Тема 1.Сутність, призначення та роль бюджету держави
1. Бюджет як економічна категорія
2. Бюджет як основний фінансовий план держави
3. Бюджетний період в Україні
1. Бюджет як економічна категорія
У вивченні бюджету велике значення має характеристика його як економічної категорії.
Бюджет є основною ланкою державних фінансів і важливою складовою фінансової системи в цілому. Державні фінанси виражають сукупність економічних відносин у грошовій формі з приводу розподілу і перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту з метою фінансового забезпечення реалізації функцій держави.
Суб'єктами цих відносин є юридичні й фізичні особи та держава, об'єктом – ВВП. За певних умов об'єктом фінансових відносин може бути національне багатство, виражене у вартості накопичених у суспільстві матеріальних благ та природних ресурсів.
Бюджет держави як відособлена ланка фінансової системи відображає ту частину розподільних відносин, яка пов'язана із формуванням і використанням основного централізованого фонду грошових коштів.
Характерними ознаками цих відносин є те, що вони:
відбивають двосторонні відносини держави з юридичними та фізичними особами;
регламентуються державою в законодавчій формі;
пов’язані зі створенням фінансової бази для забезпечення виконання державою її функцій – управлінської, оборонної, економічної та соціальної;
характеризують перерозподіл доходів і коштів між галузями, регіонами, соціальними верствами населення;
спрямовані на реалізацію основних завдань економічного і соціального розвитку країни.
Отже, бюджет держави – це сукупність законодавчо регламентованих відносин між державою і юридичними та фізичними особами з приводу розподілу й перерозподілу ВВП, а за певних умов — і національного багатства з метою формування і використання централізованого фонду грошових коштів, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій.
Бюджет відображає участь держави у розподільних відносинах. Права держави у розподілі ВВП ґрунтуються на двох чинниках.
По-перше, на виконанні нею суспільних функцій. Держава централізує частину коштів не заради централізації як такої, а для фінансового забезпечення своєї діяльності. Податки та інші форми централізації доходів є нічим іншим, як платою суспільства, тобто юридичних та фізичних осіб, за виконання державою її функцій.
По-друге, держава може брати участь у розподілі ВВП і як один із суб'єктів його створення, будучи власником засобів виробництва в межах державного сектору. Тоді на неї поширюються всі права власника, у тому числі й право на одержання доходу від підприємницької діяльності.
Участь держави у розподілі ВВП залежить від моделі фінансових відносин у суспільстві. В основі побудови цієї моделі лежать саме роль і місце в ній бюджету. Моделі фінансових відносин у суспільстві розрізняються за двома ознаками:
1) за послідовністю розподілу ВВП та умовами формування бюджету;
2) за рівнем централізації ВВП (ВНП) у бюджеті.
За послідовністю розподілу ВВП розрізняють моделі ринкової та адміністративної економіки.
У більшості країн світу в розподілі ВВП домінує модель ринкової економіки, яка пройшла значний історичний шлях розвитку. Сутність її дуже проста і логічна: спочатку переважна частина вартості створеного ВВП розподіляється між тими, хто зайнятий у його створенні. Це власники засобів виробництва, що отримують прибуток, і робітники та службовці, яким виплачується заробітна плата.
Сутність фінансової моделі адміністративної економіки, яка застосовувалась у СРСР та інших соціалістичних країнах, полягає в тому, що переважна частина національного доходу відразу ж централізувалась у бюджеті. Держава як монопольний власник засобів виробництва з самого початку виключала цю частину із розподільних відносин. Вона ж установлювала через нормування оплати праці й планове ціноутворення пропорції між заробітною платою і грошовими нагромадженнями, які включали прибуток підприємств — децентралізований чистий дохід — і податок з обороту — централізований чистий дохід. При цьому, на відміну від ринкової економіки, де в складі ВВП переважає частка заробітної плати, в адміністративній економіці частка грошових нагромаджень була основною. Фактично пропорції розподілу за цими двома моделями є прямо протилежними.
Необхідно зазначити, що будь-яка схема тієї чи іншої моделі є узагальненою. Безперечно, і в моделі ринкової економіки є елементи первинного вилучення доходів, насамперед через систему непрямих податків.
У моделі адміністративної економіки теж є елементи перерозподілу. Але це перерозподіл не всієї суми доходів, а тільки їх залишку після первинного вилучення доходів.
Отже, відмінність між моделями полягає в різних, прямо протилежних пропорціях первинного розподілу і перерозподілу на користь держави доходів юридичних і фізичних осіб. Тобто з позицій послідовності розподільних відносин проблема полягає не в тому, скільки забирає держава, а коли і як вона це робить і як це впливає на систему економічних інтересів у суспільстві.
За ознакою рівня централізації національного доходу в бюджеті різні варіанти можливі лише в межах моделі ринкової економіки.
На підставі аналізу рівня централізації національного продукту в бюджетах різних розвинених країн умовно можна виділити три основні моделі: американську, західноєвропейську та скандинавську.
Американська модель, яка ґрунтується на максимальному рівні самозабезпечення і самофінансування, характеризується незначним рівнем бюджетної централізації національного продукту (25—30 %). Американська модель забезпечує максимальне фінансове стимулювання.
Протилежністю американській є скандинавська модель. Для неї характерною є розгалужена державна соціальна сфера, що потребує відповідного рівня централізації ВВП у бюджеті — до 60 %. Вона забезпечує належний рівень державних соціальних послуг для всього населення, хоча водночас для можливості вибору та для конкуренції існує і приватний сектор. Ця модель характеризується як високим рівнем доходів населення, так і високим рівнем їх оподаткування. Вона створює клімат упевненості й соціальної врівноваженості, оскільки не така жорстка, як американська. Але вона можлива лише за умов високого рівня доходів громадян (після сплати високих податків має залишитися достатньо доходів для індивідуального споживання) та належної культури і свідомості народу, відповідного ставлення до праці, поваги до державного сектору. Якщо таких передумов немає, то модель, що заснована на подібному рівні централізації і відповідній побудові соціальної сфери, не може бути ефективною і призводить до розвалу економіки, як це сталося на теренах колишнього СРСР.
Західноєвропейська модельхарактеризується поміркованим рівнем централізації ВВП у бюджеті — 35—45 %. Такою ж поміркованою вона є й у сферах оподаткування та надання державою соціальних послуг, передусім у галузі освіти. Загальна середня та вища освіта в умовах західноєвропейської моделі є досить доступною. Це забезпечується відповідною державною політикою, яка має об'єктивні передумови, адже у сучасному світі тільки освічена нація має широкі перспективи економічного та соціального розвитку. Однак, звичайно, це можливо в умовах багатої країни, яка має необхідні кошти. Тобто, відзначаючи певні переваги західноєвропейської моделі, необхідно пам'ятати про реальні можливості.
Вибір моделі фінансових відносин і побудови бюджету держави залежить від багатьох чинників. Головним є критерій впливу на суспільство, на стимули до праці та до ефективного господарювання. Різноманітність моделей визначається конкретними історичними традиціями, природними умовами, багатством країни, завданнями, що стоять у соціальній та економічній сферах, а також психологією тієї чи іншої нації.
У цілому бюджет держави як економічна категорія є дуже складним явищем, яке відіграє важливу роль у суспільстві. Він урівноважує фінансові інтереси суб'єктів розподільних відносин, забезпечує збалансований розвиток країни. Через бюджет фінансуються основні державні видатки. Велика роль бюджету виявляється й у ставленні до нього. В усіх країнах світу бюджетні відносини регулюються в законодавчому порядку, що дає підстави розглядати бюджет і як правову категорію.
2. Бюджет як основний фінансовий план держави
Правова характеристика бюджету пов'язана з розглядом його як фінансового плану, що є розписом доходів і видатків основного централізованого фонду грошових коштів держави.
Правове регламентування бюджету здійснюється у загальних рисах головним законом — Конституцією і деталізується у бюджетному законодавстві, яке охоплює три рівні.
Перший — це законодавчий акт, що здійснює загальне регламентування бюджету і бюджетних відносин. До 2001 р. в Україні таку роль виконував Закон «Про бюджетну систему України», а нині — «Бюджетний кодекс України». Він визначає засади формування бюджету і принципи побудови бюджетної системи, її склад, розмежування доходів і видатків між бюджетами, регламентує бюджетний процес та міжбюджетні відносини.
Другий – ухвалення законів, що регламентують окремі статті доходів і видатків. Стосовно формування доходів основним є Податковий кодекс і Митний кодекс України. Стосовно видатків таких прямих законів немає, але є закони, які визначають основи і пріоритети фінансування, наприклад Закони України «Про освіту», «Про науку та науково-технічну діяльність» та ін.
І нарешті, третій рівень – це щорічне прийняття закону про Державний бюджет і відповідних рішень місцевих органів влади про місцеві бюджети. Прийняття цих актів є законодавчим затвердженням бюджету як основного фінансового плану. Закон про Державний бюджет України - закон, який затверджує повноваження органам державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду.
Крім того, бюджетні взаємовідносини в Україні регулюються нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, прийнятими на підставі й на виконання Бюджетного кодексу та інших законів України; нормативно-правовими актами центральних органів виконавчої влади, прийнятими на підставі й на виконання Бюджетного кодексу, інших законів України та нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України; рішеннями органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, прийнятими відповідно до Бюджетного кодексу.
При здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, Бюджетного кодексу та закону про Державний бюджет України.
Якщо міжнародним договором України, поданим на ратифікацію, встановлено інші положення, ніж у відповідних нормах бюджетного законодавства України, такі положення приймаються окремими законами про внесення змін до відповідних законів і розглядаються Верховною Радою України одночасно з ратифікацією міжнародного договору України, яким такі положення передбачені.
З позиції фінансового плану бюджет держави розглядається як сукупність Державного бюджету України, Республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів. Державний бюджет України є фінансовим планом центральних органів влади й управління. Він відображає загальнодержавні потреби в грошових коштах, джерела їх формування, розподіл і перерозподіл. Саме Державний бюджет насамперед характеризує економічну й соціальну політику держави. Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети є фінансовими планами регіональних органів представницької та виконавчої влади і відображають їх фінансову діяльність.
Бюджет може складатись у вигляді одного чи кількох фінансових планів. Скажімо, в царській Росії свого часу існувало два бюджети — звичайний і надзвичайний, які різнилися ступенем відкритості (надзвичайний був закритим, і дані про нього не публікувалися). Нині в окремих країнах поділ бюджету відбувається за напрямами використання коштів – поточні й капітальні витрати. Відповідно створюються поточний бюджет та бюджет розвитку і розподіляються доходи між ними. Як правило, поточний бюджет забезпечується поточними, насамперед податковими, надходженнями і має бути збалансованим. Бюджет розвитку може бути дефіцитним. Джерелом покриття дефіциту є державні позики, у тому числі цільові. Такий поділ бюджету здійснювався в колишньому СРСР на початку 90-х років.
На сьогодні в Україні бюджет поділяється на дві частини: загальний та спеціальний фонди. До загального фонду відносять кошти, що призначені для реалізації загальних функцій, а до спеціального — кошти, що мають конкретне призначення, у тому числі позабюджетні кошти бюджетних установ та організацій.
Складовими частинами загального фонду бюджету є:
1) усі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду бюджету;
2) усі видатки бюджету за рахунок надходжень загального фонду бюджету;
3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету без визначення цільового спрямування та надання кредитів з бюджету за рахунок надходжень загального фонду бюджету);
4) фінансування загального фонду бюджету.
Складовими частинами спеціального фонду бюджету є:
1) доходи бюджету (включаючи власні надходження бюджетних установ), які мають цільове спрямування;
2) видатки бюджету за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету (в тому числі власних надходжень бюджетних установ);
3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету з визначенням цільового спрямування та надання кредитів з бюджету за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету);
4) фінансування спеціального фонду бюджету.
Власні надходження бюджетних установ поділяються на такі групи:
перша група - надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законодавством;
друга група - інші джерела власних надходжень бюджетних установ.
У складі першої групи виділяються такі підгрупи:
підгрупа 1 - плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх функціональними повноваженнями;
підгрупа 2 - надходження бюджетних установ від господарської та/або виробничої діяльності;
підгрупа 3 - плата за оренду майна бюджетних установ;
підгрупа 4 - надходження бюджетних установ від реалізації майна.
У складі другої групи виділяються такі підгрупи:
підгрупа 1 - благодійні внески, гранти та дарунки;
підгрупа 2 - кошти, що отримують бюджетні установи від підприємств, організацій, фізичних осіб та від інших бюджетних установ для виконання цільових заходів;
підгрупа 3 – кошти, що отримують вищі та професійно-технічні навчальні заклади від розміщення на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне право.
Власні надходження бюджетних установ використовуються за такими напрямами:
а) перша група:
підгрупа 1 - на покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням відповідних послуг;
підгрупа 2 - на організацію відповідної діяльності, а також на господарські потреби бюджетних установ;
підгрупа 3 - на утримання, облаштування, ремонт та придбання майна бюджетних установ;
підгрупа 4 - на ремонт, модернізацію чи придбання нових необоротних активів (крім будівель і споруд) та матеріальних цінностей, на покриття витрат, пов'язаних з організацією збирання і транспортування відходів і брухту на приймальні пункти, а також на господарські потреби бюджетних установ.
б) друга група:
підгрупа 1 – на заходи, пов’язані з функціонуванням бюджетних установ;
підгрупа 2 - на виконання відповідних цільових заходів;
підгрупа 3 - на виконання основних функцій та завдань вищих та професійно-технічних навчальних закладів, передбачених їх статутними документами.
Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди, їх складові частини визначаються виключно бюджетним кодексом та законом про Державний бюджет України. Підставою для рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради про створення спеціального фонду у складі місцевого бюджету можуть бути виключно Бюджетний кодекс та закон про Державний бюджет України.
Передача коштів між загальним та спеціальним фондами бюджету дозволяється тільки в межах бюджетних призначень шляхом внесення змін до закону про Державний бюджет України, прийняття рішення про місцевий бюджет або внесення змін до нього, крім випадку, коли у разі відсутності відповідних бюджетних призначень на наступний бюджетний період у кінці бюджетного року залишки коштів спеціального фонду перераховуються до загального фонду бюджету.
Платежі за рахунок спеціального фонду бюджету здійснюються в межах коштів, що фактично надійшли до цього фонду на відповідну мету, якщо Бюджетним кодексом та/або законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) не встановлено інше.
Створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами не допускається. Відкриття позабюджетних рахунків для розміщення бюджетних коштів (включаючи власні надходження бюджетних установ) органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами допускається у випадку розміщення на конкурсних засадах тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів на депозитах або шляхом придбання державних цінних паперів, цінних паперів, емітованих Автономною Республікою Крим, відповідною міською радою, з подальшим поверненням таких коштів до кінця поточного бюджетного періоду (ст. 16 Бюджетного кодексу), а також при розміщенні закордонними дипломатичними установами України бюджетних коштів на поточних рахунках іноземних банків у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, та при розміщенні вищими та професійно-технічними навчальними закладами на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надане відповідне право.
Бюджет як фінансовий план характеризується складом доходів і видатків, які відбивають фінансову діяльність держави. їх структуризація може мати офіційний і науковий характер.
Таким чином, бюджет як фінансовий план відіграє дуже важливу роль у діяльності держави. Він визначає її можливості і пріоритети, її роль і форми реалізації закріплених за нею функцій. Це документ, що спрямовує діяльність держави, робить її конкретною і фінансово забезпеченою.
3. Бюджетний період в Україні
Бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того самого року.
Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.
Відповідно до Конституції України бюджетний період для Державного бюджету України за особливих обставин може бути іншим.
Особливими обставинами, за яких Державний бюджет України може бути затверджено на інший бюджетний період, є:
1) введення воєнного стану;
2) оголошення надзвичайного стану в Україні.
У разі затвердження Державного бюджету України на інший бюджетний період місцеві бюджети мають бути затверджені на такий самий період.
Висновки
Бюджет є основною ланкою державних фінансів і важливою складовою фінансової системи в цілому. Державні фінанси виражають сукупність економічних відносин у грошовій формі з приводу розподілу і перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту з метою фінансового забезпечення реалізації функцій держави.
бюджет – план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.
Місцеві бюджети – бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування.
бюджети місцевого самоврядування – бюджети територіальних громад сіл, їх об’єднань, селищ, міст (у тому числі районів у містах).
У вивченні бюджету велике значення має характеристика його як економічної категорії.
Суб'єктами бюджетних відносин є юридичні й фізичні особи та держава, об'єктом – ВВП. За певних умов об'єктом фінансових відносин може бути національне багатство, виражене у вартості накопичених у суспільстві матеріальних благ та природних ресурсів.
Бюджет держави як відособлена ланка фінансової системи відображає ту частину розподільних відносин, яка пов'язана із формуванням і використанням основного централізованого фонду грошових коштів.
За послідовністю розподілу ВВП розрізняють моделі ринкової та адміністративної економіки.
Правова характеристика бюджету пов'язана з розглядом його як фінансового плану, що є розписом доходів і видатків основного централізованого фонду грошових коштів держави.
На сьогодні в Україні бюджет поділяється на дві частини: загальний та спеціальний фонди. До загального фонду відносять кошти, що призначені для реалізації загальних функцій, а до спеціального — кошти, що мають конкретне призначення, у тому числі позабюджетні кошти бюджетних установ та організацій.
Бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того самого року.