Ім'я файлу: Курсова робота.docx
Розширення: docx
Розмір: 39кб.
Дата: 23.11.2021
скачати
Пов'язані файли:
Грижи живота_тема 2.doc
36. Формування навичок soft skills у процесі здійснення професі
Поляковоi_.........2.docx
бжд.docx


Тема курсової роботи: Щастя як соціальний ресурс особистості

Розділ 1

1Визначити поняття соціальні ресурси в науковій літературі.

Це означає ,що Ви повинні подати визначення декількох вчених і послатися на їх роботи. Проаналізувати , у чому різниця у цих визначеннях, які критерії за основу визначення узяв вчений. Спробувати узагальнити і подати свій варіант визначення.

У широкому розумінні соціальні ресурси – це реальні та потенційні можливості, засоби, резерви, якими володіє суспільство, у яких може   виникнути потреба для забезпечення  різних сфер соціального життя і діяльності. Іншими словами, соціальні ресурси – це духовні та матеріальні цінності та блага, тісно пов’язані з життєвими інтересами людей.

Соціальні ресурси - здатність підвищення або зниження соціального статусу чи рангу, місця в соціальній стратифікації. Вони частково збігаються з економічними ресурсами. Так, наприклад, доход і багатство, будучи економічним ресурсом, разом з тим характеризують і соціальний статус. Однак соціальні ресурси включають і такі показники, як посада, престиж, освіта, медичне обслуговування, соціальне забезпечення тощо.

Серед соціальних ресурсів виділяють такі.

Ресурси державної влади й управління, які суб’єкт управління (носій влади) використовує для забезпечення керованості інших учасників  владно-управлінських відносин (об’єктів влади та управління). Визначальними у даній групі ресурсів виступають кадрові ресурси державної влади та управління. Значення ресурсів влади розкриває   теорія “соціального обміну”, згідно з якою в основі влади, а отже й державного управління, лежить нерівномірний розподіл дефіцитних ресурсів. Той, хто не має ресурсів, отримує їх в обмін на виконання наказів і доручень їх розпорядників. А розподіл та перерозподіл соціальних ресурсів відбувається  саме у процесі державного управління. Отже,  фундаментальним джерелом управління є ресурси влади, які забезпечують доступ до розподілу інших категорій ресурсів, а саме: утилітарних, примусових, нормативних. 

Окрім приведеної класифікації, згідно з найважливішими сферами життєдіяльності суспільства відокремлюють такі групи ресурсів:  політичні, правові, економічні, мотиваційні, культурно-інформаційні, силові, демографічні тощо.  

Політичні ресурси розкриваються у   відносинах між суб’єктами політики. Це політичні регулятори відносин між  громадянським суспільством та державою.

Правові ресурси засновані на правосвідомості громадян і характеризуються якістю законів та підзаконних актів, їх виконанням, дотриманням режиму законності.

Економічні ресурси містяться і використовуються в процесі матеріального виробництва товарів та послуг, необхідних для суспільного і особистого споживання. Це сукупність матеріальних та фінансових ресурсів, які під контролем держави планомірно виробляються, розподіляються та використовуються  для забезпечення динамічного в пропорційного розвитку економіки. 

Мотиваційні ресурси характеризує здатність до підвищення або зниження соціального статусу як суспільно значущої ролі людини відповідно до соціальної стратифікації.

 До культурно-інформаційних ресурсів відносять духовні цінності, знання й інформацію, а також засоби їхнього виробництва.

Силові ресурси включають зброю та апарат фізичного впливу (армія, поліція, служба безпеки, суд, прокуратура та їхня матеріальні атрибути).

Люди, як універсальне джерело інших видів ресурсів, є демографічним ресурсом державного управління.  

2 Дати визначення особистості та типологізувати

Типологія особистості як метод пізнання узагальнених характеристик, притаманних тим чи іншим категоріям людей, має багатовікову історію, пов’язану з іменами видатних учених, які у своїх працях приділяли значну увагу описові психологічних, етичних і соціально-політичних типів особистості. З розвитком соціології як самостійної науки та виникненням специфічних методів соціологічного дослідження соціальна типологія особистості набуває ознак строгої науковості, які пов’язані з можливостями емпіричної верифікації (перевірки) теоретичних конструктів та виділенням соціальних типів на підставі емпіричної типології – аналізу й узагальнення даних емпіричних соціологічних досліджень. Особистість - це одне з ключових понять філософії, соціології та психології. Цей термін часто зустрічається не тільки в наукових дослідженнях і трактатах, а й в нашому побуті. Існує безліч визначень даного поняття. Якщо їх об'єднати і спростити, то вийде, що особистість - це система моральних якостей людини, придбаних ним у процесі взаємодії з соціумом. Тобто індивід не наділений нею з народження, вона формується в процесі пізнання світу і спілкування з іншими людьми. Особистість - це якість, виявляючи себе у процесах діяльності, творчості, сприйняття і спілкування. 

Сутнісна характеристика особистості та її основні особливості визначаються:

  • змістом світогляду людини, його психологічної сутністю;

  • ступенем цілісності світогляду і переконань, відсутністю або наявністю в них протиріч, що відбивають протилежні інтереси різних верств суспільства;

  • ступенем усвідомленості людиною свого місця в суспільстві;

  • змістом і характером потреб та інтересів, стійкістю і легкістю їх переключення, їх вузькістю і багатогранністю;

  • специфікою співвідношення і прояву різних особистісних якостей.

Особистість настільки багатогранна в своїх індивідуально-психологічних проявах, що співвідношення її різноманітних якостей може позначатися і на проявах світогляду, і на поведінці.

Особистість - це найвищий ступінь духовного розвитку людини, що являє собою стійку сукупність соціально вагомих якостей, які характеризують індивіда як унікальну суб'єктивність, здатну освоювати і змінювати світ. Інакше кажучи, кожна особистість - людина, але не кожна людина є особистістю. Людським індивідом народжуються, а особистістю стають.

В результаті різноманітних за своїм змістом процесів соціалізації формуються певні типи особистості.

 Одна з відомих належить Е. Фромму, який наводить чотири типи особистості залежно від цінностей, що їй притаманні:

• традиціоналісти – орієнтовані на цінності обов’язку, по­рядку, дисципліни, законослухняності;

• ідеалісти – досить критичні до традиційних норм, неза­лежні, зневажають авторитети, мають установку на само­розвиток;

• фрустрований тип - орієнтований на низьку самооцінку, при­гнічення; для нього характерне відчуття відчуженості від життя;

• реалістичний тип – поєднання устремління до самореалізації з розвинутим почуттям обов’язку, здорового скептицизму із самодисципліною та самоконтролем;

• гедоністичні матеріалісти — орієнтовані на отримання задоволення, гонитву за насолодами, пріоритет споживацьких інтересів.

Поряд із типологією особи, Е. Фромм виводить типи соціального характеру. Під соціальним характером автор розуміє взаємозв’язок індивідуальної психічної сфери із соціаль­но-економічною структурою.

П’ять типів соціального характеру:

• рецептивний (сприймальний), характерний для первіс­ного суспільства;

• експлуататорський, властивий добуржуазним формаціям;

• нагромаджувальний, поширений у добу капіталізму;

• ринковий, характерний для більш розвинутої фази капіта­лізму;

• продуктивний – прогнозований у майбутньому тип особис­тості, що повинен спрямовувати енергію не на те, щоб мати та споживати, а щоб повною мірою бути, а отже створити себе як людину, здатну до самореалізації, самоутвердження, самовдосконалення.

Іншу типологію подає український учений-соціолог Є. Головаха, що виокремлює три типи особистості:

• особистість, розчинена в масі, суспільстві — соціальні конформісти (пристосуванці);

• особистість, відчужена від суспільства (тип особистості за умов застою);

• перехідний тип особистості, для якої характерне амбі­валентне (подвійне) ставлення до суспільства, недовіра до влади, потяг до релігії та містифікації, паралельна орієнтація на альтер­нативні цінності.

Відомою є також типологія особистості російського соціо­лога В. Ядова, згідно з якою існують три типи особистості:

• нормативний тип (базовий) – тип особистості, що най­більш відповідає потребам суспільства та є об’єктивно необ­хідним для розвитку суспільства;

• ідеальний тип – тип особистості, що сприймається як бажаний ідеал, до якого слід прагнути;

• модальний (реальний) – переважний тип особистості в суспільстві (під модою у статистиці розуміють найбільш часто повторювану величину будь-якого знака).

Так, німецький філософ і психолог Едуард Шпрангер навів шість типів особистості:

1) теоретичний (прагнення до розкриття істини, раціоналізм і критичний підхід);

2) економічний (прагнення до вигоди і практичність);

3) естетичний (прагнення до гармонії);

4) соціальний (любов до людей, схильність до самопожертви);

5) політичний (любов до влади та лідерства);

6) релігійний (пошук сенсу життя і віра в надприродне).

Карен Хорні розглядав три типи особистості:

1) поступливий (орієнтація на людей);

2) відокремлений (від людей);

3) ворожий (проти людей).

Ральф Лінтон автор концепції базисноїособистостіта статусноїособистості. Під базисною особистістю він розумів особливий тип інтеграції індивіда в культурне середовище на основі досвіду соціалізації членів даного суспільства. Базисна структура особистості передається з покоління в покоління за допомогою культури. Лінтону належать також концепції статусної особистості. На його думку, сукупність ролей, які закріплені за певним статусом, породжують статусну особистість, властиву більшості індивідів даного суспільства, що займають даний статус.

Р. Дарендорф розрізняв чотири типи особистості:

1) людина-працююча (особистість, що створює суспільно корисні блага, наприклад, селянин, воїн,політик та ін.);

2) людина-споживач (особистість, сформована масовим споживанням);

3) людина-універсальна ( особистість, здатна займатися різними видами діяльності);

4) людина-тоталітарна ( особистість, що залежить від тоталітарної держави).

Це може бути, але треба подати посилання, звідки це взято, треба подивитися, яка з типологізацій більше відбиває тему дослідження, бо типологізація використовується та, що може визначити соціальний ресурс щастя у типі особистості ,Ю який він. Це і буде покладено в основу опитування у соціальному дослідженні.

Розділ 2

3 Ресурси особистості

Ресурси особистості – це всі ті життєві опори, які є в розпорядженні людини і дозволяють їй забезпечувати свої основні потреби: 1) виживання, 2) фізичний комфорт, 3) безпеку, 4) залученість у соціум, 5) повагу з боку соціуму, 6) самореалізацію в соціумі. Ресурси поділяються на соціальні та особисті, інакше кажучи – зовнішні і внутрішні.
Зовнішні ресурси – це матеріальні цінності, соціальні статуси (ролі) і соціальні зв’язки, які забезпечують підтримку соціуму, допомагають людині зовні. Внутрішні ресурси – це психічний особистісний потенціал, характер і навички людини, які допомагають зсередини. Однак поділ на зовнішні і внутрішні ресурси досить умовний. Ті й інші ресурси тісно пов’язані, і при втраті зовнішніх ресурсів поступово відбувається втрата ресурсів внутрішніх. Надійні зовнішні ресурси забезпечують збереження ресурсів внутрішніх, але тільки в тому випадку, якщо ці внутрішні ресурси вже є.
Іноді людина отримує зовнішні ресурси, ще не маючи внутрішніх, і це подібно лише до зовнішньої декорації, яка в будь-який момент може обсипатися. У цьому трагедія, наприклад, деяких дітей із дуже забезпечених родин, які, не розвинувши ще власну особистість, отримали авансом безліч соціальних опор. У цьому випадку потрапляння в пастку хворобливої залежності, апатії або депресії набагато більш імовірні, ніж у випадку з тією молодою людиною, яка, не маючи достатніх соціальних ресурсів, змушена їх заробляти сама і в процесі автоматично формує внутрішні ресурси, оскільки друге подібно до м’язів особистості, які виростають у результаті навантаження. Однак, якщо у такої молодої людини не було зовсім ніяких зовнішніх ресурсів, вона не отримала жодної початкової підтримки від соціуму, дуже сумнівно, що їй вдасться вижити. Тобто, мінімум початкових зовнішніх ресурсів необхідний. Чим більше вже набуті внутрішні ресурси, тим вища здатність людини відновлювати при втраті ресурси зовнішні, тим більша її опірність середовищу, сильніша її суб’єктність, воля, его-інтеграція, локус контролю, самосвідомість і самоефективність, стресостійкість при збереженні цілісності особистості. Важливо зрозуміти, що найсильніші внутрішні ресурси не замінюють зовнішні, проте вони дозволяють якийсь час існувати без зовнішніх ресурсів, відновлювати їх із нуля, нарощувати у будь-якій ситуації і забезпечувати адаптацію, чинячи опір середовищу наодинці.
Саме так виглядає герой фантастичних бойовиків: він проходить через будь-які найстрашніші випробування і виходить переможцем. Ця метафора дуже точна. Потужні внутрішні ресурси дійсно подібні до мотору замість серця, це незламна воля, харизма та великий запас енергії. Однак треба дуже добре розуміти, що будь-які внутрішні ресурси – це як запас кисню в легенях, як запас глікогену в печінці – забезпечують автономно лише на якийсь час, поки людина не знайшла нові джерела живлення – зовнішні ресурси. На самих лише внутрішніх ресурсах людина довго існувати не може, вона повинна знайти відповідне середовище і вступити з ним у взаємообмін, забезпечувати з його допомогою всі свої потреби, від нижчих до вищих, інакше через якийсь час внутрішній потенціал буде вичерпано. Ось чому в ідеалі людина повинна постійно піклуватися про підтримку і нарощування тих й інших ресурсів, і чим сильніші її внутрішні ресурси, тим простіше нарощувати зовнішні. І чим більше вона сама наростила ресурси зовнішні, тим сильнішою вона стала всередині.
Внутрішні ресурси – це запас автономії. Це те, наскільки добре, впевнено і цілісно людина може відчувати себе без будь-якої підтримки соціуму і навіть при його опозиції, не вдаючись до захисних ілюзій і заперечень, тобто, чітко усвідомлюючи реальний стан справ, але витримуючи стрес і зберігаючи себе.
Нескінченно автономною людина бути не може і не повинна, людина – істота соціальна, і суть її життя – у взаємодії зі соціумом, в обміні з іншими, у причетності до життя людей. Однак, запас автономії людині необхідний, щоб зберігати себе під час конфліктів, захищати себе від посягань, стверджувати свою суб’єктність, свою волю, свою самість і своє Я, не ставати безвольним об’єктом у чужих руках, неживим ресурсом, рабом і річчю всіх, хто сильніший. Людину з дуже сильним стержнем умовно можна вважати непереможною, оскільки буде потрібно занадто багато зусиль, щоб підпорядкувати її волю. Значно простіше вбити її організм, ніж особистість.
До такого ідеалу варто прагнути. У будь-якому випадку варто якомога далі йти від ситуації особистісної слабкості, безвілля, залежності та дезінтеграції. У слабкому стані особистість не може намацати в собі внутрішні опори, не здатна опиратися на себе, у неї немає жодної автономії, вона не здатна обходитися без підтримки близьких, і заради цієї підтримки готова на відмову від себе, вона страждає від самотності і прагне втекти від тієї порожнечі, яку виявляє в собі щоразу, коли виникла якась проблема або просто з’явилася тривога.
Для розуміння проблеми ресурсів треба усвідомлювати, наскільки це динамічний процес, наскільки він знаходиться в русі. Не можна одного разу накопичити ресурси і назавжди придбати силу. Ресурси вимагають постійної взаємодії зі середовищем, постійного розвитку та оновлення. Віддаючи зовнішні ресурси і не набуваючи натомість інших, людина послаблює свої зовнішні позиції, що не може не позначитися на її автономії, якою би сильною вона колись не була. Людина постійно змінюється, «живе» – тобто – перебуває в русі і зміні. І якщо її внутрішні і зовнішні ресурси не розвиваються, вони деградують. Можна взаємодіяти не з конкретними особистостями, а з культурним соціальним шаром, читаючи книги й осягаючи мистецтво, можна вести досить замкнутий спосіб життя, займаючись творчістю, однак це теж соціальна взаємодія, причому, іноді вельми інтенсивна, більш інтенсивна, ніж поверхневі тусовки, але поза соціумом жодних джерел енергії немає. Ставлячись до навколишнього світу вороже або без інтересу, людина дуже швидко виснажує себе. Любов, пристрасть, захоплення, цікавість, натхнення, захоплення, здивування, інтерес, симпатія, потяг, тяга, пошук, прагнення, бажання, спрага – все це способи підключитися до нових джерел енергії. Без потягу до чого-небудь ніякого підключення не буде, людина так і залишиться у власній капсулі, буде задихатися, слабшати, переходити на режим дедалі більшої і більшої економії, в результаті чого світ через скло запітнілої капсули буде здаватися щоразу більш похмурим і ворожим або просто потворним і нудним. Так людиною може опанувати депресія і зруйнувати її остаточно, викликавши в ній бажання померти. Або вона не замкнеться повністю, буде іноді виповзати з капсули і трохи підживлювати себе чимось, недостатнім, однак, для того, щоб стати сильнішою, сміливішою і зважитися на більш активні інвестиції своїх сил. Але одного лише кохання, пристрасті і захоплення для того, щоб збагатити себе енергією, буває мало. Цього достатньо, щоб підключитися до джерела енергії, але може бути недостатньо для того, щоб, поділившись своєю енергією, отримати щось у відповідь. Для взаємного обміну необхідна система, яка врівноважує доцентрову силу подачі енергії на джерело, щоб енергія з джерела потекла у центр (відцентрова сила). Цією системою і є внутрішньоособистісна інтеграція, ті самі внутрішні ресурси.
Чим сильніший центр особистості, тим сильніша центробіжна сила при збільшенні відцентрової. З точки зору більшості дослідників, егоінтеграція включає в себе адекватну і стабільну самооцінку (не завищену, не занижену, не таку, що постійно коливається), локус контролю, тобто, відчуття своєї особистої відповідальності і сили впливу на обставини свого життя (без магічних ілюзій, адекватну), і довіра до життя, тобто, готовність прийняти його події як уроки для вдосконалення, відчути любов життя до себе (той самий стержень, який, як вважають, заснований на безумовній любові батьків, але насправді може бути сформований у будь-якому віці і втрачений теж, той самий стрижень, який декому дає віра в Бога, а декому навіть віра не дає, а дехто і без віри в Бога його набуває). Тріада – «самооцінка, локус контролю, довіра (або виклик)» – формується не сама по собі, а тільки у процесі набуття зовнішніх ресурсів, у процесі соціальної взаємодії, роботи, творчості, освіти, завоювання поваги і любові людей. Щоб одержувати щось від світу, потрібно багато йому віддавати, проте само по собі віддавання ще не гарантує отримання, взаємності. Без віддачі не отримаєш нічого, але, віддаючи, немає жодної гарантії щось отримати. У цій справі не може бути простих догм та інструкцій, необхідно бути щедрим і обережним одночасно (це можливо при одночасній любові до світу і любові до себе), і без цих двох рис не можна. Ті, хто закликає до відмови від симпатії та довіри до світу, роблять ведмежу послугу для тих, хто їм вірить. Любов до світу і відкритість світу – це єдина можливість набути ресурси: внутрішні і зовнішні, й інших способів немає. Система фільтрів і запобіжників може створюватися індивідуально, з урахуванням досвіду й особливостей особистості, бути більш або менш жорсткою, проте дуже важливо «з водою не виплеснути дитину», не перестрахуватися до повного відключення всіх каналів життєзабезпечення, щоб не перекрити увесь доступ життєвих сил.

Де посилання, якими працями керувалась, як це пов’язано з щастям як ресурсом соціальної стабільності

4   Проаналізувати наукову літературу щодо поняття щастя як соціальний ресурс і визначення функції щастя у соціальному становленні особистості.
 Питання, що таке щастя, хоч раз ставив перед собою кожен. Та відповісти на нього однозначно неможливо. Кожен з нас щастя бачить по-своєму. Для одних щастя – це гроші, для інших – здоров`я, для когось – благополуччя у родині. Сенс людського життя, призначення людини на землі, її морально-етичний вибір – всі ці питання хвилюють кожного з нас. То яку ж людину ми можемо назвати щасливою?    Кожен з нас робить у житті свій вибір, свій шлях, сама будує своє життя та долю. І як вона їх побудує – таке щастя і отримає. Людина проходить певні життєві випробування, вона повинна стільки встигнути, але життя таке швидкоплинне, тому ми маємо не лише працювати, але й встигати насолоджуватися ним.

Багато людей у нашому світі не мають того щастя, яке маємо ми, хоча і не усвідомлюємо його. Щастя не в грошах і багатстві, не у владі,не у здійсненні всіх мрій. Той, хто прагне лише цього, являється справжнім егоїстом. Така людина думає тільки про себе, але вона не зможе бути по-справжньому щасливою, адже неможливо бути щасливим на самоті. Інколи для того, щоб стати щасливою людиною, достатньо допомогти іншій людині стати щасливо. Щастя – у кожного в душі, у світосприйнятті, у вмінні радіти кожному дню, першим листочкам на деревах, подиху весняного вітерцю. Щастя – поряд. Слід лише навчитися його помічати, відчувати і розуміти. В. Классовський про щастя висловився так: «Усе, що можна назвати щастям, має три складові: потребу щось робити, щось любити та на щось сподіватися».  Щастя — психоемоційний стан цілковитого задоволення життям, відчуття глибокого вдоволення та безмежної радості. Те, що викликає відчуття найвищого задоволення життям, дає радість людині. Стан чи якість бути щасливим; насолоджувальний досвід чи емоція, що породжується від володіння добром чи задоволення бажань; втіха, приємність; благословенність. Поняття щастя вивчається в галузі сучасної позитивної психології. Серед науково-популярної літератури по темі можна виділити праці Зелігмана, Любомірскі та Дінера. Які конкретно праці, що в них сказано за темою. Всі визначення треба проаналізувати

На думку американського психолога Абрахама Маслоу сутністю щастя є задоволення потреб. Маслоу вважає, що люди мають п'ять рівнів потреб:

  • фізіологічні потреби — голод, спрага, сон;

  • потреби безпеки;

  • потреби спілкування і любові;

  • потреба в повазі;

  • потреба самореалізації.

По задоволенню потреб нижчого рівня виходять на перший план потреби більш вищого порядку. Щаслива людина — це людина, яка задовольняє всі потреби. Оскільки найвищою є потреба самореалізації, можна припустити, що люди щасливі — це люди самореалізовані.

Щастя переживається як приємне, бажане, корисне, позитивне почуття, яке можна назвати почуттям психологічного комфорту і благополуччя. Таке відчуття і є сутністю щастя. Переживання цього стану супроводжується впевненістю людини у собі, у своїй необхідності, розумінням життєвого сенсу, постачанням собою і всім навколишнім. Стан щастя підвищує сприйнятливість до світу, людина здатна бачити прекрасне, насолоджуватися буденними явищами, вона бачить навколо красу і гармонію, приймаючи все таким, яким воно є, а не оцінює і не піддає його критиці. Щастя змушує людини з особливою гостротою відчути свою єдність зі світом. Це не просто позитивне ставлення до світу і до себе, це своєрідна зв'язок між людиною і світом. Це загострене почуття причетності, власної приналежності до миру. Крім цього, стан щастя часто супроводжується відчуттям енергії і сили. Щаслива людина відчуває в собі активність і наявність сил для продуктивної діяльності, тому можна стверджувати, що щастя дійсно є тією рушійною силою, яка штовхає людину на сміливі вчинки, на виконання різних видів діяльності, у тому числі й творчої діяльності. Щастя породжує почуття свободи, легкості, наснаги. Також щастя грає величезну соціальну роль, допомагаючи у встановленні контактів, у формуванні почуття прив'язаності та відповідальності за навколишній світ. Щасливі люди часто виявляються добре адаптованими до умов навколишнього середовища. Їх поведінка ускладнюється, стає більш різноманітним. Приємна емоційність щасливих людей викликає симпатію оточуючих.

І нарешті, щастя виконує біологічні функції. Коли людина приходить в стан щастя, всі системи її органів функціонують легко і вільно, а розум і тіло знаходяться в розслабленому стані. Радісні переживання під час хвороби, як правило, прискорюють процес одужання.

Завершуючи огляд функцій, виконуваних щастям, хотілося б згадати про унікальність кожної людини і, в результаті чого, виникають відмінності відчуттів і почуттів, супроводжуваних щастям. "Широкий розмах індивідуальних відмінностей у взаємодії переживання щастя з процесами сприйняття, пам'яті, мислення, уяви призводить до того, що це переживання, причини його виникнення та наслідки щастя описуються людьми по-різному" - стверджував Керрол Е. Ізард. Індивідуальні відмінності у переживанні щастя породжують різноманітність життєвих стилів. А, як сказав Гегель, "щасливий той, хто влаштував своє існування так, що воно відповідає особливостям його характеру". 

Саме тому виникає необхідність у дослідженні цих питаннях в окремих групах, учасники яких мають якісь загальні характеристики.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас