Ім'я файлу: 2. Поеми Гомера «Іліада» та «Одіссея».pdf
Розширення: pdf
Розмір: 570кб.
Дата: 28.02.2023
скачати
Розширення: pdf
Розмір: 570кб.
Дата: 28.02.2023
скачати
Тема 2. Поеми Гомера «Іліада» та «Одіссея»
Вступний коментар
Гомер привертав увагу українських діячів культури та літератури, починаючи з ХІХ століття. Серед них – О. Навроцький, Ст. Руданський,
В. Самійленко, А. Білецький, два уривки з «Іліади» переклав І. Франко; над
«Одіссеєю» працювали П. Куліш, О. Потебня; Леся Українка переклала третю частину та початок четвертої пісні «Одіссеї». П. Ніщинський (під псевдонімом
Петро Байда) зробив перший повний переклад «Одіссеї» віршованим розміром оригіналу.
Повний переклад «Іліади» та «Одіссеї» у ХХ столітті здійснив відомий український вчений, композитор і поет-перекладач Борис Тен (справжнє ім’я
– Микола Хомичевський).
Гомер є найвеличнішим європейським поетом, яскравим началом всієї грецької, а від цього античної та подальшої європейської літератури. Гомер є уславленим на всі часи аедом, визнаним «вихователем всієї Еллади» ще з часів самої античності. Неперевершеним генієм вважали Гомера Арістотель і
Платон, Плутарх і Лукіан, Горацій та Квінтіліан. Висока поезія Гомера надихала всі наступні покоління літературних митців через витончену концентрацію в ній всіх відомих античності художніх форм та засобів виразності, слугуючи досконалим взірцем та вишуканим джерелом подальших літературних пошуків.
Поеми Гомера були широко відомі та високо цінувалися в Давній Греції, у VI столітті кожні чотири роки на святах Панафінеях їх мали зачитувати на грецьких площах рапсоди, а за часів Пісістрата був встановлений певний порядок їхнього виконання. Втім, починаючи ще з елліністичного періоду, гостро постало так зване гомерівське питання, що зосереджувалося на проблемі самого існування давньогрецького митця та авторства двох поем
«Іліади» та «Одіссеї», адже точних біографічних даних про Гомера у науковців вже тих часів не існувало. Гомер був легендарною постаттю, його уявляли як сліпого старого співця. Вчені-александрійці, серед яких виділялися
напрацювання Аристарха Самофракійського, поділили поеми на 24 пісні, вони помітили, що в рукописних текстах поем є певні розходження, і поставили під сумнів єдине авторство Гомера, хоча Аристарх висунув гіпотезу про те, що Гомер написав «Іліаду» в молоді роки, а «Одіссею» набагато пізніше. Серед основних концепцій щодо гомерівського питання можна виділити наступні:
- теорія аналітиків: початок їй поклав німецький вчений Ф.А. Волф, який у «Передмові» до видання грецького тексту поем зауважив, що такі великі поеми не могли бути написаними однією людиною, вони не могли бути також і записаними, адже тоді ще не існувало писемності; на основі концепції Ф.А. Волфа німецький філолог
Г. Лахман висунув думку про те, що «Іліаду» складають 18 окремих, не пов’язаних між собою пісень, що не мають ні єдиного сюжету, ні
єдиного плану («теорія малих пісень»);
- «теорія основного зерна» (один з напрямів «аналітичної» теорії) полягає в думці про те, що створенню великих поем передувала певна кількість малих, тобто існували невеликі «Пра-Іліада» та «Пра-
Одіссея», які згодом розширювалися і доповнювалися іншими поетами, при цьому зберігалася основна єдність кожної поеми (версія класичного німецького філолога Г. Германна). Так, основним зерном «Іліади» було розгортання сюжету гніву Ахілла, а «Одіссеї» – повернення Одіссея додому;
- теорія унітаріїв (теорія єдності) є протилежною тому, що стверджували «аналітики». Ф. Шиллер, Й. Фосс, Й. Гете, Ф. Гегель виступили за єдине авторство Гомера, їхній погляд науково обґрунтував Г.В. Ніч, довівши, що давні греки знали писемність ще до VII ст. до н.е., а протиріччя між окремими частинами поем зустрічаються й у творах, значно менших за розмірами, ніж гомерівські. Вчений казав про те, що, можливо, Гомер спирався на
- теорія аналітиків: початок їй поклав німецький вчений Ф.А. Волф, який у «Передмові» до видання грецького тексту поем зауважив, що такі великі поеми не могли бути написаними однією людиною, вони не могли бути також і записаними, адже тоді ще не існувало писемності; на основі концепції Ф.А. Волфа німецький філолог
Г. Лахман висунув думку про те, що «Іліаду» складають 18 окремих, не пов’язаних між собою пісень, що не мають ні єдиного сюжету, ні
єдиного плану («теорія малих пісень»);
- «теорія основного зерна» (один з напрямів «аналітичної» теорії) полягає в думці про те, що створенню великих поем передувала певна кількість малих, тобто існували невеликі «Пра-Іліада» та «Пра-
Одіссея», які згодом розширювалися і доповнювалися іншими поетами, при цьому зберігалася основна єдність кожної поеми (версія класичного німецького філолога Г. Германна). Так, основним зерном «Іліади» було розгортання сюжету гніву Ахілла, а «Одіссеї» – повернення Одіссея додому;
- теорія унітаріїв (теорія єдності) є протилежною тому, що стверджували «аналітики». Ф. Шиллер, Й. Фосс, Й. Гете, Ф. Гегель виступили за єдине авторство Гомера, їхній погляд науково обґрунтував Г.В. Ніч, довівши, що давні греки знали писемність ще до VII ст. до н.е., а протиріччя між окремими частинами поем зустрічаються й у творах, значно менших за розмірами, ніж гомерівські. Вчений казав про те, що, можливо, Гомер спирався на
давні народні пісні, поширені у греків, але переробив їх по-своєму, підпорядкувавши єдиному плану.
Діяльність Г. Шлімана (1822-1890), німецького підприємця та палкого шанувальника гомерівського епосу, який наполегливо намагався відшукати сліди великої гомерівської Трої, сприяла підвищенню інтересу до культури та історії античності, стимулювала археологічні розвідки. Його вдалі та важливі розкопки в північно- західній частині сучасної Туреччини (Гіссарлик) примусили вчених серйозно ставитися до поем Гомера. Хоча гомерівську Трою Г. Шліман й не знайшов, але відшукав вагомі докази існування значно давнішої за
Трою високо розвинутої мікенської цивілізації (знайдений ним так званий «скарб царя Пріама» не міг належати троянському царю, адже ті речи були датовані вченими приблизно 2400 р. до н.е.).
Гомерівське питання залишається остаточно не розв’язаним в сучасному науковому середовищі.
Жанрова природа поем: поеми Гомера є епічними творами, в яких зберігається «примат загального над індивідуальним» (О. Лосєв), зображуються панорамні картини життя народу та окремих його представників – епічних героїв, які є виразниками епічного, тобто колективного ідеалу. Як відмічав Є. Мелетинський, «героический эпос в отличие от народной сказки тяготеет к историческим, национальным, государственным масштабам. Его история тесно связана с процессом формирования народностей и древнейших государств. Поэтому национальное своеобразие выступает в эпосе ярче, чем в сказке. Эпос содержит народную поэтическую концепцию исторического прошлого, он наполнен коллективистским, по существу, патриотическим пафосом»
1
. Таким чином, важливими елементами епосу є суспільно-
історичне (епічне) тло та образ епічного героя. Епічний герой (багатир)
1
Мелетинский Е.М. Происхождение героического эпоса: Ранние формы и архаические памятники. – М.,
1963. – 464 с. – С. 423.
Діяльність Г. Шлімана (1822-1890), німецького підприємця та палкого шанувальника гомерівського епосу, який наполегливо намагався відшукати сліди великої гомерівської Трої, сприяла підвищенню інтересу до культури та історії античності, стимулювала археологічні розвідки. Його вдалі та важливі розкопки в північно- західній частині сучасної Туреччини (Гіссарлик) примусили вчених серйозно ставитися до поем Гомера. Хоча гомерівську Трою Г. Шліман й не знайшов, але відшукав вагомі докази існування значно давнішої за
Трою високо розвинутої мікенської цивілізації (знайдений ним так званий «скарб царя Пріама» не міг належати троянському царю, адже ті речи були датовані вченими приблизно 2400 р. до н.е.).
Гомерівське питання залишається остаточно не розв’язаним в сучасному науковому середовищі.
Жанрова природа поем: поеми Гомера є епічними творами, в яких зберігається «примат загального над індивідуальним» (О. Лосєв), зображуються панорамні картини життя народу та окремих його представників – епічних героїв, які є виразниками епічного, тобто колективного ідеалу. Як відмічав Є. Мелетинський, «героический эпос в отличие от народной сказки тяготеет к историческим, национальным, государственным масштабам. Его история тесно связана с процессом формирования народностей и древнейших государств. Поэтому национальное своеобразие выступает в эпосе ярче, чем в сказке. Эпос содержит народную поэтическую концепцию исторического прошлого, он наполнен коллективистским, по существу, патриотическим пафосом»
1
. Таким чином, важливими елементами епосу є суспільно-
історичне (епічне) тло та образ епічного героя. Епічний герой (багатир)
1
Мелетинский Е.М. Происхождение героического эпоса: Ранние формы и архаические памятники. – М.,
1963. – 464 с. – С. 423.
виражає народний ідеал героя, всі його унікальні якості спрямовані на досягнення народного блага і захист народу.
«Іліада» – це героїчний епос, який розповідає про великі подвиги давніх героїв та про загибель цілого покоління героїв на війні, а
«Одіссея» є поемою морських та піратських пригод, в якій йдеться про бурхливі події невоєнних часів. «Іліада» розповідає про життя людини на війні, в ній царює смерть, але відчувається велика жага до життя
(картини смерті Патрокла, Гектора та інших героїв), а «Одіссея» – про безмежне бажання людини пізнати світ, про любов людини до пригод і моря, про величезні можливості людини, яка наважується будувати своє життя, не очікуючи на допомогу богів.
Міфологічна основа та сюжет поем: в основі гомерівських поем лежать давньогрецькі міфи про Троянську війну, в яких розповідалося про причини та початок війни, її розвиток, наслідки та долі великих героїв після її закінчення. Втім, в «Іліаді» Гомер розповідає лише про події останнього, десятого, року Троянської війни, які передували падінню Трої. Саме падіння Трої не зображується, а про нього читачі дізнаються з «Одіссеї». В «Іліаді» сюжет є лінійний, хоча присутні епічні
ретардації (уповільнення дії за рахунок введення у текст розлогих описів
та характеристик). «Одіссея» розповідає про довгі 10 років повернення
Одіссея додому, з яких 7 років герой перебував у німфи Каліпсо, при цьому про події не розповідається послідовно. Перші пісні поеми говорять про пошуки Телемахом батька, а про перші три роки блукання героя морем розповідає він сам на бенкеті у царя феаків Алкіноя (пісні
IX-XII).
Історично-соціальна основа поем: поеми можна вважати своєрідною енциклопедією античних знань, вони насичені географічними, етнографічними, медичними, астрономічними та
іншими відомостями. Гомер змальовує різні верстви суспільства, серед яких є: герої, що походять від грецьких богів; вожді (басилевси) зі
«Іліада» – це героїчний епос, який розповідає про великі подвиги давніх героїв та про загибель цілого покоління героїв на війні, а
«Одіссея» є поемою морських та піратських пригод, в якій йдеться про бурхливі події невоєнних часів. «Іліада» розповідає про життя людини на війні, в ній царює смерть, але відчувається велика жага до життя
(картини смерті Патрокла, Гектора та інших героїв), а «Одіссея» – про безмежне бажання людини пізнати світ, про любов людини до пригод і моря, про величезні можливості людини, яка наважується будувати своє життя, не очікуючи на допомогу богів.
Міфологічна основа та сюжет поем: в основі гомерівських поем лежать давньогрецькі міфи про Троянську війну, в яких розповідалося про причини та початок війни, її розвиток, наслідки та долі великих героїв після її закінчення. Втім, в «Іліаді» Гомер розповідає лише про події останнього, десятого, року Троянської війни, які передували падінню Трої. Саме падіння Трої не зображується, а про нього читачі дізнаються з «Одіссеї». В «Іліаді» сюжет є лінійний, хоча присутні епічні
ретардації (уповільнення дії за рахунок введення у текст розлогих описів
та характеристик). «Одіссея» розповідає про довгі 10 років повернення
Одіссея додому, з яких 7 років герой перебував у німфи Каліпсо, при цьому про події не розповідається послідовно. Перші пісні поеми говорять про пошуки Телемахом батька, а про перші три роки блукання героя морем розповідає він сам на бенкеті у царя феаків Алкіноя (пісні
IX-XII).
Історично-соціальна основа поем: поеми можна вважати своєрідною енциклопедією античних знань, вони насичені географічними, етнографічними, медичними, астрономічними та
іншими відомостями. Гомер змальовує різні верстви суспільства, серед яких є: герої, що походять від грецьких богів; вожді (басилевси) зі
своїми дружинами, при чому домінує серед вождів Агамемнон через свої великі багатства, численну кількість воєнних кораблів, які він привів під
Трою; різні вільні ремісники (ковалі, теслі, гончарі, професійні співці, лікарі, ювеліри) та раби.
Гуманістичні ідеї поем: Гомер виступає у поемах як поборник миру, противник війни, вбивств та крові. Він засуджує аморальний характер війни, але вимушений змиритися із нею у випадку, коли війна може бути морально виправданою. Так, троянці воюють, щоб захистити свою країну, своє місто, свою батьківщину. Тому не існує для чоловіка кращої слави, ніж померти в бою, віддавши життя за Батьківщину
(Гектор). Боги та люди шанують мудру богиню-воїтельку Афіну, але ненавидять жорстокого кривавого Ареса. Мирні настрої поета передаються за допомогою порівнянь, які рясніють образами і картинами спокійного життя природи, побуту звичайних землеробів та скотарів. Патріотичні настрої з великою силою проявляються і в
«Одіссеї», де Одіссей 10 років мужньо намагається повернутися на Ітаку.
Любов до рідної землі, родини, батька постійно супроводжує героя, примушуючи його відмовитися навіть від запропонованого йому німфою Каліпсо безсмертя та відшукувати будь-які можливості побачити свою батьківщину.
Гомер у поемах часто зображує картини людського нещастя,
горя, смерті, страшних поранень. Тим більш цінується ним людське життя та щастя. Так, Ахілл промовляє цілий гімн людському життю:
«Та ніщо не дорожче мені за життя, – ні багатства,
Що їх, як кажуть, надбав Іліон, це залюднене місто,
В мирні колишні часи, перед нападом воїв ахейських,
Ані скарби, що стрілець заховав за камінним порогом,
Феб-Аполлон срібнолукий, у хмарі на скелі Піфійській.
Можна здобути усе – і корів, і овечок отари,
Можна й триніжники куті, і коней придбать злотогривих.
Тільки людської душі не вернути, її не придбати,
Не упіймати, якщо відлетить крізь зубів огорожу» («Іліада», пісня 9).
Трою; різні вільні ремісники (ковалі, теслі, гончарі, професійні співці, лікарі, ювеліри) та раби.
Гуманістичні ідеї поем: Гомер виступає у поемах як поборник миру, противник війни, вбивств та крові. Він засуджує аморальний характер війни, але вимушений змиритися із нею у випадку, коли війна може бути морально виправданою. Так, троянці воюють, щоб захистити свою країну, своє місто, свою батьківщину. Тому не існує для чоловіка кращої слави, ніж померти в бою, віддавши життя за Батьківщину
(Гектор). Боги та люди шанують мудру богиню-воїтельку Афіну, але ненавидять жорстокого кривавого Ареса. Мирні настрої поета передаються за допомогою порівнянь, які рясніють образами і картинами спокійного життя природи, побуту звичайних землеробів та скотарів. Патріотичні настрої з великою силою проявляються і в
«Одіссеї», де Одіссей 10 років мужньо намагається повернутися на Ітаку.
Любов до рідної землі, родини, батька постійно супроводжує героя, примушуючи його відмовитися навіть від запропонованого йому німфою Каліпсо безсмертя та відшукувати будь-які можливості побачити свою батьківщину.
Гомер у поемах часто зображує картини людського нещастя,
горя, смерті, страшних поранень. Тим більш цінується ним людське життя та щастя. Так, Ахілл промовляє цілий гімн людському життю:
«Та ніщо не дорожче мені за життя, – ні багатства,
Що їх, як кажуть, надбав Іліон, це залюднене місто,
В мирні колишні часи, перед нападом воїв ахейських,
Ані скарби, що стрілець заховав за камінним порогом,
Феб-Аполлон срібнолукий, у хмарі на скелі Піфійській.
Можна здобути усе – і корів, і овечок отари,
Можна й триніжники куті, і коней придбать злотогривих.
Тільки людської душі не вернути, її не придбати,
Не упіймати, якщо відлетить крізь зубів огорожу» («Іліада», пісня 9).
Гомера цікавить не окрема людина, а людина як представник роду, адже тільки рід є безсмертним у своїх вічних оновленнях, у незмінних чергуваннях життя і смерті:
Наче те листя на дереві – людські усі покоління:
Листя одне, обриваючи, вітер розносить, а інше –
Клечанням свіжим ліси укриває з новою весною.
Так і людські покоління – ці родяться, ті вже зникають («Іліада», пісня 9).
Картини життя та смерті оповиті у поета величним спокоєм, який передбачає усвідомлення людиною безмежності людського горя і страждань. Мудрий той спокій, який приходить до людини після великих випробувань, втрат, смертей. Мудрим є таке сприйняття щастя, яке супроводжується розумінням його швидкоплинності та хиткості.
Боги і доля. Сюжет поем Гомера розгортається у двох планах: перший – пов'язаний із богами, другий – із героями та простими смертними. Безтурботні боги живуть в дивовижних хоромах на Олімпі в оточенні краси та веселощів, вони постійно бенкетують, радіють, танцюють та співають, влаштовуючи хороводи з Музами і Харитами.
П’ють вони не вино, а нектар, їдять не хліб, а амбросію та сміються
«невгасимим сміхом». Боги майже не знають печалі, хоча можуть іноді страждати, або часто їх охоплюють бурхливі пристрасті.
Боги постійно присутні в житті людей, вони вирішують їхні долі, скеровують їхню поведінку та вчинки. Боги мають своїх улюбленців, яким щиро допомагають, але є у них і такі герої, яких вони через ненависть жорстоко переслідують. Боги допомагають не лише окремим героям, а й поділяються через свою прихильність чи то до ахейців (Гера,
Афіна, Посейдон, Фетіда), чи то до троянців (Аполлон, Артеміда,
Афродіта). Боги у Гомера не є ідеалізованими, вони мають такі самі пристрасті, великі або згубні, високі або ниці, як і люди, тобто, як правильно зауважив О.Ф. Лосєв, гомерівські боги є узагальненням людських настроїв і почуттів, вчинків і волі. Втім, герої не слідують сліпо велінням богів, їхні вчинки є наслідком їхнього характеру та
співпадіння волі богів та передбачуваності долі. Так, Ахілл знає, що судила йому доля, та у нього є вибір. Й обирає він велику славу у віках саме через свою молоду, гарячу і запальну вдачу, виходить саме так, як пророкували йому боги, і так, як було передбачено його долею (він помирає молодим під стінами Трої). У випадку зі старим батьком
Гектора Пріамом ситуація схожа: Ахілл погоджується віддати тіло
Гектора через веління богів, але рішення Ахілл приймає після довгих вагань і глибоких страждань, відкриваючи у собі знову ж таки інший бік юнацького віку – ніжність та здатність до справжніх почуттів. Отже,
«судьби <…> ніхто із людей не уникне» («Іліада»), та про цю долю можуть знати лише безсмертні боги, які вирішують її, також підпорядковуючись заданим законам, виконуючи певну процедуру. Так,
Зевс, який вирішував фінал поєдинку Ахілла і Гектора, брав золоті терези з двома жеребками смерті і дивився, в якій бік схиляться терези, жереб Гектора схилився до Аїду, і відразу прихильник Гектора Аполлон залишив героя, а «прудконогий» та «богосвітлий» Ахілл вбив
«шоломосяйного» Гектора. О.Ф. Лосєв писав, що греки по-особливому сприймали долю, часто вчиняючи всупереч їй: «Гомеровский герой часто знает свою судьбу, но все дело в том и заключается, что также часто он и не признает этой судьбы, отвергает ее, борется с нею. Ведь что такое судьба? Это есть прежде всего какая-то неопределенность и неизвестность. Пусть на сегодня имеется решение судьбы умереть какому-нибудь герою под Троей. Но можно ли быть уверенным в том, что это решение судьбы и на завтра останется тем же самым? А вдруг завтра будет совсем другое решение судьбы, и данному герою нужно будет умереть уже не под Троей, а у себя на родине или во время возвращения домой? Но в таком случае, почему же герой на основании сегодняшнего решения судьбы должен складывать руки и подставлять шею под любые удары? Вот поэтому-то гомеровский герой, несмотря ни на какое решение судьбы, все-таки поступает по-своему и часто
Гектора Пріамом ситуація схожа: Ахілл погоджується віддати тіло
Гектора через веління богів, але рішення Ахілл приймає після довгих вагань і глибоких страждань, відкриваючи у собі знову ж таки інший бік юнацького віку – ніжність та здатність до справжніх почуттів. Отже,
«судьби <…> ніхто із людей не уникне» («Іліада»), та про цю долю можуть знати лише безсмертні боги, які вирішують її, також підпорядковуючись заданим законам, виконуючи певну процедуру. Так,
Зевс, який вирішував фінал поєдинку Ахілла і Гектора, брав золоті терези з двома жеребками смерті і дивився, в якій бік схиляться терези, жереб Гектора схилився до Аїду, і відразу прихильник Гектора Аполлон залишив героя, а «прудконогий» та «богосвітлий» Ахілл вбив
«шоломосяйного» Гектора. О.Ф. Лосєв писав, що греки по-особливому сприймали долю, часто вчиняючи всупереч їй: «Гомеровский герой часто знает свою судьбу, но все дело в том и заключается, что также часто он и не признает этой судьбы, отвергает ее, борется с нею. Ведь что такое судьба? Это есть прежде всего какая-то неопределенность и неизвестность. Пусть на сегодня имеется решение судьбы умереть какому-нибудь герою под Троей. Но можно ли быть уверенным в том, что это решение судьбы и на завтра останется тем же самым? А вдруг завтра будет совсем другое решение судьбы, и данному герою нужно будет умереть уже не под Троей, а у себя на родине или во время возвращения домой? Но в таком случае, почему же герой на основании сегодняшнего решения судьбы должен складывать руки и подставлять шею под любые удары? Вот поэтому-то гомеровский герой, несмотря ни на какое решение судьбы, все-таки поступает по-своему и часто
поступает даже «вопреки судьбе»
2
. Доля смертних на землі завжди нещасна, адже «жити весь вік у журбі» мають люди, «самі лиш» боги
«безпечальні» («Іліада»).
Герої. У гомерівських поемах діє велика кількість героїв, всі вони наділені узагальненими рисами епічного героя, всією сукупністю притаманних йому рис: вони мужні та хоробрі воїни, вони вправно і чесно поводяться у боях, дбають про загальну справу. Втім, кожний з героїв наділяється яскравою індивідуальною рисою, через яку і легко запам’ятовується. Так, Ахілл – найкращий воїн, Агамемнон –
«широкодержавний», найбагатший з усіх, має більшу за інших кількість воїнів і кораблів, Одіссей – найхитріший, Нестор – наймудріший і найстаріший, Парис – найкрасивіший, Діомед – дуже сильний, мужньо і завзято прагне перемоги, Гектор – найсильніший і найкращий серед троянських воїнів, найшляхетніший серед всіх героїв, безмежно відданий своєму народові та місту (Гомеру важко приховати свою симпатію до цього державного мужа), Патрокл – сильний і
«милостивий», мудрий радник Ахілла.
Важливо помітити, що Гомер використовує образи епічних
двійників для епічної характеристики героїв. Так, доповнюють один одного Ахілл і Патрокл. Ахілл – молодий і сильний воїн, а Патрокл, хоча і дуже мужній, демонструє іншу сторону епічного героя – він розумний і розважливий, завжди дає Ахіллу виважені поради. Ахілл переживає за Патрокла навіть більше, ніж за брата, вони не можуть жити один без одного, хочуть бути похованими в одній могилі, і в Патроклі, як справедливо зауважила І.В. Шталь, Ахілл оплакує самого себе.
Епічними двійниками виступають також Агамемнон і Менелай, Гектор
і Полідамас.
А. Боннар писав, що Гомер, створюючи образ Одіссея, показав свою віру в цінність і могутність розуму. Одіссей є не тільки і не стільки
2
Лосев А.Ф. Гомер. М., 2006. – 400 с. – С. 388.
2
. Доля смертних на землі завжди нещасна, адже «жити весь вік у журбі» мають люди, «самі лиш» боги
«безпечальні» («Іліада»).
Герої. У гомерівських поемах діє велика кількість героїв, всі вони наділені узагальненими рисами епічного героя, всією сукупністю притаманних йому рис: вони мужні та хоробрі воїни, вони вправно і чесно поводяться у боях, дбають про загальну справу. Втім, кожний з героїв наділяється яскравою індивідуальною рисою, через яку і легко запам’ятовується. Так, Ахілл – найкращий воїн, Агамемнон –
«широкодержавний», найбагатший з усіх, має більшу за інших кількість воїнів і кораблів, Одіссей – найхитріший, Нестор – наймудріший і найстаріший, Парис – найкрасивіший, Діомед – дуже сильний, мужньо і завзято прагне перемоги, Гектор – найсильніший і найкращий серед троянських воїнів, найшляхетніший серед всіх героїв, безмежно відданий своєму народові та місту (Гомеру важко приховати свою симпатію до цього державного мужа), Патрокл – сильний і
«милостивий», мудрий радник Ахілла.
Важливо помітити, що Гомер використовує образи епічних
двійників для епічної характеристики героїв. Так, доповнюють один одного Ахілл і Патрокл. Ахілл – молодий і сильний воїн, а Патрокл, хоча і дуже мужній, демонструє іншу сторону епічного героя – він розумний і розважливий, завжди дає Ахіллу виважені поради. Ахілл переживає за Патрокла навіть більше, ніж за брата, вони не можуть жити один без одного, хочуть бути похованими в одній могилі, і в Патроклі, як справедливо зауважила І.В. Шталь, Ахілл оплакує самого себе.
Епічними двійниками виступають також Агамемнон і Менелай, Гектор
і Полідамас.
А. Боннар писав, що Гомер, створюючи образ Одіссея, показав свою віру в цінність і могутність розуму. Одіссей є не тільки і не стільки
2
Лосев А.Ф. Гомер. М., 2006. – 400 с. – С. 388.
видатним воїном, великим авторитетом серед героїв, яким він і зображується в «Іліаді». Одіссей – дерзновенна людина, і таким він показаний в «Одіссеї». Одіссей пристрасно любить море, якого майже не знав, любить пригоди і нові відкриття, заради моря та нових знань він готовий поринати у будь-які небезпеки (епізод із сиренами), при цьому в його серці живе пристрасна любов до життя, адже саме життя дає йому можливість пізнавати світ, задовольняти свою буремну душу. І любов до родини і до рідної землі не може стати йому на заваді, 10 років війни і
10 років блукань не зупиняють його, він не може залишитися вдома і готовий вирушати на пошуки народу, який не знає слова «море» та не вміє будувати кораблі.
Гомер наділяє
Одіссея епітетом
«багатостраждальний» невипадково. Саме його ім’я вказує на людину, яка знає, що таке божественний гнів, він той, хто «ненависний» богам. Енергійний, проникливий та допитливий, Одіссей не покладається на прихильність богів, а вважає за краще і більш надійне робити все власноруч. Він сам бореться за своє життя, дві доби працюючи своїми руками і ногами, намагаючись добратися до суші після страшної бурі на морі, він сам вигадує, як врятувати себе і товаришів у печері циклопа та на острові
Кірки, він вміє виступати проти обставин та ворожої щодо нього долі. І боги не люблять його, занадто він самовпевнений та відважний. Як вірно зауважив В.М. Топоров, «там, где Эней вверяет себя судьбе, Одиссей
“работает” со случаем, ищет его, если надо, подчиняется ему с тем, чтобы, прибегнув к собственному уму и хитрости склонить случай в свою пользу и построить такой ряд “случайных” удач, который мог бы превозмочь злую судьбу (недаром боги опасаются, что он может вопреки судьбе самостоятельно решать свои задачи). В отличие от всегда серьезного Энея в Одиссее присутствует некое авантюрное начало…»
3 3
Топоров В.Н. Эней – человек судьбы. – М. : Радикс, 1993. – 208 с. – С. 7-8.
10 років блукань не зупиняють його, він не може залишитися вдома і готовий вирушати на пошуки народу, який не знає слова «море» та не вміє будувати кораблі.
Гомер наділяє
Одіссея епітетом
«багатостраждальний» невипадково. Саме його ім’я вказує на людину, яка знає, що таке божественний гнів, він той, хто «ненависний» богам. Енергійний, проникливий та допитливий, Одіссей не покладається на прихильність богів, а вважає за краще і більш надійне робити все власноруч. Він сам бореться за своє життя, дві доби працюючи своїми руками і ногами, намагаючись добратися до суші після страшної бурі на морі, він сам вигадує, як врятувати себе і товаришів у печері циклопа та на острові
Кірки, він вміє виступати проти обставин та ворожої щодо нього долі. І боги не люблять його, занадто він самовпевнений та відважний. Як вірно зауважив В.М. Топоров, «там, где Эней вверяет себя судьбе, Одиссей
“работает” со случаем, ищет его, если надо, подчиняется ему с тем, чтобы, прибегнув к собственному уму и хитрости склонить случай в свою пользу и построить такой ряд “случайных” удач, который мог бы превозмочь злую судьбу (недаром боги опасаются, что он может вопреки судьбе самостоятельно решать свои задачи). В отличие от всегда серьезного Энея в Одиссее присутствует некое авантюрное начало…»
3 3
Топоров В.Н. Эней – человек судьбы. – М. : Радикс, 1993. – 208 с. – С. 7-8.
Епічний стиль та поетична техніка епосу. Епічні поеми Гомера
є яскравим зразком епічного синкретизму. Цілісність, панорамність та всеоб’ємність зображення подій, єдність загального і приватного, абстрактного і конкретного, художнього і філософського, героїчний стиль, єдиний в своєму епічному, ліричному, драматичному і комічному началах, монументальна та об’єктивна строгість величаво-спокійного епосу, поєднана з елементами ліризму і драматизму, є проявами епічного синкретизму.
Поеми Гомера написані унікальним розміром – епічним
гекзаметром, в якому виражається вся множинність світу (І.В. Шталь) та який співвідноситься з епічним змістом гомерівських епосів.
Гекзаметр – це шестистопний дактиль з обов’язковою цезурою:
—UU/—UU/—//UU/—UU/—UU/—U.
Гекзаметр виділявся урочистістю, повільністю, нагадував чарівну музику хвиль, через що надзвичайно полюбився давнім грекам.
План роботи
1. «Іліада» та «Одіссея» – підсумок багатостолітнього розвитку народної творчості та витвір генія. Гомерівське питання.
2. Жанрова природа епосів.
3. Міфологічна основа поем. Троянська війна в міфології Стародавньої
Греції.
4. Давньогрецька міфологія в поемах Гомера:
- Відображення двох етапів розвитку міфології (хтонічного і героїчного);
- Картина світу на щиті Ахілла.
5. Зміст та особливості сюжету поем. Особливості часу і простору поем.
6. Боги та їх роль в долях героїв епічних поем Гомера.
7. Ставлення героїв до богів та сприйняття ними визначної ролі Долі в
їхньому житті.
8. Люди і характери в поемах. Образи центральних героїв «Іліади».
9. Образ Одіссея.
10. Поетична техніка епосу: повторення, характер епітетів і порівнянь, ретардація, мова і розмір.
Література:
1. Боннар А. Греческая цивилизация. – М. : Искусство, 1992. (Глави ІІ, ІІІ книги 1-ої).
2. Кун М.А. Легенди та міфи стародавньої Греції / Переклад з рос. – К.,
1996.
3. Лосев А.Ф. Гомер. – М.: Молодая Гвардия, 2006.
4. Радциг С.И. История древнегреческой литературы. – 5-е изд. – М. :
Высшая школа, 1982. (Глави 2,3).
5. Тен Б. Гомер на Україні // Всесвіт. – 1982. – № 12.
6. Сахарный Н.А. Гомеровский эпос. – М., 1976.
7. Чистякова Н.А. История возникновения и развития древнегреческого эпоса. – СПб., 1999.
8. Шталь И.В. Гомеровский эпос. – М. : Высшая школа, 1975.
Термінологічний мінімум: героїчний епос, епічний герой, епічні двійники, міфологічна основа, доля, ретардація, хтонізм.
Матеріали, завдання і питання до теми
1. Прочитайте версію Дж. Фаулза щодо авторства «Одіссеї». Чи достатньо раціоналістично англійський письменник аргументує свою думку?
Якою є ваша відповідь на «гомерівське питання»? я <…> убежден – «Одиссея» тоже была написана женщиной. Великая греческая повесть, сплетенная из различных нитей – тут и розыски, и ложные устремления, и враждебная судьба, эгоистическая любовь и любовь самоотверженная, отношения между мужчинами и женщинами, – выступает прародительницей всей последующей художественной литературы, и в не меньшей степени, через промежуточное поколение, представленное
«Энеидой», ведет к Марии Французской. Я на самом деле считаю творчество
Марии Французской убедительным ретроспективным аргументом в пользу
предположения, что за «Одиссеей» скрывается женский ум <…> Нам никогда не узнать, кто был Гомер, или – кто был тот Гомер, что создал
«Одиссею», но Мария была женщиной – этот факт неопровержим. Ее взгляд на человеческую комедию – бесспорно, взгляд женщины, выраженный посредством искусства.
Я – один из тех еретиков, которые верят, что «Одиссею», должно быть, написала женщина. Эта ересь среди писателей далеко не нова. Сэмюэл
Батлер, например, а в наши дни Роберт Грейвс полагали, что это так и есть.
Но кто бы ни был автором этого шедевра, все равно он (или все-таки она?), похоже, куда лучше разбирался в делах домашних, чем в тех, что связаны с морем и мореплаванием. Одним из примеров такого «пускания пыли» в глаза является описание судна, которое Одиссей строит, чтобы сбежать с острова
Калипсо: и верфь, и само судно совершенно никуда не годятся. Зато в самом начале эпопеи поразительно хороши и достоверны сцены, полные очаровательных подробностей, когда Телемах готовится к странствованиям.
А вот когда речь заходит о судах, бросается в глаза почти полное отсутствие каких бы то ни было деталей. На протяжении всей истории человечества именно мужчина поклонялся такому средству передвижения, как морское судно, и всячески его «облизывал» (полировал, чистил, мыл и т.п.), а женщине оставалось… паковать чемоданы.
Совершенно очевидно также, что автор «Одиссеи» одержим всем тем, что свойственно обычно молодым женщинам, заставляющим своих мужей держаться от этих увлечений подальше. Об этом свидетельствуют многочисленные и весьма живые описания внутреннего убранства жилища и придворной жизни у Нестора, Менелая и Алкиноя – автору очень важны детали того, как принимают гостей, как помогают им совершить омовение, как эти люди одеты, чем их угощают и даже как во дворцах стирают белье; буквально во всем чувствуется симпатия автора женскому эго – от великолепного появления на сцене Елены Прекрасной до трогательной печали Калипсо, а также – в повышенном интересе к одежде и украшениям и в любовном их описании, в необычайно сочувственном отношении к старухам и в несоизмеримо большем интересе – при описании царства мертвых – к призракам-женщинам, чем к призракам-мужчинам…
Дж. Фаулз. Кротовые норы. – Режим доступу:
http://royallib.ru/book/faulz_dgon/krotovie_nori.html
«Одиссею», но Мария была женщиной – этот факт неопровержим. Ее взгляд на человеческую комедию – бесспорно, взгляд женщины, выраженный посредством искусства.
Я – один из тех еретиков, которые верят, что «Одиссею», должно быть, написала женщина. Эта ересь среди писателей далеко не нова. Сэмюэл
Батлер, например, а в наши дни Роберт Грейвс полагали, что это так и есть.
Но кто бы ни был автором этого шедевра, все равно он (или все-таки она?), похоже, куда лучше разбирался в делах домашних, чем в тех, что связаны с морем и мореплаванием. Одним из примеров такого «пускания пыли» в глаза является описание судна, которое Одиссей строит, чтобы сбежать с острова
Калипсо: и верфь, и само судно совершенно никуда не годятся. Зато в самом начале эпопеи поразительно хороши и достоверны сцены, полные очаровательных подробностей, когда Телемах готовится к странствованиям.
А вот когда речь заходит о судах, бросается в глаза почти полное отсутствие каких бы то ни было деталей. На протяжении всей истории человечества именно мужчина поклонялся такому средству передвижения, как морское судно, и всячески его «облизывал» (полировал, чистил, мыл и т.п.), а женщине оставалось… паковать чемоданы.
Совершенно очевидно также, что автор «Одиссеи» одержим всем тем, что свойственно обычно молодым женщинам, заставляющим своих мужей держаться от этих увлечений подальше. Об этом свидетельствуют многочисленные и весьма живые описания внутреннего убранства жилища и придворной жизни у Нестора, Менелая и Алкиноя – автору очень важны детали того, как принимают гостей, как помогают им совершить омовение, как эти люди одеты, чем их угощают и даже как во дворцах стирают белье; буквально во всем чувствуется симпатия автора женскому эго – от великолепного появления на сцене Елены Прекрасной до трогательной печали Калипсо, а также – в повышенном интересе к одежде и украшениям и в любовном их описании, в необычайно сочувственном отношении к старухам и в несоизмеримо большем интересе – при описании царства мертвых – к призракам-женщинам, чем к призракам-мужчинам…
Дж. Фаулз. Кротовые норы. – Режим доступу:
http://royallib.ru/book/faulz_dgon/krotovie_nori.html
2. Прочитайте уважно опис щита Ахілла та дайте відповіді на питання:
- Як уявляли собі побудову світу давні греки?
- Що ми дізнаємося про побут, звичаї і традиції давніх греків?
- Яким був характер давніх греків?
- Як в описі щита Гомер передає своє ставлення до війни та миру?
- Чому щит Ахілла вважається символом краси світу та високої досконалості Майстра?
- Чи можна вважати опис щита зразком прийому ретардації?
Приготував він насамперед щит - міцний і великий,
Гарно оздоблений всюди, ще й викував обід потрійний,
Ясноблискучий, та ззаду посріблений ремінь приладив.
Щит той з п'ятьох був шарів шкіряних, а поверх він багато
Вирізьбив різних оздоб, до дрібниць все продумавши тонко.
Землю на нім він зобразив майстерно, і небо, і море,
Сонця невтомного коло, і срібний у повені місяць,
І незліченні сузір'я, шо неба склепіння вінчають,
Посеред них і Плеяди, й Пади, і міць Оріона,
Й навіть Ведмедицю - інші ще Возом її називають.
Крутиться Віз той на місці й лише вигляда Оріона, -
Тільки один до купань в Океані-ріці непричетний.
Вирізьбив ще на щиті він для смертних людей два прекрасні
Міста. В одному із них - весілля та учти справляють,
Юних дівчат при світлі ясних смолоскипів виводять
З їхніх світлиць і ведуть через місто під співи весільні.
Жваво кружляють в танку юнаки, і лунають довкола
Флейти й формінги дзвінкі, а жінки, стоячи на порозі
Власних осель, на юні веселощі з подивом зирять.
Сила народу на площі міській гомоніла. Знялась там
Буча бурхлива - двоє мужів про пеню сперечались
За чоловіка убитого. Клявся один при народі,
Що заплатив, а той - заперечував це при народі.
Врешті звернулись вони до судді, щоб зваду скінчити.
Гомін стояв навкруги: свойого підтримував кожен.
Люд вгамувати старались окличники. Колом священним
Сіли старійшини всі на обтесанім гладко камінні,
Берла у руки взяли від окличників дзвінкоголосих
І, встаючи із сидінь, вирікали по черзі»свій вирок.
А посередині в них золоті два лежали таланти,
Щоб їх віддати тому, хто докаже, що має він слушність.
Друге з тих міст оточили навколо численні два війська
В зброї блискучій. Та в раді військовій вони розділились -
Чи зруйнувати все, силою взявши, чи скарби коштовні,
Що так багато їх в місті прекраснім, навпіл поділити.
Ті ж не здавались і засідку потай нову готували.
Вийшли на мури міські боронить їх і любі дружини,
Й діти маленькі, й мужі, яких уже старість зігнула,
Вої ж пішли. На чолі їх - Арей і Паллада Афіна,
Йшли золоті вони та в золотому одінні обоє,
Збройні, величні, прекрасні, як справжні богове, усюди
Зразу помітні: багато-бо нижчі від них були люди.
Швидко дійшли вони місця, де мала їх засідка бути,
Біля ріки, куди ходять стада усі до водопою.
Там заховались вони, блискучою міддю укриті.
Двоє підглядачів спереду йшли, окремо від війська,
1 дожидали приходу овець та биків круторогих.
От підійшли вони; два пастухи їх спокійно гонили,
Награючи на сопілках, - ніякого лиха не ждали.
Ті ж, лише-но здаля їх побачивши, кинулись раптом
І зайняли срібнорунних отару овець і велику
Череду гарних корів, пастухів же обох повбивали.
Гомін і шум біля стада почули іздалеку в стані,
Сидячи в раді військовій, і зразу на коней рисистих
Скочили всі, і, миттю до берега річки домчавши,
У бойовому порядку у бій з ворогами вступили,
І один одного мідними били завзято списами.
Звада тіснилася там з Сум'яттям і погрозлива Кера;
Ранених то ледь живих, то й неранених Смерть забирала,
То волочила за ноги убитого труп з бойовища, -
Шати на плечах її червоніли від крові людської.
Воїни, наче живі, у бою тім тіснилися й бились,
І один в одного трупи убитих старалися вирвать.
Далі родючих ланів змалював він широкі простори,
Зорані тричі, й багато на них орачів із плугами
Впряжених в ярма волів туди і назад поганяли.
А як, дійшовши межі на ріллі, завертать уже мали,
Келих вина, наче мед той солодкого, в руки щоразу
Муж подавав їм. І борозну знову вони повертали,
Щоб якнайшвидше родючі лани до кінця доорати.
Наче поорана нива, рілля іззаду чорніла,
Хоч була з золота вся. Таке-то він вирізьбив диво.
Далі лани змалював владареві. Достигле колосся
Скрізь по тих нивах женці гостролезими жали серпами.
Падали густо на землю колосся важкі оберемки,
їх снопов'язи тоді перевеслами туго в'язали.
Три снопов'язи стояли оподаль. А хлопчики ззаду
Зжате збирали колосся й, його охопивши обіруч,
їм подавали ретельно. І тут же, радіючи серцем,
Мовчки стояв на межі володар, на берло обпершись.
Далі під дубом окличники учту уже готували,
В жертву принісши бика, й навкруги метушились; а жони
Борошном ячним його приправляли женцям на вечерю.
Далі він вирізьбив ще обважнілий від грон виноградник
З золота, - кетяги сині, аж чорні, по ньому рясніли;
Віття його на срібних підпорах трималось надійно;
Ровом він темним обведений був, а навкруг олив'яний
Тин височів, лиш одна пролягала крізь нього стежина
Для носіїв, що проходили нею на збір винограду.
Стежкою тою дівчата і хлопці, веселощів повні,
В плетених кошиках грона несли, наче мед той, солодкі.
Хлопчик, між ними йдучи, награвав на дзвонистій формінзі
І про прекрасного Ліна виспівував пісню чудову
Голосом ніжним. А ті, його співам вторуючи дружно,
Тупали в лад їм ногами, і весело всі танцювали.
Далі він череду вирізьбив дужих биків круторогих.
Деякі з золота, інші із олова їх поробив він.
Голосно мукали всі, ідучи із кошари на берег
Річки бурхливої, густо порослий гнучким очеретом.
Четверо йшло золотих пастухів по боках проводжати
Череду, й бігало дев'ять за ними собак прудконогих.
Спереду раптом два леви жахливі на стадо напали
Й поволокли вже бика, що ревів і мукав страшенно
В лев'ячих кігтях, а пси й юнаки поспішали на поміч.
Леви ж тим часом, зідравши з бика величезного шкуру,
Кров його й нутрощі хтиво ковтали. І марно старались
їх одігнать пастухи і псів нацькувать прудконогих.
Ті ж, боячись підійти і в левів зубами вчепитись,
Часом наблизяться, й гавкають тільки, і тут же тікають.
Пастівень вирізьбив далі кульгавий митець незрівнянний
І білорунних отару овець в тій чудовій долині,
Криті хліви, й курені, і кошару, й повітки пастуші.
Далі ще змалював на всі руки митець незрівнянний
Місце для танців, подібне до того, що в Кносі просторім
Славний Дедал Аріадні колись спорудив пишнокосій.
В розквіті сил юнаки й багатьом жадані дівчата,
Міцно за руки побравшись, кружляли у танці веселім.
В легких одіннях дівчата були, юнаки ж у хітонах,
Шитих з тонкої тканини й ледь маслом для блиску натертих.
Ті - у віночках чудових були, а ці - на ремінні
Срібному мали ножі, із щирого золота куті.
В жвавому танці на звиклих ногах вони легко кружляли,
Наче той круг у руках гончаревих, коли забажає
Він перевірити тільки, як круг обертатися буде,
То розійдуться рядами й одні нападають на одних.
Юрмами купчились люди навколо й втішалися вельми
Тим хороводом. Співаючи звучно, співець божественний
Грав серед них на формінзі, й під музики тої звучання
Два скоморохи стрибали в середині людного кола.
Далі він вирізьбив хвилі могутні ріки Океану
З самого краю щита, що його змайстрував так старанно.
Гомер. Іліада. (Переклад Б. Тена)
- Порівняйте свої враження від опису щита Ахілла із зауваженнями
О.Ф. Лосєва:
Весь щит исполнен не только поэтической симметрии, но и эмоциональной симметрии. Гомер предпочитает идти от жизни, приукрашаемой искусством, к простой человеческой жизни. Здесь мир и война в городах, стада скота и пастухи, и пахари, и жатва, и сбор винограда, и танцы. Всюду царит дружный труд и веселье, где нет и следа тяжелой жизни. В других сценах картины природы, полные любви и мира, исполненные гармонии, которую, может быть, нарушает только танец. Но у Гомера нет симметрии формальной, и от него нельзя требовать механической гармонии. Танец дополняет органическое единство всех сцен щита, которые рисуют свет и тень жизни, но с полной победой света и радости. Мотив в начале щита — веселый и приятный, и в танце Гомер вновь к нему возвращается. В основе его молодость и ее радости. Это симфония жизненного восторга, начатая в мирном городе и законченная в танце. Даже критские элементы в танце только подчеркивают его жизнерадостность, столь любимую и культивируемую критянами.
Щит — это эпическая гипорхема, вклинивающаяся в действие между двумя напряженными моментами поэмы. Когда Ахилл узнает о смерти Патрокла, то Антилох боится, как бы он не покончил с собой (XVIII.32-34). Но когда Фетида приносит оружие сыну, он наполняется бешенством и глаза его загораются страшным огнем. Ахилл забывает на мгновение смерть друга (XIX.23), как он забыл ее на мгновение, убив Гектора (XXII.378-384). Все описание щита Ахилла
— это вмешательство поэта, лирически противопоставляющего восторженную радость живого человека тому горю, от которого Ахилл молит о смерти и ненависти, желая для себя смерти после убийства Гектора. Описание щита — это
лучший пример из Гомера на введение в объективное повествование чуждого материала, обогатившего этот рассказ эмоциональным эффектом…
Лосев А.Ф. Гомер. – С. 151 – 152.
3. За хрестоматією
4
(с. 70-77) прочитайте уважно першу пісню «Іліади» та схарактеризуйте особливості поведінки та вдачі Ахілла. Порівняйте цю його поведінку та настрої з:
- його поводженням під час бою з Гектором (с. 91-94);
- його позицією та настроями в сцені зустрічі з Пріамом (с. 94-98);
- що визначає поведінку Ахілла в цих трьох епізодах?
- Зробіть висновки щодо ролі Ахілла в розвитку сюжету поеми, його ролі в перемозі греків над троянцями. Схарактеризуйте Ахілла як епічного героя. Для відповіді скористайтесь тлумаченням поняття
«епічний герой» І.В. Шталь:
Исключительность эпического героя (ηρως) как следствие особого положения в родо-племенном коллективе, которое он занимает, как следствие синкретического тождества племенного героя и племени делает его воплощением общинного этико-эстетического идеала человека, идеала άνήρ
αγαθός, «муж хороший», или άνήρ άριστος «муж лучший», и антиподом άνήρ
κακός, «муж дурной».
Однако этико-эстетические категории, означающие как сам идеал, так и его антипод, приложимы в гомеровских поэмах не только к образам героев, племенных вождей, но и к образу каждого человека племени
<…> В полном соответствии со спецификой синкретического художественного мышления эпический герой, явившись воплощением рода, племени, племенного воинства, объединил два противоположных начала: прославил силу, мощь, величие племени в себе и обескровил это племя, сделав его объективно слабым вне себя. Так что в лице героя эпоса сталкиваемся, по сути, с максимализмом эпического идеала.
Эпический идеал человека и в целом, и в отдельных категориях, его составляющих, также исключителен, «сверхмерен», «избыточен», как и сам
4
Антична література. Греція. Рим. Хрестоматія / Упорядники: Михед Т.В., Якубіна Ю.В. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 952 с. Далі сторінки вказуються за цим виданням.
Лосев А.Ф. Гомер. – С. 151 – 152.
3. За хрестоматією
4
(с. 70-77) прочитайте уважно першу пісню «Іліади» та схарактеризуйте особливості поведінки та вдачі Ахілла. Порівняйте цю його поведінку та настрої з:
- його поводженням під час бою з Гектором (с. 91-94);
- його позицією та настроями в сцені зустрічі з Пріамом (с. 94-98);
- що визначає поведінку Ахілла в цих трьох епізодах?
- Зробіть висновки щодо ролі Ахілла в розвитку сюжету поеми, його ролі в перемозі греків над троянцями. Схарактеризуйте Ахілла як епічного героя. Для відповіді скористайтесь тлумаченням поняття
«епічний герой» І.В. Шталь:
Исключительность эпического героя (ηρως) как следствие особого положения в родо-племенном коллективе, которое он занимает, как следствие синкретического тождества племенного героя и племени делает его воплощением общинного этико-эстетического идеала человека, идеала άνήρ
αγαθός, «муж хороший», или άνήρ άριστος «муж лучший», и антиподом άνήρ
κακός, «муж дурной».
Однако этико-эстетические категории, означающие как сам идеал, так и его антипод, приложимы в гомеровских поэмах не только к образам героев, племенных вождей, но и к образу каждого человека племени
<…> В полном соответствии со спецификой синкретического художественного мышления эпический герой, явившись воплощением рода, племени, племенного воинства, объединил два противоположных начала: прославил силу, мощь, величие племени в себе и обескровил это племя, сделав его объективно слабым вне себя. Так что в лице героя эпоса сталкиваемся, по сути, с максимализмом эпического идеала.
Эпический идеал человека и в целом, и в отдельных категориях, его составляющих, также исключителен, «сверхмерен», «избыточен», как и сам
4
Антична література. Греція. Рим. Хрестоматія / Упорядники: Михед Т.В., Якубіна Ю.В. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 952 с. Далі сторінки вказуються за цим виданням.
эпический герой <…> Внутренний потенциал эпического идеала составляет
«доблесть» (αλκή), иначе — способность героя надлежащим образом заявить о себе, пройти свой жизненный путь на уровне, достойном идеала <…> Конечную реализацию доблести герой находит в подвигах. Форма подвигов продиктована эпическими способностями, склонностями героя и зависит прежде всего от таких его качеств, как «верный», «надежный», «воинственный».
Шталь И.В. Гомеровский эпос. – С. 87-89.
- Яким чином проявляється «зовнішнє, речове зображення психіки» героїв Гомером? Для відповіді на питання прочитайте уривок з роботи О.Ф. Лосєва.
Антипсихологизм и вещественное изображение психики.
а) Что такое антипсихологизм. Из того, что общее доминирует в эпосе над индивидуальным, вытекает склонность эпического стиля к изображению всего объективного и по преимуществу телесного, вещественного; отсюда же вытекает и слабое внимание эпоса ко внутренним переживаниям человека, го, что мы кратко называем антипсихологизмом. Антипсихологизм есть отсутствие анализа внутренних переживаний человека, отсутствие внутренней мотивировки его поступков и замена их тем или иным физическим изображением, той или иной внешней мотивировкой. Можно с полной уверенностью сказать, что у Гомера, собственно говоря, нет почти никакого изображения внутренних переживаний
человека, и об этих переживаниях мы только догадываемся по внешней ситуации излагаемых у него событий.
б) Примеры. Парис любит Елену, оттого он ее и похитил, из-за этого и началась вся война. Это известно. Но как именно он ее любит, об этом ничего не известно.
Одиссей очень любит Пенелопу и Пенелопа Одиссея, однако напрасно мы стали бы искать у Гомера изображения этой любви по существу. Мы только догадываемся об этой любви и только предполагаем ее по всей ситуации соответствующих событий. Одиссей в течение 20 лет не забывает Пенелопы и все время стремится домой. Живя среди других женщин, Одиссей часто выходит на берег моря и плачет о своей родине и о своей жене. Отсюда мы делаем вывод:
Одиссей очень любит Пенелопу. То, [145] что он плачет о своей жене на берегу моря, не есть отсутствие всякого изображения любви, но это изображение здесь
— эпическое. Также и Пенелопа очень любит Одиссея. Такой вывод делаем мы и
«доблесть» (αλκή), иначе — способность героя надлежащим образом заявить о себе, пройти свой жизненный путь на уровне, достойном идеала <…> Конечную реализацию доблести герой находит в подвигах. Форма подвигов продиктована эпическими способностями, склонностями героя и зависит прежде всего от таких его качеств, как «верный», «надежный», «воинственный».
Шталь И.В. Гомеровский эпос. – С. 87-89.
- Яким чином проявляється «зовнішнє, речове зображення психіки» героїв Гомером? Для відповіді на питання прочитайте уривок з роботи О.Ф. Лосєва.
Антипсихологизм и вещественное изображение психики.
а) Что такое антипсихологизм. Из того, что общее доминирует в эпосе над индивидуальным, вытекает склонность эпического стиля к изображению всего объективного и по преимуществу телесного, вещественного; отсюда же вытекает и слабое внимание эпоса ко внутренним переживаниям человека, го, что мы кратко называем антипсихологизмом. Антипсихологизм есть отсутствие анализа внутренних переживаний человека, отсутствие внутренней мотивировки его поступков и замена их тем или иным физическим изображением, той или иной внешней мотивировкой. Можно с полной уверенностью сказать, что у Гомера, собственно говоря, нет почти никакого изображения внутренних переживаний
человека, и об этих переживаниях мы только догадываемся по внешней ситуации излагаемых у него событий.
б) Примеры. Парис любит Елену, оттого он ее и похитил, из-за этого и началась вся война. Это известно. Но как именно он ее любит, об этом ничего не известно.
Одиссей очень любит Пенелопу и Пенелопа Одиссея, однако напрасно мы стали бы искать у Гомера изображения этой любви по существу. Мы только догадываемся об этой любви и только предполагаем ее по всей ситуации соответствующих событий. Одиссей в течение 20 лет не забывает Пенелопы и все время стремится домой. Живя среди других женщин, Одиссей часто выходит на берег моря и плачет о своей родине и о своей жене. Отсюда мы делаем вывод:
Одиссей очень любит Пенелопу. То, [145] что он плачет о своей жене на берегу моря, не есть отсутствие всякого изображения любви, но это изображение здесь
— эпическое. Также и Пенелопа очень любит Одиссея. Такой вывод делаем мы и
из ее 20-летнего ожидания Одиссея и из ее систематического обмана женихов, и из ее бережливого отношения к имуществу Одиссея. Эта любовь изображена у
Гомера скорее с ее экономической и патриотической стороны, чем психологически.
в) Внешнее изображение внутренних переживаний в эпосе. Хорошим примером эпического изображения любви у Гомера может явиться то место из
«Одиссеи» (XXI.43-57), где Пенелопа плачет в кладовой над луком Одиссея. Тут медленно и неторопливо изображается, как Пенелопа вставляет ключ в замок кладовой, как медленно раскрываются двери на ржавых петлях, как она на цыпочках тянется, чтобы снять со стены лук Одиссея, как она вынимает лук из чехла, конечно, блестящего, как она садится на стул и кладет этот лук на свои колени и как, наконец, начинает горько рыдать. Это чисто эпическое изображение чувства, любви, поскольку об этой любви мы узнаем только из соответствующей чисто внешней ситуации.
Таким же эпическим изображением внутренних переживаний человека является известное место об Ахилле, который только что узнал о гибели своего друга Патрокла (Ил., XVIII.23-35). Ахилл от горя валяется в грязи, посыпает свою голову золой, обезображивает свое лицо и свое тело, рвет свои волосы, грязнит свой благовонный хитон, рыдает; а вокруг него пленницы тоже рыдают, бьют в грудь и у них подкашиваются колени; сообщивший ему ужасную весть, Антилох тоже рыдает и стонет и страшится за жизнь Ахилла. Подобные изображения человеческих переживаний у Гомера можно найти почти на каждой странице.
г) Внешняя мотивировка поступков и чувств. Если все личное у Гомера всерьез подчинено надличному и общему, то, конечно, и мотивировка всех личных поступков должна идти извне. Настоящий эпический стиль не только мотивирует извне всякий человеческий поступок, но и вообще всякое человеческое переживание мыслит вложенным в человека богами или демонами
<…> Полистаем хотя бы «Одиссею», I песнь: совет богов, на котором определяется, что Одиссей уже достаточно странствовал и что ему пора вернуться домой. II песнь: Афина продолжает действовать, побуждая народ и самого Телемаха, усыпляя женихов, и помогает Телемаху уехать на розыски отца.
III песнь: Афина руководит Телемахом в Пилосе. И т. д. и т. д.
В «Илиаде» каждый удар копьем или мечом, каждая рана, каждое выступление, даже самые чувства, гнев, любовь, радость и пр. — все это вкладывается в человека богами или отнимается богами. Чуму на ахейцев в I
Гомера скорее с ее экономической и патриотической стороны, чем психологически.
в) Внешнее изображение внутренних переживаний в эпосе. Хорошим примером эпического изображения любви у Гомера может явиться то место из
«Одиссеи» (XXI.43-57), где Пенелопа плачет в кладовой над луком Одиссея. Тут медленно и неторопливо изображается, как Пенелопа вставляет ключ в замок кладовой, как медленно раскрываются двери на ржавых петлях, как она на цыпочках тянется, чтобы снять со стены лук Одиссея, как она вынимает лук из чехла, конечно, блестящего, как она садится на стул и кладет этот лук на свои колени и как, наконец, начинает горько рыдать. Это чисто эпическое изображение чувства, любви, поскольку об этой любви мы узнаем только из соответствующей чисто внешней ситуации.
Таким же эпическим изображением внутренних переживаний человека является известное место об Ахилле, который только что узнал о гибели своего друга Патрокла (Ил., XVIII.23-35). Ахилл от горя валяется в грязи, посыпает свою голову золой, обезображивает свое лицо и свое тело, рвет свои волосы, грязнит свой благовонный хитон, рыдает; а вокруг него пленницы тоже рыдают, бьют в грудь и у них подкашиваются колени; сообщивший ему ужасную весть, Антилох тоже рыдает и стонет и страшится за жизнь Ахилла. Подобные изображения человеческих переживаний у Гомера можно найти почти на каждой странице.
г) Внешняя мотивировка поступков и чувств. Если все личное у Гомера всерьез подчинено надличному и общему, то, конечно, и мотивировка всех личных поступков должна идти извне. Настоящий эпический стиль не только мотивирует извне всякий человеческий поступок, но и вообще всякое человеческое переживание мыслит вложенным в человека богами или демонами
<…> Полистаем хотя бы «Одиссею», I песнь: совет богов, на котором определяется, что Одиссей уже достаточно странствовал и что ему пора вернуться домой. II песнь: Афина продолжает действовать, побуждая народ и самого Телемаха, усыпляя женихов, и помогает Телемаху уехать на розыски отца.
III песнь: Афина руководит Телемахом в Пилосе. И т. д. и т. д.
В «Илиаде» каждый удар копьем или мечом, каждая рана, каждое выступление, даже самые чувства, гнев, любовь, радость и пр. — все это вкладывается в человека богами или отнимается богами. Чуму на ахейцев в I
песни посылает Аполлон. Во время ссоры Ахилла с Агамемноном удерживает
Ахилла от драки Афина Паллада. Во II песни мысль о возвращении на родину, и притом ложную, внушает во сне Агамемнону Зевс. В IV песни нарушает перемирие троянец Пандар, но делает он это опять-таки по внушению Афины
Паллады (93-103). Читатель ужасается, как это мог Пандар начать стрельбу после только что заключенного перемирия. Но при этом забывают, что тут было целое постановление совета богов на Олимпе (I.72).
Когда воины устают и война делается для них нестерпимой, достаточно крика богини раздора Эриды, чтобы они вновь бросались в сражение со свежими силами (таково начало XI песни).
Лосев А.Ф. Гомер. – С. 174 – 177.
4. Уважно прочитайте за хрестоматією сцену прощання Гектора з
Андромахою (с. 79-82) та дайте відповіді на питання:
- Як поводить себе Гектор із дружиною та сином?
- Які життєві цінності він сповідує, чим дорожить більш за все на світі?
- Порівняйте поведінку Гектора під час прощання з дружиною та під час бою з Ахіллом. Які чоловічі якості відрізняють Гектора від
Ахілла? Схарактеризуйте Гектора як епічного героя.
5. Прочитайте за хрестоматією (с. 106-110) епізод з «Одіссеї», в якому розповідається про пригоди Одіссея на острові циклопа Поліфема, та дайте відповіді на питання:
- Які риси характеру допомагають Одіссею залишитися живим та врятувати своїх товаришів?
- Який етап розвитку героїзму олімпійської міфології втілюється в образі Одіссея?
- Доведіть, що циклоп є хтонічним чудовиськом.
6. Відтворить маршрут подорожей Одіссея та скажіть, з якими ще, окрім
Поліфема, фантастичними явищами та хтонічними істотами зустрівся
Одіссей:
Острови кіконів та лотофагів – острів Поліфема – острів Еола –
острів лестригонів – острів Кірки – Підземне царство Аїда – Сцилла та
Ахилла от драки Афина Паллада. Во II песни мысль о возвращении на родину, и притом ложную, внушает во сне Агамемнону Зевс. В IV песни нарушает перемирие троянец Пандар, но делает он это опять-таки по внушению Афины
Паллады (93-103). Читатель ужасается, как это мог Пандар начать стрельбу после только что заключенного перемирия. Но при этом забывают, что тут было целое постановление совета богов на Олимпе (I.72).
Когда воины устают и война делается для них нестерпимой, достаточно крика богини раздора Эриды, чтобы они вновь бросались в сражение со свежими силами (таково начало XI песни).
Лосев А.Ф. Гомер. – С. 174 – 177.
4. Уважно прочитайте за хрестоматією сцену прощання Гектора з
Андромахою (с. 79-82) та дайте відповіді на питання:
- Як поводить себе Гектор із дружиною та сином?
- Які життєві цінності він сповідує, чим дорожить більш за все на світі?
- Порівняйте поведінку Гектора під час прощання з дружиною та під час бою з Ахіллом. Які чоловічі якості відрізняють Гектора від
Ахілла? Схарактеризуйте Гектора як епічного героя.
5. Прочитайте за хрестоматією (с. 106-110) епізод з «Одіссеї», в якому розповідається про пригоди Одіссея на острові циклопа Поліфема, та дайте відповіді на питання:
- Які риси характеру допомагають Одіссею залишитися живим та врятувати своїх товаришів?
- Який етап розвитку героїзму олімпійської міфології втілюється в образі Одіссея?
- Доведіть, що циклоп є хтонічним чудовиськом.
6. Відтворить маршрут подорожей Одіссея та скажіть, з якими ще, окрім
Поліфема, фантастичними явищами та хтонічними істотами зустрівся
Одіссей:
Острови кіконів та лотофагів – острів Поліфема – острів Еола –
острів лестригонів – острів Кірки – Підземне царство Аїда – Сцилла та
Харібда – острів сирен – острів Геліоса – острів німфи Каліпсо – острів
царя Алкіноя.
7. Прочитайте за хрестоматією епізод зустрічі Одіссея з Пенелопою (с.
113-117) та дайте відповіді на питання:
- Які риси характеру притаманні Пенелопі та чому така недовірлива та стримана поведінка дружини не ображає Одіссея?
- Як поводить себе син Одіссея із матір’ю? Що він успадкував від батька?
- Які секрети об’єднували чоловіка та дружину?
8.
Прочитайте уривок з есе Дж. Фаулза, присвячений Одіссею. Чи згодні ви з такою сучасною інтерпретацією образа героя та на яких рисах характеру героя письменник загострює свою увагу?
Загадка, разумеется, в самом Одиссее. С одной стороны, он самый непривлекательный персонаж из всех – с его непременным (и довольно убедительным) враньем, с его подозрительностью, с его неверностью, с его мстительным гневом; но с другой стороны, уже само его имя означает
«гневаюсь», то есть он – «жертва» гнева или, иными словами, параноик. В этом отношении он куда больше подходит на роль героя значительно более поздней мифологии, созданной на основе жизни маленьких островных поселений, но в совсем другом, гораздо более диком и необузданном Тихом океане, на американском Западе; и почти наверняка он предстал бы в этих мифах не с физиономией благородного шерифа, а, что более вероятно, с рожей Ли Марвина или Джека Паланса, то есть беспринципного патологического убийцы. Драйден нашел два великолепных эпитета для этих черт Одиссея в своем переводе
«Энеиды» Вергилия: «ужасный» и «ненасытный».
Если бы об Одиссее больше нечего было сказать… но ведь остаются еще его несомненное мужество, смелость, постоянное стремление вперед, к заветной цели, его неустанный поиск, его способность выживать в любых передрягах, его проницательность и чувство юмора, его подверженность ошибкам и, наконец, его мужское естество со всеми свойственными ему издержками и добродетелями и столь же крепко сотканное из необходимых для него биологических компонентов, как тот саван, что ткала на своем станке его верная супруга.
Достаточно сравнить Одиссея с героями другой древнегреческой саги о
путешествии на судне «Арго»: Гераклом, Персеем, Беллерофонтом, Ясоном. Эти мужчины – просто мифологические марионетки, игрушки из детской комнаты, тогда как Одиссей в высшей степени реален и человечен, сколь бы мифически сверхъестественными ни были те обстоятельства, в которые он попадает. Если его главный недостаток лишь в том, что он просто не может оставаться вне игры, то все его проделки и ложь – собственно, все это ему необходимо просто для того, чтобы выжить, – сущие пустяки по сравнению с тем, как ведут себя остальные участники игры: боги, которые управляют вообще всем на свете.
Именно это и делает Одиссея этаким «универсальным мужчиной» и – на законном основании – параноиком.
«Одиссея» – это в основе своей анализ механизма возникновения и оправданности его паранойи. Самый большой и непримиримый враг Одиссея –
Посейдон, бог моря, той самой великой стихии, что таит для Одиссея невероятные и постоянные соблазны. Его возвращение из Трои поэтому является одновременно и наказанием за прошлые грехи, и яркой демонстрацией того, почему он эти грехи совершил. Снова и снова Одиссею и его спутникам выпадают на долю мучительные испытания – как наказание за алчность или бессмысленную агрессивность. Единственную реальную добродетель Одиссея – страстное желание вернуться домой и отыскать Пенелопу, то есть мудрость, –
Гомер, однако (несмотря на описание ночи страстного воссоединения супругов), ставит под сомнение. Жестокое убийство «женихов», поклонников Пенелопы, казнь через повешение подкупленных служанок, чудовищное наказание пастуха
Мелантия («острым ножом отсекли они ему нос и уши, отрубили его мужскую красу, точно желая кусок мяса бросить собакам, и в ярости своей отрубили ему также ноги и руки») – все это свидетельствует о том, что паранойя у Одиссея не прошла и с возвращением домой. И в конце эпопеи как бы оставлена незавязанной одна весьма значимая нить: Одиссей узнает от Тиресия, что должен совершить еще одно путешествие, причем тот говорит, что плыть нужно до тех пор, «пока не доберешься до таких мест, где о море и не слыхивали и где люди никогда не кладут в пищу соль». То есть Одиссей должен вечно путешествовать по всему свету в поисках недостижимого – хотя на самом деле он может обрести его в родной гавани – мира и покоя. Но покоя ему не видать: море, вечно зовущее изведать неизведанное, по-прежнему будет манить и терзать его, точно злобный демон.
Именно это и делает Одиссея этаким «универсальным мужчиной» и – на законном основании – параноиком.
«Одиссея» – это в основе своей анализ механизма возникновения и оправданности его паранойи. Самый большой и непримиримый враг Одиссея –
Посейдон, бог моря, той самой великой стихии, что таит для Одиссея невероятные и постоянные соблазны. Его возвращение из Трои поэтому является одновременно и наказанием за прошлые грехи, и яркой демонстрацией того, почему он эти грехи совершил. Снова и снова Одиссею и его спутникам выпадают на долю мучительные испытания – как наказание за алчность или бессмысленную агрессивность. Единственную реальную добродетель Одиссея – страстное желание вернуться домой и отыскать Пенелопу, то есть мудрость, –
Гомер, однако (несмотря на описание ночи страстного воссоединения супругов), ставит под сомнение. Жестокое убийство «женихов», поклонников Пенелопы, казнь через повешение подкупленных служанок, чудовищное наказание пастуха
Мелантия («острым ножом отсекли они ему нос и уши, отрубили его мужскую красу, точно желая кусок мяса бросить собакам, и в ярости своей отрубили ему также ноги и руки») – все это свидетельствует о том, что паранойя у Одиссея не прошла и с возвращением домой. И в конце эпопеи как бы оставлена незавязанной одна весьма значимая нить: Одиссей узнает от Тиресия, что должен совершить еще одно путешествие, причем тот говорит, что плыть нужно до тех пор, «пока не доберешься до таких мест, где о море и не слыхивали и где люди никогда не кладут в пищу соль». То есть Одиссей должен вечно путешествовать по всему свету в поисках недостижимого – хотя на самом деле он может обрести его в родной гавани – мира и покоя. Но покоя ему не видать: море, вечно зовущее изведать неизведанное, по-прежнему будет манить и терзать его, точно злобный демон.
Дж. Фаулз. Кротовые норы. – Режим доступу:
http://royallib.ru/book/faulz_dgon/krotovie_nori.html
9. Прочитайте уважно інтерпретацію А. Боннар зовнішнього вигляду та характеру олімпійських богів. Наведіть власні приклади для характеристики зовнішності та поведінки богів.
Воссозданные Гомером, гениальным поэтом «Илиады», греческие боги становятся необычайно человечными. Мы ощущаем всеми своими чувствами их физическое присутствие. Мало сказать, что они живые. Мы нередко слышим их крики, иногда даже вопли. Волосы Зевса и Посейдона чернее, чем бывают в природе,— они иссиня черного цвета. Мы буквально видим ослепительно белые или темно-синие одежды богинь; они бывают и шафранового цвета. У них покрывала, сверкающие, «как солнца». Гера носит драгоценные камни величиной с ягоду ежевики. Облачение Зевса все сияет золотом, у него плащ из золота, золотой скипетр, как и бич и все остальное. Лицо Геры обрамлено двумя блестящими косами. Она умащается сильно пахнущими благовониями: запах их наполняет небо и землю. Глаза Афины сияют; у Афродиты они напоминают блеск мрамора. Гера покрывается каплями пота, Гефест утирает мокрое лицо, у него волосатая грудь. Он заметно хромает... Нет конца таким признакам. Эти боги из плоти и крови нас оглушают и ослепляют. Если бы слегка переступить грань — нас стало бы от них коробить!
Этой физической сущности отвечает столь же могущественная духовная жизнь, но все же отличная от жизни героев. Если она не сложнее ее, то более затемнена. Эти боги из плоти и крови — порой они кажутся словно нашим собственным, несколько более тяжеловесным отражением — стали гораздо более человечными, а потому и более доступными нашим молитвам, чем были первобытные боги — совы да камни,— но они все же сохраняют нечто невыразимое, нечто такое, что как раз превращает их в богов <…> Как ни очеловечены боги «Илиады» — они грозны: как-никак они неведомые силы. Что- то в них не поддается полному очеловечению — и читателю поэм не хотелось бы, чтобы оно могло совершиться. Необычайно яркое проявление веселия богов перед лицом разлитой в управляемом ими мире скорби служит как бы грозным подтверждением их божественности. Когда приближается смерть, люди познают, что они — боги живых. Боги живут такой наполненной жизнью, что верующему остается только поклоняться им. Он берет себе частицу их радости
посредством образа, созданного поэтом-прорицателем. Неважно, что никогда нельзя предвидеть, как захотят использовать боги свою верховную свободу.
Нужды нет, что глубокая пропасть отделяет богов от состояния людей.
Единственное, что нас трогает,— это то, что боги живут в вечном блаженстве, в радости и веселии, что они познали абсолютную радость. «Людям слезы достались в удел, веселье — богам»,— говорит Гомер.
А. Боннар. Греческая цивилизация. Т.1. – С. 197-198.
10. Підберіть приклади для характеристики поетичної техніки епосу
Гомера.
Теми доповідей, рефератів та презентацій
1. Гомерівське питання.
2. Діяльність Г. Шлімана та гомерівська Троя.
3. Зооморфні риси в гомерівських богах.
4. Хтонічні персонажі в «Одіссеї» Гомера.
5. Зевс і Фетіда, їхня роль в долі Ахілла.
6. Боги-прибічники ахейців і троянців.
7. Архетипи та міфологеми, присутні в «Одіссеї» Гомера: архетип самості, мандри героя, архетип сина, який шукає батька, архетип дружини, яка чекає на чоловіка, любовний трикутник (Одіссей між Пенелопою та
Каліпсо), тощо.
8. Мандри Одіссея: маршрут та смисл.
9. Розуміння Долі давніми греками (за поемами Гомера).
10. Феаки як талановитий і таємничий народ.
Нужды нет, что глубокая пропасть отделяет богов от состояния людей.
Единственное, что нас трогает,— это то, что боги живут в вечном блаженстве, в радости и веселии, что они познали абсолютную радость. «Людям слезы достались в удел, веселье — богам»,— говорит Гомер.
А. Боннар. Греческая цивилизация. Т.1. – С. 197-198.
10. Підберіть приклади для характеристики поетичної техніки епосу
Гомера.
Теми доповідей, рефератів та презентацій
1. Гомерівське питання.
2. Діяльність Г. Шлімана та гомерівська Троя.
3. Зооморфні риси в гомерівських богах.
4. Хтонічні персонажі в «Одіссеї» Гомера.
5. Зевс і Фетіда, їхня роль в долі Ахілла.
6. Боги-прибічники ахейців і троянців.
7. Архетипи та міфологеми, присутні в «Одіссеї» Гомера: архетип самості, мандри героя, архетип сина, який шукає батька, архетип дружини, яка чекає на чоловіка, любовний трикутник (Одіссей між Пенелопою та
Каліпсо), тощо.
8. Мандри Одіссея: маршрут та смисл.
9. Розуміння Долі давніми греками (за поемами Гомера).
10. Феаки як талановитий і таємничий народ.