Ім'я файлу: Тема 14.docx
Розширення: docx
Розмір: 39кб.
Дата: 24.02.2024
скачати
Пов'язані файли:
urmng597.doc
Тема1_Організація праці.docx
організація праці.docx
Розширення: docx
Розмір: 39кб.
Дата: 24.02.2024
скачати
Пов'язані файли:
urmng597.doc
Тема1_Організація праці.docx
організація праці.docx
Тема 14. Органи державного регулювання ринку праці
1. Склад державних органів регулювання ринку праці.
2. Система державної служби зайнятості як головна складова інфраструктури ринку праці.
3. Взаємодія служби зайнятості з іншими органами державної влади, суб’єктами інфраструктури ринку праці та підприємствами.
4. Оцінювання ефективності системи державної служби зайнятості та показники її діяльності.
1. Склад державних органів регулювання ринку праці.
Державне регулювання ринку праці – система правових та організаційно-економічних заходів держави, спрямованих на створення відповідних умов для забезпечення максимально можливої рівноваги між попитом і пропозицією робочої сили; оптимально величини заробітної плати при даному рівні розвитку економіки; забезпечення соціального захисту працівників і прав людини; сприятливих умов для відтворення конкурентоспроможного людського капіталу, – тобто на забезпечення ефективного використання наявної робочої сили для отримання максимального економічного і соціального ефектів.
Важливе значення для дослідження державного регулювання ринку праці має обґрунтування суб'єкта і об'єкта регулювання. Згідно з теорією управління, до суб'єктів управління відносяться державні установи, організації та посадові особи, які формують державну політику відповідно до делегованих їм повноважень, а об’єктами є процеси і умови функціонування та відтворення робочої сили, зайнятості населення.
Органи, що забезпечують формування та реалізацію державної політики у сфері зайнятості населення
1. Формування та реалізацію державної політики у сфері зайнятості населення забезпечують у межах своїх повноважень Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інші центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування.
2. Головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері зайнятості населення є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції.
3. З метою реалізації державної політики зайнятості Кабінет Міністрів України розробляє і затверджує основні напрями реалізації державної політики у сфері зайнятості населення на середньостроковий період, у яких визначаються шляхи та способи розв'язання проблем зайнятості населення і передбачаються заходи з консолідації зусиль усіх сторін соціального діалогу, спрямованих на регулювання процесів, що відбуваються на ринку праці, для підвищення рівня зайнятості населення.
Основні напрями реалізації державної політики у сфері зайнятості населення розробляються на підставі основних прогнозних параметрів соціально-економічного розвитку України, державних, галузевих та регіональних програм у частині їх впливу на сферу зайнятості населення, на розвиток трудового потенціалу з визначенням механізму їх реалізації.
Координацію і контроль за виконанням основних напрямів реалізації державної політики у сфері зайнятості населення здійснюють центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізацію державної політики у сферах зайнятості населення та трудової міграції.
Відповідальність за виконання основних напрямів реалізації державної політики у сфері зайнятості населення покладається на міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації, органи місцевого самоврядування.
2. Система державної служби зайнятості як головна складова інфраструктури ринку праці.
З метою реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки й перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки громадян, які тимчасово не працюють, у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування.
Державна служба зайнятості (далі - Служба) є централізованою системою державних установ, діяльність якої спрямовується та координується Міністерством соціальної політики України.
Служба складається з Державного центру зайнятості, Центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських центрів зайнятості (далі - регіональні центри зайнятості), міських, районних і міськрайонних центрів зайнятості (далі - базові центри зайнятості), Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, професійно-технічних навчальних закладів державної служби зайнятості, інших навчальних закладів державної служби зайнятості (далі - навчальні заклади Служби), а також підприємств, установ, організацій, утворених Службою (далі - підпорядковані Службі юридичні особи).
Регіональні центри зайнятості можуть створювати поза їх місцезнаходженням міські, районні, міськрайонні та районні у містах відокремлені підрозділи (далі - філії), які виконуватимуть функції, визначені для них відповідним регіональним центром зайнятості.
Служба у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та Мінсоцполітики, рішеннями правління Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі - Фонд), іншими нормативно-правовими актами та цим Положенням.
Основними завданнями Служби є:
1) реалізація державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, соціального захисту від безробіття;
2) здійснення аналізу стану ринку праці;
3) сприяння громадянам у підборі підходящої роботи;
4) надання роботодавцям послуг із добору працівників;
5) участь в організації проведення громадських та інших робіт тимчасового характеру;
6) сприяння громадянам в організації підприємницької діяльності, зокрема шляхом надання індивідуальних та групових консультацій;
7) участь у реалізації заходів, спрямованих на запобігання масовому вивільненню працівників, профілактика настання страхового випадку, сприяння мобільності робочої сили та зайнятості населення в регіонах з найвищими показниками безробіття, монофункціональних містах та населених пунктах, залежних від містоутворюючих підприємств;
8) організація підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації безробітних з урахуванням поточної та перспективної потреб ринку праці;
9) проведення професійної орієнтації населення;
10) додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян, які неконкурентоспроможні на ринку праці;
11) внесення пропозицій Мінсоцполітики щодо формування державної політики у сфері зайнятості населення;
12) здійснення контролю за використанням роботодавцями та безробітними коштів Фонду.
Служба під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями.
Державний центр зайнятості є головною державною установою у централізованій системі державних установ Служби.
Державний центр зайнятості виконує повноваження безпосередньо та через регіональні центри зайнятості та їхні філії, базові центри зайнятості.
Державний центр зайнятості відповідно до покладених на нього завдань:
1) через регіональні центри зайнятості та їхні філії, базові центри зайнятості забезпечує організацію:
ведення обліку осіб, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, та наданих їм послуг;
здійснення реєстрації безробітних, ведення обліку наданих їм послуг;
проведення профілювання безробітних та осіб, які шукають роботу;
надання інформаційних та консультативних послуг з метою сприяння у працевлаштуванні та доборі працівників;
професійного навчання зареєстрованих безробітних з урахуванням поточної та перспективної потреб ринку праці;
надання послуг із професійної орієнтації;
підтвердження професійної кваліфікації за результатами неформального професійного навчання за робітничими професіями;
сприяння працевлаштуванню безробітних на підприємствах, що залучаються до реалізації державних цільових програм та інфраструктурних проектів;
видачі роботодавцям дозволів на застосування праці іноземців та осіб без громадянства з веденням обліку таких дозволів;
проведення розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення в установленому законодавством порядку;
застосування в установленому законодавством порядку фінансових санкцій та накладання адміністративних штрафів;
надання соціальних послуг та виплату матеріального забезпечення відповідно до законів України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та «Про зайнятість населення»;
стягнення відповідно до закону коштів Фонду, виплачених особам, зареєстрованим як безробітні, у вигляді матеріального забезпечення на випадок безробіття та витрачених на надання соціальних послуг безробітним у разі встановлення факту їх отримання на підставі недостовірних відомостей, поданих особою;
2) здійснює управління та оперативне розпорядження фінансовими ресурсами Фонду в межах затвердженого бюджету Фонду відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», управління майном;
3) здійснює контроль за використанням коштів Фонду;
4) забезпечує функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної системи, зокрема, формує базу даних про вільні робочі місця (посади) на підставі інформації, що надійшла від роботодавців та суб’єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні;
5) інформує населення, органи виконавчої влади та навчальні заклади про попит та пропонування робочої сили на ринку праці, права та гарантії у сфері зайнятості населення та у разі настання безробіття;
6) здійснює в установленому законодавством порядку збирання, опрацювання, подання та поширення адміністративних даних про попит та пропонування робочої сили на ринку праці, надання соціальних послуг населенню та роботодавцям;
7) аналізує показники попиту та пропонування робочої сили і вносить на розгляд Мінсоцполітики пропозиції щодо прогнозування розвитку ринку праці;
8) здійснює моніторинг стану ринку праці;
9) аналізує ефективність виконання заходів щодо сприяння зайнятості населення;
10) проводить моніторинг результатів діяльності та ефективності роботи Служби;
11) бере участь у розробленні основних напрямів реалізації державної політики у сфері зайнятості населення на середньостроковий період та їх виконанні;
12) взаємодіє з роботодавцями з питань визначення поточної та перспективної потреби в робочій силі, професійного навчання населення та укомплектування вільних робочих місць;
13) веде перелік суб’єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, та суб’єктів господарювання, які наймають працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні у інших роботодавців, збирає відомості про чисельність працевлаштованих ними осіб в установленому законодавством порядку;
14) забезпечує співпрацю із суб’єктами господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, іншими посередниками з працевлаштування;
15) здійснює обмін інформацією з Пенсійним фондом України для забезпечення виконання вимог Закону України «Про зайнятість населення» та Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»;
16) бере участь у проведенні наукових досліджень з питань зайнятості населення, функціонування ринку праці та соціального захисту населення від безробіття, вивчає міжнародний досвід з метою запровадження інноваційних форм сприяння зайнятості населення, виступає замовником наукових робіт, досліджень і методичного забезпечення;
17) бере участь у здійсненні міжнародного співробітництва для розв’язання проблем зайнятості населення, соціального захисту громадян від безробіття та трудової міграції;
18) забезпечує виконання завдань і функцій у сфері зайнятості населення, трудової міграції та соціального захисту від безробіття, а також функцій виконавчої дирекції Фонду, визначених законами України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та «Про зайнятість населення» до внесення змін до цих законів України;
19) надає безоплатно підприємствам, установам та організаціям незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, фізичним особам, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, консультації з питань працевлаштування осіб з інвалідністю;
20) розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб Служби, приймає обов’язкові до виконання Службою рішення;
21) виконує інші функції, визначені законодавством.
Державний центр зайнятості для виконання покладених на нього завдань має право:
1) залучати в установленому порядку спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками), вчених, представників інститутів громадянського суспільства (за згодою) до розгляду питань, що належать до його компетенції;
2) одержувати безоплатно від міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування потрібні для виконання покладених на нього завдань документи, інформацію та матеріали, зокрема від органів державної статистики - статистичні дані;
3) скликати наради, утворювати комісії та робочі групи, проводити наукові конференції, семінари, інші заходи з питань, що належать до його компетенції;
4) користуватися відповідними інформаційними базами даних відповідно до законодавства.
5. Державний центр зайнятості визначає функції та повноваження регіональних центрів зайнятості та їхніх філій, базових центрів зайнятості виходячи із завдань та функцій Служби.
Державний центр зайнятості є уповноваженим органом з управління Інститутом підготовки кадрів державної служби зайнятості України.
3. Взаємодія служби зайнятості з іншими органами державної влади, суб’єктами інфраструктури ринку праці та підприємствами.
ДСЗ під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями. Характер їхньої взаємодії описано на законодавчому рівні.
Зокрема з національними партнерами угоди підписують у випадках, коли предмет угоди та дії підписантів поширюються на їхні структурні підрозділи на усіх рівнях — від державного до місцевого. Перелік органів, що забезпечують формування та реалізацію державної політики у сфері зайнятості населення та які взаємодіють із Державною службою зайнятості, визначаються статтею 17 Закону України «Про зайнятість населення». Зокрема формування та реалізацію державної політики у сфері зайнятості населення забезпечують у межах своїх повноважень:
Верховна Рада України;
Кабінет Міністрів України;
інші центральні органи виконавчої влади;
Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Рада міністрів Автономної Республіки Крим;
місцеві державні адміністрації;
органи місцевого самоврядування.
Кабінет Міністрів України. Кооперація між ДСЗ та КМУ відіграє важливу роль, оскільки Кабінет Міністрів України розробляє і затверджує основні напрямки реалізації державної політики у сфері зайнятості населення на середньостроковий період. У них визначаються шляхи та способи розв’язання проблем зайнятості населення і розробляються заходи з консолідації зусиль усіх сторін соціального діалогу, що спрямовані на регулювання процесів, які відбуваються на ринку праці, для підвищення рівня зайнятості населення. Основні напрямки реалізації державної політики у сфері зайнятості населення розробляються на підставі основних прогнозних параметрів соціально-економічного розвитку України, державних, галузевих та регіональних програм у частині їхнього впливу на сферу зайнятості населення, на розвиток трудового потенціалу з визначенням механізму їхньої реалізації.
Інші органи центральної та місцевої влади. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольські міські державні адміністрації, органи місцевого самоврядування відповідають за втілення основних напрямків реалізації державної політики у сфері зайнятості населення та забезпечують координацію роботи зі здійснення заходів, передбачених програмами зайнятості населення відповідно на своїх рівнях.
Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України. Взаємозв’язок ДСЗ із Фондом є надзвичайно важливою частиною функціонування Служби, оскільки, з одного боку, Фонд фінансує діяльність ДСЗ, а з іншого боку – Державна служба зайнятості є виконавчою дирекцією Фонду (відповідно керівник ДСЗ входить до складу правління Фонду). Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», Фонд створюють для управління страхуванням на випадок безробіття, акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій. Керування Фондом здійснюється правлінням Фонду на паритетній основі: державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. До складу правління Фонду входять по 5 представників від держави, застрахованих осіб та роботодавців, які виконують свої обов’язки на громадських засадах. Представників держави призначає Кабінет Міністрів України. Представників застрахованих осіб і роботодавців обирають (делегують) відповідно репрезентативні на національному рівні всеукраїнські об’єднання профспілок та репрезентативні на національному рівні всеукраїнські об’єднання організацій роботодавців. Порядок обрання (делегування) таких представників визначається сторонами соціального діалогу самостійно.
Зацікавлені організації, установи, представництва. Державною службою зайнятості на всіх рівнях забезпечено взаємодію із зацікавленими організаціями, установами, представництвами. Така співпраця провадиться на основі укладених меморандумів, угод, планів спільних дій, спільних проєктів тощо. Ці документи мають право укладати установи служби на усіх рівнях: від державного до місцевого. Виконання цих документів дає можливість залучати стейкхолдерів, діяльність яких спрямована на підтримку основних функцій служби, зокрема в наданні послуг клієнтам та поширення інформації про діяльність ДСЗ у суспільстві. Зокрема в межах надання послуг з професійної підготовки та перепідготовки ДСЗ співпрацює з закладами професійно-технічної освіти, в яких безробітні особи здійснюють навчання. Відбір подібних навчальних закладів здійснюється на обласному рівні: центр зайнятості розміщує інформацію про відбір закладів, зацікавлені заклади подають заявку, відбувається безпосередній відбір, перелік закладів публікується на сайті центру зайнятості. Обов’язковою умовою є те, що між центром зайнятості та обраним закладом укладається договір про співпрацю. У межах надання послуг з професійної орієнтації, ДСЗ співпрацює із закладами середньої освіти, вищими навчальними закладами та закладами професійно-технічної освіти для проведення спільних заходів із профорієнтації та поширення інформації.
У межах надання послуг у процесі кейс-менеджменту, центри зайнятості співпрацюють з великою кількістю соціальних партнерів: • районними та міськими державними адміністраціями (Управлінням соціального захисту населення, Сектором у справах сім’ї, молоді та спорту, Відділом освіти, Службою у справах дітей тощо); • центрами первинної медико-санітарної допомоги; • центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді; • центрами надання соціальних послуг; • управліннями Пенсійного фонду; • центрами надання адміністративних послуг; • громадськими організаціями. У межах соціального партнерства проводяться профорієнтаційні заходи та виїзні акції, індивідуальні та групові консультації, семінари та тренінги, а також круглі столи. Для проведення громадських робіт центри зайнятості співпрацюють з міськими державними адміністраціями та громадськими організаціями, що мають різну спрямованість: екологічну, освітню, соціальну (робота з людьми з порушеннями слуху, незрячими, ветеранами тощо).
У цільових областях ДСЗ співпрацює з міськими, обласними радами та їхніми комітетами з метою створення та затвердження програм зайнятості міста або області. З місцевими муніципалітетами центри зайнятості також організовують програми сприяння розвитку підприємницької діяльності, проводять спільні заходи або беруть участь у роботі комітетів та рад.
У деяких базових центрах зайнятості цільових областей (наприклад, у Слов’янському МЦЗ) представники ЦЗ активно співпрацюють з об’єднаними територіальними громадами, підписують з ними угоди про співпрацю та створюють плани щодо спільних заходів, щоби надати послуги з питань працевлаштування та соціального захисту на випадок безробіття безпосередньо на території громад. Найпопулярнішою послугою є організація та співфінансування проведення громадських робіт.
З метою розвитку підприємництва та заохочення самозайнятості, проведення ярмарок вакансій та публічних подій, центри зайнятості співпрацюють з підприємцями та підприємствами, асоціаціями підприємців на обласному та локальному рівнях. Характерним для всіх форм співробітництва є укладання договорів (меморандумів) про співпрацю, проте в договорах (меморандумах) рідко прописані чіткі цілі партнерства. Ще рідше відбувається оцінка та підбиття підсумків співробітництва. ДСЗ також здійснює нагляд та контроль за діяльністю суб’єктів господарювання, що надають послуги з посередництва в працевлаштуванні в Україні та за кордоном і за діяльністю суб’єктів господарювання, які наймають працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця. ДСЗ веде перелік таких суб’єктів господарювання, забезпечує правову діяльність суб’єктів господарювання та наглядає і контролює відповідність дій до українського законодавства про працю і зайнятість населення. Станом на 27 лютого 2020 року цей перелік налічує 1954 суб’єктів господарювання. Також відбувається активна співпраця - на обласному та локальному рівнях задля розв’язання проблем зайнятості населення.
4. Оцінювання ефективності системи державної служби зайнятості та показники її діяльності.
На думку М. Борімчук, питання ефективності діяльності служби зайнятості повинно розглядатись у трьох площинах:
– з точки зору загальної дієвості інституційно закріплених форм регуляторного випливу на ринок праці;
– оцінки витрат на адміністрування служби зайнятості;
– ефективної операційної продуктивності і якості роботи працівників самої служби.
Продуктивність служб зайнятості зазвичай визначається наступними категоріями:
– результати на ринку праці;
– розподіл результатів за цільовими групами;
– робочий процес програми; – задоволення клієнта.
Відповідно, результат діяльності виявляється через:
– працевлаштування клієнта;
– відсоток для певної цільової групи;
– час заповнення вакансії, кількість виконавців;
– рівень задоволення наданою послугою.
Основні показники діяльності також можуть включати в себе якісні показники, наприклад, задоволеністі клієнтів послугами тощо.
Детальний аналіз показників ефективності діяльності державних служб зайнятості було здійснено В. Корбанезе. На думку дослідника, при оцінці ефективності діяльності державних служб зайнятості (ДСЗ) увагу слід приділяти як якісним, так і кількісним показникам, адже вони допомагають службі відстежувати як конкретні стратегії програми та дії впливають на ринок праці.
Джерелом даних для формування показників попиту є реєстр ДСЗ (безробітні особи та підприємства, що розміщують оголошення про вакансії). Кількісні показники, на основі яких може здійснюватися оцінка ефективності функціонування органів служби зайнятості на різних рівнях належать можна поділити на 4 групи:
– відсоток безробітних клієнтів, зареєстрованих на кінець періоду;
– відсоток клієнтів-підприємств, що розмістили оголошення про вакансії, на кінець періоду;
– збільшення/зменшення (у відсотках) ступеню використання послуг ДСЗ клієнтами;
– зменшення кількості безробітних клієнтів по типах виходу.
Ці кількісні дані слід представляти щомісячно, щоквартально або щорічно. В першій групі набір даних представляє кількість безробітних клієнтів за даний період. Ці цифри слугують для розуміння основних характеристик осіб, які реєструються, та для моніторингу змін (шляхом порівняння індивідуальних характеристик клієнтів, які реєструються, за два періоди часу). Дані про кількість і потоки також представляються за видами допомог (допомога по безробіттю, допомога з соціального забезпечення)). В другій групі набір даних представляє кількість клієнтів-роботодавців за даний період. Він слугує для розуміння основних характеристик підприємств і розміщених вакансій, а також для моніторингу змін (шляхом порівняння типів підприємств і вакансій за два періоди часу, наприклад, змін у збільшенні кількості вакансій за типами)). Набір даних третьої групи слугує для вимірювання змін у наданні послуг/програм клієнтам і, отже, для перевірки ступеню досягнення ДЦЗ своїх стратегічних цілей. Позитивні/негативні зміни у наданні послуг/ програм по категоріях безробітних показують, чи є ефективним застосований адресний підхід. ) Четверта група містить дані про кількість безробітних, які виключаються з реєстру, зазвичай збираються по типах виходу (у сферу зайнятості за посередництва ДСЗ, у сферу зайнятості без посередництва ДСЗ, зменшення кількості у програми активної політики на ринку праці тощо), щоб висвітлити рівень ефективності роботи служби.)
Для оцінювання ефективності роботи місцевих центрів зайнятості, на думку В. Корбанезе, слід аналізувати показники локальних результатів, які найширше використовуються в системах програмноцільового управління. Ці показники надають загальну інформацію про охоплення ДСЗ з точки зору кількості безробітних та підприємств.
Джерелами даних для формування показників локальних результатів є: – дані обстеження робочої сили (або обстеження бюджетів домогосподарств чи перепису населення) щодо загальної кількості безробітних у контрольному районі; – реєстр ДСЗ (безробітні особи та підприємства); – дані обстеження підприємств (обстеження господарської діяльності, вакантних робочих місць або заробітної плати) про загальну кількість підприємстві у даному районі.
У цілому найбільш значущий показник при оцінці ефективності діяльності ДСЗ – це валові коефіцієнти працевлаштування безробітних за індивідуальними характеристиками, наданими послугами/реалізованими програмами та загальною вартістю. Чим більш деталізовані ці цифри, тим краще, тому що це дозволяє проводити порівняння між окремими особами, послугами/програмами та місцевими центрами зайнятості. Джерелами даних для розрахунку показників загальних результатів є адміністративні дані (реєстр ДСЗ про відтік у сферу зайнятості порівняно з даними соціального страхування чи оподаткування) або дані на основі обстежень (опитувань, що проводяться серед клієнтів послуги чи програми зазвичай через півроку після закінчення надання послуги чи проведення програми). Другий метод більш надійний, тому що він також дозволяє виявити клієнтів, які працюють неформально. При оцінці економічної ефективності послуги чи програми слід враховувати таку категорію, як вартість, тобто виправданість рівня доходу, що його отримує працевлаштована особа, до коштів, витрачених ДСЗ на працевлаштування цієї особи. Вартість, що має розраховуватися, включає кошти, виділені надавачам та окремому учасникові, а також орієнтовні адміністративні витрати на реалізацію програм і надання послуг. Адміністративні витрати можна розрахувати шляхом ділення всіх адміністративних витрат ДСЗ станом на кінець даного року (за винятком допомоги по безробіттю та асигнувань на заходи активної політики на ринку праці) на загальну кількість зареєстрованих безробітних; що дозволяє отримати середній розмір витрачених коштів на одного безробітного за рік і за місяць. Ця щомісячна сума помножується на кількість місяців обслуговування, і результат додається до суми виділених асигнувань, що дозволяє виміряти загальну вартість на одну особу, що скористалася послугами ДСЗ. Одним із методів коригування показників ефективності є розрахунок співвідношення між рівнем зареєстрованого безробіття в регіоні, де здійснюється контроль над виконанням програми/наданням послуги, та національним середнім рівнем. Наприклад, якщо рівень зареєстрованого безробіття в регіоні вдвічі вищий за національний середній рівень, то показники ефективності будуть нижчими, ніж у регіоні, в якому рівень зареєстрованого безробіття приблизно дорівнює національному середньому рівню або нижче цього рівня . Ефективним засобом економічного розвитку, в тому числі в галузі.