів збудження і гальмування. Сила визначається працездатністю нервової системи і виявляється у здатності витримувати сильні подразники. Якщо людина тривалий час, не втомлюючись, витримує сильне збудження, може довго перебувати у шумній компанії, вона має сильний тип нервової системи; якщо ж незначний подзразник викликає перевтому людини, сонливість, — то слабкий тип. Врівноваженість — це баланс між збудженням і гальмуванням. Якщо в людини немає великої різниці між збудженням і гальмуванням, вона є спокійна, приймає обдумані рішення, то в неї врівноважена нервова система; якщо ж між збудженням і гальмуванням велика різниця, наприклад, переважає збудження, і тому людина є надмірно імпульсивна, дратівлива, тривожна, то вона має неврівноважену нервову систему. Рухливість — це швидкість, з якою збудження переходить у гальмування, і навпаки. Люди з рухливою нервовою системою легко переключаються з однієї роботи на іншу, легко переходять зі стану активності у стан спокою, і навпаки. При інертній нервовій системі людині важко перейти з однієї справи до іншої; зранку їй важко прокинутись, а увечорі заснути.
Ці властивості утворюють певні комбінації, що зумовлює чотири загальні типи нервової системи і, на думку І. П. Павлова, відповідні їм чотири типи темпераменту:
1. Сильний, врівноважений, рухливий тип нервової системи — сангвінічний темперамент.
2. Сильний, неврівноважений, рухливий тип нервової системи — холеричний темперамент.
3. Сильний, врівноважений, інертний тип нервової системи — флегматичний темперамент.
4. Слабкий, неврівноважений, інертний тип нервової системи — Меланхолічний темперамент.
Типи нервової системи І. П. Павлов назвав генотипами, вважав їх вродженими і недостатньо схильними до змін під впливом оточення. Подальші розроблення фізіологічної теорії темпераменту показали, що не завжди кожному із чотирьох типів нервової системи відповідає зазначений тип темпераменту. Крім того, є факти, які свідчать про опосередковану залежність типу темпераменту і від анатомо-фізіологічних особливостей організму загалом.
Дослідження, які провели наприкінці 50-х років XX ст. Б. М. Теплов і В. Д. Небиліцин показали, що існує не три, а більше основних властивостей нервової системи. Зокрема, було виявлено динамічність, лабільність та інші властивості. Динамічність — це швидкість і легкість утворення умовних рефлексів; лабільність — швидкість виникнення і перебігу процесів збудження і гальмування. З'ясувалось також, що існують не лише загальні, а й парціальні властивості нервової системи, які також впливають на темперамент. Тому положення про те, що тип нервової системи є фізіологічною основою темпераменту вже не відповідає сучасним науковим досягненням.
4.ФІЗІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ТЕМПЕРАМЕНТУ
У 20-30 роках ХХ століття І.П. Павловим було сформульовано положення про типи вищої нервової діяльності як основи темпераменту. Згідно з цим підходом, фундаментальними властивостями нервових процесів, які визначають у сукупності індивідуально-психологічні особливості, є збудження і гальмування, їх урівноваженість і рухливість (змінюваність). Основу того чи іншого типу темпераменту становлять такі фактори: 1. Сила нервових процесів виявляється у здатності нервових клітин переносити тривале чи короткочасне, але дуже концентроване збудження і гальмування. Це визначає працездатність (витривалість) нервової клітини, тобто людина може витримувати тривалі чи короткочасні подразники без помітного зниження працездатності або настрою. 2. Слабкість нервових процесів характеризується нездатністю нервових клітин до тривалого концентрованого збудження і гальмування. При дії сильних подразників нервові клітини швидко переходять у стан охоронного гальмування. Тому в слабкій нервовій системі вони характеризуються низькою працездатністю, їхня енергія швидко виснажується. Однак слабка нервова система має велику чутливість: навіть на слабкі подразники вона адекватно реагує. 3. Рухливість нервових процесів характеризується швидкістю змінюваності процесів збудження й гальмування, швидкістю виникнення й припинення їх (коли цього вимагають умови життя), швидкістю утворення нових умовних зв’язків, вироблення й зміни динамічного стереотипу. Протилежною якістю рухливості є інертність нервових процесів. 4. Урівноваженість процесів збудження й гальмування, певний баланс між силою їх проявів. Міра цієї врівноваженості також досить індивідуальна. В одних людей переважають процеси збудження, тоді як гальмування явно поступається їм за силою і рухливістю. В інших – явно домінують гальмівні процеси, а перехід до активного стану здійснюється важко. Комбінації вказаних властивостей нервових процесів збудження і гальмування були покладені в основу визначення типу вищої нервової діяльності. Залежно від поєднання сили, рухливості й врівноваженості процесів збудження та гальмування розрізняють чотири основні типии вищої нервової діяльності: 1. Слабкий, неврівноважений, інертний тип. Представники слабкого типу нервової системи не можуть витримувати сильні, тривалі й концентровані подразники. Слабкими є процеси гальмування і збудження. При дії слабких подразників затримується вироблення умовних рефлексів. При цьому відзначається висока чутливість (тобто низький поріг) на дію подразників. 2. Сильний, неврівноважений, рухливий тип. Відзначаючись сильною нервовою системою, він характеризується неврівноваженістю основних нервових процесів – переважанням процесів збудження над процесами гальмування. 3. Сильний, врівноважений, рухливий тип. Процеси гальмування і збудження сильні і врівноважені, але швидкість, рухливість їх, швидка змінюваність нервових процесів призводять до відносної швидкості утворення й відносної нестійкості нервових зв’язків. 4. Сильний, врівноважений, малорухливий тип. Сильні й врівноважені нервові процеси відрізняються малою рухливістю. Носії цього типу зовні завжди спокійні, рівні, важкозбуджувані. Тип вищої нервової діяльності належить до природних спадкових даних, це природжена властивість нервової системи. На цьому фізіологічному підґрунті можуть утворитися різні системи умовних зв’язків, тобто в процесі життя ці умовні зв’язки будуть по-різному формуватися у різних людей: у цьому й буде проявлятися тип вищої нервової діяльності. Темперамент і є проявом типу вищої нервової діяльності в активності людей.
5.ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТЕМПЕРАМЕНТУ
У сучасній психології користуються гіппократівською класифікацією типів темпераменту: сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік. Розглянемо психологічну характеристику темпераментів: 1. Сангвінік – сильний, урівноважений, рухливий тип темпераменту. Такі люди – енергійні, комунікабельні, товариські, оптимісти, жартівники, відкриті, балакучі, жваві, безтурботні; з високим рівнем працездатності й витривалості (здатні багато працювати не стомлюючись). Їм притаманні гнучкість розуму, винахідливість, швидкий темп мовлення, швидкі рухи, швидке включення в роботу, багатство міміки й жестів, емоційність, лабільність. Сангвініки швидко звикають до нових вимог і обставин, без особливих зусиль набувають нових навичок. Високий рівень пластичності виявляється в мінливості почуттів, настроїв, інтересів, прагненні до зміни вражень. 2. Холерик – сильний, неврівноважений, рухливий тип темпераменту. Представники цього типу вирізняються високою реактивністю й активністю (реактивність переважає над активністю). Вони менш пластичні й більш інертні, ніж сангвініки. Товариські, виключно наполегливі та пристрасні в роботі. Швидкі, нетерплячі, нерідко неврівноважені, схильні до зміни настроїв, емоційних спалахів, при недостатній вихованості – запальні. Для холериків є характерними різкість і стрімкість рухів, сильна імпульсивність та яскравість емоційних переживань. Мова швидка, енергійна, супроводжується яскравою мімікою і жестами. Холерикам з їхньою яскраво вираженою схильністю до лідерства бажано навчитися досягати позитивності стосунків з оточуючими, контролювати власні емоційні стани, прагнення тиснути на інших і підкорювати їх собі. 3. Флегматик – сильний, врівноважений, малорухливий тип темпераменту. Характеризується порівняно низьким рівнем активності поведінки, ускладненням переключення уваги, уповільненістю й виваженістю дій, міміки і мовлення, рівністю, постійністю почуттів і настроїв. Емоції і свої душевні стани виражає у виняткових випадках (важко розсмішити й засмутити). Ці люди на вигляд спокійні, врівноважені, повільні і незворушні; пасивні, старанні, вдумливі, розмірені, миролюбиві. Довго приймають рішення, але виявляють наполегливість у виконанні справи. Спостерігається слабкий емоційний відгук на зовнішні враження та переживання інших людей. Вади виховання можуть сприяти формуванню у флегматика таких негативних рис як млявість, збідненість і слабкість емоцій, схильність до виконання лише звичних дій. Працьовитим флегматикам доцільно розвивати емпатійність та комунікабельність. 4. Меланхолік – слабкий, неврівноважений, інертний тип темпераменту. Представникам цього типу властивий високий рівень чутливості і незначної реактивності. Це призводить до того, що найменший привід може викликати сльози або глибоко образити людину. Для меланхоліків характерна стриманість і приглушеність моторики та мовлення, замкнутість недовірливість, глибина і постійність почуттів, але слабкий їх зовнішній вияв. За умови неправильного виховання в меланхоліка можуть розвинутися такі негативні риси, як хвороблива емоційна вразливість, замкнутість, відчуженість, схильність до тяжких внутрішніх переживань. Меланхолікам з їхньою вдумливістю і підвищеною сензитивністю не варто поспішати включатися у види діяльності й спілкування, у яких є жорстка субординація. Варто уникати переоцінки авторитету інших. Необхідно формувати установку на позитив як у професійній діяльності, так і в особистому житті. Для розвитку контактності і комунікабельності – не уникати громадських доручень, брати участь у всіляких заходах. Четверо друзів – Холерик, Сангвінік, Флегматик, Меланхолік – запізнилися в театр. Як вони будуть поводитися в такій ситуації? Холерик розпочне суперечку з білетером, прагнучи проникнути в партер на своє місце. Стверджуватиме, що годинник в театрі поспішає, що нікому не заважає і, можливо, спробує відтіснити білетера, щоб прорватися до зали. Сангвінік відразу може оцінити ситуацію, зрозуміє, що в партер його не пустять і побіжить вгору по сходинках до найближчого ярусу. Флегматик, побачивши, що до зали не впускають, ймовірно розмірковуватиме так: “Перша дія завжди не цікава, актори ще не ввійшли в роль. Піду краще в буфет, вип’ю кави, а потім спокійно додивлюсь спектакль. Не бігти ж мені, як на пожежу, за сангвініком? Це зовсім не для мене”. Меланхолік може подумати про себе таке: “Мені як завжди не щастить. Нарешті вибрався в театр – і така прикрість!? Не знаю, коли я ще відважусь на такий крок”, – і поїде додому. Варто зазначити, що представники «чистих» типів темпераментів зустрічаються не часто. Переважна більшість людей поєднують у собі окремі риси певного типу темпераменту з деякими рисами іншого. Також потрібно зазначити, що темперамент не визначає здібності й обдарованість людини. Свідченням цього є той факт, що талановитими представниками різних типів темпераментів були: Пушкін, Суворов (холерики); Герцен (сангвінік); Гоголь (меланхолік); Крилов, Кутузов (флегматики)
6.ГОЛОВНІ ВЛАСТИВОСТІ ТЕМПЕРАМЕНТУ
Темперамент як динамічна характеристика психічної діяльності особистості має свої властивості, які позитивно або негативно впливають на її поведінку. Розрізняють такі головні властивості темпераменту: Активність – міра енергійності, напору, з яким людина прагне впливати на оточення, підкорювати його своєму впливу, перетворювати, долати окремі перешкоди. Протилежний полюс даної якості виявляється у швидкому відступі перед труднощами, прагненні уникати будь-яких зусиль, небажанні брати на себе відповідальність за те, що відбувається, підпорядковувати його своєму контролю. Лабільність (лат. labilis – нестійкий) – швидкість виникнення й перебігу процесів збудження та гальмування. Емоційність – чутливість до впливів зовнішнього середовища, емоційне реагування на події, що відбуваються, включення емоцій у контур саморегуляції, швидкість зміни одних емоцій і станів іншими. Емоційна збудливість відображає силу подразника, необхідного для виникнення емоційної реакції. Динамізм рухів, моторики в цілому – швидкість, різкість, ритм, амплітуда м’язових рухів (включаючи мовлення). Темп реакцій – швидкість перебігу й зміни психічних процесів та реакцій. Сензитивність (лат. sensibilis – чутливий) – міра чутливості до явищ дійсності, що мають відношення до особистості. Незадоволення потреб, конфлікти, соціальні події в одних людей спричиняють яскраві реакції, страждання, а інші ставляться до них спокійно, а інколи й байдуже. Пластичність – здатність швидко пристосовуватись до обставин, що постійно змінюються. Певні прояви психічної діяльності перебудовуються або компенсуються завдяки пластичності вищої нервової діяльності. Слабкість, неврівноваженість або недостатня рухливість типу нервової системи за належних умов життя та виховання набувають позитивних якостей. Ригідність (лат. rigidus – твердий, заціпенілий) – особливість, протилежна пластичності, – це складність або нездатність перебудовуватися при виконанні завдань, якщо цього вимагають обставини. У пізнавальній діяльності ригідність виявляється у повільному переінакшенні уявлень при зміні умов життя, діяльності; в емоційному житті – у загальмованості, млявості, нерухливості почуттів; у поведінці – у негнучкості, інертності мотивів поведінки та морально-етичних вчинків за всієї очевидності їх недоцільності. Резистентність – міра здатності чинити опір негативним або несприятливим обставинам. Досить яскраво ця особливість виявляється в умовах стресу, при значній напруженості в діяльності. Одні люди здатні чинити опір найскладнішим умовам діяльності або обставинам, що несподівано склалися (аварії, конфлікти, асоціальна бравада), а інші – розгублюються, легко відступають, нездатні продовжувати роботу, хоча за звичайних умов з ними цього не трапляється, незважаючи на втому чи важкі умови праці. Реактивність – показник, який відображає силу й енергію, з якою людина реагує на той чи інший вплив, проявляє емоційну вразливість, ставлення до навколишньої дійсності та самої себе. Екстравертованість та інтровертованість. Спрямованість реакцій та діяльності особистості назовні, на інших – це екстравертованість, а на саму себе, на свої внутрішні стани, переживання, уявлення – інтровертованість. Екстравертованим типам властива сила й рухливість нервових процесів. Типовими поведінковими проявами екстраверта є комунікабельність, імпульсивність, гнучкість поведінки, ініціативність, швидке пристосування до нового середовища, відкритість і зовнішній прояв почуттів. Вони співчутливі, життєрадісні, упевнені в собі, прагнуть до лідерства, до розваг, мають багато друзів, нестримані, кмітливі не завжди відповідальні. В інтровертованого типу переважають слабкість та інертність нервових процесів, замкнутість, схильність до самоаналізу, тому вони мають проблеми щодо соціальної адаптації. Інтроверти заглиблені в себе, свої думки, переживання. Їх духовне життя може бути емоційним та багатим, але зовні це не проявляється. Інтроверти не люблять допускати сторонніх у свій внутрішній світ. Вони відчувають більший спокій та впевненість наодинці, не шукають широкого кола спілкування, обирають собі одного товариша і дуже прив’язуються до нього. Комунікативні здібності в інтроверта розвинуті слабо, а тому в компаніях та на публічних виступах вони почуваються невпевнено
7.ТЕМПЕРАМЕНТ І ОСОБИСТІСТЬ
У процесі виховання потрібно шукати не шляхи зміни типологічних властивостей нервової системи дитини (цей процес відбувається дуже повільно і його шляхи ще не досить вивчені), а варто знаходити індивідуальні підходи – різноманітні форми, шляхи й методи виховання з урахуванням особливостей нервової системи вихованця. Адже немає “гарних” і «поганих» типів вищої нервової діяльності і відповідно – темпераментів. Там, де потрібна велика витривалість і працездатність, краще проявить себе сильний тип нервової системи; якщо в процесі діяльності треба проявити велику чутливість, тонку реактивність, з такою діяльністю краще впорається слабкий тип. Кожен тип темпераменту має як позитивні, так і негативні сторони. Наприклад: пристрасність, активність, енергія холерика, рухливість, жвавість, чуйність сангвініка, глибина і стійкість почуттів меланхоліка, врівноваженість і відсутність поспішливості флегматика – це ті риси, які є цінними для представників кожного типу темпераменту. І водночас, за певних умов виховання можуть розвиватися й закріплюватися небажані риси особистості, зокрема: холеричний темперамент може сприяти нестриманості, схильності до постійних емоційних “вибухів”; сангвінічний темперамент може призвести до легковажності, недостатності глибини і стійкості почуттів; при меланхолічному темпераменті може продукуватися надмірна відлюдькуватість, надмірна сором’язливість; флегматичний темперамент може сприяти розвитку таких рис: інертність, байдужість. Позитивні риси особистості можуть проявлятися як при сильній, так і при слабкій нервовій системі, при наявності будь-якого темпераменту, але ці якості матимуть певну своєрідність. Навчання й виховання дають змогу долати недоліки вищої нервової системи, створювати сприятливі умови для життєдіяльності людини, виробляючи прийнятні форми поведінки. Враховуючи те, що пластичність нервової системи відкриває широкі можливості розвитку, однак, за словами І.П. Павлова, вона не є пластичністю воску, який змінює свою форму в результаті одноразових і незначних впливів на нього. Пластичність нервової системи – це пластичність сталі, що потребує кропіткої праці з людиною, великих зусиль, багаторазових дій для удосконалення її форми. Значна роль у формуванні особистості належить батькам і педагогам різних типів освітньо-виховних закладів. Уміння вихователя розгадати в маленькій дитині тип темпераменту й обережно направляти позитивні та коригувати негативні якості, дозволить майбутній особистості усвідомлювати своє місце й значущість у суспільстві, зрозуміти, що без праці над собою людина не може нічого досягти як у дитинстві, так і в дорослому житті. Доречно навести приклад із життя видатного російського письменника А.П. Чехова, про якого переважна більшість людей може сказати, що він був людиною врівноваженою, скромною й делікатною. І от в одному із листів до дружини, актриси О.Л. Кніппер - Чехової, він зізнається: “Ти пишеш, що заздриш моєму характеру. Повинен сказати тобі, що від природи характер у мене різкий, запальний тощо. Але я звик стримуватися, бо розпускати себе порядній людині не годиться. Раніше я виробляв чортзна-що”. Бібліограф А.П. Чехова підтверджує ці слова: “…ми знаємо, різкість, запальність …це були фамільні риси Чехових… Безсумнівно, що характер був вироблений ним у наполегливій праці самовиховання, у боротьбі з самим собою. 6. Вплив темпераменту на діяльність людини. Будь-яка діяльність передбачає певні вимоги до психічних якостей людини. Одні професії вимагають неабиякої уважності, інші – швидкої реакції на зміну обставин або гнучкого мислення. Ці вимоги не можна змінити за бажанням, вони об’єктивно зумовлені змістом самої діяльності. Визначаючи динаміку діяльності, темперамент може по-різному впливати на її продуктивність. У масових професіях (будівельник, електрик, токар, інженер та ін.) одні властивості темпераменту, необхідні для успішної роботи, але слабо виражені в конкретного працівника, можуть бути компенсовані за рахунок розвитку інших властивостей і зумовлених ними прийомів роботи. Існують спеціальності, якими не можна успішно оволодіти лише завдяки компенсації одних властивостей іншими. Так, у професіях космонавта, льотчика-випробувача, диспетчера аеропорту, оператора швидкоплинних технологічних процесів, чия діяльність відбувається векстремальних умовах, пов’язаних із небезпекою, великою відповідальністю, вимоги до психіки дуже високі. У них висока тривожність, ригідність, низький темп діяльності не можуть бути компенсовані іншими властивостями. Тому в цих випадках властивості темпераменту визначають професійну придатність. Діяльність (трудова, навчальна, ігрова) вимагає не лише певного рівня знань, розумового та емоційно-вольового розвитку людини, а й наявності певних типологічних особливостей нервової системи, а отже, й темпераменту. Залежно від змісту та умов діяльності сила, врівноваженість і рухливість нервової системи (темпераменту) проявляються по-різному, відіграють позитивну або негативну роль. Коли необхідна значна працездатність, витривалість, краще проявляє себе сильний тип нервової системи, а де потрібні співчутливість, лагідність, там краще впорається слабкий тип нервової системи. Прикладне значення вчення про темперамент полягає насамперед у застосуванні цього знання щодо самого себе, визначення тих позитивних і негативних рис, які даються взнаки у власній поведінці. Потрібно не боротися з темпераментом, а знайти способи, які забезпечують можливість реалізації переваг кожного темпераменту у справі, а також методи, які забезпечують кооперацію і взаєморозуміння між людьми. Якщо робоча група для укладання угоди з партнером буде створена без урахування доцільних сполучень темпераментів, то дуже ймовірна конфліктна ситуація та затримка переговорів. У такому випадку варто пам’ятати, що в парах партнерів, які не сприймають один одного, частіше зустрічаються сполучення “холерик-холерик”, “сангвінік-сангвінік” та “флегматик-сангвінік”. Найбільший діапазон узгодження з іншими типами темпераменту мають меланхоліки, які усталено зберігають відносини з меланхоліками, флегматиками та сангвініками. Поєднання в групі меланхоліка з холериком зустрічається не так часто, оскільки холерики через свою нестриманість погано співіснують з будь-якими типами темпераменту. Сангвінікам та флегматикам не потрібна довірча обстановка, бо вони здатні самі вирішувати свої проблеми. Тому їхні стосунки менш довірливі, але більш стабільні. До представника кожного типу темпераменту потрібно знайти свій підхід, виходячи із певних психологічних принципів: “Ні хвилини спокою”. Такий принцип підходу до холерика, який спирається на використання його плюсів: енергійність, захопленість, пристрасність, рухливість, цілеспрямованість і нейтралізацію мінусів: запальність, агресивність, нестриманість, нетерплячість, конфліктність. Холерик увесь час повинен бути зайнятий справою, інакше він свою активність спрямує на колектив і зруйнує його із середини. “Довіряй, але перевіряй”. Цей принцип стосується сангвініка, який має такі плюси: життєрадісність, захопленість, чуйність, товариськість – і мінуси: схильність до зарозумілості, легковажність, поверховість, надтовариськість і ненадійність. Мила людина сангвінік завжди пообіцяє, щоб не образити іншого, але не завжди виконує обіцяне, тому потрібно проконтролювати, чи виконав він свою обіцянку. “Не підганяй”. Таким повинен бути підхід до флегматика, який має плюси: стійкість, постійність, терплячість, самовладання, надійність – і, звичайно, мінуси: повільність, байдужість, “товстошкірість”, сухість. Головне, що флегматик не може працювати при дефіциті часу, йому потрібний індивідуальний темп, тому не потрібно його підганяти, він сам розрахує свій час і зробить справу. “Не зашкодь”. Цей девіз для меланхоліка, який має такі плюси: висока чутливість, м’якість, людяність, доброзичливість, здатність до співчуття – і, звичайно, мінуси: низька працездатність, недовірливість, вразливість, замкненість, сором’язливість. На меланхоліка не можна кричати, надмірно тиснути, давати різкі і жорсткі вказівки, оскільки він чутливий до інтонацій і дуже вразливий. Умови оптимізації діяльності: Перед сангвініком безперервно ставити нові і, якщо є можливість, цікаві завдання, які вимагали б від нього зосередження й напруження; необхідно постійно залучати його до активної діяльності, систематично заохочувати його зусилля. Контролювати діяльність холерика якомога частіше; у роботі з ним не припустимі різкість і нестриманість, оскільки це може викликати негативну реакцію у відповідь; водночас будь-який його негативний вчинок має бути вимогливо і справедливо засуджений. Флегматика необхідно залучати до активної діяльності й зацікавити; він потребує систематичної уваги, його неприпустимо переключати з одного завдання на інше. Щодо меланхоліка неприпустимі не тільки різкість, грубість, підвищений тон, іронія; про його вчинок, провину краще поговорити наодинці; для навчання вкрай необхідним є прояв уваги, вчасна оцінка успіхів, рішучості, та волі; негативну оцінку слід використовувати з великим застереженням, пом’якшуючи її негативну дію. Особливо важливо пам’ятати про те, що в нормальних умовах темперамент має прояв лише в особливостях індивідуального стилю й не визначає результативність діяльності. В екстремальних ситуаціях вплив темпераменту на ефективність діяльності суттєво підсилюється, бо попередньо засвоєні форми поведінки стають неефективними, тому необхідна додаткова енергетична або динамічна мобілізація організму, аби впоратися з несподіваними чи дуже сильними впливами-подразниками. Стиль діяльності кожної людини значною мірою залежить від типу вищої нервової діяльності, що є складовою її темпераменту. Щоб визначити, чи відповідають властивості темпераменту вимогам професії, здійснюють професійний відбір – спеціальну процедуру визначення професійної придатності, яку проводять на підставі психологічної діагностики властивостей темпераменту.
ВИСНОВКИ
Діяльність і повсякденна поведінка людини залежить від соціальних умов, у яких формувалася особистість, і від особливостей природної організації людини
Перш за все, темперамент – це індивідуальна особливість людини; це вроджена та стійка особливість людської психіки, яка впливає на її збудливість, емоційну вразливість, врівноваженість, швидкість, темп та інтенсивність проходження психічної діяльності. Адже реакція на дію подразника у кожної людини може бути достатньо різною. Одні реагують на цей вплив спокійно та повільно, а інші навпаки – жваво та активно. У деяких може розвиватись надлишкова афективність, тобто на будь-який подразник вони відповідають агресією чи спалахом гніву. Саме тому темперамент і називають індивідуальною особливістю. Виступаючи динамічною характеристикою психічної діяльності людини, темпераменту характерні певні властивості, які можуть позначатись на його прояв як позитивно, так і негативно.
Отже, на сучасному етапі психології найчастіше використовують гіппократівську класифікацію типів темпераментів. Кожен тип наділений певними психологічними особливостями
Темперамент пов’язаний із типологічними властивостями нервової системи.
Підсумовуючи вищевикладене можна додати, що дуже рідко трапляються представники, які повністю ідентичні до опису одного із типів. Частіше зустрічаються представники, у який є поєднання кількох типів.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1.Грановская Р.М. Психология в примерах. – СПб.: Речь, 2007. – С. 164-172.
2. Маклаков А.Г. Общая психология: Учебник для вузов. – СПб.: Питер, 2005. – С. 553-566.
3. Немов Р.С. Психология: Учеб. для студ. высш. пед. учеб. заведений: В 3 кн. – М.: ВЛАДОС, 2001. – Кн. 1. – С. 394-404.
4. Пашукова Т.І., Допіра А.І., Дьяконов Г.В. Практикум із загальної психології. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2006. – С. 114-122.
5. Психологія / За ред. Ю.Л. Трофімова. – К.: Либідь, 2003. – С. 103- 108.
6. У лабіринтах психології особистості: Світ психічних явищ / Авт.- упоряд. О.В. Тимченко, В.Б. Шапар. – Х.: Прапор. 1997. – С. 312-314.
7. Трофимова Н.М., Поленякина Е.В., Трофимова Н.Б. Общая психология: Практикум. – СПб.: Питер. 2005. – С. 132-134
8.Типи Темпераменту Людини. [Електронний ресурс].
Режим доступу: https://busines.in.ua/typy-temperamentu-lyudyny-ta-yih-harakterystyka/
9.Психологічна характеристика типів темпераменту. [Електронний ресурс].https://pidruchniki.com/14140113/psihologiya/psihologichna_harakteristika_tipiv_temperamentu
10.Психічні властивості особистості. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://web.posibnyky.vntu.edu.ua/icgn/3prishak_psihologiya_ch1/1252.html