План
Сутність і джерела кредиту ……………………………………………..3
Функції кредиту ………………………………………………………....8
а) перерозподільна функція ………………… ………………………8
б) заміщення готівки кредитними операціями...…………………..12
3. Роль кредиту в формуванні ринкової економіки України…………...15
Висновки ……………………………………………………………..….24
Література …………………………………………………………..…..26
1. СУТНІСТЬ ТА ДЖЕРЕЛА КРЕДИТУ
Кредит (від латинського слова сredo — вірю) є форма руху грошового капіталу, який надають на умовах повернення, забезпечення, строковості та платності. Кредитні відносини передбачають наявність, з одного боку, тимчасово вільних грошових капіталів, власники яких готові позичити їх на відповідний термін під процент, а з другого — підприємців, які бажають тимчасово використати їх у своїй виробничій діяльності.
Кредит — це економічні відносини між юридичними та фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою процента.
Структура кредиту складається з таких елементів:
Кредитор – суб'єкт кредитних відносин, який надає вартість у тимчасове користування.
Позичальник - суб’єкт кредитних відносин, який отримує позику.
Окрім кредитора та позичальника елементом структури кредиту є об'єкт передачі – позичкова вартість, яка представляє собою нереалізовану вартість.
Економічні відносини між сторонами кредитної угоди виникають під час одержання позички, користування нею та її повернення. В цих відносинах завжди бере участь не менше ніж дві сторони: позичальник — сторона, що зацікавлена в одержанні позички для досягнення своєї певної цілі, кредитор — сторона, що передає вартість у грошовій чи натуральній формі в кредит. Ці сторони називаються суб'єктами кредитної угоди, а ті грошові чи матеріальні цінності, затрати чи проекти, відносно яких укладається угода позички, є об'єктом кредиту.
За суб'єктами кредитної угоди та їх комбінацією можна виділити ряд основних типів кредитних відносин.
1. Найпоширенішими є кредитні відносини між банками, з одного боку, та підприємствами, господарськими організаціями і товариствами — з іншого. Саме такі відносини найкраще відповідають умовам розвинутих товарно-грошових відносин, що мають місце в ринковій економіці. Але навіть в середині цього типу угод кредитні відносини неоднорідні. Вони залежать від того, хто із суб'єктів кредитної угоди в кожному окремому випадку є кредитором, а хто позичальником.
2. Кредитні відносини між банками і державою. Так, Національний банк України, як і центральні банки інших країн, надає кредит уряду на покриття дефіциту державного бюджету, банки купують облігації державних позик. Чим більший дефіцит державного бюджету, тим більшого розвитку набуває державний кредит. До цього кредиту тісно примикає кредит банків місцевим бюджетам.
3. Кредитні відносиш між підприємствами, організаціями та товариствами. Нині він набуває широкого розвитку, особливо у зв'язку з введенням комерційного кредиту і вексельних розрахунків. Якщо в умовах адміністративно-командної системи з метою контролю за діяльністю підприємств і за грошовими потоками підприємствам суворо заборонялося кредитувати одне одного, то з переходом до ринкової економіки такі обмеження зняті.
4. Кредитні відносини між банками та населенням. У даному випадку банки частіше виступають як позичальники, а не як кредитори. Розширення кредитування банками населення стримується, бо в умовах інфляції та гострого дефіциту товарів воно ще більше їх поглиблювало б. Поки що частіше населення кредитує банки через вклади в них, купівлю їх сертифікатів тощо. Кошти населення сьогодні є основним кредитним ресурсом банків.
5. Кредитні відносини між підприємствами, організаціями, товариствами, з одного боку, та населенням — з іншого. Такі відносини не дуже поширені, однак ігнорувати їх не можна. Населення отримувало кредит переважно на споживчі цілі, але в умовах ринкової економіки дедалі частіше воно одержує такі кредити на виробничі потреби.
6. Кредитні відносини між фізичними особами (громадянами).
7. Зовнішньоекономічні кредитні відносини, коли суб'єктами кредитної угоди виступають держави, банки та окремі фірми. Ці відносини регулюються як нормами права держав, що в них вступають, так і нормами міжнародного права.
Кожен тип кредитних відносин має свою специфіку, котра насамперед визначається складом суб'єктів цих відносин. У свою чергу, це визначає умови кредитної угоди (об'єкти кредитування, умови користування кредитом та погашення його тощо).
Кредит як економічні відносини між людьми своїм об'єктом має гроші або речі, що втілюють певну вартість. Позичальник використовує гроші чи речі для підтримання процесу виробництва або для задоволення своїх особистих потреб. Тому об'єкт кредитних відносин для позичальника має не тільки вартість, а й споживну вартість. Вона полягає в тому, що спрямовані в обіг гроші чи речі забезпечують позичальнику зростання вартості, тобто є капіталом. Коли ж гроші або речі надаються в кредит для задоволення особистих потреб позичальника, то це передбачає одержання позичальником у майбутньому доходів від його теперішньої, минулої (пенсіонери) чи майбутньої (студенти, учні) участі в процесі суспільного виробництва, тобто від використання його робочої сили як товару, без чого неможливе самозростання капіталу.
В умовах ринкової економіки об'єктом кредитних відносин переважно є гроші як загальний ресурс, за допомогою якого можна придбати всі інші ресурси — матеріальні, технічні, трудові, природні тощо. Матеріальні блага об'єктом кредиту виступають рідко.
Кредитні відносини виникають з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення. Надана у тимчасове користування вартість через певний час повинна повернутися до її власника. Цим кредит відрізняється від товару, котрий після продажу його переходить від продавця до покупця. Вартість, що передається кредитором позичальнику, віддається лише на певний час, а потім вона має бути повернута, причому, як правило, з виплатою процента. Таким чином, за кредитною угодою до позичальника переходить у тимчасове користування лише споживна вартість грошей чи речей без зміни їх власника.
Характерною рисою кредиту є сплата процентів за користування ним. На практиці відомі окремі випадки, коли проценти за кредит не стягуються. Однак, як правило, вартість надається кредитором позичальнику з метою одержання доходу. Без цього у кредитора не буде заінтересованості позичати гроші. Адже формула руху позичкового капіталу в ринковій економіці має вигляд Г—Г’. 3 цієї формули, проте, не видно, яким чином зростає вартість, надана в позичку.
Це можна побачити, якщо поєднати формули руху позичкового та промислового капіталів:
Г – Г – Т … В … Т – Г’ – Г’’.
Лише в процесі виробництва вартість має здатність до самозростання за рахунок додаткової вартості, створеної працею учасників виробництва. Саме тому авансовані у виробництво грошові кошти (Г) виходять з процесу кругообігу з приростом, як Г’.
Зауважимо, однак, що це не можна сприймати як аксіому, оскільки авансовані кошти не завжди повертаються з процесу кругообігу з приростом. Нерідко авансована вартість повертається не повністю, тобто у меншому від авансованого розмірі. Це спостерігається, коли від реалізації продукції позичальник має збитки. Тоді проблематичним стає не тільки сплата процента, а й погашення позички (Г).
У зв'язку з цим відносини між кредитором і позичальником будуються таким чином, що перший здійснює постійний контроль за другим. Якщо виникає загроза поверненню кредиту, то кредитор проводить певні заходи щодо її запобігання, аж до дострокового стягнення заборгованості по позичці. Водночас і сам позичальник зацікавлений, щоб позичені кошти швидше обертались. Адже чим коротшим буде цикл кругообігу авансованих коштів, тим швидше повернеться позичка, а отже, і меншу суму процентів доведеться сплатити за користування нею.
Як уже зазначалося, одним із джерел коштів, котрі можуть бути надані в позичку, є залишки на рахунках у банках вивільнених із кругообігу авансованих коштів внаслідок постійних коливань як потреби в них, так і джерел їх формування. Передусім це — кошти, призначені для нових закупок сировини, матеріалів, палива, тари тощо. На рахунках у банках тимчасово осідають грошові кошти, необхідні підприємствам для чергової виплати заробітної плати. До використання за цільовим призначенням на рахунках зберігаються також нерозподілені амортизаційні відрахування, прибуток та інші кошти підприємств.
Крім цих тимчасово вільних коштів, найбільшим кредитним ресурсом нині є грошові заощадження населення, що зберігаються як на рахунках у кредитних установах, так і на руках. Останні можуть бути використані для купівлі облігацій скарбниці чи підприємств, а також для надання позичок іншим громадянам.
Тимчасово вільні кошти постійно є на рахунках державного і місцевих бюджетів та бюджетних установ. Вони теж виступають кредитними ресурсами. Іноді держава з бюджету виділяє банкам кошти на поповнення їх кредитних ресурсів.
Банки, крім коштів своїх клієнтів, що зберігаються у них, мають власні кошти: статутний, резервний та інші фонди, нерозподілений прибуток, що також слугують для видачі кредитів.
І, нарешті, Національний банк України використовує як кредитні ресурси гроші в обігу, що випускаються на кредитній основі шляхом утворення емітованих пасивів (уявних вкладів). Вони створюються шляхом двоїстого запису: дебет позичкового рахунку, кредит кореспондентського рахунку банку-позичальника чи бюджетного рахунку, коли позички надаються Міністерству фінансів.
Отже, у народному господарстві постійно є кошти, які можуть використовуватись як кредитні ресурси для надання позичок. Сукупність цих коштів становить позичковий фонд країни. Одна частина його, як уже зазначалося,—це постійні ресурси, а друга—перемінні. Характер і структура ресурсів суттєво впливає на напрями надання позичок, а також строки користування ними. Так, постійні ресурси можуть використовуватись для надання довгострокових кредитів, а перемінні— переважно для короткострокових позичок.
Позичковий фонд перебуває у постійному русі, породжуючи виникнення кредитних відносин. Тому кредит нерідко трактується як форма руху позичкового фонду.
2. ФУНКЦІЇ КРЕДИТУ
Важливою характеристикою кредиту, крім форми і виду, є його функції. Функція — специфічний прояв суті кредиту. Це означає, що поза суттю тих явищ, котрі конституюють кредит, функцій не існує. Але поняття «суть» ширше за поняття «функція». Останнє відображає лише окремі ознаки суті, а саме ті, що відрізняють кредит від інших економічних категорій.
При визначенні функції кредиту треба мати на увазі таке.
По-перше, функція має об'єктивний характер. Кожна з функцій кредиту виконує конкретну «роботу». Для того щоб виявити всі його функції, треба з'ясувати глибинну суть кредиту, всебічно вивчити її, знайти всі можливі її прояви.
По-друге, у міру зміни економічної суті кредиту у процесі історичного розвитку змінюються його функції.
З цих позицій випливають такі основні функції кредиту:
Перерозподільна;
Заміщення готівки кредитними операціями.
а) ПЕРЕРОЗПОДІЛЬНА ФУНКЦІЯ КРЕДИТУ
Із сутності кредиту випливає, що за його допомогою відбувається перерозподіл вартості на засадах повернення. Отже, кредит виконує пєрерозподільну функцію. Вона властива всім формам та видам кредиту. Разом з тим кредитні відносини опосередковують не усі прерозподільчі процеси в суспільстві. Значна частина грошових коштів перерозподіляється, наприклад, через фінансову систему та систему ціноутворення. Кредит перерозподіляти може тільки вартість (як у товарній, так і в грошовій формі), котра в даний момент є вільною. Перерозподільчий функції кредиту властиві такі риси, що відтізняють її від перерозподільчих функцій інших катеорій та характерезують специфику саме кредитного перерозподіленя.
Призначення цієї функції полягає в тім, що за посередництвом кредиту за рахунок тимчасово вільних коштів одних юридичних та фізичних осіб задовільняються тимчасові потреби у коштах інших юридичних та фізичних осіб. Особливістю кредитного перерозподілення є те, що він охоплює тільки тимчасово вільні кошти. Однак у комерційному кредиті попереднього вивільнення коштів немає, але і в цьому випадку надання кредиту можливо лише за умов існування у кредитора вільних коштів, а за відсутності – можливосі їх позичити на умовах поверненя. Тому має місце вторинний розподіл ресурсів, тобто реалізація перерозподільчої функції кредиту.
Вказана особливість обумовлює широкі маштаби перерозподілу коштів через кредитну систему, тому що вона охоплює практично усі тимчасово вільні кошти суспільного господарства. Об'єм кредитних ресурсів за потенціалом значно перевищує, наприклад, об'єм ресурсів, шо перерозподіляються через бюджетну сферу. Окрім цього поверненість кредитних ресурсів дозволяє надавати їх у позику повторно протягом певного періода, що розшитює можливості кредитування. Це забеспечує вцілому значну доступність кредиту у порівнянні з бюджетними коштами. Перевагою перерозподілу за посередництвом кредиту є також оперативність надання коштів, у той час коли розподіл бюджетних коштів визначається на весь календарний строк, коли планують бюджет.
Особливістю кредитного перерозподілу є задоволення тільки тимчасових потреб у додаткових коштах, коли перерозподілена вартість надходить позичальнику у користування на певний строк.
Специфікою перерозподілу кредита є те, що він торкається не тільки вартість валового національного продукту, що вироблений у певний період, але і вартість засобів виробництва та продуктів споживання, вироблених у попередній період. Так в кредит можуть бути видані тимчасово вільні кошти, акумульовані у амортизаційних фондах підприємства; поширене надання у тимчасове користування раніше виробленого оладнання на умовах лізінгу. Загалом, у процес перерозпоілу через кредитну сферу може включатися усе національне багатство суспільства на відміну, від перерозподілу через державний бюджет.
Характерна риса перерозподільчої функції у тому, що з її допомогою перерозподіляються не тільки грошові, але й товарні ресурси. У товарній формі виражаються комерційний й лізінговий кредити, частково споживчий та міжнародний. Можливість надання кредиту у товрній формі значно розширює межі перерозподілення через кредитну сферу.
Перерозподіл за допомогою кредиту має горовним чином виробничий характер – перерозподільча вартість включає у господарський обіг позичальника. Ця особливість обумовлюється такою сутністю кредиту, як зворотість. Для того щоб мати можливість повертати позики вчасно з виплатою відсотка, позичальник повинен використовувати позики з максимальною ефективністю, вкласти їх у відтворюючий процес збільшення вартості.
Як особливість перерозподільчої функції кредиту можна виділити прямий характер перерозподілення. Кредитні угоди здійснюються у більшості випадків без посередників, кредитор та позичальник безпосередньо контактуюють між мсобою.
Перерозподільча функція охоплює різні аспекти та рівні руху позичкової вартості. Так перерозподілення може відбуватися між окремими територіями. У кредитній угоді беруть участь суб'єкти незалежно від їх місця знаходження. У зв'язку з цим кредитні ресурси, що були мобілізовані в одному районі, області, можуть бути використані для кредитування в іншому районі, області. В цьому випадку має місце міжтериторіальне перерозподілення.
Якщо кредитні ресурси формуються за рахунок тимчасово вільних коштів підприємств однієї групи галузей, а потім використовується для кредитування підприємств в інших галузях, то має місце міжгалузеве перерозподілення. В умвах коли банківський кредит є головною формою кредиту, міжгалузеве перерозподіленя найбільш притаманне для кредитної сфери.
Разом з тим кредитні відносини можуть бути основою і для внутрішньогалузевого перерозподілу. Наприклад, якщо банк спеціалізується на обслуговуванні підприємств однієї галузі (є галузевим), то перерозподіляємі цим банком ресурси будуть перерозоділятися тільки в межах однієї галузі. Перерозподілення носить внутрішньогалзевий характер за умов, якщо кредити, які отримали галузеві об'єднання, розподіляються на принципах зворотності між їх структурними одиницями, які не мають статусу юридичної особи.
Раніше кредитні відносини не охоплювали внутрішньогосподарське перерзподіленння ресурсів, однак в наш час створюються передумови для його часткового опосередкування кредитом. Становлення ринкових відносин обумовлює комерціалізацію підприємств, спрямованість їх до максимального прибутку та ефективності виробництва. Наділення структурових одиниць підприємств госпрозрахунковими правами створює основу для перерозподілення коштів між нимми на кредитній основі. Умови для внутрішньогосподарського перерозподілення коштів за посередництвом кредиту створюються також в разі розміщення акцій підприємств серед своїх робітників та використання таким чином коштів на розвиток виробництва.
Становлення ринкових відносин обумовлює зміну механізма реалізації перерозподільчої функції кредиту. До останнього часу перерозподілення мало, головним чином, централізований характер, тобто відбувалося на базі кредитного плануванн, яка уявляла собою процеси планового визначення обсягу кредитних ресурсів країни, їх джерел, а також планове перерозподілення. З реформуванням банківської системи, розвитком мережі комерційних банків велику роль відіграє перерозподілення ресурсів через кредитний ринок, тобто риночний механізм перерозподілення. У зв'язку з цим кредитне перерозподілення все більшою мірою децентралізцється.
б) ЗАМІЩЕННЯ ГОТІВКИ КРЕДИТНИМИ ОПЕРАЦІЯМИ
Ця функція пов'язана зі специфікою сучасної оргонізації грошового обігу, його фцнкціонування переважно в безготівковій формі. Відомо, що основна частина розрахунків надання кредиту здійснюються через банки. Вкладуючи та зберігаючи гроші у банку, клієнт тим самим вступає у кредитні відносини з ним, крім того, створюють умови для заміщення готівки в обігу кредитними операціями у вигляді записів по банківським рахункам. Виникає можливість надання позики у безготівковому порядку та розвиток безготівкових розрахунків. Безготівкові операції являються кредитними, тому що строки відвантаження прдукції та її оплата, як првило не співпадають. В залежності від того, що передує у часі – отримання товару чи грошей – або постачальник кредитує одержувача, або одержувач – постачальника.
Функцію заміщення признають більшисть економістів, однак найбільш поширеним її трактуванням є заміщення дійсних грошей кредитними засобами обігу та кредитними операціями. Тим самим поряд з розвитком безготівкового обігу, виділяється таке функціональне призначення кредиту, як заміщенняв обігу золота кредитними грошима.
Як відомо у процесі руху кредиту створюються кредитні засоби обігу, що замінили у сучасних грошових системах дійсні гроші, тобто золото. До них відносяться знаки вартості у вигляді банкнот, різних векселе, чеків, акцій, депозитних сертифікатів, облігацій. Однак процес демонетизації золота, який заключається в загублені ним властивості грошового товару, загального еквівалента, завершився до 70-хроків цього століття. Взаємозв'язок сучасних кредитних грошей із золотом як основи їх вартісного змісту, навіть опосередковано, заперечується більшистю економістів. Функціонування кредитних засобів вже не має характеру тимчасового заміщення дійсних грошей. Відбулося абсолютне витіснення золота з обігу кредитними грошима, що збігається з загальноприйнятим законом економії суспільної праці. Відповідно до цього закону нова форма грошей витісняє попередню, якщо вона більш економна й може забеспечити більш раціональну організацію господарства.
Деякі економісти виходять з того,що золото вийшло з обігу і існують тільки кредитні гроші, обгрунтовують розвиток та переростання функції заміщення в функцію емісії грошей у сфері безготівкового обігу. Ця точка зору заснована на уявленні, що розміщення позик у безготівковій формі означає одночасне створення кредитних ресурсів, тобто емісію.
Питання про функції кредиту є найбільш дискусійним у теорії кредиту. Різні погляди з приводу кількості та змісту функцій обумовлено не тільки відмінностями у трактуванні сутності кредиту, але і у відсутностю єдності у визначенні методологічних підходів до їх аналізу. Багато економістів дослідження функції кредиту, як економічної категорії підміняють аналізом функцій одного із його елементів. При цьому досить часто функції кредита ототожнюют з функціями банків. Розповсюджено також виділення функцій, виходячи з особливостей окремих форм кредитних відносин. Деякі розглядають функції кредиту як конкретну форму його руху. Результатом відсутності єдиних методологічних основ аналізу є поява великої кількості функцій, що висуваються різними економістами.
У економічній літературі обгрунтовується правомірність таких функцій: акумуляція коштів між галузями, підприємствами, населенням; регулювання грошового оборота шляхом заміщення реальних грошей кредитними операціями; економія витрат обігу. Часто виділяють грошову (емісійну) та контрольну (стимулюючу) функції.
Грошова (емісійна) функція, її виконує тільки банківський кредит. Саме методами кредитної експансії (розширення кредиту) та креднтної рестрикції (звуження кредиту) регулюється кількість грошей в обігу. Однак вилучення грошей з обігу за допомогою кредиту досягається значно важче, ніж їх випуск в обіг. Воно повинно супроводжуватися цілим рядом заходів, котрі дали б можливість зменшити кількість грошей в обігу.
Інколи в економічній літературі називають ще контрольну функцію кредиту, але розуміють її по-різному. Одні автори вважають, що контроль — це функція банків, а не кредиту. На думку інших, кредитор на грунті кредиту контролює позичальника, останній же не має підстави контролювати кредитора. Оскільки ж вони виходять з того, що функція контролю стосується обох сторін кредитної угоди, то робиться висновок, що кредит контрольної функції не виконує.
Проте до цього питання можна підійти й по-іншому. Контрольна функція кредиту виявляється не тільки в необхідності контролю кредитора за позичальником. Вступивши у кредитні відносини, позичальник також повинен здійснювати контроль за своєю діяльністю, з тим щоб своєчасно погасити позичку. Якщо так розглядати «роботу», котру виконує кредит, то, звичайно, контрольна функція йому властива.
Непереконливою є також думка, що контрольну функцію кредит не виконує, бо контроль притаманний і іншим економічним категоріям, а тому не може бути властивим лише кредиту. Проте ця думка не враховує ту обставину, що контроль за допомогою кожного з економічних інструментів має свою специфіку. Отже, є всі підстави для визнання контрольної функції кредиту.
Питання про функції кредиту до кінця ще не вирішене, залишається дискусійним, як і багато інших положень теорії кредиту. Тому ця теорія вимагає подальшого дослідження.
5. РОЛЬ КРЕДИТУ У ФОРМУВАННІ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
Виконання кредитом ряду функцій дає можливість йому відігравати значну і багатогранну роль в економіці країни.
Відомо, що кредит об’єктивно служить необхідним джерелом формування основних та оборотних коштів господарюючих суб’єктів, тобто використання кредиту, поряд з власними коштами є звичайним моментом в діяльності підприємств.
Основним кредитодавцем у нашій країні, як і в багатьох інших виступають комерційні банки. Вони здійснюють кредитування як юридичних так і фізичних осіб.
Звідси випливає що кредит сприяє розвитку невеликих підприємств, тим самим він здійснює вплив на формування ринкової економіки України на засадах приватної власності та конкурентноздатності на ринку товарів та послуг.
Сьогодні в умовах економічної кризи, що виникла через спотворення супроводжуваного гіперінфляцією суспільного відтворення, кредит починає відігравати значну роль у переорієнтації виробництва на потреби народу—на збільшення випуску товарів народного споживання та обсягу послуг, котрі надаються населенню. Світовий та вітчизняний досвід показує, що радикальні зміни тут можуть відбутися, якщо прискореними темпами розвиватимуться малі та середні підприємства особливо на грунті приватної власності. Вони більш мобільні, ніж великі підприємства. Тому надання кредитної допомоги в становленні таких підприємств допоможе швидко збалансувати ринок, звести нанівець інфляцію. Звичайно, паралельно треба розвивати великі підприємства по випуску побутової техніки (холодильників, пральних машин, телевізорів, відеотехніки, легкових автомашин тощо).
Мобільність кредиту, за допомогою котрого швидко перерозподіляються загальні ресурси — гроші, дає можливість у стислі строки здійснити переорієнтацію виробництва й оздоровити економіку.
Надзвичайно важливою є роль кредиту у використанні досягнень науково-технічного прогресу: в технічному переоснащенні або реконструкції діючих підприємств і впровадженні прогресивної техніки на нових підприємствах, що вимагає значних коштів. Особливо це стало відчутним в умовах переходу до ринкової економіки. Механізм безповоротного виділення на капітальні вкладення бюджетних чи відомчих асигнувань відійшов у минуле. Головним інструментом у таких умовах може бути тільки кредит, особливо так званий ризиковий (венчурний), що функціонує переважно з державною допомогою.
Велику роль відіграє кредит у становленні ринкової інфраструктури: організації і функціонуваннні фондових та товарних бірж, бірж нерухомого майна та результатів інтелектуальної праці, посередницьких контор, торгових домів лізингових і факторингових компаній.
Також значну роль кредит відіграє у розвитку різних галузей України. Одна з провідних позицій в цьому належить комерційним банкам. Так значна частина коштів спрямовується на розвиток промисловості, торгівлі, сільського господарства, будівництво та на розвиток транспорту.
Дослідження кредитної діяльності комерційних банків України показує, що поряд із кредитуванням за сукупним об'єктом використовуються разові кредити. Із загального обсягу кредитів, що надані банками в сферу матеріального виробництва станом на 01.12.98 р., 76,6% припадає на матеріальні запаси й виробничі витрати, 11,9% —на накопичення товарно-матеріальних цінностей і запасів в торгівлі. Кредити, надані для здійснення розрахунків, становлять 33,8% від загальної суми кредитів, строк погашення яких не настав. У цілому в теперішній час налічується близько тридцяти напрямків використання позичок комерційних банків суб'єктами господарювання.
Кредит сприяє прискоренню роздержавлення власності зокрема шляхом її акціонування, приватизації, передачі в оренду. Це забезпечить підвищення ефективносте діяльності підприємств та господарських організацій тощо.
З точки зору суб'єктів кредитування аналітичні дані свідчать про тенденцію зростання обсягів кредитів підприємствам державної форми власності. За 1997—1998 роки загальний обсяг кредитування державного сектора економіки збільшився майже в 1,4 раза.
У 1998 році 63% загальної суми кредитів були спрямовані у державний сектор економіки і тільки 33% — у недержавний, у 1999 році це співвідношення становило відповідно 64% і 31%.
Аналіз структури кредитних вкладень за галузями народного господарства показує, що найбільші залишки заборгованості за короткостроковими кредитами мають підприємства промисловості — 23,7% від загального обсягу кредитів у 1997 році, 9% припадає на торгівлю і громадське харчування.
Нині зростає роль кредиту в сфері міжнародних економічних відносин. Ті істотні зміни, що відбуваються в нашій країні внаслідок демонтажу адміністративно-командної системи і переходу до ринкової економіки, практично неможливі без кредитної допомоги світового співтовариства. Для стабілізації нашої економіки передусім потрібен імпорт товарів народного споживання, передової техніки, який сьогодні можливий лише через надання кредиту західними країнами. Як приклад надання міжнародних кредитів можна навести:
У грудні 1993 році кредит 5,1 млн. дол. США було надано міжнародному аеропорту “Бориспіль” на часткове фінансування його реконструкції і переоснащення.
За проектом ITUR у червні 1994 року телекомунікаційній компанії “Укртек” було надано кредит 53,12 млн. дол. США на фінансування будівництва системи кабельного зв'язку.
Загальний обсяг кредитних вкладень банківської системи в економіку України на кінець 1998 р. становив 14,3 млрд. грн.(таб.1).
Безумовно, весь обсяг кредитних операцій не можна віднести до інвестиційної діяльності комерційних банків, але довгострокове кредитування й кредитування поточної діяльності суб'єктів господарювання в частині придбання основних фондів цілком логічно віднести до реальних інвестицій останніх в економіку України.
Питома вага довгострокових кредитів суб'єктам господарювання, які найбільш активно сприяють інвестиційній діяльності останніх, за 1994—1997 рр. у загальному обсязі практично не змінилася(близь-ко 10—11%), а вкладення в іноземній валюті порівняно з національною грошовою одиницею навіть збільшилися з 23,0% у 1994 році до 28,8% у 1999 році. У 1998 році на ринку кредитних ресурсів відбуваються як позитиві, так і негативні процеси. Серед позитивних відзначимо найбільшу позитивну зміну за сім років діяльності банківської системи, а саме, значне збільшення протягом 1998 року довгострокового кредитування комерційними банками. Їхня питома вага в загальному обсязі наданих кредитів у вересні 1998р. становила 16,5% порівняно з 10,6% у 1997 році. За умов приборкання інфляційних процесів і досягнення відносної стабілізації економіки України серед негативних процесів слід відзначити стрімке збільшення частки кредитів в іноземній валюті. Так, якщо у 1997 році їхня питома вага в загальному обсязі становила 28,8% , то у вересні 1998 року — вже 45,7% . Це пов'язано не стільки з недовірою банків до національної грошової одиниці, скільки з розгортанням процесу кредитування комерційними банками модернізації виробничого процесу за рахунок придбання суб'єктами господарювання іноземних технологій та обладнання і девальвацією гривні в серпні—вересні 1998 року.
На особливу увагу заслуговує аналіз наданих комерційними банками довгострокових кредитів суб'єктам господарювання за секторами національної економіки. Зазначимо, що банківські кредити виступають не тільки одним із джерел залучених коштів для підприємств, а є і певним економічним індикатором, за допомогою якого можна говорити про переважний розвиток того чи іншого сектора національної економіки. Протягом семи років, незважаючи на численні програми підтримки агропромислового комплексу, лідируюче місце посідають кредити в промисловість, хоча питома вага їх із 1991 до 1998р. значно скоротилася і тримається на першому місці фактично за рахунок вкладень у харчову промисловість. Натомість, із 1993 року постійно збільшуються обсяги вкладень у торгівлю та громадське харчування. Крім того підтверджується думку щодо пріоритетності довгострокового кредитування комерційними банками в іноземній валюті порівняно з національною грошовою одиницею.
У антиципаційній (емісійній) функції кредит на сучасному етапі розвитку економіки передусім повинен відігравати антиіфляційну роль. Для цього сьогодні недосить здійснити кредитну рестрикцію. Скоріше потрібна кредитна експансія, але кумулятивне спрямована на збалансування ринку. Підвищення купівельної спроможності грошей вимагає, щоб кредитно-грошова та податкова політика більш жорстко примушувала комерційні банки, виробників спрямовувати кошти, в тому числі позичені, на розвиток аграрно-промислового комплексу, прискорення науково-технічного прогресу, збільшення виробництва товарів та надання послуг населенню. Для цього використовуються такі методи, як надання Національним банком України кредитів комерційним банкам на перелічені цілі, компенсація з бюджету процентних скидок, наданих при довгостроковому кредитуванні деяких з указаних цілей. Доцільно надавати і податкові пільги банкам і їх боржникам, якщо вони за допомогою кредиту сприяють зміцненню купівельної спроможності національних грошей.
Враховуючи труднощі економічної ситуації, в якій опинилась Україна в кінці 1998 року, НБУ проводить грошово-кредитну політику, основним завданням якої є стабілізація грошового і кредитного ринків та можливість використання їхнього стабілізуючого впливу на реальний сектор економіки. Перш за все це проявилося в заходах боротьби з дестабілізацією цін на кредитні ресурси, у збільшенні кредитоспроможності комерційних банків при одночасному підвищенні їхньої ліквідності. Відбулися позитивні зміни і в структурі пасивів та активів комерційних банків, зросла частка залучених коштів населення й підприємців та частка надання кредитів у виробничу сферу.
Основна мета грошово-кредитної політики НБУ в 1999 році була пов'язана з необхідністю подолання кризових явищ у грошово-кредитній сфері, забезпечення стабільності національної валюти, внутрішніх цін та стабільності грошово-кредитного ринку. Пріоритетними сферами грошово-кредитної політики НБУ можна визначити: 1) кредитну політику; 2) регулювання грошової маси; 3) валютну політику; 4) банківський нагляд і контроль.
Починаючи з 1999 року характерним є зростанням активності банківської системи й обсягів кредитних вкладень. Значно зростали залишки кредитної заборгованості, які на 01.03.99 становили 17,1 млрд. грн., а вже на 01.10.99 залишки заборгованості за кредитами банківської системи України в національній та іноземній валюті (без урахування міжбанківських позичок) становили 20,2 млрд. грн. На жовтень 1999 року заборгованість за кредитами в іноземній валюті становила 10,5 млрд. грн., або 52,1% від загальної суми залишків заборгованості за банківськими позичками, решта 9,7 млрд. грн., або 47,9% , —у національній валюті. Тенденція до зростання частки заборгованості за кредитами в іноземній валюті, що (в обчисленні у національній валюті) за 9 місяців 1999 року зросла на 33,1%, пов'язана з процесом подальшої девальвації гривні, її нестабільністю й очікуванням падіння курсу, насамперед напередодні президентських виборів в Україні.
Для 1999 року характерним було зростанням кредитної активності НБУ. Збільшення кредитних вкладень НБУ відбувалося в основному за рахунок кредитів, наданих в іноземній валюті. Стратегія такого кредитування не тільки активізувала кредитний ринок, а й одночасно підтримувала його стійкість та сприяла стабільності національної грошової одиниці. Кредитні вкладення НБУ в національній та іноземній валюті (без урахування рефінансування комерційних банків) за три квартали 1999 р. становили 9 млрд. грн., з яких 39,7% — кредитні вкладення в національній валюті, а 60.3% — в іноземній. Таке співвідношення є наслідком того, що з початку року заборгованість за позичками в іноземній валюті зросла на 30,3% але таке зростання зумовлене лише зниженням обмінного курсу гривні щодо долара США, тоді як реальні кредитні вкладення скоротилися на 0,1 %.
Особливе занепокоєння викликає використання наданих кредитів. Основна маса кредитів — це короткострокові кредити, які фінансують торговельно-посередницькі операції підприємств колективної форми власності та дають миттєвий прибуток. Так. частка короткострокових кредитів у 1999 році перевищувала 80% у загальному обсязі всіх кредитних вкладень. Зменшення обсягів кредитування підприємств державної форми власності, перш за все, пов'язане з цільовими факторами використання кредитних ресурсів. Названі підприємства сьогодні потребують насамперед довгострокових кредитів для оновлення виробничих потужностей і впровадження нових технологій. Але надання таких позик можливе лише в умовах стабільності кредитного ринку й за умови значно нижчого процента за кредитом.
Важливу роль у процесі стабілізації грошово-кредитного ринку відіграє активізація політики НБУ в посиленні банківського нагляду й контролю за діяльністю фінансово-кредитних установ. Цьому сприяє стабільне застосування інструментів грошово-кредитної політики. Так відбулося поступове зниження і стабілізація облікової ставки НБУ, що сприяло становленню ставок кредитного, депозитного ринків та ставки міжбанківського кредитного ринку. З 01.02.2000 НБУ зменшив облікову ставку до 35%, а ломбардну—до 40% .У середньому протягом 1999 року процентна ставка за кредитами дорівнювала 53,4% . Активізація кредитного ринку сприяла зростанню активності в сфері обміну, а також у деяких галузях реальної економіки, перш за все, в промисловості.
Аналіз стану кредитного ринку України в 1999 році дає змогу визначити позитивні тенденції в його розвитку та функціонуванні як наслідок певних успіхів грошово-кредитної політики Національного банку України. Кредитний ринок має відігравати роль стимулятора національної економіки, але той факт, що вперше за три останні роки в 1999 році обсяг кредитів, наданих комерційними банками суб'єктам господарювання, був меньшим від обсягів депозитів, висвітлює дві його основні проблеми: по-перше, високий ступінь ризиковості кредитних операцій у реальному секторі економіки; по-друге, можливість та ризик знецінення гривні, що стимулює комерційні банки використовувати свої активи в короткострокових операціях на міжбанківському ринку. Сьогодні грошово-кредитну політику НБУ має бути спрямовано не тільки на стабілізацію та ефективність функціонування кредитного ринку, а й на створення механізму впливу кредитного ринку на окремі галузі виробничої сфери, підприємства, що при додатковому фінансуванні можуть бути конкурентоспроможними на національному та міжнародному ринках.
Сфера дії контрольної функції кредиту, з одного боку, зменшується, бо в умовах комерційного розрахунку звужується коло питань, які на підприємствах повинні контролювати банки на підставі кредиту. З іншого боку, на грунті кредиту посилюється контроль за діяльністю підприємств, бо коли він не буде вчасно повернутий, підприємства оголошуватимуться банкрутами.
Найповніше кредит виконуватиме свою роль, коли одночасно поліпшуватиметься виконання його функцій всіма установами кредитної системи України. Одже виходячі з усього цього можна сказати, що кредит відіграє значну роль у формуванні ринкової економіки України. По-перше він сприяє розвитку дрібних приватних підприємств, тим самим здійснює значний вплив на розвиток риночної структури на конкурентних засадах. По-друге кредит спрямовується майже в усі галузі нашої економіки, а тому грає стимулюючу роль в їх розвитку. По-третє кредит через систему грошово-кредитної політики впливає на стабілізацію та ефективне функціонування кредитного та грошового ринків, а од же допомогає подолати кризові явища в економіці України.
Висновки
Отже, кредит – це форма руху грошового капіталу, який надають на умовах повернення, забезпечення, строковості та платності. Кредитні відносини передбачають наявність, з одного боку, тимчасово вільних грошових капіталів, власники яких готові позичити їх на відповідний термін під процент, а з другого — підприємців, які бажають тимчасово використати їх у своїй виробничій діяльності.
Однак безпосередній вплив на економіку кредит здійснює завдяки своїм функціям.
За допомогою перерозподільчої функції відбувається перерозподіл вартості на засадах повернення, тобто призначення цієї функції полягає в тім, що за посередництвом кредиту за рахунок тимчасово вільних коштів одних юридичних та фізичних осіб задовільняються тимчасові потреби у коштах інших осіб тим самим підвищую їх можливості до виробничої діяльності.
Функція заміщення готівки безготівковими операціями значно спрощує розрахунки, особливо ті що пов’язані зі значними відстанями, зменьшує їх трудоємкість.
Отже функції кредиту – виконують конкретну роботу, що сприяє формуванню ринкової економіки.
Функціонування національної економіки як ринкової системи тісно пов’язане з таким поняттям, як кредитна система. Саме від того, яким чином побудована кредитна система і залежить ефективність функціонування кредитних установ. На сучасному етапі кредитна система України перебуває у стані модернізації до європейських стандартів і має, загалом, значні можливості до подальшого розвитку.
Необхідно також підсумувати роль кредиту у становленні ринкової економіки в Україні.
Кредит, як один з основних елементів ринкової економіки , впливає на процес виробництва, реалізації та споживання продукції та на процеси розширення виробництва.
Значну роль відіграє кредит і в сфері грошового обігу – готівкового і безготівкового.
Кредит сприяє роздержавленню власності та впровадженню досягнень науково-технічного прогресу у виробництво.
Виходячи з усього цього я вважаю, що кредит є необхідною структурною ланкою не тільки у становленні ринкової економіки, він є також необхідним елементом її функціонування на сучасному етапі.
Література:
Гринченко О. Гроші та грошово-кредитна політика. – К.: Основи, 1996. – 180с.
Гроші та кредит: Підручник /М. І. Савлук, А. М. Мороз, та ін. – К.: КНЕУ, 2001.–602 с.
Дьомкіна А. Інвестування економіки України через систему комерційних банків. // Банківська справа. – 1999. - №5. с.48-52
Заблоцький Б. Ф. Економіка України: національна економіка України: Підручник – Львів: ЛБК НБУ, 1997. – с.:241-256.
Заїка А. Проблеми взаємовідносин банку і позичальника. // Економіка України. – 1999. – №6. с. 23-26.