Тема 1. Основні поняття та термінологія дисципліни «Верстка».
1. Історія виникнення і становлення поліграфії у світі та Україні.+
Поліграфічна промисловість пройшла складний і багатовіковий шлях розвитку. Поява поліграфічної техніки розпочалася із заміни рукописних текстів на друковані. Вперше книгодрукування з'явилося в ІХ ст. в Китаї і Кореї, де друкарською формою слугувала дерев'яна дошка, на поверхні якої був зображений текст чи малюнок.
Потім вручну гравіювали пробільні ділянки, таким чином отримуючи форму високого друку.
Для отримання друкарського відбитка на форму наносили фарбу, форму покривали аркушем паперу і протирали його гладенькою паличкою, створюючи тиск, у результаті чого фарба переходила на папір і залишався відбиток. Цей спосіб назвали ксилографією.
Винайдення ксилографії відносять до другої половини VI ст., а у ІХ ст. вона набула широкого розповсюдження. Для друкування ілюстративних матеріалів ксилографію застосовують і досі. Це пов'язано з появою у ХVIII ст. так званої торцевої ксилографії – нового типу, досконалішого від гравюри на дереві. На вирізання рисунків, а потім і тексту на дереві витрачалося багато часу, навіть більше, ніж на переписування книг. Щоправда, коли розпочиналося друкування, то згаяний час надолужувався сторицею, оскільки з однієї дошки можна було отримати не один десяток відбитків.
Якщо в тексті виявляли помилку, то доводилося переробляти всю друкарську форму.
Найдавнішою друкованою пам'яткою вважають буддійську священну книгу "Діамантова сутра”.
У першій половині VIII ст. н. е. із дерев'яних дощок у Китаї було віддруковано газету "Кай Юань жибао", яка збереглася до наших днів.
В Україні ксилографію застосовували для друкування книжкових прикрас: заставок, віньєток, декоративних рамок і закінчень, ініціалів та ілюстрацій. Такі друкарські форми називали дереворитами. Проте з часом ксилографія була змушена поступитися місцем досконалішому методу отримання друкованих зображень.
Наприкінці 80-х років ХХ ст. у пресі з'явилося повідомлення про те, що перші друковані книги з'явилися не в Європі, а в Азії за двісті років до Йоганна Гутенберга. Знайдено начебто й металевий шрифт, яким користувалися стародавні майстри. Це сенсаційне відкриття було зроблене абсолютно несподівано в Кореї. Однак остаточно доведено поки що лише те, що в середині ХІ ст. китаєць Бі Шень винайшов спосіб друкування рухомим шрифтом. Він брав шматочки м'якої глини і ліпив із них прямокутні бруски, на яких вирізав дзеркальні зображення знаків, а потім готові літери обпалював на вогні, завдяки чому вони ставали твердими і міцними. Процес складання виконувався за допомогою металевої плити з рамкою, в яку заливалася розплавлена суміш каніфолі й воску, і на ще теплу суміш ставили літери.
Спосіб друкування з багаторазовим використанням окремих елементів складеної форми, який застосовувавБі Шень, був ще далекий від більш пізнього й застосовуваного надалі в ручному складальному виробництві. Проте це був безперечний крок уперед у розвитку техніки і технології друкарства. Переваги способу виготовлення текстової форми складанням слів у рядку з окремих літер полягали у швидкому формуванні тексту, можливості легко виправляти помилки й повторно використовувати окремі складові частини такої друкарської форми. Близько 1300 року в Китаї були виготовлені літери з дерева і рухома набірна каса у вигляді колеса, що оберталося. Складальник, не відходячи від місця, міг складати текст з ієрогліфів (літер), вибираючи потрібні з каси [28]. У Європі спосіб виготовлення форми рухомими літерами і подальше друкування з неї тиражу з'явилися в середині ХV ст. Причому досі в європейських державах (Італії, Франції, Бельгії) винайдення книгодрукування пов'язують із різними іменами.
Наприклад, у Голландії – із Лауренсом Костером, в Італії – з Памфіліо Кастальді, у Франції – з Прокопом Вальдфогелем. Більшість дослідників датою становлення європейського книгодрукування вважає 1450 рік.
Цього року Йоганн Гутенберг виготовив у німецькому місті Майнці перший тираж 42-рядкової Біблії, який становив 150 примірників на щільному папері і 30 – на тонкому пергаменті, віддрукованих на 643-х сторінках двома колонками латинською мовою. Гутенберг винайшов спосіб, який дав змогу отримувати необхідну кількість ідентичних відбитків тексту з форми, складеної з "рухомих" замінюваних літер, знаків, пробільних елементів. Однак деякі дослідники вважають умовною датою початку книгодрукування в Європі 1440 рік, коли Гутенберг жив і проводив досліди з книгодрукування у Страсбурзі.
Гутенбергівська буква – перша стандартна деталь в історії європейської техніки. У порожнистий металевий стрижень (відливну форму), закритий стінкою з міді, – матрицю (від лат. matrix – першопричина), на якій за допомогою пуансона (від фр. poinçon – деталь штампа) вибивався рисунок знака або літери, заливався друкарський сплав гарт – суміш свинцю, сурми й олова. Після кристалізації сплаву металевий стрижень розмикався і з нього виймали літеру. Літера на торці мала дзеркальне зображення букви або знака. Йоганну Гутенбергу належить розроблення перших рецептів друкарського сплаву і друкарської фарби, пріоритет у винаході друкарського верстата, по суті, в розробленні видавничого і друкарського процесів загалом. Друкарський верстат Гутенберга мав зафіксовану нижню поверхню – талер (від нім. Teller – тарілка) і рухому поверхню – тигель (від нім. Tiegel – горщик). Після того як складені літери розміщувалися у металевій рамі для створення в затиснутому стані друкарської форми, їх намащували фарбою і покривали аркушем паперу, який стискався між двома поверхнями (талером і тиглем) для утворення відбитка. Процес, який винайшов Йоганн Гутенберг, ґрунтувався на аналізі вимог до поверхні друкарської форми та до параметрів літер. У його основі лежав принцип нормалізації розмірів та взаємозамінності деталей, принцип, уся прогресивність якого в інших галузях техніки стала очевидною лише згодом, а універсальне його застосування становить сьогодення усього матеріального виробництва [4]. Достеменно відомо, що 1491 року в тодішній столиці Польщі Краковібуло набрано і надруковано "Осмогласник" – першу слов'янську книгу.
Надруковану кирилицею, яку виготовив краківський міщанин і золотих справ майстер Швайпольт Фіоль на замовлення українських меценатів. На території сучасної Литовської Республіки першою друкованою книгою була "Малая подорожная книжиця", яку в 1522 р. у місті Вільно (тепер Вільнюс) видав Франциск Скорина церковнослов'янською мовою із великою кількістю білоруських слів. З небагатьох свідчень біографії Франциска Скорини відомо про його подвижницьку діяльність у містах сучасних Чехії, Польщі, Литви й Білорусі. Франциск Скорина підніс мистецтво кириличної книги до рівня світових досягнень свого часу.
Його видання – це приклад розуміння книги як єдиного художнього організму, всі елементи якого нерозривно пов'язані між собою. Його заслуги мали величезне значення і для України, адже тоді культурне життя білоруського і українського народів становило єдиний процес у Великому князівстві Литовському. Білоруські й більшість українських земель були тоді єдиною Київською митрополією. Виникнення книгодрукування в Москві датується 1563 роком, коли з'явилися анонімні книги, без зазначення дати і місця випуску. 1 березня 1564 року Іван Федоров і Петро Мстиславець самостійно виготовили все устаткування для набирання та друкування тексту і розробили оригінальну технологію друку книг. Деякі вчені вважають, що до прибуття Івана Федорова до Львова і заснування ним у 1572 – 1573 роках друкарні та видання 1574 року "Апостола" на теперішніх західноукраїнських землях ще у ХV ст. існувало книгодрукування. На жаль, досі не знайдено жодної датованої книги дофедорівського періоду. Однак пошуки тривають. Іван Федоров, який в Україні почав називати себе Федоровичем, прибув до Львова 1572 р. "Завдяки людинолюбивому промислу Божому прийшов я до Богоспасенного міста, що називається Львів", – так пише він у післямові до львівського "Апостола". Іван Федоров був одним із найосвіченіших людей свого часу. Нам достеменно невідомі ні рік, ні місце його народження, де він вивчав інженерні науки і друкарське мистецтво. Проте відомо, що до Львова він прибув у зрілому віці, досвідченим друкарем. У своїй львівській друкарні, крім "Апостола", Іван Федоров видав перший східнослов'янський "Буквар" і одночасно перший вітчизняний підручник, потім в Острозі надрукував першу повну слов'янську Біблію – найбільшу за обсягом і найдосконалішу за поліграфічним рівнем роботу – та перше в нашій країні окреме видання поетичного твору "Хронологія". В Україні Іван Федоров уперше застосовує оригінальний, ще невідомий у Європі, спосіб друку двома фарбами [4]. На галицькій землі друкарство особливо пожвавилося в 70-х рр. XVI ст. при братських школах і монастирях. Відчутним осередком українського друкарства була Острозька друкарня на Волині, де 1581 року Іван Федоров надрукував Острозьку Біблію – перше повне видання усіх книг Священного Писання церковнослов'янською мовою [4]. Першою газетою в Російській імперії були "Ведомости", що за указом Петра І почали видавати 16 грудня 1702 року. Газету випускали обсягом від двох до 48 сторінок і друкували в ній переважно повідомлення про внутрішні й зовнішні справи країни. У 1728 році Петербурзька Академія наук і мистецтв почала випускати "Санкт-Петербургские ведомости" зі щомісячним додатком – це й був перший російський журнал [26]. Початком вітчизняної преси можна вважати першу чверть ХІХ ст., коли у Харкові з'являються газети і журнали "Харьковский еженедельник", "Украинский вестник", "Харьковский демократ", "Украинский домовод", "Харьковские известия", "Украинский журнал". Саме ці видання і слід вважати першими зразками української періодики, хоч друкували їх переважно російською мовою [28]. Ще раніше періодичні видання побутували на західних українських землях, зокрема в Галичині. 9 липня 1749 року у Львові вийшов "Кур'єр львовські" ("Львівський кур'єр") польською мовою. 1779 року там само виходила газета "Суплімент" ("Повідомлення"), жоден примірник якої не зберігся до наших днів. Уцілів лише комплект тижневика французькою мовою "Газет де Леополь" ("Львівська газета"), що його видавали французькою мовою за зразком тодішніх аналогічних видань Варшави та Відня [28]. Технічна революція ХІХ століття не пройшла повз поліграфії, яка перетворюється на поліграфічну галузь. Зростають наклади книг, журналів, газет, скорочуються терміни їх виготовлення, відкриваються нові типографії, з'являються більш досконалі технології виготовлення друкарських форм, механізуються друкарські та палітурні роботи, розширюються сировинні ресурси для виготовлення паперу і фарби. Змінюється облік книги. Перше місце посідає високий друк. З'являється фотографія, і це дає можливість для виготовлення ілюстраційнийних форм не ручним, а фотографічним способом. 1886 року була винайдена складальна рядковідливна машина "лінотип". Через рік з'явилась буквовідливна машина "монотип".
Ручні станки замінили машинами з більшою продуктивністю. У 1807 році була винайдена перша друкарська машина продуктивністю 400 відб/год. У I половині ХІХ ст. розвивається стереотипія. У 70-ті роки з'являються найбільш продуктивні рулонні ротаційні машини високого друку. Наприкінці ХІХ ст. – машини глибокого друку, на початку ХХ ст. – плаского офсетного друку. Прогрес не стоїть на місці. Вдосконалюються складальні процеси з появою фотонабору. Постійно розвиваються технології виготовлення друкарських форм високого і офсетного друку. З'являються "комп'ютерні технології", які зараз посідають основне місце у виготовленні друкованої продукції в Україні та світі.
2. Основні поняття та терміни газетно-журнального дизайну. +
Професійна лексика дизайнерів формувалася протягом усієї історії журналістики. Вона включає в себе розмовний характер оформлювального лексикону суто технічні, наукові терміни і поняття, іноземні запозичення.
Оформлення газети- система розміщення публікацій і їх заголовків в газетному номері і на кожній з його сторінок, способи виділення найважливіших матеріалів, вибір і застосування шрифтів для набору текстів і заголовків, використання різних видів ілюстрацій, а також використання кольорів.
Дизайн (дизайн - англ. - задум, проект, креслення, малюнок) - це художнє конструювання. Ілюстрації, основний текст, заголовки, лінійки, прикраси є засобами, окремими елементами для проектування друкованої смуги як єдиного цілого на основі модульної верстки. Мета дизайну - представити читачеві публікуються матеріали таким чином, щоб вони сприймалися їм логічно і ясно. Дизайн газети - своєрідна візитна картка видання.
Форма газети / журналу -спільний витвір оформлювачів і друкарів, в якому доцільно виявлені зміст періодичного видання і його внутрішня організація за допомогою розмірно-просторових і графічних елементів і поліграфічного виконання.
«Обличчя» періодичного видання - поняття комплексне, вбирає в себе уявлення про напрям (характер, політику) газети / журналу, проблематики, тематики, жанрової палітри, особливості мови і стилю, специфічних формах і прийомах подачі матеріалів, а також про особливості дизайну конкретного видання . Це поняття можна порівняти з поняттями образу, іміджу, які виникають у свідомості читача і на створення яких впливають як об'єктивні, так і суб'єктивні причини: досвід, професійну майстерність, смак журналістів, дизайнерів і поліграфістів.
Композиція в газетно-журнальному дизайні означає побудову номера і кожної з його сторінок. Під типом композиції мають на увазі характерні для даного видання роль і значення кожної зі смуг, а також сталість розміщення в номері основних розділів і рубрик. Стійка композиція номера - один з основних компонентів довготривалої моделі.Індівідуальность «особи» конкретної газети певного типу. Професійна лексика дизайнерів складалася протягом усієї історії журналістики. Вона включає в себе розмовний характер оформлювального лексикону суто технічні, наукові терміни і поняття, іноземних запозичень.
Графіка газети / журналу - зовнішнє оформлення, виразні засоби якого - контурна лінія, штрих, пляма, фон білого аркуша, з яким зображення утворює контрастне співвідношення. Слід розрізняти матеріальні засоби оформлення (папір, фарба, шрифт і т.д.) і структурні (ритм, гармонія, композиція). Їх взаємодія на всіх рівнях і є процесом оформлення газети.
Верстка - це технічний процес монтажу друкованої форми, який раніше проводився безпосередньо в друкарні. Сьогодні усы друкарські процеси, враховуючи комп'ютерну верстку, виробляються в редакції. Вужче значення терміна верстки - розміщення конкретних матеріалів в номері, макетування смуг, тобто створення їх композиційно-графічного плану, призначеного для верстки як такої.
Виділяють такі підстави, як конфігурація матеріалів, спрямування їх розкладки, ступінь симетрії їх розміщення на смузі, можна дотримуватися простий або ламаного верстки, вертикальної, горизонтальної або змішаної, симетричною або асиметричною.
Всі компоненти «особи» отримують свою фіксацію в так званій моделі періодичного видання.
Композиційно-графічна модель (КГМ) - модель, що включає в себе найбільш типові особливості змісту і форми: головну тематику, структуру, форми організації та подачі матеріалів і способи графічного вираження всіх змістовних компонентів газети / журналу.
КГМ включає в себе:
• «формулу» видання, стисло визначальну головні завдання і громадську роль даного видання; • «типологічну концепцію» (особливості читацької аудиторії газети / журналу, зміст і тематичні напрямки, жанри і форми подачі, стиль, обсяг, періодичність і тираж);
• «графічну концепцію», що визначає характеристики структури газети.
3. Функції, завдання та принципи оформлення періодичних видань.+
Оформлення газети — це її верстка, тобто розміщення текстових матеріалів, ілюстрацій та заголовків на полосах, а також застосування текстових, титульних і видільних шрифтів, використання основного — чорного — і додаткових кольорів.
Завдання оформлення - сприяти найповнішому виявленню змісту газетних матеріалів, організувати й спрямувати увагу читача — допомогти йому орієнтуватись у змісті номера, полегшити сприймання матеріалів.
Під технічним оформленням газети більшість учених розуміє систему розміщення публікацій та їх заголовків у газетному номері й на кожній з його сторінок, способи виділення найважливіших матеріалів, вибір і застосування шрифтів для набору текстів і заголовків, використання різноманітних ілюстрацій, а також різних кольорів.
Якщо розглядати зв'язок між змістом газети та її графічною формою, то можна прослідкувати кілька ланцюжків. Наприклад, зміст газетних матеріалів обумовлює форму її подачі — окремими матеріалами чи добірками. У свою чергу форма подачі матеріалів визначає особливості їхньої верстки. Від верстки багато в чому залежить вибір текстових і титульних шрифтів та інших елементів оформлення.
Усе це не означає, що форма завжди підпорядкована змістові.
1 2 3